УДК 811.161.2’373.23’373.611’282.2(477.8)

Григорій Аркушин 

ДЕРИВАТИ З ТВІРНОЮ ОСНОВОЮ ІВАН У ЗАХІДНОПОЛІСЬКІЙ АНТРОПОНІМІЇ

У статті проаналізовані західнополіські деривати з основою одного з най­поширеніших власних особових імен Іван. Установлено, що існує понад сотню варіантів цього імені, серед яких найбільше із суфіксами, що надають змен­шено-пестливого відтінку (Іванко, Іванцьо, Іванчик, Іваник, Івась, Івасик та ін.), але є і збільшено-згрубілі варіанти (Іванило, Йванисько, Іванище, Іваняка), пор. ще утворення від основи Ван-я (Ванька, Ваньчик, Ванюра, Вандя, Ваньча). Від цього імені походить також більше півсотні західнополіських прізвищ (Іва­нашко, Іваневич, Іваненко, Іванечко, Іваникович, Іваницький, Іваничук, Іванісік, Іваніцький, Іванічик, Іваніщук, Іванович, Івановський, Іванський та ін.). Чимала кількість і прізвиськ, пор. «видумки» з такими додатковими характеристиками носія: Іван Білобривий, Іван Чорний, Іван Довгий, Іван Короткий, Іван Малень­кий (у дійсності височенного росту), Іван Грозний (сердитий), Іван Кисле Молоко (завжди незадоволений), Іван Циганок (прадід із циган), Іванчортьйогознає (часто повторював чорт його знає), Іван-Баран, Іванчело, Їванело, Івантюра; прізвиська жінок, заміжніх за Іванами: Іваниха, Іващиха, Івашиниха, Іванищиха. Засвідчені деривати утворені як морфологічним (суфіксація), так і неморфо­логічним (лексико-семантичним) способами.

Ключові слова: Західне Полісся, антропонімія, власне особове ім’я, прі­звище, прізвисько.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Багато діячів української культури різних періодів іменовані Іванами, назвемо лише мовознавців: Іван Верхратський, Іван Вагилевич, Іван Франко, Іван Зілинський, Іван Огієнко, Іван Панькевич, Іван Ковалик, Іван Вихованець та ін. Уже цей частковий перелік свідчить, що Іван – одне з найпоширеніших і найулюбленіших донедавна імен серед українців, бо, по-перше, у святцях, тобто книжці-календарі, «подані Святі, які згадуються кожного дня протягом року» [3, ІV, с. 240] і за якими найчастіше іменували немовлят під час хрещення, Іванів вшанову­вали понад 170 разів (пор. народні приказки: Прийшóв Івáн Предтéча – забрáв усí святá на плéчи, а пóсля Предтéчи хто ни рóбить, тóго б’ють у плéчі; Пíсля Івáна не трéба жупáна; Івáна Купáла – бáба мукú ни мáла, а на Питрá пирогíв напиклá; На Івáна і водá п’я́на; На Івáна Головосíки шоб булú пóвни засíки; Хто не обсíявся до Івáна Богуслóва, той не варт дóброго слóва; Івáна Златоýста – посóхнуть на плóті хýста та ін. [1, с. 17–24]). По-друге, адаптоване до україн­ської мови це ім’я легке для вимови, і, по-третє, воно виявляє найбільшу словотвірну валентність (за дослідженнями О. Нестерчук, у волинсько-поліських говірках ця твірна основа може приєднувати 14 суфіксів [4, с. 24], тоді як Михайло, Павло, Петро лише 12, Адам – 11, Андрій, Василь, Тарас – 9, інші ще менше). Та й походження його «божеське»: «із стцсл. Іоаннъ, а це із ст. євр. Johanan i Jochanan, що означає «Бог був ласкавий» чи «ласка Божа». Гр. Joannes, нім. Johann, фр. Jean (Жан), ісп. Juan (Хуан), іт. Giovanni (Джіованні), англ. John, угор. János» [3, ІІ, с. 129].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Власні імена Західного Полісся досліджені лише частково. Трохи повніше представлена фік­сація антропонімів цієї території в лексикографічних працях, зокрема у виданнях Західнополіського ономастико-діалектологічного центру Інституту філології та журналістики Східноєвропейського національ­ного університету імені Лесі Українки: «Словник варіантів власних імен північно-західної України» [6], тритомний «Словник прізвиськ північно-західної України» [7], «Словник прізвищ північно-західної України та суміжних земель» [8], О. Нестерчук «Атлас варіантів влас­них особових імен Волинського Полісся» [4]. Крім цього, нещодавно О. Нестерчук захистила кандидатську дисертацію «Словотвір варіан­тів власних особових імен жителів Волинського Полісся» [5], однак ще немає окремого дослідження всіх антропонімів, похідних від якогось власного особового імені.

