УДК 811. 161. 2’221: 821.161.2-31.09

Олександра Гандзюк

 НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ В РОМАНІ ІРИНИ ВІЛЬДЕ «СЕСТРИ РІЧИНСЬКІ»

Стаття присвячена аналізові невербальних засобів спілкування. Показана специфіка невербальної комунікації в романі І. Вільде «Сестри Річинські».  Доведено, що в процесі спілкування людина користується не тільки вербальними засобами, а й використовує також багато невербальних засобів. Названі прізви­ща дослідників цієї проблеми. Показані способи вираження невербального спілкування. У висновках наголошено на тому, що в досліджуваному романі багато прикладів презентації такого невербального засобу спілкування, як жести. Їхнє використання дає змогу авторові показати широку гаму почуттів людини. Крім того, закцентовано на широкому представленні значення погля­ду. Він дає змогу передати значний діапазон емоцій головних і другорядних героїв роману. Репрезентовано невербальні знаки для показу виразу обличчя.

Ключові слова: мова, комунікація, мовні засоби спілкування, невербальне спілкування, невербальні засоби спілкування.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Мовлення – не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за до­помогою інших засобів – жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несло­весні) засоби.

Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що слугують засобами зв’язку для обміну інформацією між людьми.

Доведено, що за допомогою слів  передається всього 7% інфор­мації, тоді як звуковими засобами – 38%, а за допомогою міміки, жестів і поз – 55%. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спіл­кування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співрозмовниками. Між вербальни­ми і невербальними засобами спілкування наявний своєрід­ний розпо­діл функцій: словесними передається суто інформація, а не­вербальни­ми – ставлення до партнера [6, с.157].

З метою соціальної взаємодії людина мусить вдаватися до обміну інформацією. Такий цілеспрямований процес носить назву комуніка­ції. Для її реалізації використовують систему семіотики [4, с. 552]. Під час перебігу комунікативного акту послуговуються як вербальни­ми, так і невербальними засобами комунікації [3, с.63]. Невербальні засоби комунікації мають специфічний характер. Під час їхньої реалі­зації вони часто стають зрозумілими іншим учасникам комунікатив­ного процесу. І це відбувається зазвичай незалежно від волі учасника комунікативного акту [5, с.104].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні в науко­вій літературі серед праць, у яких відбито дослідження цього фено­мена, перше місце посідають студії Ф. С. Бацевича «Основи комуні­кативної лінгвістики» [1] і «Вступ до лінгвістичної прагматики» [2]. Проблема дослідження невербальних засобів спілкування залишається актуальною, невербальні знаки мають різну реалізацію у тканині ху­дожнього твору. Останнє стосується і мови роману Ірини Вільде «Сестри Річинські» [7].

Мета і завдання статті. Мета статті – дослідити невербальні за­соби спілкування в романі Ірини Вільде «Сестри Річинські». Завдан­ня роботи: виявити засоби, які несуть невербальну інформацію, дослі­дити їхнє мовне поширення у творі.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. В аналізованому романі багатьма зна­ченнями наділена мова жестів героїв цього твору. Жестами називають виражальні рухи рук, які передають внутрішній стан людини. За функційним призна­ченням і природою прийнято виділяти такі їхні види:

1. Ритмічні жести, що дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлення, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

2. Емоційні жести, які передають найрізноманітніші відтінки по­чуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розча­рування.

3. Вказівні жести, що виконують функцію виділення якогось пред­мета серед однорідних. Із цією метою послуговуються рухами пальців кисті, цілої руки.

4. Зображувальні жести, які відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випад­ках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження й впли­нути на слухача наочно.

5. Жести-символи, що інформують про певні дії, властивості, на­міри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які во­ни сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальця­ми – «прошу слова». До жестів-символів належать умовні жести ві­тання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного [6, с.160].

Значення жестів у романі мають такі декодування:

1. Знак прощання з певною особою, який належить до традицій­них у багатьох народів: Коло хвіртки Орест подав Олені руку, але не квапився випускати її долоню з своєї. – Шевченкового «Кобзаря» ви таки прочитаєте, добре? (7, І, с. 31); Нарешті, промовив просто і простягнув їй обидві руки (7, І, с. 33); те саме значення в цього жесту: Сів у машину на заднє сидіння, потис їй руку (обурило Риту, що Юзя, пораючись біля пораненого, не обмила йому рук від крові) і зник у світ­ляному хаосі великоміської ночі (7, ІІ, с. 107).

2. Жест для вияву почуття ніжності: Вона посміхнулася до комашки, а Орест Білинський, подумавши, що то до нього, поклав свою руку їй на коси, і Олена піддалася цим пестощам (7, І, с. 33).

