УДК 811.161.2‟271:655.55

Ірина Левчук

СПЕЦИФІКА ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ МІКРОТЕМИ «АВТОР КНИГИ» В СУЧАСНИХ ІСТОРИЧНИХ РЕЦЕНЗІЯХ

У статті розглянуто специфіку лексико-граматичних моделей однієї з основних мікротем рецензії – «автор книги». З‟ясовано, що ця мікротема вирізняється великою кількістю мотивів та їхнім варіюванням у структурі науково- публіцистичного тексту. Вирізнено такі її стрижневі складники, як: а) подання відомостей про автора праці; б) висловлення рецензентом свого ставлення до нього, тобто оцінні характеристики автора (обізнаність його з предметом дослідження, вміння та наукові здобутки автора рецензованої книги, критичні зауваження та побажання тощо). Проаналізовано основні компоненти характе- ристики особи автора, зосереджено увагу на мотиві «критики автора».

Ключові слова: журнальна рецензія, сучасна історична рецензія, оцінна інформація, мікротема «автор книги», лексико-граматична модель.

Постановка наукової проблеми та її значення. Протягом остан- ніх років у центрі уваги мовознавців усе частіше опиняється вивчення жанрових особливостей наукової комунікації. Проте традиційно інте- рес учених зосереджений навколо текстів «ядрових» жанрів (статті та монографії), водночас усе частіше об‟єктом студій стають «перифе- рійні» жанри (анотація, реферат, повідомлення, тези, патент та ін.). Мовознавці наголошують на необхідності багатоаспектного дослі- дження рецензії як одного з ключових наукових жанрів [6, с. 4].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Значне зацікавлення виклика- ло вивчення текстів сучасних рецензій (Н. А. Корнєва [1], Л. В. Кра- сильникова [2], В. Г. Ляпунова, О. Д. Мєшков [5], С. М. Яворська [6]  та ін.), щоправда, здебільшого на матеріалі германських мов. Зі зро- станням уваги до з‟ясування специфіки організації та ведення науко- вих дискусій актуальності набуває дослідження рецензійного дискур- су як безпосереднього її втілення. Зокрема, особливостям рецензій- ного тексту в системі наукової комунікації, його основним ознакам присвячено праці І. П. Левчук [3; 4]. Однак важливо розглянути різні форми представлення оцінних характеристик рецензії не тільки залежно від галузі знань, а й від мікротеми.

Мета і завдання статті – проаналізувати особливості лексико- граматичних моделей однієї з основних мікротем рецензії – «автор книги», зосередивши увагу на домінувальних мотивах.

Матеріалом дослідження послужили рецензії, опубліковані протя- гом 2005–2013 рр. у часописі «Український історичний журнал» (УІЖ). Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. У центрі уваги рецензента перебуває насам- перед автор книги. Ця мікротема вирізняється великою кількістю мо- тивів та їхнім варіюванням у структурі науково-публіцистичного тексту. Найчастіше в коло зору рецензента потрапляє автор аналізованої книги  як  учений,  дослідник,  якому  належать  й  інші  праці, тобто особа, що має певну репутацію в науковій сфері. Отже, в рецензії майже завжди можна знайти оцінні характеристики автора книги, які, до речі, можуть бути як позитивними, так і негативними.

У ряді аналізованих рецензій мікротема «автор» розпочинає огляд, але не відокремлено, а в тісному поєднанні з іншими мікротемами та мотивами. Зокрема, характерне взаємопроникнення мотивів «пові- домлення про видання», «наукова цінність книги» й «особа автора», що яскраво ілюструє приклад: «На тлі буденних «знахідок» моногра- фія Ірини Ворончук, знаної дослідниці ранньомодерної історії України, джерелознавця з європейським ім‟ям, становить виняток. Багато- річні студіювання авторки впродовж 1990–2010-х рр. увінчались унікальним виданням, виконаним у парадигмі історичної антропології та міждисциплінарності й присвяченим розв‟язанню проблем повсяк- денного життя різних верств волинської спільноти XVI – першої половини XVII ст.» [Бездрабко В. В. // УІЖ. – 2012. – № 6. – С. 200].

