УДК 811.161.2.‟37

Ніна Данилюк

МЕТАФОРА В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНОПІСЕННИХ ТЕКСТАХ

У статті розглянуто семантику та структуру метафори як важливої образотворчої одиниці в системі фольклорних тропів із переносним значенням, виділено її основні різновиди за будовою (прості та складні), за виділенням статичних і динамічних ознак людини й довкілля і за способом перенесення (рослина > людина, тварина, птах > людина, небесні світила і явища природи > людина, людина > небесні світила і явища природи, предмети і речовини > людина, міфічні істоти > людина, просторові або часові параметри > людина, предмети > абстрактні явища). Вказано на складність і здійснено спробу розме- жування метафор та епітетів, метафор і порівнянь, звернуто увагу на специфіку метафор-персоніфікацій, метафор-загадок і метафор-алегорій.

Ключові слова: метафора, народнопісенний текст, семантика, структура, переносне значення, проста метафора, складна метафора, метафоричний епітет, метафоричне порівняння, метафора-персоніфікація, метафора-загадка, метафора- алегорія.

Постановка наукової проблеми та її значення. Слово народної пісні виявляє свої художні якості в численних виразових засобах, найпоказовіші з яких – традиційні епітети, порівняння, метафори, метонімії, синекдохи, паралелізми, усталені словесні комплекси. Кожне слово-образ спирається на традиційну мовно-виразову систему фоль- клору загалом, що склалася на основі міфопоетичного світобачення.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Як відомо, тропи в художній літературі вивчали з часів Аристотеля, однак ще й донині не створено єдиної класифікації цих образів. Підтримуємо тих дослідників, які тлумачать тропи в широкому значенні, відносячи сюди вислови, що з‟являються внаслідок уподібнення одного явища іншому (порів- няння), перенесення найменування (метафора, метонімія, синекдоха, персоніфікація, алегорія) або видозміни значення (іронія, гіпербола, мейозис, літота, оксиморон) чи видозміни форми (перифраза) та виділення певної ознаки (епітет) з метою створення стилістичного ефекту [4, с. 186; 8, с. 320].

Виникнення тропів слушно пов‟язують передусім з асиметрич- ністю форми та змісту мовних знаків, із пошуком нових шляхів і засобів образного передавання змісту. Як писав О. О. Потебня, «для поетичного мислення у вузькому розумінні троп є завжди стрибок від образу до значення» [12, с. 187].

Як відомо, метафорою називають «один з основних тропів, який полягає в перенесені ознак з одного предмета на другий на підставі подібності» [4, с. 88]. Н. Д. Арутюнова зазначала, що в основі цього образу лежить логічний механізм порівняння й виявлення подібності між різними класами предметів [1, с. 367]. Метафори у фольклорних текстах досліджували О. О. Потебня [11], С. Я. Єрмоленко [4, с. 86–95], С. Є. Нікітіна [9, с. 79–80] та ін. Незважаючи на низку праць, присвя- чених особливостям метафори усної поезії, потребують глибших студій метафоричні одиниці в мові української народної словесності.

Мета і завдання статті. Мета статі – проаналізувати семантико- структурні та стилістичні ознаки метафори в мові української усної поезії. Її розв‟язанню підпорядковані такі завдання: виокремити мета- фори в досліджуваних текстах пісень, простежити структуру, семан- тику та специфіку функціонування, розмежувати власне метафори і метафоричні епітети, метафори і порівняння, розглянути метафори- персоніфікації, метафори-загадки і метафори-алегорії як особливі фольклорні різновиди виразових засобів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. У нашому розумінні народнопісенна мета- фора – це цілісна мовна одиниця, що виникає внаслідок семантичної взаємодії зіставлюваних слів-понять, одне з яких, як правило, вира- жене імпліцитно. У метафоричному центрі зреалізовано семи прямо- го й переносного значень, які послідовно виходять одне з одного. Метафорі фольклору властива відносна постійність словникового складу, повторюваність, відтворюваність у процесі мовлення. Напр., в одиницях Солодкії губи в куми, Солодші від меду [УНП, 1, с. 21]; Уста ж мої солодкії [УНП, 2, с. 63] метафоричний центр солодкії виявляє два значення: переносне – «який дає відчуття приємності» [СУМ, 9, с. 447] базується на прямому – «який має приємний смак; властивий цукрові, медові і т. п.». Метафоричний образ виникає вна- слідок асоціативного зіставлення компонентів губи, уста і мед зі спільною ознакою „приємний на дотик, смак‟.

