УДК 811.161.2’373.23’276.45

Євген Редько 

НАЗВИ ОСІБ ЗА ЛОКАЛЬНОЮ НАЛЕЖНІСТЮ В УКРАЇНСЬКИХ АРҐО

У статті розглянуто загальні особливості називання осіб за локальною на­лежністю в українських арґотичних системах, визначено причини, перебіг і наслідки цього номінативного явища. Увагу насамперед зосереджено на типо­вих моделях і засобах соціолектного номінування в межах вказаної мікрогрупи, розгляд яких уможливлює висновок про системність аналізованих процесів, їхнє взорування на загальномовні семантико-словотвірні зразки. Окремо в за­пропонованому дослідженні закцентовано на прагматичних прагненнях нази­вачів, встановлено їхний світоглядний первень (ворожість до «чужих», міжсоціумні конфлікти, антиукраїнська освітня політика колонізаційної влади тощо). Це свідчить про важливість позамовних чинників для називання осіб за локальною належністю в соціолектах і, відповідно, високий рівень асоціатив­ності творення аналізованих арґотизмів. Останнє досить тісно пов’язує арґотич­не та жарґонове назовництво, визначаючи, у свою чергу, перспективи подаль­шого дослідження, які полягають у динамічному вивченні українських субстан­дартних систем і якнайретельнішому аналізові сутнісних зв’язків «старих» соціолектів і сучасних інноваційних процесів.

Ключові слова: арґо, номінування, назви осіб, семантичне перенесення, метафора, конотація.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Назви осіб посі­дають чільне місце в номінативній структурі українських соціолектів, реалізуючи загальномовний антропоцентризм на субстандартному рівні. За таких обставин процеси постання й формування арґотичної nomina personalia відзначаються широкими потенціями, оскільки людину може бути названо на основі великої кількості різнорідних індивідуальних чи соціально значущих ознак. До цих назовницьких маркерів, безперечно, зараховуємо локальну належність особи (місце проживання – за класифікацією О. Кровицької [10, с. 27]), що зумов­лює необхідність більш ґрунтовного осмислення її репрезентації у вітчизняних соціальних діалектах; до того ж актуальність і нагаль­ність такої мовознавчої розвідки стають зрозумілими, якщо зважати на відносну недослідженість номінативних процесів в арґо.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Як правило, проблеми арґо­тичного називання в українській лінгвістиці розглядають у контексті вивчення семантики номенів і – найчастіше – різноманітних етимоло­гічних зв’язків, які вказують на шляхи поповнення соціолектного лексикону (див. праці Г. Аркушина [1; 2], О. Горбача [3−6], Й. Дзен­дзелівського [7; 8], Л. Ставицької [13] та ін.). Водночас самі ж номіна­тивні процеси залишаються поза увагою науковців – це стосується як загальних питань, так і особливостей окремих лексичних груп. Вка­зану проблему, утім, не можна вважати суто соціолектною, адже й у розвідках, присвячених описові nomina personalia на різних етапах розвитку мови (наприклад, роботи І. Ковалика [9], О. Кровицької [10], В. Олексенка [11]), зазвичай подають лише перелік формантів і най­загальніші відомості про семантику твірної основи. Тому наша стаття є фактично першою спробою системного розгляду особових номенів за місцем проживання в українських історичних соціолектах.

Метою статті є ґрунтовний аналіз називання осіб за локальною належністю як помітного явища в номінативній системі вітчизняних арґо. Зазначену мету плануємо досягти, з’ясувавши причини, перебіг та наслідки вказаних дериваційних процесів і визначивши їхні прагматичні засади, що й визнаємо завданнями нашого дослідження.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Розвиток арґотичної nomina localia пов’яза­ний з тим, що носії соціолекту специфічно розуміють життєвий простір і нестандартно осмислюють своє місце в ньому. Ідеться передусім про чітке протиставлення замкненої арґотичної групи від­критому суспільному середовищу, зреалізоване у відмежуванні від інших соціально-професійних утворень. На таке розуміння світу в арґо накладено елементи народної свідомості – загалом люди вузько сприймали довкілля (власне воно обмежувалося ареалом їхнього існу­вання), та й ідентифікатори просторової належності в давнину були іншими (віросповідання, належність панові тощо). Сукупно названі особливості вказують на незначущість локальності як понятійної категорії (у теперішньому її розумінні та вияві) для носіїв соціолекту, периферійності просторових понять в бутті арґомовця. На мовному рівні це виявлено у слабкій продуктивності таких номенів, які не входять до активного арґотичного словника (прикметно, що не спо­стерігаємо взагалі територіальних назв осіб, поширених у літератур­ній мові). З іншого боку, спрацьовують загальномовні чинники розвитку аналізованих назв – відносно невелика кількість об’єктів, з якими можна співвіднести ці номени (самих адміністративно-територіальних одиниць досить мало), виключна «словотвірність» катойконімів і подібних утворень тощо. Щодо останньої, проте, варто зазначити, що її в арґо майже незреалізовано – винятком стає номени шустан ‘міщанин’, шустанка ‘міщанка’ [7, с. 215] як результат засекречування і взорування на «літературний» дериваційний зразок (місто → шусто → шустан → шустанка; пор. міщани – шустани).