Іноді характеристика особи автора є стрижневим компонентом вступної частини рецензії. Зокрема, наголошується на авторитеті дослідника, його наукових інтересах і досвіді, відданості своїй справі та наполегливості в пропагуванні своїх наукових поглядів, амбітності тощо. Наприклад: «Автори поставили перед собою досить амбітну мету…» [Реєнт О. П. // УІЖ. – 2012. – № 6. – С. 185]; «Звернення відомої польської дослідниці, професора Варшавського універси- тету, до заявленої в назві її нової книги проблематики викликає повагу. Справа не тільки в тому, що дослідження неможливо без глибокого знання потужного масиву літератури різними мовами, насамперед італійською, латинською та англійською, із чим, між ін- шим, авторка блискуче упоралась. Слід нагадати, що тільки у Ватиканському архіві зберігаються сотні тисяч документів, що містяться на полицях, загальна довжина яких складає понад 16 км! Це надзвичайної ваги історичні джерела світової, у т. ч. й україн- ської, історії, починаючи з доби середньовіччя. Знайти і опрацювати потрібні з них – це дуже тяжке завдання, справжня «бенедиктин- ська робота». Це може зробити тільки висококваліфікований і працьовитий учений, яким і є шанована Т. Хинчевська-Геннель» [Мицик Ю. А. // УІЖ. – 2008. – № 2. – С. 193].

Зауважимо, нерідко ставлення рецензента до автора не лише зу- мовлює тональність тексту, посилює суб‟єктивність, а й змінює оцін- не спрямування критики. Зокрема, виникає наукова дискусія,    об‟єктом якої почасти є вже не стільки первинний текст, скільки рецензія іншого автора. Значно частіше відомості про автора книги читач отримує згодом, після короткого огляду видання, або ж поступово в ході ознайомлення з основними положеннями, висловленими рецен- зентом. Основними компонентами  характеристики  особи  автора  є: а) професія, спеціальність, науковий ступінь та ін.; б) досвід роботи; в) внесок у науку чи іншу сферу діяльності. Наприклад: «Серед істо- риків останнього державотворчого “призову” заслужено виділяєть- ся відомий учений, д-р іст. наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки Станіслав Кульчицький. Наблизити українців до власної історії – це життєве кредо С. Кульчицького. У його науковій діяль- ності все вражає масштабністю й глибиною: професійно історією він займається майже 50 років, його творчий доробок сягає близько 1600 опублікованих праць, в Інституті історії України працює 33 роки, заступником директора інституту – 15 років. Книга про Помаран- чеву революцію є 44-ю в його авторському доробку. Прикметно, що майже половину книг С. Кульчицького становлять підручники, на- вчальні посібники й довідники для загальноосвітніх та вищих навчаль- них закладів. У 2003–2004 рр. у видавництві “Генеза” вийшли друком два підручники з новітньої історії України (у співавторстві з Ю. Ша- повалом) для 10 і 11 класів, які сьогодні є найкращими в країні в цій номінації. Подібні синтетичні праці утверджують авторитет істо- рика, переводять його в ранг “будителів нації”» [Удод О. А. // УІЖ. – 2005. – № 6. – С. 219].

Щоправда, така об‟ємна оцінка науковця не є обов‟язковою, а радше належить до факультативних ознак рецензії. Тому  автори  часто вдаються до акцентуації окремих пунктів, уміло поєднуючи їх з іншими   мікротемами:   «достоїнства   книги»,   «недоліки», мотивом «мова та стиль» тощо. Наприклад: «Насамперед відзначимо, що книга написана добірною літературною мовою (тут заслуга не тільки автора, але й перекладача Л. Білик) і читається не як «суха» науко- ва праця, а немовби історичний роман […]» [Чухліб Т. В. // УІЖ. – 2005. – № 5. – С. 191]. Проте навіть через дещо часткову характе- ристику автора книги все ж зрозуміле ставлення до нього рецензента, що підкреслюється, зокрема, і добором специфічних лексико-синтак- сичних конструкцій.

Цікаво, що в текстах рецензій ХІХ ст. стрижневою лексемою ха- рактеристики автора книги є лексема «автор», на яку  нашаровуються лексеми з атрибутивною семантикою: популярний, шановний, много- заслужений, звістний, загально визнаний [3]. Варто додати, що цими ж лексемами, за винятком «многозаслужений» та «звістний», активно послуговуються й у сучасних текстах, однак набули поширення опор- ні лексеми «дослідник», «науковець». Атрибутивні характеристики особи автора зазнали певного розширення, з‟явилися раніше не вжи- вані з цією метою лексеми: амбітний, відомий, видатний, надійний, досвідчений, впливовий, талановитий.

Почасти рецензент висловлює своє ставлення до науковця шля- хом опосередкованої оцінки, наприклад, говорячи про обізнаність автора з предметом дослідження, володіння методикою, про його вміння та наукові здобутки: «Бездоганно володіючи методами архівної евристики, І. Ворончук удалося віднайти документи, у т.ч. унікальні, рідкісні, зробивши їх відомими науці та широкому загалу» [Бездрабко В. В. // УІЖ. – 2012. – № 6. – С. 201]. Отже, визнаючи досвідченість науковця, рецензент тим самим висловлює свою повагу до особи автора.

