УДК   811.161.2‟37:821.161.2-3.09

Олександра Гандзюк

НЕВЕРБАЛЬНІ МАРКЕРИ У ТВОРАХ СТЕПАНА ВАСИЛЬЧЕНКА

У статті йдеться про невербальні маркери у творах Степана Васильченка. Сюди належать такі засоби, як жести, міміка, погляд, постава, рухи тіла. Вони часто поєднуються в різних комбінаціях. Показано, що невербальні маркери виступають системою немовних знаків, які використовують як засіб обміну інформацією між людьми. Наведені імена вчених, які займаються цією проблемою вивчення невербальних знаків. Доведено, що кінетичні невербальні знаки є найважливішими у спілкуванні. Аналізуються основні групи невербальних маркерів. Досліджено поширеність маркерів у тексті твору. Показано, що постава теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але і її наміри та налаштованість на розмову. Робимо висновки про те, що у творах Степана Васильченка домінують невербальні маркери із значенням виразу очей. Багато тут також маркерів із значенням рухів інших частин обличчя.

Ключові слова: мовлення, комунікація, засіб обміну інформацією, культура спілкування, невербальні маркери, кінетичні невербальні знаки, групи невер- бальних маркерів.

Постановка проблеми та її значення. Комунікацією називається цілеспрямований процес інформаційного обміну між двома й біль- ше сутностями за допомогою певної семіотичної системи [4, с. 552]. І комунікація, і людська думка репрезентується вербальними і невербальними маркерами [3, с. 63]. Зокрема, невербальний маркер фіксує поведінку, зовнішність, рухи індивіда. У ньому наявна інформація, яка має здатність декодуватися іншим індивідом або через свідоме використання їх адресатом у вигляді сигналів, або навіть усупереч його бажанню [5, с. 351]. Актуальність невербальних маркерів виявляється в тому, щоб 1) регулювати перебіг процесу комунікації, створювати психологічний контакт між партнерами; 2) поглиблювати передавані словами значення, направляти тлумачення словесного тексту; 3) виражати емоції й реагувати на ситуацію. Побутує думка, що більше половини міжособистісного спілкування відбувається саме завдяки використанню різних невербальних знаків. Коли йдеться про невербальну комунікацію, використовують також термін «невербальна поведінка», вносячи в це поняття значення поведінки індивіда- передавача певної інформації без стосунку до того, усвідомлюється  це індивідом чи ні [7, с. 3].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Розв‟язок проблеми невербального спілкування знаходить значне місце в підручниках Ф. С. Бацевича «Основи комунікативної лінгвістики» [1] і «Вступ до лінгвістичної прагматики» [2]. Зокрема, автора відзначає, що невербальні засоби спілкування (невербаліка і паравербаліка) є рівноправними складниками міжособистісної інтеракції, носіями значної кількості прагматичної інформації. У лінгвістичній літературі певний час фігурували дані, які свідчили про те, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть 60−80 % інформації. Новітні дослідження коригують ці дані: співвідношення вербальної та невербальної інформації коливається в таких межах: 60 % – інформація вербальна, 40 % – інформація невербальна. У будь-якому разі значна частина комунікативних смислів в інтеракції особистостей передається за допомогою невербальних засобів спілкування. Але оскільки кожен автор послуговується різними невербальними маркерами для характеристики своїх героїв, тема нашого дослідження є актуальною.

Мета і завдання статті. Метою дослідження є ґрунтовний аналіз невербальних маркерів у творах Степана Васильченка. Досягнення цієї мети передбачає розв‟язання таких завдань: виявити невербальні знаки в тексті роману, визначити групи за значенням, проаналізувати їх поширеність у тканині твору.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів. У творах Степан Васильченка показано такий невербаль- ний засіб, як вираз обличчя персонажа. Завдяки цьому засобу дуже чітко можна декодувати настрій літературного героя, прочитати його душевний стан: «Буду робити, буду годить, то і в чужих людей не загину», – думає вона, і личко її стає поважне, суворе («Волошки»); Каменотеси гнулися, як тяжко покривджені, і перебільшено кривили плаксиві обличчя («Оксана»); Іван осунувсь, насупившись, гасячи в очах п‟яну пристрасть («Відьма»); Зашарілось лице у Івана, очі сп‟яніли («Відьма»); Соромливо, як селянська дівчина, вона рукавом затулила сполохане лице («Талант»); І знову лице в книжку, суворе, непохитно рішуче («Талант»); Помалу почала червоніти й зразу, мов квітка, розцвіла – полуменем зашарілась («Талант»).

