УДК 811.161.2’282.2(477.87)

Галина Шкурко 

НАЗВИ КІННОЇ УПРЯЖІ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРАХ ЗАКАРПАТТЯ

Назви кінної упряжі становлять лексико-семантичну групу назв традицій­них видів транспорту. У статті проаналізовано назви кінної упряжі в україн­ських говорах Закарпаття. Здійснено спробу аналізу номенів у лексико-етимо­логічному, словотвірному та лінгвогеографічному аспектах. Дослідження побу­довано на матеріалі, зібраному експедиційним методом у 80 населених пунктах Закарпатської області. Обґрунтовано актуальність розгляду лексики на позна­чення кінної упряжі. Ця лексико-семантична група ще не була предметом комплексного дослідження в українській мові. Ми виявили окремі зауваження, фрагменти щодо цієї теми в інших працях. Автор виділяє в межах лексико-семантичної групи окремі семеми. Це сприяє структуризації зібраного мате­ріалу, чіткому поділу за функціональним призначенням. Простежуємо ареальне поширення на українській діалектній території, наводимо паралелі з фольклор­них, лексикографічних та етнологічних джерел. Робимо спробу пояснити ети­мологію та творення лексем тематичної групи. Дослідження лексико-семантич­них груп сприяє вивченню системної організації і тенденцій розвитку лексичної будови української літературної мови.

Ключові слова: українська лексика, лексико-семантична група, семема, номен, діалектні назви кінної упряжі, українські говори Закарпаття.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Незважаючи на посилений інтерес мовознавців до семантичних особливостей лексич­них одиниць, питання характеристики лексико-семантичної групи і системних відношень у її межах залишається актуальним на сучас­ному етапі розвитку мовознавства. Назви, пов’язані з кінною упряж­жю, стоять на межі зникнення, тому важливо зафіксувати їх на українській діалектній території. До того ж об’єднання номенів за певним семантичним критерієм та дослідження утворених груп дає можливість простежити тенденції розвитку мови, міжмовні зв’язки.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Дослідження лексико-семан­тичної групи назв кінної упряжі фрагментарно стосуються праці М. Глушка, Т. О. Гонтар, М. Мушинки та ін.

Метою дослідження є аналіз лексико-етимологічних, словотвір­них особливостей назв кінної упряжі, поширення на українській діалектній території, а також визначення тенденцій розвитку системи цих назв. Нашим завданням є виділити основні лексико-семантичні групи назв кінної упряжі, здійснити спробу проаналізувати за семан­тичним, територіальним, словотвірним та етимологічним показниками.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Назви кінної упряжі становлять багату се­мантичну мікросистему, що належить до групи назв традиційних видів транспорту. У межах лексико-семантичної групи «назви кінної упряжі» ми виділили такі поняття.

Семема «збруя (загальна назва)» представлена такими лексемами: у′пр′аж (закарп. ужан., сх. боржав. гов.), упр′áга (закарп. пн. ужан. гов.), упр′áжка (закарп. боржав. гов.), зáпр′ах (окремі закарп. пн. ужан. гов.), хам (окремі закарп. марамор. гов.), хамá (гуц. гов., закарп. верхов., марамор. гов., частково боржав. гов.), хáми (закарп. боржав. гов.), хами′ (закарп. боржав. гов.), хомы′то (закарп. сх. ужан. гов.), чверт (закарп. сх. ужан. гов.), чвирц′ (закарп. сх. ужан. гов.), штверц′ (закарп. сх. ужан. гов), сéрсам (закарп. ужан. гов.), серсáма (закарп. ужан. гов.).

Значення «ремінна частина збруї, яку накладають коневі на го­лову і причіпляють до неї віжки» має таких репрезентантів: голóвка (закарп. боржав. гов.), голόвник (закарп. боржав. гов.), головáч (за­карп. ужан. гов.), головáчка (закарп. ужан. гов.), голови′ц′а (закарп. пн. ужан. гов.), наголόвник (усі обстежені гов.), заголóвник (закарп. верхов. гов.), поголόвник (закарп. марамор. гов.), óглавиц′ (закарп. ужан. гов.), наголовáч (окремі закарп. верхов. гов.), кантáр (біль­шість обстежених закарп. гов., гуц. гов.), кантáрка (гуц. гов.), капуцáн (окремі закарп. боржав. гов.), гнуздéчка (закарп. півд. борж. гов.), кантáр з дз′όбалами (окремі закарп. марамор. гов.).

