УДК 811.161.2’373.611

Інна Демешко

Принципи опису словотвірної морфонології девербативів в українській мові

 

У статті окреслено перспективу дослідження девербативів в українській мові в контексті теоретичних здобутків сучасної лінгвістики, розглянуто проблем­ні питання дериваційних відношень, напрямків словотвірної мотивації віддіє­слівних похідних, зʼясовано принципи опису словотвірної морфонології віддіє­слівних іменників. Установлено, що для девербативів найчастотнішою з усіх морфонологічних операцій є усічення, консонантні чергування та модифікації наголосу.

Зазначено, що структура та наповнення словотвірних гнізд із вершинними дієсловами залежить від словотвірних значень, сформованих певною лексико-семантичною групою твірних дієслів та словотворчим засобом, походженням та частотою вживання дієслова. На словотвірну спроможність віддієслівних утво­рень впливає їхня функціонально-стильова характеристика: у загальномовних питомих дієслів по-різному наповнені словотвірні зони дериваційних парадигм: це чотири- або тризонні девербативи, у вузькоспеціальних або запозичених діє­слів – одно- або двозонні девербативи. Урахування семантичних, словотвірних відношень між твірним і похідним у словотвірному гнізді дає змогу виявити зв’яз­ки, що існують між словами, утвореними різними способами словотворення.

Ключові слова: девербавити, транспозиція, словотвірна морфонологія, словотвірні гнізда з вершинними дієсловами, усічення, консонантні чергування, модифікації наголосу.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. У річищі системного багатоаспектного аналізу девербативів особливе наукове зацікавлення становлять дослідження словотвірної морфонології від­дієслівних дериватів. Словотвірна морфонологія належить до маргі­нальних галузей на межі словотвору й фонології, що вивчає зміни фо­нем у процесі словотворення, фонологічну структуру морфем і їхніх аломорфів. Право на самостійне існування наукової дисципліни ви­значається наявністю та ступенем сформованості її категорійного апарату – системи базових термінів. Вивчення мовних одиниць у ме­жах антропоцентричної парадигми неможливе без звернення до сло­вотвірного і морфонологічного проміжних рівнів мови. Усі похідні української мови залежно від кореневої (оснóвної) чи формантної спільності діляться на дві групи. Першу утворює коренева (оснóвна) співвідносність похідних – словотвірні гнізда і їхні конституенти: словотвірні парадигми, ланцюжки й пари; друга – базується на фор­мантній співвіднесеності, до якої належать словотвірні типи й катего­рії. Кожне похідне слово, що входить до словотвірного гнізда (СГ), характеризується індивідуальним набором похідних. Побудова типо­логії СГ дає змогу простежити характер морфонологічних трансфор­мацій на різних ступенях словотворення. Тому опис і дослідження формальних ознак мовних одиниць з погляду системно-структурної лінгвістики залишається актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Морфонологія пройшла декілька етапів становлення й розвитку. Перший етап – 30–40-і – к. 60-х – поч. 90-х рр. ХХ ст. Для цього періоду характерне зародження двох основних морфонологічних концепцій: дескриптивної (аналітичної) і генеративної (синтетичної), що представлені працями М. С. Трубець­кого, Н. Є. Ільїної, В. Б. Касевича, В. Г. Чурганової, Ю. Г. Панкраца, В. В. Лопатіна та ін. Другий період представлений працями Р. О. Якоб­сона й розроблена в американській лінгвістиці. Саме в цей період за­кладені основи морфонології як розділу мовознавства: визначені її завдання, термінологічний апарат, методологія. Наступний період роз­витку основних теоретичних концепцій відбувається у 80-х рр. ХХ ст. Докладний аналіз цього періоду здійснено в монографіях С. М. Тол­стої [5], І. Б. Іткіна [4]. Дослідники констатують на виникненні «про­міжного» між дескриптивним і генеративним – «динамічного» підхо­ду, представленого працями Т. В. Булигіної, Д. С. Ворта, В. Г. Чурга­нової. Н. І. Даниліна наголошує, що морфонологічні праці останніх десятиліть присвячені порівнянню окремих явищ, а не структурних параметрів систем у їхній цілісності. Відмінність у використанні ме­тодів та особливостях терміновживання ускладнює порівняння й уза­гальнення результатів, отриманих різними дослідниками [1, с. 4].

