УДК 811.161.2’373.2:002.2(09)(477.82)

Лариса Павленко 

NOMINA AGENTIS У ЛУЦЬКІЙ ЗАМКОВІЙ КНИЗІ 1560–1561 рр.: СЕМАНТИКА І СТРУКТУРА

Стаття є спробою проаналізувати особливості агентивних назв, уживаних у Луцькій замковій книзі 1560–1561 рр. Зокрема, докладно з’ясовано специфіку лексико-семантичної організації вказаних мовних одиниць, шляхи їхньої номі­нативної деривації. Розширено інформацію про ономасіологічні характе­ристики назв виконавців дії як досить розгалуженої з погляду семантики і структури макросистеми номенів. Установлено, що назви виконавців дії за способом їхньої діяльності, характером занять, особливостями професії, посад тощо є одним із найбагатших номінативних розрядів як щодо кількості лексем, так і щодо багатогранності дериваційних типів у межах ономасіологічної категорії особи. З’ясовано, що ядром цих мовних одиниць є віддієслівні похідні, а також від­іменні утворення, запозичення й складені найменування. Найпродуктивнішим способом номінативної деривації nomina agentis є афіксація (з використанням питомих і запозичених морфем).

Ключові слова: назви діяча, агентивні назви, ономасіологічні характе­ристики, типи номінативної деривації.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Вивчення мовної структури українських пам’яток і досі залишається важливим завданням вітчизняного мовознавства. Історико-лінгвістичні студії дають змогу не лише спостерігати за лексико-граматичною структу­рою національної мови на різних етапах її розвитку, а й робити висновки про різні екстралінгвальні фактори, що супроводжували появу різностильових текстів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діахронічне студію­вання писемних джерел української мови має досить поважні тради­ції. Серед дослідників пам’яток української мови такі відомі вчені, як А. Грищенко, М. Жовтобрюх, В. Німчук, М. Пещак, В. Русанівський, І. Чепіга та інші. Проте багато мовних та історичних джерел досі не тільки не досліджені, але й не опубліковані.

Особливе наукове зацікавлення викликають пам’ятки української мови ХVІ ст. – періоду нашої історії, для якого характерне форму­вання важливих типологічних рис суспільної, культурної і, зокрема, літературномовної специфіки, кристалізації народнорозмовного еле­мента в тогочасній писемній мові.

2013 р. побачила світ поважна праця, виконана житомирськими вченими В. Мойсієнком і В. Поліщуком, – Луцька замкова книга 1560–1561 рр., яка є «найдавнішою із відомих рукописних кири­личних пам’яток офіційного судочинства українських земель у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського» [1, с. 7]. Ретельно опрацьований і підготовлений до друку матеріал пам’ятки, ґрунтовний опис графічних, фонетичних, граматичних і лексико-стилістичних особливостей цієї праці роблять її помітним явищем у слов’янському мовознавстві. Попри докладний аналіз мовної специ­фіки Луцької замкової книги 1560–1561 рр. виникає потреба в студію­ванні окремих номінативних категорій, репрезентованих вказаним джерелом.

Такою макрогрупою назв, для якої характерна значна частотність уживання, ономасіологічна розгалуженість, зростаюча продуктивність, багатство засобів номінативної деривації, є слова, що іменують вико­навців дії, або агентиви.

Метою пропонованої розвідки є дослідження ономасіологічної специфіки агентивних назв, уживаних у Луцькій замковій книзі 1560−1561 рр., особливостей їхньої номінативної деривації. Досяг­нення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) укласти максимально повний корпус назв виконавців дії, зафіксо­ваних у мові вказаної пам’ятки; 2) проаналізувати лексико-семантич­ні риси цих назв; 3) окреслити засоби номінативної деривації агентивів, визначити їхню продуктивність та перспективи вживання.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Назви осіб у кожній розвиненій мові станов­лять чи не найбільш розгалужену лексико-семантичну макросистему мовних одиниць як із погляду ономасіологічних характеристик, так і з погляду специфіки номінативної деривації. Агентиви – «це одна з категорій назв діячів на означення осіб за родом діяльності, фахом, заняттям» [7, с. 360]. Порівняно з назвами осіб за іншими особливос­тями, зокрема за національно-етнічною чи територіальною ознаками, соціальним і майновим станом, ідеологічними характеристиками, су­спільно-політичним становищем, сімейними й родинними стосунками, зовнішніми ознаками та внутрішніми якостями і под., nomіna agentis становлять чи не найчисленнішу групу [3, с. 52; 4, с. 13; 5, с. 129].