Семема «частина збруї, яку накладають коневі на голову, виго­товленої з мотузки, одягають під час випасання коня» репрезентована такими лексемами: кетефíй (закарп. ужан. гов.), кетéфій (закарп. ужан. гов.), кетефíк (гуц. гов., окремі закарп. марамор. гов.), кетефíйк (кетефы′йк) (закарп. борж., марамор. гов.), катафíйк (закарп. ужан. гов.), кефети′к (закарп. верхов. гов.), кефети′йк (закарп. боржав. гов.).

Значення «ремінна частина збруї, яку накладають коневі на ту­луб» представлене лексемами хам (закарп. боржав. гов.), хамá (закарп. ужан., боржав. гов.), хáми (більшість обстежених говірок), хамремíн′ (окремі закарп. боржав. гов.), чвирц′ (окремі закарп. верхов. гов.), похрéбтина (закарп. ужан. гов.), похрéбник (закарп. ужан. гов.), нахри′бник (окремі закарп. боржав. гов.), перехри′пник (закарп. борж. гов.), хребтóвина (закарп. ужан. гов.), наплéчник (окремі закарп. марамор. гов., гуц. гов.).

Для позначення «ремінної частини збруї, яка знаходиться у коня під тулубом» використовується пудчерéвина (підчерéвина) (закарп. ужан. гов.), підчерéвник (закарп. боржав., марамор. гов.), підпру′га (окремі закарп. ужан. гов.), грудни′ц′a (окремі закарп. боржав. гов.).

Ми зафіксували для семеми «шлея, широка лямка, що облягає передню частину тулуба коня і до якої прикріплені посторонки» такі лексеми: шлéйа (закарп. ужан. гов.), шли′йа (більшість обстежених говірок), шл′íйа (окремі закарп. боржав. гов.), шли′йі (окремі закарп. ужан. гов), шы′йник (окремі закарп. ужан. гов), нашы′йник (більшість обстежених говірок), наши′л′ник (окремі закарп. верхов. гов., гуц. гов.), поперéчка (окремі закарп. ужан. гов.).

«Посторонок, міцний ремінь або мотузок з ланцюгами, що з’єднує в упряжці шлею чи хомут з орчиком» називається посторóнки (окремі закарп. марамор. гов., гуц. гов.), пасы′ (окремі закарп. пн. ужан. гов.), ґу′ртн′а (окремі закарп. ужан. гов.), ґу′ртн′і (закарп. ужан. гов.), штрáнґи (штрáнґы) (більшість обстежених говірок), штрáнґл′і (окремі закарп. ужан. гов.), кефети′л′ники (закарп. пн. боржав. гов.), побíчник (окремі закарп. пн. ужан. гов.).

Семему «ланцюги з нашийника до переднього кінця дишля» представляють тартóви (більшість обстежених говірок), тартô′в (окремі закарп. ужан. гов.), тартíв (окремі закарп. верхов. гов.), тарту′в (окремі закарп. ужан. гов.), н′аклóвы (закарп. боржав. гов.), н′акл′íв (закарп. марамор. гов.), н′όкланц (закарп. півд. боржав. гов.), н′όкловланц (закарп. півд. боржав. гов.), н′аклόвник (окремі закарп. півд. боржав. гов.).

За браком друкованої площі подаємо детальну характеристику деяких лексем з лексико-семантичної групи назв кінної упряжі.

