УДК 811.161.2’367.332.8

Ірина Мельник

 Аналітичні та синтетичні засоби дієслівної транспозиції

У студії здійснено цілісне дослідження засобів дієслівної транспозиції, теоретично обґрунтовано ступені їхньої реалізації на матеріалі сучасної української літературної мови, визначено специфіку дієслівної транспозиції іменних частин мови та прислівника. Відповідно до синтаксичного та морфо­логічного ступенів частиномовних переходів диференційовано засоби дієслів­ної транспозиції на аналітичні та синтетичні. Виявлено і схарактеризовано спе­ціалізовані та неспеціалізовані аналітичні засоби, що зумовлюють перехід іменників, прикметників, числівників і прислівників у формально-синтаксичні позиції дієслова – позицію присудка двоскладного речення або співвідносного з присудком головного члена односкладного речення, окреслено їхню грама­тичну та семантичну своєрідність. Вирізнено й описано синтетичні засоби – спеціальні афіксальні морфеми, а також з’ясовано їхню роль у завершенні морфологічного ступеня дієслівної транспозиції, що усуває невідповідність форми слова зайнятій формально-синтаксичній функції.

Ключові слова: транспозиція, дієслівна аналітична синтаксична транспо­зиція, дієслівна морфологічна транспозиція, транспозит, аналітична синтак­сична морфема-зв’язка, аналітична синтаксична морфема-напівзв’язка, суфікс.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Особливий інтерес до співіснування синтетичних та аналітичних засобів у гра­матичних системах мов флективно-синтетичного типу продиктований прагненням учених визначити перспективу змін у мові, зокрема у її морфологічній, синтаксичній та словотвірній  підсистемах. Попри те що українська мова за своєю граматичною структурою належить до мов синтетичних, на сучасному етапі її функціонування виявлено тенденцію до поступового збільшення вкраплень аналітичних явищ. Набуття флективно-синтетичними мовами аналітичних ознак у лін­гвіс­тичних дослідженнях останніх десятиріч розглядають як показник прогресу мовної техніки [6, с. 9], що зумовлює видозміну основних напрямів розвитку й динаміки граматичного ладу української мови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Під аналітизмом учені звичайно розуміють розподіл лексичного та граматичного значень між окремими елементами структурно та семантично об’єднаних компонентів як складників однієї граматичної категорії. На аргу­менто­ваний погляд І. Р. Вихованця, явище аналітизму «виявляється в роздільному вираженні основного (лексичного) і додаткового грама­тичного (морфологічного, синтаксичного, словотвірного) значень слова або в такому ж роздільному оформленні змістових характе­ристик речення, виражених лексичними засобами, і його граматичної спеціалізації, передаваної аналітичними власне-морфемами або аналі­тичними словами-морфемами» [3, с. 3]. У новітніх граматичних сту­діях проведено диференціацію аналітичних форм на три різновиди: морфологічні, синтаксичні та словотвірні [3, с. 3]. Найбільш вивче­ними є звичайно аналітичні форми морфологічних категорій.  За спо­стереженнями А. П. Загнітка, необхідно розрізняти два різновиди морфологічної аналітичності (у вузькому тлумаченні – це аналітич­ність морфології на тлі синтаксису): парадигматичний і текстовий. «Перший з них, –  на думку дослідника, – базується на наявності аналітичних засобів у категоріальному аспекті мови (статистика). <∙∙∙> Текстова аналітичність репрезентується в аналітичних формах у ди­намічному аспекті мови і спирається на дію комунікативно-прагма­тичних та ситуативних факторів, визначаючи особливості дистри­бутивної мотивованості первинних і вторинних функцій морфоло­гічних форм» [7, с. 32]. Недостатньо дослідженими у цьому плані, такими, що потребують системного аналізу, синтаксичні категорії.

