УДК 811.161.2’366.5

Валерій Олійников 

ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ РЕЧЕННЄВИХ ПОБУДОВ ЗІ ЗВЕРТАННЯМИ (НА МАТЕРІАЛІ БОГОСЛУЖБОВИХ ТЕКСТІВ (АКАФІСТІВ) УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ)

 

У статті закцентовано увагу на трьох основних лінгвістичних концепціях, що відбивають проблему визначення граматичного статусу звертання; проана­лізовано синтаксичні зв’язки та формально-синтаксичну організацію речень зі звертаннями; схарактеризовано репрезентанти присудка-імператива й при­судка-неімператива, які моделюють конструкції з вокативними одиницями; з’ясовано первинні та вторинні формально-синтаксичні функції кличного від­мінка; вирізнено односкладні вокативні конструкції; теоретичні положення побудовано на специфічному фактичному матеріалі, зокрема богослужбових текстах (акафістах) Української Православної Церкви, що ще не був предметом студіювання в такому аспекті.

Ключові слова: кличний відмінок, підмет, присудок, предикативний зв’я­зок, транспозиційно-синтаксична форма координації, конфесійні звертання.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Продов­жуючи публікації, пов’язані зі студіюванням категорії звертання як фрагмента граматичної системи мови, автор вважає за необхідне до­повнити лексико-семантичне [11] й морфологічне [12] дослідження вка­заних мовних компонентів аналізом їхнього формально-синтак­сичного вияву. Попередні розвідки дали змогу ввести до наукового обігу термін «конфесійні звертання», обґрунтувати лексико-семан­тичну й морфологічну своєрідність звертань у богослужбових текстах. Необхідним критерієм характеристики зазначеної категорії є фор­мально-синтаксичний аспект, спрямований у внутрішню сферу мов­лення. Вважаємо, що вивчення формально-синтаксичних функційних властивостей звертань, з’ясування їхніх характерних структурних рис за умови залучення недостатньо лінгвістично дослідженої джерельної бази – богослужбових текстів – поглибить теоретичні відомості про звер­тання, а також дасть змогу виявити певні зразки для скла­дання акафістів новопрославленим святим Української Церкви, тобто матиме практичне значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Формально-синтак­сична організація речення є його однією з найбільш досліджених ха­рактеристик. Але в узагальненій системі синтаксичних концепцій ста­тус звертання й досі не визначений. Нехтування граматичними зв’яз­ками й функційним виявом названої мовної одиниці в реченнєвих побудовах привело традиційну лінгвістичну думку до ключової мето­дологічної помилки: зарахування зазначеного фрагменту мови до «словъ и выраженій, не входящихъ въ составъ предложенія, но примыкающихъ къ предложенію, состоящихъ при немъ» [10, с. 292–293]. Концепція позареченнєвого статусу звертання продовжує роз­виватися та донині панує у вишівській навчальній літературі [6, с. 311; 7, с. 268]. Міркування про відсутність зв’язків звертання з ці­лим реченням, а також із його окремими членами дала можливість прибічникам концепції ядерності визначити аналізовані одиниці особливим членом речення [13, с. 211] або одноядерним поширеним чи непоширеним реченням [3, с. 36]. Зорієнтованість на функційно-категорійний характер граматичної будови української мови стала фундаментом оригінальної лінгвістичної концепції українських науковців на чолі з І. Р. Вихованцем. Цілісному, комплексному ана­лізу граматичної упорядкованості української мови, опрацюванню її категорійної системи, а отже, дослідженню формально-синтаксичних категорій присвячені праці І. Р. Вихованця [4], Н. М. Костусяк [8], М. В. Мірченка [9], М. С. Скаба [14] та ін.

Метою статті є опис формально-синтаксичних особливостей ре­ченнєвих конструкцій зі звертаннями, засвідченими в богослужбових текстах (акафістах) Української Православної Церкви. Реалізація окресленої мети передбачає розв’язання таких завдань: схаракте­ри­зувати найпоширеніші лінгвістичні концепції, пов’язані з визна­ченням граматичного статусу звертання; проаналізувати синтаксичні зв’язки та формально-синтаксичну функційну організацію реченнє­вих побудов зі звертаннями, засвідченими в текстах акафістів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Проблема вивчення звертання належить до су­перечливих у мовознавстві, що викликано своєрідністю названої мов­ної одиниці. Особлива синтаксична спеціалізація й поліфункційність утруднюють її диференціацію. У лінгвістиці висловлюють різні дум­ки щодо граматичного статусу аналізованих компонентів, зокрема: звертання – не член речення, звертання – особливий член речення, звертання – член речення. У новітній лінгвістиці, побудованій на ідеях функціоналізму, переважає концепція, у якій звертання вва­жають одним з елементів внутрішньо поєднаних, ієрархічно розтало­ваних синтаксичних одиниць. Саме з таких позицій проаналізуємо формально-синтаксичні особливості реченнєвих конструкцій зі звер­таннями.

