УДК 811.161.1’373

Світлана Шестакова 

ДО ПИТАННЯ ПРО СТРАТИФІКАЦІЮ СУЧАСНОГО ОНОМАСТИЧНОГО ПРОСТОРУ

У статті розглянуто структуру сучасного ономастичного простору, уточ­нено визначення поняття «ономастичне поле», «ономастичний простір». Додатково обґрунтовано необхідність поділу ономастичного простору на окремі поля, визначено групи онімів, які належать до центру, близькоядерного, ядерно-периферійного та периферійного полів, проаналізовано різні класифіка­ції онімів, запропоновані науковцями терміни на позначення периферійних груп онімів з огляду на рекомендації до побудови ономастичного терміна за точно визначеною термінологічною моделлю. Виявлено спільні й відмінні риси центральних та периферійних класів власних назв. З’ясовано, що для периферії ономастичної системи характерним є тісний зв’язок з основою-мотиватором, непостійність, наявність особливих соціальних функцій (номінативна, інформа­тивна, репрезентативно-ідентифікаційна, агітаційна, атрактивна), вторинність, структурно-семантична різноманітність, юридично-правова закріпленість, ви­користання номенклатурного терміна.

Ключові слова: ономастичний простір, ономастичне поле, ядро, перифе­рія, ергоніми, прагмоніми.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Концепція сис­темності, висунута Ф. Соссюром, є провідною в сучасному мовознав­стві. Невипадковість існування супроводжує слово з моменту його появи в лексичному складі мови. Виникнувши як результат суспіль­ної потреби в називанні якогось важливого факту реальної дійсності, воно відразу потрапляє в уже добре організовану структуру і має, істотно не порушуючи її, посісти в ній певне місце, належним чином співвідносячись із іншими компонентами свого та інших мовних рівнів.

Системний підхід до вивчення пропріальних одиниць є необхід­ною та обов’язковою умовою для сучасного дослідження цих мовних явищ з огляду на відсутність у науці єдиної думки щодо організації ономастичного простору та окремих його розрядів.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Ґрунтовні дослідження різних груп онімів належать А. В. Беспаловій, В. Д. Бєленькій, О. В. Бондарку, Б. З. Букчиній, Ю. Ю. Горожанову, А. М. Ємельяновій, Ю. О. Карпенку, С. О. Копорському, І. В. Крюковій, В. М. Лейчику, О. Г. Мікіній, М. Н. Морозовій, В. А. Никонову, М. Є. Новічихиній, Н. В. Подоль­ській, М. Е. Рут, О. В. Суперанській, К. О. Трифоновій, І. А. Торту­новій, В. М. Топорову, Т. П. Соколовій, М. В. Шимкевичу та іншим.

Проте, враховуючи постійне збільшення корпусу ономастичного матеріалу, інтерес науковців до його вивчення не зменшується. Зо­крема, актуальними залишаються питання щодо структури ономас­тичного простору і співвідношення всередині нього елементів, уточ­нення ономастичного статусу деяких груп власних назв, терміно­логічної визначеності тощо.

Метою нашої статті є дослідження структури ономастичного простору та системних зв’язків між його сегментами.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. На позначення всієї сукупності ономастич­них одиниць ще в 1969 р. В. М. Топоровим було запропоновано термін «ономастичний простір», під яким автори монографії «Теорія та методика ономастичних досліджень» розуміють суму власних назв, які вживаються в мові даного народу для іменування реальних, гіпотетичних і фантастичних об’єктів. Він визначається моделлю світу, що існує в уявленні даного народу на сучасному етапі, але в ній завжди зберігаються елементи попередніх епох. Усередині ономас­тичного простору виділяються ономастичні поля. Імена, які входять у кожне поле, являють собою систему (чи комплекс систем), кожен член якої пов’язаний з іншими низкою показників: територія, час, тема, різновид об’єкта і т ін. [1, с. 9−12].

Не можна не погодитися з В. І. Супруном, який стверджує, що оно­мастичний простір – це «іменний континуум, який існує в уявленні людей різних культур і в різні епохи представлений по-різному» [2, с. 8].

Ми у своєму дослідженні підтримуємо думку І. В. Хлистун [3], визначаючи ономастичний простір мови як сукупність усіх власних назв (реальних і вигаданих), що являє собою відкриту систему, яка постійно змінюється через появу нових об’єктів ономастики.