Мета і завдання статті. Метою нашої праці є цілісне дослід­ження засобів дієслівної транспозиції, теоретичне обґрунтування сту­пенів їхньої реалізації на матеріалі сучасної української літературної мови. Заявлена мета передбачає розв’язання таких завдань: 1) визна­чити специфіку дієслівної транспозиції іменних частин мови та при­слів­ника; 2) відповідно до синтаксичного та морфологічного сту­пенів  частиномовних переходів диференціювати засоби дієслівної транспо­зиції на аналітичні та синтетичні; 3) виявити і схарактеризувати   спеціалізовані та неспеціалізовані аналітичні засоби синтаксичної дієслівності, окресливши їхню граматичну та семантичну своєрід­ність; 4) вирізнити синтетичні засоби та з’ясувати їхню роль у за­вершенні морфологічного ступеня  дієслівної транспозиції.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У сучасній українській мові відповідно до двох основних ступенів частиномовних переходів – синтаксичного та морфологічного – виокремлюємо аналітичні та синтетичні граматичні засоби транспозиції. У ролі граматичних елементів аналітичних форм зафіксовані звичайно аналітичні морфеми або специфічні аналітичні морфеми-зв’язки. Це передовсім прийменники, а також допоміжні дієслова, що зазнають десемантизації. Показовими у цьому плані є аналітичні засоби вираження дієслівної синтаксичної транспозиції. Характерно, що всі чотири її різновиди – відіменниковий, від­при­­­­кмет­­ни­ковий, відприслівниковий та відчислівниковий – представлені у граматичній структурі української мови звичайно в аналітичному вияві. Це означає, що перехід інших частин мови – іменника, прикметника, прислівника та числівника у формально-синтаксичну сферу дієслова стає можливим за наявності експліцитно чи імплі­цитно вираженої аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки бути або лише експліцитно представлених аналітичних синтаксичних морфем-напівзв’язок, які, не маючи повного семантичного навантаження, у структурі речення виконують роль своєрідних транспозиторів, на­приклад: У вимірах національних я українець (Л. Костенко); …Кальвін <∙∙∙>  у 1931 році став бакалавром природничих наук («Хімія», 2010); Розкішне волосся <∙∙∙> стає необхідним елементом орна­мен­тального задуму («День», 2013); Болота парку – різноманітні («Шацький національний природничий парк : фотоальбом»); Експлуатація свердловини є надто дорогою («Тиждень», 2012); …і під хмарами похмурими піна стала сива (Є. Маланюк); Тещі, зви­чайно, у нас погано (Л. Костенко); І було страшно й солодко зараз (Є.Маланюк); То ж був один, тепер нас буде двійко (Л. Костенко). Таке функційно-транспозиційне переведення витлумачуємо як дієслівну аналітичну синтаксичну транспозицію, суть якої полягає в син­так­сичному переході згаданих частиномовних класів слів у формально-син­таксичні позиції дієслів. За транспонування інших частин мови у сфе­ру дієслова аналітичні синтаксичні морфеми-зв’язки надають «синтаксичним дієсловам, що мають аналітичну будову (за нашою термінологією – дієслівним аналітичним синтаксичним транспозитам – І. М.), визначальних граматичних дієслівних категорій часу і способу, а також … особи, виду, роду тощо» [5, с. 366], тобто «синтаксично одієслівлюють вербалізовані іменні частини мови та прислівники»  [5, с. 366], оскільки одиниці цих класів не можуть бути самостійними виразниками зазначених дієслівних граматичних категорій. Основні засади функційно-транспозиційної теорії, дали нам змогу зробити висновок про граматичну роль аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки та семантичне навантаження відіменникових, відприкметни­кових, відчислівникових і відприслівникових дієслівних синтак­сичних утворень як складників дієслівної аналітичної синтаксичної транспозиції.

Аналітичні засоби вираження дієслівної синтаксичної транспо­зиції диференціюємо на спеціалізовані та неспеціалізовані. Спе­ціалізованими аналітичними засобами синтаксичної дієслівності, на на­шу думку, варто визнати аналітичні синтаксичні морфеми-зв’язки, або власне-зв’язки, бути, становити, являти собою, оскільки лише вони, «транспонуючи іменні частини мови та прислівники в син­таксичні позиції дієслова, виконують суто граматичну роль і позбав­лені лексичного навантаження» [5, с. 368]. Згадані аналітичні син­таксичні морфеми-зв’язки диференціюємо за здатністю перево­дити одиниці різних частиномовних класів слів у формально-син­таксичні позиції дієслова – позицію присудка у двоскладному реченні або позицію співвідносного з присудком головного члена односклад­них речень.

