УДК 81’27: 82-341

Олена Кузьмич

 НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ У СТРУКТУРІ КОМІЧНОГО

У статті йдеться про національний компонент у структурі комічного. Проаналізовано вияв національних особливостей у цьому феномені. Наведено прізвища дослідників розгляданого явища. Схарактеризовані види сміхової культури. Названо об’єктивний критерій комічного з погляду національної специфіки. Показано спільне бачення різними народами певних людських вад. Доведено, що для національного комізму характерне поєднання національного й універсального, оскільки всі народи висміюють однакові явища дійсності, які є результатом комедійного сприйняття. Наголошено, що універсальна природа сміхової культури виявляється передусім в осміюванні різними людьми однотипних вад, які виступають об’єктами комедійного сприйняття. Підкресле­но, що потрібно враховувати великі комедійні можливості, закладені в на­ціональній мові, яка може виступати як особливий і як самостійний художній засіб комедійної інтерпретації життєвого матеріалу.

Ключові слова: комічне, національна мова, національний компонент, національні особливості, об’єктивний критерій комічного, національна специфіка.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Говорячи про на­ціональні особливості гумору, варто взяти до уваги, що він найчас­тіше має справу з певним національним характером людини чи персо­нажа твору. Комізм людини в житті невіддільний від національних особливостей його характеру. Комізм персонажа в мистецтві також національно зумовлений і не тільки національними особливостями сприйняття явищ художником, але й національними особливостями предмета відображення. У зв’язку з цим виникає питання про на­ціональний характер не тільки форми в мистецтві, але й про елементи національної специфіки, вміщені в самому змісті твору [3, с.40].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Явище національного змісту в  явищі комічного знайшло своє відображення у працях М. Бахтіна, А. Бергсона, Ю. О. Борєва, О. М. Калити, В. Я. Проппа,  Я. Є. Ельсберга. Але незважаючи на значну кількість публікацій, окремі компоненти цього феномену потребують доповнення.

Мета і завдання статті. Мета статті – дослідити національний компонент у структурі комічного. Мета статі зумовила розв’язання таких завдань: показати причини виникнення національно-специ­фічних мов світу, проаналізувати національні особливості гумору, назвати чинники національної специфіки комічного.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Народний сміх виконує досить важливу суспільну функцію. Він сприяє об’єднанню соціуму, виступає своєрід­ним соціальним «фільтром» і служить для підтримки моральних якостей людини.

Комізм може мати причиною відмінності не тільки в соціальних, але й побутових формах життя, наприклад, у двох різних народів у той самий час. Якщо кожен народ має свої зовнішні і внутрішні форми буття, вироблені ходом розвитку його культури, то смішним буде уявлятися все те, що цим нормам не відповідає. Тут криється причина того, чому так часто смішними уявляються іноземці. Сміш­ни­ми вони бувають тільки тоді, коли виділяються, відрізняються своїми дивацтвами від тих, до кого вони приїхали. Чим різкіші відмін­ності, тим імовірніша можливість комізму. Недосвідченим, наївним людям будуть здаватися смішними незвичні поведінка і жести іноземців, дивні для нашого вуха звуки іншої мови, коли вони розмовляють своєю рідною мовою, чи неможлива вимова, коли вони починають перекручувати іншу мову [5, с. 45].

Причини виникнення національно-специфічних мовних картин світу мають екстралінгвальний характер. Узагальнено їх можна поді­лити на дві групи:

1) різні фрагменти реальної дійсності, які впливають на ко­лек­тивну свідомість етносу (природні умови, у яких існує етнос, і ство­рена ним матеріальна культура);

2) особливості колективної етнічної свідомості носіїв мови, що виявляються, насамперед, в емоційно-оцінних, соціально-оцінних, мо­рально-етичних компонентах мови.