Найпоширеніші різновиди метафоричних перенесень в усній сло- весності такі: 1) тварина (птах) > людина: а) назвою тварини, птаха, комахи позначено людину: Серце-чумаче, голубче, Чом ти не робиш, як лучче? [МВ, с. 40]; б) назви дій людини поєднано з фаунонімами, орнітонімами, астронімами тощо: З дороги, вороги. З дороги, Нехай перейде місяць і зора, Щоб наша Олена на шлюб ішла [ВП, с. 167] – „ритуально освітить дорогу на щастя‟; в) номінації дій птахів і тварин

«приписують» людині: Та до своєї, та до мамочки в гості полечу, Буду летіти, буду  кувати...  [ПРЖ,  с.  57];  2)  рослина  >  людина: а) назвою рослини позначено людину: Рожо моя милая (звертання до дівчини. – Н. Д.) [Л]; б) певна стадія розвитку рослини відповідає періодові життя людини: цвісти, квітнути, в‟янути, сушити,  спадати: Зсушила, зв’ялила чужа стороночка [ПРЖ, с. 55]; А як підеш від мене, Спаде красонька з тебе [СТ, с. 123]; 3) небесні світила і явища природи > людина: Зіронько ясна, яка ж ти красна (звертання до дівчини. – Н. Д.) [Л]; 4) людина > небесні світила і явища природи: Місяцю-королю, Засвіти по полю [УНП, 1, с. 176]; 5) предмети і речо- вини > людина: Через річеньку, через болото Подай рученьку, моє золото! [УНП, 1, с. 39]; 6) міфічні істоти > людина: Чортова  дівчина, яка зрядженая [МГ, с. 123]; 7) просторові або часові пара- метри > людина: Що до теї (дівчини. – Н. Д.) далекої Треба коні швидкі, А до сеї, близенької, Перелази низькі [ЛУ, с. 74]; 8) предмети > абстракт- ні явища Ой тота горівонька – То людська згубонька [ПРЖ, с. 215].

Прості метафори побудовані на зближенні предметів за однією ознакою (метафоричний центр – одне слово), а складні – на основі кількох асоціацій (мають кілька метафоричних компонентів). У пісен- них метафорах виділено статичні й динамічні ознаки людей і пред- метів довкілля. Якісні статичні ознаки передано за допомогою мета- форичних центрів, виражених прикметниками на зразок: У волиночки коса з золотого волоса [ПВ, с. 191] – „русява‟; Я тобі вірила в солодке слово, Та кам’яне серце в тебе, соколе! [ПК, с. 134]: солодке – „приємне‟, кам‟яне – „нечутливе‟ та ін. Якісні динамічні ознаки виражено в образах із метафоричними центрами–дієприкметниками на зразок: Чом ти, Дунай, став так смутен, Став так смутен, каламутен? [ЗЗ, с. 313] – „потемнілий‟.

Зауважимо, що кваліфікацію метафор цього типу ще не усталено. Одні вчені (В. І. Єрьоміна, В. М. Жирмунський) розглядають атрибу- тивні словосполучення фольклору з переносним значенням у групі метафоричних епітетів (термін О. М. Веселовського [2, с. 76]), інші відносять їх до метафор (Н. Д. Арутюнова, Л. І. Мацько). Вважаємо, що з боку семантики подібні вислови варто кваліфікувати як мета- фори, оскільки в них співіснують пряме і переносне значення, яке виникає внаслідок зіставлення на основі подібності.