Позитивно оцінює рецензент такі характеристики автора, як ши- рока ерудиція, логіка наукового мислення, ґрунтовність знань, неупе- редженість та об‟єктивність, глибина інтерпретації досліджуваних явищ, наукова толерантність та ін. Наприклад: «Науковий скепти- цизм та багаторічна практика відчитування ранньомодерних текс- тів дозволили І. Ворончук раціонально та виважено поцінувати проблемно-тематичну історіографію. «Джерелом натхнення» для полеміки з колеґами стали їхні праці, обізнаність з якими переконли- во демонструє дослідниця. Вільне володіння європейськими мовами дозволило авторці безперешкодно подолати «лінґвобар‟єри» в науці й оперувати різномовною фаховою літературою» [Бездрабко В. В. // УІЖ. – 2012. – № 6. – С. 202]; «Діапазон наукових інтересів, усебіч- на ерудиція І. Ворончук дозволили впевнено полемізувати з колеґами, закладаючи підвалини новітньої історії повсякденного життя ран- нього новочасного суспільства Волині» [Там само. – С. 203].

До речі, дотримання дослідником толерантності – головний склад- ник мотиву «наукової скромності і такту автора» [5, с. 23]. Рецен- зентові може імпонувати, що 1) автор не прагне «закрити» тему своїм дослідженням; 2) учений сам визнає певну обмеженість своєї    праці; 3) науковець згадує про внесок попередників; 4) автор із повагою ставиться до колег та ін. Прикметно, що рецензент обґрунтовує ви- словлені характеристики особи автора книги.

У сучасних історичних рецензіях позитивно поціновується уник- нення автором книги ідеологічних впливів і методологічних крайно- щів, як-от: «Вільне від кон’юнктурних настанов прочитання опуб- лікованих (так само і неопублікованих) документів стало ще однією заслугою  І.   Ворончук,   яка                   орієнтувалася       винятково          на                  осягнення об‟єктивної істини» [Бездрабко В. В. // УІЖ. – 2012. – № 6. – С. 201]. Особливим елементом характеристики автора є вирізнення його морально-етичних  якостей  (очевидно,  простежується  виховний момент для читачів).

Специфічним функціонуванням мовно-виразових засобів вирізня- ється мікротема «автор книги» в рецензіях, написаних на вшанування пам‟яті науковця. Здебільшого деталізована характеристика особи автора є домінувальним компонентом вступної частини, зрідка – висновкової. Вибір її мотивів та їх мовна реалізація значною мірою залежить від характеру взаємин, які були між рецензентом і автором. Зокрема, звернення уваги на авторитет дослідника, його наукові здо- бутки, громадську діяльність актуалізують офіційну тональність тексту. Проте частотне використання емоційно-експресивних засобів та при- йомів (епітети, метафори, повтори, інверсії тощо) посилює публіцис- тичність. Наприклад: «Дослідження з міської історії ранньомодерно- го часу важко назвати популярними у сучасній українській історіо- графії, відтак вихід кожної фахової праці, що присвячена цій про- блематиці, стає подією в академічному середовищі. Саме такою є монографія професора Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Миколи Борисовича Петрова (1952−2008 рр.). Посмертно опублікована зусиллями його колеґ, які склали гідну шану світлій пам’яті автора, вона стала своєрідним підсумком понад чвертьвікової праці М. Петрова над різними аспектами історії Кам‟янця-Подільського та його околиць упродовж XV–XVIII ст.» [Войтович Л. В., Поляков Є. І. // УІЖ. – 2012. – № 6. – С. 193];   «Висловлюючи   вдячність   колеґам   передчасно померлого дослідника, у першу чергу професорові В. Степанкову, рецензенти не можуть не звернути уваги на певні хиби видання. Напевно, працюючи над ним, сам М. Петров усунув би значну їх частину, а редактори не наважилися втручатися в авторський текст. […] Проте ця обста- вина аж ніяк не применшує наукової цінності книги, в якій зібрано багатий фактологічний матеріал із різних сфер міського життя Кам‟янця-Подільського XV–XVIII ст., а тільки змушує сумувати з приводу невблаганності смерті, яка вирвала з життя талано- витого дослідника, так і не дозволивши йому завершити головну працю свого життя» [Там само. – С. 199].

Водночас факт прижиттєвого особистого знайомства уможлив- лює більший вияв індивідуального в організації тексту, зокрема, якщо рецензент – учень автора.