На початку ХХІ ст. з’являються праці, присвячені дослідженню морфонологічних процесів при словозміні та словотворі староукраїн­ської мови другої половини ХVІ–ХVІІІ ст. (Н. П. Русаченко), дерива­ційної морфонології російських говорів (О. Г. Антипов). Спроби опи­сати морфонологію знаходимо в працях С. М. Толстої (при описі мор­фонології словозміни та словотворення польської мови), М. Ю. Фе­дурко (при описі морфонології СГ відіменникового словотворення української мови), Г. В. Пристай (при описі морфонології СГ від­прикмет­никового словотворення української мови) та ін. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системного опису морфонології СГ віддієслівних дериватів, потребою вивчення дериваційного потен­ціалу вершинних дієслів словотвірної парадигми (СП), морфонологіч­них трансформацій на всіх ступенях словотворення, необхідністю виявлення морфонологічних моделей віддієслівних похідних субстан­тивної, вербальної, ад’єктивної та адвербіальної зон, установленню національних специфічних рис парадигмотворення.

Метою пропонованої розвідки є розгляд теоретичних проблем віддієслівної словотвірної морфонології української мови, проблем­них питань дериваційних відношень у сучасній українській літератур­ній мові. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) окреслити перспективу дослідження девербативів в україн­ській мові в контексті теоретичних здобутків сучасної лінгвістики; 2) розглянути проблемні питання дериваційних відношень, напрямків словотвірної мотивації віддієслівних похідних; 3) зʼясувати принципи опису словотвірної морфонології віддієслівних іменників; 4) виявити особливості словотвірної морфонології віддієслівних похідних в україн­ській мові; 5) проаналізувати чинники, які детермінують структури сло­вотвірних гнізд та наповнення словотвірних зон. Ці завдання можна розв’язати, установивши напрямки словотвірної мотивації у словотвір­ному гнізді й проаналізувавши мотиваційні відношення. Аналіз спів­відношень компонентів немотивованої частини значення мотивова­них слів і значень словотвірного форманта дає змогу виявити семан­тичні властивості форманта. Для вивчення цих проблем залучені не тільки загальновживані слова, але й оказіональні утворення. Залу­чення оказіональних утворень дає змогу визначити ступінь продук­тивності форманта, словотвірного типу, а також визначити семантич­ні обмеження, зокрема можливість утворення слів із відповідним формантом (того чи того словотвірного типу), омонімію вершинних дієслів і словотворчих засобів [3].

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. На всіх ступенях деривації більше суфік­сальних утворень, ніж префіксальних. Фактичний матеріал дозволяє твердити, що питомим дієслівним основам (нечленованим і членова­ним) та дієслівним основам іншомовного походження (членованим) власти­ва асиметрія морфемної будови.

Однією з характерних особливостей входження дієслів до слово­твірної системи сучасної української літературної мови є вплив їхньої семантики на словотвірні можливості слова. Проблему семантичного нарощення в структурі похідного слова в україністиці порушували В. О. Гор­пинич, В. В. Ґрещук, Н. Ф. Клименко, О. К. Безпояско, З. О. Ва­­люх та ін. Для дієслів характерна транспозиція: клáсти – клáд-ен'н'(а), клад'-íй; ходúти – ходíн'н'(а), копáти – коп-áч, відповідáти – відповідь-0, платúти – плат-íж. Творення девербативів від префіксальних дієслів (на ІІ ступені деривації) є фактом об’єднання в одному словотвірному акті лексичної та синтаксичної деривації, тобто процесом вербалізації і транскатегоризації назв дії до класу іменників: вú-класти – вúклад-к(а), пере-клáсти – переклáд-ен'н'(а), за-везтú – завéз-ен'н'(а).

