УДК   811.161.2‟282.3(438)‟342:801.81

Юрій Грицевич

ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛЯСЬКИХ ГОВІРОК У ЗАПИСАХ МІСЦЕВОГО ФОЛЬКЛОРУ

Статус підляських говірок (Республіка Польща) дотепер викликає дискусії серед мовознавців, хоч лінгвістичне вивчення Підляшшя започаткували ще в середині ХІХ ст., а належність місцевих архаїчних говірок до українського діа- лектного простору очевидна для всіх незаангажованих учених. Цінний матеріал для діалектологічних досліджень являють собою місцеві уснопоетичні тексти, засвідчені в численних фольклорних збірниках. Для цього важливо, щоб фікса- ція такого фактажу передбачала обов‟язкове послідовне збереження особливос- тей народного мовлення на всіх мовних рівнях. У більшості випадків упорядни- ки подібних видань цю вимогу дотримали.

Аналізовані у статті фольклорні матеріали з Підляшшя повно й системно відображають фонетику архаїчної підляської говірки, зокрема відтворюють спе- цифіку рефлексації давніх та позиційні варіанти сучасних голосних, особли- вості депалаталізації приголосних, відмінності в частотності вживання окремих приголосних, а також наслідки позиційних і нерегулярних звукових змін. Біль- шість прокоментованих фонетичних явищ – власне українські інновації, ареал яких охоплює всі північноукраїнські діалекти.

Ключові слова: підляські говірки, голосні фонеми, дифтонги, монофтонги, позиційні варіанти голосних, приголосні фонеми.

Постановка наукової проблеми та її значення. Лінгвістичне до- слідження Підляшшя почалося ще із середини ХІХ ст., але й дотепер статус місцевих говірок, які формують порівняно невеликий ареал на українсько-польському пограниччі, залишається предметом наукових су- перечок. К. П. Михальчук підляське піднаріччя відносить до полісько- го наріччя української мови [4, с. 300]. Подібно і М. Лесів [4, с. 288] та С. П. Бевзенко [2, с. 206] зараховують підляські говірки до північно- українського наріччя. Г. Л. Аркушин зауважував, що питання «Українські чи білоруські говірки Підляшшя?» загалом не повинне викли- кати дискусію: «Якщо переважають фонетичні риси, характерні для української мови, – то й говірка українська, а якщо білоруські, то й говірка білоруська» [1, с. 12].

Надійний діалектографічний матеріал можуть містити фольклор- ні збірники, але за умови, що фіксація такого фактажу передбачала збереження діалектних рис на всіх мовних рівнях. У пропонованому дослідженні  опрацьовано  підляські   уснопоетичні   тексти   (записи І. Ігнатюка, Є. Рижик, В. Петручука, Л. Лабович), уміщені в  часописі

«Над Бугом і Нарвою»1, а також матеріал монографії Н. В. Кравчук

«На Підляшші – пісні наші» [3], де для теоретичних узагальнень використані збірники пісенного фольклору Підляшшя, упорядковані Л. Лукашенко, Є. Рижик, Г. Похилевич, О. Савчук, І. Кметь та ін.

Мета і завдання статті. Мета дослідження – виявити, системати- зувати й проаналізувати з погляду походження фонетичні явища підляських говірок, відображені в записах місцевого фольклору. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких конкретних завдань: а) опрацювати підляські уснопоетичні тексти у плані виявлення діалектних особливостей фонетичного рівня; б) системати-зувати засвідчені в них діалектні явища з погляду походження.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. Відомо, що підляські говірки, як і інші говори поліського наріччя, від решти українських діалектів відрізняє най- перше специфіка рефлексації етимологічних голосних *о, *е, *ě,  *ę,*і, *у, яка часто залежить від наголосу та характеру суміжних при- голосних.

В аналізованих текстах спостережено заміну давнього *о в закри- тих  складах  новими  звуками,  якість  яких  залежить  від    наголосу.

