УДК 811.163.1’04’366:811.161.2

Олександр Білих

ОСОБЛИВОСТІ ВІДМІНЮВАННЯ ПРИСВІЙНИХ ЗАЙМЕННИКІВ У ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКІЙ МОВІ УКРАЇНСЬКОЇ РЕДАКЦІЇ КІНЦЯ XVI–XVII СТ.

 

У статті на матеріалі стародруків кінця XVI–XVII ст. проаналізовано особливості творення відмінкових форм присвійних займенників у церковно­слов’янській мові української редакції. Здійснено зіставлення виявлених форм із відповідними одиницями в старослов’янській та тогочасній українській мо­вах. Проведений аналіз дав змогу констатувати, що розглянуті присвійні займенни­ки багато в чому зберегли давні (старослов’янські) особливості у відмінюванні. Водночас зафіксовані варіантні утворення свідчать, що в аналізованій групі форм відбувалися зміни. Зокрема, розпочався процес зникнення родових від­мінностей у наз. в. множини, а також процес руйнування системи двоїнних форм. Зафіксованим змінам значною мірою сприяв уплив тогочасної україн­ської мови, в якій розрізнення за родами в наз. в. множини присвійних займенни­ків (а також усіх узгоджуваних слів) зникло, практично вийшли з ужитку і форми двоїни. Уплив української мови проявився в окремих випадках також у фоне­тичному складі аналізованих форм.

Ключові слова: церковнослов’янська мова української редакції, присвійні займенники, відмінкові форми займенників.

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Характерною особливістю функціонування української літературної мови в кінці XVI–XVII ст. була її активна взаємодія з церковнослов’янською мо­вою [8, с. 35–44, 90–96; 10, с. 137]. За спостереженнями науковців, на цей час «усі рівні української літературної мови позначені зростаю­чим впливом церковнослов’янської» [10, с. 147]. Однак, констатуючи наявність такого впливу та аналізуючи його результати, дослідники поки що мало уваги приділяють вивченню власне церковнослов’ян­ської мови. Тому актуальною на сьогодні залишається проблема впливу української мови на церковнослов’янську. Дослідження результатів цього впливу на всіх рівнях мовної системи необхідне для створення повної картини розвитку як української літературної мови, так і цер­ковнослов’янської української редакції.

Крім того, в Україні кінця XVI – початку XVII ст. завдяки розвитку освіти, книгодрукування, а також завдяки особливостям полеміки між православними й католиками (одним із предметів якої була церковно­слов’янська мова) відбувалися інтенсивні процеси розвитку й упоряд­кування церковнослов’янської мови та кодифікації її норм, унаслідок чого Україна в XVII ст. стала центром, де вироблялися норми цієї мо­ви, які впливали на весь греко-слов’янський ареал [13, с. 61]. Тому вивчення церковнослов’янської мови української редакції кінця XVI–XVII ст. є потрібним не тільки для створення загальної історії церков­нослов’янської мови та всебічного дослідження розвитку української літературної мови, воно є необхідним і для повної характеристики процесів, які відбувалися в цей час у літературних мовах інших сло­в’янських народів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Церковнослов’янська мова української редакції вказаного періоду вже достатньо довго пе­ребуває в полі зору багатьох дослідників, однак знаходиться поки що загалом на периферії їхніх зацікавлень. Науковці, зокрема, звертали увагу на сфери її функціонування (у зв’язку з характеристикою мовної ситуації в Україні та інших слов’янських землях у XVI–XVII ст. [4, с. 20–45; 13, с. 52–87; 8, с. 35–40, 90–96; 10, с. 135–152]), здійснювали різноаспектні дослідження церковнослов’янських словників і граматик [8; 9; 7; 6], аналізували особливості орфографії та словозміни деяких частин мови (переважно на матеріалі Острозької Біблії 1581 р., а також «Синопсису») [2, с. 130–406; 1]. Але поки що ні один з її рівнів не був предметом окремого аналізу в нормативному плані (із залу­ченням широкого матеріалу, представленого насамперед у друкованих книгах), тому вивчена вона фрагментарно, що зумовлює актуальність обраної теми.

