УДК 811.161.2‟367.3

Світлана Марцин

БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТИ ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОЇ СИСТЕМИ ПРОЗОВИХ І ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ

У статті описано функції всіх видів і підвидів безсполучникових складних речень, використовуваних елементами художньо-образної системи прозових і поетичних творів. Як стилістичний засіб поетичного і прозового твору без- сполучникові складні речення не поступаються іншим типам складних речень. Подібно до них у художньому викладі вони набувають естетичної ролі, а саме – художнього опису подій, явищ, осіб. Успішному використанню їх у цій функції сприяють стилістичні властивості, зумовлені невживаністю граматичного показника зв‟язку предикативних частин – сполучника. Його відсутність надає висловленню напруги, експресивності в зображенні описів природи, передання життєвих подій, людських відчуттів, переживань.

Ключові слова: безсполучникові складні речення, художній стиль, поетичні і прозові твори, художній засіб, стильові ознаки, стилістичні риси.

Постановка наукової проблеми та її значення. Заперечення традиційного уявлення про безсполучникові складні речення як спо- лучникові тільки без сполучників, висловлене російським синтаксис- том М. С. Поспєловим [6], знайшло підтримку в працях українських і російських мовознавців другої половини ХХ ст. У 80-ті роки було опубліковано ряд монографій, присвячених доведенню окремого міс- ця безсполучникових складних речень у теорїї складного речення.    С. І. Дорошенко здійснив це на матеріалі української мови, обґрунту- вавши самостійність типу безсполучникових речень і запропонувавши класифікацію цих структур, незалежну від складносурядних і склад- нопідрядних речень [2]. Є. М. Ширяєв, спираючись на дані російської літературної мови та розмовного мовлення, зробив спробу довести, що інтонація в аналізованих конструкціях виконує особливу синтаксичну функцію – активізує смислові відношення безсполучниково поєдна- них предикативних частин [8].

У посібнику Д. І. Ізаренкова [4] розглянуто граматичну будову, семантичний план, комунікативний аспект, на основі яких створю- ються різні види безсполучникових складних висловлень. Ці праці сприяли зміцненню погляду на безсполучникові складні речення, які не можуть розглядатись у межах складносурядних і складнопідряд- них, оскільки не всі відношення предикативних частин у них знахо- дять повторення в сполучникових складних реченнях, як і не всі складносурядні і складнопідрядні можливі у безсполучниковому ви- раженні. Це, однак, не заперечує співвіднесеність окремих безсполуч- никових речень зі складносурядними і складнопідрядними, які всту- пають у синонімічні відношення. Ці спостереження збагатили теоре- тичні засади безсполучниковості складних конструкцій, але не роз- в‟язали всіх проблем, актуалізованих сучасним мовознавством у комунікативному підході до їхнього вивчення, а також у стильовому  й стилістичному аспектах, що залишилася поза полем зору сучасних дослідників.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У художньому стилі об‟єктив- на реальність подається через суб‟єктивне сприйняття і відтворення митцем. У цьому його своєрідність. У ньому діють специфічні вимоги красного письменства як жанру мистецтва. Кожна мовна одиниця в ньому має бути елементом створення образу. У задоволенні цих  вимог мовні елементи всіх рівнів стають виразниками художності. Їхнє  стильове  призначення  –  функціонувати  в   художньо-образній системі,   в   якій   стилістичне   й   естетичне   виступають   як   тотожні категорії [3, с. 120].

Кожний художній твір – це, з одного боку, мовний документ, що є втіленням певного стилю, а з другого – документ естетичний, що відображає певне життєве явище [5, с 136]. Письменник прагне живо- писати лексичними засобами, передавати словесними образами кон- кретний чуттєвий світ: багатопланове змалювання природи, передан- ня життєвих подій, людських відчуттів.