У наголошеній позиції виступає дифтонг, графічно переданий через сполучення літер уо: буор [3, с. 112], горуодці [3, с. 130], вуодкі [3, с. 163], нуочка [3, с. 187], двуор [№ 1 (41), с. 34], вуойсько [3, с. 177], муой [3, с. 163],   найбуольш   [3,   с. 122],   туолько   [3,   с. 177],      потуом [№ 3−4 (7−8), с. 30], стуол [№ 1 (41), с. 34], руозки, беруозки,  нуожки [№ 1 (41), с. 34], чирвуончикі [№ 1 (89), с. 29], доруожку [№ 3 (121), с. 24], залоуж [№ 4 (56), с. 33], куонь [№ 5−6 (57−58), с. 48], пор.: «Зийшов ясни міесяць кругом на гуліцю, в руодноє полє рожкамі, а на двуор оченькамі» [№ 1 (41), с. 34], «Як маті сина, сина роділа, сина поро- дівши, в вуойсько оддала» [3, с. 177]. Цей же дифтонг спостережено навіть у словах книжного походження, де в літературній мові *о зберігається: Буог [1 (119), с. 13], пор.: «Нехай Буог годує і долю готує, батькові й матери на втіху, родові на славу» [1 (119), с. 13], а також за аналогією в наголошеному закритому складі: збуожечко [№ 5−6 (45−46), с. 42], пор.: «Шапку треба iзнiматi,  збуожечко  вже  треба  жатi»  [№ 5−6 (45−46), с. 42].

У новозакритих наголошених складах представлено й інші реф- лекси наголошеного *о, зокрема монофтонг [о]: он [3, с. 122], ночка  [3, с. 125], мой [3, с. 156], конь [3, с. 168], горко [№ 2 (42), с. 32],  отцов

[№ 1−2  (77−78),  с. 45],  з  войська,  моцний  [№ 2  (42),  с. 32], сноп [№ 5−6 (57−58), с. 48], зорки [3, с. 178], в дом, под стол [№ 1−2 (77−78), с. 45], до коров [№ 3 (43), с. 32], пор.: «Малая ночка купалночка, наши молодці не виспалися» [3, с. 125], «Прошу я тебе, мой миленький, ти до другої не ході»  [3,  с. 156];  так  само  [у]:  рудні  [3, с. 187],  нужки  [№ 2 (42), с. 36], пор.: «Смутни дні насталі, як ми свої села рудні покидалі» [3, с. 187], «Вже  моє  нужки  до  тебе  не  встануть»  [№ 2 (42), с. 36]; [и]: пип [№ 2 (90), с. 36], у тому числі за аналогією у відкритому складі: мниго [№ 2 (90), с. 36], пор.: «Нас пип звинчиев, ни мниго взіев» [№ 2 (90), с. 36].

Монофтонг [о] відповідно до *о виявлено і в новозакритих нена- голошених складах: одчиняйтеся [№ 4 (56), с. 33], конця [№ 5−6 (57−58), с. 48], оддала [№ 2 (42), с. 32], пор.: «Одчиняйтеся райські ворота, вже ся скуньчила в полю робота» [№ 4 (56), с. 33], «Чого заплакала, горко заридала, що своє серденько в солдати оддала» [№ 2 (42), с. 32]. Зрідка в такому складі виступає дифтонг, зумовлений, мабуть, анало- гією до наголошеної позиції: спуодничини [3, с. 130], вуошла [3,   с. 140], в зельонуом [№ 3−4 (7−8), c. 30], поузнавати, каваліруов [№ 3 (49), с. 37], добрануоч  [№ 4 (50),  с. 35],  поудпанки  [№ 5−6 (57−58),  с. 48],  пор.: «Оглянися,  постатницьо,  подиви,  лежить  твоя  спуодничина, йди возьми» [3, с. 130], «Хоч я небогата, в мене каваліруов щодень повна хата» [№ 3 (49), с. 37]. Можливий розвиток ненаголошеного *о в [и], як-от: зийшла [3, с. 140],  пор.:  «До  сіені  вуошла,  як  зора  зийшла» [3, с. 140]. Набагато частіше на місці *о в ненаголошеному новоза- критому складі можна помітити монофтонг [у]: широкум, на біелуй  [3, с. 111], пуд гайом  [3, с. 113], виночкув [№ 6 (40), с. 35], на    битум [№ 2 (42), с. 36], у новуй [№ 1 (5), с. 20], копонькув [3, с. 130], на високуй,  на  пуховуй,  на  жовтум  [№ 3  (4),  с. 2],  ягуд  [3,  с. 168], Захуд [3, с. 188], в зельонум [№ 3−4 (7−8), с. 30], пушла [3, с. 149], руднесенький  [№ 3  (43), с. 32],  скуньчила  [№ 5−6 (57−58), с. 48], у чистум [№ 3 (91), с. 37], явур [№ 2 (42), с. 32], розугнав [№ 2 (3), с. 12], пузнала [№ 2 (42), с. 36], рувненькі [№ 2 (90), с. 36], пудняла [№ 1 (119), с.  13], пудростати [№ 2 (102), с. 39], пудкуєм [№ 3 (121), с. 24], по зелененькуй [№ 6 (40), с. 35], пор.: «Ой нажала я копонькув вже десять»   [3, с. 130], «Наша невістка спить у новуй комори» [№ 1 (5), с. 20].

