РЕЦЕНЗІЇ

 

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ РЕЧЕННЄВИХ

ЗАЛЕЖНОСТЕЙ: СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИЙ ВИМІР

Рецензія на наукове видання:

Масицька Т. Є. Типологія семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей : [монографія] / Т. Є. Масицька. – Луцьк : ПДВ «Твердиня», 2016. – 416 с.

 

Специфіку української лінгвістики другої половини ХХ – початку ХХІ ст. вияскравлює колізія між традиційною науковою інтерпретацією низки здавна відомих мовних явищ, одиниць, кате­горій тощо і новітньою теорією, обіпертою на концепти актуаль­ного нині функційно-категорійного напряму. До головних досяг­нень пред­ставників функціоналізму належить критичне й доскіп­ливе переосмис­лення вершинних лінгвістичних здобутків мину­лого, систематизація й фахова оцінка висунутих раніше постулатів, з одного боку, і проду­кування важливих ідей, пошук нових орієн­тирів із метою якнай­повнішої репрезентації специфічних ознак різнорангових мовних одиниць, що беруть безпосередню участь у моделюванні конкретних мовленнєвих ситуацій. Зазначені стратегії взяла за основу й Т. Є. Ма­сицька в монографії «Типологія семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей» (Луцьк, 2016).

Відповідно до традиції структурування праць такого штибу ав­торка розпочинає своє видання Передмовою, де подає глибоко проду­мані й вивірені вітчизняними та зарубіжними дослідниками різні гра­матичні теорії, виділяючи з-поміж цього лінгвістичного обширу кон­цепцію функційно-категорійної граматики, окреслює актуальність і мету монографії, визначає сукупність завдань, які перебувають в епі­центрі наукового пошуку.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження семан­тико-синтаксичних залежностей у сучасному мовознавстві» Т. Є. Ма­сицька не тільки розглядає специфіку обраного об’єкта студіювання та присвячений порушеній проблемі доробок найвідоміших дослід­ників, а й акцентує увагу на дотичному термінологічному інструмен­тарієві, зокрема інформативно та чітко описує сполучуваність, дистри­буцію, валентність, інтенцію (с. 13–22). Докладно проаналізувавши науковий досвід лінгвістів і доскіпливо збалансувавши дискусійні питання, авторка схиляється до думки про доцільність уведення до наукового обігу термінів семантико-синтаксична залежність і фор­мально-синтаксична залежність, що, на її глибоке переконання, сприяє витворенню цілісної типології залежностей у структурі різно­рангових реченнєвих побудов. Логічно обґрунтованими вважаємо запропоновані в першому розділі комплексний опис речення та фор­мально-синтаксичну і семантико-синтаксичну інтерпретацію просто­го та складного його різновидів. Подаючи осмислений виклад відо­мих концепцій, що увиразнюють багатоаспектність цієї синтаксичної одиниці, дослідниця продемонструвала вміння частково дистанціюва­тися від висунутих раніше теоретичних положень і вибудувала власну науково виважену ієрархію залежностей, закцентувавши на симбіозі семантико-синтаксичних реченнєвих відношень і синтак­сичних зв’язків у реченні (п. 1.4), а також різновидах залежностей (п. 1.5, 1.6, 1.7).

Науково впорядкованим уважаємо розділ 2 «Класи предикатів і система субстанційних семантико-синтаксичних залежностей в еле­ментарних простих реченнях», у якому Т. Є. Масицька, опираючись на значний лінгвістичний досвід і почасти досить інтелігентно диску­туючи з дослідниками, наполягає на сповідуванні концептів функційно-категорійної граматики за аналізу предикатних синтаксем та прогно­зованих ними субстанційних залежностей. З огляду на це авторка чітко окреслює координати, що слугують підґрунтям класифікації розгляданих мовних явищ. Про прагнення створити панорамну схему опису основної й визначальної синтаксеми свідчать така аргументація дослідниці: «Вирішальну роль предиката в семантико-синтаксичній структурі речення вбачаємо в його внутрішніх і зовнішніх характе­ристиках: у внутрішній структурі кожного речення предикат визначає кількість субстанційних синтаксем, а на його семантичній природі зосереджені зовнішні семантичні відношення з компонентами ре­чення» (с. 97). Відповідно до першого кваліфікаційного принципу Т. Є. Масицька розмежовує вісім зразків семантично елементарних речень: одно‑, дво‑, три‑, чотири‑, п’яти‑, шести‑, семи‑ і восьмиком­понентні побудови. Вагомою дослідницькою процедурою стала дифе­ренціація предикатів за семантичними параметрами, зокрема виді­лення предикатів дії, предикатів процесу та предикатів стану. Озна­кові слова останньої групи відрізняє від попередніх двох внутрішнє розгалуження на чотири підгрупи: предикати всеохопного стану, предикати якісного стану, предикати кількісного стану, предикати стану-відношення. На тлі функційних характеристик предикатів цілк­ом умотивованою постає змодельована авторкою типологія субстан­ційних семантико-синтаксичних залежностей, структурована агентив­ною залежністю, залежністю суб’єктів процесу й стану (всеохопного стану, якісного стану, кількісного стану, стану-відношення), об’єкт­ною, адресатною, інструментальною та локативною залежностями. Усі ці різновиди позиціоновано з огляду на сукупність первинних і вторинних засобів експлікації. Глибокий аналіз ретельно дібраної джерельної бази дав змогу Т. Є. Масицькій звернути увагу на семан­тичне ускладнення субстанційних семантико-синтаксичних залеж­ностей.