Для національного комізму так само характерне поєднання на­ціонального та універсального. Універсальна природа сміхової культу­ри виявляється передусім у тому, що всі народи висміюють однакові явища дійсності, які є об’єктами комедійного сприйняття. Але діалек­тика національного та універсального (загальнолюдського) пронизує не лише змістовий компонент артефактів національної культури (ідею, тематику і проблематику), а й формальний її бік. На цьому рівні простежується взаємовплив художніх традицій і досягнень різних на­родів, відкриття нових художніх форм та засобів творення художніх образів і їх поступове поширення в різних національних культурах [4, с. 21].

Народний сміх і його форми – найменш вивчена сфера народної творчості. Вузька концепція народності і фольклору, яка складалася в епоху передромантизму і завершена в основному Гердером і роман­ти­ками, майже не вміщувала в свої межі специфічної народної культу­ри і народного сміху у всьому багатстві його вияву. І в наступ­ному розвитку фольклористики і літературознавства народ, який сміється на площах, так і не став предметом хоча б якогось пильного і глибокого культурно-історичного, фольклористичного і літературо­знавчого вивчення. У науковій літературі, присвяченій обряду, міфу, ліричній та епічній народній творчості, сміховому моменту відведено тільки найскромніше місце. Водночас головний недолік поля­гає в то­му, що специфічна природа народного сміху сприймається повністю спотворено, оскільки до нього додають зовсім чужі йому уявлення й поняття про сміх.

Але і об’єм, і значення цієї культури в середні віки і в епоху Відродження були величезними. Цілий неозорий світ сміхових форм і виявів протистояв офіційній і серйозній культурі церковного та феодального середньовіччя. За всієї різноманітності цих форм і виявів майданне святкування карнавального зразка, окремі сміхові обряди і культи, блазні, велетні, карлики,  потвори, скоромохи та ін. – усі вони, ці форми, мають єдиним стиль і є частинами єдиної і цілісної народно-сміхової карнавальної культури.

Усі різноманітні вияви народної сміхової культури за їхнім ха­рактером можна розподілити на три основні види форм: 1) обря­дово-видовищні форми (святкування карнавального зразка, різно­ма­нітні майданні сміхові дійства та ін.); 2) словесні сміхові (зокрема й пародійні) твори різного типу: усні і писемні, латинською і народною мовою; 3) різні форми і жанри фамільярно-майданної мови: (лайки, божіння, клятва та ін). Усі ці три види форм, які відображають – не зважаючи на їхню різнорідність – єдиний сміховий аспект світу, тісно взаємопов’язані і переплітаються один з одним [1, с. 6–7].

Я. Є. Ельсберг бере до уваги як об’єктивний критерій комічного «сміх більшості». «Отже, – пише він, – сміх переважної більшості, сміх народу як результат правильного сприйняття об’єктивного змісту сатиричного твору – ось що передусім повинно цікавити дослідника сатири. Саме цей сміх відображає передову соціальну роль сати­ричного мистецтва» [6, с. 182].

Говорячи про соціальний характер сприйняття комічного, варто враховувати, що в почуття комічного є національні особливості, він має національну специфіку. Характеризуючи національні особливості гумору, варто підкреслити, що для всіх народів, в силу їхньої спорідненості і єдності законів суспільного розвитку, однаково зро­зуміла сутність комічного явища. Ті самі явища: скнарість, дурість, жадібність – з однаковою непримиренністю висміюють різні народи. При цьому способи і засоби висміювання, комічні порівняння можуть бути найрізноманітнішими і вони завжди пов’язані з особливостями національного побуту, національного традицій, зі специфікою на­ціональної культури.