Давній наголошений *е в закритому складі рефлексує як [и] або лабіалізований дифтонг: жинка [№ 2 (90), с. 36], жуонка [3, с. 138], юой [3, с. 146], пор.: «Його жинка лає, чом носа ни втирає» [№ 2 (90), с. 36], «Жуонка молода сина повіла» [3, с. 138], «Што юой треба даті? Кішкі, колбаскі, на колочку кашкі» [3, с. 146]. У ненаголошеному новозакритому складі натомість відзначено монофтонг [у]: в нашуй [3, с. 187], на першум [2 (42), с. 36], пор.: «В нашуй Любельщизни смутни дні настали» [3, с. 187], «Зустрічай нас, Боже, на першум порозіе, на битум гостинцю, їедучи до винцю» [№ 2 (42), с. 36]. Цей же  рефлекс  можливий   після   м‟якого   приголосного:   матюнко  [№ 1 (41), с. 34], пор.: «Моя рідна матюнко, ой вийди на гулоньку, ой вийди на гулоньку, послухай голосоньку» [№ 1 (41), с. 34].

Відповідно до давнього *ě в наголошеній позиції представлено дифтонг, графічно переданий через сполучення  літер  іе:  на  біелуй [3, с. 111],  в  ліесі,  по  ріечці  [3,  с. 112],  віетру  [3,  с. 133],   міесець [3, с. 140], ліето [3, с. 146], віек [3, с. 158], уміела, по сіенях,   невіестку, міела  [3, с. 163],  обіедаті  [3, с. 169],  віерною  [3,  с. 184], розсіелась [№ 3 (25), с. 18], весіеллє, зіеллє [№ 6 (40), с. 35], желіезним,  невіерни [№ 1−2 (77−78), с. 45], коліенця, поліенця, по двіе, боліев [№ 2 (102), с. 39], горіелка, до понеділка [№ 1 (119), с. 13], жміеньку, зріезала, біегав, поїедем [№ 3 (121), с. 24], пор.: «Сказав жуонці Катеринці, коб при- несла обіедаті» [3, с. 169], «За сінечками, за новенькими розвивається зіеллє, зачинається, розчинається у Гандзюлі весіеллє» [№ 6 (40), с. 35].

Зрідка фіксовано дифтонгічний рефлекс наголошеного *ě, що су- проводжується депалаталізацію попереднього консонанта: диевчина, риезва, хотиела, драпотиела [№ 2 (102), с. 39], на горие [3, с. 111], пор.: «Я в коробці не хотиела за колишку драпотиела» [№ 2 (102), с. 39], «Уха-уха-ха, чом ти диевчина плоха?!» [№ 2 (102), с. 39]. Після стверділого приголосного під наголосом можливий монофтонг [и]: зильєчка, тисною [№ 2 (42), с. 32], виялі [3, с. 133], на гори [3, с. 111], пор.: «Ой, побигу я тисною норкою» [№ 2 (42), с. 32].