Мета пропонованої розвідки – схарактеризувати особливості тво­рення відмінкових форм присвійних займенників у церковнослов’ян­ській мові української редакції кінця XVI–XVII ст. Ця мета передба­чає розв’язання таких конкретних завдань: 1) виявити використовувані в церковнослов’янській мові української редакції кінця XVI–XVII ст. відмінкові форми присвійних займенників, за наявності варіантів форм, з’ясувати їхні кількісні характеристики; 2) порівняти виявлені форми з рекомендованими граматикою М. Смотрицького, що дасть змогу з’ясувати, наскільки стійкими були норми вживання форм ана­лізованих займенників; 3) порівнявши особливості формотворення присвійних займенників у церковнослов’янській мові з відповідними одиницями у старослов’янській та українській мовах, виявити можливі результати впливу української мови на творення розглянутих форм.

Матеріал для дослідження дібрано переважно зі стародруків кін­ця XVI–XVII ст. (перелік використаних джерел див. наприкінці статті).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. В обстежених пам’ятках виявлені такі при­свійні займенники: »мой, твой, свой, нашú, вашú. Присвійність сто­совно третьої особи, за рідкісними винятками, виражена формами род. в. предметно-особового займенника (его, е#, ихú). Власне при­свійні займенники третьої особи у проаналізованому матеріалі прак­тично відсутні. Зафіксовані лише поодинокі вживання слова егwвú: егwво Вúскр(с)нїе (ТрЦв 1631, 378)[1], егово ... вúскр(с)енїе (ТрЦв 1642, 248 зв.), Яковъ бо есть отецъ ихъ, … таковы и еговh сынове суть (ПМ, 116), Видhвши же егwво дhлw жена ^бhже (РО 1683, 15). Крім того, в обстеженому матеріалі, як і в старослов’янській мові [3, с. 178], достатньо поширеними є випадки, коли замість присвійних займенників уживаються короткі форми дав. в. особових та зворот­ного займенників: десна# ти рuка ги= съкрuши враги (ОБ 1581, 32), Пом#ни насъ Ги=, егда прїйдеши въ цр(с)твїи си (Ч 1617, 99).

Проаналізовані присвійні займенники відмінюються за займенни­ковою відміною, переважно м’якою групою. Виявлена повна їхня па­радигма (однина, множина і двоїна). Будова більшості зафіксованих форм відповідає рекомендаціям граматики М. Смотрицького, на від­хилення звертаємо окрему увагу в ході розгляду. Далі подаємо аналіз цих форм у межах груп за числами.

Однина

У наз. в. одн. розглянуті присвійні займенники представлені з ну­льовими закінченнями (для чол. р.) й закінченнями ‑е та ‑# (‑а) (для, відповідно, середн. й жін. родів): zавhтú мой (ОБ 1581, 7), братú твой (Лим. 1628, 43), Бг=ú нашú (ТрЦв 1631, 728), слово мое (ОБ 1581, 66), им# твое (ЄвЛ 1644, 5 нн), тmанїе наше (ПКП 1661, 7 нн), слово ваше (МД 1666, 90), дш=а мо# (Ч 1617, 13), вол# тво# (Лим. 1628, 73), wбите(л) нш=а (ЛМГ, 31), вhра ваша (ПМ, 128). Форм на зразок муй, твуй, які використовувалися в українській літературній мові XVI–XVII ст. [5, с. 141; 11, с. 132], не виявлено.

У род. в. зафіксовані форми з переважно традиційними (які вжи­валися й у старослов’янській мові) закінченнями ‑его (для чол. і середн. родів) та ‑е# (для жін.): вс# дни живота моего (Ч 1617, 25 зв.), по бл(с)ловенїю … старца своего (ПКП 1661, 27 нн), млт=вами … нш=его ^ц=а (ЛМГ, 35), ^ еле# вашего (ЄвЛ 1644, 87 зв.), гла(с) мл=твû мое# (ОБ 1581, 3/6), ^ юности свое# (ПКП 1661, 32), ^ трапеzû ваше# (МД 1666, 90 зв.). Крім того, серед форм чол. р. в ру­кописній пам’ятці виявлене одне утворення на ‑ого (очевидно, резуль­тат упливу української мови): съ вашого монастыря (ПМ, 53). Серед форм жін. р. зафіксовані поодинокі вживання на ‑ей: да не заzрите грuбости моей (ПКП 1661, 43 зв.), противници церкви нашей (ПМ, 120). Закінчення ‑ей зрідка використовувалося для творення род. в. присвійних займенників і в українській літературній мові XVI–XVII ст. [5, с. 148; 11, с. 143]).

