УДК 81’367.5:81’367.625

Раїса Христіанінова 

ПОДВІЙНИЙ ПРИСУДОК У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Статтю присвячено актуальній проблемі теорії простих речень. У ній до­сліджено подвійні (складні) присудки, утворені внаслідок трансформації прос­тих елементарних речень у неелементарні. Обґрунтовано відмінність цих при­судків від складених іменних та від дуплексивів. Виокремлено два типи подвій­них присудків – дієслівно-іменні та дієслівні. Проаналізовано особливості їх вираження. Установлено, що в дієслівно-іменних присудках у ролі першого компонента вживають дієслова зі значенням спрямованого й неспрямованого руху, процесуально-локативним, інтелектуальної й мовленнєвої діяльності, фі­зичних і фізіологічних процесів, конкретної дії, а в ролі другого – прикметники, іменники в непрямих відмінках, синтаксично нерозкладні сполучення та фра­зеологізми; у дієслівних – у ролі першого компонента використовують дієслова зі значенням спрямованого і неспрямованого руху та процесуально-локатив­ним, у ролі другого – здебільшого дієслова інтелектуальної та мовленнєвої діяльності, конкретної дії.

Ключові слова: подвійний присудок, подвійний дієслівно-іменний прису­док, подвійний дієслівний присудок, складений іменний присудок, дуплексив, просте елементарне речення, просте неелементарне речення.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Присудок є однією з визначальних формально-граматичних категорій простого двоскладного речення, його організаційним центром. Типологію при­судків в історії синтаксичної науки вибудувано на основі врахування морфологічної природи присудкової форми та способу вираження модально-часових значень. У сучасній україністиці здебільшого ви­окремлюють три або чотири типи присудків – простий дієслівний, складений дієслівний і складений іменний [1; 17] чи простий дієслів­ний, складений дієслівний, складений іменний і подвійний (складний) [3; 6; 11; 15; 19; 20, с. 94; 22]. Розлогішу типологію подає М. У. Ка­ранська. Вона виділяє дієслівні (простий, складений, у формі сталого дієслівного словосполучення, фразеологічний, парний), нульовий буттєвий, іменні складені (іменниковий, прикметниковий, займенни­ковий, числівниковий), дієприкметниковий складений, у формі кате­горії стану, дієслівно-іменний присудки [9, с. 38–53]. Але, як бачимо, попри те, що основні поняття і терміни, котрі є наріжними в сучасних дефініціях і класифікаціях присудків, були сформульовані ще в дру­гій половині ХІХ – на початку ХХ ст., і досі розв’язані не всі питання щодо типології присудків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найдискусійнішим у потрактуванні постає подвійний (інші терміни – складний, дієслівно-іменний) присудок. Одні дослідники подвійними (складними) вва­жають присудки, утворені двома повнозначними словами – дієсло­вами зі значенням руху чи іншої дії в поєднанні з прикметниками на взірець: Мажа котиться останньою (Б. Харчук); Я зайшов сюди безвинний (Ю. Мушкетик); Наталка прибігла сердита, задихана (О. Гончар) [4, с. 226; 6, с. 154; 19, с. 175 та ін.]. Другі, крім названих, зараховують до цього типу ще й присудки, утворені поєднанням діє­слова з іменником: Працює Охрім Захарович у колгоспі ковалем (О. Донченко); Я приїхала до вас за вчительку (М. Коцюбинський); На уроках сиділа без хустки, мабуть, жаліла обнови… (Ю. Збанаць­кий); З хвилину професор стояв над хлопчиком у мовчазному заці­пенінні (Я. Баш) [11, с. 46; 15, с. 18–17]. Декотрі з дослідників узагалі не виокремлюють цей тип присудків, а розглядані поєднання кваліфі­кують як складений іменний присудок із повнозначною зв’язкою [1, с. 57; 17, с. 151; 7, с. 47–48 та ін.] або як простий дієслівний присудок та другорядний член речення – факультативний компонент речення з атрибутивно-обставинним значенням чи дуплексив [16, с. 168–169]. У російському мовознавстві складні присудки не ви­окремлюють, а розглядані поєднання трактують то як складені іменні присудки з повнозначними зв’язками [18, с. 615], то як прості дієслівні присудки і предикативні означення чи дуплексиви [21]. В україніс­тиці інколи спостерігаємо нечітке розмежування понять «подвійний (складний) присудок» і «дуплексив» [6, с. 187; 14]. Дискусійним по­стає зарахування до задекларованого типу багатоелементних (три­членних і чотиричленних) присудків [15, с. 13–16; 6, с. 154]. Очевид­ною є також потреба термінологійного впорядкування, адже наразі функціюють три терміни на позначення присудків, виражених зазна­ченими вище формами: «подвійний», «складний», «дієслівно-іменний», причому одні дослідники використовують тільки термін «складний» [15; 6, с. 154; 11, с. 46 та ін.], інші вживають терміни «подвійний» і «складний» як синоніми [3, с. 226; 20, с. 494; 22, с. 84 та ін.], ще інші послуговуються терміном «дієслівно-іменний» присудок [13, с. 133; 9, с. 52 та ін.].