Давній *ě незалежно від наголосу часто розвивається в [е], приго- лосні перед яким в основному зберігають історичну м‟якість: собє   [3, с. 176], желєзния, лєсом, освєчу, дєвіцу  [№ 1  (5), с. 20], лєтаті   [3, с. 163], рєкі [3, с. 120], пор: «Ой була собє вдова на селі», «Я й раненько ізійду, небо й землю освєчу, і село Орієшково, і село Орієш- ково, прекрасного молодця, прекрасного молодця, прекрасную дєвіцу» [№ 1 (5), с. 20];    можлива    депалаталізація    консонанта:    светліцю [№ 1 (89), с. 29], пор.: «Збудовалі светліцю тисову» [№ 1 (89), с. 29]. Значно частіше в позиції без наголосу трапляється монофтонг [и]: дивчіта [№ 2 (42), с. 36], побигу [№ 2 (42), с. 32], видро [№ 3,   с. 170],  зацвиту, до винцю [№ 2 (42), с. 32], звинчав [№ 3 (43), с. 32], посичона [№ 4 (44), с. 37], сиделєчко [3, с. 167], нимецькоє [3, с. 187], пор.: «Ой звинчав же ти мене із чужим чужанином» [№ 3 (43), с. 32], «Віття годую – сильно зацвиту» [№ 2 (42), с. 32]. Цей же рефлекс представ- лено ненаголошеним закінченням -и у формах місцевого відмінка однини іменників чоловічого та жіночого родів твердої групи: на вигони [№ 1 (5), с. 20], при долини [3, с. 177], пор.: «Там на вигони, ходилі кони» [№ 1 (5), с. 20]; подібно і в формі давального відмінка іменника жіночого роду твердої групи:  сваси [№ 3 (43), с. 32],    пор.: «Як нам сира не буде, то сваси горе буде»    [№ 3 (43), с. 32]. Із-поміж інших специфічних рефлексів давнього *ě виявлено ненаголошений [а] після м‟якого приголосного, що, очевидно, зумовлений польським впливом: сядай [№ 5−6 (57−58), с. 48], пор.: «Ой сядай, ой сядай нех куонь тебе носіт» [№ 5−6 (57−58), с. 48].

Давній  *і  передано  через  монофтонг  [і]  після  губних:   піса- ла [3, с. 138], тонкімі ниткамі  [3, с. 161], полюбіла  [3, с. 158],   копитамі, збіто, вбіто [3, с. 173], удовіца [3, с. 177], вішні [3, с. 233],    міленький [№ 1 (5), с. 20], порозбівалі, добірайся, пів [№ 1−2 (77−78), с. 45], свіні [№ 3 (121), с. 24], пор.: «Там у полі жито копитамі збіто, пуд біелою березою козаченька вбіто» [3, с. 173], «Ой у лузі при долини,  де тиче криница, виправляла у солдати сина удовіца» [3, с. 177] тощо, передньоязикових  [д],  [т]:  йді  [3, с. 111],  гвоздікі,  ходіла [3, с. 112], сходіт [3, с. 140], маті, даті, голготаті, розходіся [3, с. 146], ізніма- ти, жаті, положиті [№ 5−6 (45−46), с. 42], вигнаті, позамикаті, пли- ваті, пурнаті, учиніті, вмочиті, утушиті [№ 1−2 (77−78), с. 45], лєкатіся [№ 2 (90), с. 36], пор.: «Ой пуду туди, куди ліетом ходіла»  [3, с. 112], «По саду ходіт, як міесець сходіт, до сіені вуошла, як зора зийшла»  [3, с. 140] тощо, передньоязикових  [з], [с]:  зімна  [3, с. 112], сівиє гусі [3, с. 156], мусів [3, с. 161], сільний [№ 1−2 (77−78), с. 45], тресіся, сідіт, сіротонькі [№ 2 (90) 07 с. 36], пор.: «Там коло проса стояла зімна роса» [3, с. 112], «Ой гиля, гиля сівиє гусі, ой гиля, гусі, до  води»  [3,  с. 156]  тощо,  бокового  [л]:  маліна,  ходилі  [3,  с. 111], стелісє [3, с. 112], ліхо [3, с. 187], каліна, проклінаті [3, с. 119],  велікая, виспаліся [3, с. 125], пуд ліпонькою [3, с. 136], розвеселіся [3,    с. 145], блізенько  [3,  с. 159],  похілівся  [3, с. 158],  в  доліну  [3,  с. 170], лістє [3, с. 177], заплакалі, затужилі [3, с. 178], узялі, вкінулі [№ 1−2  (77−78), с. 45], гліну [№ 2 (102), с. 39], забращалі, збудовалі [№ 1 (89), с. 29], пор.: «Вже ми житечко дожалі, дожалі,  перепелицю  злапалі,  злапалі»  [3, с. 132], «Ой ни встану, моє дитятко, ни встану, бо збудовалі светліцю тисову» [№ 1 (89), с. 29].