З-поміж зазначених спеціалізованих аналітичних засобів синтак­сичної транспозиції статус універсального, поліфункціонального, закріплено за аналітичною синтаксичною морфемою-зв’язкою бути, оскільки лише вона виявляє здатність транспонувати в синтаксичні позиції дієслова одиниці всіх частиномовних класів: іменники, при­­­­­­­кмет­­ники, числівники та прислівники, надаючи їм визначальних дієслівних граматичних значень часу і способу, а також особи, числа і под., наприклад: Він був лісником (Л. Костенко); Він лісник; Він буде лісником; Він був би лісником; Нехай він буде лісником; Ти будь лісником; Нехай би він був лісником;  Сніг мокрий (Л. Костенко); Сніг був мокрий; Сніг буде мокрий; Сніг був би мокрий; Нехай сніг буде мокрий; Якби (коли б) сніг був мокрий; …жінкам було хороше! (М. Вінграновський); Жінкам хороше; Жінкам буде хороше; Жінкам було б хороше; Нехай жінкам буде хороше; Якби (коли б) жінкам було хороше; …правда одна (Усна народна творчість); Правда була одна; Правда буде одна; Правда була б одна; Нехай правда буде одна; Якби (коли б) правда була одна.

На противагу аналітичній синтаксичній морфемі-зв’язці бути, власне-зв’язки становити та являти собою наділені обмеженими транспозиційними можливостями. Вони передовсім синтаксично одіє­слів­люють предикативно вжиті іменники, морфологічно експлі­ковані безприйменниковим знахідним відмінком, наприклад: …замо­розки становлять <...> небезпеку для рослин… («Фізика та астро­номія в сучасній школі», 2013); Характерну ознаку власне-кількісних числівників становить їхня лексико-семантична впорядкованість… (І. Вихованець);…займенники становлять в іменниковому, прикмет­никовому та прислівниковому класах окремий підклас… (І. Вихо­ванець); [Інфляція. – І. М.] являє собою феномен грошовий («Дзер­кало тижня», 2008); …твір <...> являє собою функціонально, се­мантично і структурно завершений текст (А. Загнітко). Щоправда, зв’язковий компонент становити також транспонує в синтаксичну сферу дієслова числівниково-іменникові сполуки, що звичайно заступають формально-синтаксичну позицію складеного присудка двоскладного неелементарного речення, наприклад: Видовий склад павуків становить 222 види з 19 родин («Шацький національний природничий парк : фотоальбом»); Площа його [Хелмського воєводства.– І. М.] території становить 3 866 кв. км. («Єврорегіон Буг : Волинська область»); Приріст прямих закордонних інвестицій в Україну 2011-го становив 4, 56 мільярдів доларів… («Тиждень», 2012); …російський ВВП становить близько 1 % світового («Тиждень», 2012); Загальна площа підземних вод становить 10%  площі суходолу («Атлас вчителя»); Валовий збір цукрових буряків (фабричних) становив майже 1,5 млн. тонн… («Віче», 2012).

