УДК   811.161.2‟41+821.161.2-3.08

Лариса Голоюх

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ АВТОРСЬКОЇ МОДАЛЬНОСТІ В ТЕКСТАХ РОЗДУМІВ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

У статті висвітлено поняття про авторську модальність як категорію лін- гвістики тексту. Розкрито механізми формування авторської модальності в роздумах романів П. Загребельного через активізацію лексичного рівня тексту, виявлено ідіостилістичне навантаження ключових лексичних одиниць. Пока- зано, що модальний компонент лексики виступає експлікатором естетичних, психологічних та філософських інтенцій письменника. Авторська модальність висвітлена через аналіз таких вербальних центрів художнього тексту: народ, влада, людина, жінка, час, минуле, пам‟ять та ін. З‟ясовано взаємозв‟язок ав- торської модальності та емоційно-оцінного змісту фрагментів тексту. Втілення в тексті авторської модальності тісно пов‟язане з мовною картиною світу письменника, яка актуалізує зв‟язки між елементами лексичної структури і співвіднесеними з ними явищами дійсності.

Тексти історичних романів П. Загребельного містять різні види функціо- нально-змістових типів мовлення – оповідь, опис, роздум. У них авторська модальність виявляється різною мірою. На відміну від оповіді й опису як текстової форми фактуальної інформації, роздум дає змогу письменникові подати власні інтенції, образно змоделювати філософські ідеї, психологічні стани, емоційну оцінку – компоненти індивідуального світобачення.

Ключові слова: модальність, авторська модальність, лінгвістика тексту, суб‟єктивно-оцінна модальність, художній текст, вербальний центр.

Постановка наукової проблеми та її значення.  Модальність (від латин. мodus – міра, спосіб) – багатоаспектна лінгвістична кате- горія, яка найбільш активно використовується в сучасних синтаксич- них дослідженнях. Найдетальніше модальність висвітлена як обов‟яз- кова категорія речення, яка визначає його змістову та граматичну природу, розкриває зв‟язок між змістом речення й позамовною дійс- ністю. З розвитком когнітивної лінгвістики, функціональної семанти- ки, лінгвістики тексту вивчення модальності вийшло за межі речення- висловлення. Охопивши насамперед комунікативні одиниці, зокрема текстові структури, прагматика модальності «значно розширились і  на перший план поставлено сам акт комунікації, тобто взаємовідно- шення автора і читача» [4, с. 51].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Теорія модальності як синтак- сичної категорії,  започаткована у працях В. В. Виноградова,   зазнала ґрунтовного розвитку в сучасній лінгвістиці. Поняттєву ідентифі- кацію цього явища, класифікацію модальних значень, з‟ясування чин- ників формування суб‟єктивної та об‟єктивної модальності тощо висвітлюють у своїх дослідженнях В. М. Бондаренко, Г. А. Золотова, І. І. Мєщанінов, Н. Ю. Шведова та ін. Основи модальності тексту пов‟язані з лінгвістичною теорією Ш. Баллі, яка стала поштовхом до розвитку лінгвостилістичного та функціонально-семантичного напря- мів вивчення цієї категорії. У сучасному мовознавстві триває дослі- дження модальності тексту як форми реалізації знаків мови в індиві- дуально-авторській інтерпретації, що відображено у працях О. С. Боч- кової, Н. С. Валгіної,  С. С. Вауліної,  А. Вежбицької,  М. В. Ляпон,  Г. Я. Солганика та ін. Спираючись на розуміння модальності тексту як втілення в ньому світосприймання та світовідтворення автора,  його ставлення до викладеної інформації, експліцитної або імплі- цитної форм викладу думки, способів взаємодії з читачем, дослідники в багатьох випадках звертаються до модальної організації худож- нього твору.