Мета статті – уточнити й систематизувати відомості про подвій­ний присудок. Задля досягнення названої мети необхідно реалізувати такі завдання: 1) розмежувати поняття подвійний і складений при­судок, подвійний присудок і дуплексив; 2) уточнити особливості синтаксичного зв’язку підмета з подвійним присудком; 3) визначити види подвійних присудків; 4) окреслити форми їх реалізації.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Для виокремлення й адекватного витлума­чення того чи того мовного явища насамперед потрібні критерії від­межування його від подібних мовних явищ. Якщо говорити про по­двійний (складний) присудок, то такі критерії, на наше переконання, можна встановити за опертя на семантико-синтаксичні відношення між компонентами базових семантико-синтаксичних структур речення.

Розглянемо з цієї позиції поняття «подвійний (складний) при­судок», «складений присудок» та «дуплексив».

Зазвичай складеними (дієслівними й іменними) вважають при­судки, котрі мають два компоненти – допоміжний (допоміжне діє­слово в складеному дієслівному або дієслово-зв’язку в складеному іменному присудку) та основний (інфінітив у складеному дієслівному або іменну частину в складеному іменному присудку). Основний компонент спеціалізований на вираженні лексико-семантичного (ре­чового) змісту складеного присудка, а допоміжний – на вираженні його модальних, часових, способових та аспектуальних характерис­тик: Таня не переставала хвилюватись за нього (О. Гончар); Раніш чи пізніш це мусило статись (О. Гончар); Трамвай був переповнений (О. Гончар); Місто ніколи не буде здане (О. Гончар). Допоміжні компоненти (невласне-зв’язки ставати, робитися, залишатися, зо­ставатися, виявлятися, називатися, вважатися, здаватися, спри­ймати, приймати тощо) в складеному іменному присудку можуть також модифікувати лексичне значення основних компонентів, до­повнюючи його додатковими змістовими відтінками: І ці слова <∙∙∙> стали піснею (О. Гончар); Взимку їхній палац з білими колонами здається казковою будовою… (М. Стельмах); За парашутиста при­йняли, за перевдягнутого арійця (О. Гончар). У семантико-синтак­сичній структурі речення обидва ці компоненти тісно злиті, позна­чають цілісну (нечленовану) предикативну ознаку. Отже, складені присудки у формально-синтаксичному аспекті мають аналітичну структуру, а в семантико-синтаксичному – цілісне нерозчленоване значення. На противагу складеному подвійний (складний) присудок утворений із двох повнозначних слів. У формально-граматичній структурі він являє собою складний член речення, утворений із двох присудків унаслідок об’єднання двох простих елементарних речень в одне просте ускладнене, пор.: Богдан іде правофланговим попереду колони… (О. Гончар) ← Богдан іде попереду колони + Богдан право­фланговий. У семантико-синтаксичній структурі речення подвійний присудок позначає складну предикативну ознаку, що поєднує акціо­нальне або процесуальне та стативне чи квалітативне значення. Суб’єкт у таких простих ускладнених реченнях вступає у подвійні семантико-синтаксичні відношення з двома елементами присудка як двома різнорідними предикатами [4, с. 89]. Отже, як бачимо, є всі підстави для розмежування складених і подвійних (складних) присуд­ків як двох окремих типів. Зважаючи на природу виникнення задекла­рованого присудка, на нашу думку, можливе використання термінів «подвійний присудок» і «складний присудок» як синонімів.