До неспеціалізованих аналітичних засобів дієслівної синтак­сичної транспозиції, за нашими міркуваннями, варто віднести ана­літичні синтаксичні морфеми-напівзв’язки, або невласне-зв’язки. Зазначені зв’язкові компоненти здебільшого витлумачено як «гібрид­ний тип слів, що поєднують функції дієслова і зв’язки» [1, с. 553] і перебувають на шляху до повної граматикалізації. Щодо визначення їхнього кількісного та якісного складу, серед учених немає одно­стайності. Попри значні напрацювання у цій галузі, досі не визна­чений корпус невласне-зв’язок, що, крім граматичної функції, до­повнюють лексичне значення присудкового імені або прислівника додатковими смисловими відтінками,  «не запропоновано надійних наукових критеріїв установлення ступенів десемантизації дієслів»         [5, с. 368]. Тому репрезентовані в лінгвістичній літературі класифі­ка­ції зв’язкових компонентів – це наслідок суб’єктивних підходів до спро­би їхньої систематизації. До  невласне-зв’язок звичайно належать дієслова ставати/стати, лишатися/лишитися, залишатися/зали­шитися, зоставатися/зостатися, виявлятися/виявитися, назива­тися, вважатися, здаватися/здатися і под., що одночасно є аналі­тичними синтаксичними виразниками граматичних дієслівних зна­чень часу, способу, особи, виду, роду тощо та модифікаторами се­мантики предикативно вжитих іменних частин мови або прислівників.

Невласне-зв’язки як неспеціалізовані аналітичні засоби вира­ження синтаксичної дієслівності диференціюємо за можливістю пере­водити слова, що належать до різних частиномовних класів у позицію присудка двоскладного речення або співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. До широковживаних, уні­версальних, тих, що транспонують у формально-синтаксичну сферу дієслова іменники, прикметники, числівники та прислівники, зви­чайно зараховують дієслівні невласне-зв’язки ставати/стати,  що вказують на набуття стану, перехід від одного стану до іншого; лишатися/лишитися, залишатися/залишитися, зоставатися/зоста­тися, що засвідчують збереження попереднього стану, по­дальше перебування у відповідному стані; виявлятися/виявитися, що конста­тують про виявлення стану, пов’язаного з уподібненням до кого-небудь або чого-небудь, а також виявлення якісного, кількісного або оцінного стану [8, с. 91–92], наприклад: Ірена Сольська стала музою для митців Молодої Польщі («День», 2013); Без роботи день роком стає (Усна народна творчість); Стає тісною їй земля (Л. Мосендз); Йому стає тепло… (В. Малик) …їх [бійців. – І. М.] стало одразу дуже багато (О. Гончар); Слон Бой залишився вдівцем (Л. Кос­тенко); Несказане лишилось несказанним… (Л. Костенко); З восьме­рих дітей нас двійко лишилося… (О. Іваненко); Пішов вовк по вовну та й сам остався стрижений (Усна народна творчість); [Вбитих. – І. М.] зосталося багато… (П. Загребельний); Знайти інструмент вияви­лося непросто… («Україна молода»). Серед аналізованих найужива­нішою є аналітична синтаксична морфема-напівзв’язка става­ти/ста­ти, зокрема її корелят доконаного виду стати.

Дещо обмеженішим аналітичним засобом вираження синтак­сичної дієслівності варто визнати аналітичні синтаксичні морфеми-напівзв’язки робитися/зробитися, що зафіксовані із семантикою «ставати/стати яким-небудь, набуваючи певних властивостей, якостей, ознак, якогось вигляду», наприклад: Відтак дві групи, не дійшовши згоди, зробились між собою антиподи (Л. Костенко); Відтак зро­бився гречин той баладою (Л. Костенко); Через це старі люди робилися дуже недбалими (Усна народна творчість); …а ти собі сидів би вдома і потроху грамотним робився… (Остап Вишня); Люди зробилися злі (Л. Костенко); Невесело <∙∙∙> зробилося на ду­ші… (І. Пільгук); У літаку самотній жінці зробилося погано (В. Слапчук). Характерно, що аналізована морфема-напівзв’язка пе­ре­водить у формально-синтаксичну позицію присудка двоскладного речення або співвідносного з присудком головного члена односклад­ного речення одиниці трьох частиномовних класів – іменників прикметників та прислівників. Ще більшу обмеженість виявляють дієслівні невласне-зв’язки на зразок здаватися/здатися, видаватися/ видатися і под., що вказують на позірність набуття певної ознаки або уподібнення до когось або чогось і транспонують у синтаксичну сферу дієслова одиниці двох частиномовних класів: іменники та прикметники, наприклад: Іноді мені українці здаються таким вели­ким гарним птахом (Л. Костенко); Ніч здавалась днем (Л. Костенко); Ця гра здається теж простою («День», 2013); А дещо <∙∙∙> тепер здається неактуальним (Л. Костенко); …чайка здавалася срібною (Ю. Мушкетик); …стали вони [дуби.– І.М.] могутньою стіною <∙∙∙> і видаються сукупно однією чорною тучею (Ю. Мушкетик); Смак молока видався дуже гірким (У. Самчук); Сироватці ж він [отаман. – І. М.] чомусь ще видався схожим на крука… (Ю. Муш­кетик); …погляд той видався Філонові трохи дивним (Ю. Мушкетик).