У дав., ор. та місц. відмінках у всіх випадках представлені тради­ційні закінчення, відповідно, ‑емu, ‑имú, ‑емú (для чол. і середн. родів) та ‑ей, ‑ею, ‑ей (для жін.): тhлу твоєму (ПМ, 51), ко бu= своемu (ЛМГ, 25), цареви нашему (Син. 1680, 181), мечемú моимú (ОБ 1581, 32), закономú твоимú (Ч 1617, 9), гласомú своимú (ТрЦв 1631, 19), вашимъ нерадhніемъ (ПМ, 92), о грhсh моем (Ч 1617, 49), добротh моей (Ч 1617, 83), кú … тишинh своей (МД 1666, 3), кú … Вл(д)чци нш=ей (ПКП 1661, 59), Кровїю своею (МД 1666, 60), дш=ею вашею (ЄвЛ 1644, 18), вú своей храминh (МД 1666, 75).

У знах. в. одн. чол. і середн. родів присвійні займенники мають ті самі форми, що й у наз. в. (або род. для займенників чол. р. при назвах істот). У жін. р. представлені закінчення ‑u (‑ю): ^идu вú землю мою (ОБ 1581, 163), творити волю твою (Ч 1617, 43), простри рuкu свою (ТрЦв 1631, 379), на ползу нашу (ПМ, 88), за вашu бесhдu (МД 1666, 15 зв.).

Множина

Яскравою особливістю церковнослов’янської мови кінця XVI–XVII ст. у порівнянні з тогочасною українською є окремі родові фор­ми наз. мн. для присвійних займенників. У чол. р. такі форми мають переважно традиційне закінчення ‑и: враzи мои (ОБ 1581, 3/11), агг=ли твои (Ч 1617, 38 зв.), Оц=û нш=и (МД 1666, 270/2), сûнове ваши (ЄвЛ 1644, 39). Рідко трапляються утворення на ‑# (очевидно, резуль­тат упливу форм жін. та середн. родів): подвиги тво# (ПКП 1661, 40 зв.), родители … наш# (Ч 1617, 27 зв.).

У середн. та жін. родах представлене переважно традиційне закін­чення ‑# (‑а): словеса мо# (ОБ 1581, 270/2), wправданї# тво# (Ч 1617, 9), именованї# наша (ПКП 1661, 12 нн), оумûшленї# ваша (ТрЦв 1631, 481), кости мо# (ОБ 1581, 3/6), сuдбû тво# (Ч 1617, 10), женû наша (ОБ 1581, 77/2), ногû ваша (ОБ 1581, 7/2). Крім того, серед форм як середн., так і жін. родів зафіксовані поодинокі варіантні утворення на ‑и (очевидно, результат упливу чол. р.): аzú и дhти мои (ПКП 1661, 40), "же видhша очи ваши (ТрЦв 1631, 482), дhвицû твои изûйдuтú (ОБ 1581, 163/2), наши рuцh сuт(ь) нечистû (ПКП 1661, 17 нн).

У непрямих відмінках проаналізовані присвійні займенники ма­ють спільні для всіх родів переважно традиційні закінчення, відпо­відно, ‑ихú (род.), ‑имú (дав.), ‑# (‑а) (знах.), ‑ими (ор.), ‑ихú (місц.): ^ врагú моихú (ОБ 1581, 3/11/2), грhхú ради ваших(ú) (ПКП 1661, 10 зв.); рабwмú твои(м) (ТрЦв 1631, 2), дш=амú вашим(ú) (ПКП 1661, 45 зв.); вú дворû сво# (Ч 1617, 29 зв.), оцûсти грhЄхи наш# (ОБ 1581, 3/16), изорци ми дhла сво# (Лим. 1628, 54 зв.), да вид#тú ваша добра# дhла (ЄвЛ 1644, 11 зв.), сúхраню заповhди тво# (Ч 1617, 70), тû вhси нш=а немоmи (ПКП 1661, 40 зв.); слûшател#ми моим(и) (МД 1666, 2), под ногами вашими (ЄвЛ 1644, 130 зв.); на пuтехú … моихú (ОБ 1581, 270), вú ср(д)цûхú своихú (ТрЦв 1631, 75), въ днехъ нашихъ (ПМ, 75). У формах род., дав. та місц. відмінків займенників нашú, вашú після ш зрідка трапляється r (очевидно, вплив української мови): мл=твú … ^цú нш=ûхú (Ч 1617, 27 зв.), сúсhдо(м) нашûмú (ОБ 1581, 3/16/2), дш=#мú вашûмú (ЄвЛ 1644, 36 зв.), w … Кн=¾ехú нашûхú (Ч 1617, 26), вú ср(д)цûхú вашûх(ú) (ЄвЛ 1644, 117). У знах. в. для всіх родів зафіксовані поодинокі варіанти із закінченням ‑и (очевидно, вплив наз. в. чол. р.): за грhхи наши (ЛМГ, 26), чреzú … нш=и очи (МД 1666, 46), сhти свои … дарова (ПМ, 54), свои … силы подвиже (Син. 1680, 179).