Назва у′пр′аж є нормою літературної мови, пор. у′пряж т. с. [24, т. Х, с. 470–471], вживається в інших говорах української мови, пор. закарп. марамор. у′пряжкати «вишмагати ременем» [20, с. 384], гуц. упрє′ж (упрíш) «упряж» [9, с. 192], упри′ж′и т. с. [19, с. 202], над­дністр. упрíж т. с. [27, с. 260], поліс. у′праж, у′пр′аж, у′преж, у′преш, упр′áжа «спорядження для запрягання коней, волів, оленів та інших тварин» [16, с. 138]. Слово утворене нульсуфіксальним способом від упр′агáти < псл. *pręgti «прягти» [26, т. ІІІ, с. 393; 10, т. IV, с. 618–619]. Номен упря′га утворений флективним способом від упр′агáти. Пор. укр. діал. упря′га «упряж» [12, с. 1014]. Дериват упр′áжка утворений від у′пряж, формант – суфікс -ка. Пор. поліс. упрáжка «вуздечка» [2, т. ІІ, с. 218].

Із діал. зáпр′ах, р. в. зáпр′ага пор. літ. зáпряг т. с. [24, т. ІІІ, с. 282]. Слово поширене в інших говорах української мови,  пор. бойк. зáпрях т. с. [17, т. І, с. 283], лемк. зáпр′ах т. с. [7, с. 117], лемк. запрáжка «па­сероване з жиром борошно як заправка до страви» [6, с. 416; 18, с. 103], слобож. запря′жка «быть запряженным» [22, т. ІІ, с. 87], укр. діал. запря′г «упряжка» [12, с. 266]. Слово утворене нульсуфіксальним спо­собом від запрягáти.

Спостерігаємо вживання форми одн. жін. р. хамá та форми множ. хами′ (акцентний варіант хáми). Пор. закарп. марамор. хам «упряжка для коней» [3, с. 135], хáмы «частина упряжі коня» [20, с. 402], гуц. хам «кінська упряж, хомут; вузда» [19, с. 210], хам «кінська упряж» [11, с. 154], хáма «хомут» [11, с. 154]. Номени хам, хамá < угор. hám «кінна упряж» [5, с. 285; 13, с. 634].

Вважаємо, що дериват хомы′то утворився від слова хому′т «шийна частина кінської упряжі, що являє собою дерев’яний остов (кліщі), вкритий м’яким валиком» [24, т. ХІ, с. 123] як іменник сер. роду внаслідок узагальнення назви зі значенням «кінна упряж». Пор. лемк. хомонт «хомут» [25, с. 329] хомόнто «хомут, шийна частина упряжі коней», хомόнтик «хомутик» [18, с. 329], бойк. хаму′т, хомутя «хомут» [17, т. ІІ, с. 337], гуц. хаму′т «кінська упряж, хомут, вузда» [19, с. 210], західнополіс. хому′т «дерев’яна частина кінської упряжі, що накладається коневі на шию в однокінці» [2, т. ІІ, с. 231], наддніпр. хамýт «хомут» [22, т. IV, с. 385], укр. діал. хомýт т. с. [12, с. 1044]; також з іншим значенням поліс. хаму′т «залізні скабки, якими скріплюються вісь і подушка у возі» [14, с. 222], західнополіс. хаму′т «металічна дужка навколо курка рушниці» [2, т. ІІ, с. 224]. Ця назва вживається і в інших слов’янських мовах, пор. рос. хому′т, біл. хаму′т, пол. chomąt, chomąto, чес. chomout, словац. chomu′t «ярмо», в. луж., н. луж. chomot, болг. хаму′т, хомόт «ярмо, іго, гніт». Похо­дить від псл. *хоmotъ [10, т. VI, с. 198–199].

У говірках зафіксовано паралельне вживання форми чол. р. сéрсам і жін. р. серсáма від угор. szerszám «знаряддя», «інструмент» [5, с. 690; 13, с. 624]; пор. закарп. марамор. серсáма «ремісниче зна­ряддя, інструменти» [20, с. 329], сирсáма «знаряддя» [3, с. 117], лемк. сéрсан, сáрсан «назви для упряжі, в яку запрягають або сідлають ко­ней» [7, с. 117], бойк. сарсáна, сарсáма «будь-яке знаряддя» [17, с. 204], гуц. сарсáма «инструменты ремесленника» [22, т. IV, с. 103], сарсáм, сарсáма т. с. [9, с. 168], «знаряддя, інструменти праці» [19, с. 171], укр. діал. серсáма, серсáна «ручний інструмент» [12, с. 862]. У дослі­джених говірках номени сéрсам, серсáма вживаються в узагаль­неному значенні «знаряддя, яке одягають на коня».