Решта неспеціалізованих аналітичних засобів дієслівної транспо­зиції виявляє вибірковість у поєднанні з предикативно зафіксованими компонентами, що можна пояснити семантичною сумісністю обох елементів – аналітичної синтаксичної морфеми-напівзв’язки та дієслівного  транспозита. Це передовсім дієслівні невласне-зв’язки на зразок називатися, зватися, іменуватися, величатися та ін., що засвідчують прийняту кваліфікацію стану істоти чи предмета через визначення власної чи загальної назви, яка їм відповідає. Характерно, що значення згаданих дієслівних зв’язкових компонентів сумісне лише зі значенням предикативно вжитих іменників, репрезентованих звичайно грамемою називного або орудного безприйменникового від­мінків, наприклад: Чому все це називається – демократія, на­ро­довладдя?! (Л. Костенко);  …вся система форм речення, що виражає категорію предикативності загалом, називається парадигмою речення (А. Загнітко); А он село, що зветься Лемеші (Л. Костенко); Недаремно ж і місто взивається – Львів (В. Симоненко); Три сини звались – Плаксуни (В. Симоненко).

Неспеціалізовані аналітичні засоби синтаксичної дієслівності також поповнюють невласне-зв’язки, сполучуваність яких обмежена одиницями одного частиномовного класу – числівниками. Це зви­чайно аналітичні синтаксичні морфеми-напівзв’язки налічувати, на­ра­ховувати, дорівнювати, сягати/ сягнути, налічуватися, нарахо­вуватися, зібратися і под., що позначають фіксацію кількісного стану через визначення кількості кого- або чого-небудь і виявляють здатність до поєднання з предикативно вжитими числівниками або числівниково-іменниковими сполуками у двоскладному нееле­ментар­ному реченні з підметом, морфологічно експлікованим  називним або родовим відмінками, пор.: Карцинофауна налічує шістдесят чо­тири види…(«Шацький національний природничий парк : фо­тоальбом») і Наприкінці 2011-го загальноукраїнських організацій налічувалося 3,5 тисяч… («Тиждень», 2012); Гнізда [шершня звичайного. – І. М.] <...> нараховують до 10 ярусів стільників («Атлас тварин і рослин України») і На території національного парку нараховується  сімдесят сім видів ссавців… («Шацький національний природничий парк : фотоальбом»). З-поміж дієслівних зв’язкових компонентів виокремлюємо аналітичні синтаксичні морфеми-напівзв’язки на зра­зок виповнюватися/виповнитися, сповнюватися/сповнитися, ми­нати/минути і под., що вказують на кількісно-вікові ознаки істоти або предмета і транспонують числівниково-іменникову сполуку у по­зицію складеного головного члена односкладного безособового речення, наприклад: Султан ще молодий – йому щойно виповнилося тридцять… (Ю. Мушкетик);  18 березня видатному конструкторові авіадвигунів, Герою України Федорові Муравченку виповнилося б 81 («Дзеркало тижня», 2010); …Івану виповнилося 16 років… («Україна молода», 2010); Киліяні тоді сповнилось дванадцять років (Ю. Мушкетик); …коли дівчинці сповнилося десять років, а Аліпію II дванадцять, воєвода Степан з дружиною і дочкою приїхали до Києва й заручили малят (Б. Бойчук);  …недавно минуло тобі сорок п’ять… (О. Бердник); … йому перевалило за шістдесят… (А. Дімаров).  