За морфонологічного моделювання виникають проблеми при ви­значенні морфонологічного типу. Наприклад, слова везтú і возúти, нестú і носúти перебувають на одному ступені деривації, але мають різні морфонологічні типи, морфонологічні класи й морфонологічні моделі. Чергування голосних /е/ – /о/ (нестú – носúти, везтú – возúти, брестú – бродúти) успадковане ще від спільноіндоєвропейської доби. Хоч виникнення цього чергування викликане, ймовірно, акцент­ними причинами, воно ще на спільнослов’янському ґрунті стало засо­бом диференціації словотвірних категорій та граматичних значень. Первинна дієслівна основа творилася з /е/, а похідна – дієслівна чи іменна з /о/: *nesti – *nositi; *vezti – *voziti; *bresti – *broditi. До істо­ричних (а не морфонологічних) вокалічних чергувань належать і чер­гування /о/ – /а/. Пор., СГ, вершиною якого є дієслово возúти, скла­дається з 183 похідних, а дієслово везтú складається з 134 похідних, ці вершинні дієслова належать до різних морфонологічних класів, морфонологічних типів і морфонологічних моделей, які супроводжу­ють реалізацію морфонологічної структури.

Досить актуальним залишається питання мотивації для словотво­рення, оскільки співвідношення мотиватора і мотивата становить сут­ність дериваційного процесу та дериваційного механізму. Відсубстан­тивне походження низки дієслів підтверджують морфонологічні про­цеси (морфонологічні альтернації на морфемному шві, зміна наголо­су) спільнослов’янської та спільносхіднослов’янської доби. Напрямок словотвірної мотивації дає змогу встановити походження лексичної одиниці. Наприклад, лексема ліквідація у «Словообразовательном словаре русского языка» О. М. Тихонова (1990), «Українсько-росій­ському словотворчому словнику» З. С. Сікорської (1995) подається як віддієслівне утворення, а в «Кореневому гніздовому словнику української мови» Є. А. Карпіловської (2002) – це вершинне слово, від якого утворено похідне дієслово ліквідувати. Підтримуємо думку Є. А. Карпіловської, що лексема ліквідувати відсубстантивного похо­дження, на це вказує і походження слова ліквідація (< середньолат. liquidatio – закінчення справи < liquidus – вільний від боргів) (СІС, с. 593, ЕСУМ, 3, с. 260). До десубстантивів належать і похідні грішити (від гріх) (ЕСУМ, 1, с. 598), жалкувати, жаліти (від жаль) (ЕСУМ, 2, с. 186), лікувати (від лік-0 2, лíк(а) 2 (засоби лікування)) (ЕСУМ, 3, с. 260), мастити (від масть-0 2 (мазь)) (ЕСУМ, 3, с. 410) на це вказує етимологія цих слів. Етимологічний аналіз, крім струк­турного, сприяє з’ясуванню напрямку мотивації і визначенню похо­дження слова: перед нами дієслово чи відіменникове дієслово. Пор., наказати – наказ, виступити – виступ, уявляти – уява і под. Для відіменникових дієслів характерним є збереження в структурі дієслів­них основ іменникових формантів, а для віддієслівних іменників – наявність в основі дієслова префікса. Отже, напрямок мотивації вста­новлюється на основі семантичних і формальних засобів, пов’язаних відношеннями мотивації.

Мотивовані слова певної частини мови пов’язані між собою різ­ними відношеннями: семантичними, словотвірними, враховуючи про­дуктивність різних словотвірних типів і частини мови твірних слів. Також необхідно враховувати обмеженість у сполучуваності твірної основи зі словотвірним засобом. Тому похідні відповідної частини мови мають свій ресурс словотворчих засобів, характерних для кож­ної словотвірної зони СП, що входить до СГ із членованим чи нечле­нованим вершинним дієсловом. Саме такий підхід визначає словотвір­ну специфіку кожної частини мови і сприяє опису словотворення кож­ної частини мови як окремої підсистеми.