Отже, мета статті – простежити функціонування цього найпоши­ренішого оніма Іван в західнополіській антропонімії та виявити його дериваційну «спроможність».

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. У говірках навіть такої невеликої частинки території Західного Полісся, як Волинське Полісся, дослідженої О. Нестерчук, зафіксовано лише три фонетичні варіанти імені Іван – Йван, Ївáн та вісім словотвірних варіантів із суфіксами, що надають зменшено-пестливого відтінку (Івáнко, Івáнцьо || Йвáнцьо, Івáнчик || Йвáнчик, Івáник, Іванéць || Йванéць, Івáсь, Івáсьо, Івáсик) та шість збільшено-згрубілого (Іванúло || Йванúло, Івáнисько || Йвáнисько || Йванúсько, Іванúще || Йванúще, Іваня́ка, Івáхно), засвідчено також декілька утворень із твірною основою Ван-я (Вáнька, Вáньчик, Ваню́ра, Вáндя, Вáньча) та виявлені запозичення з інших мов (Вáня, Я́ник, Ванó) [4, с. 44–45].

Якщо ж для дослідження взяти більшу територію, то, зрозуміло, буде й більше таких варіантів, напр., у говірках північно-західної України вживані ще такі деривати, не зафіксовані О. Нестерчук: Ванькó, Ваню́ша, Ваня́ка, Ваня́тко, Ванéй, Вáндзьо, Вáнджа, Вáндик, Вáндя, Вандьóха, Вáнік, Вáно, Ваньóк, Ваньóпа, Ваньóха, Ваню́рик, Ваню́ха, Вáнцьо, Вáньша, Іванéнько, Іванéця, Іванúця, Івáньо, Іванóк, Іваню́ра, Івáнушка, Івáншта, Івáшко, Йваньó, Йвáнчисько, Йвáнцьо, Їванéль, Ївáнчик, Йовáн, Ю́вáн, Ня́ньо [6, с. 59–64]. Безперечно, і тут немає певності, що це вже зафіксовані всі деривати, адже для цього потрібно було б відвідати всі населені пункти досліджуваної терито­рії, розпитати всіх жителів кожного села чи міста про їхніх Іванів. Зауважимо, що в сучасному іменникý молодшого покоління українців це ім’я вже рідко вживане, подані вище варіанти належать здебіль­шого представникам старшого і найстаршого покоління.

Від чоловічого імені Іван утворено жіноче ім’я Іванна, що теж має низку варіантів: Івáнка, Івáночка, І́ва, Іванéлла, Івáниця, Іваньóха, Іванýха, Івáнця, Івáсенька, Івáчка, Івáха, Івáшка, І́вонька, І́вчик, Івáня, Івáська, пор. також Ванíца, Вáнька, Ваньóха, Вáнця, Ванýля, Ванýся, Ваню́ха та ін. [6, с. 229–230].