Ось як різні народи в своїх прислів’ях і приказках висміюють ду­рість: «де  ти був, коли Бог розум роздавав?»; «дурний доду­мається тільки після обіду» (українські);  «бійся корови спереду, коня ззаду, а дурня зусібіч»; «розумний, як піп Семен: книги продав та карти купив, забився в стодолу та грає один»; «не бійся ворога ро­зумного, а бійся ворога дурного»; «у нього в голові ріденько засіяно»; «з твоїм розумом тільки в горосі сидіти»; «спитай у нього «Чого ти дур­ний?»; «У вас, скаже, вода така»; «у нього із голубника голуби відлетіли»; «дурний до пупа, а що вище, то ще дурніше»; «такий дурень, що тільки вуха пришити»; «знайшов дурень свою іграшку – лобом горіхи розбивати»; «дурнів не сіють: самі родяться»; «качок б’ють після Петрова дня, а дурнів – завжди», «дурня навчати, як мертвого лікувати»; «розумний научить, дурень наскучить»; «і дурень свята знає, але буднів не пам’ятає» (російські); «за дурною головою нема ногам спокою» (білоруська); «розумний дивиться на вогонь, а дурний – в казан»; «розумному – натяк, дурному – палиця»; «поки розумний думає, дурень вже робить»; «розумного пошли –  одне слово скажи, дурня пошли – три скажи, та й сам за ним піди» (киргизька); «О Боже! замість зросту з верблюда, дай розуму з ґудзик» (татарська); «мудрецю досить дати знак, а дурню мало палки»  (єврейська); «дурний осел, дурніший – дурень» (вірменська); «краще бути одному, ніж з дурнем» (французька); «якщо ти сховаєш дурня, він залишить своє ім’я на стінці» (англійська); «забороніть щось дурню – він обов’язково це зробить»; «дурні роблять вузлики, а розумні повинні їх розплутувати» (шотландські); «коли ти зустрінеш дурня, прикинься, що ти зайнятий» (іспанська); «риб ловлять вудочками, дурнів – словами»; «він прикрашає свій рід, як осел кінську ярмарку» (німецькі); «чоловік з порожньою головою губить свою шапку в юрбі»; «плач не за мертвим, плач за дурним» (турецькі).

Якщо своєрідна краса степу не завжди зразу може бути зрозу­мілою жителю Чукотки, а житель джунглів не зразу зможе відчути красу тундри, завдяки близькості комічного до суспільно важливих у житті людей процесам, воно відразу доступне і зрозуміле всім народам. Комічність дурості – загальнозрозуміла, і у всіх народів дурість, як і жадібність, викликає насмішки.

Національний момент у гуморі і дотепності надзвичайно важли­вий, адже тут є яскраво виражений зв’язок і зумовленість коме­дійного сприйняття з національним психічним складом характеру, національними культурними традиціями, а також відчувається особ­лива зумовленість сприйняття комічного естетичним ідеалам, на яких завжди лежить відбиток національних особливостей певного народу. До того ж варто зважати на багаті комедійні можливості, закладені в національній мові, що може виступати як особливий і як самостійний художній засіб комедійної інтерпретації життєвого матеріалу. У ка­ламбурі, грі слів, національні особливості гумору через свою на­ціо­нальну форму постають перед нами з особливою силою і збе­рі­гають майже не передавану засобами іншої мови особливу на­ціональну красу і колорит [3, с. 39–40].

У мовній картині світу кожного етносу універсальне і на­ціональ­но-своєрідне, зумовлене специфікою національного осмислен­ня навко­лишнього світу, накладаючись, утворюють ту частину мовної картини світу, яка містить національну специфіку. Національна мовна картина світу є інваріантною частиною загальнолюдської мовної картини світу і забезпечує взаєморозуміння носіїв однієї мови та здатність розуміння ними текстів, які віддалені від них у часі, тобто належать до попе­редніх історичних епох.

Причини виникнення національно-специфічних мовних картин світу мають екстралінгвальний характер. Узагальнено їх можна по­ділити на дві групи:

1) різні фрагменти реальної дійсності, що впливають на колек­тивну свідомість етносу (природні умови, у яких існує етнос, і ство­рена ним матеріальна культура);

2) особливості колективної етнічної свідомості носіїв мови, які виявляються насамперед в емоційно-оцінних, соціально-оцінних, мо­рально-етичних компонентах мови.

Для національного комізму так само характерне поєднання на­ціонального та універсального. Універсальна природа сміхової культу­ри виявляється передусім у тому, що всі народи висміюють однакові явища дійсності, які є об’єктами комедійного сприйняття. Але діалек­тика національного та універсального (загальнолюдського) пронизує не лише змістовий компонент артефактів національної культури (ідею, тематику і проблематику), а й формальний її бік. На цьому рівні простежується взаємовплив художніх традицій і досягнень різних народів, відкриття нових художніх форм та засобів творення художніх образів і їх поступове поширення в різних національних культурах             [4, с. 20–21].