3. Рух руки, який використано з метою заспокоїти співрозмовника: – Нічого, нічого, – торкнувся Аркадій рукава його кітеля, – на вашому місці я, либонь, поступив би так само (7, І, с. 38).

4. Традиційний жест, що виражає задоволення і показує пе­ред­чуття ще більшої втіхи: – А хто ж він такий? – потер долоні пруссак (7, І, с. 41).

5. Рух рукою, який означає, що особа не бажає турбувати свого співрозмовника:  – Нічого, нічого, – відмахнувся він від допомоги. – Зі мною таке часто трапляється (7, І, с. 54).

6. Жест, який означає, що людина думає, чи варто ділитися пев­ною інформацією зі своїм співрозмовником:  Тоді Василь Загайчик (Мартинчук знав, кого собі в куми дібрати!) відкашлявся, махнув ве­ликим пальцем сюди-туди по молодім чорнім вусі й сказав, ніби з на­писаного відчитав: – За труд ми вам заплатили, а кури й калачі вже як-небудь самі з’їмо (7, І, с. 57).

7. Жест, який виражає скупу чоловічу ласку: – От і правильно, за­доволено поплескав її по щоці Аркадій. –  Віддамо Катрусю заміж за док­тора... (7, І, с. 72).

8. Жест, що символізує почуття довіри до співрозмовника: Тоді Безбородько поклав йому [Сулейманові. – О. Г.] руку на плече і сказав з щирістю, яку за хвилину не міг простити собі:

– Я, напевно, оженюся в отця Річинського, пане Суліман (7, І, с. 79).

9. Рух, яким виявляють зверхність: – Хто? Ти наївний, мій мужу, – вона зневажливо гладить його по голові. – Як мені не знати було про твої борги, коли я сама приклала до того, щоб вони множились...             (7, ІІ, с.12).

10. Жест для виразу відрази: Аркадій гнівно смикнув руку (І, с. 84);  – У доброго господаря, по собі знаєш, – поплескав його Аркадій по пле­чу, – можна багато дечого навчитися (7, І, с. 86).

11. Рух, що символізує невпевненість і бажання подумати: – Як Польща виграє, – почухався за вухом, – то мені здається, що вона на­самперед перестане панькатися з вами (7, І, с. 86).

12. Жест, мета якого полягає в згуртуванні учасників комуніка­тивного акту: – Я хотів би, мої дорогі, – Аркадій зробив жест рукою, який мав означати, щоб народ тісніше згуртувався біля нього, наче б те, що він хотів сказати, мало бути секретом, – щоб ви що інше взя­ли під увагу (7, І, с. 66).

13. Рух, який відтворює емоції людини: – А я вам кажу,  – запа­люється Филимон, плює в долоні, розтирає і знову плює, – що Куроч­ка такий чоловік, що, дайми-на-то, як щось ускочить в нього, то мо­же наробити трактамент і найтяжчому своєму ворогові! (7, І, с. 96).         14. Вказівний жест, поєднаний із вираженням почуття ненависті: – А тебе, – шпигає Курочка великим пальцем Мартинчука під ребро,  – почастую ще колись окремо (7, І, с. 97).

15. Жест-символ, який означає відмову людини продовжувати по­відомлення на певну тему: Курочка лупнув оком, ляснув язиком ніби хотів щось сказати, а в кінці махнув рукою, дурнувато засміявшись... (7, І, с. 104).

16. Емоційний жест, що показує задоволення: – Гм, це тобі чис­тісінько, як у тій казці про пастуха, що став царевичем, – само­вдо­волено поплескав себе по волохатих грудях (7, ІІ, с. 8).

17. Емоційний жест для показу внутрішнього стану особи: З нер­вовим поспіхом [Катерина. – О. Г.] починає прибирати на столі, немов хотіла покласти кінець розмові на цю тему (7, ІІ, с. 9).

Різні значення «розшифровує» посмішка персонажів твору. Вона передає цілу гаму їхніх почуттів: 1) невизначеність: – До тебе, Олено, прийдуть гості. Приберися ладно! – сказала одного вечора вуйна і посміхнулася так, що Олені стало соромно за вуйнине сиве волосся (7, І, с. 26); 2) приємність: – О, – мило посміхнувся Григорій Ва­сильо­вич, – з такими проявами, як виступ проти субординації ми розправ­ляємося більш радикально (7, І, с. 38); 3) комбінування таких різних почуттів, як презирливість та  іронічність: – І що він таке зробив? – Рідке з презирливо-іронічною посмішкою розглядав свої нігті (7, І, с. 43); 4) фальшивий вияв почуттів:  Суліман посміхнувся з фальшивою поко­рою... (7, І, с.79); 5) зніяковіння: Пшеничний, зніяко­віло посміхаючись, підняв на мотузці пляшку (7, І, с. 97).