Незважаючи на численність досліджень про лінгвістичну, логічну, філософську та ін. природу модальності, у сучасному мовознавстві багато аспектів цієї проблеми залишаються нерозглянутими. Якщо синтаксична природа модальності речення вивчена докладно, то мо- дальність тексту (авторська модальність, суб‟єктивно-оцінна модаль- ність) потребує досліджень. Окремих коментарів потребують механіз- ми формування образу автора, логіко-композиційна роль модальності у створенні тексту, принципи моделювання вербальних центрів вели- кого епічного твору та їх роль у формуванні модальності тексту та ін.

Мета і завдання статті. Мета статті – з‟ясувати механізм фор- мування авторської модальності в роздумах романів П. Загребельного через активізацію лексичного рівня тексту, виявити ідіостилістичне навантаження ключових лексичних одиниць. Мета статті зумовила розв‟язання таких завдань:

• розкриття естетичних, психологічних та філософських інтенцій письменника через аналіз вербальних центрів художнього тексту;
• з‟ясування логіко-композиційної ролі ключових лексем у фор- муванні авторської модальності;
• взаємозв‟язок   авторської   модальності   та   емоційно-оцінного змісту фрагментів тексту;
• виявлення через лексичні засоби авторської модальності різних типів оповідних пластів тексту.

Художній текст, моделюючи образну інформацію, виступає засо- бом творення й відображення естетичних, психологічних, емоційних та інших інтенцій письменника, а отже, вербалізує авторську модаль- ність. Тексти історичних романів П. Загребельного містять різні види функціонально-змістових типів мовлення – оповідь, опис, роздум, у яких авторська модальність виявляється різною мірою. На відміну від оповіді й опису як текстової форми фактуальної інформації, роздум дає змогу письменникові подати власні інтенції, образно змоделю- вати філософські ідеї, психологічні стани, емоційні оцінки – компо- ненти індивідуального світобачення. У романах П. Загребельного ав- торський роздум маркований різноманітністю синтаксичної побудо- ви, відображенням загальномовного та індивідуального словника письменника, який має обов‟язковий модальний характер. У творенні авторської модальності беруть участь не лише лексеми із семантикою емоційності, експресивності, інтенсивності тощо, а також «нейтральні мовні одиниці з контекстною емоційною конотацією» [5, с. 651].

Тексти великих епічних творів породжують функціональні поля, ядро котрих становлять одиниці підвищеного текстового значення – найчастотніші і найбільш значеннєво й концептуально навантажені лексеми. Структурно-семантична  організація  роздумів  у  романах  П. Загребельного фіксує такі ключові вербальні центри: час, минуле, пам‟ять, слово (мова), думка, душа (дух), життя – смерть, людина, жінка, народ, влада, самотність, світ, слава та ін.

Лексема час – одна з найважливіших у мовній картині світу письменника. Це зумовлено передусім тим, що важливим аспектом логічності мови як однієї з її комунікативних ознак є добір засобів і способів для позначення темпоральних властивостей дійсності. Авторську модальність часу формує функціонально-семантичне поле, центром якого є пряме називання часу. Навколо нього об‟єднуються образні номінації минуле, майбутнє, мить, рік, сьогодні, колись тощо. Художній час – важливий елемент того світу, який створює письмен- ник у своїй уяві. У багатьох контекстах романів П. Загребельного лексема час виступає вербально-семантичним засобом творення філо- софської модальності – авторських роздумів про сенс життя, напри- клад: Рух зоряних рік, обертання землі, течія рік, шум лісів, гамір натовпів, народження і вмирання, геній і ницість, благородство і підступність – хіба це не час і не саме життя? [1, с. 581]; – Час і терпіння, пане Хмельницький. Час і лікує, і живить, і судить най- ліпше [2, т. 1, с. 136]; …все валилося навколо неї, час гримів над нею стосильно, як чорний вихор, який усе змітає. Відчувала себе в самому центрі світобудови, бачила, яка недосконала то споруда, хистка, коли й не злочинна. Розгородилася кордонами, богами, ненавистю, а хто може відгородитися від часу? [1, с. 582].