За внутрішньою будовою ономастичний простір є, без сумніву, складним утворенням. Структурно він репрезентований полями з ядерними і периферійними групами власних назв. Проте, якщо під ономастичним простором науковці розуміють усю сукупність влас­них назв безвідносно до її внутрішньої організації, то ономастичне поле вбачається як впорядкована, ієрархічно організована сукупність онімів, яка характеризується наявністю певних структурних та системних зв’язків та об’єднана на підставі спільних ознак [2, с. 8].

У центрі ономастичного простору міститься так зване «ядро» «центр», кількість одиниць якого є обмеженою, потім близькоядерні, ядерно-периферійні і, нарешті, периферійні класи. Така структура є достатньо стійкою і разом з тим не позбавленою функціональної рух­ливості. Треба зазначити, що структура «центр-периферія» визнається у науці лінгвістичними універсаліями. Так, поняття «поле» можна за­стосувати до будь-якого мовного рівня, оскільки під полем розумі­ється деяка сукупність взаємопов’язаних явищ, розташованих так, що одне перебуває в центрі цього простору, а інші групуються навколо нього, співвідносячись і тим самим взаємодіючи один з одним.

Традиційно ядром простору визнаються антропоніми; близько­ядерний простір створюють антропонімні розряди (теоніми, міфо­німи, зооніми); ядерно-периферійну репрезентацію мають топоніми, астроніми, космоніми, фітоніми, хрематоніми, що пов’язано з їх меншою частотністю, стилістичною маркованістю та послабленою дериваційною активністю; на периферії ономастичного простору пе­ребувають ергоніми, прагмоніми (прагматоніми), урбаноніми, геме­роніми, геортоніми, хрононіми, документоніми та інші менш значні за обсягом розряди власних назв. Крім того, усередині кожного з ономастичних полів на підставі частотності вживання і впізнаваності власних назв можна виділити також ядерно-периферійні відносини.  У центрі – відомі назви, близьким до ядра є власні назви, мотивовані певними характеристиками об’єкта (місце розташування тощо), на периферії – найменування, які не ідентифікуються широким загалом як назви певних об’єктів.

Однією з перших власну класифікацію різних груп онімів запро­понувала О. В. Суперанська в посібнику «Загальна теорія власної назви» [4, с. 144−145]. Залежно від позначуваного об’єкта дослідниця виділяла антропоніми (назви людей), зооніми (назви тварин), фіто­німи (назви рослин), топоніми (географічні об’єкти), космоніми (кос­мічні об’єкти), хрононіми (часові періоди), документоніми (докумен­ти), хрематоніми (різноманітні предмети, зброя). Частина об’єктів номінації, кількість яких останнім часом постійно варіюється під впливом переважно екстралінгвістичних факторів, не отримала окре­мих термінів на їх позначення, зокрема йдеться про найменування підприємств, організацій, товарів, назв техніки тощо. Термінологічне визначення цих груп власних назв до цього часу залишається пред­метом наукових дискусій.

Так, В. Д. Бондалєтов пропонує для позначення назв ділових об’єднань людей термін «ктематонім», який, на думку вченого, треба використовувати для назв історичних подій, свят, органів друку, ви­давництв, творів літератури і мистецтва, пароходів, поїздів, театрів, магазинів [5, с. 214].

Н. В. Подольська для позначення будь-якого територіального міського об’єкта доцільним вважає термін урбанонім, або урбонім (від латин. «urbanus» – міський). Крім того, дослідниця пропонує назви для міських об’єктів: вулиць − годоніми (від гр. «годос» − ву­лиця); площ − агороніми (від гр. «агора» − площа); шляхів − дро­моніми (від гр. «дромос» − біг, рух, шлях). Для позначення лінійних об’єктів – терміни ойкодонім – власна назва будівлі (від гр. ойкодом − будівля), еклезіонім – власна назва місця релігійного спілкування [6].