Принагідно зазначимо, що розвідку побудовано на матеріалі текс­тів акафістів, у кожному з яких більша частина конфесійних звертань належить до однієї з дев’яти лексико-семантичних груп. Джерельною базою служили акафісти Всемогутньому Богові в нашесті печалі (конфесійні звертання (КЗ) до Всемогутнього Бога) (далі – акафіст 1: А. 1); Господу Ісусу Христу (КЗ до Господа Ісуса Христа) (А. 2); Свя­тому й Животворчому Духу (КЗ до Святого й Животворчого Духа) (А. 3); Пресвятій Тройці (КЗ до Пресвятої Тройці) (А. 4); Животвор­чому Хресту Господньому (КЗ до Животворчого Хреста Господньо­го) (А. 5); покрову Пресвятої Богородиці (КЗ до Пресвятої Богоро­диці) (А. 6); святому Ангелу-Охоронцю (КЗ до святих Безплотних Сил) (А. 7); преподобному Іову Почаївському (КЗ до всіх святих) (А. 8). КЗ до мирян (дев’ята група) вживаються у зазначених акафістах.

Отже, звертання як ускладнювальний компонент простого ре­чення входить до структурної схеми мінімальної комунікативної оди­ниці. Синтаксичні зразки (структурні схеми, моделі) мають свою фор­мальну організацію, визначальною ознакою якої є синтаксичні зв’яз­ки, що лежать в основі розмежування членів речення. Як відомо, кон­струкції зі звертанням в українській мові морфологічно репрезенто­ва­ні зазвичай двома частинами: у предикатній частині – частіше дієсло­вом-імперативом, рідше дієсловом-неімперативом; у предметній час­тині – кличним відмінком, напр.: Але почуй мене, Господи Боже мій…; …але Ти, Отче Небесний, послав ангела Твого, щоб остудити полум’я… (А. 1). Зважаючи на те, що поєднані предикативним зв’яз­ком предикативна й предметна частини звертання на формально-синтаксичному рівні представлені підметом і присудком, а також на те, що первинною формально-синтаксичною функцією кличного від­мін­ка є функція підмета як своєрідної синкретично-варіантної форми [5, с. 79; 9, с. 179], категорію звертання у формально-синтаксичному аспекті можна репрезентувати конструкцією «дієслово у функції при­судка + вокатив у функції підмета».

У реченнях української мови для конструкції «імператив у функ­ції присудка + вокатив у ролі підмета» характерна, по-перше, власне координаційна форма предикативного зв’язку, за якої дієслівний при­судок наказового способу передбачає наявність підмета в кличному відмінку (природній формі звертання в українській мові), а підмет-вокатив потребує від присудка-імператива узгодження у формах числа й особи, напр.: Господи Боже наш, помилуй нас…; …при­йдіть, благословенні Отця Мого… (А. 4). Другою формою преди­ка­тивного поєднання імператива у функції присудка з вокативом у функції підмета є транспозиційна координація, притаманна іменним складеним присудкам. За такої умови взаємозалежність присудка й підмета виражена слабкіше, тому що зазначені присудкові компо­ненти є синтаксично транспонованими формами, напр.: Усім, хто спастися хоче і під покров захисту твого вдається, будь помічником, пресвятий Хресте (А. 5).

Дієслово наказового способу, яке репрезентує предикативну час­тину, може змінюватися тільки за числами й особами (перша особа множини, друга особа однини й множини, форма третьої особи має аналітичний вияв «морфеми-частки хай, нехай + форма третьої особи однини або множини»). Імперативи-присудки у формі другої особи множини, а особливо однини в реченнях зі звертаннями найбільше використано в українських богослужбових текстах. Присудок-імпе­ратив у формі першої особи вживається нечасто, у текстах акафістів – лише подекуди, напр.: …благаймо Тебе, Діво Богородице… (А. 6). Такі конструкції М. С. Скаб вважає «складними, які утворилися поєднанням двох елементарних речень – односкладного апеляції з го­лов­ним членом за типом підмета… та означено-особового з дієсловом у 1‑й особі множини» [14, с. 18]. Дві аналітичні форми дієслова наказового способу (форма третьої особи однини й множини) вживаються в текстах акафістів рідко, напр.: …нехай буде Тобі, Пре­свята Тройце, подяка від нас, честь і слава (А. 4). Зважаючи на специфіку парадигми наказового способу, конкретизуємо аналізовану конструкцію: «імператив у функції присудка в особово-числовій формі + вокатив у функції підмета».