Двоїна

У двоїні аналізовані займенники представлені невеликою кількістю вживань, однак зафіксовані всі їхні форми.

У наз. та знах. дв. чол. р. присвійні займенники мають традиційне закінчення ‑# (‑а): два сн=а ваша (ОБ 1581, 148), сына твоя оба измрутъ (ПМ, 93), wстави родител" сво" (ЛМГ, 6). У середн. й жін. родах функціонує переважно ‑и: скончастhс# очи мои (Ч 1617, 13), Рuцh твои сúтвориста м# (Ч 1617, 12 зв.), да … помажу оцh мои (ПМ, 100), виж(д)ú рuцh мои (МД 1666, 15). Ці форми були зви­чай­ними в старослов’янській мові [12, с. 119]. У граматиці М. Смотриць­кого для наз. та знах. відмінків присвійних займенників середн. р. рекомендовані форми на ‑# (‑а): мо# (214), тво# (217), сво# (219), наша (225), ваша (228). Для жін. р. – на ‑h: моh (214), твоh (216), своh (218), нашh (225), вашh (227). У розглянутому матеріалі вони представлені лише поодинокими вживаннями: Онъ же … омы очи своя (ПМ, 69), призвав(ú) обh женh своh (Лим. 1628, 19). Зафіксована та­кож форма середн. р. на ‑и: оутверждu на т# оцh мои (Тр. 1646, 60).

Інколи в обстежених памятках трапляються випадки, коли за­мість двоїнних форм наз. та знах. відмінків використано форми мно­жини: Два бо ст=ûи наши (замість наша) Серафими Антwнїй и Fеwдосїй (ПКП 1661, 33 зв.). Зафіксовано також уживання форми однини жін. р. замість двоїни: воzми их на рамu твою (ОБ 1581, 66).

У непрямих відмінках (крім знах.) двоїни неособові родові займенники в обстеженому матеріалі мають, як і в старослов’янській мові, однакові для всіх родів форми.

У род. та місц. представлені форми на ‑ею: свhтú очїю моею (Ч 1617, 48 зв.), на сhнь крûлu твоею надhюс# (Ч 1617, 42), вú очїю моею (ОБ 1581, 138), Дш=а мо# вú рuкu твоею (Ч 1617,15), "ви ми с# мних(ú) имh#(и) на плеmu своєею wдh#нї# ^ рогозин(ú) (Лим. 1628, 67). У ПМ зафіксований стягнений варіант род. в.: время есть отрясти мракъ отъ очію свою (ПМ, 125). Подібні форми трапляють­ся й у старослов’янській мові [3, с. 178]. Серед проаналізованих форм род. та місц. відмінків виявлена, крім того, достатньо велика кількість випадків, коли замість двоїни вживається множина (при множинних формах означуваних імен): вú кровh крилú твоихú (замість крилu твоею) (Ч 1617, 84 зв.), бhлма сотворишас# на очесехú моихú (замість очїю моею) (Лим. 1628, 53), при двохú нш=ихú (замість двою нашu) застuпникахú (ПКП 1661, 6 нн).