Тому не дивно, що nomina localia et regionalia в українському арґо виявлена обмежено, а зафіксований матеріал вказує на переважання семантичних назв передусім у бурсацькому й вуличницькому соціо­лектах. Ця особливість є логічною, якщо зважати на вікову характе­ристику носіїв арґо, для яких номінування досить часто зведено до потреби перейменувати поняття, надати йому більш «глибокої» об­разності, зіставити з іншим поняттям задля досягнення комічного чи іронічного ефекту чи мовного обігрування. У такому разі додатковим позамовним чинником вважаємо побутування зазначених соціолектів у відкритому урбаністичному середовищі та вплив освіти й держави на формування світоглядних і національних стереотипів людини.

Останнє зумовлює цікаву психологічну особливість, виражену в бурсацько-вуличницьких соціолектах, – вороже, неприязне ставлення до селян (навіть за умови, що арґомовець є вихідцем із села) як позиціонування себе на боці ніби освіченішого міщука. Утілювачем такої автоідентифікації стає зневажливе ставлення до всього русти­кального, посилене ще й офіційною антиукраїнською урядовою полі­тикою, широко поширеною саме в міському просторі. Про такі гли­бинні асиміляційні процеси, визначальні для світоглядної дихотомії арґомовця, стверджує К. Широцький, колишній учень Кам’янецької бурси й укладач словничка її говору: «Погорда до хлопа, розвинена в молодих серцях ще змалку російською офіційною педагогікою, внес­ла в семінарську мову цілу низку образливих для мужика назвиськ, які не пропали, а лишилися в бурсацькому вжитку, не дивлячись навіть на перейняття семінаристів останніми роками національною ідеєю й взагалі народницьким духом» [15, с. 176]. Дійсно, усі номени в межах аналізованої номінативної підкатегорії містять негативну конотацію осіб, виражену, як правило, у метафоричних і метонімій­них перенесеннях, реалізатором яких стають найрізноманітніші бази семантичних трансформацій.

Зокрема, зниження досягають за рахунок зооморфної метафори – у такому разі в номінативній моделі тварина → особа об’єктом називання обирають «неприємних» для людини тварин: вуж, гад ‘селянин, хлоп’ [15, с. 184]. Відповідно спрацьовують імпліцитні асоціативні зв’язки, ґрунтовані на семах ‘слизькість’, ‘противність’, ‘верткість’ як визначальних ознаках рептилій. Додатковим компо­нентом семантичної структури мотиваторів вважаємо уявлення мов­ців про цих істот, сформовані в результаті пізнавальної діяльності: до них зараховуємо соціокультурні елементи (пов’язаність змії з гріхо­падінням людини; традиційне визначення її диявольською твариною, важливе для християнського світу – пор. із загальномовним гад ‘лайливе про огидну, підступну людину’) і практично-емпіричні відо­мості арґоносіїв (вуж є безпечною змією, оскільки не може отруїти, тобто завдати шкоди). Близьким до названих номенів визнаємо одесь­кий арґотизм асмодей ‘темний селюк’ [4, с. 100], у якому реалізовано прецедентність як особливість соціолектної метафори з паралельною актуалізацією периферійних ознак мотиватора – докладно про це ми писали в [12].