Проникнення в сутність порушеної в монографії проблеми уви­разнює й розділ 3 «Система вихідних предикатних семантико-синтак­сичних залежностей у складнопідрядних реченнях». Дослідниця окреслює сукупність диференційних ознаках, які слугують орієн­тиром у класифікації залежностей, притаманних складним конструк­ціям підрядного різновиду. Вибудовуючи кореляцію речень зазна­че­ного зразка та простих ускладнених структур й акцентуючи на від­ношенні похідності між ними, авторка доходить висновку: «Елемен­тарні складнопідрядні речення становлять дериваційну базу простих ускладнених речень. Семантико-синтаксичні залежності в складно­підрядних структурах мають досить розгорнуту диференціацію. Згор­тання предиката підрядної конструкції в складнопідрядних реченнях із темпоральними, причиновими, допустовими, порівняльними, на­слідковими семантико-синтаксичними залежностями та семантико-синтаксичними залежностями мети, умови й відповідності / невідпо­відності трансформує реченнєву конструкцію в просте неелементарне речення» (с. 210). Подані теоретичні положення удокладнено у вось­ми параграфах цього розділу, де з належною повнотою описано й проілюстровано вдало дібраною джерельною базою кожен із вказа­них різновидів.

Умотивовану теоретичну модель опису системи похідних преди­катних семантико-синтаксичних залежностей у межах простих усклад­нених речень запропоновано в розділі 4 рецензованого видання. З аргументаційною виразністю Т. Є. Масицька аналізує сутність тер­міна ускладнення й розглядає його на тлі формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних залежностей. Дослідниця ґрунтовно харак­теризує адвербіальні предикатні одиниці, які, на її думку, «належать до найпоказовішого розряду похідних предикатних синтаксем» (с. 245). Виразний акцент на змістовій амплітуді розгляданих вторинних компонентів уможливив виокремлення семи різновидів синтаксем, а отже, і семи семантико-синтаксичних залежностей (темпоральної, причинової, умовної, допустової, порівняльної, мети та відповід­ності / невідповідності), що є віддзеркаленням певних типів залеж­ностей у структурі складнопідрядних побудов. Сповідуючи двобіч­ний принцип студіювання лінгвістичних явищ, який передбачає зорієнтованість на план змісту й план вираження, авторка закцен­товує на засобах експлікації похідних предикатних синтаксем: «Їм властиве морфологічне вираження відмінковими та прийменниково-відмінковими формами, прикметниками, інфінітивом, прислівниками, дієприслівниками, дієприкметниками» (с. 246). Далі Т. Є. Масицька вдається до аналізу залежностей, зумовлених модальними, атрибутив­ними та вокативними синтаксемами, який подає в невеликому за об­сягом, але ємному за інформаційним наповненням параграфі 4.2 «Ускладнення похідних семантико-синтаксичних залежностей». Із на­лежним сумлінням тут схарактеризовано розгалужену значеннєву па­літру вказаних мовних одиниць і запропоновано їхнє ранжування з огля­ду на особливості засобів маркування.

У завершальному п’ятому розділі «Основні вияви семантико-синтаксичних взаємозалежностей у складносурядних реченнях» пору­шено проблему кореляції семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних взаємозалежностей, з’ясовано специфіку темпорально-темпоральних, причиново-наслідкових та умовно-наслідкових взає­мозалежностей, зреалізованих у складних конструкціях із граматично рівноправними предикативними частинами. Вибудовуючи стратегію цього розділу, Т. Є. Масицька наголошує: «За основу розмежування різновидів семантико-синтаксичних взаємозалежностей узято семан­тичне наповнення складових предикативних частин складносуряд­ного речення і на цій підставі простежено регулярність співвід­ношення семантики предикативних частин із відповідними сполучни­ками» (с. 300). Цілком виправданою, на нашу думку, є вплетена в загальну тканину цієї частини праці осмислено-виважена інтерпре­тація складносурядного речення та його різновидів у лінгвістичній літературі.

Належний науковий рівень і теоретично-практичну цінність ре­цензованої монографії увиразнює її висновкова частина, де панорам­но репрезентовано цілісну модель семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей, поглиблено результати дослідження, употужнено їхню важливість й обґрунтованість. Позитивно вражає ретельно укладений і значний обсягом список використаної літератури. Заслуговує схва­лення манера викладу матеріалу.

Водночас, високо оцінюючи працю й наголошуючи на новизні та оригінальності концепції Т. Є. Масицької, уважаємо, що уявлення про типологію семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей було б ширшим та об’єктивнішим, аби дослідниця акумулювала увагу на активних динамічних процесах, що відбулися в мові потягом останнього часу. Зазначений спектр опису простудійованого лінгвіс­тичного явища дав би змогу чіткіше й послідовніше простежити комунікативно-прагматичну спеціалізацію формальних засобів моде­лювання різноманітних семантико-синтаксичних реченнєвих залеж­ностей, розглянути нові ресурси номінації на тлі нормативності та відповідності усталеним українськомовним традиціям. Актуальність такого підходу безсумнівна, оскільки в останні роки до мовленнєвої палітри активно потрапляють різного штибу інновації, що донедавна перебували чи то на периферії міжособистісного спілкування, чи виформувалися під впливом екстралінгвальних чинників.

Висловлене зауваження абсолютно не применшує здобутків дослідниці. За рівнем виконання, одержаними теоретичними та прак­тичними результатами монографія «Типологія семантико-синтак­сичних реченнєвих залежностей», що вповні демонструє концепцію авторки, без сумніву, посяде гідне місце у функційно-граматичному просторі.

 

Наталія Костусяк (м. Луцьк)