На периферії неспеціалізованих аналітичних засобів дієслівної синтаксичної транспозиції перебувають контекстуальні зв’язки. До них звичайно належать дієслова,що лише у відповідному семантич­но­му контексті частково втрачають своє лексичне значення і виконують роль своєрідних транспозиторів, переводячи одиниці інших части­номовних класів у формально-синтаксичну сферу дієслова. Варто зауважити, що кількісний та якісний склад контекстуальних зв’язок до сьогодні чітко не окреслений. Науковці фіксують різну кількість дієслів, що у відповідному контексті виявляють здатність до упо­дібнення певній зв’язці і модифікують семантику предикативно вжи­тих іменників (частіше) або прикметників (рідше). Зокрема, функ­ційного уподібнення до власне-зв’язки бути зазнають дієслова виступати, поставати/постати, слугувати, правити, вживатися, функціонувати, жити, народитися, іти, піти, працювати та ін.; до власне-зв’язки становити – утворювати, формувати, репрезенту­вати тощо; до невласне-зв’язки ставати/стати – перетворитися, обернутися, повернутися, вмерти, померти, опинитися та ін. [8, с. 93], наприклад: Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалежна словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (І. Ющук); …зміст статті виступає ремою… (А. Загнітко); Україна постає не спеціально прибраною для приїзду високого чиновника, а – стурбо­ваною, злиденною, напруженою («День», 2013); А вона йде … легка й мініатюрна, як ельф… (Л. Костенко); Так що й наш приїде засмаглий, немов каштанчик (Л. Костенко); Малі берізки пови­ростали стрункі та високі… (Л. Костенко); Cемантичний ступінь … представляють і ті відприкметникові дієслова, що утворилися від дієслівно-прикметникових сполук на зразок робити білим, робити сухим і под.… (К. Городенська) і т. д.

Корелятами власне-зв’язки бути в теперішньому та минулому часі виступають дієслова на зразок стояти, сидіти, лежати, що у від­повідному контексті виконують зв’язкову роль, поєднуючись із пре­дикативно вжитими прикметниками, а також дієслова виглядати, почуватися, які зафіксовані з предикативними іменниками та прикметниками, наприклад: Батько сидів темний, як ніч (Л. Костенко); Цьогорічна виставка виглядає ще яскравішою («День», 2013); Почуваюся жебраком, прохачем, запитальним знаком (Л. Костенко).

На противагу власне- і невласне-зв’язкам, контекстуальні зв’язки –складники так званих подвійних присудків. Якщо для перших ти­повим є вживання в семантично елементарних реченнях, то сферою функціонування других є семантично ускладнені структури, що утворені внаслідок накладання двох семантично елементарних по­будов, у яких суб’єктні компоненти перебувають у подвійних син­таксичних зв’язках, наприклад: Батько сидів темний… (Л. Костенко) = Батько сидів + Батько був темний. За таких умов синтаксему, виражену називним відмінком у підметовій позиції, необхідно розгля­дати як щодо дієслівного, так і щодо прикметникового присудка, оскільки вона виконує, по-перше, семантичну функцію суб’єкта процесу й, по-друге, семантичну функцію суб’єкта якості.

Схарактеризовані вище аналітичні засоби як виразники дієслів­них граматичних значень у структурі дієслівних аналітичних син­так­сичних транспозитів необхідно відрізняти від синтетичних морфем, передовсім закінчень та суфіксів морфологічних дієслів – типових засобів реалізації граматичних значень. Принципова відмінність між згаданими аналітичними та синтетичними формами полягає в тому, що перші спеціалізовані на вираженні значення синтаксичного часу (теперішнього, минулого, майбутнього), синтаксичного способу (умовного, наказового, спонукального, бажального), синтаксичної особи (звичайно третьої особи однини і множини теперішнього й майбутнього часу, другої та третьої особи однини та множини наказового способу), синтаксичного числа (однини та множини), синтаксичного роду (чоловічого, жіночого та середнього в минулому часі та умовному способі) і под., другі передають ці граматичні значення як значення відповідних граматичних категорій дієслова синтетично [5, с. 366]. Наприклад, у реченні Дідусь вівчар синтак­сичні значення теперішнього часу, третьої особи однини дієслівного аналітичного синтаксичного транспозита передає імпліцитно вира­жена форма аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки бути, а в ре­ченні Дідусь вівчарює значення граматичних категорій часу, особи та числа морфологічного транспозита зреалізовані в закінченні -е (графічно – -є), тобто передані синтетично.

