УДК 811.161.2‟367.623

Ірина Мельник

ДІЄСЛІВНА ФУНКЦІЙНА ТРАНСПОЗИЦІЯ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ УКРАЇНСЬКОГО ПРИКМЕТНИКА

У студії з‟ясовано сутність дієслівної функційної транспозиції відмінкових форм українських прикметників; визначено та описано спеціальні засоби, що фіксують уживання прикметників у присудковій функції; виявлено роль аналі- тичної синтаксичної морфеми-зв‟язки бути та інших аналітичних синтаксичних морфем-напівзв‟язок на зразок ставати/стати, залишатися/залишитися, вияв- лятися/виявитися, зоставатися/зостатися, здаватися/здатися, лишатися/ ли- шитися і под. у відприкметниковій дієслівній аналітичній синтаксичній транс- позиції; схарактеризовано особливості поєднання відприкметникових дієслівних функційних транспозитів у двох відмінкових формах – формі називного та фор- мі орудного відмінків з аналітичною синтаксичною морфемою-зв‟язкою бути та іншими морфемами-напівзв‟язками, які визначають часові параметри та кон- кретизують семантичні відтінки ознак та властивостей, приписуваних певним предметам; а також доведено вплив семантики аналітичних синтаксичних мор- фем-напівзв‟язок на вибір відповідної відмінкової прикметникової словоформи. Ключові слова: транспозиція, відприкметникова дієслівна аналітична син- таксична транспозиція, транспозит, відприкметниковий дієслівний аналітичний синтаксичний транспозит, аналітична синтаксична морфема-зв‟язка, аналітична

синтаксична морфема-напівзв‟язка.

Постановка наукової проблеми та її значення. Синтаксичні функції прикметників    умотивовані   їхньою   позицією   у   структурі речення. Традиційно основну, первинну, формально-синтаксичну по- зицію цього лексико-граматичного класу слів мовознавці характери- зують як атрибутивну, зазначаючи при цьому, що прикметникові форми виражають ознаку предмета через  атрибутивні  відношення, що сформовані на основі прислівного зв‟язку з іменником [6, с. 7]. Аналізуючи синтаксичні функції прикметників, учені також наголо- шують на присудковій сфері їхнього вживання [11, с. 149]. У нових граматичних описах передовсім акцентовано на тому, які синтаксичні функції прикметникові властиві, а які не властиві. «Ознакове слово прикметником можна вважати тільки тоді, коли воно стоїть у при- субстантивній позиції, виконує роль присубстантивного другоряд- ного члена речення, узгоджується з опорним іменником у роді, числі  й відмінку і виражає атрибутивне значення» [4, с. 124]. За такої ква- ліфікації функція означення – єдина формально-синтаксична функція прикметника. Як бачимо, лише за приіменникового вживання ознако- вого слова йдеться про його прикметникову природу, в інших, непри- кметникових, формально-синтаксичних позиціях цей лексико-грама- тичний клас набуває ознак іншої частини мови. Серед неприкмет- никових формально-синтаксичних функцій передовсім виокремлю- ють предикативну, що є типовою, первинною, для дієслова і не типовою для інших частиномовних класів слів.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Дослідники вторинних функ- цій  прикметникових  форм  (див.  праці   зарубіжних   мовознавців: М. Г. Булахова, Т. М. Молошної, О. М. Пєшковського, Є. Тодорової, В. С. Тотавара та ін.; українських лінгвістів: І. Р. Вихованця, К. Г. Го- роденської, А. П. Грищенка, І. А. Пасічник, М. Я. Плющ, В. А. Тим- кової та ін.) передовсім акцентують увагу на особливостях уживання цього лексико-граматичного класу слів у присудковій позиції, його сполучувальних і валентних спроможностях, а також породжуваль- ному (реченнєвотвірному) потенціалі, що реалізується завдяки функ- ціонуванню в ролі центрального компонента реченнєвої структури. Попри значні напрацювання сучасних зарубіжних і вітчизняних мово- знавців, що, без сумніву, містять усебічний аналіз предикативних прикметників, проблема синтаксичного переходу прикметника у сферу дієслова і досі залишається дискусійною.