У дав. та ор. відмінках проаналізовані присвійні займенники мають традиційне закінчення ‑има: свhтилник(ú) нwгама моима (Ч 1617, 14 зв.), по(д)ножїе ногама твоима (ЄвЛ 1644, 78 зв.), предú очима моима (Ч 1617, 69), трuж(д)ашес# рuкама своим(а) (ПКП 1661, 59 зв.). Виявлені також випадки, коли двоїна вживається замість множини: пре(д) очима нашима (ОБ 1581, 3/16), внuшите оушима вашима (ТрЦв 1631, 481). Двоїнні форми займенників зумовлені від­повідними формами іменників. Зафіксований також випадок помил­кового вживання замість ор. дв. форми род.: рuкu своєю наставилú ихú есть (ОБ 1581, 3/16). Виявлені й випадки вживання множини за­мість двоїни: ногамú моимú (замість ногама моима) (ОБ 1581, 3/11/2; Ч 1617, 45 зв.), со двома uчениками своими (замість uченикома своима) (ЛМГ, 3).

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, проаналізований матеріал демонструє, що присвійні займенники в цер­ковнослов’янській мові української редакції кінця XVI–XVI ст. багато в чому зберегли давні (старослов’янські) особливості відмі­нювання. Водночас виявлені варіантні утворення свідчать, що в роз­глянутій системі форм представлені певні тенденції розвитку. Зокре­ма, це тенденція до зникнення родових відмінностей у наз. в. множи­ни, а також тенденція до руйнування системи двоїнних форм. Знач­ною мірою зафіксованим змінам сприяв уплив тогочасної української мови, в якій розрізнення за родами в наз. в. множини присвійних займенників (а також усіх узгоджуваних слів) та форми двоїни прак­тично зникли. Уплив української мови проявився в окремих випадках також у фонетичному складі проаналізованих форм.

Перспективи подальшого дослідження розглнутих одиниць уба­чає­мо в проведенні зіставного аналізу особливостей творення та функціо­нування форм присвійних займенників у різних редакціях церковно­слов’янської мови.

Перелік умовних скорочень назв використаних джерел

ЄвЛ 1644 – Евангелїон сирhЄчЇъ: Бл=говЄhстїе Бг=дх=нвеннrхъ евангелистъ. – Львів : Друкарня братства, 1644. – [12], 412 арк.

Лим. 1628 – Лїмонаръ. Сирhчъ, цвhтникъ. – Київ : Друкарня Соболя, 1628. – 183 арк.

ЛМГ – ЛhтописецЇъ w перво(м) зачатїи и созданїи ст=а" wбители мн(с)тр# гuсти(н)ского … // Чтенія въ императорскомъ обществе исторіи и древностей россійскихъ при Московском университете – М. : Въ Университетской типографии, 1848. – Год третий. – № 8. – С. 1–46.

МД 1666 – Меч(ú) дх=внrй … Книга проповhдї(й) … юже соорuжи Лазарú Барановичú. – Київ : Друкарня лаври, 1666. – [15], 465 арк.

ОБ 1591 – Библїа сирhч книгr ветхаго и новаго завhта – Острог : Друкарня Костянтина Острозького, 1581. – 628 арк.

ПКП 1661 – Патерїкъ или wтечникъ печерскїй. – Київ : Друкарня лаври, 1661. – 314 арк.

ПМ – Собственноручныя записки Петра Могилы // Архивъ Юго-Западной России, издаваемый коммиссіею для разбора древнихъ актовъ. – Кіевъ : Типографія Г.Т. Корчак-Новицкаго, 1887. – Часть 1, томъ 7. – С. 49–180.

РО 1683. – Туптало Дмитрій [Ростовський]. Руно орошенное. – Чернігів, 1683. – [7], 106, [1] арк.

Син. 1680 – Синопсіс // Українська література XVII ст.: Синкрет. писем­ність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В. І. Крекотня ; Ред. тому О. В. Мишанич. – К. : Наукова думка, 1987. – С. 167–181.

СмГр – Смотрицький М. Грамматїки славенскї# правилное Сvнтагма / Підгот. факс. вид. та дослідження пам’ятки В. В. Німчука. – К. : Наукова думка, 1979. – 492 с.

Тр. 1646 – Еvхологїонъ албо молитвослов, или требникъ – Київ : Друкар­ня лаври, 1646. – 860 с.

ТрЦв 1631 – Тріодь цвітна. – Київ : Друкарня лаври, 1631. – [22], 828 с.

ТрЦв 1642 – Трїwдїон си естú, Трипhснецъ, ст=ой Великой П#тдес#тницr. – Львів : Типографія Михайла Сльозки, 1642. – [6], 433, [1] арк.

