УДК 811.161.2’366.58

Олександра Гандзюк 

ДІЄСЛІВНІ ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ В ДОСЛІДЖЕННЯХ І. Р. ВИХОВАНЦЯ

У роботі йдеться про дієслівні граматичні категорії в дослідженнях Івана Романовича Вихованця. Усі дієслівні категорії поділено на два види. До власне-дієслівних категорій належать дієслівні категорії часу, способу, виду, стану, перехідності/неперехідності. До невласне-дієслівних категорій зараховано дієслівні категорії особи, числа й роду. І. Р. Вихованець дослідив дієслівні категорії у світлі функційної морфології. Він по-новому проаналізував власне-дієслівні ка­тегорії часу, способу та виду. І. Р. Вихованець вказав на наявність в українській мові двох способів дієслова. Учений визначив, що майбутній час дієслова перебуває на межі часу та способу. Лінгвіст по-іншому, ніж у традиційній грама­тиці, прокваліфікував категорії перехідності та неперехідності і стану дієслова. І. Р. Вихованець висловив своє бачення невласне-дієслівних категорій особи, числа й роду. Лінгвіст показав, що категорія числа тісно поєднана з категорією особи. Учений назвав граматичну категорію роду дієслова найбільш периферійною.

Ключові слова: категорія часу, категорія способу, категорія виду, кате­горія стану, категорія перехідності/неперехідності, категорія особи, категорія числа, категорія роду.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Професор Іван Романович Вихованець зробив вагомий внесок у розвиток функ­ційної морфології. Наука, яка зародилася в другій половині ХХ ст., ставить метою дослідження граматичних явищ у світлі їхньої функ­ційної спеціалізації. Функційна морфологія досліджує функції морфо­логічних одиниць і категорій, а також характеризує морфологічні форми з погляду первинного і вторинного застосування. І. Р. Вихова­нець дослідив різні частини мови через призму функційної морфо­логії. Зокрема, значна частина цих досліджень присвячена опрацю­ванню дієслівних граматичних категорій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні в науко­вій літературі функційний аналіз дієслівних категорій ґрунтовно здійснив проф. І. Р. Вихованець у монографії «Частини мови в семан­тико-граматичному аспекті» та академічній граматиці української мови «Теоретична морфологія української мови». Проте досі відсутня стаття, у якій йдеться про дієслівні граматичні категорії в досліджен­нях І. Р. Вихованця.

Мета статті – схарактеризувати дієслівні категорії в дослідженнях І. Р. Вихованця. Мета передбачає розв’язання таких завдань: 1) до­слідити погляди вченого на власне-дієслівні категорії; 2) вивчити трактування лінгвістом невласне-дієслівних категорій.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. За І. Р. Вихованцем, дієслівні категорії до­цільно поділити на два типи. До перших належать ті, які творяться в дієслові і транспонуються з нього в інші частини мови, до других він зараховує такі, що мають не дієслівне походження, а лише використо­вуються дієсловом. Категоріям першого типу вчений дає назву «власне-дієслівних», категоріям другого типу – «невласне-дієслів­них». До перших І. Р. Вихованець зараховує категорії часу, способу, виду, а до других – категорії особи, числа і роду [1, с. 91].

Досліджуючи власне-дієслівну категорію часу, лінгвіст розглядає її в межах центральних разом із категорією способу, оскільки ці кате­горії уможливлюють існування головної синтаксичної категорії ре­ченнєвої структури – предикативності, за допомогою якої позначають відношення мовленого до дійсності. На думку вченого, центральне місце в системі часу дієслова належить теперішньому часу. Саме тому він наділений здатністю набувати значень інших часових форм. Таке переміщення називається переносним вживанням.

Цікавим є погляд І. Р. Вихованця на майбутній час. Зважаючи на те, що майбутній час указує на ще не реалізовану дію, яка, по суті, дещо гіпотетична, вчений наголошує на тому, що грамема май­бутнього часу якоюсь мірою подібна до категорії способу. Лінгвіст доводить, що граматичне значення майбутнього часу завдяки поєд­нанню в ньому семантики реальності та ірреальності становить своє­рідну єднальну ланку між категорією часу і категорією способу. Це відбувається завдяки тому, що вони виявляють себе не тільки з по­гляду мовця, але поза його сферою. Якщо з погляду мовця очікувана дія здається цілком реальною, то поза сферою мовця вона ще не реалізувалася і може не реалізуватися. Порівнюючи граматичне зна­чення майбутнього часу, яке з погляду мовця зосереджене на тому, що дії будуть реалізовані після моменту мовлення, вчений відзначає, що названі «грамемами категорії способу дії з погляду мовця оцінюються як ірреальні, пов’язані з оцінкою ситуації, в якій вони відбуваються, передають побажання, наказ, вказують на сумнів мовця щодо їх виконання» [1, с. 96].