Структура та наповнення СГ із вершинними дієсловами залежить від словотвірних значень, що сформовані певною лексико-семантич­ною групою твірних дієслів та словотворчим засобом, походженням та частотою вживання дієслова. У системі словотвору української мови поряд з успадкованими спільноіндоєвропейськими, спільносло­в’янськими та спільносхідно-слов’янськими утвореннями виявляють­ся власне українські деривати як наслідки дериваційних процесів у ста­новленні та історичному розвитку мови.

Парадигматичні відношення вивчають у різних розділах мово­знав­ства (фонології, морфонології, лексикології, морфології, синтак­сисі). І. С. Улуханов зазначає, що групи слів можуть виділятися або тільки на основі «смислових ознак (синоніми, антоніми, конверсиви та ін. – у лексикології), або тільки на основі формальних (акцентні класи, групи слів із тотожними чергуваннями – у морфонології), або одночасно на основі семантичних і формальних ознак, до того ж за­гальні формальні елементи слугують засобом вираження загальної се­мантики» (наприклад, слова з однаковими коренями або афіксами). Одне з можливих парадигматичних відношень між словами – відно­шення в словотвірному гнізді (СГ) [5, с. 20]. У процесі еволюції мови СГ поповнюються девербативами-неолексеми на позначення: 1) назв осіб: відроджувальник, впроваджувач, грантодавець, державолюбець, апелювач, зцілювач, пожертвувач, пильнувач, паркувальник, перегінник, рекламолюб, виструнченець; 2) опредметнених дій (станів): лобіювання, всезрівнялівка, трубоподіл, почутини, кортячка, словотеча; 3) кон­кретних понять: рубанець.

Отже, межі словотвірних гнізд рухомі. Адже під впливом лінг­вальних і екстралінгвальних чинників гнізда можуть поповнюватися новими словами (пор. апелювач, пікетувальник, пролазництво, доїль­ник; ленінопад, путінізм, мандотоносець, брудопомазання, берегоукріп­лення, металокрадій, заставоутримувач, кулевловлювач, яйцерізка) [2]. Заповнення СГ із вершинним дієсловом передбачуване, системне, але обмежене у вираженні семантичних функцій, що властиве для стилістично маркованих девербативів: А що ж ми? Де ж наші дер­жавотворчі, державочинці, державолюбці? (Є. Дудар); <···> десь там задіяне пустослів’я, і словотеча розважлива, і настирність нещирих дорадників, і відданих, непрошених ворогів <···> (Ю. Бояру­нець); Утіш, озовися немовчною лірою І … хочеш – згуби, а хочеш – спаси (О. Куликов).

Враховуючи гетерогенний принцип класифікації частин мови (се­мантичний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний), необхідно зазначити, що похідні набувають вторинного значення, а стилістична маркованість, оказіональність теж зберігають напрямок мотивації, якщо похідні мають афіксальні показники. Системне вивчення слово­твірної спроможності того чи того лексико-граматичного класу, що дає змогу простежити взаємозв’язок між смисловими структурами твір­ної і похідної одиниць, передбачити утворення дериватів, установити інвентар словотворчих засобів для експлікації його, виявити системні відношення (синонімійні, омонімійні) між похідними, напрямок сло­вотвірної мотивації, проаналізувати морфонологічні зміни при поєд­нанні різного типу фіналей твірних дієслівних основ зі словотворчими засобами, відобразити динаміку словотвірного процесу та окреслити певні закономірності дериваційних процесів, зумовлює необхідність створення типології словотвірної морфонології з опертям на твірну основу як типологізувальний чинник. Опис словотвірної морфонології віддієслівних дериватів здійснюється на основі гніздування.