Мета і завдання статті. Мета дослідження – проаналізувати по- ширеність кожного з видів і підвидів безсполучникових складних речень як елементів художньо-образної системи прозових і поетич- них творів, окреслити нове в їх будові і функціонуванні. Завдання статті – описати функції всіх видів і підвидів безсполучникових складних речень як стилістичного засобу.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. Як стилістичний засіб поетичного і прозо- вого твору безсполучникові складні речення не поступаються іншим типам складних речень. Подібно до них у художньому викладі вони набувають естетичної ролі, а саме – художнього опису подій, явищ, осіб. Успішному використанню їх у цій функції сприяють стилістичні властивості, зумовлені невживаністю граматичного показника зв‟язку предикативних частин – сполучника. Його відсутність надає вислов- ленню напруги, експресивності в зображенні змальовуваних пере- живань. Особливо відчутно це в поезії, пор. у Т. Шевченка:

Зійде сонце – утру сльози, – Ніхто й не побачить. Образна вар- тість фрази незаперечна. Лаконічно, дохідливо, логічно побудований малюнок. Не поступається йому й образ, пов‟язаний із змалюванням природи: Небо зорі у воду сіє, Я у пригорщу їх ловлю… (В. Симоненко).

Як елементи, етимологічно пов‟язані з усним мовленням, безспо- лучникові складні речення стають органічними в мовленні персона- жів прозових творів. Усне спілкування, як відомо, будується на ко- ротких фразах, припускає еліпси, безсполучниковість. Відтворюва- ний у прямій мові динамізм усного мовлення забезпечує правдивість  у змалюванні дійових осіб. Він дає себе відчути в зіставленні з різноструктурними будовами простих і складних речень, ужитими в цьому ж  контексті. Наприклад, у  діалозі  з  твору М. Коцюбинського

«Фата моргана» майстерно вжиті деякі синтаксичні засоби розмов- ного  стилю,  серед  яких  помітну  роль  відіграють   безсполучникові складні утворення. Вони логічно вплетені в розмову, формують роздуми героя. Діалог цей такий:

• О! О! А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми?
• Раджу. Однаково пропаде дівка. Наїсть, нап‟є вдома, тоді ж гірше буде. А їй одна доля: найми. Думаєш – возьме хто бідну? Посивіє дівкою. Наймай, коли люди трапляються. Завтра ж одведеш в Ямище до економа, добрий панок, щоб йому черви язик сточили. Що ж, будемо сватами? Того тебе й кликав до Менделя.
• Не кажіть мені про те, не люблю. Я й в мислі не мав такого. Природність усного мовлення відчутна в кожній фразі.  Письменник досяг стилістичної мети: правдиво відтворив спілкування героїв. У відповіді Хоми Ґудзя на запитання Андрія Волика є односкладні (Раджу), неповні (Посивіє дівкою), питальні (Що ж, будемо свата- ми?) речення, характерні для розмовного мовлення. Поряд з ними ужито чотири безсполучникові складні структури: Наїсть, нап‟є вдома, тоді ж гірше буде. А їй одна доля: найми. Думаєш – возьме хто бідну? Завтра ж одведеш в Ямище до економа, добрий панок… і лише дві – складнопідрядні: Наймай, коли люди трапляються. Завтра ж одведеш в Ямище до економа, добрий панок, щоб йому черви язик сточили. Динамізм безсполучникових єдностей конкурує стилістично з простими, не позбавленими цієї ж якості.

Як свідчать дані, у відтворенні усного вияву мовлення структури безсполучникового типу посідають перше  місце:  вони  становлять  44 % від усіх наявних у відповіді Хоми Ґудзя речень. Це ознака поширеності цих будов у розмовному мовленні, водночас це й доказ здатності безсполучниковості формувати завдяки різним відношен- ням предикативних частин  доречні  до  теми  діалогу  висловлення.  У роздуми героя природно вписуються: речення з часовим компонен- том (Наїсть, нап‟є вдома, тоді ж гірше буде), висловлення з уточ- нювальним компонентом (А їй одна доля: найми), фраза з розгор- тувальною частиною (Думаєш – возьме хто бідну?), безсполучникове поєднання з доповнювальним інгредієнтом (Завтра ж одведеш <…> до економа, добрий панок <…>).