Мета і завдання статті. Предметом нашої студії стала дієслівна функційна транспозиція відмінкових форм українського прикметника, мету якої мотивуємо необхідністю системно, цілісно  дослідити   специфіку синтаксичного переходу відмінкових прикметникових форм у позицію дієслова. Щоб реалізувати задекларовану мету, необхідно розв‟язати такі основні завдання: 1) з‟ясувати сутність дієслівної функ- ційної транспозиції українських прикметників; 2) схарактеризувати роль аналітичної синтаксичної морфеми-зв‟язки бути та інших ана- літичних синтаксичних морфем-напівзв‟язок у переході прикметників у синтаксичну позицію дієслова; 3) виявити особливості поєднання відприкметникових дієслівних функційних транспозитів у називному та орудному відмінках з аналітичною синтаксичною морфемою- зв‟язкою бути та іншими морфемами-напівзв‟язками, що визначають часові параметри та конкретизують семантичні відтінки ознак та властивостей, приписуваних певним предметам.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. Присудкова функція прикметника, як і інших іменних частин мови, є вторинною. На переконання М. Я. Плющ, во- на «зумовлює категорійну трансформацію та зміщення функціональ- ного діапазону його відмінкових форм і засвідчує синтаксичний пере- хід (транспозицію) до дієслів» [9, с. 86]. На відміну від сучасної ро- сійської літературної мови, де в позиції присудка маємо нейтраліза- цію морфологічних прикметникових ознак (йдеться передовсім про короткі форми, що стали незмінними і закріпилися в присудковій ро- лі, а також форми компаратива та суперлатива, що перейшли до класу прислівників), для сучасної української літературної мови характерна

«тільки функціональна нейтралізація іменних категорій прикметнико- вих присудкових форм, яка не досягла ступеня їхнього формального усунення»1 [4, с. 126]. Трансформаційні переходи у граматичній структурі російської мови, за незначними винятками, уможливили потрійну  кореляцію  присудкових  прикметникових  форм:  коротка й

повна форми називного відмінка та лише повна форма орудного відмінка, наприклад: Ребенок был послушен/послушный/послушным; Соседка оказалась хитра/хитрая/хитрой [10, с. 289]. Важливо наголосити, що коротка форма властива лише окремим прикметникам української мови, а саме: варт, весел, винен, владен, дрібен, жив,

згоден, здоров, рад, повен, потрібен срібен, ясен та ін., частина з  яких спеціалізована на вживанні у присудковій позиції. Це звичайно прикметники на зразок варт, винен, ладен, певен, повинен, рад тощо (наприклад: …над тобою не владен страх (В. Симоненко); Така хороша, що не варт і гроша (Укр. прислів‟я); [Дуліб. – І. М.] не здатен був ні на що (П. Загребельний), що «не змінюють загальної системної спрямованості прикметникових предикативних форм на функ- ціональну нейтралізацію іменних морфологічних категорій» [4, с. 126]. Тому в сучасній українській мові типово представлена кореляція  лише двох повних прикметникових відмінкових форм: називного й орудного – репрезентантів прикметникового різновиду іменного скла- деного присудка, наприклад: Дівчина була красива; Дівчина була красивою.

Формально-синтаксичну позицію прикметників передовсім ви- значає порядок слів у реченні. В. В. Виноградов на матеріалі росій- ської мови підкреслює, що прикметники, які розміщені у препозиції, функціонують у ролі означення, а прикметники, які розміщені в постпозиції – в ролі присудка, пор.: Теплий вечір і Вечір теплий. До спеціальних засобів, що фіксують уживання прикметників у функції присудка, мовознавець зараховує: постпозицію, інтонацію й наявність дієслівної зв‟язки [5, с. 671]. Проте для речень із предикативними прикметниками за реалізації граматичної структури в мовленні харак- терний також непрямий порядок слів. Непрямий порядок слів маємо за таких умов: 1) коли весь складений іменний присудок або тільки одна з його частин розміщена перед підметом; 2) коли присудкові притаманна постпозиція щодо підмета, але прикметник розміщений перед дієслівною зв‟язкою, напр.: Був сірий день. І сірий був сусід.     І сірий стіл. І сірі були двері (Л. Костенко); Є жінки білі, як молоко (М. Вінграновський); Кривавий, жевріючий день був… (О. Гончар); Старий він був (Л. Костенко); Князь Василь ловкий був іще (М. Він- грановський); Спочатку старий <...> висохлий став  (У. Самчук); Він сумний був (Д. Павличко).