Кількісна репрезентативність і продуктивність агентивних назв зумовлені об’єктивними позамовними причинами, зокрема, активною професійною, виробничою діяльністю людства в різні часи його історії, стосунками із суспільством, природою, загалом навколишнім світом, зв’язками, що потребували певних дій, занять. І ця діяльність отримала вербальну реалізацію, окреслюючи різного типу осіб-діячів.

Ці назви були об’єктом наукових зацікавлень багатьох учених. Серед них такі мовознавці, як П. Білоусенко, Я. Закревська, І. Кова­лик, О. Кровицька, А. Мамрак, Н. Клименко, Н. Осташ, О. Потебня, Р. Сердега тощо. Незважаючи на наявність робіт з аналізу особових апелятивних номенів, існує потреба у вивченні nomena agentis на матеріалі пам’яток української мови.

Луцька замкова книга 1560–1561 рр. засвідчує активне вживання особових загальних назв різної семантики і структури. Беручи до уваги значну розгалуженість системи номінацій осіб у різні часи функціонування української мови, констатуємо, що пам’ятка, зва­жаючи на її жанрову й стильову специфіку, передусім репрезентує використання лексем для характеристики адміністративно-правової системи, особливостей суспільно-політичної, соціально-економічної, виробничо-господарської організації, почасти військового устрою тогочасної України.

Аналізуючи назви діячів, розглядаємо лексеми, що позначають осіб за професіями та посадами, за постійною або тимчасовою діяль­ністю. Дотичними до професійних назв є номінації певних звань, які можуть накладатися на лексичні одиниці типу nomіna agentis, тому їх доцільно розглядати в контексті агентивних найменувань.

Пам’ятка відбиває потужну із погляду кількісних параметрів низку професійних назв чи найменувань людей за посадою. Наприклад, аптыкарка: пошол на мhсто до аптыкарки Бартошовои (ЛЗК, с. 457); воротний ‘воротар’ (Т, с. 116): воротный замку господарского Луцкого (ЛЗК, с. 267); ключник, ключниця, городничий, мостовничий ‘наглядач за мостом’ (Т, с. 436): Ключник, городничый и мостовничый луцкии пан Иван Борзобогатый Красенский (ЛЗК, с. 463); ключницу девку мою Wгапку (ЛЗК, с. 198); купец: Василеи Дешковскии, купец князя великого московского (ЛЗК, с. 235); коморник: коморника его милости пана воеводы (ЛЗК, с. 224); митник: мытники его кролевское милости (ЛЗК, с. 167); писар: писар замку луцкого (ЛЗК, с. 384); судия: судеи повиту Луцкого (ЛЗК, с. 224).