Художній час – це послідовність в описах подій, які сприйма- ються суб‟єктивно. Така модальність зображення часу є однією з форм індивідуальної мовної картини світу письменника. Внутрішньо- жанрова настанова історичного роману зумовлює значну кількість лексем на позначення концептів конкретного художнього часу ніч, день, година, місяць, вечір, схід сонця, захід сонця та ін. Названі лек- семи реалізують прагнення письменника до хронологічної конкрети- зації, найповнішого й найточнішого відображення подій та їх трива- лості в часових відрізках. Номінації часу на зразок ніч, день, година тощо, які переважають в оповідях, надають фрагментам тексту істо- ричної та художньої конкретики, раціонально-логічної деталізації. На відміну від лексичних конкретизаторів часу, формування авторської модальності в роздумах пов‟язане з лексемами минуле, минувшина, майбутнє, будущина, у яких семантика часу не конкретизована. Модальність таких роздумів, як правило, перебуває в площині час – людина, життя, народ, наприклад: Минуле, навіть відступаючи в людині, не зникає безслідно, воно переплітається з сущим, іноді лиш маячить на обріях свідомості, зринає у болючому спогаді або ж приходить у снах [1, с. 111]; Народові потрібні не виграні битви, не втішання славою і волею, не ситість і спокій на якийсь час, − йому потрібне майбуття. І очолити народ може тільки той, хто спро- можен забезпечити його майбуття на віки цілі. Забезпечити май- буття [2, т. 2, с. 4]; Події незліченні, як і люди. Минувшину згадують, дбаючи про будущину, а ще дехто – лякаючись тої будущини або остерігаючись її. У людини залежність на все життя. Від спогадів, од болю, від туги, але ж і од звитяг також [2, т. 2, с. 34].

Характерний для індивідуального стилю П. Загребельного при- йом створення філософської та інтелектуальної модальності тексту реалізований у лексико-асоціативному полі образу пам‟ять, яке ім- пліцитно активізує тему історії і народу, наприклад: …пробуджува- тиметься пам’ять, ця володарка людських діянь, ця байдужа реєстра- торка людських вчинків і гріхів, всемогутня володарка наших вчинків, велика цариця вічності, звитяжниця безодні небуття [2, т. 1, с. 110]; Пам’ять людська була глибшою за книги. Бо в книги не завжди зази- рають, а пам‟ять з людиною нерозлучна [1, с. 568]; Хто сказав, ніби Вавілонська вежа завалилася? Люди й далі будують її не зупиня- ючись, тільки зветься вона пам’яттю. Будують мільйони безімен- них, щоб одиниці стали пам’яттю. Яка несправедливість! А може, це і є найвища справедливість і доцільність життя? [2, т. 1, с. 5]. Лексеми пам‟ять, людина, книга, вічність, набуваючи контекстної емоційної конотації, формують авторську модальність філософських, психологічних роздумів.

Текст роману П. Загребельного «Я, Богдан» фіксує два оповідні пласти, втілені у двох суб‟єктах художнього мовлення – умовного оповідача (головного персонажа) і недекларованого автора. Харак- терна особливість тексту твору – відсутність змістових і вербальних меж між їхніми роздумами. Я – письменника і Я – героя переплетені, об‟єднані спільністю думки. Модальність авторських роздумів фор- мується як пам‟ять, спогад або міркування персонажа. Роздуми з вербальним центром людина ускладнюють текст, заглиблюють читача у внутрішній світ головного героя, розкривають, з одного боку,  велич, масштабність мислення, а з іншого – особисту драму, сумніви, вагання, притаманні і таким постатям, наприклад: І я з особливою гостротою збагнув там свою малість, своє безсилля, свою безсенсовість. Що чоловік? Очеретина під вітром. Що я роблю і навіщо? І чи те роблю, що мав би робити? [2, т. 1, с. 132]; Люди нагадують подорожнього, який, заглиблений у скорботу сущого, спостерігає  лиш вельми короткий відтинок путі [2, т. 1, 34]; …що таке людина? Це передовсім тіло, сутність її земна і доля. А дух віддано богові й дияволові, і вони б‟ються за нього тисячу літ, і ніхто не може перемогти так само, як чоловік не може перемогти ні свого духу, ні свого тіла [2, т. 2, с. 13].