У простому двоскладному реченні розгляданого різновиду при­судок може мати різний вияв. В акафістах виокремлюємо чотири його різновиди: 1) простий дієслівний; 2) складений дієслівний; 3) складе­ний іменний; 4) ускладнений різновид складеного присудка.

Простий дієслівний присудок функціонує в особово-числовій дієслівній формі, поєднується з підметом предикативним зв’язком власне координації й передає реченнєву категорію спонукальної мо­дальності, напр.: Господи, спаси мене, що гину!; Спаси мене, Спасе мій, з Милості Твоєї, а не за діла мої (А. 5); Ісусе, Сотворителю мій, не забудь мене (А. 2). Інколи в реченнях зі звертаннями функціонує кілька простих дієслівних присудків, що можуть перебувати в пре­позиції і постпозиції щодо звертання або тільки в препозиції, напр.: Прийди, Водо Жива, і прохолоди нас серед спеки пристрастей; Прийди, вилікуй, освяти і підніми нас, Благий, Твоєю благодаттю (А. 3).

До структури складеного дієслівного присудка належать частіше фазові, рідше модальні модифікатори чи прикметники модальної семантики + інфінітив. Основна частина складеного дієслівного при­судка – інфінітив – несе головне лексико-семантичне навантаження, інформативно недостатня допоміжна частина виконує роль зв’яз­кового елемента й виражає граматичне значення. Складений діє­слів­ний присудок використовується в акафістах зрідка, в аналізованих у цій статті текстах зазначена сполука відсутня, тому наведемо приклад з іншого акафіста: Не переставай, святителю, і нині за стадо твоє молитися Вседержителю Богові… (акафіст святому священному­че­нику Макарію). Поєднання складеного дієслівного присудка з підме­том реалізує предикативний зв’язок власне координації. Складений дієслівний присудок також бере участь у вираженні реченнєвої кате­горії спонукальної модальності.

Морфологічно розгалужений складений іменний присудок нале­жить до периферійних конструкцій. Його синтагматична функція «спря­мована на переведення недієслівних і придієслівних компонентів до сфери засобів вираження предикативних функцій» [9, с. 234]. У структуру складеного іменного присудка входять дієслово-зв’язка, що виникла внаслідок перетворення предикативної функції дієслова у зв’язкову функцію, і частіше прикметникові, рідше іменникові фор­ми, напр.: Але милостивим будь до мене, Владико; Але Ти, Отче бідних і вдовиць Суддя, будь мені безпомічному Помічником (А. 1). Дієслово-зв’язка не має лексичного значення й виконує власне служ­бову функцію: узгоджує дві частини складеного іменного присудка в числі й особі. Предикативне ім’я, представлене у формі певного від­мінка, є основним компонентом аналізованого присудка, його лекси­ко-семантичною основою. Між складеним іменним присудком і підме­том існує предикативний зв’язок транспозиційно-синтаксичної форми координації. Складений іменний присудок виражає реченнєву катего­рію спонукальної модальності.

Ускладнену модель складеного присудка частіше репрезентують тричленні сполуки: або елементи складеного дієслівного присудка + елементи складеного іменного присудка, або варіанти складеного діє­слівного присудка, напр.: Царю Небесний, Душе Святий, семикрат­ними Твоїми дарами сподоби бути причасниками цієї вічної радості у Бозі і нас (А. 3).

У досліджуваній джерельній базі засвідчені реченнєві побудови, що містять сполуку «неімператив у функції присудка + вокатив як опосередкований член речення, що корелює з підметом, маркованим займенником, у називному відмінку». У таких синтаксичних одиницях присудок перебуває у відповідній часовій та особово-числовій формі (дієслова минулого часу позбавлені категорії особи, натомість мають категорію роду), напр.: Господи мій, Господи, ти мучеників перед мучителями сміливістю наповнював (А. 1); Дивні діла Твої показав Ти, Господи…(А. 6). У корпусі дослідницького ма­теріалу, зокрема в реченнях розгляданого різновиду, присудок у май­бутньому часі не засвідчений. В акафістах аналізований член речення зазвичай є простим дієслівним, напр.: Господи мій, Господи, Ти мертвих воскрешав; Господи мій, Господи, Ти апостолів навчив про­повідувати іншим народам; Господи мій, Господи, Ти покаяння розбійника прийняв (А. 1).