На відміну від дієслівних морфологічних транспозитів, яким властиві звичайно повні особові, часові та інші парадигми, деякі дієслівні аналітичні синтаксичні транспозити  належать до утворень неповної особово-часової, родово-часової чи родово-способової па­радигми, оскільки зв’язковий компонент як обов’язковий їхній склад­ник може репрезентувати лише певні форми цієї парадигми, пере­важно третьої особи однини та множини теперішнього і майбутнього часу або родові форми минулого часу, наприклад: Загальна протя­жність  річкової сітки області становить 3264 км. («Єврорегіон Буг : Волинська область»); За оцінками незалежних експертів, обсяг продажів продукції легкої промисловості в Україні становить близько 10 млрд. грн. («Дзеркало тижня», 2009); Узимку добовий максимум опадів становить … 7 мм («Ґрунти Волинської області»); … експорт зернових становитиме 4,4 млрд. дол. у 2008 р. («Дзеркало тижня», 2008); …дохід ДП Шахтоуправління «Донбас» у 2010 році становив приблизно 800 млн. грн. («Коментарі», 2012); Наприкінці 19 століття ділянка, оточена рукавами Стиру та болотами, становила 31 га. (Луцьк : Архітектурно-історичний очерк) і т. д.

До синтетичних засобів транспозиції належать спеціальні афік­сальні морфеми – суфікси, рідше суфікси та префікси [2, с. 159],  що дають змогу завершити другий ступінь частиномовних переходів – морфологічний, який усуває «невідповідність форми слова зайнятій синтаксичній функції <...> шляхом її заміни іншою, саме тією, яка з цією функцією корелює» [4, с. 52]. Синтетичні засоби, порівняно з аналітичними, у дієслівній транспозиції виявляють значно меншу різноманітність, що, очевидно, і зумовлює нижчу продуктивність морфологічного ступеня переходу інших частин мови у сферу дієслова. Характерно, що дієслівної морфологічної транспозиції у повному вияві зазнають лише деякі лексико-граматичні групи  пре­дикативно вжитих прикметників та іменників.

Крім лексико-семантичного фактора, регулятором процесу морфо­логічного завершення дієслівних транспозиційних переходів є звичайно характер семантичної функції аналітичних синтаксичних морфем або напівморфем. «Перетворення аналітичних синтаксичних дієслів на морфологічні, – за спостереженнями К. Г. Городенської, – відбувається шляхом переведення вихідних вербалізованих іменників та прикметників у позицію кореневої морфеми дієслів та заміни аналітичних синтаксичних морфем і напівморфем відповідними дієслівними суфіксами» [4, с. 55], пор.: Батько токар → Батько токарює; Батько був токарем → Батько токарював; Батько буде токарем → Батько токарюватиме; Батько був  би токарем → Батько токарював би; Нехай батько буде токарем → Нехай батько токарює; Волосся стає сивим → Волосся сивіє  і т. д. Як бачимо, синтетичні засоби дієслівної морфологізації виступають формально-граматичними та семантичними еквівалентами аналітичних засобів – складників дієслівної аналітичної синтаксичної транспозиції.