Семантичне поле образу людина містить лексеми дух, душа, доля, самотність та ін. У романі «Я, Богдан» авторська модальність тво- рення образу Б. Хмельницького окреслена активізацією теми самот- ність, яка дистанційно експлікована в багатьох фрагментах тексту, наприклад: Почувався старим і самотнім. Людина й народжується для самотності, бо хіба не в прихованості й зачинають її і приво- дять на світ? А живеш на людях, і вони віддячують тобі хіба тим, що приходять на твій похорон. І вже тоді знов здобуваєш свою са- мотність навіки. Удень час знищується непомітно, він загублюєть- ся між клопотами і дріб‟язком, а вночі, коли нікого й нічого довкола, коли ти сам, − час тече, мов ріка, він оточує тебе темним морем самотини, яка пливе в безвість з невтримною повільністю і вперто несе тебе з собою [2, т. 1, с. 94]; Хто підняв мене над народом? Бог? Король? Випадок? Горе? І чому мене? Може, мої давні товариші перевищували мене здібностями й палом душевним, але всі вони були мертві, а мені дано вижити серед пекельних мук, в самотності, яка або ж знищує людину, або підносить дух її на вершини [2, т. 1, с. 148]; Мені було тяжко під ранковою зорею. Ніхто не поможе, ніхто не порадить. Холодна самотина генія [2, т. 2, с. 5]. «Призначення категорії модальності полягає в забезпеченні єдності і цілісності тексту як системи. Ця категорія відіграє винятково важливу роль в організації тексту, виступаючи логіко-композиційним компонентом висловлення. Можна стверджувати, що на рівні тексту їй властивий більш своєрідний набір засобів вираження порівняно з іншими текс- товими категоріями, а в великих текстах – складна взаємодія засобів актуалізації модальних значень» [3, с. 9]. Лексема самотність стає логіко-композиційним засобом цілісності мовного образу, ширше – тексту.

Інтонації авторської модальності притаманні реалізації образу народ. Індивідуальне світосприймання письменника породжує образ- ні асоціативні пари народ – дух, народ – розум, народ – мудрість, наприклад: А що народ без духу? [2, т. 1, с. 16]; Віки цілі минали, а на- родові моєму відмовляли в праві на розум і мудрість, бо мав годувати світ не розумом, а хлібом. Кого лиш не годував народ мій! [2, т. 1, с. 35]; Народ мій більше тяжіє до знаку діви, який чарує не самою лише красою, а й тихою мудрістю, і мудрість та розливається в народі моїм ширше й ширше, починаючи ще з князівських літописів, проби- ваючись крізь віки занепаду й здичавіння, пробуджуючись у київських школах і в острозькому друкуванні [2, т. 1, с. 37].

Авторська модальність роздумів письменника зумовлена відхи- ленням від «локальних» речей, переміщенням уваги на «вічні» теми, серед яких вербальний центр життя – смерть детермінує філософ- ську тональність текстових фрагментів, наприклад: …був уже не султан, не завойовник, а простий мандрівник, поет, мислитель. Пи- тав себе: що є життя? Тінь птаха на морській хвилі, правічний пил зодіаку над безміром пустель, схлип часу в каравані вічності, заблу- кане виття звірів у хащах, неминучість мандрів до смерті? [1, с. 129]; Людина вмирає, згасає повільно й невпинно, і не поможуть ні королі, ні боги, ніхто й ніщо. Де таємниця життя і смерті, тривання й ми- нущості? [2, т. 1, с. 93]; Незвичне ламає усталений лад, а це неминуче веде за собою нещастя для когось, надто для жінок, які усе своє жит- тя витрачають на відчайдушні зусилля дати бодай якийсь лад тій суміші хаосу й випадковостей, з яких і складається, власне, життя, коли на нього поглянути оком неупередженим і нечоловічим [1, с. 70]. Емоційно-оцінна модальність авторських роздумів з імпліцитно вираженим   поняттям   життя      перебуває                        в                   одній        змістовій     та емоційній сфері з поняттями дух, душа, людина, наприклад: Хіба ми не тимчасові на сім світі? Навіщо приходимо, і як маємо жити, і чи всіх терзає сумління, і чи кожен з нас спроможен поєднати свою душу ще з чиєюсь? [2, т. 2, с. 16].