Відтворення в прямій мові рис розмовно-побутового мовлення – стильова прикмета художнього стилю. Стилістична ж ознака прямої мови – уведення в тканину художнього твору елементів розмовності.

Як засвідчують дібрані дані, у задоволенні стильової ознаки і стилістичних  рис  художнього  різновиду  української  мови    беруть участь різні види і підвиди безсполучникових складних структур як у поезії, так і в прозі.

Їхні стилістичні властивості не тільки в правдивій передачі мов- лення персонажів – однієї з вимог художнього змалювання дійсності. Вони використовуються і в авторській мові і як елементи, що пере- дають інформацію, і як стилістичні засоби образності.

Художність однофункціональних речень, зокрема, визначається здатністю малювати широку картину природи і реакцію людей на її прояви.

Єдину картину осінньої негоди, що навіває безнадію і сум, стано- вить  хрестоматійний  уривок  з  «Фата  моргана»,  який   починається

«Ідуть дощі». Тут і: Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія [і стиха хлипає сум], і: Плачуть голі дерева, плачуть солом‟яні стріхи, вмивається сльозами убога земля [і не знає, коли осміхнеться].

Словесний малюнок створюється також поєднанням однофунк- ціональних і різнофункціональних безсполучникових утворень, як-от: При вході в долину ревів водопад, розбиваючись о каміння сріблястою піною; поуз водопаду викутий був у скалі узький вивіз, яким ішлося вгору і далі понад берегом потока через верхи і полонини аж до угорської країни; се був звісний тодішнім гірнякам «тухольський прохід», найвигідніший і найбезпечніший після дуклянського: десять дооколичних громад, з галицького і з угорського боку, працювали майже  два  роки  над  виготовленням  сього  проходу   (І. Франко).    У цьому реченні багатокомпонентна безсполучниковість увиразнена однорідними членами речення, відокремленими зворотами, підряд- ною частиною, завдяки чому вся безсполучникова конструкція набу- ває стилістичної вагомості.

Розгляд цього речення переконує в тому, що, незважаючи на багатокомпонентність і безсполучниковість, на наявність зворотів, однорідних членів і підрядної частини, розповідь у ньому зрозуміла, що вказує на здатність безсполучникових утворень формувати легкий для сприймання текст.

Виразну зображувально-естетичну функцію виконують складні безсполучникові речення з послідовним використанням різних видів і підвидів (класифікаційні назви подаються за [2]). У висловленні: Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві та й переставилась (Марко Вовчок) – перші два речення вира- жають обґрунтування, третя – констатує наслідок. Така архітектоніка висловлення посилює динамізм змалювання аж до фізичного відчуття.

Аналіз дібраного матеріалу дозволяє констатувати, що як у про- зовому, так і в поетичному викладі експресія найбільше дає себе знати в різнофункціональних будовах безсполучникових складних речень.

Експресивністю позначено поетичні рядки, побудовані на проти- ставному  відношенні,  як,  наприклад,   у   поемі   «Маруся   Чурай» Л. Костенко: Було, сльозами набрякають очі, Вона ж сміється кути- ками вуст. Цим реченням розкривається характер людини, створю- ється образ усміхненої кутиками вуст героїні.

На протиставному відношенні будується художня антитеза як чуттєвий образ, пор.: Я – Оксана, вічна твоя рана, Журна вишня в золотих  роях,  Я  твоя  надія  і  омана,  Іскра  нероздмухана  твоя!  (І. Драч). Приклад переконує в умінні поета передавати за допомогою словесних фарб тонкі відтінки людських переживань, емоцій.