Особливе місце в цій макрогрупі номенів посідають мовні одиниці, що характеризують тогочасну адміністративну систему – КрыштоFU Воине, вр#днику любецкому (ЛЗК, с. 184); Fронцишко Fалчевъскии, державца чернчегородскии (ЛЗК, с. 384); поданя позвов господарских нареченному владыце луцкому и wстрожскому пану Марку Жоравницкому (ЛЗК, с.166); послали есмо по нег(о) децкого (децкий ‘княжий, а пізніше суддівський посильний’ – Т, І, с. 241) (ЛЗК, с. 238); Проборща и князя преwра (ЛЗК, с. 385); постаростег(о) луцкого (ЛЗК, с. 165); кашталяна краковского, гетмана великого корунного, старосты стрыиского (ЛЗК, с. 230); панове комисарове (ЛЗК, с. 224); дворенин господарскии пан Криштофъ (ЛЗК, с. 154); послал государь корол (ЛЗК, с. 177); вр#дник дубенскии пан Гневош Воронович (ЛЗК, с. 290); маршалок Волынское земли (ЛЗК, с. 290); мостовничыи и воит луцкии (ЛЗК, с. 436); слуга путный пана Лва Вилгорского (ЛЗК, с. 277); на имя Павла отамана (ЛЗК, с. 182); заплатили пану воеводе киевскому сто коп грошеи (ЛЗК, с. 182); в пана воита просилем и вспоминалем его (ЛЗК, с. 282); до пана своего его милости подкоморего (ЛЗК, с. 282); кграбя с Тарнова, кашталяна краковского, гетмана великого корунного, старосты стрыиского и любчевского (ЛЗК, с. 230); пан Воитех Куровскии, буркгр#б# (ЛЗК, с. 230); лантвоиту, бурмистру и радцамъ поведил (ЛЗК, с. 166); сподарин# домовая, Ныта (ЛЗК, с. 457); целник господарский (‘чиновник на митниці’ – Т, ІІ, с. 469) (ЛЗК, с. 235); посылал служебника своего Малхера ис тивуном горуховским (ЛЗК, с. 210); до Василя Григоревича, лантвоита луцкого (ЛЗК, с. 453); позвали ГанUскопа, справцу ‘управителя’ (Т, ІІ, с. 353) господарьского робот лесных (ЛЗК, с. 203); гетмана великого корунного (ЛЗК, с. 239); возные земские воеводства Руского (ЛЗК, с. 231); росказал тому ж воротномU Саве (ЛЗК, с. 212); на вр#дника и на подданых своих (ЛЗК, с. 187); до пана ключника луцкого (с. 324); вр#дничок мои Пронец (ЛЗК, с. 325); хот#чи паном выбирчимъ wтдати (ЛЗК, с. 428); позвов децкихъ судовых (ЛЗК, с. 189); Ивану Борзобагатому, ключнику, городничому, мостовничому и воиту луцкому (ЛЗК, с. 165); старшии и подавца мои кн#зь Малхер (ЛЗК, с. 441); посылал есми двох радец прис#жных (ЛЗК, с. 201); Гневош Воронович, наместник дубенскии (ЛЗК, с. 396); кн#з# Романа, старосты житомирского (ЛЗК, с. 210); пана Станислава Стужинског(о) ротмистра киевског(о) (ЛЗК, с. 292); *рицер: каждому рицерскому чоловhку покои заховал (ЛЗК, с. 396); *канцлер: росказати нам лист господарскии с канцлерhи выдати (с. 235).

У межах цього об’єднання номенів можна виділити назви про­фесій, що окреслювали ремісничу діяльність українців цієї доби – Барвhрчик, барверчик, барбhрчик ‘цилюрник, цирульник; особа, що подавала певні види хірургічної допомоги, лікувала рани тощо; по­мічник або учень перукаря’ (СлУМ, ІІ, с. 14): борзо пришли два барберчики (ЛЗК, с. 457); бондар: два бондари мои – два наемных (ЛЗК, с. 237); бортник: Савце Благутичу, бортнику, за бои его сто грошеи (ЛЗК, с. 184); бровар: кроме тых шафаров арандаровых у броварех их (ЛЗК, с. 385); будник: будников панских з лhса выгнал (ЛЗК, с. 195); грабар ‘землекоп’ (СлУМ, 7, с. 66): грабаров ее з гребли зогнал (ЛЗК, с. 190–191); дворник ‘економ, управитель філь­варку’ (Т, І, с. 202): мел есми дворника своег(о) Мицка из жоною (ЛЗК, с. 155); дворничка ‘економка’ (Т, І, с. 155): дворничку его Наталку с того ж дому его… до себе намовил (ЛЗК, с. 348); коваль: подданого пана Миколаева на им# Wстапка ковал# (ЛЗК, с. 255); кравец: посылал.. до кравца по шаты (ЛЗК, с. 171); кухар: кухар его милости на им# Станислав (ЛЗК, с. 290); пастух: пастухов збивши разогнал (ЛЗК, с.184), риболов: рыболовов… там есмо не нашли (ЛЗК, с. 326); слюсар: Савка, слюсар з трема сыны (ЛЗК, с. 335); тесля: дом подданого ее милости тесли Ивана Корбута (ЛЗК, с. 225); стадник ‘пастух, наглядач за стадами’ (Т, ІІ, с. 358): ту ж под селомъ Смолевою стадников позбивали (ЛЗК, с. 379); стрелец: тому служебнику Матысу стрелцU (ЛЗК, с. 312).

Окрему групу становлять назви осіб за типовим, не обов’язково професійним заняттям. Сюди відносимо лексеми помочник, посланец, роботник, слуга, служебник: Василеи Борзобогатович з служебниками и помочниками своими (ЛЗК, с. 462); посланец господарскии Соломон Абдулис (ЛЗК, с. 177); слугъ пана Козинского и роботниковъ его (ЛЗК, с. 280); слугам своим ку ее слугамъ и людем заховатися казал (ЛЗК, с. 237); …з ыншими многоми помочниками своими (ЛЗК, с. 384).