Важливе місце у творах Степана Васильченка має хода його пер- сонажів, оскільки характерна хода дозволяє з великою часткою ймо- вірності дізнатися про людину здалеку, не розглядаючи її особу, і це можна зробити навіть зі спини. Особливо виразно за допомогою її показу можна визначити настрій людини, психологічний і фізичний стан у певний момент: Поважної ходи Роман не знає: поклич його – підбіжить з підскоком, пошли куди – подасться так, що тільки пісок закурить («Роман»); Щур стомлений, сумний, усилу волочає ноги; сів на краєчку на лавочці, мовчить («Оксана»); І диво зчини- лось: не одтуляючи руки од лиця, несподівано, боязко дримнула вона червоним чобітком і попливла – тихо, як по воді («Оксана»); Спо- тикається, за слізьми дороги не бачить («Відьма»); – Гм... – Максим ізсунувся з печі, зачапав швидко по хаті, зашарудів нетерпляче у запічку («Відьма»); Катря заметушись в темряві, як звір у клітці («Відьма»); І ходить він так, як дід Танасій, – повагом, легенько перехиляючись із одного боку на другий; так і брови насупить і говорить так, – не зразу, подумавши («Солов‟ї»); Була в‟яла, зразу вирівнялась, виструнчилась, – зашарілось обличчя, пішла схвильована молодою бадьорою ходою, тільки віття шелестіло («Солов‟ї»); Боязко підійшла до столу й, спустивши додолу очі, подивилась пиль- ніше і промовила стиха, лукаво («Солов‟ї»); Виходить поважно, держиться суворого ділового вигляду, а в очах цікавість аж сві- титься («Талант»).

Рух брів персонажа у творах Степана Васильченка наділені одно- типним вираженням значення. За їх допомогою автор  передає поганий настрій дійового героя: А навіщо тобі книжка? – спитав він, насупивши ріденькі брови («Роман»); Візьмуться іскрою старі очі, насупляться брови та й знову розправляться, і сяє в очах уже журний блиск, а голос оддається щиро і тепло («Оксана»); Не помі- чала того, що в очах у Микити крізь сльози одсвічувало щось суворе й зле, що брови нахмурені й лице зблідле («Солов‟ї»).

Важлива роль в аналізованих творах належить поглядові. Ним можна передати напрям руху очей: Василь Іванович скосив набік заскалене око й закусив губу («Мужицька арифметика»); Стоять рядочком семінари, пустили очі по долівці («Оксана»); Дівчинка убік показала очима («Мужицька арифметика»); Обвела упертими, тоскними очима хату («Відьма»); Катря кинулась, мов тільки що почула, розплющила широко очі («Відьма»).

Вираз очей чи не найкраще дозволяє показати те. що відбувається в певний момент у душі людини. Саме очі людини найчастіше прико- вують до себе нашу увагу. І якраз з погляду можна дізнатися навіть те, правду вона каже чи обмаює, а також її ставлення до співрозмов- ника. Уміння розшифровувати погляд співрозмовника допомагає ро- зібратися в самій людині. Тому у творах Степна Васильченка показ погляду відіграє важливу роль: Антін, дочитавши задачу до краю, підняв червоне від натуги лице й веселими очима оглянув слухачів («Мужицька арифметика»); Діти витерли рукавчатами носики й подивились на неї великими смутними очима: мовляв, хто його  знає («Мужицька арифметика»); – Шкуру на тобі спущу! – подиви- лась грізними, злими очима («Волошки»); Суворо насуплені її оченята почали прояснюватись знову («Волошки»); «Чого роти пороззявляли?» – суворо знизує він їх очима («Оксана»); Допитливо позирав на кожного директор («Оксана»); В темному кутку блис- нуло  щось  хижими  гарячими  очима  («Відьма»);  Повернула  голову, глянула похмурим оком («Відьма»); Мати сидить на призьбі, Мики- та стоїть навпроти, схилившись на кий, зажуреним оком позирає  на верх хати («Солов‟ї»); Колись Андрій глянув на неї лагідненько − і вже розквітли з того в дівочому серці буйні надії («Солов‟ї»); Колись Андрій глянув на неї лагідненько – і вже розквітли з того в дівочому серці буйні надії («Солов‟ї»); Голосно кашлянув, голосно говорив, чогось дуже блискучий огник стояв у карих, гарячих од сорому очах («Солов‟ї»); То соромливо всміхається, то мрійно зведе перед собою засмучені очі й шепоче щось губами («Волошки»).

Важлива роль в обміні прагматичними смислами належить очам. Контакт очима може бути носієм низки семантико-прагматичних смислів: готовності до комунікації; пригнічення волі або впливу на іншого; бажання налагодити контакт й отримати інформацію; необхід- ність передати певну інформацію, натякнути на неї іншим [1, с. 206]. Зображення зміни в погляді також дозволяє багато дізнатися про пер- сонажа: Суворо насуплені її оченята почали прояснюватись знову («Волошки»); Дитячого виразу – як не було: з очей визирнув звір – хижий, сполоханий («Відьма»); Одразу погляд одмінився, став пев- ний, твердий як криця («Відьма»); Микита раптово підняв голову: очі раптово насторожились («Солов‟ї»); – Дозвольте, якому дяковичу? – прищурені, запліснявілі очі Качанові підозріло впилися в Микиту («Солов‟ї»).