Через вербальні центри роздумів формується психологічне та мовно-естетичне саморозкриття письменника. Суб‟єктивно-модаль- ний простір художнього твору зазнає образного втілення в текстових структурах переважно з компонентами філософсько-абстрактні по- няття (час), психологічні та морально-етичні поняття (самотність, пам‟ять), антропоцентричні поняття (людина, душа, дух, життя), національно-історичні поняття (народ) та ін.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Авторська модальність – центральна категорія, яка визначає формування мовної картини світу письменника та ідейної концепції художнього твору, вербалізованої словесною організацією тексту. Модальність виявляє антропоцентричну природу тексту. Крім лексичних одиниць фор- мування авторської модальності, потребують дослідження одиниці інших мовних рівнів.

Джерела та література

1. Загребельний П. Роксолана : роман / П. Загребельний. – К. : Дніпро, 1988. – 603 с.
2. Загребельний П. Я, Богдан (Сповідь у славі) : роман (початок) / П. Загребель- ний. – К. : Дніпро, 1984. – Т. 1. – 287 с. ; Загребельний П. Я, Богдан (Сповідь у славі) : роман (закінчення) / П. Загребельний. – К. : Дніпро, 1984. – Т. 2. – 285 с.
3. Бочкова О. С. Модальный аспект художественного текста (на материале про- изведений В. Ходасевича) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Русский язык» / О. С. Бочкова. – Краснодар, 2008. – 20 с.
4. Валгина Н. С. Теория текста / Н. С. Валгина. – М. : Логос, 2003. – 173 с.
5. Стилистический энциклопедический  словарь  русского  языка  /  под  ред.  Н. М. Кожиной. – М. : Флинта, 2006. – 696 с.

Голоюх Лариса. Лексические средства формирования авторской мо- дальности в текстах размышлений П. Загребельного. В статье раскрывается понятие авторской модальности как категории лингвистики текста. Исследу- ются механизмы формирования авторской модальности в размышлениях рома- нов П. Загребельного через активизацию лексического уровня текста, опреде- ляется идиостилистическая роль ключевых лексических единиц. Модальный компонент лексики выступает экспликатором эстетических, психологических и философских интенций писателя. Авторская модальность исследуется с помощью анализа таких вербальных центров художественного текста: народ, власть, мысль, слово, человек, женщина, время, память и др. Установлена связь авторской модальности и эмоционально-оценочного содержания фрагментов текста. Воплощение в тексте авторской модальности тесно связано с языковой картиной мира писателя, которая актуализирует связи между элементами лексического строения и соотнесенными с ними явлениями действительности.

Тексты исторических романов П. Загребельного фиксируют разные виды функционально-смысловых типов речи: повествование, описание, размышле- ние, которые выражают авторскую модальность в разной степени. В отличие от повествования и описания как текстовой формы фактуальной информации, размышление дает автору возможность сформулировать собственные интен- ции, образно смоделировать философские идеи, психологические состояния, эмоциональные оценки – элементы индивидуального мировосприятия.

Ключевые слова: модальность, авторская модальность, лингвистика текста, субъективно-оценочная модальность, художественный текст, вербальный центр.

Goloуukh  Larysa. Lexical  Means  in P.  Zagrebelny’s  Author’s  Modality.

The article highlights the author‟s modality as a linguistics category of the text. The activation of the text lexical level shows the mechanism of forming the author‟s modality in P. Zagrebelny‟s novels. The lexical modal component explains the subjective author‟s vision and the psychological author‟s revelation. The author‟s modality is showed by the analysis of verbal centers of the fiction. They are: people, Ukraine, authority thought, word, man, woman, time and so on. The author‟s modality is closely connected with linguistic world image. Also there is  the correlation between the emotional and estimated meaning of the text fragments and the author‟s modality.