Очевидно, зайвим буде акцентувати, що вже сама згадка про автора на ім‟я та прізвище – традиційна форма засвідчення шанобли- вого ставлення до людини в науковому спілкуванні. Проте рецензен- ти значно частіше вдаються до найменування автора згідно з форму- лою: «науковий ступінь + прізвище», що, очевидно, є не лише виявом наукового етикету, а й способом рекламування певної праці, так би мовити, – через ім‟я автора. Прикметно, що в сучасних рецензіях для називання автора фактично не послуговуються гоноративом пан / пані. Порівняймо, в текстах 30-х років ХХ ст. лексема «пан» мала різко негативну семантику, зумовлену тодішньою ідеологічною пропагандою. Цілком правильним буде й твердження про те, що рецензент висловлює своє ставлення до автора не лише наголошуючи на досто- їнствах, а й на недоліках книги або ж критикуючи автора як такого. Зауважимо, мотиви критики можуть бути різноманітні, проте специ- фічною характеристикою цієї критики є її доброзичливий характер (як   того вимагає наукова толерантність), тому рецензент часто послуговується лексико-синтаксичними конструкціями з бажальною семантикою. Зокрема, у сучасних рецензіях домінують усталені мовні формули з дієсловами умовного способу: варто було б, можна було б, слід було б і т. ін. Наприклад: «Загалом авторові певною мірою вдалося досить неупереджено підійти до вивчення історіописання розглядуваної ним проблеми. Правда, варто було б здійснювати аналіз праць більш критично» [Молчанов В. Б. // УІЖ. – 2005. – № 3. – С. 221]; «На нашу думку, авторові слід було б чіткіше висловити  свої міркування […]» [Вдовина О. Я. // УІЖ. – 2005. – № 4. – С. 221].

«Утім, на нашу думку, автор не використав усіх своїх потенційних можливостей» [Мицик Ю. А. // УІЖ. – 2005. – № 1. – С. 203]; «На нашу думку, варто було б зайняти чітку наступальну позицію при висвітленні історіографічного аспекту, тобто дати справді критич- ний зріз наявної наукової літератури» [Задорожний В. Є. // УІЖ. – 2006. – № 3. – С. 231]. Варто зауважити, що специфіка науково- публіцистичного викладу, прагнення донести наукову інформацію й до читача-нефахівця дозволяють надати вставним конструкціям емо- ційності й експресивності. Зокрема, індивідуальність рецензента,  його ставлення до предмета обговорення передають у тексті форман- ти, змістом яких є суб‟єктивні почуття, враження дослідника, про що свідчить найчастотніший вставний елемент «на жаль», як-от: «Крім того, на жаль, історик не використав праці сучасних закордонних російських й українських авторів, в яких поступово утверджуються нові підходи до вивчення минулого Волині» [Молчанов В. Б. // УІЖ. – 2007. – № 3. – С. 220].

Проте не завжди рецензент обмежується лише тактовною згад- кою про хиби аналізованої праці та їх винуватця. Значно частіше науковець вдається до ґрунтовного розгляду недоліків, а отже, й до поглиблення мотиву «критики автора», подекуди висловлюючи нега- тивне ставлення до автора книги. Саме добір лексико-синтаксичних конструкцій в оформленні цього мотиву виявляє індивідуальну позицію рецензента щодо колеги-науковця та його праці. Адже коли зауваження до аналізованої наукової праці – традиційний структур- ний елемент рецензії, то різка критика власне наукових умінь і навичок автора, на нашу думку, річ небажана, навіть якщо рецензент тим самим намагається відстояти достоїнства читачів. Мабуть, навіть критика власне особи автора, але у традиції художнього чи публіцис- тичного стилів є більш прийнятною, адже не несе різко негативної семантики.

Варто зауважити, що в текстах сучасних рецензій усе частіше з‟являються нові прийоми оформлення мотиву «критики автора», зокрема створення гумористичного чи іронічного підтексту. Харак- терною ознакою такого підтексту є те, що це не зловтішання, не глузування, а,  так би мовити, гумор або  іронія зі знаком  «плюс»   (із позитивним емоційним забарвленням). Така критика має на меті по- радити, вказати на недоліки праці, щоб їх виправити. Проте саме такі оригінальні тексти привертають увагу читача передусім, адже суттєво вирізняються з-поміж зразків традиційного потрактування жанру рецензії.