Експресивний відтінок фразі може надавати пропуск уявлювано- го слова. У художній літературі значною поширеністю відзначаються безсполучникові відношення з розгортувальним компонентом на зразок: Я вийшов на двір – свіжий сніг у скверику був такий білий, що мимоволі подумалося про чистий аркуш, з якого все починають з початку (В. Шкляр); Лобода наливався гордощами: ось де вивчати життєвий рівень! (О. Гончар). У першому реченні пропущено слово бачу, у другому – думаючи.

Експресія притаманна реченням з компонентом умови завдяки відношенню, побудованому на синтаксично непоширених або мало- ускладнених предикативних частинах, як-от: – Не схочемо ми, най- муть ямищан (М. Коцюбинський); Порушив – пропало (У. Самчук); Одержали нові книжки – неси список Першому (П. Загребельний).

У багатьох випадках такі відношення сприймаються як афоризми, пор.: – Дав бог святечко – святкуй його (М. Коцюбинський); Гляне – опалить (У. Самчук); Не буде рук – обнімемось крильми (Л. Костенко).

Афористичність як виразна ознака речень з умовним відношен- ням дає себе знати в комбінації із зіставним відношенням предика- тивних частин, пор.: Здобудеш – щасливий будеш, не здобудеш – знидієш або загинеш (Б. Грінченко); Не хотіли багатих – не мають багатих, хотіли ідеологію – мають ідеологію (У. Самчук).

В афористичному змісті безсполучникової структури може брати участь анафора, як у прикладі:

Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста, Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста… (В. Симоненко).

Конструкції з предикативною частиною умови використовуються як засіб змалювання портрета героя. Іван Франко, наприклад, у харак- теристиці однієї з рис Бенедя Синиці – вболівання за трудівників – вдається до своєрідного конструювання речення з  умовною частиною. Воно нагадує схему будови періоду, в якій репрезентовано перелік умов, що спричинюють наслідок. Це таке речення: Зганьбить майстер челядника не по правді; урве касієр робітникові кільканад- цять центів з платні, нажене будовничий чоловіка з роботи без при- чини або за яке вразне слово – Бенедеві немовби хто ніж встромив в живе тіло. Період – це троп, образність якого, супроводжувана експресією, незаперечна.

Експресивними виступають речення з транспонованим імпера- тивом на зразок: [Поважної ходи Роман не знає:] поклич його – він підбіжить з підскоком, пошли куди – подасться так, що тільки пісок закурить (С. Васильченко); З‟явися дядько тут вдруге – вона б вдруге їх вирядила (О. Гончар). Своєрідність цих конструкцій у тому, що в них форми наказового способу виступають у ролі умовного, звідси й назва «транспонований імператив» [1]. Здатність форм наказового способу виступати в значенні умовного пояснюється близькістю їхніх модальних планів. О.О. Потебня пояснював це    так:

«Схожість між способами умовним і наказовим полягає в тому, що обидва вони, на противагу дійсному, виражають не дійсну дію, а ідеальну, тобто уявлювану існуючою в думці мовців» [7, с. 179].

Конструкції такого типу засвідчуються не лише в авторському викладі, а й у мовленні персонажів: Будь молодший, я б прибив його як пса (І. Франко). Своєю поширеністю вони обіймають прозові й поетичні тексти, наприклад: [Мати знала, що] застукай його в хаті білі та ще довідайся, з ким і де був, не помилують (П. Панч); Будь щаслива, Добротлива, то й ми в добрі будем (П. Гулак-Артемовський).

У поетичних творах безсполучникові складні структури станов- лять один з поширених прийомів вираження авторського я. Найпов- ніше воно будується на основі поєднання предикативних частин з відношенням різних значень, передаваних окремими реченнями. Поезія В. Симоненка «Я – твій ровесник» є яскравим цьому при- кладом. Вона складається з трьох строф, до складу яких входять безсполучниково оформлені конструкції. Вірш побудований так:

Я – твій ровесник, пролісок надії, Розтоптаний жорстокістю нікчем, Я – син краси і голубої мрії,

Я – автор ненаписаних поем. Я – твоя мука і твоє сумління, Мені кати не обрубали крил: Із ран моїх бере твоє коріння Для боротьби і ненависті сил.