Ми не можемо погодитися з М. М. Торчинським, який власні назви ринків кваліфікував як базароніми (від перс. بازار‎ − бозо́р – загальновживана назва місця торгівлі, де присутня значна кількість продавців і покупців), власні назви приміщень різних торговельних об’єктів як комерціоніми та магазиноніми (від араб. مخزان‎‎ makhzān − спеціально обладнана стаціонарна будівля чи її частина), назви при­міщень великих торгових закладів або дрібних тогових точок як кіосконіми [7]. До того ж, автор запропонував терміни для 59 видів антропонімів, 27 груп міфонімів, 24 різновидів хрематонімів, 31 різ­новиду гемеронімів і багатьох інших груп власних назв, що є, на нашу думку, надлишковим і ускладнює сприймання та розуміння оно­мастичної системи в цілому та окремих груп власних назв зокрема.

Вважаємо, що подібні терміни не є доцільними, оскільки оно­мастичний термін повинен бути створений за точно визначеною тер­мінологічною моделлю (основу будь-якого терміна мають складати грецизми та латинізми + елемент онім) і тільки тоді він органічно входитиме до ряду загальноприйнятих в ономастиці позначень (пор. антропонім, топонім, космонім і под.).

Найбільш вдалим для позначення назв підприємств, організацій різного функціонального профілю вважаємо термін «ергонім», під яким, за визначенням Н. В. Подольської, треба розуміти розряд оніма, власне ім’я ділового об’єднання людей, у тому числі спілки, органі­зації, установи, корпорації, підприємства, товариства, гуртка. Напри­клад: Організація Об’єднаних Націй (ООН), Академія наук (АН), Московський державний університет (МДУ), комбінат «Правда», спортивне товариство «Спартак»… [6, с 166]. До того ж, цей термін відповідає визначеній моделі творення ономастичних термінів. Усе­редині класу ергонімів виділяються окремі групи залежно від харак­теру позначуваного об’єкта, зокрема: емпороніми (назви магазинів), фірмоніми (назви фірм), еклезіоніми (назви релігійних місць), назви профспілок (соціоніми) тощо.

Як зазначає К. О. Трифонова, ергономічна лексика має спільні риси з іншими, суміжними ономастичними розрядами. До ергонімів подібні урбаноніми. Ці розряди, на думку дослідниці, відрізняються лише за функціями: ергоніми індивідуалізують рід діяльності, а урбаноніми вказують на місцезнаходження об’єкта. З іншого боку, до ергонімів подібні прагмоніми (словесні товарні знаки). Проте прагмо­німи позначають не одиничний об’єкт, а серії однотипних об’єктів [8, с. 30−31].

Таким чином, перебуваючи на периферії ономастичного просто­ру, ергоніми мають спільні риси з іншими суміжними класами влас­них назв, зокрема з назвами на позначення серій однотипних товарів, для яких також відсутній одностайно схвалений термін. Одні дослідники використовують термін прагмонім (З. П. Комолова, А. В. Беспалова, М. В. Лисаченко, С. О. Горяєв), інші – словесний товарний знак (О. В. Суперанська, Т. А. Соболєва, В. М. Бєлих, Н. О. Гурська), ще інші – товароніми (І. В. Крюкова, П. Т. Поротников), ктематоніми (А. А. Василевський).

«З різних груп власних назв, таких як топоніми, антропоніми, астроніми та інші, – зазначає З. П. Комолова, – виділяється широка, але малодосліджена група власних назв товарів, які називають товар­ними марками чи словесними товарними знаками, наприклад: Росія – товарна марка годинника…. Виділяючи ці власні імена в окрему групу ономастики, ми пропонуємо для них термін «прагмоніми», створений з грецьких слів πραγμα – річ, товар та οnομα – ім’я» [9, с. 333].

Деякі лінгвісти, зокрема О. В. Суперанська, заперечують необхід­ність терміна прагматонім. Термін прагматонім, як зазначає дослід­ниця, іноді вживається замість терміна товарний знак. Однак таке найменування апріорно включає товарні знаки до числа власних назв, що не зовсім правильно. Адже кожний товарний знак позначає кате­горію infima species. Якщо ж всередині такої категорії починається індивідуальне присвоєння імені окремим предметам, це будуть хре­матоніми. Отже, термін прагматонім у цьому застосуванні виявля­ється непотрібним: там, де найменування серійні, – це товарні знаки, там, де має місце індивідуальне застосування назв всередині поімено­ваного ряду, – це хрематоніми [10, с. 24].