Ч 1617 – Часослов. – Київ : Друкарня лаври, 1617. – [21], 190, [2] арк.

Література

1. Абраїмова Т. В. Система іменника в українській літературній мові XVII ст. (на матеріалі «Синопсису») : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Т. В. Абраїмова ; Харків­ський державний університет. – Харків, 1999. – 18 с.
2. Булич С. К. Церковнославянские элементы в современном литературном и народном русском языке. Ч. I / С. К. Булич // Записки историко‑фило­логи­ческого факультета императорского Санкт‑Петербургского университета. Часть XXXII. – СПб : Типография И. Н. Скороходова, 1893. – 409 с.
3. Вайан А. Руководство по старославянскому языку / А. Вайан. – М. : Изда­тельство иностр. литературы, 1952. – 446 с.
4. Житецький П. Г. Нарис літературної історії української мови в XVII ст. / П. Г. Житецький // Вибрані праці. Філологія. – К. : Наукова думка, 1987. – С. 19–138.
5. Керницький І. М. Система словозміни в українській мові. На матеріалах пам’яток XVI ст. / І .М. Керницький – К. : Наукова думка, 1967. – 288 с.
6. Кузьминова Е. А. Грамматики церковнославянского языка в культурно-язы­ковом пространстве России XVI–XVIII вв. : автореф. дисс. на соиск. уч. степени доктора филол. наук : специальность 10.02.01 «Русский язык» / Е. А. Кузьминова ; Московский государственный университет им. М. В. Ломо­носова. – М., 2012. – 47 с.
7. Мечковская Н. Б. Ранние восточнославянские грамматики / Н. Б. Мечков­ская ; под. ред. А. Е. Супруна. – Минск : Изд-во «Университетское», 1984. – 159 с.
8. Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською / В. В. Німчук. – К. : Наукова думка, 1980. – 304 с.
9. Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV–XVII ст. / В. В. Німчук – К. : Наукова думка, 1985. – 223 с.

10. Русанівський В. М. Джерела розвитку східнослов’янських літературних мов / В. М. Русанівський – К. : Наукова думка, 1985. – 231 с.

11. Самійленко С. П. Нариси з історичної морфології української мови. Ч. II : навч. посібник для студ. філолог. ф‑тів / С. П. Самійленко – К. : Радянська школа, 1970. – 190 с.

12. Селищев А. М. Старославянский язык. В 2 ч. Ч. 2. Тексты. Словарь. Очерки морфологии : учеб. пособие для студентов и аспирантов филолг. ф‑тов / А. М. Селищев. – М. : Гос. учебно‑пед. изд‑во Мин‑ва просв. РСФСР, 1952. – 206 с.

13. Толстой Н. И. История и структура славянских литературных языков / Н. И. Толстой – М. : Наука, 1988. – 239 с.