Значно менше значення закладено у такому невербальному засо­бі, як сміх: 1) щирість: Сміявся довго і щиро, аж раптом увірвав сміх (7, І, с. 34); 2) вимушеність: – Хліба-солі не цураюся,  – сміється Іль­чиха вимушено, – але не знаю, за кого ви гадаєте мене сватати? (7, І, с. 108); 3) погорда: Погірдлива усмішка Катерини не проминула уваги Теофіла (7, ІІ, с. 11); 4) поштивість: Ґазди поштиво посміхнулись (7, І, с. 58); 5) зловтіха: – Ага, – шкірить суддя свої білі зуби, від яких від­го­нить м’ятними цукерками, – а якби мала дитину, то задушила б? (7, ІІ, с. 76).

Вираз обличчя має багато різних значень, зокрема: 1) радість: Зраділа, аж рум’янцем спалахнула (7, І, с. 34); 2) переляк: – Чого це ви так зблідли, герпфарер? – мабуть, від незвички? Ха-ха-ха... (7, І, с. 54); 3) критичне ставлення: Критична гримаса оживляє пом’яте, з під­пухлими очима, обличчя Катерини (7, ІІ, с. 3); 3) невдоволення: Так, вона могла обурюватись через його неінтелігентні вислови, че­рез зу­хвальство, з яким він, наприклад, брався критикувати діяль­ність свя­щеників, могла скривитися від його простацьких манер, сповнюючись при цьому приємним почуттям своєї інтелектуальної вищості, а проте ні з ким їй не було так гостро цікаво вести розмо­ву, як з ним! (7, ІІ, с.38); 4) упертість, недоброзичливість: – Я маю з себе дурня вдавати? –  хмурить брови Йосафата Мартинчук, і її миле лице пе­ред тим набирає попередньо впертого, недоброго виразу (7, ІІ, с. 179).

Небагато значень закладено в рухах головою: рух, який характе­ризує представника певної професії: – Так, – Аркадій по-церковному схилив голову, – мені це вдалося, героберст (7, І, с. 41); напруження: Вона готова слухати його вухами, очима, кожним нервом стягну­того від напруження обличчя (7, ІІ, с. 11).

Оскільки спілкування завжди локалізується в просторі, у творі наявні кілька прикладів показу дистанції між учасниками акту кому­нікації: Орест Білинський, ніжно посміхнувшись до неї, розгуб­леної, міцно пригорнув її до себе (7, І, с. 33); – Хто забав? як «забра­ли?» – випитував, обіймаючи її та пригортаючи до себе (рух цей знову збу­див у ньому  гостре відчуття свідомості життя) (7, І, с.45); – Рафаїл... – обійняв його Річинський і повернув обличчям до себе (7, І, с. 90).

Погляд у структурі роману займає важливе місце у спілкуванні й передає такі почуття: 1) розлютованість: – Гезіндель, герпфарер, мо­же бути тільки придатком до чиєїсь солідної голови. – Він подивився на Аркадія так, що той відчув біль під черепом (7, І, с.42); 2) лу­кав­ство: – Панові доктору потрібні не тільки долари, але й пані, ну... – лукаво повів очима маклер, – такої пані, щоб уміла панею бути (7, І, с. 79): 3) улесливість: – Свате Штефанику, – белькоче, загля­даючи дуці у вічі, – якщо вам не сказали, як треба, то будьте вибачні до тем­ної баби (7, І, с. 109); 4) пильність: – Слухаю, – Катерина вмощується на табуретці так, щоб держати Безбородька поглядом, ніби на при­в’язі (7, ІІ, с. 11); 5) уважність: Катерина сказала і вчепилася очима в Без­бородька: чи розуміє, що відкрила перед ним останню хвірточку, через яку може без шкоди пронести власну гідність? (7, ІІ, с.12); 6) здивування: Олена здивованими, зляканими очима водить від об­личчя до обличчя, намагаючись збагнути: що це таке, навіщо ці по­двійні тарілки, для кого ці подвійні чарки, яке призначення склянок пе­ред кожним прибором? (7, ІІ, с. 27); 7) обу­рення: Вона мов наяву ба­чила його ходу, рух голови, з яким він нахилявся до неї, коли образив необачно, його лукаву посмішку, з якою прислухався до її заперечень з її боку в їхній дискусії, його губи, які безмовно розкривались у вели­кому обуренні, погляд його очей, коли він без слів милувався нею (7, ІІ, с. 39); 8) тріумф: Окрилена свідомістю свого безумного впливу на муж­чину, Ольга тріумфуючим поглядом поводить по всіх присутніх: ніхто, ніхто не здогадується, що це її справа, чому та пара розі­йшлася (7, ІІ, с.155); 9) зацікавлення: Зиркнув на неї з цікавістю віль­ним, не забинтованим оком (7, ІІ, с. 107); 10) зверхність, негативні емо­ції: Подивилася на нього дурним поглядом: – Чому ви гадаєте, що я мо­жу принизити себе до того, щоб говорити неправду? (7, ІІ, с.108).