Немає в мене страху за плечима – Я розірвав його одвічний гніт.

Це твір високого громадянського звучання. У ньому поет ствер- джує свою життєву позицію логікою змалювання ознак особистого єства, вказівки на муки сумління. Вірш завершується твердженням про перемогу одвічного гніту – страху в своєму житті безсполуч- никовим реченням із причиновим компонентом. Уся поезія читається одним подихом, кожна фраза витончено закінчена, зміст чітко сприймається. Експресивність фраз незаперечна. Вона виражена не лексичними елементами, як це здебільшого буває в поезіях (пор.: у  М. Бажана: Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів), а синтаксичними одиницями – підвидами однофункціональних і різнофункціональних безсполучникових складних речень.

Безсполучникові складні речення застосовні в різних прозових жанрах. Ось один з прикладів залучення цих конструкцій до бурлескно- реалістичного змалювання картини торгу в оповіданні Г. Ф. Квітки- Основ‟яненка «Салдацький патрет». У реченні 16 предикативних частин, з яких лише одна приєднана сполучником: Той купує, той торгує, той божиться, той приціняється, той спорить, той това- риство склика; той на жінку гука, ті лаються, ті йдуть могоричі запивати; жіноцтво щебече, усі разом розказують і ні одна не слуха, старці співають Лазаря, кобили ржуть, колеса скриплять; той возом їде та кричить: «По глину, по глину!», а назустріч йому викрикує:

«По горшки, по горшки!». До переліку внесені чоловіки і жінки, істо- ти й предмети – прийом створення комічного, що відповідає бурлеск- ній характеристиці розмаїття життя. Художній образ вдався. Пошире- на в усному і писемному мовленні структура набула нового звучання відповідно до літературного жанру і завдяки майстерності автора.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Проведені спостереження доводять, що письменники послуговуються різними видами і підвидами безсполучниково поєднаних предикативних частин як стилістичними засобами у створенні мистецького полотна. Однак у використанні безсполучникових складних речень поетичні твори поступаються прозовим. Цьому є пояснення: розлоге змалю- вання подій у прозовому творі вимагає різноманітності стилістичних засобів. Особливості будови віршового викладу, вимоги ритму і рими обмежують використання всіх різновидів безсполучникових складних речень. До того ж поетичні твори, крім поем, характеризуються не- вживаністю прямої мови, тимчасом як у прозових творах пряма мова – важливий елемент художнього тексту. У прямій мові відзначені всі види і підвиди безсполучникових складних утворень.

Новим у функціонуванні будов безсполучникового типу в худож- ньому стилі виявилося активне використання ускладнених безсполуч- никових складних структур як естетичного засобу і збагачення мови художньої літератури тропами й афоризмами як елементами словес- ного малюнка.

У цій розвідці зроблена лише спроба проаналізувати функціону- вання безсполучникових складних речень як елементів художньо- образної системи прозових і поетичних творів. Чекають вивчення інші стилі української мови на предмет аналізу прогресивних тенден- цій у застосуванні їх як синтаксичних і стилістичних одиниць.

Література

1. Гвоздик А. А. Сложные предложения с транспонированым императивом в синонимическом ряду условных конструкций (на матереале современного русского языка) : дис. … канд. филол. наук / А. А. Гвоздик. – Киев, 1984. – 165 с.
2. Дорошенко С. І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові / С. І. Дорошенко. – Х. : ХДПІ ім. Г. С. Сковороди, 1980. – 152 с.