Очевидно, найсуб‟єктивнішою є позиція рецензента щодо автора в мотиві «виправдання науковця», що висловлюється лише після зауважень: «Однак, незважаючи на викладені вище критичні заува- ження, відзначимо, що відома російська дослідниця української історії Т. Яковлева виконала величезний обсяг науково-дослідницької роботи, синтезувала доробок своїх попередників, доповнила його новознайденим джерельним матеріалом та на основі цього опрацю- вала окремі теоретичні висновки щодо історії Української козацької держави й тим самим зробила вагомий внесок до історіографії заде- кларованої проблеми» [Чухліб Т. В. // УІЖ. – 2005. – № 5. – С. 202]. Тут чітко простежується індивідуальне ставлення дослідника до авто- ра рецензованої книги.

Закономірно, що в мотиві «виправдання автора» рецензент нама- гається аргументувати власну позицію, вказати причини позитивної оцінки праці загалом. Проте впадає в око й певна вимушеність, штучність використання цього мотиву в тексті рецензії. Тому часто наступним фрагментом мікротеми «автор книги» є подяка йому, що нерідко виступає додатковим засобом пом‟якшення висловлених зауважень. Наприклад: «І на кінець, хочеться подякувати Вален- тині Степанівні Шандрі за професійно виконану працю, яка стане відліком наступних досліджень, адже заданий високий рівень, істотне розширення наукового інструментарію зобов‟язує істориків посилено працювати, щоб досягти подібних результатів» [Борисевич С. О. // УІЖ. – 2006. – № 2. – С. 220]. Із цією ж метою рецензент почасти вдається до побажань та привітань, які завершують загалом позитивну оцінку праці, як-от: «Хочеться привітати О. С. Рубльова з надзви- чайно змістовною й багатоплановою завдяки поставленим і виріше- ним завданням книгою, а читачів – з появою ґрунтовного досліджен- ня, що стало результатом багатьох років пошукової праці відданої історії людини» [Дмитрієнко М. Ф. // УІЖ. – 2005. – № 4. – С. 216].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, під- сумовуючи розгляд мікротеми «автор», можемо говорити про такі її стрижневі  складники,  як:  а)  подання  відомостей  про  автора праці; б) висловлення рецензентом свого ставлення до нього, тобто оцінні характеристики автора (обізнаність його з предметом дослідження, вміння та наукові здобутки автора рецензованої книги, критичні зауваження та побажання тощо). Проте використовувані для оформ- лення основних мотивів мікротеми «автор книги» лексико-граматичні моделі є типовими. Традиційно мотив «критики автора» займає в рецензії значно менше місця, ніж опис його достоїнств. Однак, критикуючи автора, рецензент може також висловити власний погляд щодо певної проблеми (елемент полеміки). У подальших студіях варто проаналізувати структурно-семантичні особливості поєднання мотивів мікротеми «автор книги» в рецензійному тексті.

Джерела та література

1. Корнєва Н. А. Рецензія в сучасному науковому дискурсі: семантико-компо- зиційний та комунікативно-прагматичний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.15 «Загальне мовознавство» /   Н. А. Корнєва ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2010. – 21 с.
2. Красильникова Л. В. Жанр научной рецензии : семантика и прагматика  / [под общ. ред. О. Г. Ревзиной]. – М. : Диалог ; Изд-во МГУ, 1999. – 140 с.
3. Левчук І. П. Структурно-семантична організація жанру рецензії ХІХ–ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / І. П. Левчук ; Ін-т укр. мови НАН України. – К., 2007. – 22 с.
4. Левчук І. П. Комунікативні ознаки рецензійного дискурсу / І. П. Левчук // Studia Ukrainica Posnaniensia / Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu ; redaktor naukowy Tetyana Kosmeda. − Poznań, 2013. – Zeszyt I. – S. 99–107.
5. Ляпунова В. Г. A book about books. Композиция и язык научных рецензий / В. Г. Ляпунова, О. Д. Мешков, Е. В. Терехова. – М. : Наука, 1990. – 143 с.
6. Яворська С. М. Рецензія як тип тексту (на матеріалі англомовної рецензії) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04

«Англійська мова» / С. М. Яворська ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 2000. – 23 с.

Левчук Ирина. Специфика лексико-грамматических моделей микро- темы «автор книги» в современных исторических рецензиях. В статье рас- сматривается специфика лексико-грамматических моделей одной из основных микротем рецензии – «автор книги». Выяснено, что эта микротема отличается большим количеством мотивом и их варьированием в структуре научно-публи- цистического текста. Выделены такие ее стержневые составляющие, как: а) пред- ставление сведений об авторе книги; б) высказывание рецензентом своего отношения к нему, то есть оценочные характеристики автора (осведомленность его с предметом исследования, умения и научные достижения автора рецензи- руемой книги, критические замечания и пожелания и т. д.).   Проанализированы основные компоненты характеристики личности автора, сосредотачивается вни- мание на мотиве «критики автора».