Одним із різновидів метафоричних структур вважають так звані номінативні метафори (термін Н. Д. Арутюнової [1, с. 34]) на зразок Вийди до мене, моє серденько [УНП, 1, с. 224]; Серденько, рбонько, дорогий кришталю [УНП, 1, с. 224] і под. Їхніми центрами висту- пають поетичні синоніми-замінники слів-понять дівчина, хлопець, мати, батько та ін. У лінгвостилістиці немає єдиного підходу до природи таких засобів: а) епітетні звертання [15, с. 383]; б)  апелятиви у функції характеристики (Н. Д. Арутюнова) [1, с. 117]; в) метафорич- ні слова при звертаннях (А. П. Коваль) [6, с. 252] тощо. На нашу дум- ку, подібні вислови потрібно кваліфікувати по-різному, залежно від контексту. Напр., лексеми золото, кришталь, серце (сердечко, сер- денько), душка, розмова кохана (кохання) – як художні означення з метафоричним змістом „милий‟, „любий‟, „дорогий‟ у висловах на зразок Чорнушко-душко, Вставай раненько [ЛУ, с. 34]; Глянь, поди- вися здалеку на мене, Козаченьку, моє сердечко [НП, с. 243]. У разі повної заміни компонентів дівчина, хлопець, одиниці набирають ха- рактеру метафори: Через річеньку, через болото Подай рученьку, моє золото [УНП, 1, с. 39]; Здрастуй, здрастуй, серденько, Дорогий кришталю! [ПК, с. 93]; Ой які коржі? Пшеничнії Для своєї душки величної [ЛУ, с. 22]. У Словнику української мови в 11-ти томах вияв- ляємо різне ремаркування цих одиниць, як-от: душка, серце – «розм.»; золото – «перен., розм.»; кришталь – «нар.-поет.»[СУМ, 9, с. 148; СУМ, 3, с. 682; СУМ, 4, с. 355].

Вислови, у котрих наявні обидва компоненти зіставлення, оформ- лені у вигляді типових порівняльних конструкцій зі сполучниками (інколи опущеними), кваліфікуємо як порівняння, напр.: Ой ти ж мені обіцявся Любити, як душу [УНП, 1, с. 317]; Хлопці, бо хлопці, як соколи! [УНЛП, с. 573]. Якщо ж зіставлювальні компоненти присутні, однак немає формальних засобів порівняння, – це свідчить про неза- вершений перехід порівняння в метафору (метафорично-порівняльний образ), напр.: Дівчата-голубочки, Дайте скибку хліба [МГ, с. 13]; Браття мої, браття, Браття-соколята [ЛУ, с. 61]; Козаченьку-бар- віночку, хоч у неділечку (сватати. – Н. Д.) [ІМ, с. 133]. У тих випадках, коли назви сокіл, орел, рожа, калина та ін. заміщують (ототожнюють) зіставлюваний компонент, вислови розглядаємо як метафори, примі- ром: За ним (козаком. – Н. Д.) іде дівчинонька: «Вернися, соколе!» [УНП, 2, с. 279]; Ой куди ж ти од‟їжджаєш,  сизокрилий  орле? [АМ, с. 38].