Учений має дещо відмінну від традиційної думку щодо доціль­ності виділення грамеми дійсного способу. Адже дійсний спосіб по­значає дію, яка дійсно відбувалася, відбувається чи буде відбуватися. Тобто цей спосіб фактично дублює граматичну категорію часу. Це означає, що категорія часу одночасно виступає центральною власне-дієслівною категорією і повністю входить у категорію дійсного спо­собу. І. Р. Вихованець переконаний, що категорія способу є двоком­понентною. Вона охоплює умовний спосіб (для показу гіпотетич­ної дії або процесу і стану), а також граматичне значення наказового способу, який виступає індикатором наказу, вимоги, спонукання [1, с. 95–99].

Дещо по-іншому від традиційного погляду І. Р. Вихованець по­трактовує граматичну категорію виду. Дослідник зараховує її до гру­пи класифікаційних, оскільки «грамеми виду являють собою водно­час різні лексеми» [1, с. 103]. На переконання лінгвіста, «вид є суто семантичною категорією» [1, с. 102]. Новизну наукової інтерпретації розгляданої категорійної величини визначає потракту­вання її як такої, що має здатність трансформуватися в інші лексико-граматичні класи слів. З цього приводу науковець постулює: «Утво­рювана на ба­зі словотвірних морфологічних і лексичних ресурсів української мови категорія виду характеризується викликаним її словотвірною приро­дою «легким» перенесенням в інші частини мови» [1, с. 103].

У традиційній граматиці до дієслівних категорій зараховують стан. Наголошують, що суть цієї категорії полягає у відношенні дії/стану до суб’єкта і/або об’єкта. При цьому суб’єктом називають реального виконавця дії або носія стану, а об’єктом вважають пред­мет або особу, на який спрямовано дію або який служить реалізації якогось стану [5, с. 406].

Цю категорію утворюють два граматичні значення – активного і пасивного стану. Вони служать для вираження різної спрямованості дії/стану: «а) до суб’єкта-виконавця дії – активний стан; б) до об’єкта дії/стану – пасивний стан. Підмет цього речення називає реально виконавця дії; при такому підметі присудок має значення активного стану, а речення з присудком активного стану називається активною конструкцією» [5, с. 406].

Серед загальнодієслівних категорій традиційна граматика розгля­дає категорію перехідності і неперехідності. Зокрема, вказано, що категорію перехідності/неперехідності визначає семантика дієслова; «вона виявляється в здатності лексеми виражати ознаку або самостій­но, або в безприйменниковому поєднанні з іменниками, що мають форму знахідного відмінка» [4, с. 331]. І. Р. Вихованець заперечує доцільність виокремлення цієї категорії на тій підставі, що основу її виділення становлять формальні морфологічні засади. Під­ставою для виокремлення цієї категорійної величини служить здатність дієслова сполучатися із знахідним відмінком іменника без участі приймен­ника. Лінгвіст вважає, що не існує підстав зараховувати до перехід­них ті дієслова, які потребують знахідного відмінка іменника без прийменни­ка, і називати неперехідними ті дієслівні форми, які мають здатність поєднуватися з іншими відмінковими грамемами. Крім того, становище «ускладнюється ще й тим, що так звана категорія перехідності/непе­рехідності тісно пов’язується з проблемою керування, яке як власне-синтаксична ознака також чомусь кваліфікується суто формально, тобто за наявністю відмінкової або прийменниково-відмінкової форми без так потрібного в цих випадках їх функційного визначення» [1, с. 90]. Назване дало змогу вченому зробити логічний висновок про відсут­ність підстав для виділення цієї категорії. Замість неї І. Р. Вихованець вважає більш доцільним виокремити семантико-синтаксичну дієслів­ну категорію валентності. Свою думку він обґрунтовує тим, що з валентністю пов’язана сполучуваність дієслова з іменниковими ком­понентами. Ця сполучуваність семантично передбачувана. Пор. також інтерпретацію категорії перехідності/неперехідності в «Теоре­тичній морфології української мови». К. Г. Городенська надає їй слово­твірно-синтаксичного статусу [2, с. 247].