У говірках Західного Полісся засвідчені стійкі словосполучення та прислів’я і приказки з цим іменем та його варіантами, пор.: пáроч­ка: Івáн і Одáрочка [2, с. 308], Вáньку валя́ти [2, с. 41], як Івáнушка-дурачóк [2, с. 145], кричáти на всю Івáську [2, с. 356]; На когó пáлкою не кинь, то попадéш на Йвáна [1, с. 67]; Пан с пáном, а Івáн з Івáном [1, с. 47]; Свою́ винý на Вáньку звернý [1, с. 46]; Ни дай, Бóже, з Йвáна пáна [1, с. 47]; Івáне, не гáйся: рóбиш чи не рóбиш, áле хитáйся [1, с. 55]; Свúсни, Йвáнку: ти дурнíший [1, с. 57]; пор. також дитячі дражнилки з Іванів [1, с. 138].

Про народну любов до імені Іван свідчить також і те, що воно та його варіанти стали твірною основою багатьох українських прізвищ. Так, лише в північно-західній Україні проживають мешканці з такими прізвищами (їх понад півсотні!): Іванáшко, Іванéвич, Іванéнко, Іва­нéчко, Іваникóвич, Іванúс, Іванúцький, Іваничýк, Івáнів, Іванíс, Іванíсік, Іванíсов, Іванíцький, Іванíчик, Іваніщýк, Іванкéвич, Івáнóв, Івановéць, Іванóвич, Іванóвський, Івáнський, Іванýс, Іванýха, Іванýщик, Івáнців, Івáнченко, Іванчýк, Іванчýра, Іваню́к, Іваню́та, Іваню́ха, Іванькóв, Іваньóха, Івасéйко, Івасéнко, Івáсечко, Івасю́к, Івáськів, Івáхів, Івáшин, Івашкéвич, Івáшків, Івашýтін, Івáщенко, Івáщик, Іващúшин, Іващýк [8, с. 153–155], Їваню́к [8, с. 157], Ваньó, Ванькó [8, с. 57]; очевидно, цього ж походження І́вченко, І́вчик, Івчýк [8, с. 155].

Як бачимо, для такої деривації використані як «суто прізвищеві» суфікси (тобто ті, що «спеціалізувалися» у творенні прізвищ) -енк-о, ‑ук/-юк, -чук, так і поліфункційні -ськ-ий, -ицьк-ий, -евич, -к-о, ‑ик/-ік, -ів, -ох-а, -ин та ін. Прізвища Іванéць, Івáнік (=Івáник), Івáнчик, Івáшко повністю однозвучні із зафіксованими варіантами імені Іван і утворені лексико-семантичним способом. Очевидно, що й деякі інші мають таке ж творення, але ті варіанти імені не дійшли до наших днів, бо лише прізвища передаються з покоління в покоління. Ціка­вим є той факт, що прізвищами стали лише варіанти імен, що мають нейтральне значення чи з пестливо-здрібнілим відтінком, але жодного разу не засвідчені утворення від твірних основ Іванúло, Івáнисько, Іванúще, Іваня́ка. Не засвідчено також і прізвища Іван, яке походило б від повного християнського імені, хоч інші офіційні імена часто ставали прізвищами, пор.: Богдан, Борис, Назар, Радіон, Роман, Сава, Станіслав, Тарас, Юхим [8] та ін.

Оскільки це ім’я ще досить поширене, то й патроніми Івáнович та Івáнівна || Івáновна часто вживані. Щоправда, в деяких колективах помічена особливість уживання такого патроніма в сполученні з іменем чи без нього. Наприклад, односельці звертаються лише по імені до своїх ровесників та молодших, а патронім використовують, якщо представники займають якісь посади – бухгалтер, фельдшер, голова сільради і т. д. У шкільних колективах теж відбулася диференціація: до вчителів Петра́ Іва́новича та Гали́ни Івáнівни звертаються так, але до столяра школи чи техпрацівниці просто Івáнович, Івáнівна. Серед містечкових колективів поширений патронім Вáновна, особливо в поєднанні з іменем Марія – Мáр’я Вáновна, іноді ці два слова звучать як одне зрощення.