Характер морфонологічного супроводу дериваційних процесів визначає морфонологічна структура мотивувальної основи та слово­творчого форманта. Визначення функцій морфонологічних перетво­рень при творенні девербативів увиразнює їхню роль у продукуванні окремого слова або комплексних одиниць.

Опис 2014 словотвірних гнізд із вершинними дієсловами (члено­ваними і нечленованими) дає змогу зробити висновок, що всі девер­бативи зазнають усічення твірної основи. Позицію палаталізації ство­рюють суфікси -'аг- (бродяга), -ін′н′- (возіння, творіння; -ій (водій, носій, палій), -іж (платіж, падіж), -інь (скрýтінь, крутíнь), -Ø (зáв’язь, сповідь), -б(а) (дільба, голосьба), -аг(а) (бродяга, блудяга); -к- (коть-к(о)); позицію йотації – суфікс -ен′н′-: дроблення, зацікавлення, повідомлення, розграфлення, -ель (дúшень) (для похідних субстантивної зони); -'ач- (для похідних ад’єктивної зони) (бродячий), -ува-, -а-, (для похідних вербативної зони) (бáвити 1 (зававляти, розважати) – прибавл-á-ти-ся; вбáлити 2 – вбавл-á-ти; привалúти – привáл'-ува-ти), -ки, -цем, -ці; ‑ачи (для похідних адвербіальної зони) (перевалúти – перевáль-ки, перевáль-цем, перевáль-ці; варúти – вáр'-ачи), (валúти 1 – вал'-íж (сукновальня), вал'-íй (сукновал); завалúти – завáл'л'-(*j)(а), навáльн(ий) – навальн'-ість, перевалúти – перевал'-н'(а)), позицію депалаталізації – суфікси -ець (стрілець, нирець); -ок (стрілок, нирок), -ун (шелестун), -ень (сúдень, вéртень (жук)), -ач (глядач), -Ø (довіра, обстріл); позицію перехідного пом’якшення – суфікс -ник (запобіжник, сподвижник), ‑к(а) (запряжка, передишка), -ець (переможець). Морфонологічні позиції також детермінують дію морфонологічних правил консонант­них (на морфемному шві) і вокалічних (у кореневій морфемі) альтер­націй (будúти 1 – бýдження, вáбити – вáбл-ен(ий); покрáпати – покрáпл-ен(ий); котúти – коч-úл(о) (коло), крáсти-ся – крáд-учи-сь; бú-ти – бóй-н'(а)). У давніх коренях відбуваються комплексні вока­лічні альтернації {е//о//і} (брести – бродити – брід, везти – возити – віз, гонити – гінка); {Ø//и//і//о} (брати – розбирати – розбір – збори).

Морфонологічні позиції в СГ із вершинними членованими діє­словами іншомовного походження детермінують дії таких морфоно­логічних правил: усічення дієслівної основи (367 СГ) при творенні похідних, консонантні альтернації в кореневій морфемі на другому і третьому ступенях деривації: прециз/увá/ти – прециз'-іj(а) (з//з'), прецизíй-н(ий), прецизíйн'-ість (н//н'); претенд/увá/ти – претенд-éнт, претéнз'-іj(а) (д//з'); еміт/увá/ти 1– емíс-іj(а) 1 (т//с'). Морфонологіч­на операція усічення зазвичай співдіє за творення зі зміною наголосу: дистил'/увá/ти – дистил'-áціj(а), дистил'-áтор, дистил'-áт; експон/увá/ти – експон-áт та ін. Усічення іншомовної дієслівної основи взаємодіє з переміщенням наголосу на дериваційний суфікс: ілюстр/увá/ти – ілюстр-áціj(а), ілюстр-áтор; камуфлюв/увá/ти – камуфл'-áж, камуфл'-éр. Іншомовні дієслівні основи на консонантний комплекс поєднуються із суфіксами на вокалічну ініціаль (-аціj-, ‑атор, -он, -ант, -ент, -ат, -ер, -аж). Процес деривації уможливлю­ють морфонологічні операції, які трансформують твірну основу в по­хідну. Важливим морфонологічним засобом слугує усічення дієслів­ної фіналі, консонантні і вокалічні альтернації, зміна наголосу. Зазна­чені морфонологічні трансформації використовуються здебільшого комплексно.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Виходячи зі специфіки дієслова як вершинного слова СГ, стверджуємо, що най­частотнішою з усіх морфонологічних операцій є усічення, консонант­ні чергування та модифікації наголосу. У морфонологічних трансфор­маціях убачаємо не лише засіб формальної сумісності морфем, що су­проводжують процес словотворення, а й передання певної інформації, адже морфонологічні засоби інформують про формальні властивості поєднуваних у дериваційному акті морфем, зокрема про особливості контактної зони (фонемну конфігурацію фіналі твірної основи та іні­ціалі суфікса), про поскладову організацію твірної основи, про тип акцентної позиції слова, акцентні потенції словотворчих засобів, ди­ференціювати утворення від питомих і від запозичених слів певного граматичного класу.