Кетефíй, кетéфій, кетефíк, кетефíйк (кетефы′йк), катафíйк – фонетичні варіанти запозиченого слова. Пор. закарп. ужан. кетефíй «вуздечка з мотузків» [21, с. 31], лемк. кетефíй, катафíй «назви для частини упряжі, виготовленої з конопель, яку накладають коневі на голову» [7, с. 121], пор. ще серб., хорв. katàfić «замок». Номен угор­ського походження, пор. угор. діал. kőtőűfék т. с. [13, с. 602], угор. *katta-fej «защіпни-голова» [10, т. ІІ, с. 403]; пор. укр. катафíйка «вуздечка» [10, т. ІІ, с. 403].

З діал. похрéбтина пор. літ. похрéбтина «діал. хребет», «бокова частина сідла» [24, т. VII, с. 458], пόхребт «діал. хребет» [24, т. VII, с. 458]. Пор. закарп. марамор. похрéбтина «м’ясо з хребта тварини (разом з кісткою)» [20, с. 273], лемк. похрéбтина «м’ясо із хребта» [18, с. 249], гуц. похрéптина «бік сідла; хребет» [19, с. 152]. Слово отримало назву через місце розміщення частини упряжі. Утворене від хребéт за допомогою префікса по-, суфікса -ина.

Номени похрéбник, нахри′бник, перехри′пник утворені від хребéт за допомогою префіксів відповідно по-, на-, пере- та суфікса -ник. Номени є власне регіональними утвореннями. Ареал назви похрéбник поширюється у бойк. і поліс. говірках, пор. бойк. похрéпник «ремінь через хребет коня від посторонка до посторонка» [17, т. ІІ, с. 128], поліс. нахребник, похребник «спинний поперечний ремінь» [8, с. 312].

Назва хребтóвина утворена суфіксальним способом від хребтόвий (літ. хребтόвий «стос. до хребта, до середньої спинної частини тіла тварини» [24, т. ХІ, с. 139]), формант – суфікс -ина. Номен є власне регіональним утворенням.

Номен підчерéвник є літ. нормою укр. мови, пор. укр. літ. під­черéвник «частина кінської упряжі, ремінець, що проходить під черевом коня від одної голоблі до другої» [24, т. VI, с. 525]. Слова пудчерéвина, підчерéвник – префіксально-суфіксальні похідні від чéрево «живіт» [24, т. ХІ, с. 303], утворені за допомогою префікса пуд- (під-), суфіксів відповідно -ина, -ник.

Грудни′ц′a – суфіксальний дериват від груд-, формант – -и′ц′а. Пор. бойк. грудни′ця «груди великої худоби, зокрема коня» [17, т. І, с. 195], гуц. грудни′ця (грудни′цє) «грудна клітка (перев. у худоби)» [9, с. 49], грудни′ці т. с. [15, с. 54], наддністр. грудни′ці «груди коня» [27, с. 97]. Пор. літ. грудни′ця «розм., рідк. те саме, що груди» [24, т. ІІ, с. 180]. Діал. назва грудни′ц′а має розширене значення, називає частину збруї, яку ставлять коневі під тулубом.