Проте синтаксичну функцію прикметника не завжди зумовлює порядок слів у реченні. Зокрема, у реченнях, які виражають почуття, емоційний стан мовця, маємо зворотний порядок слів, за якого при- судок займає препозицію щодо підмета, що надає висловленню особ- ливої виразності: …але який солодкий дим багать! (Л. Костенко); Яка  жахлива  сцена!  (О.  Гончар);  Що  за  дивна  сила  слова! (Леся Українка); Який жорстокий степовий звичай! (В. Малик); Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко); Благословенне світло дня і ночі! (Д. Павличко). Порядок слів у реченні не суттєвий за умови, коли роль підмета заступають займенникові іменники, для яких ти- повим є поєднання з прикметниками лише в присудковій позиції, на- приклад: …він [сандалик. – І. М.] справді-таки золотий… (М. Він- грановський); …він [собор. – І. М.] ще повен гріхами (О. Гончар); Щасливий ти, тобі усе Мадонна… (Л. Костенко); Щасливий той, хто ще не вміє грати (Л. Костенко). Будучи ситуативно та контекст- но зумовленими, займенникові іменники актуальні самі по собі і не виявляють здатності до поєднання з атрибутами.

У граматичних описах української мови останніх двох десятиріч перехід прикметника у сферу дієслова дослідники тлумачать як три- ступеневий процес, що знаходить свій вияв на синтаксичному, морфо- логічному та семантичному мовних рівнях [1, с. 115–118; 4, с. 291–294]. Синтаксичний, або функційний, ступінь відприкметникової дієслівної аналітичної синтаксичної транспозиції являє собою початкову пло- щину, для якої властива велика позиційна рухливість слів із харак- терним їх семантико-синтаксичним варіюванням. Зміна первинної, означальної, формально-синтаксичної позиції прикметників на вто- ринну, присудкову, засвідчує їхнє переміщення із власне-прикметни- кового у власне-дієслівне функціонування та сигналізує про важли- вість синтаксичних чинників у визначенні частиномовної належності слів. Набувши нової синтаксичної ролі, вихідна форма може також зазнавати змін у морфологічному оформленні відповідно до частини мови, в яку перейшло слово. Морфологічний ступінь переходу в системі частин мови іноді може набувати семантичного завершення.

Для відприкметникової дієслівної синтаксичної транспозиції властивий аналітичний вияв її реалізації. Прикметникова форма, по- єднуючись з аналітичною морфемою-зв‟язкою бути, рідше з іншими морфемами-напівзв‟язками, набуває синтаксичного статусу дієслова. Сукупність складників такого аналітичного комплексу вважають спеціалізованими типовими формами вираження складеного іменного присудка [3, с. 223–224]. На думку Л. Теньєра, саме наявність допо- міжного субстантивного дієслова (у нашому розумінні – аналітичної синтаксичної морфеми-зв‟язки. – І. М.) дає можливість використати в ролі предиката прикметник, який більше нічим не відрізняється від прикметника у функції атрибута [12, с. 173]. Аналітична  синтаксична морфема-зв‟язка бути або аналітичні синтаксичні морфеми-напів- зв‟язки на зразок ставати/стати, лишатися/лишитися в поєднанні з предикативно вжитими прикметниками утворюють складну аналітич- ну сполуку, в якій граматичну функцію зреалізовано зв‟язковим ком- понентом, а семантичну – прикметниковим. Морфема-зв‟язка бути як своєрідний дієслівний транспозитор закріплює притаманні дієслову парадигматичні характеристики, зокрема категорії часу, способу та особи, зрідка – виду, нейтралізує визначальну для прикметника кате- горію відмінка, а також модифікує категорії числа й роду, наприклад: Мій народ довірливий (П. Загребельний); …твоя справа є невеличка… (М. Вінграновський); Наливайко затерп: у запорожців була якась нова, не відома йому зброя (М. Вінграновський); Та й в темниці буду вільний (Леся Українка); Хай буде мій милий щасливий (Леся Укра- їнка); Хай сіль твоя буде завжди несолона (М. Пишук); …золотий пам‟ятник був би тому (О. Гончар). Отже, відприкметникові аналі- тичні синтаксичні утворення, що набули граматичних особливостей категорії, формально-синтаксичну функцію якої вони заступають, і не втратили цілком, а лише нівелювали граматичні ознаки вихідної категорії кваліфікуємо як результат дієслівної аналітичної синтаксич- ної транспозиції.