До спеціалізованих синтетичних засобів дієслівної морфологічної транспозиції належать  передовсім суфікси -ува-, -и-, -і-, -ну-, -а- та ін., з-поміж яких суфікси  -і-, -ну-, -а- виявляють здатність до по­єднан­ня з кореневими морфемами прикметникового типу, а суфікси         -ува-, -и- – відповідно з кореневими іменниковими морфемами,  наприклад: Мороз кріпне – лід товстіє (Усна народна творчість); Як голова сивіє, то чоловік мудріє (Усна народна творчість); Від науки міцніють руки (Усна народна творчість); [Сніжинки. – І. М.] густішають, летять з вітром, в’ються в затишку… (У. Самчук);  А хто буде арбітром (→ арбітруватиме) (В. Симоненко); … не мірошникує, а голова борошном припала (Усна народна творчість); Овес каже: сій мене в грязь – буду я князь (→ князюватиму, або княжити)… (Усна народна творчість). Серед аналізованих синте­тичних засобів найвищу продуктивність у відприкметниковій дієслівній морфологізації виявляє суфікс -і-, тоді як у відіменниковій дієслівній морфологізації – відповідно суфікс -ува-. Важливо зазначити, що згадані синтетичні суфіксальні засоби – виразники не лише граматичних, а й семан­тичних функцій відсубстантивних та відад’єктивних дієслівних мор­фологічних транспозитів. Важливо зазначити, що суфікси відімен­никових дієслівних дериватів передовсім указують на наявність у суб’єкта відповідних професійних та інших ознак, а суфікси відпри­кметникових дієслівних утворень передають набуття предметом або істотою певних ознак.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, аналітичні та синтетичні засоби транспозиції дають змогу виокре­мити два ступені частиномовних переходів – синтаксичний та морфо­логічний. Аналітичні засоби дієслівної транспозиції як виразники дієслівних граматичних значень і модифікатори семантики предика­тивно вжитих іменників, прикметників, числівників і прислівників зумовлюють перехід згаданих частин мови у формально-синтаксичні позиції дієслова – позицію присудка двоскладного речення або спів­відносного з присудком головного члена односкладного речення. На ґрунті дієслівних аналітичних синтаксичних транспозитів вибірково, з урахуванням їхньої семантичної специфіки, утворені морфологічні транспозити шляхом переведення предикативно вжитих іменників та прикметників у позицію кореневої морфеми дієслів та перетворення аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки або морфеми-напівзв’язки на відповідні дієслівні суфікси. Співіснування у граматичній струк­турі української мови дієслівних аналітичних синтаксичних та мор­фологічних транспозитів засвідчує тенденцію до взаємодії аналі­тич­них і синтетичних засобів транспозиції, сприяє виявленню кореляції їхніх граматичних ознак і семантичних особливостей. Перспек­тивни­ми вважаємо дослідження, присвячені докладній характеристиці аналітичних та синтетичних засобів відіменникової, відприкметни­кової та інших різновидів дієслівної транспозиції.

Джерела та література

1. Виноградов В. В. Русский язык : грамматическое учение о слове / В. В. Ви­ноградов. – М. : Высшая шк., 1985.– 640 с.

2. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / І. Р. Ви­хова­нець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1983. – 219 с.

3. Вихованець І. Р. Аналітизм у граматичній структурі сучасної української мови / І. Р. Вихованець // Українська мова. – 2002. – № 2. – С. 3–8.

4. Городенська К. Г. Морфологізація транспозиційних переходів слів / К. Г. Го­роденська // Теоретичні проблеми граматики. – Донецьк : ДонДу, 1995. – С. 51–61.

5. Городенська К. Службові слова-морфеми / К. Городенська // І. Вихованець. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І.Вихованця. – К. : Унів. Вид-во «Пульсари», 2004. – С. 328–373.

6. Дубова О. Семантична спеціалізація синтетичних та аналітичних форм часу (визначення тенденцій) / О. Дубова // Наукові записки. – Випуск ХХ. – Серія : Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Вин­ниченка, 1999. – С. 9–18.

7. Загнітко А. П. Аналітизм у системі дієслівних категорій / А. П. Загнітко // Мовознавство. – 1993. – № 1. – С. 25–32.

8. Косенко К. Г. Предикатна основа та семантико-граматична диференціація дієслівних зв’язок в українській мові : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / К. О. Косенко. – К., 2009. – 192 с.