Згідно з теорією чеських граматистів, дуплексив – це другоряд­ний член речення, синтаксично співвідносний з двома різними чле­нами речення [23, с. 282], семантично він позначає ознаку суб’єкта або об’єкта, що є актуальною під час реалізації змісту предиката [5, с. 75]. На думку чеських дослідників російської мови, у реченнях на взірець Катя возвращалась загорелая компонент загорелая є дуплексивом [там само], оскільки він співвіднесений одночасно з підметом і пре­дикатом. Так само, за М. Кубиком, дуплексивом є словоформа врачом у реченні Он вернулся домой врачом [10, с. 126]. Подібне потракту­вання розгляданих словоформ знаходимо й у деяких російських лін­гвістів [21], хоча зазвичай у російському мовознавстві їх кваліфі­кують як компонент складеного іменного присудка з повнозначною зв’язкою [2, с. 307; 18, с. 615]. В українському мовознавстві останнім часом значного поширення набуло витлумачення подвійного синтак­сичного зв’язку І. Р. Вихованцем, згідно з яким «подвійність синтак­сичних зв’язків <∙∙∙> стосується <∙∙∙> тільки компонентів із предмет­ним значенням» [4, с. 89]. Цей зв’язок «відображає наслідки об’єд­нання двох або більше елементарних простих речень в одне речення просте ускладнене. Він наявний у складних присудкових структурах, де підмет перебуває з двома присудковими компонентами у подвійному синтаксичному зв’язку. Перший компонент складного (подвійного) присудка виражений особовими формами повнозначного дієслова, а другий – найчастіше власне-прикметниками і дієприкметниками <∙∙∙>. Специфічну групу подвійного синтаксичного зв’язку утворюють ви­падки вживання знахідного придієслівного відмінка іменників, поєд­наного водночас із напівпредикативним прикметником» [3, с. 33]. Такий підхід видається найумотивованішим. Згідно з ним, речення на зразок Володимир сидів мовчазний утворене із двох вихідних: Воло­димир сидів + Володимир був мовчазний), а підмет Володимир пере­буває в подвійному синтаксичному зв’язку з членованим присудком, що виник на основі об’єднання двох присудків – простого дієслівного та складеного іменного. Отже, услід за І. Р. Вихованцем, постулюємо, що в простих ускладнених реченнях із подвійними синтаксичними зв’язками не йдеться про предикативне означення або інші поєднані подвійним зв’язком предикатні компоненти [4, с. 89], а дуплексивами вважаємо специфічні другорядні члени речення, які не тільки перебувають у подвійних синтаксичних зв’язках із іншими членами речення й виникають унаслідок об’єднання в одну конструкцію двох вихідних простих речень, але й мають складну формально-синтак­сичну та семантико-синтаксичну природу, зумовлену складними пе­ретвореннями [3, с. 241]. Відповідно немає жодних підстав тракту­вати в реченнях, подібних до розглянутих вище, прикметникові компоненти як дуплексиви.