Для фольклору показова група постійних метафор, у яких під- креслено динамічну ознаку за допомогою дієслівних метафоричних центрів, як-от: Синє море грає [ДЯ, с. 52] – „швидко рухається, бур- хає‟; Зсушив-скрушив парень дівку Своїм голосочком [УНП, 1, с. 294] – „причарував‟, „виснажив‟ і под. Серед них значну кількість станов- лять загальномовні, «стерті» від тривалого вживання метафори на зразок Зійшла зірка з підвечірка та впала додолу [ІМ, с. 46];  Стоїть місяць над горою [УНП, 1, с. 75], Ой на горі дощі ідуть [УНП, 1, с. 342] та ін. Оновлення образності переважно відбувається шляхом викорис- тання дієслова-синоніма, напр.: Слалася зоря до місяця, рано, рано [ВП, 249]; Де ж ти, мила, так барилася, Що вже ясная зірка ісхопилася? [ПРЖ, с. 191]. Дослідники фольклору – О. О. Потебня,  О. М. Веселовський та ін. [12; 2], пишуть про залишкову міфоло- гічність виразових одиниць, «олюднення» живих істот, рослин, пред- метів довкілля – наслідок відображення анімістичного погляду наших предків на природу. Це виявлено у прийомі персоніфікації, що як мовностилістичний засіб, за одними поглядами, становить різновид метафори [4, с. 124; 8, с. 377–378], за іншими – окремий троп або стилістичну фігуру [10, с. 460]. Варто зазначити, що механізм тво- рення нового значення тут такий самий, як і в метафорі: відбувається перенесення людина > жива істота, небесне світило, явище природи, абстрактне поняття. Дієслівний (рідше – іменний) центри поєднують елементи прямого і переносного значень у словах-назвах дій та якостей людини, напр.: Ясне сонечко усміхається [УНП, 2, с. 40] – „яскраво світить‟; Обізвався вітронько [УНП, 2, с. 302] – „зашумів‟; Смутний вечір, смутний ранок, (2) Десь поїхав мій коханок [УНП, 1, с. 48] – „похмурий‟; Ой зимо, зимо лютая [УНП, 1, с. 88] – „дуже холодна‟ та ін. Тому вважаємо подібні уособлення різновидами метафори.

У метафорах-образних мовних картинах на засадах антитези жар- тівливо протиставлено дівочу та парубоцьку вроду, приміром: Парубочая краса у смолі потопає, У дьогті виринає... – А дівоча краса у меду потопає, У патоці виринає [З, с. 126]; Бо дівоцька краса в меді намачана, На Дунаю прана, на шнурах вішана, На маглі тачана, До скрині схована… Парубоцька краса в пиві намачана, На калюжі прана, на колах вішана, Патикой тачана, До скрині схована… [З, с. 127].

У фольклорних творах знаходимо вислови, котрі ми схильні ква- ліфікувати як метафори-загадки. Подібно до загадки, що має форму прямого або непрямого запитання, опису, заховані для відгадування,  у них поняття, про яке йдеться, слід встановити за допомогою лексич- ного оточення, контексту, напр.: Кроковеє колесо Вище тину стояло, Много дива видало [НП, с. 14] – „сонце‟. Тлумачення цього  образу  О. О. Потебня пов‟язував із відновленням внутрішньої форми: «Мож- на собі уявити, що цю пісню хто-небудь зрозуміє в буквальному значенні, тобто не зрозуміє її зовсім […]: кроковеє колесо, яке дивиться понад тином? Але хай ця дурниця одержить внутрішню  форму, і від пісні повіє на нас весною природи й дівочого життя. Це жовте колесо – сонце; сонце дивиться зверху й бачить багато дива…» [12, с. 47]. Підтвердженням того, що таке сприймання крокового ко- леса як сонця слушне, слугує порівняння з весільної пісні: Колесом- колесом Сонечко вгору йде... [АА, 1, с. 106].