За А. Бергсоном [2, с. 116], національну специфіку комічного визначають такі чинники: 1) комізм ситуацій, який полягає у тому, що письменник як представник національного мовного типу відтворює об’єктивну дійсність очима національного сприймання та створює у своїх текстах національні типи; 2) мовний комізм, який полягає у тому, що однакові об’єкти висміювання в різних мовах реалізуються за допомогою специфічних мовних засобів.

За О. М. Калитою [4, с.27], національний компонент у структурі комічного пов’язаний з іншими складниками: інтернаціональним, соціально-груповим та індивідуально-психологічним. Ієрархічну за­леж­ність між цими компонентами можна продемонструвати у вигляді схеми:

інтернаціональний (загальнолюдський) компонент → національний компонент → соціально-груповий компонент → індивідуально-психологічний компонент.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, людям властиво по-різному сприймати різні форми комічного. Остан­ні визначає історичний, соціальний та національний чинник. Названі фактори виступають дієвим чинником під час утворення, трансфор­мації і дії мовної картини світу. Комічне має національну своєрід­ність, і водночас у ньому виразно виявляються інтерна­ціональні і загальнолюдські риси. Дослідження аналізованого феномена можна продовжувати в порівняльному аспекті.

Джерела та література

1. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. Бахтин. – М. : Худ. лит., 1990.  – 526 с.

2. Бергсон А. Сміх. Нарис про значення комічного / А. Бергсон. – К. : «Д.Л.», 1994. – 166 с. –  (Серія «дух і літера»).

3. Борев Ю. О. О комическом / Ю. О. Борев. – М. : Искусство, 1957. – 232 с.

4. Калита О. М. Мовні  засоби вираження іронії в сучасній українській малій прозі : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / О. М. Калита. – К. : Нац. пед. ун-т ім. М. П. Дра­гома­нова,  2006. – 210 с.

5. Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха. – 2‑е изд. / В. Я. Пропп. – СПб : Алетейя, 1997.  – 287 с.

6. Эльсберг Я. Е. Вопросы теории сатиры / Я. Е. Эльсберг.  –  М. : Советский писатель, 1957. –  427 с.

Кузьмич Елена. Национальный компонент в структуре комического. В статье говориться о национальном компоненте в структуре комического. Ана­лизируется выявление национальных особенностей в этом феномене. Названы фамилии исследователей этого явления. Характеризуются виды смеховой культуры. Перечисляются причины возникновения национально-специфи­ческих языков мира. Показано общее видение разными народами определенных недостатков человека. Доказано, что для национального комизма характерно сочетание национального и универсального, потому что все народы высме­ивают оди­наковые явления действительности, которые есть результатом комедийного восприятия. Говорится, что универсальная природа смеховой культуры про­является, прежде всего, в том, что всем народам присуще поддавать осмеянию те недостатки, которые выступают объектами комедийного восприятия. Под­чер­кивается, что нужно учитывать богатые комедийные возможности, зало­женные в национальном языке, который может выступать как особенное и как самостоятельное художественное средство комедийной обработки жизненного материала.

Ключевые слова: комическое, национальный язык, национальный компо­нент, национальные особенности, объективный критерий комического, на­циональная специфика.

Кuzmych Olena. National component in the comic structure. The article deals with the national component in the structure of the comic. Expression of the national specificity this phenomenon are analyzed. The names of scientists involved in this problem are given in the article. Types of the comic culture are characterized. An objective criteria of comic as an expression of national identity are underlined. The reasons for the creation of the nationally-specific languages are listed. The national comedy are characterized by a combination of national and universal because all people ridicule the same aspects of reality if they are the result of the comedy perception are proved. It is underlined that we must take into account rich comic opportunities which exists in the national language which can be special and individual artistic means of the comic interpretation of life material.

Key words: comic, national language, national component, national characteristic, an objective criteria of comic, national specificity.