Не заглиблюючись у дискусіне питання щодо ономастичного статусу цієї групи найменувань, зазначимо, що у свої роботі ми пропонуємо для них термін «прагмонім», створений із грецьких слів πραγμα – річ, товар та οnομα – ім’я», який відповідає системі україн­ської ономастичної термінології і дозволяє об’єднати у межах класу такі групи слів: 1) найменування побутової техніки; 2) найменування автомобільної техніки; 3) найменування продуктів харчування та напоїв; 4) найменування засобів побутової хімії; 5) найменування інших предметів людської діяльності.

Таким чином, сучасний ономастичний простір схематично можна представити так:

 

 

             

Аналіз наукової літератури дозволяє виділити такі ознаки ядра й периферії ономастичного простору:

1) оніми, які становлять ядро, характеризуються максимальною інтенсивністю ознак, притаманних цим мовним одиницям (служать для конкретного найменування окремих об’єктів дійсності);

2) ядро є менш мотивованим, порівняно з периферією. Для пери­ферійних класів власних назв досить важливим є зв’язок з основою-мотиватором.

3) периферійні групи онімів виконують особливі соціальні функ­ції (номінативну, інформативну, репрезентативно-ідентифікаційну, агітаційну, атрактивну тощо);

4) периферійні групи пропріативів характеризуються нестабіль­ністю, оскільки моделі найменувань однотипних об’єктів постійно змінюються під впливом моди, витісняючи застарілі та неактуальні найменування (пор. магазин «Людмила» − на початку 90-х років ХХ ст. і магазин «Жиров&К» − початок ХХІ ст.);

5) периферійний онім вимагає номенклатурного терміна (това­риство, союз, компанія);

6) периферійні класи власних назв характеризуються вторин­ністю, оскільки часто творяться шляхом онімізації та трансонімізації, тобто апелятиви та ядерні оніми передають свої одиниці в інші розряди і класи;

7) периферійні групи пропріативів характеризуються структурно-семантичною різноманітністю, оскільки будь-яка мовна одиниця (від слова до цілого речення) може стати найменуванням;

8) для периферійних класів власних назв характерною є їх юри­дично-правова фіксація, не властива ядерним онімам;

9) для успішного функціонування периферійних груп онімів важ­ливими є психолінгвістичні та комунікативні аспекти, ігнорування яких може бути причиною комунікативних невдач в ергонімії, прагмонімії та ін.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Таким чи­ном, сучасний ономастичний простір за своєю структурою є склад­ним утворенням, всередині якого виділяються окремі сектори чи поля. Центром ономастичного простору є антропоніми, на периферії перебувають постійно змінювані групи власних назв – ергоніми, прагмоніми, урбаноніми тощо.

Надзвичайна різноманітність пропріальних одиниць, нерівномір­на їх вивченість та дискусійність належності до ономастики деяких розрядів найменувань спричинили наявність різних поглядів на структуру цього масиву лексики, неусталеність та нерозробленість термінології для окремих груп та підгруп власних назв, що вимагає їх подальшого ґрунтовного вивчення.

Література

1. Теория и методика ономастических исследований / под ред. A. B. Суперан­ской, В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольской. – М. : Наука, 1986. – 256 с.
2. Супрун В. И. Ономастическое поле русского языка и его художественно-эстетический потенциал / В. И. Супрун. – Волгоград : Перемена, 2000. – 172 с.
3. Хлистун І. В. Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект) : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 «Українська мова» [Електронний ресурс] / І. В. Хлистун. – К., 2006. – 20 с. – Режим доступу : http://disser.com.ua/contents/3297.html
4. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного / А. В. Суперанская. – М. : Наука, 1973. – 367 с.
5. Бондалетов В. Д. Русская ономастика / В. Д. Бондалетов. – М. : [б. и.], 1983. – 224 с.
6. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии / Н. В. По­дольская. – М. : [б. и.], 1978.
7. Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови : моно­графія / М. М. Торчинський. – Хмельницький : Авіст, 2008. – 548 с.
8. Трифонова Е. А. Названия деловых объектов: семантика, прагматика, поэти­ка: на материале русских и английских эргонимов : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.19 «Теория языка» / Е. А. Трифонова. – Волгоград, 2006. – 247 с.
9. Комолова З. П. Семантическая мотивированность прагмонимов / З. П. Комо­лова // Проблемы семантики. – М. : [б. и.], 1974. – С. 333−339.
10.  Суперанская А. В. Апеллятив-онома / А. В. Суперанская // Имя нарицатель­ное и собственное. – М. : [б. и.], 1978. – С. 5−34.