Серед метафор-загадок трапляються досить оригінальні образи, як-от: Через наше та подвір‟ячко Чорним шовком пересновано, Ка- линою перетикано, Піском жовтим пересипано [ВП, с. 126]. Зміст подібних одиниць нерідко «відгадано» в тому ж самому тексті: «Що чорний шовк – то коса твоя, Калинонька – то краса твоя; Кали- нонька – то краса твоя, Пісок жовтий – то сльоза твоя» [ВП, с. 126]. Близькі до названих засобів метафори-алегорії, в яких абстрактні поняття втілено в конкретних образних назвах [16, с. 7; 8, с. 378–379]. О. О. Потебня зауважував, що «алегорія – фантастичний образ, ство- рений або взятий ad hoc тільки заради значення. Спільне дано ante» [11, с. 239]. Традиційні алегоричні одиниці найчастіше використо- вують у казках і байках, де, зокрема, лисиця – носій хитрості, вовк – простакуватості, заєць – полохливості, їжак – мудрості тощо, а їхні вчинки і спосіб життя відповідають людським. У пісенних текстах алегоричні образи не відзначаються особливою постійністю. Т. І. Ко- лотило поділив основні алегоричні образи на дві групи: зооморфні та антропоморфні [7]. Очевидно, їхній склад можна було б розширити за рахунок виокремлення фітоморфних та інших засобів. Усі ці одиниці ґрунтуються на відтворенні людських характерів і взаємин в образах тварин, рослин, предметів, явищ природи тощо. Напр.,           родинні стосунки відображено у відомих  піснях  «Ходить гарбуз по   городу», «Ой що ж то за шум учинився», «Ой полола горлиця лободу» та ін. У першому творі гарбуз – фітоморфний алегоричний образ господаря, диня – господині, огірочки – синів та дочок і т. д.: Ходить гарбуз по городу, Питається свого роду: Ой чи живі, чи здорові Всі родичі гарбузові? Обізветься жовта диня: – Ось я, твоя господиня! Обі- звуться огурочки: – Ось ми, твої сини, дочки! [ММД, с. 72].

Чимало алегоричних висловів ужито в дитячих, жартівливих піс- нях, напр.: Ой се ж лежить комарище, славного війська козачище [СБГ, 2, с. 275]. Однак трапляються такі мовні одиниці й у календарно- обрядових, соціальних (історичних), родинних піснях. Нерідко до подібних  контекстів  уходять  слова  на  позначення міжособистісних стосунків чи назви осіб, які виконують обрядові функції, що посилює іронічне забарвлення, як-от: Ой задумав щиголь Удруге жениться,  Та синицю брати. Пішов же він в чисте поле Громади збирати. Що старостою орел, Підстаростой журавель, Лебідь дружком, А сокіл піддружий [ІМ, с. 291]; Побратався Сокіл З сизокрилим Орлом; Ни так побратався, А як покумався [ДЯ, с. 179]. Інколи птахів і тварин позначено іменами й по батькові людей: Вернись, сова Дем’яновна! – Не вернуся, Степанович, Єсть у тебе кращі мене: Що орляка Дени- сович, А журавель Борисович, А шуліка Іванович, А сорока Степа- новна, А ворона Уласовна [ІМ, с. 293]. Варіанти мовного зображення цих ситуацій В. М. Скрипка виявив у чеському, словацькому, росій- ському та українському фольклорі [14]. Приміром, у білоруських текстах, записаних П. В. Шейном, горобець іменується Карповичем а сова Савельевной, Лазаревной [17].

Учені слушно звертали увагу на те, що алегоричні одиниці варто відрізняти від символічних: «Символ та А. [алегорію] часто тракту- ють як дві форми інакшомовності. На відміну від символа, А. [алего- рія] характеризується однозначністю інтерпретації» [10, с. 33]. Тобто, символічні образи – багатозначні, алегорія ж однозначно передає суть явища, предмета чи ознаки.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, ме- тафоричні образи в народній поезії різноманітні за формою й семан- тикою. Найбільше одиниць стосуються слова-поняття людина. Особ- ливі різновиди цих тропів в усній словесності – метафори-персоні- фікації, метафори-загадки, метафори-алегорії, а також метафори- образні картини. Вивчення метафоричних одиниць варто продовжити в напрямі аналізу жанрових різновидів фольклорних текстів, вияв- лення індивідуально-авторських трансформацій та регіональних особливостей традиційних образів.