Подібне метафоричне перенесення, ґрунтоване на атрибутивній семі, виявляємо в харківському арґотизмі пєтух ‘селюк, мужик’ [4, с. 101]. У такому разі цілком очевидною є асоціативна пов’яза­ність аналізованої назви з традиційним субстандартним особовим номеном когут ‘мужик, селянин’ [4, с. 98; 5, с. 143], зумовлена сино­німійними відношеннями окреслених понять. Це свідчить, що близь­кість (чи тотожність) лексичного значення при різній стилістичній або територіальній зумовленості може ставати каталізатором до появи окремих назв за принципом аналогії, спираючись при цьому на чітко окреслене коло сем: когут ‘півень’ → когут ‘селюк’ : пєтух ‘півень’ → Х (пєтух ‘селянин’ реалізує потенційність, оприявнюючи її). Таки­ми семами, очевидно, стають ‘задерикуватість’, ‘схильність до сварки чи бійки’, актуалізовані разом із іншими компонентами значення – ідеться про ймовірне акцентування на співочості селянина (цьому сприяє мотивованість російського петух дієсловом петь). Зазначене вказує на визначальність саме атрибутивної метафоризації для аналі­зованих назв і важливість цього семантичного явища для номіна­тивної структури арґо в цілому.

Вказаний процес в арґотичних номенах на позначення особи за місцем проживання зазвичай реалізують, зіставляючи похідні і твірні назв на основі перенесення ознаки: нею може бути зовнішній (особ­ливості обличчя, одягу) чи внутрішній атрибут (риси характеру). Най­частіше акцентують увагу на специфічних «аксесуарах» селянина, вказуючи на його неелегантність, невихованість, бідність: очкур ‘шнурок для підтримки штанів чи верхній комір натільної сорочки’ → очкур ‘мужик’ [15, с. 193], матня ‘частина штанів, де сходяться холоші’ → матня ‘селянин’ [6, с. 44]. Такі номени пов’язані з не­пристойним з позиції мовця виглядом бідної людини і відсилають асоціативно до приватно-інтимного світу селянина, посилюючи тим самим ефект зниження. Схожу особливість реалізує метонімійний но­мен кужушинка ‘хлоп, мужик узимку’ [15, с. 193], у якому зневаж­ливе ставлення виражено не через семантичний зміст поняття, а у зверненні до номена з демінутивним суфіксом, що модифікує конота­цію мотиватора, надаючи йому ознак іронічності. На думку В. Хіміка, така соціолектна особливість свідчить про вияв «додаткової позитив­ної (або нейтральної оцінки … лише в додатковій цинічній характе­ризації об’єкта» [14, с. 99]. В окремих випадках цю конотацію реалі­зують «затемнені» для простої людини мотиватори (наприклад, ефіоп ‘мужик’ [15, с. 86], що має на меті не лише схарактеризувати (селя­нин чорний на лиці через постійну роботу), а й висміяти як зовнішній вигляд, так і соціальний статус людини – мужика зіставлено з ефіо­пом-рабом через актуалізацію відповідних сем.

Такі ж принципи застосовують в арґо для називання селянина щодо його розумових здібностей. Зрозуміло, що оцінка, надана більш освіченими і досвідченими (навченими школою й самим життям) бурсаками та вуличниками, є негативною і коливається в діапазоні від ‘простак’ до ‘дурень’. Тобто йдеться про своєрідне розширення значення, реалізоване в семантичному перенесенні: характеристичні номени набувають додаткової локальної прив’язаності, зберігаючи при цьому цілком весь значеннєвий комплекс: микита ‘недоумку­ватий’ → микита ‘селюк’ [4, с. 145], мудь ‘простак’ → мудь ‘селя­нин’ [4, с. 147; 15, с. 191] тощо. Однак, якщо в арґотизмі микита спо­стерігаємо відносно простий і зрозумілий зв’язок через словотвірно-семантичні процеси з дієсловом метикувати ‘розуміти щось, здога­дуватися’, то в соціолектизмі мудь його виражено імпліцитно. Це, власне, є виявом довшого номінативного ланцюжка зі збереженим первинним оцінним елементом, наявним у початковій ланці – мудо ‘testiculum; penis’ відсилає асоціативно до «тілеснонизових» уявлень, що можна визнати своєрідним реалізатором прихованого негативного ставлення. На ці особливості натрапляємо й у сучасних соціолектах, у яких такі назви містять не статеву чи розумову характеристику людину, а стають передусім експресемами з високим рівнем мовної агресії (пісюн, хер і подібні обсценізми). Усі вони проходять схожі семантичні трансформації, що дозволяє стверджувати про систем­ність розвитку соціолектів не лише в синхронії, а й історично, тобто про тісній зв’язок арґо з жарґоном, сленґом та просторіччям і вико­ристання тотожних номінативних принципів на розмовному рівні (стилі) літературної мови.