До аналітичних синтаксичних морфем-напівзв‟язок, з якими зви- чайно зафіксовані предикативно вжиті прикметники, належать: ста- вати/стати, залишатися/залишитися, виявлятися/виявитися, зоста- ватися/зостатися, здаватися/здатися, видаватися/видатися, лиша- тися/лишитися тощо. Граматична специфіка цих дієслівних невласне- зв‟язок полягає в тому, що, крім часу та способу, для них характерна ще й видова ознака, пор.: …жаль його ставав великий, білий – як зима чи крижана річка (В. Шевчук) і Став я ніжним (Б. Олійник); Все здавалося мені безмежно далеким від правди, штучним і непо- трібним (Ю. Щербак) і Поле, рідні обшири <...> нині чомусь здалися Гуралеві аж надто близькими (М. Олійник); Реп‟ях <...> робився круглішим… (М. Вінграновський) і Острог в його очах <...> зробив- ся туманно-молочним… (М. Вінграновський). Ці дієслівні зв‟язки, поряд із синтаксичною, виконують також семантичну функцію, нада- ючи відприкметниковому дієслівному синтаксичному транспозитові додаткових лексичних відтінків.

Відприкметниковий дієслівний синтаксичний транспозит виявляє здатність  до   поєднання  з   аналітичною  синтаксичною  морфемою-зв‟язкою бути в усіх її часово-способових формах. Характерно, що імпліцитний вияв зазначеної дієслівної зв‟язки прогнозує називний відмінок прикметника як єдину можливу словоформу вираження те- перішнього часу. Це передовсім зумовлено функційним призначенням присудкового називного виражати постійну ознаку предмета [2, с. 70], наприклад: І люди щедрі й добрі… (Л. Костенко); Я сильна, навіть зла (Л. Костенко); Сини гінкі, мов кипариси (П. Загребельний). На про- тивагу теперішньому часові, форми минулого та майбутнього часів аналітичної синтаксичної морфеми-зв‟язки бути, виявляють здатність до поєднання не тільки з прикметниковим називним, а й орудним відмінком, пор.: Сулейман був старий (П. Загребельний); Будуть коси блискучі… (Л. Костенко) і  Любов була такою блискавичною  (В. Симоненко); Радісним йому було й перше знайомство з міськими людьми (В. Підмогильний). Важливо відзначити, що відприкметни- ковий дієслівний синтаксичний транспозит переважно експлікований грамемою орудного за умови, якщо аналітична синтаксична морфема- зв‟язка бути репрезентована у формі майбутнього часу дійсного спо- собу або в наказовому чи умовному способах, наприклад: Коли буду я навіть сивою, і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою (Л. Костенко); …будь навіки мені незвичайним! (Л. Костенко); Будь скромним, пий горілку – не коньяк (В. Симоненко); …насолода творчості хай буде вічною (У.  Самчук); …він був би щасливим! (І. Багряний); Я був би досі ще живим- здоровим… (В. Симоненко).

«Вживання форми так званого орудного предикативного, – за слушним зауваженням І. Р. Вихованця, – є досить показовим, воно вказує на перетворення залежної вихідної приіменникової позиції прикметника на автономну і взаємозалежну тільки щодо іменника- підмета дієслівну позицію. Тут нейтралізується позиційна рухливість поєднаного з предикативним прикметником іменника-підмета. Остан- ній не може вживатися поза позицією підмета. Набуття прикметни- ковою формою у предикативній функції більшої порівняно зі власне- прикметниковим (приіменниковим) функціонуванням синтаксичної автономності й перебування в найцентральнішій (присудковій) пози- ції речення зумовили відштовхування від попереднього (приіменни- кового атрибутивного) вживання і появу форми орудного предика- тивного у прикметникові, який заступає власне-дієслово» [4, с. 125].

Як бачимо, відприкметниковий різновид дієслівної синтаксичної транспозиції зреалізовано вихідними прикметниками, які мають здатність уживатися у двох відмінкових формах – називному та орудному відмінках, що засвідчує порушення узгодження між взаємопов‟язани- ми головними членами речення – іменником-підметом і прикметником- присудком, пор.: Місяць лютий був і справді лютий (Л. Костенко);  Ти був скупий чи то – занадто щедрий на власну душу… (Леся Українка); Вони були такі чорні, що ніби повилазили з горянського лісового болота і не встигли обсохнути (М. Вінграновський) і [Ольга. − І. М.] зробилась зненацька поважною (У. Самчук); …обличчя Газі- Гірея видавалося на подушці спокійним… (М. Вінграновський); Читацька робота над образом Лободи як над образом живої людини  і носія оцієї схизми видається мені не тільки цікавою, а й повчаль- ною (О. Гончар). Характерно, що форми називного та орудного відмінків у більшості випадків можуть бути взаємозамінними. Проте  в сучасній українській літературній мові звичайно спостерігаємо тенденцію до поєднання прикметникової форми у називному відмін- ку з аналітичною морфемою зв‟язкою бути та прикметникової форми в орудному відмінку з аналітичною синтаксичною морфемою-напів- зв‟язкою  ставати/стати   та  іншими  дієслівними   напівзв‟язками.