І. Р. Вихованець також не вважав тотожними з лексичного погля­ду так звані активні і пасивні форми дієслова. Він доводив, що попри стосунок до ніби однієї ситуації, ці форми дуже різні. Учений переко­нував, що питання про «правила трансформації речень з дієсловами пасивного стану і навпаки тісно пов’язане з питанням функціону­вання відмінків. Все коло питань стосовно семантико-граматичного статусу дієслівних форм стану виходить за рамки морфології і зосере­джується в лексичній сфері мови та синтаксисі» [1, с. 90]. Переве­дення активної структури в пасивну зумовлене зміною предиката дії на предикат стану. Це означає, що така трансформація поширюється не в межах тієї самої лексеми, а різних. Отже, «так звані станові форми дієслів є різним видом лексичної деривації слів. Тому перетво­рення актив → пасив не мають ніякого стосунку до граматичних категорій» [1, с. 91]. Учений заперечив суто морфоло­гічний вияв цієї категорії дієслова і довів, що категорію стану потрібно зарахувати до морфолого-словотвірно-синтаксичних категорій [1, с. 242−246].

Категорія особи виражає стосунок дії до конкретних суб’єктних різновидів. Вважаючи, що суб’єкт дії виявляє себе у трьох особах, категорія особи виступає у вигляді трьох грамем: грамема 1-ї особи називає мовця як виконавця дії; грамема 2-ї особи позначає слухача чи співрозмовника як виконавця дії, грамема 3-ї особи вказує на від­сутню особу як виконавця дії [3, с. 206]. І. Р. Вихованець пояснює, що категорія особи перебуває в найвиразнішому зв’язку з власне-дієслів­ними категоріями часу та способу, оскільки вони мають насамперед спільний для них морфологічний засіб вираження – флексію [2, с. 263]. Він також показує, як в контекстуальних умовах особовим формам властиво набувати вторинних значень. Це поширюється на першу і другу особи за умови вираження ними узагальнених значень.

Лінгвіст показує, що категорія числа має тісне поєднання з кате­горією особи. Це поєднання виявляє себе в особовому протиставлен­ні: форми першої, другої та третьої особи однини протиставляються першій, другій та третій особі множини. Але однозначне співвідно­шення характерне тільки для форм третьої особи однини і множини, оскільки вказують на одного і кількох об’єктів повідомлення.

Традиційно дієслівну граматичну категорію роду зараховують до сфери словозмінних категорій. Ця категорія властива дієсловам мину­лого (доконаного і недоконаного виду) і давноминулого часу. Вона також наявна в дієсловах умовного, спонукального і бажального способів [4, с. 398]. Лінгвіст класифікує дієслівну категорію роду як найпериферійнішу зі всіх дієслівних категорій. Він пояснює це пери­ферійністю роду в системі іменника, яка слугує базою для категорії дієслівного роду. Проте функційний статус категорії роду в цих двох частинах мовах не тотожний. В іменника це класифікаційний, а в дієслова – словозмінний вияв; розрізнення роду наявне в морфо­логічній структурі дієслова. Воно реалізує себе у визначених родових афіксах та закінченнях. Поза контекстом категорія роду наділена тільки формально-граматичним змістом, а в контексті «вона функціонує як категорія з формально-граматичним змістом, коли дієслова минулого часу та умовного способу поєднуються з іменниками на позначення неістот, або семантико-граматичним змістом, коли такі дієслова спо­лучаються з іменниками на позначення істот» [2, с. 265].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. І. Р. Вихо­ванець дослідив дієслівні категорії у світлі функційної морфології. Він по-новому проаналізував власне-дієслівні категорії часу, способу та виду. Лінгвіст по-іншому, ніж у традиційній граматиці, прокваліфі­кував категорії перехідності та неперехідності і стану дієслова. І. Р. Вихованець висловив своє бачення невласне-дієслівних категорій особи, числа й роду. Перспективним вважаємо вичерпне розкриття всієї граматичної спадщина відомого науковця.