Натомість інколи арґоносії вдаються до більш складних транс­формацій, пов’язаних у межах аналізованої групи із чужомовним характером мотиваторів. Так, пол. żłob ‘жолоб; корито; ясла’, конкре­тизуючись у перенесенні ознак речі на людину (для соціолектів аб­страктність загалом не є характерною), набуває в українських суб­стандартних системах кількох значень: жлоб ‘мужик, селюк, хлоп’ [4, с. 80, 97], ‘недотепа’ [5, с. 163], ‘скупий’ [4, с. 97], ‘дурний’ [4, с. 97; 15, с. 79], ‘надокучлива людина’ [4, с. 97], ‘паскуда’ [4, с. 136],‘лихий учень’ [6, с. 43] тощо. Ці значення фактично вказують на коло сем, актуалізованих у міжмовних (радше – міждіалектних) контактах і ви­значальних для семантики утвореного номена. Відповідно можливою стає різноаспектна оцінка селянина, що утруднює встановлення пер­винних мотиваційних зв’язків. Однак можемо впевнено констатувати, що центральною, очевидно, все ж таки залишається сема ‘дурний’ (з додатковою для цього номена ідентифікації способу життя через предмет), оскільки такий розвиток семантики арґотизму реалізують інші номени. До них зараховуємо класичний соціолектизм лох, який в українській мові може бути репрезентантом загальних процесів адап­тування запозиченої лексики в субстандартних системах і набуття нею додаткових значень (нім. Loch ‘дірка’ → ‘дірка в голові’ → ‘дурень’ → лох ‘дурень’ → ‘мужик’), вказуючи на важливість аналогії як принципу номінування в межах мікрогруп у соціолектах і сте­реотипність процесів називання в мисленні носія арґо.

Така стереотипність досить часто зумовлює появу локального ідентифікатора особи, реалізованого через асоціативний зв’язок з її статусом. Його (статус. – Є. Р.) у такому разі мовці виражають через «родинну» (бадьо ‘мужик’ [15, с. 181], вуйко ‘селянин’ [4, с. 131; 15, с. 184], дядько ‘селянин’ [5, с. 169]), «адміністративну» сфери (соломка ‘село’ → селомка [4, с. 153], соломка ‘селянин’ [4, с. 88]) чи «станову» (новичок ‘селянин’ [6, с. 31], паничик ‘міщанин’ [5, с. 169]), що свідчить про набуття нейтральними словами жарґонових соціосем (див. про таке докладно в [13, с. 132]). Проте, якщо адміністративні та станові статусні номени виконують, в основному, ідентифікувальну функцію (соломка – житель соломки, паничик – усі пани живуть у місті), то назви осіб за спорідненістю вказують на певні загальні особливості арґономінування. Так, можна виокремити тенденцію до різнооформленого вираження тотожних понять, про яку зазначає й В. Хімік: «Соціальні субмови схильні до багатозначної експлуатації одних і тих же стереотипних образів, які є улюбленими образними модифікаторами, що накладаються на різні фреймові смисли» [15, с. 94]. Вказану особливість забезпечує спільність модифікаційних сем, що беруть участь у метафорі: в аналізованих арґотизмах ними є семи ‘старший’, ‘головний’ (наприклад, бадьо від бадьо ‘батько’). Нато­мість в особовому номені дядько ці семантичні компоненти посилено через вказівку на відносну чужість, яка нівелює «родинну» семантику і надає ширшого, просторово-локального значення. При цьому констатуємо появу конотаційних елементів у структурі аналізованих арґотизмів – вони репрезентують зневажливо-експресивне ставлення до об’єктів називання, що також визнаємо однією з основних ознак метафоричного перенесення в українських арґо.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Проведе­ний аналіз уможливлює такі загальні висновки:

1. Творення осіб за локальною належністю свідчить про систем­ність арґотичного назовництва, його пов’язаність із загальномовними номінативними процесами і зреалізованість у традиційних «літера­турних» моделях.

2. Найтиповішим виразником досліджуваного явища є метафора, ґрунтована, як правило, на позамовних чинниках номінування, що посилює роль периферійних сем у розглядуваних твірних процесах.

3. Прикметною ознакою аналізованих арґотизмів стає негативна конотація, зумовлена зневажливим ставленням називачів до об’єктів номінування на підставі світоглядних опозицій урбаністичного й селянського, розумного та дурного тощо.

4. Схожі інтенції можна простежити в жарґоновому номінуванні осіб, що вказує на тяглість семантико-словотвірних процесів в україн­ських субстандартних системах і відповідне залучення арґотичних зразків до сучасного назовництва.