Дискусійною в українських мовознавчих студіях постає проблема морфологічного вираження другого компонента подвійного присудка. Як уже йшлося вище, одні мовознавці підкреслюють, що він вираже­ний тільки прикметниками та дієприкметниками [19, с. 175; 4, с. 71; 3, с. 226; 6, с. 154; 22, с. 84 та ін.], інші допускають використання в ролі другого компонента ще й іменників [11, с. 46]. Натомість А. П. За­гнітко в реченні Він працював учителем убачає простий дієслівний присудок працював і другорядний член речення учителем [6, с. 154]. Як видається, умотивованішою все ж є думка Б. М. Кулика, що підтверджує трансформація розчленування: Він працював хірургом → Він працював + Він був хірургом. Отже, уважаємо правомірним зара­ховувати до групи подвійних присудків не тільки поєднання особової форми дієслова з іменним компонентом, вираженим прикметником (власне-прикметником, порядковим прикметником) чи дієприкмет­ником, але й із іменником. Водночас звернемо увагу на те, що не будь-яке поєднання особової форми повнозначного дієслова та імен­ного компонента є подвійним присудком. Розглядаючи поєднання «дієслово стояти + прикметник», І. Р. Вихованець наголошує, що диференціація формально-синтаксичної структури речень із таким поєднанням проходить по лінії семантичної природи іменника-під­мета, яка є головним чинником, що розмежовує типи присудків. «Якщо іменник-підмет називає особу, то він поєднується подвійним синтаксичним зв’язком з елементами подвійного присудка – дієсло­вом стояти і предикативним прикметником. І навпаки – коли пози­цію підмета займають назви неживих предметів, то сполука «дієслово стояти + прикметник» з формально-синтаксичного боку не члену­ється, тобто є аналітичною формою, іменним складеним присудком із трансформованим у зв’язку дієсловом стояти. Відмінність між дво­ма вказаними типами синтаксичних конструкцій виявляє трансфор­мація розчленування, пор.: Люди стояли похмурі → Люди стояли + Люди були похмурі і Осінь стояла суха → Осінь була суха» [4, с. 90]. З такою заввагою погоджуємося з невеликим уточненням. За нашими спостереженнями, чинником диференціації типів присудків у розгля­даних реченнях постає не загальна семантика іменника-підмета в плані істота/неістота, а його конкретна лексична семантика, яка до­пускає чи не допускає формального членування подвійного присудка на два присудки, пор.: Човни, що стоять прикуті ланцюгами в затоці, здебільшого мають наймення… (О. Гончар) ← Човни стоять в затоці + Човни прикуті ланцюгами; Дівчата виходять зі школи раді ← Дівчата виходять зі школи + Дівчата раді – подвійні присудки; Весна стояла суха і вітряна (М. Коцюбинський) = Весна була суха і вітряна; Смішними виходять хлопці з‑під машинки, голови стають бугруваті… (О. Гончар) = Смішними стають хлопці з-під машинки, голови виходять бугруваті – складені іменні присуд­ки. Отже, як бачимо, іменники-підмети, що позначають назви неістот, також можуть поєднуватися з подвійним присудком. Дієслівний ком­понент подвійного присудка обмежений з боку лексичної семантики. Зокрема, він може бути репрезентований дієсловами: 1) зі значенням спрямованого й неспрямованого руху іти, брести, плентатися, біг­ти, повзти, вертатися, зупинитися, їхати, пливти, прямувати, тіка­ти, падати, текти, ходити, їздити, блукати, бігати та ін.: Навіть Гладун <∙∙∙> тепер підійшов до хлопців подобрілий, упокорений… (О. Гончар); Мати прийшла <∙∙∙> в настрої трохи кращому, ніж коли ішла із дому (О. Гончар); …він зайшов останнім, залишивши Таню в коридорі (О. Гончар); Схоплювались, на ходу затягали пояси і зі сном у очах бігли напівсліпі до пірамід, розхапували зброю (О. Гончар); 2) із процесуально-локативним значенням сидіти, лежа­ти, стояти, висіти та ін., що «позначають водночас процес та локативний стан» [12, с. 79]: Клава розповідала батькові знов про свої митарства, а він сидів мовчазний… (О. Гончар); Незнайоме слово одразу насторожило двірника, що стояв неподалік грізний, нашорошений (О. Гончар); 3) зі значенням інтелектуальної діяль­ності думати, класифікувати, рахувати, замислюватися, вивчати тощо (здебільшого у формі доконаного виду): Катя порахувала курчат першою; 4) дієслова мовленнєвої діяльності говорити, каза­ти, писати, заявляти, доповідати, питати, відповідати, жартува­ти, інформувати та ін.: Петро доповідав на зборах першим; 5) діє­слова зі значенням фізичних і фізіологічних процесів народитися, з’явитися, відцвітати, в’янути, рости, цвісти, квітнути, дозрівати, замерзати, іржавіти, закипати, сохнути, одужувати, хворіти, сиві­ти, старіти та ін.: Вона росла красунею; Червона троянда зів’яла останньою; 6) конкретної дії працювати, ударити, штовхнути, вистрілити тощо: Батько Танин працює прокатником на заводі… (О. Гончар); Вона вистрілила першою. Іменний компонент подвій­ного присудка обмежений із боку його морфологічного і формаль­ного вираження, у такій ролі зафіксовані: 1) прикметники (власне-прикметники, порядкові прикметники), дієприкметники в називному або орудному відмінку: Увечері [дідусь. – Р. Х.] стоїть на березі високий, замислений, сивий, як Гомер (О. Гончар); Степура, кістля­во згорбившись, першим рушив до дверей (О. Гончар); 2) іменники в непрямих відмінках – у родовому з прийменником без, знахідному з прийменником за, орудному без прийменника, місцевому з приймен­ником у (в): Повернувся обідраний, слабий і без грошей (М. Коцю­бинський); Я приїхала до вас за вчительку (М. Коцюбинський); Їм видавали наспіх заготовані довідки про те, що відправляються на фронт курсантами-політбійцями… (О. Гончар); Ранок народився у росах, у зелених буйнощах левад (О. Гончар); 3) синтаксично нероз­кладні поєднання іменника в орудному відмінку з прийменником з та прикметника: Щоразу він з’являвся перед товаришами все з більш заклопотаним виглядом, серйозний, мовби аж пригнічений тягарем своїх нелегких обов’язків (О. Гончар); 4) фразеологічні сполуки: …він стоїть ні в сих ні в тих і дивиться на неї (М. Коцюбинський).