Джерела та література

1. Арутюнова Н. Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) / Н. Д. Арутю- нова // Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. – [2-е изд, испр.]. – М. : Яз. рус. культуры, 1999. – С. 346–385.
2. Веселовский А. Н. Историческая поэтика / А. Н. Веселовский ; [ред., вступ. ст. и примеч. В. М. Жирмунский]. – [2-е изд., испр.]. – М. : УРСС, 2004. –  648 с.
3. Еремина В. И. Метафорический эпитет (из поэтики фольклора) / В. И. Ере- мина // Изв. АН СССР. Сер. л-ры и яз., 1967. – Т. 26. – Вып. 2. – С. 144–152.
4. Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістич- них термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор ; [ред. С. Я. Єрмо- ленко]. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.

5. Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова : [монографія] / С. Я. Єрмо- ленко. – К. : Наук. думка, 1987. – 245 с.
6. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови : [підруч. для філол. ф-тів ун-тів] / А. П. Коваль. – [3-є вид., доп. і переробл.]. – К. : Вища шк., 1987. – 351 с.
7. Колотило Т. І. Українська народна пісенна алегорія : [монографія] / Т. І. Ко- лотило. – Кам‟янець-Подільський : Кам‟янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2009. – 181 с.
8. Мацько Л. І. Стилістика української мови : підруч. [для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.] /  Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько  ; ред.        Л. І. Мацько. – [2-ге вид., випр.]. – К. : Вища шк., 2005. – 462 с.
9. Никитина С. Е. Устная народная культура и языковое сознание / С. Е. Ники- тина. – М. : Наука, 1993. – 189 с.
10. Никитина С. Е. Экспериментальный системный толковый словарь стилисти- ческих терминов / С. Е. Никитина, Н. В. Васильева. – М. : Ияз РАН, 1996. – 172 с.
11. Потебня А. А. Теоретическая поэтика / А. А. Потебня. – М. : Высш. шк., 1990. – 344 с.
12. Потебня О. Естетика і поетика слова : збірник / Олександ Потебня ; [пер. з рос., упоряд., авт. вст. ст., приміт. І. В. Іваньо, А. І. Колодна]. – К. : Мистец- тво, 1985. – 302 с.
13. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
14. Скрипка В. М. Українська, чеська та словацька народна лірика (історико- порівняльне дослідження) / В. М. Скрипка. – К. : Наук. думка, 1970. – 227 с.
15. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / [ред. І. К. Білодід]. – К. : Наук. думка, 1962. – 496 с.
16. Чорнописький М. Алегорія / Михайло Чорнописький // Українська фолькло- ристика : словник-довідник / [уклад. і заг. ред. М. Чорнописького]. – Терно- піль : Підручники і посібники, 2008. – С. 7–8.
17. Шейн П. В. Белорусские народне песни с относящимися к ним обрядами, обычаями и суевериями / П. В. Шейн. – СПб. : [б. и.], 1874. – 130 с.

Умовні скорочення джерел

АА, 1 – Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу : в 3 т. /     А. Н. Афанасьєв. – М. : Соврем. писатель, 1995. – Т. 1 : 1995. – 416 с.

АМ – Народные южнорусские песни: издание Амвросия Метлинского / Амвро- сий Метлинский. – К. : [б. и.], 1854. – 472 с.

ВП – Весільні пісні / [упоряд., авт. вступ. ст. М. М. Шубравська]. – К. : Дніпро, 1988. – 475 с.

ДЯ – Українські народні пісні, наспівані Д. Яворницьким. Пісні та думи з ар- хіву вченого / [упоряд., авт. вст. ст., прим. та комент. М. М. Олійник-Шуб- равська]. – К. : Муз. Україна, 1990. – 453 с.

З – Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / [упоряд., авт. передм. та пер. М. Москаленко]. – К. : Дніпро, 1988. – 294 с. ; іл.