Структура та наповнення словотвірних гнізд із вершинними діє­словами залежить від словотвірних значень, що сформовані певною лексико-семантичною групою твірних дієслів та словотворчим засо­бом, походженням та частотою вживання дієслова. На словотвірну спроможність віддієслівних утворень впливає їхня функціонально-стильова характеристика: у загальномовних питомих дієслів по-різ­ному наповнені словотвірні зони дериваційних парадигм: це чотири- або тризонні девербативи, у вузькоспеціальних або запозичених діє­слів – одно- або двозонні девербативи. Врахування семантичних, словотвірних відношень між твірним дієсловом і похідним у СГ допомагає виявити зв’язки, що існують між словами, утвореними різ­ними способами словотворення.

Характер дії форманта на похідну основу залежить від його фоно­логічної структури. Найбільш активно морфонологічно марковано перший ступінь словотворення, а для префіксальних дієслів – другий, оскільки вони входять до складу тризонних девербативів; на подаль­ших ступенях морфонологічні процеси згасають. Морфонологічна мар­кованість СГ залежить від його словотвірного потенціалу. Проведене дослідження дає змогу з’ясувати й прогнозувати морфонологічні опе­рації і встановити трансформації девербативів, передбачити морфоно­логічну структуру дериватів словотвірних гнізд з вершинним дієсло­вом із ще не зреалізованим дериваційним потенціалом, враховуючи специфіку синхронної морфонологічної системи.

Перспективу подальшого дослідження словотвірної морфонології девербативів убачаємо у вивченні комплексних словотвірних оди­ниць (словотвірного гнізда і словотвірної парадигми), з’ясуванні мор­фонологічних трансформацій дієслівних основ при творенні три-, дво- й однозонних похідних сучасної української мови, оскільки вони мають свою специфіку і малодосліджені в українському мовознавстві.

Література

1. Данилина Н. И. Морфонологические системы в синхронии и диахронии (на материале неблизкородственных языков) : автореф. дис. на соискание науч. степени докт. филол. наук : спец. 10.02.19 «Теория языка» / Н. И. Данилина. – Саратов, 2012. – 36 с.
2. Демешко І. М. Морфонологічна характеристика неолексем-девербативів у сучасній українській мові / І. М. Демешко // Вісник Дніпропетровського університету. – Серія : Мовознавство. – Т. 21. – Вип. 19 (3). – Дніпропет­ровськ : Вид-во ДНУ, 2013. – С. 44–5
3. Иткин И. Б. Русская морфонология / И. Б. Иткин. – М : Гнозис, 2007. – 272 с.
4. Толстая С. М. Морфонология в структуре славянских языков / С. М. Тол­стая. – М. : Индрик, 1998. – 318 с.
5. Улуханов И. С. Словообразовательная семантика в русском языке и принципы ее описания [4-е изд. ] / И. С. Улуханов. – М. : Изд-во ЛКИ, 2007. – 256 с.