Як і інші типи присудків, подвійний присудок може бути усклад­неним. Зазвичай ускладнення відбувається внаслідок модальних модифікацій дієслівного або іменного компонента. Дієслівний компо­нент модифікують ті самі допоміжні модальні дієслова та їхні еквіва­ленти, що вживані в ролі допоміжних у складених дієслівних присуд­ках: Буде змушений упасти мертвим хижий птах (М. Бажан); Ви, отже, виявили бажання йти добровольцем до лав Червоної Армії? (О. Гончар). Іменну частину модифікують порівняльні частки, які надають другій частині подвійного присудка значення ірреальності: …на факультет він повернувся мовби фронтовиком… (О. Гончар); Навіть і серед зими вертавсь із своїх запорізьких канікул засмаглий, мовби з-під тропічного сонця… (О. Гончар); Із келії матушки ігумені вискочила келійниця і кидалась по подвір’ю мов тороплена (М. Ко­цюбинський). Так само порівняльні частки можуть бути і перед дієслівним компонентом: З вигляду бравішого в таборі не найти: все на ньому як влите, наче родився в цьому обмундируванні… (О. Гон­чар). Подвійний присудок із другим компонентом-іменником можуть ускладнювати ще й допоміжні фазові дієслова: Іван почав працю­вати вчителем.

Не розв’язаним дотепер є питання про синтаксичні функції поєд­нань двох повнозначних дієслів однакової форми в реченнях на зра­зок Я теж сидів читав, потім вийшов за цигарками… (О. Гончар). А. П. Загнітко розглядає їх як ускладнені форми простого дієслівного присудка [6, с. 151], М. У. Каранська вбачає в реченнях Хлопець стоїть чекає біля воріт; Мороз лютує аж скрипить (Т. Шевченко) наявність парного присудка [9, с. 42]. Так само визначає подібні поєднання О. Кадочнікова, водночас вона постулює, що такі одиниці структурно й семантично наближаються до подвійних (складних) присудків, у них «обидва компоненти пов’язані з підметом однаковим предикативним зв’язком <∙∙∙>; нарізно вони формують два прості присудки» [8, с. 235]. Видається доцільнішим покваліфікувати роз­глядані поєднання не як окремий тип присудка, а як різновид подвійного присудка, адже їхня природа така сама, пор.: Іван сидить читає ← Іван сидить + Іван читає. Назвемо такий подвійний прису­док дієслівним. Проте водночас наголосимо, що не будь-яке поєднання двох однакових за формою дієслів може функціювати як подвійний присудок. У подвійному дієслівному присудку поєднуються дві одна­кові форми, які позначають одночасні дії, що підтверджує транс­формація розчленування (див. наведене вище речення). Це форми теперішнього або минулого часу недоконаного виду. У ролі першого компонента подвійного присудка зазвичай використовують дієслова зі значенням спрямованого і неспрямованого руху (іти, ходити, бігти, бігати тощо) та процесуально-локативним значенням (сидіти, лежати, стояти та ін.), а в ролі другого – зі значенням інтелек­туальної та мовленнєвої діяльності, зрідка фізичної дії. Якщо ж два дієслова, які збігаються за формальним вираженням, передають по­слідовні дії, то вони виконують різні синтаксичні функції – присудка і другорядного члена речення з цільовою семантикою, пор.: Піду нарву яблук ← Піду, щоб нарвати яблук ← Піду в сад (до яблуні), щоб нарвати яблук. Так само в реченнях на взірець Мороз лютує аж скрипить (Т. Шевченко) присудком, на наше переконання, постає тільки дієслово лютує, натомість компонент аж скрипить є його прислівним валентно не зумовленим поширювачем із кількісно-озна­чальною семантикою. Крім того, два формально однакові дієслова можуть функціювати також як ускладнена форма простого дієслів­ного присудка за умови десемантизації першого з них: Ось візьму дошию сорочину, у портфель букварика вкладу... (В. Ткаченко).