ЗЗ – Закувала зозуленька : антологія української народної творчості. Пісні, прислів‟я, загадки, скоромовки / [упоряд., авт. передм. та приміт. Н. С. Шу- мада]. – К. : Дніпро, 1987. – 392 с. ; іл.

ІМ – Народні пісні в записах Івана Манжури / [упоряд., авт. вст. ст. та приміт. Л. С. Каширіна]. – К. : Дніпро, 1974. – 351 с.

Л – Записи автора  1998–2002  рр.  від  Т.  М.  Данилюк,  1932 р.  н.,  жительки м. Луцька Волинської обл. (архів автора).

ЛУ– Леся Українка. Зібрання творів : у 12 т. – Т. 9 : Записи народної творчості. Пісні, записані з голосу Лесі Українки / Леся Українка. – К. : Наук. думка, 1977. – 431с.

МВ – Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича / [упоряд., авт. передм. і прим. О. І. Дей]. – К. : Наук. думка, 1983. – 528 с.

МГ – Народні пісні в записах Миколи Гоголя / Упоряд., післямова і прим.

О. І. Дея. – К.: Муз. Україна, 1985. – 202 с.

ММД – Максимович М. Дні та місяці українського селянина / [пер. з рос., упоряд., авт. вст. ст. та прим. В. Гнатюк]. – К. : Обереги, 2002. – 189 с.

НП – Народні перлини / [упоряд., авт. вст. ст. М. Стельмах]. – К. : Дніпро, 1975. – 391 с.

ПВ – Пісні з Волині / [упоряд., авт. прим. та вст. ст. О. Ф. Ошуркевича]. – К. : Муз. Україна, 1970. – 333 с.

ПК – Пісні кохання / [упоряд., авт. вст. ст. та прим. О. І. Дей]. – К. : Дніпро, 1986. – 366 с. ; іл.

ПРЖ – Пісні родинного життя / [упоряд., авт. вст. ст. та прим. Г. В. Довженок]. – К. : Дніпро, 1988. – 359 с.; іл.

СБГ – Словарь української мови / [зібр. ред. журн. «Кіевская Старина», упоряд. з дод. власного матеріалу Борис Грінченко] : в 4 т. – К., 1907–1909 (Ре- принт. вид. – К. : Лексикон, 1996).

СТ – Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич / [упоряд., авт. вст. ст. та прим. С. В. Мишанич ; упоряд. мелодій М. В. Мишанич ; ред. О. І. Дей]. – К. : Наук. думка, 1982. – 420 с.

СУМ, 9 – Словник української мови / [ред. кол. І. К. Білодід (голова) та ін.] :     в 11 т. – К. : Наук. Думка, 1978. – Т. 9. – 916 с.

УНЛП – Українські народні ліричні пісні / [упоряд. М. М. Гордійчук, А. М. Кінь- ко, М. П. Стельмах ; ред. М. Т. Рильський]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1960. – 687 с.

УНП, 1, 2 – Українські народні пісні / [ред. М. Т. Рильський, К. Г. Гуслистий] : у 2 кн. – К. : Мистецтво, 1955. – Кн. 1. – 484 с.; Кн. 2. – 416 с.

Данилюк Нина. Метафора в украинских народнопесенных текстах. В статье рассмотрена семантика и структура метафоры как важной образотвор- ческой единицы в системе фольклорных тропов с переносным значением, определены ее основные разновидности по структуре (простые и сложные), по выделению статических и динамических качеств человека и внешней среды, и по способу переноса (растение > человек; животное, птица > человек; небесные светила и явления природы > человек; человек > небесные светила и явления природы; предметы и вещества > человек, мифические существа > человек, пространство или временные параметры > человек, предметы > абстрактные явления). Указано на сложность и сделана попытка размежевания метафор и эпитетов, метафор и сравнений, обращено внимание на специфику метафор- персонификаций, метафор-загадок и метафор-аллегорий.