Етимологічний *y переважно представлено загальноукраїнським рефлексом [и], за винятком давніх сполук *гы, *кы, *хы, які послідов- но розвинулися в [г‟і], [к‟і], [х‟і]: гвоздікі [3, с. 112], рєкі [3, с. 120], дівонькі, хустонькі [3, с. 125], кішкі, колбаскі, кашкі  [3, с. 146],   похілівся,  огурочкі  [3, с. 158],  вуодкі,  виночкі  [№ 1 (5), с. 20],  з    могіли [№ 3 (25),  с. 18],  паскі  [№ 3 (25), с. 18],  тонкімі  [3,  с. 161], свекрухі [№ 1−2 (47−48), с. 24], ручкі [№ 1 (89), с. 29], бокі, чарочкі [№ 2 (102), с. 39],  рогі,  до  дорогі,  опенькі  [№ 3  (121),  с. 24],  пор.:  «Што  юой треба даті? Кішкі, колбаскі, на колочку кашкі» [3, с. 146], «Стоїт явор над водою, то ще й похілівся» [3, с. 159].

Лише поодинокі приклади ілюструють специфіку рефлексації в підляському ареалі давнього *ę. На місці переважно  ненаголошеного *ę простежено монофтонг [е], приголосний перед яким виступає у своєму депалаталізованому варіанті: не тресіся [№ 2 (90), с. 36], міесець [3, с. 140], пор.: «Маршалку, не тресіся, бо вельмі об‟їсіся» [№ 2 (90), с. 36].

Виразними прикладами відображено специфіку позиційної реалі- зації в підляській говірці сучасних голосних. У ненаголошеній пози- ції [е] може підвищувати і звужувати артикуляцію до [и], як-от: тиче [3, с. 177], систра [3, с. 167], нима [№ 5 (123), с. 21], мине [3, с. 167], ни встану [№ 1 (89), с. 29]. Після шиплячих перед складом із голос- ним переднього ряду засвідчено обниження й розширення артикуляції [е] > [а]:  пшаницю  [3,  с. 141],  пшаниченьку  [№ 3  (49),  с. 37],   пор.: «Роди, Боже, жито, пшаницю, всякую пашницю» [3, с. 141], «Кугу-гу, жито і пшаницю, кугу-гу, всякую пашницю» [3, с. 149]. Активно відо- бражено розвиток у кінці слова та перед твердим приголосним в основному наголошеного голосного [е] незалежно від його походжен- ня в [o]. У підляській говірці цей процес супроводжує збереження м‟якої вимови більшості передньоязикових: стульони, ячменьом, хме- льом [№ 2 (42), с. 36], зельоний, сьой [3, с. 158], по весьолому,   озьора [3, с. 119],  вітьор  [№ 2  (3),  с. 12],  зятьом  [№ 3(4), с. 20],     зильон, заплетьони [№ 1 (41), с. 34], будьом [№ 5−6 (57−58), с. 48], до сьола [№ 3  (91), с. 37],  висьоло  [№ 2  (90), с. 36], укіньони  [3, с. 173],  пор.: «Одозвалася доля вкрай синього озьора» [3, с. 119], «Ой убіти, вбіти, укіньони в жито, червоною китайкою ліченько накрито»    [3, с. 173], «Зильон дубочок, як горабочок, на Дунай похилівся» [№ 1 (41), с. 34], але шиплячі та вібрант у цій позиції стверділи: скошона [№ 2 (3), с. 12], бероза [№ 3 (19), с. 29], зложони [№ 2 (42), с. 36], тверози, посичона, позичона [№ 4 (44), с. 37], пор.: «Зажурилася бідная удовонька, що й не скошона зельона добровонька» [№ 2 (3), с. 12], «А в нашого свата сосновая хата, a лави з берози – всі гости тверози» [№ 4 (44), с. 37]. Натомість зафіксовано і форми зі збереженням [е] без його розвитку в [о]: всему [3, с. 145], слезками [№ 2 (3), с. 12], слєзою [№ 5 (123), с. 21], пор.: «Ой розходіся, розвеселіся по всему дому» [3, с. 145], «Умиється слезками, а утреться ручками» [№ 2 (3), с. 12].