References

1. Teoriia i metodika onomasticheskih issledovanii / pod red. A. V. Superanskoi, V. Е. Staltmane, N. V. Podolskoi. – M. : Nauka, 1986. – 256 s.
2. Suprun V. I. Onomasticheskoie pole russkogo iazyka i yego hudozhestvenno-esteti­cheskii potencial / V. I. Suprun. – Volgograd : Peremena, 2000. – 172 s.
3. Khlistun І. V. Vlasna nazva v ukrainskіi poezіi ІІ pol. ХХ st. (semantyko-funk­tsіonalnii aspekt) : avtoref. dis. … kand. fіlol. nauk : 10.02.01 «Ukrainska mova» [Еlektronnyi resurs] / І. V. Khlistun. – K., 2006. – 20 s. – Rezhym dostupu : http://disser.com.ua/contents/3297.html
4. Superanskaia A. V. Obshchaia teoriia imeni sobstvennogo / A. V. Superanskaia. – M. : Nauka, 1973. – 367 s.
5. Bondaletov V. D. Russkaia onomastika / V. D. Bondaletov. – M. : [b. i.], 1983. – 224 s.
6. Podolskaia N. V. Slovar russkoi onomasticheskoi terminologii / N. V. Po­dolskaia. – M. : [b. i.], 1978.
7. Torchynskii M. M. Struktura onіmnogo prostoru ukrainskoi movy : mono­grafіia / M. M. Torchynskii. – Hmelnytskii : Avіst, 2008. – 548 s.
8. Trifonova Ye. A. Nazvaniia delovyh obiektov: semantika, pragmatika, poetika: na materiale russkih i angliiskih ergonimov : dis. ... kand. filol. nauk : 10.02.19 «Teoriia yazyka» / Ye. A. Trifonova. – Volgograd, 2006. – 247 s.
9. Komolova Z. P. Semanticheskaia motivirovannost pragmonimov / Z. P. Komo­lova // Problemy semantiki. – M. : [b. i.], 1974. – S. 333−339.
10.  Superanskaia A. V. Apelliativ-onoma / A. V. Superanskaia // Imia naricatelnoie i sobstvennoie. – M. : [b. i.], 1978. – S. 5−34.

Шестакова Светлана. К вопросу о стратификации современного оно­мастического пространства. В статье рассматривается структура современ­ного ономастического пространства, уточняется определение понятия «ономас­тическое поле», «ономастическое пространство». Дополнительно обосновы­вается необходимость разделения ономастического пространства на отдельные поля, определены группы онимов, которые относятся к центру, околоядерному, ядерно-периферийному и периферийному полям, проанализированы разные классификации онимов, предложенные учеными термины для обозначения пе­риферийных групп онимов, учитывая рекомендации к созданию ономастичес­кого термина по точно определенной модели. Определены общие и отличи­тельные признаки центральных и периферийных классов имен собственных. Периферия ономастической системы характеризуется тесной связью с основой-мотиватором, непостоянность, наличие особых социальных функций (номина­тивной, информативной, репрезентативно-идентификационной, агитационной, аттрактивной), вторичность, структурно-семантическое разнообразие, юриди­ческо-правовая закрепленность, использование номенклатурного термина.

Ключевые слова: ономастическое пространство, ономастическое поле, ядро, периферия, эргонимы, прагмонимы.

Shestakova Svetlana. As for the Question of Stratification Area of Modern Onim Space. In the article is researched the structure of modern onim space, refined the understanding of notion “onim field”, “onim space”. Here is suggested the onim space division into separate fields, defined the groups of onims which are related to the center, nearly core, core-periphery and periphery fields, analyzed the different classifications of onims, proposed by scientists terms for denotation periphery groups according to the recommendations as for building onim term by the exactly defined terminological model. Also here was defined the common and the distinctive features of central and periphery notion of proper names. It was found out that for periphery onim system is characterized the close connection with base-motivator, instability, availability of special social functions (nominative, informative, representatively-identification, agitation, attractive), secondary, structural-semantic variety, legal and regulatory fixedness, usage of nomenclative terms.

Key words: onim space, onim field, core, periphery, ergonems, pragmones.