Цей перелік антропонімів був би неповний, якби не розглянули неофіційних найменувань. Тут подаємо і мотивацію прізвиськ, щоб їх відрізнити від варіантів імен (прізвиськами вважаємо лише ті утво­рення, що постали внаслідок перенесення імені з іншої особи, пор.: внучка Мари́нка має прізвисько Года́рочка, бо і зовнішністю, і харак­тером подібна до своєї баби Одарки). Отже, у північно-західній Укра­їні побутують такі прізвиська з твірною основою Іван [7 ІІ, с. 3–5]: І́ва (бо патронім Іванович), Івáн (1. від батькового імені Іван; 2. від прі­звищ Іванов, Іванус, Івашин, Іваньоха та ін.), Івáсь (від імені прадіда), Івáнька || Івáнка (від прізвища Іванишина), Івáнко (від батькового імені), Івáнцюв (від імені діда Івáнця), Івасю́нів, Івáнчиков, Івáнчикова (указує на приналежність), Івáн Бáбин (бо в сім’ї верхо­водила дружина), Івáн Баю́ра (жив біля величезної калюжі), пор. «видумки» з додатковими характеристиками носія: Івáн Білобрúвий, Івáн Чóрний, Івáн Дóвгий, Івáн Корóткий, Івáн Малéнький (у дійсності височенного росту), Івáн Грóзний (сердитий), Івáн Кúсле Молокó (зав­жди незадово­лений), Івáн Ковáлик (працював ковалем), Івáн Циганóк (прадід з ци­ган), Іванчортьйогозна́є (часто повторював чорть його знає), Івáн-Барáн, Івáн-Барабáн, Іванчéло, Їванéло, Іваню́та, Івантю́ра, пор. також прізвиська жінок, заміжніх за Іванами: Івáщиха, Іванúха, Івашúниха, Іванúщиха; Івáнішна (від материного патроніма). Побутує понад два десятки прізвиськ із твірною основою Ван-я [7, І, с. 171–172]: Вáнджа || Вáнжа, Ванéлька, Ванє́їв, Ванзьóнь, Ванúло, Вáнік, Ванó (подібний на грузина), Вáнцік, Вáнчо, Вáнша, Ваню́рик, Ваню́риків, Ваню́рикова, Ваню́ха (син росіянина), Ваню́шиха, Вáнька Рúжий, Ванькасó (характеристика мовлення), Ваньóка, Ваньóха (від прізвища Ваньо), Вáньчикув та ін. Крім цього, цілі родини могли отримувати прізвиська, якщо засновником роду колись був Іван: Іванí, Іванцí, Іванúшині, Іванкóві, Іванчукí, Іванюшú, Івасí та ін.

Переважаючі в національному іменнику́ наймення могли навіть ставати назвою цілого народу. Порівняйте запис І. Франка з його «Галицько-руських народних приповідок»: «Що Мазур, то Бартко», до якого доданий коментар «Мазури люблять уживати се ім’я, як Русини Іван або Микола». Як бачимо, узагальнення набуло й ім’я Іван – одне з найпоширеніших донедавна серед східних слов’ян, про що писав і А. Малишко:

Микитки та Васильки та Олесі

І кожен третій на ім’я Іван…

Тому й радянських солдатів гітлерівці називали івáнами, а ті у відповідь їх фрíцами. Під час вторгнення радянських військ у Чехо­словаччину 1968 р. чехи стояли з плакатами «Иван, иди домой!». Поступово змінювалася семантика цієї узагальнювальної назви, що призвело до виникнення серед простого люду тодішньої радянської імперії виразу наш івáн у значенні ‘керівник цієї держави’ (наш івáн скризь свóго нóса всýне: як не в Уго́рщину і Чехословáчину, то в Авганістáн), а вираз івáн давáǐ (женú) план – це насмішка з так званого планового радянського господарювання.

Спостережено, що цим іменем та його варіантами можуть бути поіменовані й інші живі істоти і навіть неістоти. Наприклад, серед українців особливою любов’ю наділений лелека, з яким пов’язано багато повір’їв. Крім західнополіських номенів бýсел || бýсел′, бýсил || бýс′іл′, бýс′ол, бýсен′, бýсин′, бýс′ок, бýс′он || бус′óн, бус′áк, бýс′ко || бýз′ко || буз′кó, бóǐцун, бóц′ун, бóц′ан, бóц′он та ін., лелеку ще нази­вають івáн || йівáн, івáн-клекотýн, а самку іванчéха.