Номен шлéйа (фонетичні варіанти шли′йа, шл′íйа, шли′йі) є нормою сучасної літературної мови, пор. літ. шлея′ «частина упряжі – широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив’язана до посторонків, у яку запрягають коней» [24, т. ХІ, с. 489]. Із таким значенням слово поширене в інших говорах, пор. закарп. марамор. шлай «частина кінської упряжі» [3, с. 146], бойк. шлея т. с. [17, т. ІІ, с. 385], гуц. шлéя, шли′я т. с. [19, с. 226], шлéя «частина хомута з ланцюгами» [11, с. 166], наддністр. шлєя, шлі т. с. [27, с. 280], пор. ще шлія′ «шлея» [4, с. 399]. Слово запозичене від польської мови, пор. пол. szleja, szla «шлея» [1, с. 550] < нім. Siele «лямка, шлея» (д. в. нім. silo ‘ремінь, лямка, шлея’) [26, т. IV, с. 454; 10, т. VI, с. 438]. Вжива­ються паралельно форми однини та форма множини номена (шлéйа, шл′íйа – шли′йі). За свідченнями М. Глушка, «перші згадки про неї зустрічаються в англійських джерелах XII ст.». [8, с. 312].

Слово шы′йник утворено за допомогою суфікса -ник від ши′йний, похідного від ши′я < псл. *šija ‘стос. до шиї; призначений для носіння на шиї’ [24, т. ХІ, с. 450]. Номен мотивується місцем розміщення пристрою. Нашы′йник, наши′л′ник від ши′йний за допомогою пре­фікса на-, суфікса -ник (наши′л′ник – чергування [й] – [л′]). Ареал назви нашы′йник продовжується в інших говорах, пор. бойк. наши′йник, наши′льник т. с. [17, т. І, с. 481], гуц. наши′йник т. с. [19, с. 114]. Пор. укр. літ наши′йник «у дишельній упряжі без хомута – широкий ремінь, один кінець якого одягається на шию коня, а другий закріплюється на передньому кінці дишла» [24, т. V, с. 240].

З номеном наши′л′ник пор. гуц. наши′лник «капистра коня» [11, с. 98], наши′лник «частина кінської упряжі» [15, с. 121], наддністр. наши′льник «частина збруї, яку накладають на шию коневі» [27, с. 185], західнополіс. наши′лник, нашли′ник «частина кінської упряжі, що на­кладається на шию коневі, а кінцями кріпиться до дишля» [2, т. І, с. 343], укр. діал. наши′йник, наши′льник т. с. [12, с. 500]. Пор. літ. наши′льник «у дишельній упряжі з хомутом – широкий ремінь або ланцюг, що йде від хомута до переднього кінця дишла» [24, т. V, с. 240].

Номени посторóнки, пасы′, ґу′ртн′а, ґу′ртн′і позначають міцні ремені, які приєднуються до шлеї чи хомута. Слова штрáнґи (штрáнґы), штрáнґл′і, кефети′л′ники, побíчник називають ланцю­ги, які з одного боку приєднуються до ременів, а з іншого – до орчика. Разом ці складові становлять суцільну конструкцію.

Слова ґу′ртн′а (форма одн.), ґу′ртн′і (форма множ.) утворені за допомогою суфікса -н′а від нім. Gurt, Gürtel «пояс». Пор. буков. ґурт «шкіряний пояс, ремінь» [23, с. 88].

Слово штрáнґи (штрáнґы) і фонетичний варіант штрáнґл′і (поява епентетичного звука [л′]) – від н. в. нім. Strang «посторонок; мотузок, канат» [10, т. IV, с. 538]. Пор. лемк. штранґ «посторонок» [18, с. 354].

Тартóви (форма множини), тартô′в, тартíв, тарту′в (форми однини) – запозичення від угорської мови, пор. угор. діал. tartόu т. с. [13, с. 626].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, частина проаналізованих номенів лексико-семантичної групи назв кінної упряжі є нормативною для сучасної літературної мови, пере­важно праслов’янського походження. Інші номени утворилися на українському мовному ґрунті. Найбільшу групу складають суфіксаль­ні утворення. Велика кількість слів утворилася внаслідок переосмис­лення значення вже існуючих слів та запозичень від інших мов.

Дослідження показало, що лексико-семантична група назв кінної упряжі становить сукупність взаємопов’язаних елементів, що вира­жають семантико-парадигматичні відношення. Представлені в статті номени є матеріалом для подальшого дослідження та порівняльного зіставлення в області назв видів транспорту.