5. У такому разі перспективами подальшого дослідження вважа­ємо розгляд окреслених номінативних явищ у динаміці (в опозиції арґо-жарґон-сленґ) і залучення результатів цих студій до осмислення інноваційних мовних процесів.

Література

1. Аркушин Г. Арґо лаборів / Г. Аркушин // Slavia orientalis. – 2002. – Т. XLI, № 3. – С. 447–471.
2. Аркушин Г. «Старицька мова» (Арґо сліпців-жебраків Західного Полісся) / Г. Аркушин // Slavia orientalis. – 1996. – Т. XIV, № 2. – С. 229–236, 267–277.
3. Горбач О. Арґо на Україні : зібрані ст. / Олекса Горбач. – Мюнхен : [б. в.], 1993. – 360 с.
4. Горбач О. Арґо в Україні / Олекса Горбач. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2006. – 688 с. – (Сер. «Діалектологічна скриня»).
5. Горбач О. Арґо українських вояків / О. Горбач // Наукові записки Україн­ського Вільного Університету. Філософічний факультет. – 1963. – Ч. 7. – С. 138–173.
6. Горбач О. Арґо українських школярів і студентів / О. Горбач // Наукові за­писки Українського Вільного Університету. Філософічний факультет. – 1966. – Ч. 8. – С. 3–55.
7. Дзендзелівський Й. О. Арґо волинських лірників / Й. О. Дзендзелівський // Studia z filologii polskiej i słoviańskiej. – 1979. – T. 16. – С. 179–216.
8. Дзендзелівський Й. О. Арґо нововижвівських кожухарів на Волині / Й. О. Дзен­дзелівський // Studia slavica. Academiae scientarium hungaricae. – 1977. – Т. ХХIII, f. 3−4. – C. 289–333.
9. Ковалик І. І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами. Ч. 1 / І. І. Ковалик. – Львів : Вид. Львів. ун-ту ім. І. Франка, 1958. – 153 с.
10.  Кровицька О. В. Назви осіб в українській мовній традиції XVI−XVII ст. Се­мантика і словотвір / О. Кровицька. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Кри­п’якевича, 2002. – 213 с.
11.  Олексенко В. П. Словотвірні категорії іменника / В. П. Олексенко. – Херсон : Айлант, 2005. – 336 с.
12.  Редько Є. О. Дещо про лінгвокультурні особливості номінування осіб в українських арґо [Електронний ресурс] / Є. О. Редько // Jazyk a kultúra. – 2014. – Čislo 19–20. – Режим доступу : http://www.ff.unipo.sk/jak/rus/19-20_2014/Redko_studia.pdf
13.  Ставицька Л. О. Арґо, жарґон, сленґ: соціальна диференціація української мови / Леся Ставицька. – К. : Критика, 2005. – 464 с.
14.  Химик В. В. Поэтика низкого, или Просторечье как культурный феномен / В. В. Химик. – СПб. : СПбГУ, 2000. – 272 с.
15.  Широцький К. Словарець бурсацького говору / Кость Широцький // Збірник ХІФТ. Нова серія. – Т.6. – Х. : [б. в.], 1998. – С. 181–206.