Зміна положення тіла в просторі не знайшла значного зна­ченнє­вого вияву у тканині роману:  – Дай вам Боже, панночку, аби-сьте здорові та цілі, – вона падає йому до ніг, але він не хоче подяки від неї і наказує вартовому підвести її,  – здорові та цілі повернулися до сво­їх діток і жінки... (7, І, с. 50); Поза її спиною чоловіки розка­зували анекдоти з приводу її прищуватого обличчя, але перед нею самою зні­мали капелюхи з шанобливим уклоном (7, ІІ, с. 22).

Постава героя не наділена у творі широким значеннєвим діапа­зо­ном: Сновигає поміж зворохобленими гостями без прирошуючого слова, без заохотливої усмішки, а вся її постать виражає тільки одну мольбу, аби гості не барилися з церемоністю прощання та чим хутчіш звільнили її хату (7, ІІ, с. 15); Зоня, прибравши позу церемо­німейстера, урочисто впускає заспаного, з одним пролежаним боком лиця, але вже причесаного і відсвіженого одеколоном стрийка Нестора (7, ІІ, с. 18).

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Не­вер­бальні засоби спілкування займають значне місце у структурі роману Ірині Вільде «Сестри  Річинські». Найширший значеннєвий потенціал в аналізованому творі належить декодуванню жестів і поглядів персо­нажів твору. Роботу щодо виявлення значеннєвого діапазону того ти того не­вербального мовного засобу варто продовжувати на матеріалі інших творів письменниці для ґрунтовного дослідження цього фено­мену у всій її творчій спадщині.

Джерела та література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : [підручник] / Ф. С. Бацевич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 344 с.  – (Серія «Альма-матер»).

2. Бацевич Ф. С.  Вступ до лінгвістичної прагматики : [підручник] / Ф. С. Бацевич. – К. : ВЦ «Академія», 2011. – 304 с.  – (Серія «Альма-матер»).

3. Красавский Н. А. Эмоциональные концепты в немецкой и русской лингво­культурах : [монография] / Н. А. Красавский. – М. : Гнозис, 2008. – 374 с.

4. Селіванова О. О. Сучасна  лінгвістика: напрями та проблеми : [підручник] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К., 2008. – 712 с.

5. Социальная психология : [учебн. пособие] /отв. ред. А. Л. Журавлев. – М. : ПЕР СЭ, 2002. – 351 с.

6. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : [підручник]. –  [3-те вид., виправ. і доповнен.] / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К. : Алерта, 2012. – 696 с.

7. Вільде Ірина. Сестри Річинські : [роман] / Ірина Вільде. – К. : Дніпро. – Т. І. – 1986. – 640 с.; Т. ІІ. –  1987. – 424 с.    

Гандзюк Александра. Невербальные средства общения в романе Ирины Вильде «Сестры Ричинские». Статья посвящена анализу невербальных средств общения. Показана специфика отображения невербального общения в романе Ирины Вильде «Сестры Ричинские». Доказано, что в процессе обще­ния человек пользуется не только вербальными средствами. Названы фамилии уче­ных, изучающих этот феномен. Показаны способы выражения невер­баль­ного общения. Проанализированы наиболее типичные выражения невербаль­ного общения. В выводах делается акцент на том, что в этом романе много примеров такого невербального средства общения, как жесты. Их  использо­вание позволяет автору показать многообразие чувств человека. В исследуемом романе также широко использовано значение взгляда. Он разрешает передать широкий диапазон эмоций главных и второстепенных героев романа. В произве­дении есть невербальные знаки для характеристики выражения лица.

Ключевые слова: язык, коммуникация, языковые средства общения, не­вербальое общение, виды невербальных средств общения.

Handziuk Oleksandra. Non-verbal means of the communication in the novel by Iryna Vilde «Sisters Richinski». This article deals with the analysis of non-verbal communication. Specificity of the non-verbal communication in the novel by Irene Wilde «Richynski Sisters» are shown. The names of scientists involved in this problem are given in the article. Types of the non-verbal expression are underlined. The spread in the languages of this novel different groups which demonstrate non-verbal phenomenon are proved. The most typical means of non-verbal communication are given. In the conclusions are underlined that there are many examples such non-verbal sings like gestures. The author uses it and shows a lot of human emotions. Moves of the eyes too are shown. It can convey a wide range of emotion major and minor characters of the novel. There are also non-verbal signs with the meaning of the moving of the face.

Key words: language, communication, non-verbal means of communication, non-verbal communication, non-verbal communication types.