Література

1. Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego / A. Brückner. – Warszawa, 1970. – 806 s.
2. Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок. У 2 т. Т. 1–2 / Г. Л. Ар­кушин. – Луцьк : [б. в.], 2000.
3. Бевка О. Словник-пам’ятник: Діалектний словник села Поляни Мараморош­ського комітату / О. Бевка. – Ніредьгаза : [б. в.], 2004. – 178 с. 
4. Білецький-Носенко П. Словник української мови / П. Білецький-Носенко ; підгот. до вид. В. В. Німчук. – К. : [б. в.], 1966. – 423 с.
5. Венгерско-русский словарь: 40 000 слов / под общ. ред. Л. Гальди. – 2-е изд., стереотип. – Москва ; Будапешт : Рус. яз. ; Изд-во Академии наук Венгрии, 1987. – 872 с.
6. Верхратський І. Про говор галицких лемків: словарець / І. Верхратський. – Львів : [б. в.], 1902. – С. 388–488.
7. Ганудель З. Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини: Назви будівництва і транспорту / З. Ганудель. – Пряшів : [б. в.], 2001. – Т. ІІІ. – 216 с.
8. Глушко М. С. Генезис тваринного запрягу в Україні (культурно-історична проблема) / М. С.Глушко. – Львів : [б. в.], 2003. – 448 с.
9. Гуцульські говірки: Короткий словник. – Львів : [б. в.], 1997. – 231 с.
10.  Етимологічний словник української мови. У 7 т. Т. 1–6. – К. : Наук. думка, 1982–2012.
11.  Жегуц І. Словник гуцульського говору в Закарпатті / І. Жегуц, Ю. Піпаш. – Мюнхен : [б. в.], 2001. – 180 с.
12.  Желеховский Є. Малоруско-нїмецкий словар. У 2 т. / Є. Желеховський, С. Недільський. – Львів : [б. в.], 1886. – 1121 с.
13.  Лизанец П. Н. Венгерские заимствования в украинских говорах Закарпатья: венгерско-украинские межъязыковые связи / П. Н. Лизанец. – Будапешт : [б. и.], 1976. – 683 с. 
14.  Лисенко П. С. Словник поліських говорів / П. С. Лисенко. – К. : Наук. думка, 1974. – 260 с.
15.  Неґрич М. Скарби гуцульського говору: Березови / М. Неґрич. – Львів : [б. в.], 2008. – 224 с.
16.  Никончук М. В. Транспортна лексика правобережного Полісся в системі східнослов’янських мов / М. В. Никончук, О. М. Никончук. – К. : Наук. думка, 1990. – 292 с. 
17.  Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок. У 2 ч. Ч. І−ІІ / М. Й. Ониш­кевич. – К. : Наук. думка, 1984.
18.  Пиртей П. С. Короткий словник лемківських говірок / П. С. Пиртей. – Івано-Франківськ : Сіверсія МВ, 2004. – 364 с. 
19.  Піпаш Ю. О. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського району Закарпатської області) / Ю. О. Піпаш, Б. К. Га­лас. – Ужгород : [б. в.], 2005. – 266 с.
20.  Сабадош І. В. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району / І. В. Сабадош. – Ужгород : Ліра, 2008. – 480 с.
21.  Сірка Й. Короткий словник говірки села Ублі / Й. Сірка, Ю. Муличак, А. Баушенко. – Зіген ; Пряшів : [б. в.], 1999. – 64 с.
22.  Словарь української мови. У 4 т. Т. 1–4 / за ред. Б. Грінченка. – 1958–1959.
23.  Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 2005. – 688 с.
24.  Словник української мови. В 11 т. Т. І–ХІ. – К. : Наук. думка, 1970–1980.
25.  Турчин Є. Словник села Тилич на Лемківщині / Є. Турчин. – Львів : Укр. акад. друкарства, 2011. – 384 с.
26.  Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. В 4 т. Т. I–IV. – 2-е изд., стереотип. / М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачева. – М. : Прогресс, 1986–1987.
27.  Шило Г. Наддністрянський реґіональний словник / Г. Шило. – Львів ; Нью-Йорк : [б. в.], 2008. – 288 с.