3. Єрмоленко С. Я. Лінгвостилістика: основні поняття, напрями й методи до- слідження / С. Я. Єрмоленко // Мовознавство. – 2005. – № 3−4. – С. 112−125.
4. Изаренков Д. И. Бессоюзное сложное предложение / Д. И. Изаренков. – М. : Рус. яз., 1990. – 163 с.
5. Мова і час. – К. : Наук. думка, 1977. – 188 с.
6. Поспелов Н. С. О грамматической природе и принципах классификации бес- союзных сложных предложений / Н. С. Поспелов // Вопросы синтаксиса современного русского языка. – М. : Учпедгиз., 1950. – С. 338−354.
7. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике / А. А. Потебня. – М. ; Л. : [б. и.], 1941. – Т. 4. – 318 с.
8. Ширяев Е. Н. Бессоюзные сложные предложения в современном русском языке / Е. Н. Ширяев. – М. : Наука, 1986. – 221 с.

Джерела

1. Бажан М. П. Твори в чотирьох томах / М. П. Бажан. – К. : [б. в.], 1985.
2. Васильченко С. В. Вибрані твори / С. В. Васильченко. – Х. : Ранок ; Веста, 2003. – 192 с.
3. Гончар О. Т. Собор : роман / О. Т. Гончар. – К. : Дніпро, 1989. – 270 с.
4. Грінченко Б. Твори : в 2-х т. / Борис Грінченко. – К. : Наук. думка, 1990. –    Т. 1 : Поетичні твори. Оповідання. Повісті. – 640 с.
5. Гулак-Артемовський П. П. Твори / П. П. Гулак-Артемовський. – К. : Дніпро, 1978. – 159 с.
6. Драч І. Ф. Крила: Поезії / І. Ф. Драч. – Х. : Фоліо, 2001. – 75 с.
7. Загребельний П. Гола душа. Повість / Павло Загребельний. – К. : Преса України, 1992. – 159 с.
8. Квітка-Основ‟яненко Г. Ф. Вибрані твори / Г. Ф. Квітка-Основ‟яненко. – К. : Дніпро, 1971. – 367 с.
9. Коцюбинський М. Дорогою ціною: Вибрані твори / Михайло Коцюбинський. – К. : Веселка, 1984. – 205 с.
10. Марко Вовчок. Козачка. Вибрані твори / Марко Вовчок. – К. : Веселка, 1974. – 191 с.
11. Панч П. Твори / П. Панч. – К. : Молодь, 1971. – 446 с.
12. Поезія / Л. Костенко, О. Олесь, В. Симоненко, В. Стус. – К. : Наук. думка, 1998. – 223 с.
13. Самчук У. О. Чого не гоїть огонь : роман / У. О. Самчук. – К. : Укр. письм., 1994. – 23 с.
14. Франко І. Борислав сміється. Повість / Іван Франко. – Львів : [б. в.], 1975. – 247 с.
15. Франко І. Я. Захар Беркут. Повість / І. Я. Франко. – К. : Дніпро, 1979. – 155 с.
16. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – К. : Дніпро, 1974. – 623 с.
17. Шкляр В. Ключ / Василь Шкляр. – Львів : Кальварія, 2003. – 256 с.

Марцин Светлана. Бессоюзные сложные предложения как функция художественного средства. В статье описано функции всех видов и подвидов бессоюзных сложных предложений, используемых элементами художественно-образной системы прозаических и поэтических произведений. Как стилистичес- кое средство поетического и прозаического произведения бессоюзные сложные предложения не уступают другим типам сложных предложений. Подобно им в художественном изложении они преобретают эстетическую роль, а именно – художественного описания событий, явлений, лиц. Успешному использованию их в этой функции способствуют стилистические свойства, обусловленые не- употреблением граматического показателя связи предикативных частей –  союза. Его отсутствие придаѐт выражению напряженности, експрессии в изо- бражении описания природы, изображения жизненных ситуаций, человеческих чувств, переживаний.