«Вибір варіантної форми – орудного відмінка – в ад‟єктивних речен- нях, – як зазначає М. Я. Плющ, – зумовлений кількома чинниками: семантикою предиката, формою зв‟язки бути та інших дієслів, що виступають у ролі зв‟язки (стати, ставати, зоставатися, здавати- ся, робитися, зробитися), уведенням подвійних зв‟язок (хочу бути, могла бути, хотів стати тощо), інверсійним порядком присудка в реченні, уведенням до його складу локалізатора або об‟єктного ком- понента» [9, с. 87].

Значний вплив на вибір відмінкової прикметникової словоформи має семантика аналітичних синтаксичних морфем-напівзв‟язок, які, як відомо, крім граматичної функції, виконують роль своєрідних семантичних модифікаторів ознаки предмета. Відприкметникові дієслівні синтаксичні транспозити, виражені грамемами орудного та називного відмінків, насамперед виявляють здатність до поєднання з аналітичними синтаксичними морфемами-напівзв‟язками стати/ ставати, робитися/зробитися, що передають становлення, набуття предметами відповідних ознак, наприклад: Люди … ставали білими (В. Лазарук); Тут по селищах дівчата рано тлусті стають… (О. Гон- чар); …він [туман. – І. М.] став тонким, мов качине перо (М. Він- грановський); Дід чомусь став маленький,  меншенький  від  мене  (О. Довженко);  …рука <...> зробилася  дерев’яною…  (М. Вінграновський); Луска зробилась тьмяною (Л. Костенко); …вони робились білі, як стіна (Л. Костенко). Конкуруючи з називним, орудний предикативний у поєднанні з аналізованими дієслівними зв‟язками, безумовно, переважає, оскільки останні містять сему видозміни озна- ки в усіх її часово-способових вимірах, наприклад: …стали синіми молочаї і глід, глина й горби… (М. Вінграновський); Стають синіми молочаї і глід, глина й горби; Стануть синіми молочаї і глід, глина й горби; Хай стануть синіми молочаї і глід, глина й горби; Стали б синіми молочаї і глід, глина й горби.

Відприкметникові дієслівні синтаксичні транспозити, що звичай- но морфологічно експліковані словоформою орудного, також зафік- совані з аналітичними синтаксичними морфемами-напівзв‟язками залишатися/залишитися, лишатися/лишитися, зоставатися/зоста- тися, які констатують збереження певної ознаки предмета, напри- клад: Несказане лишилось несказанним (Л. Костенко); Франко і в «Зів‟ялому листі» залишився вірним собі (Р. Горак); А я все зали- шався б їй вірним (О. Гончар); Усередині, за товстелезними кам‟я- ними стінами, він [собор. – І. М.] зостається вічно рухомим… (П. За- гребельний); …досі ж бо тих сміливців не виявлено, герої зосталися невідомими... (О. Гончар). Форма називного предикативного за таких умов рідковживана, наприклад: Найправедніший з них, піп Василій, залишився живий (Ю. Мушкетик); …вона, доки й житиме, зоста- неться вдячна тобі, Баглаєві (О. Гончар). Відприкметникові діє- слівні синтаксичні утворення в орудному відмінку також виявляють здатність до поєднання з аналітичними синтаксичними морфемами- напівзв‟язками здаватися/здатися, видаватися/видатися і под., що позначають позірність ознаки предмета, наприклад: Сьогодні на площі він здавався зовсім молодим, – зараз це була серйозно стурбована людина на всі свої шістдесят п‟ять (О. Іваненко); [Сорочка. – І. М.] синові здалася полотняною… (О. Гончар); …все довкруги видавалось йому чужим, ворожим… (У. Самчук); Всі люди видаються добрими (У. Самчук). Зрідка за таких умов відприкметникові дієслівні синтак- сичні   транспозити   мають   форму   називного   відмінка, наприклад: …довгий же видався день сьогодні (У. Самчук).