References

1. Abraimova T. V. Systema іmennнka v ukrainskіі lіteraturnіі movі XVII st. (na materіalakh «Synopsysu»): avtoref. dys. na zdobuttia stup. cand. fil. nauk: spets. 10.02.01 «Ukrainska mova» / T. V. Abraimova; Harkіvskyi derzhavnyi universytet. – Kharkiv, 1999. – 18 s.
2. Bulich S. K. Tserkovnoslavianskiie elementy v sovremennom literaturnom i na­rodnom russkom yazyke. Ch. I. / S. K. Bulich // Zapiski istoriko-filologycheskogo fakulteta imperatrskogo Sankt-Peterburgskogo universiteta. Chast XXXII – SPB : Typografiia I. N. Skorokhodova, 1893. – 409 s.
3. Vaian A. Rukovodstvo po staroslavianskomu yazuku / A. Vayan. – M. : Izdatel­stvo inostrannoi literatury, 1952. – 446 p.
4. Zhytetskyi P. G. Narys lіteraturnoi іstorii ukrainskoi movy v XVII st. / P. G. Zhytetskyi // Vybranі pratsі. Fіlolohіia. – K. : Naukova dumka, 1987. – S. 19–138.
5. Kernytskyi I. M. Systema slovozminy v ukrainskii movi. Na materialakh pamiatok XVI st. / I. M. Kernytskyi – K. : Naukova dumka, 1967. – 288 p.
6. Kuzminova E. A. Grammatiki tserkovnoslavianskogo yazyka v culturno-yazu­kovom prostranstve Rossii XVI–XVIII vv.: avtoref. diss. na soisk. uch. stepeni doctora filol. nauk. 10.02.01 «Russkii yizyk» / E. A. Kuzminova; Mockovskii gosudarstvennyi universitet im. M. V. Lomonosova. – M., 2012. – 47 s.
7. Mechkovskaia N. B. Ranniie vostochnoslavianskiie gramatiki / N. B. Mechkov­skaia ; pod red. A. E. Supruna. – Minsk : Izd-vo «Universitetskoie», 1984. – 159 s.
8. Nimchuk V. V. Staroukrainska leksykohrafia v ii zviazkakh z rosiiskoiu ta biloruskoiu / V. V. Nimchuk. – K. : Naukova dumka, 1980. – 304 s.
9. Nimchuk V. V. Movoznavstvo na Ukraini v XIV–XVII st. / V. V. Nimchuk. – K. : Naukova dumka, 1985. – 223 s.
10. Rusanivskyi V. M. Dzherela rozvytku shidnoslovianskykh literaturnykh mov / V. M. Rusanivskyi – K. : Naukova dumka, 1985. – 231 p.
11. Samiilenko S. P. Narysy z istorychnoi morfolohii ukrainskoi movy Ch. II : navch. posibnyk dlia stud. filoloh. f-tiv / S. P. Samiilenko – K. : Radianska shkola, 1970. – 190 p.
12. Selishchev A. M. Staroslavianskii yazyk V 2 ch. Ch 2. Teksty. Slovar. Ocherki morfologii: uchebnoe posobie dlia studentov i aspirantov filologicheskikh f-tov / A. M. Selishchev. – M. : Ministerstvo prosv. RSFSR, 1952. – 206 p.
13. Tolstoi N. I. Istoria i struktura slavianskikh literaturnykh yazykov / N. I. Tolstoi. – M. : Nauka, 1988. – 239 s.

Билых Александр. Особенности склонения притяжательных местоимений в церковнославянском языке украинской редакции конца XVI–XVII ст. В статье на материале старопечатных изданий конца XVI–XVII ст. проанализированы особенности образования падежных форм притяжательных местоимений в церковнославянском языке украинской редакции. Проведено сопоставление выявленных форм с соответствующими единицами в старосла­вянском и украинском языках. Результаты анализа дают основания конста­ти­ровать, что рассмотренные притяжательные местоимения во многом сохранили древние (старославянские) особенности склонения. Вместе с тем, зафиксированные вариантные образования свидетельствуют, что в рассмотренной группе форм происходили изменения. Начался процесс исчезновения родовых отличий в им. п. множественного числа, а также процесс разрушения системы двой­ственных форм. Зафиксированные изменения в значительной мере поддер­жи­вались влиянием украинского языка, в котором к этому времени родовые отличия в им. п. множественного числа для притяжательных местоимений исчезли, практически вышли из употреблния и формы двойственного числа. Влияние украинского языка проявлялось в отдельных случаях также в фонети­ческом облике проанализированных форм.

Ключевые слова: церковнославянский язык украинской редакции, притяжетельные местоимения, падежные формы местоимений.

Bilykh Oleksandr. Peculiarities of possessive pronouns declination in church Slavonic language of Ukrainian edition of the end of XVI–XVII c. The peculiarities of creation of possessive pronouns case forms in Church Slavonic language of Ukrainian edition are analyzed in the article according to the materials of old printings of XVI-XVII centuries. The comparison of the considered forms with the correspondent ones in the Old Slavonic and Ukrainian languages is made. The analysis performed allowed to confirm that the possessive pronouns considered have largely preserved ancient (Old Slavonic) features in conjugation. However, alternate formations suggest that the analyzed group of forms underwent changes. In particular, the process of gender differences disappearance in the nominative case in plural as well as the destruction of doubling forms. To a large extent the recorded changes have been introduced due to the influence of the contemporary Ukrainian language where the distinction by genders in nominative case of possessive pronouns in plural from (and all conjugated words) disappeared, dual forms almost were also not used and considered to be obsolete. The influence of the Ukrainian language can be noticed in some cases also in phonetic composition of the analyzed forms.

Key words: Ukrainian edition of the Church Slavonic language, possessive pronouns, pronouns case forms.