Проаналізувавши предикатну частину звертання, розглянемо йо­го предметну частину, виражену кличним відмінком. Ще раз ага­даємо, що первинною формально-синтаксичною функцією зазначе­ного відмінка є функція підмета [5, с. 79; 9, с. 179], напр.: Допоможи і мені, Невсипний Охоронителю мій, наповнити сосуди душі моєї єлеєм добрих діл…(А. 7). До вторинних формально-синтаксичних функцій кличного відмінка зараховують позицію опосередкованого другорядного члена речення. «Вокативи такої ланки сполучуваності засвідчені в структурі неелементарних простих конструкцій. Зазна­чені другорядні члени речення перебувають з опорним словом у під­рядному опосередкованому зв’язку, безпосередньо залежать від се­мантично спорідненого з ними компонента й через його посеред­ництво пов’язані з іншим членом речення. Опосередковані вокативи переважно уточнюють підмети або керовані другорядні члени ре­чення, виражені займенниковими іменниками у формі другої особи» [8, с. 155], напр.: Боготечній зірці уподібнився ти, всеблаженний…; …отче преподобний, ти закликав ангелів (А. 8).

Звертання, що вживаються в акафістах, привертають увагу за­собами експлікації предметної частини, вираженої у формі або слова, або словосполучення, або сурядного ряду власне іменних слів-сино­німів із функцією одного слова, або речення в складі багатоком­по­нентної складної конструкції, напр.: …змилуйся і наді мною, Чолові­колюбче… (А. 2); Благодать Твою всесильну подай нам, Пресвята Тройце (А. 4); О все святий і преславний угоднику Божий, препо­добний отче наш Іове, постійний за нас до Господа молитвенику і теплий за ду́ші наші заступнику, до тебе нині з розчуленістю звертаємося (А. 8); Радуйся, тих, хто знемагає від відчаю і печалі, швидка утішителько (А. 6); Радуйся, світильнику, якого не захо­тів Бог, щоб він ховався під спудом, а щоб був поставлений на свічнику для всенародного бачення і поклоніння (А. 8).

У попередніх публікаціях було закцентовано на домінуванні в текстах акафістів поширених звертань. Досліджувані в цій розвідці тексти підтверджують висунуту тезу: загальна кількість аналізованих одиниць у восьми акафістах – 606, із них непоширенних – 90, поширених – 516 (словосполучень – 248, сурядних рядів – 212, складних речень – 56). Тобто окремою лексемою виражено 14,9 % звертань, звертаннями-конструкціями – 85,1 % (словосполученнями – 40,9 %, сурядними рядами – 35 %, складними реченнями – 9,2 %).

З’ясовуючи формально-синтаксичні параметри речень зі звер­таннями, треба виокремити односкладні вокативні конструкції, що структурує кличний відмінок, реченнєвотвірна функція якого вира­жена потужніше, ніж в інших. Головною формально-синтаксичною ознакою односкладних вокативних конструкцій є безприсутковість. Згідно із сучасним граматичним тлумаченням зазначені структури вважають членованими односкладними реченнями, де головний ком­понент не диференціюють на підмет чи присудок. Членовані одно­складні речення можуть поширювати атрибутивні члени [4, с. 100; 8, с. 156], напр.: О трисонячний всетворче! (А. 4); О пречесний і живо­творчий Хресте Господній! (А. 5). У текстах акафістів трапляється вокативні побудови з інакомовним позначенням адресата. До своє­рідних засобів його експлікації також належать речення, побудовані за моделлю складнопідрядних конструкцій, напр.: Ти, Христе всече́сний, стіна, що захищає нас од бід і напастей… (А. 5). Вока­тивним синтаксичним одиницям притаманний незначний кількісний вияв: якщо в реченнях використані 606 звертань, то тільки 8 одиниць є членованими односкладними реченнями.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Функціо­нування звертань великою мірою пов’язане з конструкціями, які на формально-синтаксичні рівні реалізує сполука «дієслово у функції присудка + вокатив у функції підмета», що має два вияви: «імператив у функції присудка в особово-числовій формі + вокатив у функції підмета» та «неімператив у функції присудка + вокатив у функції підмета». В акафістах присудок-імператив репрезентують: 1) простий дієслівний присудок; 2) складений дієслівний присудок; 3) складений іменний присудок; 4) ускладнена модель складеного присудка. Такий самий вияв притаманний і присудкові-неімперативу. Дієслово у функції присудка поєднується з вокативом у функції підмета преди­ка­тивним зв’язком, зокрема у формі координації, що є найпо­шире­ні­шою, а транспозиційна координація належить до периферійних. З огляду на первинну й вторинну формально-синтаксичні функції кличного відмінка, вокатив у реченнях функціонує в позиціях або підмета, або опосередкованого другорядного члена речення, який перебуває з опорним словом у підрядному опосередкованому зв’язку. Формально-синтаксична організація конфесійних звертань у предмет­ній частині відрізняється від структури зазначених компонентів у текстах нерелігійного спрямування. Вважаємо перспективним се манти­ко-синтаксичне дослідження розмаїтої за засобами експлікації пред­метної частини конфесійних звертань.