Прикметникова форма набуває також синтаксичних рис дієслова у складі подвійного присудка. Прикметник як власне-присудковий компонент подвійного присудка відрізняє від основного предикатив- ного вживання наявність суміжного присудкового дієслова,  предикативні   категорії   якого   поширено  й  на  прикметникову  форму,  що морфологічно експлікована звичайно називним, рідше орудним від- мінком, напр.: Плюскоче хвилька тепла і жива (Л. Костенко); І знає тільки       місяць                походющий,   де       їде        грек смаглявий  і        худющий (Л. Костенко); ... гарбузи вродили добрі (В. Симоненко); Вигін лежав широкий, як лан (М. Вінграновський); В чужім краю під буйними вітрами щасливим я і вільним виростав (В. Симоненко). Характер- но, що подвійний присудок утворено внаслідок злиття двох вихідних простих речень в одне ускладнене просте, пор.: Плавці лежать + Плавці важкі = Плавці лежать важкі (Л. Костенко). Прикметник у називному      відмінку    входить                  до    складу                перехідних     структур між подвійним та складеним іменним присудком, де перший компонент (найчастіше слова типу стояти) у відповідному контексті частково втрачає семантичне навантаження, що наближає його до аналітичної синтаксичної морфеми-зв‟язки бути, напр.: А небо стояло синє, високе, тільки холодне … (Ю. Мушкетик); Зима стоїть персидська, як бузок (Л. Костенко); Стоять жоржини мокрі-мокрі (Л. Костенко). Форма орудного предикативного можлива в поєднанні з особо- вими формами фазових і модальних дієслів, модальними предика- тивними прикметниками, виразниками граматичної категорії часу та способу, що у граматичній структурі української літературної мови творять ускладнену модель іменного складеного присудка. Як ба- чимо, тут поєднано деякі елементи дієслівного складеного присудка з дещо видозміненим із формального боку іменним складеним присуд- ком. Проміжне місце між допоміжною частиною складеного дієслів- ного присудка та іменною частиною складеного іменного присудка займає   дієслівна   зв‟язка                у    формі  інфінітива,  наприклад:   Жінки втомились бути не прекрасними (Л. Костенко); Найперше – ніж мусить бути гострим (І. Багряний); Чи ти питала свою Долю, жінко, коли ти перестанеш бути гарною (Л. Костенко); Сізіф курив свою гіркущу люльку, йому хотілось бути     молодим  (Л. Костенко);

− Людина повинна бути оригінальною, – сказав інженер (П. Загре- бельний); Я хочу буть несамовитим (В. Симоненко); – Ти просто боїшся <...> залишитися самотнім (В. Симоненко); Ти не хотів бути щасливим зі мною... (В. Симоненко).

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, функційний ступінь відприкметникової дієслівної синтаксичної транспозиції можливий лише за наявності експліцитно чи  імпліцитно вираженої аналітичної синтаксичної морфеми-зв‟язки бути, зрідка – інших морфем-напівзв‟язок, які, будучи спеціалізованим аналітичним засобом вираження синтаксичної дієслівності, нейтралізують визна- чальну для прикметника категорію відмінка, модифікують категорії числа й роду і відповідно закріплюють дієслівні категорії часу, спо- собу, особи та зрідка виду. Відприкметниковий дієслівний синтаксич- ний транспозит у називному відмінку в поєднанні з аналітичною синтаксичною морфемою-зв‟язкою бути передає звичайно статичну ознаку предмета, а відприкметниковий дієслівний синтаксичний транспозит морфологічно експлікований орудним відмінком спеціалі- зований передовсім на вираженні зміненої ознаки предмета. Останній звичайно виявляє здатність до поєднання з аналітичними синтаксич- ними морфемами-напівзв‟язками ставати/стати, виявлятися/вияви- тися, здаватися/здатися, видаватися/видатися, лишатися/лишити- ся і под. Відприкметникова дієслівна аналітична синтаксична транс- позиція засвідчує істотні зрушення прикметника в напрямку функ- ційного зближення з дієсловом і є початковим ступенем переходу в дієслівну сферу. Перспективним вважаємо докладніше вивчення діє- слівних зв‟язкових компонентів як аналітичних засобів відприкмет- никової дієслівної синтаксичної транспозиції, що сприятиме всебіч- ній, цілісній, репрезентації явища відприкметникової синтаксичної вербалізації на тлі інших ступенів переходу прикметника у сферу дієслова.