У позиції після м‟яких приголосних, так само історично м‟яких шиплячих переважно наголошений [а] може звужувати й підвищувати артикуляцію  аж  до  [і]:  порідочок,  дивчіта  [№ 2 (42), с. 36], прісти [№ 6 (40), с. 35], жіворонку, пташіта  [№ 2 (42), с. 32], жіти [№  5−6 (57−58), с. 34], зіллічко [№ 1 (5), с. 20], пор.: «Посадіте мого батень- ка край мене, нехай буде порідочок у мене» [№ 2 (42), с. 36], «В неділю ходила, в понеділок прісти» [№ 6 (40), с. 35]. Виявлено приклади під- вищення та звуження артикуляції [„a] до [„e]: нажєлі [3, с. 130], узєвся [№ 1 (5), с. 20], дитє [№ 3 (19), с. 29], лєкатіся [№ 2 (90), с. 36],   стелісє [3, с. 122], дівіласє [№ 5 (123), с. 21], пор.: «Десь узєвся Іванко, як всі дивонькі розугнав, а найкраснішу собі взяв» [№ 1 (5), с. 20], «Буде канчучок увіватіся, серденько лєкатіся» [№ 2 (90), с. 36]. У кількох випадках засвідчено інші результати підвищення і звуження артику- ляції [„a] – дифтонги, графічно передані через сполучення літер ие, іе: звинчиелася,  маршиелок,  звинчиев  [№ 2  (90),  с. 36],   в‟їжджиеємо [№ 2 (90), с. 36], стучиело, бручиело [3, с. 112], чіес [№ 2 (42),    с. 32], взіев [№ 2 (90), с. 36], земліе [№ 2 (42), с. 36], пор.: «В‟їжджиеємо в село, всіем людьом висьоло» [№ 2 (90), с. 36], «Нас пип звинчиев, ни мниго взіев» [№ 2 (90), с. 36].

Підвищення артикуляції й посилення лабіалізації ненаголошено- го [о] в підляських говірках трапляється нечасто: буяронька [№ 2 (90), с. 36], пор.: «Сідіт Манєчка  у  конець  стола,  як  тая  буяронька»  [№ 2 (90), с. 36]. Зафіксовано навіть архаїчну форму коваті [3, с. 163] та гіперпоправну добровонька [№ 2 (3), с. 12], пор: «Зажурилася бід- ная удовонька, що й не скошона зельона добровонька» [№ 2 (3), с. 12]. Простежено збереження ненаголошеного [о] перед складом з [а]: з богатеї   [№ 3   (43),   с. 32],   небогата   [№ 3   (49),   с. 37],  богатим [№ 3 (19), с. 29], богача [№ 1−2 (77−78), с. 45], пор.: «Знати, сванеч- ка, знати, що з богатеї хати» [№ 3 (43), с. 32], «Билі у богача два лютиє пси, котори под стол мімо ходілі» [№ 1−2 (77−78), с. 45].

Аналізовані підляські уснопоетичні тексти засвідчують деякі від- мінності супроти літературної мови й у системі консонантизму. Част- ково вони стосуються збереження історичної палатальності приголос- них або депалаталізації консонантів. Наприклад, боковий [л‟] збере- жено перед [е]:  хлєптаті [№ 2 (90), с. 36], полє [3, с. 131],    малєнька [№ 3 (с. 121), с. 24], сиделєчко [3, с. 167], до далєкеї [№ 6 (40), с. 35], далєко [№ 1 (41), с. 34], пор.: «Ой, ратаю, ратаю, чом так рано в полє йдеш» [3, с. 131], «Ступай, конику, широко, до мого тестенька далєко» [№ 1 (41), с. 34]. Частково зберігають історичну м‟якість ши- плячі: дивчіта [№ 2 (42), с. 36], жіворонку, пташіта [№ 2 (42), с. 32], жіти [№ 5−6 (57−58), с. 34], нажєлі [3, с. 130], чіес [№ 2 (42),   с. 32], пор.: «Ой, ти жіворонку, раняя пташенько» [№ 2 (42), с. 32]. Нато- мість у кінці іменних основ перед флексіями ілюстровано депалата- лізацію шиплячих: очи [3, с. 125], розкоши, ночи [3, с. 163], пор.: «Ой не зажила млода невіестка у свіекорка розкоши» [3, с. 163], «Ой коб я міела крилья, то ще й сокола очи, полєтіела б до руодной матулі серед темной ночи» [3, с. 163]. Виявлено інший, аніж у літературній мові, рефлекс депалаталізації губного перед рефлексом *ę: шум‟ят  [3, с. 158], пор.: «Шум‟ят верби коло греблі, што я насадила» [3, с. 158]. Наслідки ствердіння вібранта [р‟] відбито не тільки перед рефлексами *ě на зразок ричкою [3, с. 121], на озери, на горие [3, с. 111], на двори [3, с. 170], пор.: «Понад ричкою, понад бистрою, там дивчина ходила» [3, с. 121], «Ой там на двори новий, новий колодязь і видро» [3, с. 170], але й перед іншими голосними, як-от: кудравая [3, с. 119], господара, добри [3, с. 133], зора [3, с. 140], гороваті, прала [3, с. 164],  обтрасати [3, с. 233], комори [№ 1 (5), с. 20], краче [№ 3 (19), с. 29], рабеньки [№ 1 (41), с. 34], забращалі [№ 1 (89), с. 29], кучерава [№ 2 (90), с. 36], драпотиела [№ 2 (102), с. 39], вечерати [№ 2 (3) с. 12], пор.: «До сіені вуошла, як зора зийшла» [3, с. 140], «За богатим сином батько й мати плаче, а за сиротою чорни ворон краче» [№ 3 (19), с. 29]. Спо- стережено ствердіння свистячого [ц‟] у лексемах осталец, постад- ницу, танец  [№ 5−6 (57−58), с. 48], криница, удовіца  [3, с. 177],   пор: «Мій сноп воєвода ходит коло города, мій сноп осталец поведе постадницу в танец» [№ 5−6 (57−58), с. 48], «Ой у лузі при долини, де тиче криница, виправляла у солдати сина удовіца» [3, с. 177], і навпа- ки, відзначено збереження м‟якості [ц‟]: сонцє [№ 3−4 (7−8), с. 30], пор.: «Мніе матенька напрала, братовая основала, а другая виткала, мніе лебеді білілі, в ясне сонцє сушилі» [№ 3−4 (7−8), с. 30].