Епізодично в тексті пам’ятки використано слова, що позначають назви осіб за виконаною нетиповою дією. Йдеться про емоційно за­барвлені лексеми забиица, злодій, злочинец, жабрак ‘жебрак’, кгвалтовник, мужебоица: забиица мужа мого (ЛЗК, с. 200); Злодhевъ и инших злочинцов сажают (ЛЗК, с. 341); вечным жабраком будет (ЛЗК, с. 225), тыи кгвалтовники не попили, то поросточовали (ЛЗК, с. 49); приручаючи того мужебоицу (ЛЗК, с. 277).

Дальшого розвитку і вдосконалення набуває система вираження боргово-кредитних відносин, про що, зокрема, свідчать лексеми аранда, арандар, арандовий, арандовавати. Пам’ятка фіксує відповідне агентивне найменування: арандара корчомъ и солодовнеи мhста Луцкого (ЛЗК, с. 385).

У пам’ятці досить часто документується слово виж, що характе­ризується високою частотністю вживання, наприклад: з вижом вр#довым замку Луцкого (ЛЗК, с. 191). В історичних словниках української мови воно витлумачене так: 1) ‘слуга старости-державця, обов’язком якого було свідчення різних фактів у межових справах’; 2) ‘арбітр у суперечках, посередник’ (ССУМ, І, с. 173); ‘присяжний розслідувач справ, що підлягали суду воєвод і повітових старост’ (Т, І, с. 100); 1) ‘урядова особа, обов’язком якої було офіційне свід­чення про факти злочинів, шкод, кривд’; 2) ‘арбітр, посередник від суду для засвідчення окремого факту злочину чи правового спору’ (СлУМ, 4, с. 55). Луцькі замкові книги вказують як на очевидний той факт, що названа лексема найчастіше використовувалася на означен­ня особи, котра виконувала непрофесійне, тимчасове заняття. Під­твердженням цього є відповідна фіксація на багатьох сторінках па­м’ятки (с. 225, 235, 277, 326).

Продовжують активно функціонувати загальні назви людей, основ­ні заняттям котрих стосувалися конфесійної сфери. Це, зокрема, лек­семи архидиякон: посылал архидъякона своего Генадия (ЛЗК, с. 235); архимандрыт: другие позвы архимандрыту жидичинскому wтцу Иоане (ЛЗК, с. 166); бискуп: бискупу луцкому и берестеискому (ЛЗК, с. 267); каплан: подякании с капланы и з млоденцы костела великого замку Луцкого (ЛЗК, с. 453); плебан: мы, капитула костелная – плебани и млоденцы (ЛЗК, с. 453); поп/піп: дали попу wрм#нскому Вартику (ЛЗК, с. 226); преор: преwр костела Луцкого (ЛЗК, с. 165); священник: просил свещенник баевскии (ЛЗК, с. 281).

У групі назв, пов’язаних з інтелектуальною, книжною, просвіт­ницькою сферою життя українців, зафіксоване слово бакалар: бакалар Миколаи Незданович (ЛЗК, с. 453).

Серед агентивних лексем доцільно розглядати теономени апостол (светый апостол), Бог створитель: wт св#та близько пришлого светых апостол Шимона и Юды (ЛЗК, с .446); Боже створителю вховаи (ЛЗК, с. 321).

У цілому пам’ятка засвідчує процес стабілізації засобів вира­ження понять, пов’язаних з професійно-виробничою сферою, з вироб­ленням термінології адміністративно-правових відношень.

Найпродуктивнішими з погляду ономасіологічних характеристик у процесі розвитку української мови були слова на позначення профе­сійних характеристик. Історично перспективними виявлися лексеми аптекар (аптекарка), дворник, ключник (ключниця), кравець, мельник, орендар, пастух, писар, тесля і т. д. Значна частина аналі­зованих назв у сучасній мові вживається у функції історизмів для означення реалій, що зникли із суспільного життя України наступних періодів її суспільно-політичного, економічного розвитку або були замінені синонімами: возний, грабар, городничий, маршалок.

Назви виконавців дій з’являлися в мові різними шляхами. Най­більш продуктивним способом поповнення лексики вказаної макро­категорії було «використання власних словотворчих ресурсів: числен­них афіксів, складання основ, а також процесу субстантивації» [2, с. 281]. Продуктивними у сфері творення nomіna agentis виявилися суфіксальні форманти -ець, -ник, -ар, -ик, -ц(а), тель, -й, що сполучалися з дієслівними та іменниковими основами: вижа, владика, грабар, державца, купець, митник, подавца, створитель. Префіксація як спосіб деривації агентивних назв зафіксована лише в слові подстароста. Композицію для утво­рення похідних репре­зентують лексеми воевода, злодій, злочинець, мужебойца, риболов. Зрідка способом деривації цих назв виступає субстантивація: людеи бегучых, возний, воротний, городничий, корчомний, мостовничий.