Література

1. Акафістник : у 3 т. – К. : Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2011–2012. – Т. 1. – 2011. – 352 с.
2. Акафістник : у 3 т. – К. : Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2011–2012. – Т. 2. – 2012. – 416 с.
3. Ветрова О. Г. К проблеме обращения в современном английском языке / О. Г. Ветрова // Лингвистические исследования-1979 : синтаксический анализ разносистемных языков. – М. : АН СССР, 1979. – С. 30–37.
4. Вихованець І. Р. Граматика української мови : синтаксис / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
5. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови / Іван Вихованець, Катерина Городенська ; [за ред. Івана Вихованця]. – К. : Унів. вид-во «Пуль­сари», 2004. – 400 с.
6. Дудик П. С. Просте ускладнене речення : з навчально-контрольними завда­ннями, вправами : навч. посіб. / П. С. Дудик. – Вінниця : [б. в.], 2002. – 332 с.
7. Дудик П. С. Стилістика української мови / П. С. Дудик. – К. : Акаде­мія, 2005. – 368 с.
8. Костусяк Н. М. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови : монографія / Н. М. Костусяк. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 452 с.
9. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій / М. В. Мірченко. – [2‑ге вид., переробл.]. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.
10.  Овсянико-Куликовскій Д. Н. Синтаксисъ русскаго языка / Д. Н. Овсянико-Куликовскій. – С.-Пб. : Изданіе Д. Е. Жуковскаго, 1912. – 312 с.
11.  Олійников В. А. Семантична диференціація звертання (на матеріалі бого­службових текстів (акафістів) Української Православної Церкви) / В. А. Олійников // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». – Острог : Вид-во НУ «Острозька академія», 2015. – С. 55–58.
12.  Олійников В. А. Спеціалізовані й транспозиційні морфологічні засоби екс­плікації категорії звертання (на матеріалі богослужбових текстів (акафістів) Української Православної Церкви) / В. А. Олійников // Молодий вчений. – 2016. – № 2 (29) лютий. – С. 400–403.
13.  Руднев А. Г. Синтаксис современного русского языка / А. Г. Руднев. – М. : Высшая школа, 1968. – 320 с.
14.  Скаб М. С. Функціональна сфера апеляції в українській мові (семантика, граматика, прагматика, стилістика) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / М. С. Скаб. – К., 2002. – 34 с.
15.  Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – 408 с.