Література

  1. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті : [моно­графія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1988. – 258 c.
  2. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови : академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська ; [за ред. чл.-кор. НАН України Івана Вихованця]. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 398, [2] с.
  3. Горпинич В. О. Морфологія української мови : [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / В. О. Горпинич. – К. : ВЦ Академія, 2004. – 336 с.
  4. Сучасна українська літературна мова: морфологія / [за ред. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1969. – 583 с.
  5. Сучасна українська літературна мова: морфологія : [підручник] / Л. А. Алек­сієнко, О. М. Зубань, І. В. Козленко ; [за ред. А. К. Мойсієнка]. – К. : Знання, 2013. – 524 с.

Referenses

  1. Vykhovanets I. R. Chastyny movy v semantyko-hramatychnomu aspekti : [mono­hrafiia] / I. R. Vykhovanets. – K. : Nayk. dumka, 1988. – 258 s.
  2. Vykhovanets I. Teoretychna morfolohiіa ukrainskoi movy : аkadem. hramatyka ukr. movy / I. Vykhovanets, K. Horodenska ; [za red. chl.-kor. NAN Ukrainy Ivana Vykhovantsіa]. – K. : Univ. vyd-vo «Pulsary», 2004. – 398, [2] s.
  3. Horpynych V. O. Morfolohia ukrainskoi movy : [pidruch. dlia stud. vyshch. navch. zakl.]. – K. : VTS Akademia, 2004. – 336 s.
  4. Suchasna ukrainska literaturna mova : morfolohia / [za red. I. K. Bilodida]. – K. : Nayk. dumka, 1969. – 583 s.
  5. Suchasna ukrainska literaturna mova : morfolohia : [pidruchnyk] / L. A. Alek­siienko, O. M. Zuban, I. V. Kozlenko ; [za red. A. K. Moisienka]. – К. : Znannia, 2013. – 524 s.

Гандзюк Александра. Глагольные грамматические категории в иссле­дованиях И. Р. Выхованца. В работе речь идет о глагольных грамматических категориях в исследованиях И. Р. Выхованца. Все глагольные категории де­лятся на два вида. К собственно-глагольным относятся глагольные категории времени, наклонения, вида, залога, переходности/непереходности. К несоб­ственно-глагольным категориям относят глагольные категории лица, числа и рода. И. Р. Выхованец исследовал глагольные категори в свете функциональной морфологии. Он по-новому проанализировал собственно-глагольные катего­рии времени, наклонения и вида. Ученый исследовал наявность в украинском языке двух наклонений глагола. Он определил, что будущене время глагола граничит с наколонением глагола. Лингвист иначе, чем в традиционной грам­матике, проквалифицировал категории переходности/непереходности и залога глагола. И. Р. Выхованец показал свое видение несобственно-глагольных кате­горий лица, числа и рода. Лингвист определил, что категория числа тесно связана с категорией лица. Ученый назвал грамматическую категорию рода самой периферийной.

Ключевые слова: категория времени, категория наклонения, категория вида, категория залога, категория переходности/непереходности, категория лица, категория числа, категория рода.

Handziuk Oleksandra. The Verbal Grammar Categories in the Research of the I. R. Vykhovanets. The article deals with the verbal grammatical categories in the studies of I.R. Vykhovanets. All verbal categories can be divided in the two types. The privative verbal categories consists of the categories of the tense, aspect, mood, voice, transition/intransition. The non-privative verbal categories consists of the categories of the person, number and gender. I. R. Vykhovanеts explores the pheno­menon of the verbal categories in the functional morphology. He expresses new opinion about the privative verbal categories of the tense, mood and aspect. I. R. Vy­khovanеts explains that in the Ukrainian languages are four moods of the verbs. The scientist identifies that future tense of the verb is situated between tense and mood. The linguist makes another then in the traditional grammar explication of the cate­gories of the transition/intransition and voice of the verb. I. R. Vykhovanеts shows own imagines non-privative categories of the person, number and gender. The linguist sees the close connective between category of the person and category of the number. The scientist says that category of the gender is the most peripheral in the verb system.

Key words: category of the tense, category of the mood, category of the aspect, category of the voice, category of the transition/ intransition, category of the person, category of the number, category of the gender.

 

 


© Гандзюк О., 2015