З погляду дії активних процесів номінативної деривації до спосо­бів утворення агентивних апелятивів слід долучити використання складених, переважно двослівних (рідше трислівних) найменувань, найчастіше сконструйованих поєднанням прикметника й іменника: гетьман великий корунний, децкий судовий, слуга путний, справца господарський, целник господарський.

У контексті загальної тенденції до інтенсивної розбудови лек­сичної системи української мови ХVІ–ХVІІІ ст. потужним джерелом появи нових слів у сфері називання дій, процесів, діячів, зокрема й виконавців дій, були запозичення. До таких одиниць належать іншо­мовні слова, запозичені найчастіше з польської, німецької, латинської мови: арендар, архиманрит, бакалавр, буркграбя, бурмистр, лантвойт, рицар, слюсар тощо. Більшість таких номенів втратили свою про­дуктивність і в сучасній українській мові вживаються як архаїчні назви на означення зниклих з екстралінгвальної дійсності реалій.

Номінативні особливості слів, засвідчених у Луцькій замковій книзі, відображають «процес становлення успадкованих з попередніх мовних епох похідних дериватів та витворення нових на власне українському мовному ґрунті, зокрема й під впливом чужих мовних систем» [6, с. 84].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Аналізо­вана пам’ятка активно репрезентує агентивні назви як вагому частину староукраїнської лексики ділового стилю. Ім’я діяча практично скла­дає ядро ономасіологічної категорії особи. За своїм походженням це дуже древній пласт слів, що своїм корінням сягає дописемних періо­дів історії слов’янських мов. Ця макророгрупа назв становить собою лексичний пласт, що активно поповнюється на основі ідентифікуючої смислової ознаки ‘діяч’ і назвами професій, і номенами осіб за родом занять взагалі, тобто за сферою соціальних відносин.

Постання й функціонування цих назв пов’язане з позамовними чинниками: економічним розвитком суспільства, процесами у вироб­ничій сфері в окреслених історичних ситуаціях. Важливим екстра­лінгвальним фактором є розвиток адміністративно-правових відносин у суспільстві.

Наступні дослідження пам’яток української мови окресленої доби, зокрема агентивної лексики, дозволять удокладнити інформацію про їхній функціональний статус, просторову поведінку, виявити нові ряди агентивів, які вживалися в староукраїнських писемних джере­лах, визначити ступінь їх продуктивності та перспективи участі в номінативних процесах.

Джерела та їх умовні скорочення

ЛЗК − Луцька замкова книга 1560–1561 рр. / [підгот. : В. М. Мойсієнко, В. В. Поліщук]. – Луцьк, 2013. – 733 с.

ССУМ − Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. У 2 т. Т. 1–2 / [уклад. : Д. Г. Гринчишин, У. Я. Єдлінська, В. Л. Карпова, І. М. Керницький, Л. М. По­люга, Р. Й. Керста, М. Л. Худаш]. – К. : Наук. думка, 1977–1978.

СлУМ − Словник української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. / [ред. : Д. Г. Гринчишин, У. Я. Єдлінська, Л. М. Полюга, М. І. Чікало]. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995–2010. – Вип. 1–15.

Т − Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХV–ХVІІІ ст. / [підгот. : В. В. Німчук, Г. І. Лиса]. – Київ ; Нью-Йорк : [б. в.], 2002.

Література

1. До читача // Луцька замкова книга 1560–1561 рр. / [підгот. : В. М. Мойсієнко, В. В. Поліщук]. – Луцьк : [б. в.], 2013. – С. 6–7.
2. Історія української мови: лексика і фразеологія. – К. : Наук. думка, 1983. – 743 с.
3. Закревська Я. В. Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті / Я. В. Закревська. – К. : Наук. думка, 1976. – 163 с.
4. Ковалик І. І. Вчення про словотвір / І. І. Ковалик. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1958. – 77 с.
5. Мамрак А. В. Семантична структура категорії діяча в сучасній українській мові / А. В. Мамрак // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. – К. : Наук. думка, 1983. – С. 129–136.
6. Мойсієнко В. Луцька замкова книга 1560–1561 рр. як відображення офіцій­ної «руської» мови ВКЛ середини ХVІ ст. у її північноукраїнському варіанті Віктор Мойсієнко // Луцька замкова книга 1560–1561 рр. / [підгот. В. М. Мой­сієнко, В. В. Поліщук]. – Луцьк : [б. в.], 2013. – С. 64–143.
7. Українська мова : енциклопедія / [редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тара­ненко, М. П. Зяблюк та ін.]. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