Західні поліщуки деякі рослини теж «охрестили», тобто надали людські імена, серед яких деривати від Іван, пор.: івáнець ‘айстра’, йвáнце ‘волошка’, івáн-дурачóк ‘кімнатна декоративна рослина зі стеблами, що плетуться’, йвáнц′і ‘гриби маслюки’, пор. також назви івáнко, івáнчик 1.‘шлунок свині’, 2.‘сальтисон’.

Усе це свідчить про популярність імені Іван та про легкість творення від нього нових дериватів.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, на Західному Поліссі, як загалом в усій Україні, ім’я Іван ще зберігає свою популярність. Воно стало твірною основою багатьох словотвір­них варіантів, а також прізвищ та прізвиськ. Нові номени утворені морфологічним (суфіксація) та неморфологічним (лексико-семантич­ним) способами.

Література

1. Аркушин Г. Сказав як два зв’язав: Народні вислови та загадки із Західного Полісся і західної частини Волині / Григорій Аркушин. – Люблін ; Луцьк : [б. в.], 2003. – 177 с.
2. Мацюк З. Що сільце, то нове слівце : Словник фразеологізмів Західного Полісся / Зоряна Мацюк. – Луцьк : Вежа-Друк, 2013. – 476 с.
3. Митрополит Іларіон. Етимологічно-семантичний словник української мови. У 4 т. / Іван Огієнко. – Вінніпеґ : [б. в.], 1979–1994.
4. Нестерчук О. Атлас варіантів власних особових імен Волинського Полісся / Оксана Нестерчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2014. – 132 с.
5. Нестерчук О. Г. Словотвір варіантів власних особових імен жителів Волин­ського Полісся : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Україн­ська мова» / О. Г. Нестерчук. – Луцьк, 2014. – 20 с.
6. Словник варіантів власних імен північно-західної України / упоряд. Г. Л. Ар­кушин. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2009. – 372 с.
7. Словник прізвиськ північно-західної України. В 3 т. / упоряд. Г. Л. Арку­шин. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009.
8. Словник прізвищ північно-західної України та суміжних земель / упоряд. Г. Л. Аркушин. – Луцьк : Вежа-Друк, 2013. – 556 с.

References

1. Arkushyn H. Skazav yak dva zviazav : Narodni vyslovy ta zahadky iz Zakhidnoho Polissia i zakhidnoi chastyny Volyni / Hryhorii Arkushyn. – Liublin ; Lytsk, 2003. –177 s.
2. Matsiuk Z. Shcho siltse, to nove slivtse : Slovnyk frazolohizmiv Zakhidnoho Polissia / Zoriana Matsiuk. – Lytsk : Vezha-Druk, 2013. – 476 s.
3. Mytropolyt Ilarion. Etymolohichno-semantychnyi slovnyk ukrainskoi movy. U 4 t. / Mytropolyt Ilarion (Ivan Ohiienko). – Vinnipeg, 1979–1994.
4. Nesterchuk O. Atlas variantiv vlasnykh osobovykh imen Volynskoho Polissia / Oksana Nesterchuk. – Lytsk : Vezha-Druk, 2014. – 132 s.
5. Nesterchuk O. H. Slovotvir variantiv vlasnykh osobovykh imen zhyteliv Volynskoho Polissia : avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska mova» / O. H. Nesterchuk. – Lytsk, 2014. – 20 s.
6. Slovnyk variantiv vlasnykh imen pivnichno-zakhidnoii Ukrainy / uporiadnyk H. L. Arkushyn. – Lytsk : Volyn. nats. un-t im. Lesi Ykrainky, 2009. – 372 s.
7. Slovnyk prizvysk pivnichno-zakhidnoii Ukrainy : V 3 t. / uporiadnyk H. L. Arku­shyn. – Lytsk : RVV «Vezha» Volyn. nats. un-tu im. Lesi Ykrainky, 2009.
8. Slovnyk prizvyshch pivnichno-zakhidnoii Ukrainy ta sumizhnykh zemel / uporiadnyk H. L. Arkushyn. – Lytsk : Vezha-Druk, 2013. – 556 s.