References

1. Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego / A. Brückner. – Warszawa, 1970. – 806 s.
2. Arkushyn H. L. Slovnyk zakhidnopoliskykh hovirok. U 2 t. T. 1–2 / H. L. Arku­shyn. – Lutsk : [b. v.], 2000.
3. Bevka O. Slovnyk-pamіatnyk: Dialektnyі slovnyk sela Polіany Maramoroshskoho komitatu / O. Bevka. – Niredhaza : [b. v.], 2004. – 178 s. 
4. Biletskyі-Nosenko P. Slovnyk ukrainskoi movy / P. Biletskyі-Nosenko ; pidhot. do vyd. V. V. Nimchuk. – K. : [b. v.], 1966. – 423 s.
5. Vengersko-russkyі slovar: 40 000 slov / pod obshchei red. L. Galdi. – 2-e izd., stereotyp. – Moskva ; Budapesht : Rus. yaz.; Izd-vo Akad. nauk Vengrii, 1987. – 872 s.
6. Verkhratskyi I. Pro hovor halytskykh lemkiv: Slovarets / I. Verkhratskyi. – Lviv : [b. v.], 1902. – S. 388–488.
7. Hanudel Z. Linhvistychnyi atlas ukrainskykh hovoriv Skhidnoi Slovachchyny: Nazvy budivnytstva i transportu / Z. Hanudel. – Priashiv : [b. v.], 2001. – T. III. – 216 s.
8. Hlushko M. S. Henezys tvarynnoho zapriahu v Ukraini (Kulturno-istorychna problema) / M. S. Hlushko. – Lviv : [b. v.], 2003. – 448 s.
9. Hutsulski hovirky: Korotkyi slovnyk. – Lviv : [b. v.], 1997. – 231 s.
10.  Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy. U 7 t. T. 1–6. – K. : Nauk. dumka, 1982–2012.
11.  Zhehuts I. Slovnyk hutsulskoho hovoru v Zakarpatti / I. Zhehuts, Yu. Pipash. – Miunkhen : [b. v.], 2001. – 180 s.
12.  Zhelekhovskyi Ye. Malorusko-nimetskyi slovar. U 2 t. / Ye. Zhelekhovskyi, S. Nedilskyi. – Lviv : [b. v.], 1886. – 1121 s.
13.  Lyzanets P. N. Venherskye zaymstvovaniia v ukraynskykh hovorakh Zakarpattia: Vengersko-ukrainskiye mezhiazykovyie sviazy / P. N. Lyzanets. – Budapesht : [b. i.], 1976. – 683 s. 
14.  Lysenko P. S. Slovnyk poliskykh hovoriv / P. S. Lysenko. – K. : Nauk. dumka, 1974. – 260 s.
15.  Negrych M. Skarby hutsulskoho hovoru: Berezovy / M. Negrych. – Lviv : [b. v.], 2008. – 224 s.
16.  Nykonchuk M. V. Transportna leksyka pravoberezhnoho Polissia v systemi skhidnoslovianskykh mov / M. V. Nykonchuk, O. M. Nykonchuk. – K. : Nauk. dumka, 1990. – 292 s. 
17.  Onyshkevych M. Y. Slovnyk boykivskykh hovirok. U 2 ch. Ch. I−II / M. Y. Onysh­kevych. – K. : Nauk. dumka, 1984.
18.  Pyrtei P. S. Korotkyi slovnyk lemkivskykh hovirok / P. S. Pyrtei. – Ivano-Frankivsk : Siversiia MV, 2004. – 364 s. 
19.  Pipash Yu. O., Halas B. K. Materialy do slovnyka hutsulskykh hovirok (Kosivska Poliana i Rosishka Rakhivskoho raionu Zakarpatskoi oblasti) / Yu. O. Pipash, B. K. Halas. – Uzhhorod : [b. v.], 2005. – 266 s.
20.  Sabadosh I. V. Slovnyk zakarpatskoi hovirky sela Sokyrnytsia Khustskoho rayonu / I. V. Sabadosh. – Uzhhorod : Lira, 2008. – 480 s.
21.  Sirka Y. Korotkyi slovnyk hovirky sela Ubli / Y. Sirka, Yu. Mulychak, A. Bau­shenko. – Zihen ; Priashiv : [b. v.], 1999. – 64 s.
22.  Slovar ukrainskoi movy. U 4 t. T. 1–4 / za red. B. Hrinchenka. – 1958–1959.
23.  Slovnyk bukovynskykh hovirok / za zah. red. N. V. Huyvaniuk. – Chernivtsi : Ruta, 2005. – 688 s.
24.  Slovnyk ukrainskoi movy. V 11 t. T. I–XI. – K. : Nauk. dumka, 1970–1980.
25.  Turchyn Ye. Slovnyk sela Tylych na Lemkivshchyni / Ye. Turchyn. – Lviv : Ukr. akad. drukarstva, 2011. – 384 s.
26.  Fasmer M. Etymolohycheskii slovar russkoho yazyka. V 4 t. T. I–IV. – 2-e yzd., stereotyp. / M. Fasmer ; per. s nem. i dop. O. N. Trubacheva. – M. : Prohress, 1986–1987.
27.  Shylo H. Naddnistrianskyi regionalnyi slovnyk / H. Shylo. – Lviv ; Niu-York : [b. v.], 2008. – 288 s.