References

1. Аkаfіstnyk : 3 t. – К. : Vydаnnia Кyivskоi Pаtrіаrkhіі UPTs КP, 2011–2012. – Т. 1. – 2011. – 352 s.
2. Аkаfіstnyk : 3 t. – К. : Vydаnnia Кyivskоi Pаtrіаrkhіі UPTs КP, 2011–2012. – Т. 2. – 2012. – 416 s.
3. Viеtrоvа О. G. К рrоbliеmiе оbrаshchiеnіia v sоvriеmiеnnоm аnglііskоm іazykе / О. G. Viеtrоvа // Lіngvіstіchiеskіie іssliеdоvаnіia-1979 : sіntаksіchiеskіі аnаlіz rаznоsіstiеmnych іazykоv. – М. : АN SSSR, 1979. – S. 30–37.
4. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy : syntaksys / I. R. Vykhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.
5. Vykhovanets I. Teoretychna morfolohiia ukrainskoi movy / Ivan Vykhovanets, Kateryna Horodenska / [za red. Ivana Vykhovantsia]. – K. : Univ. vyd-vo «Pul­sary», 2004. – 400 s.
6. Dudyk P. S. Proste uskladnene rechennіa : z navchalno-kontrolnymy zavda­nnіamy, vpravamy : navch. posіb. / P. S. Dudyk. – Vinnytsia : [b. v.], 2002. – 332 s.
7. Dudyk P. S. Stylіstyka ukrainskoi movy / P. S. Dudyk. – K. : Akademiia, 2005. – 368 s.
8. Kostusiak N. M. Struktura mizhrivnevykh katehorii suchasnoi ukrainskoi movy : [monohrafiia] / N. М. Kostusiak. – Lutsk : Volyn. nats. un-t im. Lesi Ukrainky, 2012. – 452 s.
9. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii : [monohrafiia] / M. V. Mirchenko. – [Vyd. 2-he, pererobl.] – Lutsk : RVV «Vezha» VDU im. Lesi Ukrainky, 2004. – 393 s.
10.  Ovsianiko-Kulikovskiy D. N. Syntaksys russkogo іazyka / D. N. Ovsianiko-Kulikovskiy. – S.-Pt. : Izdanie D. Е. Zhukovskoho, 1912. – 312 s.
11.  Oliinykov V. A. Semantychna dyferentsiatsiia zvertannia (na materiali boho­sluzhbovykh tekstiv (akafistiv) Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvi) / V. A. Olii­nykov // Naukovi zapysky Natseonalnoho universytetu «Оstroska akademiia». – Оstrph : Vyd-vo NU «Оstroska akademiia», 2015. – S. 55–58.
12.  Oliinykov V. A. Spetsializovani i transpozytsiini zasobu eksplikatsii katehorii zvertannia (na materiali bohosluzhbovykh tekstiv (akafistiv) Ukrainskoi Pra­voslavnoi Tserkvi) / V. A. Oliinykov // Molodyi vchenyi. – 2016. – № 2 (29) lіutyi. – S. 400–403.
13.  Rudniev A. G. Sintaksis sovriemiennogo russkogo іazyka / A. G. Rudnev. – М. : Vysshaia shkola, 1968. – 320 s.
14.  Skab M. S. Funktsionalna sfera apeliatsii v ukrainskii movi (semantyka, hrama­tyka, prahmatyka, stylistyka) : аvtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia doktora filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska mova» / М. S. Skab. – К., 2002. – 34 s.
15.  Shulzhuk K. F. Syntaksys ukrainskoi movy / K. F. Shulzhuk. – K. : Vyd. dim «Akademiia», 2004. – 408 s.

Олейников Валерий. Формально-синтаксические признаки предло­жений с обращениями (на материале богослужебных текстов (акафистов) Украинской Православной Церкви). В статье акцентировано внимание на трех основных лингвистических концепциях, отражающих проблему опре­деления грамматического статуса обращения; проанализированы синтакси­ческие связи и формально-синтаксическая организация предложений с обраще­ниями; охарактеризованы репрезентанты сказуемого-императива и сказуемого-неимператива, моделирующих конструкции с вокативными единицами; отмече­ны первичные и вторичные формально-синтаксические функции звательного падежа; выделены односложные вокативные конструкции; теоретические поло­же­ния построены на специфическом фактическом материале, в частности бого­слу­жебных текстах (акафистах) Украинской Православной Церкви, которые еще не были предметом изучения в таком аспекте.

Ключевые слова: звательный падеж, подлежащее, сказуемое, преди­кативная связь, транспозиционно-синтаксическая форма координации, конфес­сио­нальные обращения.

Oliinykov Valerii. Formal-syntactic features of sentence constructions with vocative expressions (based on liturgical texts (akathists) of Ukrainian Orthodox Church). The attention in the article is focused on three main linguistic concepts that reflect the problem of determining the grammatical status of vocative expressions. The paper analyzes syntactic relationships and formal-syntactic functional organization of sentences with vocative expressions. Author has characterized two types of vocative expression functioning in formal-syntactic aspect. The representatives of imperative verb and non-imperative verb are clarified. The features of vocative are disclosed in the sentences with the linguistic component specified above, considering the primary and secondary formal-syntactic functions of vocative case. One-component vocative constructions are described what helps to structure vocative case. Theoretical principals are based on liturgical texts (akathists) of Ukrainian Orthodox Church, which has not been the subject of study from this point of view.

Key words: vocative case, subject, verb, predicative connection, transpositional-syntactic form of coordination, confessional vocative expressions.