Рухи очима дозволяють Степанові Васильченкові прослідкувати за напрямом думок своїх героїв: – До панночки? – браво підморгує він Щурові. – Так-так... – Весело осміхається («Оксана»); Дме патла- тий у трубу, надувся, топчеться ногами, як коняка в топчаку, й веселим оком підморгує танцюрам («Оксана»); Очі боязко одлинуть далеко-далеко, потім знов підпливуть до самого лиця, осміхається як до свого («Оксана»); Мар‟яна помалу знизу підвела на його очі, подивилась пильніше і промовила стиха, лукаво («Солов‟ї»); Настя нерішуче звела на неї очі («Солов‟ї»); У порозі зупинився, саркас- тично зажмурив око («Талант»); Зводить на їх заплакані, зацікав- лені очі («Чайка»); Очі Андрія спалахнули обуренням, далі пойня- лися глибоким жалем («Талант»).

Інтенсивність вияву погляду уможливлює побачити зацікавлення в чомусь персонажа: Парубки пильно розглядали по хаті («Солов‟ї»).

Рухи головою дуже чітко передають настрій персонажа в момент перебігу дії. Як правило, за допомогою цього засобу вдається відтво- рити негативні емоції героя твору: Розповідає біду свою Щур, зітхнув, журно головою похитує, та й сам собі вже дивується, чи це насправді йому така туга, чи більше напускає на себе («Оксана»); Дивилась Настя на те личко материнським оком і смутно хитала головою («Солов‟ї»); Настя злякано кинулась і одвернулась («Со- лов‟ї»); Підвів голову й серйозно подивився на мене («Талант»); Почавши співати жартома, згодом вона схитнула нетерпляче головою, повела плечима, ніби скинула з себе щось зайве, гордо свійнула очима й без жодного вже жарту сміливо зайшлася піснею, виявляючи на диво сильний, чарівного тембру голос («Талант»); Про- співала кілька слів, боязко обернулась і замовкла («Талант»).

Зміна положення тіла в аналізованих творах дозволяє прослід- кувати й за зміною настрою персонажа, і показати соціальну рольову гру: Люди низенько вклоняються йому, і він привітно киває їм голо- вою («Мужицька арифметика»); Щур радісно потягається, прига- дуючи вчорашній вечір – слова товаришеві він бере за жарт («Ок- сана»); Іван підійшов і з осторогою сів на лаву поруч («Відьма»); Далі стрепенувся, кинув на мене пронизливий, гострий погляд («Талант»).

Постава також відтворює стан психіки героя. І її значення можна легко декодувати: А їй нічого: сидить, як гора кам’яная, нерухомая, в поважному спокою, і віє од неї, як од довічних борів Полісся, таємною тишею, чарами-дрімотами, – і злипаються очі, дубіє язик у роті, пересихає од тих чарів («Оксана»).

До такесичних засобів спілкування відносять і  динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Такесичні засоби зумовлені багатьма чинниками: професійним статусом партне- рів, віком, статтю, характером їх знайомства [6, с. 162]. Потиск руки як психофізіологічний вияв також ужитий в оповіданні Степана Ва- сильченка: Гаряче стиснули один одному руки («Авіаційний гурток»). Висновки та перспективи подальшого дослідження. Невер- бальні маркери, ужиті у творах Степана Васильченка, дозволяють створювати підтекст, який сприяє розшифруванню інформації, що в той чи той спосіб передається від одного персонажа іншому. Серед невербальних маркерів, використаних у тканині твору, значне місце відводиться погляду, виразові та рухові очей. За його допомогою ав- торові чітко, точно, колоритно, вагомо передати душевні порухи його героїв. Менше уваги автор виділяє показові жестів і ходи своїх персо- нажів. Дослідження невербальних маркерів доцільно далі продовжи- ти у плані порівняння їх вираження в інших, жанрово об‟ємніших

творах Степана Васильченка.

Джерела та література:

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф. С. Баце- вич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 344 с. – (Серія «Альма-матер»).
2. Бацевич Ф. С. Вступ до лінгвістичної прагматики : підручник / Ф. С. Баце- вич. – К. : ВЦ «Академія», 2011. – 304 с. – (Сер. «Альма-матер»).
3. Красавский Н. А. Эмоциональные концепты в немецкой и русской лингво- культурах : монография / Н. А. Красавский. – М. : Гнозис, 2008. – 374 с.
4. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми : підручник /    О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К., 2008. – 712 с.
5. Социальная психология : учеб. пособие / отв. ред. А. Л. Журавлев. – М. : ПЕР СЭ, 2002. – 351 с.