References

1. Arkushyn H. Argo laboriv / H. Arkushyn // Slavia orientalis. – 2002. – Т. XLI, № 3. – S. 447–471.
2. Arkushyn H. “Starytska mova” (Argo sliptsiv-zhebrakiv Zahidnoho Polissia) / H. Arkushyn // Slavia orientalis. – 1996. – Т. XIV, № 2. – S. 229–236, 267–277.
3. Horbach О. Argo na Ukraini: Zibrani statti / Oleksa Horbach. – München : [b. v.], 1993. – 360 s.
4. Horbach О. Argo v Ukraini / Oleksa Horbach. – Lviv : In-t ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha NAN Ukrainy, 2006. – 688 s. – (Ser. «Dialektolohichna skrynia»).
5. Horbach О. Argo ukrainskykh voiakiv / O. Horbach // Naukovi zapysky Ukrain­skoho Vilnoho Universytetu. Filosofichnyi fakultet. – 1963. – Ch. 7. – S. 138–173.
6. Horbach О. Argo ukrainskykh shkoliariv i studentiv / O. Horbach // Naukovi zapysky Ukrainskoho Vilnoho Universytetu. Filosofichnyi fakultet. – 1966. – Ch. 8. – S. 3–55.
7. Dzendzelivskyi Y. О. Argo volynskykh lirnykiv / Y. О. Dzendzelivskyi // Studia z filologii polskiej i słoviańskiej. – 1979. – T. 16. – S. 179–216.
8. Dzendzelivskyi Y. О. Argo novovyzhvivskykh kozhukhariv na Volyni / Y. О. Dzen­dzelivskyi // Studia slavica. Academiae scientarium hungaricae. – 1977. – Т. ХХIII, f. 3−4.  – S. 289–333.
9. Kovalyk I. I. Pytannia imennykovoho slovotvoru v shidnoslovianskykh movakh u porivnianni z inshymy slovianskymy movamy. Ch. 1 / І. І. Kovalyk. – Lviv : Vyd. Lviv. un-tu im. І. Franka, 1958. – 153 s.
10.  Krovytska О. V. Nazvy osib v ukrainskii movnii tradytsii XVI−XVII st. Seman­tyka i slovotvir / О. Krovytska. – Lviv : In-t ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha NAN Ukrainy, 2002. – 213 s.
11.  Oleksenko V. P. Slovotvirni katehorii imennyka / V. P. Oleksenko. – Kherson : Ailant, 2005. – 336 s.
12.  Redko Ye. О. Deshcho pro linhvokulturni osoblyvosti nominuvannia osib v ukrainskikh argo / Ye. О. Redko // Jazyk a kultúra. – 2014. – Čislo 19–20. – Rezhym dostupu: http://www.ff.unipo.sk/jak/rus/19-20_2014/Redko_studia.pdf
13.  Stavytska L. О. Argo, zhargon, sleng: Sotsialna dyferentsiatsia ukrainskoi movy / Lesia Stavytska. – К. : Krytyka, 2005. – 464 s.
14.  Khimik V. V. Poetika nizkoho, ili Prostorechie kak kulturnyi fenomen / V. V. Khimik. – SPb. : SPbHU, 2000. – 272 s.
15.  Shyrotskyi K. Slovarets bursatskoho hovoru / Кost Shyrotskyi // Zbirnyk KhІFТ. Nova seriia. – Т. 6. – Kh. : [b. v.], 1998. – S. 181–206.

Редько Евгений. Наименования лиц по локальной принадлежности в украинских арго. В статье рассмотрены общие особенности наименований лиц по локальной принадлежности в украинских арготических системах, опреде­лены причины, ход и следствия этого номинативного явления. Внимание прежде всего сконцентрировано на характерных моделях и способах социолект­ной номинации в указанной микрогруппе, рассмотрение которых делает возможным выводы о системности анализированных процессов, их ориентации на общеязыковые семантико-словообразовательные образцы. Отдельно в дан­ном исследовании подчеркнуты прагматические интенции номинаторов, установлены их мировоззренческие источники (враждебность к «чужим», меж­социумные конфликты, антиукраинская образовательная политика колониза­торской власти и т. п.). Это свидетельствует о важности внеязыковых факторов для номинации лиц по локальной принадлежности в социолектах и, соответ­ственно, высоком уровне ассоциативности образования анализированных арго­тизмов. Последняя особенность достаточно тесно связывает арготическую и жаргонную номинацию, определяя, в частности, перспективы дальнейшего ис­следования, которые заключаются в динамическом изучении украинских суб­стандартных систем и более тщательном анализе сущностных связей «старых» социолектов и современных инновационных процессов.

Ключевые слова: арго, номинация, наименования лиц, семантический перенос, метафора, коннотация.

Redko Yevgen. Nominating Persons According to Their Residence in the Ukrainian Argot. The article deals with the common specifics of nominating persons to their residence in the Ukrainian Argot system, as well as reasons, a course and consequences of this nominative phenomenon. The particular attention was paid to typical models and means of sociolectual nominating within this micro-group, the consideration of which enables the conclusion about the systematic approach of analyzing processes, their impact on the lingual semantic word-formative patterns. In addition, in our research we have emphasized on the pragmatic intentions of nominators, their hostility towards the “foreign”, conflicts within the society, as well as anti-Ukrainian educational policy of the colonization power, etc. It paints out the importance of sub-lingual factors for nominating persons according to their residence in sociolects and as result, a high level of associativity of the analyzing Argot for­mation. The latter combines Argot and Jargon nomination, defining the perspectives of our further research such as the dynamic studying of the Ukrainian substandard systems and the detailed analysis of connections between “old” sociolects and modern innovation processes.

Key words: argot, nomination, persons names, semantic transferring, metaphor, connotation.