Джерела та література

1. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті : [моно- графія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1988. – 255, [1] с.
2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 221, [1] с.
3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І. Р. Ви- хованець. – К. : Либідь, 1993. – 365, [3] с.
4. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови : академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська ; [за ред. чл.-кор. НАН України Івана Вихованця].– К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004.– 398, [2] с.
5. Грамматика русского язика. Т. 2. Ч. 1 : Синтаксис / [под ред. В. В. Виногра- дова]. – М. : Изд-во АН СССР, 1960. – 702 с.
6. Грищенко А. П. Прикметник в українській мові : [монографія] / А. П. Гри- щенко. – К. : Наук. думка, 1978. – 207 с.
7. Пасічник І. А. Семантико-синтаксична валентність предикативних прикмет- ників :  автореф.  дис.  на  здобуття  наук.  ступеня  канд.  філол.  наук  :  спец. 10.02.01 «Українська мова» / І. А. Пасічник. – К., 1998. – 16, [1] с.

8. Пасічник І. А. Категорія валентності предикативних прикметників / І. А. Па- січник. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – 183, [1] с.
9. Плющ М. Я. Синтаксична транспозиція відмінкових форм прикметника у предикативній позиції / М. Я. Плющ // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Сер. 10 : Проблеми граматики і  лексикології  української  мови  :  [зб.  наук.  пр.  /  відп.  ред.  М. Я. Плющ]. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – Вип. 7. – С. 86–90.
10. Русская граматика : в 2 т. / [ гл. ред. Н. Ю. Шведова]. – М. : Наука, 1980. –  Т. 2 : Синтаксис. – 709 с.
11. Сучасна українська літературна мова : морфологія / [за заг. ред. І. К. Біло- діда]. – К. : Наук. думка, 1969. – 583 с.
12. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса / Л. Теньер ; [ пер. с фр. И. М. Бо- гуславского и др.]. – М. : Прогресс, 1988. – 654 с.

Мельник Ирина. Глагольная функциональная транспозиция падеж- ных форм украинского прилагательного. В статье выяснена сущность гла- гольной функциональной транспозиции падежных форм украинских прилага- тельных; определены и описаны специальные средства, которые фиксируют употребление прилагательных в функции сказуемого; обнаружена роль анали- тической синтаксической морфемы-связки быть, а также аналитических син- таксических морфем-полусвязок типа становиться/стать, оставаться/ остаться, оказываться/оказаться и других в отадъективной глагольной анали- тической синтаксической транспозиции, охарактеризованы особенности сочета- ния отадъективных глагольных аналитических синтаксических транспозитов в двух падежных формах – форме именительного и форме творительного паде- жей с аналитической синтаксической морфемой-связкой быть и другими мор- фемами-полусвязками, которые определяют временные параметры и конкрети- зируют семантические оттенки признаков и свойств, приписываемых опреде- ленным предметам; а также доказано влияние семантики аналитических син- таксических морфем-полусвязок на выбор соответствующей падежной слово- формы прилагательного.

Ключевые слова: отадъективная глагольная аналитическая синтаксичес- кая транспозиция, транспозит, отадъективный глагольный аналитический син- таксический транспозит, аналитическая синтаксическая морфема-связка, анали- тическая синтаксическая морфема-полусвязка.

Melnyk Iryna. The Verbal Functional Transposition of Case Forms of Adjective in Ukrainian Language. The article deals with the essence of functional verbal transposition of case forms of adjectives in Ukrainian language. Special featu- res, that fix the use of adjectives in the function of predicate, are defined and described. The role of analytical syntactic linking morpheme to be and other analy- tical syntactic semi-linking morpheme like to become/to get, to remain/to be left, to manifest itself/to prove to be, to remain/to stay, to give up/to seem, to leave/to abandon is detected in numeralized verbal analytical syntactic transposition. The peculiarities of combination the numeralized verbal functional transpozyts are characterized in two case forms – in the form of nominative and instrumental cases with analytical syntactic linking morpheme to be and other semi-linking morphemes, which determine the temporal parameters and concretize the semantic nuances of signs and properties, that are attributed to a particular subject. The influence of semantics of analytical syntactic semi-linking morphemes is proved according to the choice of case adjectival wordforms.