Аркушин Григорий. Образования с основой Іван в западнополесской антропонимии. В статье проанализированы западнополесские дериваты с ос­новой одного из самых распространенных собственных личных имен Іван. Установлено, что существует свыше сотни вариантов этого имени, среди кото­рых больше всего с уменьшительно-ласкательными суффиксами (Іванко, Іванцьо, Іванчик, Іваник, Івась, Івасик и др.), меньше с увеличительными (Іванило, Йванисько, Іванище, Іваняка), ср. еще образования от основы Ван-я (Ванька, Ваньчик, Ванюра, Вандя, Ваньча). От этого имени происходит также больше полсотни западнополесских фамилий (Іванашко, Іваневич, Іваненко, Іванечко, Іваникович, Іваницький, Іваничук, Іванісік, Іваніцький, Іванічик, Іваніщук, Івано­вич, Івановський, Іванський и др.). Достаточно большое количество и прозвищ, сравните неофициальные названия с такими дополнительными характеристи­ками носителя: Іван Білобривий, Іван Чорний, Іван Довгий, Іван Короткий, Іван Маленький (в действительности очень высокого роста), Іван Грозний (серди­тый), Іван Кисле Молоко (всегда неудовлетворенный), Іван Циганок (прадед из цыган), Іванчортьйогознає (часто повторял чорт його знає), Іван-Баран, Іван­чело, Їванело, Івантюра; прозвища женщин, замужних за Іванами: Іваниха, Іващиха, Івашиниха, Іванищиха. Засвидетельствованные дериваты образованы как морфологическим (суффиксация), так и неморфологическим (лексико-семантическим) способами.

Ключевые слова: Западное Полесье, антропонимия, личное имя, фамилия, прозвище.

Arkushyn Hryhorii. Derivatives with the productive foundation «Ivan» in Western Polissian Anthroponyms. Analyzed in the article are Western Polissian derivatives formed from the root of one of the most widespread of proper names – Ivan. It was determined that there exist in excess of one-hundred variants of this name, among which the most numerous were those with suffixes that make it dimi­nutive and/or impart a nuance of endearment and affection (Ivanko, Ivants’o, Ivanchyk, Ivanyk, Ivas’, Ivasyk, etc.), though there also exists those variations that impart a nuance of coarseness or crudeness (Ivanylo, Yvanys’ko, Ivanyshche, Ivaniaka), as well as those created from the root Van-ya (Van’ka, Van’chyk, Vaniura, Vandia, Van’cha). From this name also originate more than fifty Western Polissian surnames (Ivanashko, Ivanevych, Ivanenko, Ivanechko, Ivanykovych, Ivanyts’kyi, Ivanychuk, Ivanisik, Ivanyts’kyi, Ivanichyk, Ivanishchuk, Ivanovych, Ivanovs’kyi, Ivans’kyi, and others). There is also a large number of nicknames, invented so as to include additional characteristics of the person being so named: Ivan Bilobryvyi, Ivan Chornyi, Ivan Dovhyi, Ivan Korotkyi, Ivan Malen’kyi (who in actuality is quite tall), Ivan Hroznyi (angry), Ivan Kysle Moloko (always dissatisfied), Ivan Tsyhanok (having a great-grandfather who was a gypsy), Ivanchortyohoznaie (often repeated the phrase «chort yoho znaie»), Ivan-Baran, Ivanchelo, Ivanelo, Ivantiura; nicknames of women who were married to men with the name «Ivan»: Ivanykha, Ivantsykha, Ivashynykha, Ivanyshchykha. Attested derivatives are formed by morphologic (through suffix) as well as by non-morphologic (lexical-semantic) means.

Key words: Western Polissia, anthroponomy, personal proper names, surnames, nicknames.