Простежено втрату кінцевого [й], зокрема у флексіях прикметни- ків чоловічого роду: ясни [№ 3−4 (7−8), с. 30], чорни [№ 3 (19), с. 29], пор: «За богатим сином батько й мати плаче, а за сиротою чорни ворон краче» [№ 3 (19), с. 29]; на межі префікса та кореня в дієсловах: пуду [3, с. 112], вуошла [3, с. 140], пор: «Ой пуду туди, куди ліетом ходила» [3, с. 112].

Звукова структура багатьох словоформ засвідчує результати ком- бінаторних фонетичних змін. Наприклад, займенник што та підряд- ний сполучник што фонетично розвинулися з праслов‟янського *čьto внаслідок регресивної дисиміляції за способом творення, пор.: «Ой што там рано стучиело, бручиело» [3, с. 112], «А вже тая слава по всьом городочку, што дівчина козакові вишила сорочку»  [3,     с. 161], «Вони заплакалі, а ще й затужилі, што ж ми хлопці, хлопці молодиє, в царя заслужили» [3, с. 178]. Специфіка звукового оформлення діє- слова витопче пов‟язана з праслов‟янською формою *dъbъtati, у якій засвідчено асиміляцію за глухістю в групі [бт] > [пт] після занепаду слабкого редукованого, пор.: «Не пусти Іванка молодця, бо вуон наїде з боярами і видопче виноград кониками» [№ 3 (43), с. 32]. Звукове оформлення лексеми найнижше відображає регресивну суміжну аси- міляцію за способом творення у групі [зш] > [жш]; у випадку найвижше після подібної асиміляції [сш] > [ш:] відбулася регресивна дисиміляція за глухістю [ш:] > [жш], пор.: «Посадіте мою матюнку найвижше, поклонюся я матюнци найнижше» [№ 2 (42), с. 36]. Від- значено прогресивну контактну асиміляцію за способом творення  [мй] > [мн‟]: мняса [№ 2 (90), с. 36], пор.: «Старша дружечка ласа, украла кусок мняса» [№ 2 (90), с. 36]; регресивну контактну асиміля- цію за способом творення [чк] > [шк]: яблушко [№ 2 (42), с. 32],  пор.: «Сильно зацвиту – яблушко зроджу, рано, нам рано, раненько. Яблушко зроджу червонобоке, рано, нам рано, раненько» [№ 2 (42), с. 32].