References

1. Danilina N. I. Morfonologichieskiie sistiemy v sinhronii i diakhronii (na matierialie nieblizkorodstviennykh yazykov) : аvtoref. dis. na soiskaniie nauch. stiepieni dokt. filol. nauk : spets. 10.02.19 «Tieoriia yazyka» / N. I. Danilina. – Saratov, 2012. – 36 s.
2. Demeshko I. M. Morfonolohichna kharakterystyka neoleksem-deverbatyviv v sychasnii ukrainskii movi / I. M. Demeshko // Visnyk Dnipropetrovskoho univer­sytetu. – Seriia : Movoznavstvo. – T. 21. – Vyp. 19 (3). – Dnepropetrovsk : Vyd‑vo DNU, 2013. – S. 44–5
3. Itkin I. B. Russkaia morfonologiia / I. B. Itkin. – M. : Gnozis, 2007. – 272 s.
4. Tolstaia S. M. Morfonologiia v strukturie slavianskikh yazykov / S. M. Tolstaia. – M. : Indrik, 1998. – 318 s.
5. Ulukhanov I. S. Slovoobrazovatielnaia siemantika v russkom yazykie i printsipy yeie opisaniia [4‑ie izd. ] / I. S. Ulukhanov. – M. : Izd-vo LKI, 2007. – 256 s.

Демешко Инна. Принципы описания словообразовательной морфоно­логии девербативов в украинском языке. В статье обозначены перспективы исследования девербативов в украинском языке в контексте теоретических дости­жений современной лингвистики, рассмотрены проблемные вопросы деривацион­ных отношений, направлений словообразовательной мотивации отглагольных производных, выяснены принципы описания словообразовательной морфоноло­гии отглагольных существительных. Установлено, что для девербативов основная морфонологическая операция – усечение, консонантные чередования и модифика­ции ударения. Отмечено, что структура и наполнение словообразовательных гнезд с вершинными глаголами зависит от словообразовательных значений, которые сформированы определенной лексико-семантической группой мотивирующих глаголов и словообразовательным средством, происхождением и частотой упо­требления глагола. На словообразовательную способность отглагольных образо­ваний влияет их функционально-стилевая характеристика: в общеязыковых исконных глаголов по-разному наполнены словообразовательные зоны дерива­ционных парадигм: это четырех- или трехзонные девербативы, в узкоспециальных или заимствованных глаголов – одно- или двухзонные девербативы. Семантиче­ские, словообразовательные отношения между мотивирующим и мотивиро­ванным в словообразовательном гнезде помогают выявить связи, существующие между словами, образованными различными способами словообразования.

Ключевые слова: девербативы, транспозиция, словообразовательная мор­фонология, словообразовательные гнезда с вершинным глаголом, усечение, консонантне чередования, модификации ударения.

Demeshko Inna. The principles of description of derivational morphonology of verbal derivatives in the Ukrainian language. The article outlines the perspective of the research of verbal derivatives in the Ukrainian language in the context of theoretical achievements of modern linguistics, studies problem issues of derivational relations, lines of word-forming motivation of verbal derivatives, it also finds out the principles of description of derivational morphonology of verbal nouns. It was found out that the most common morphonological modifications for verbal derivatives are reduction, consonant alternations and accent modification. It was established that the structure and contents of word-forming families with vertex verbs depends on word-forming meanings that were formed by a certain lexical-semantic group of forming verbs, on word-forming means and on origin and frequency of using a verb. Word-forming abilities of verbal derivatives are influenced by their function-stylistic characteristics: for general verbs derivational paradigms are filled in different ways; these are four- or three-zone verbal derivatives; for highly specialized verbs these are one- or two-zone verbal derivatives. Taking into account semantic, word-forming relations between a forming word and its derivative in a word-forming family helps to identify the links that exist between the words formed by different ways of word formation.

Key words: verbal derivatives, transposition, derivational morphonology, word-forming families with vertex verbs, reduction, consonant alternations, accent modification.