Шкурко Галина. Названия конной упряжи в украинских говорах За­карпатья. Названия конной упряжи составляют лексико-семантическую груп­пу названий традиционных видов транспорта. В статье проанализированы назва­ния конной упряжи в украинских говорах Закарпатья. Предпринята попытка анализа номенов в лексико-этимологическом, словообразовательном и лингво­географическом аспектах. Исследование построено на материале, собранном экспедиционным методом в 80 населенных пунктах Закарпатской области. Обоснована актуальность рассмотрения лексики для обозначения конной упря­жи. Эта лексико-семантическая группа названий конной упряжи еще не была предметом комплексного исследования в украинском языке. Мы выявили от­дельные замечания, фрагменты на эту тему в других работах. Автор выделяет в пределах лексико-семантической группы отдельные семемы. Это способствует структуризации собранного материала, четкому разделению по функциональ­ному назначению. Прослеживаем ареальное распространение на украинском диалектной территории, приводим параллели из фольклорных, лексикографи­ческих и этнологических источников. Делаем попытку объяснить этимологию и словообразование лексем тематической группы. Исследование лексико-семан­тических групп способствует изучению системной организации и тенденций развития лексического строения украинского литературного языка.

Ключевые слова: украинская лексика, лексико-семантическая группа, семема, номен, диалектные названия конной упряжи, украинские говори Закар­патья.

Shkurko Galyna. The Dialect Names of the Horse Harness in the Ukrainian Subdialects of Transcarpathian. The names of the horse harness constitute the lexical-semantic group of the names of the traditional types of transport. The names of the horse harness in the Ukrainian subdialects of Transcarpathian are scrutinized in the article. Attempts to analyze lexis in the lexical-etymological, word-formative and lingua-geographical aspects. The research is based on material collected by the forwarding method in the 80 localities of Transcarpathian region. The urgency of the consideration of the dialect names of the horse harness is substantiated. That lexical-semantic group of dialect names of the horse harness was not been the subject of the comprehensive linguistic study in the Ukrainian language. We have found some notes excerpts in other studies concerning this subject. The author identifies separate sememes within the lexical-semantic group. This contributes to the structuring of the collected material, a clear division by functional purpose. The areal distribution of the Ukrainian dialect areas are traced, parallels with folklore, ethnology and lexico­graphical sources are presented. We make an attempt to explain the etymology and word formation words of the thematic group. The study of lexical-semantic groups promotes the study of the system of organization and development trends of the lexical structure of the Ukrainian literary language.

Key words: ukrainian lexicon, lexical-semantic group, sememe, nomen, dialect names of the horse harness, Ukrainian subdialects of Transcarpathian.