Простежено збереження без наслідків дисиміляції консонантної групи [чн], яка з‟явилася внаслідок занепаду  редукованих:  ручник [№ 2 (42), с. 36], пор.: «Сльоза сльозу побиває, білим ручничком обти- рає. Той ручничок білісінький, од сльозок мокрісінький» [№ 2 (42), с. 36]. Відзначено збереження фрикативного [з]: зазвеніли [№ 3 (49), с. 37], ґузік [№ 3 (121), с. 24], пор.: «Зазвенілі сіни, зазвенілі сіни як пере- здвіени сілі» [№ 3 (49), с. 37], «Ти – ґузік, я петелька, ти доросли, я ма- лєнька» [№ 3 (121), с. 24]. Давні форми мідьвідь [№ 1−2 (47−48), с. 24], медвідь [№ 2 (90), с. 36] засвідчують відсутність наслідків метатези, пор.: «Ой, там в полю мідьвідь гукає, не їдь, Гандзюлю, – свекруха лихая! Я медьвідьови солонину кину, а я свекруху кулаком у спину!» [№ 1−2 (47−48), с. 24], «Ой там за лісом медвідь брикає» [№ 2 (90), с. 36]. Появу протетичного приголосного [г] спостережено у словофор-  мах  горане  [3, с. 188],  ганьоли,  од  говса,  гочками  [№ 2 (42), с.  36], гулоньку  [№ 1  (41),  с. 34],  на  гуліцю   [№ 3−4 (7−8),  с. 30],    гобори [№ 1−2 (47−48), с. 24], годчини [№ 3 (49), с. 37], пор.: «А ми як заїхалі – полє не горане» [3, с. 188], «Ворони кони до стаєнки, полови воли до гобори» [№ 1−2 (47−48), с. 24]. Натомість відсутність протези конста- товано у формах орішку [3, с. 168], он [3, с. 122], оконце [№ 2 (42), с. 36], окєнко [3, с. 115], остру [№ 3 (49), с. 37], огня [№ 1−2 (77−78) с.    45], огняная [№ 2 (102), с. 39], пор.: «Ой, возьму я остру косу   пшаниченьку скошу, і так і свого міленького людьми перепрошу» [№ 3 (49), с.    37], «А хоть я без Бога всьо море спущу,  пекельнаго  огня  я не утушу»  [№ 1−2 (77−78) с. 45].

Давні дифтонгічні сполуки *or, *ol, *el, *er у позиції перед при- голосним мають відмінні від літературної української мови рефлекси у словоформах сребра [№ 1−2 (77−78), с. 45], зьребця [№ 5−6 (57−58), с. 48], здрова [№ 5−6 (57−58) с. 48],  млода  [№ 2  (90), с. 36],  злоти [№ 5−6 (57−58), с. 48], де відчутно вплив польської фонетичної систе- ми, пор. srebro, źrebiec, zdrowa, młoda, złoty. У випадку cлонце [3, с. 129] представлено зумовлений польським впливом рефлекс давнього скла- дотворного бокового, пор. польське słonce. Виявлено також  наслідки  апокопи:  тра [№ 4 (50),  с. 35],  нех  [№ 5−6 (57−58), с. 48], пор.: «Тоди, свахо, тра збудити не як півень крикне, но пастух» [№ 4 (50), с. 35], «Ой сядай, ой сядай, нех куонь тебе носіт» [№ 5−6 (57−58), с. 48] тощо.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Проаналі- зовані явища фонетичного рівня дозволяють кваліфікувати підляські говірки як архаїчні північноукраїнські. Фольклорний матеріал в опра- цьованих працях подано зі збереженням говіркових особливостей, принаймні на фонетичному рівні, тому вони можуть слугувати на- дійним джерелом інформації для подальших досліджень.

Джерела та література

1. Аркушин Г. Л. Голоси з Підляшшя (Тексти) / Г. Л. Аркушин. – Луцьк :    РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 535 с.
2. Бевзенко С. П. Українська діалектологія / С. П. Бевзенко. − К. : Вища шк., 1980. – 248 с.
3. Кравчук Н. В. На Підляшші – пісні наші (проблеми регіональної специфіки   та національної ідентичності) :  монографія /  Н. В. Кравчук.  –  Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 280 с.
4. Лесів М. Українські говірки Польщі / М. Лесів. – Варшава : Укр. архів, 1997. – 492 c.

Грицевич Юрий. Фонетические особенности подляшских говоров в за- писях местного фольклора. Статус подляшских говоров (Республика Польша) до сих пор вызывает дискуссии среди языковедов, хотя лингвистическое изучение Подляшья начали еще в середине XIX в., а принадлежность местных архаических говоров к украинскому диалектному пространству очевидна для всех незаангажированных учѐных. Ценный материал для диалектологических исследований представляют собой местные устнопоэтические тексты, засвиде- тельствованные в многочисленных фольклорных сборниках. Для этого важно, чтобы фиксация такого фактажа предусматривала обязательное  последовательное сохранение особенностей народной речи на всех языковых уровнях. В большинстве случаев составители подобных изданий это требование сдержали.