References

1. Dо chytacha // Lutska zamkova knyha 1560–1561 rr. / [pidhot. : V. М. Моisіienkо, V. V. Pоlіshchuk]. – Lutsk : [b. v.], 2013. – S. 6–7.
2. Іstoriia ukrainskoi movy: lеksykа і frazeolohiia. – K. : Nauk. dumka, 1983. – 743 s.
3. Zаkrevska Ya. V. Narysy z dialektnoho slovotvoru v arealnomu aspekti / Ya. V. Zа­krevska. – K. : Nauk. dumka, 1976. – 163 s.
4. Коvаlyk І. І.Vchennia pro slovotvir / І. І. Коvаlyk. – Lviv : Vyd-vо Lviv. un-tu, 1958. – 77 s.
5. Мамrаk А. V. Semantychna struktura katehorii diiacha v suchasnii ukrainskii моvi / А. V. Мамrаk // Slovotvirna semantyka skhidnoslovianskykh моv. – K. : Nauk. dumka, 1983. – S. 129–36.
6. Моisіienkо V. Lutska zamkova knyha 1560–1561 rr. Yak vidobrazhennia оfitsii­noi «ruskoi» моvy VKL seredyny ХVІ st. u yii pivnichnoukrainskomu varianti / Vіktor Моisіienkо // Lutska zamkova knyha 1560–1561 rr. / [pidhot. : V. М. Моi­sіienkо, V. V. Pоlіshchuk]. – Lutsk : [b. v.], 2013. – S. 64–143.
7. Ukrainska моva : еntsyklopediia / [rеdkol. : V. М. Rusanivskyi, О. О. Tаranenko, М. P. Ziabluk tа іn.]. – 2-hе vyd., vypravl. і dop. – К. : Ukr. entsykl. iм. М. P. Ba­zhаnа, 2004. – 824 s.

Павленко Лариса. Nomina agentis в Луцкой замковой книге 1560–1561 гг.: семантика и структура. Статья является попыткой проанализировать особен­ности агентивных наименований, которые употреблялись в Луцкой замковой книге 1560–1561 гг. В частности, детально описано специфику лексико-семан­тической организации указанных языковых единиц, пути их номинативной де­ривации. Расширено информацию об ономасиологической характеристике на­именований деятеля как весьма разнообразной с точки зрения семантики и структуры макросистемы номенов. Установлено, что агентивные наименования по способу их деяльности, характером занятий, особенностями професии, должностей и т. д. являются одним из самых богатых номинативных разрядов как в отношении количества лексем, так и относительно многообразия дерива­ционных типов в рамках ономасиологической категории лица. Определено, что ядром этих языковых единиц являются отглагольные производные, а также отименные образования, заимствования и составные наименования. Самым продуктивным способом номинативной деривации nomina agentis является аф­фиксация (с использованием исконных и заимствованных морфем).

Ключевые слова: наименования деятеля, агентивные наименования, ономасиологические характеристики, типы номинативной деривации.

Pavlenko Larysa. Nomina Agentis in Lutsk Castle Book of 1560–1561: Se­mantics and Structure. In this article the author attempts to analyze the peculiarities of the nomina agentis (names of agents who performed the actions) which were used in Lutsk castle book of 1560–1561. And in particular, the specific character of the lexical and semantic organization of these linguistic units, as well as the ways of their nominative derivation are clarified in detail. The information about the onomasio­logical characteristics of the names of agents who performed the actions has been expanded as a quite extensive in terms of semantics and structure macrosystem of nomenclatorial names. It has been established that nomina agentis by the way of their activity, occupation, as well as the peculiarities of their professions and positions is one of the richest nominative classes both in terms of the number of lexemes and the diversity of derivational types within the onomasiological category of a person. It has also been established that verbal derivatives, as well as nominal formations, borro­wings and compound names form the nucleus of these language units. Affixation (with the use of native and borrowed morphemes) turned out to be the most productive way of nominal derivation as far as nomina agentis are concerned.

Key words: nomina agentis (names of agents who performed the actions), ono­masiological characteristics, types of nominal derivation.