Отже, подвійні присудки бувають двох різновидів – дієслівно-іменні та дієслівні.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Подвій­ний присудок являє собою специфічний тип присудка, що утворений унаслідок об’єднання простого дієслівного і складеного іменного або двох простих дієслівних присудків. У формально-граматичному ас­пекті він є складним членом речення, який виникає в процесі об’єд­нання двох простих елементарних речень в одне просте ускладнене, у семантико-синтаксичному аспекті подвійний присудок позначає складну предикативну ознаку. Відповідно до морфологічного вира­ження подвійні присудки розпадаються на два різновиди – дієслівно-іменні і дієслівні. Перспективу дослідження вбачаємо в поглибленні відомостей про подвійний дієслівний присудок.

Література

1. Бевзенко С. П. Сучасна українська мова. Синтаксис : [навч. посіб.] / С. П. Бев­зенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – 270 с.
2. Валгина Н. С. Современный русский язык : [учеб. для филол. спец. вузов] / Н. С. Валгина, Д. Э. Розенталь, М. И. Фомина. – [5-е изд., перераб.]. – М. : Высш. шк., 1987. – 480 с.
3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підруч. [для студ. філол. фак. вуз.] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
4. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
5. Жажа С. Синтаксис русского языка в сопоставлении с чешским / С. Жажа, Х. Флидрова. – Olomouc : FF UP, 2005. – 164 s.
6. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [моно­графія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.
7. Заоборна М. Просте речення. Складні випадки аналізу : [навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл.] / М. Заоборна. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2002. – 126 с.
8. Кадочнікова О. Синтаксична природа парного присудка / О. Кадочнікова // Актуальні проблеми синтаксису: сучасний стан і перспективи дослідження : матеріали Міжнар. наук. читань, присвяч. пам’яті д-ра філол. наук, проф., зав. кафедри сучасної української мови ЧНУ Ніни Василівни Гуйванюк (Чернівці, 14 листоп. 2014 р.) : [програма, матеріали й тези доп.] / відп. за вип. : О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2014. – С. 234–235.
9. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : [навч. посіб.] / М. У. Каранська. – К. : НМК ВО, 1992. – 400 с.
10.  Кубик М. Лекции по синтаксису русского языка / М. Кубик. – Praga : Universita Karlova, 1971. – 198 с.
11.  Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Синтаксис / Б. М. Кулик. – [2-ге вид., переробл. і допов.]. – К. : Рад. шк., 1965. – 282 с.
12.  Межов О. Г. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць : монографія / О. Г. Межов. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 464 с.
13.  Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення : [монографія] / О. С. Мельничук. – К. : Наук. думка, 1966. – 324 с.
14.  Олексенко В. Дуплексив як один з основних способів реалізації семантико-синтаксичного синкретизму у межах простого речення [Електронний ресурс] / В. Олексенко. Режим доступу : http://www.rusnauka.соm/34_VPEK_2012/ Philologia/ 8_121580.doc.htm
15.  Пискун А. О. Типы составного и сложного сказуемого в современном украинском литературном языке : автореф. дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.02 – «Языки народов СССР» / Пискун А. О. – Львов, 1972. – 20 с.
16.  Плющ М. Я. Системна організація граматичної будови української мови. Таблиці. Схеми : навч. посіб. / М. Я. Плющ, О. Ю. Грипас. – К. : Вид. дім «Слово», 2015. – 264 с.
17.  Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання : [навч. посіб.] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – 670 с.
18.  Современный русский язык : [учеб. для филол. спец. ун-тов] / В. А. Бело­шапкова, Е. А. Брызгунова, Е. А. Земская и др. ; под. ред. В. А. Белошап­ковой. – [2-е изд., испр. и доп. ]. – М. : Высш. шк., 1989. – 800 с.
19.  Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / [за заг. ред. І. К. Біло­діда]. – К. : Наук. думка, 1972. – 516 с.
20.  Українська мова : Енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тара­ненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – К. : Укр. енцикл., 2000. – 752 с.
21.  Чеснокова Л. Д. Семантические типы членов предложения с двойными отношениями (материалы для спецкурса). ІІ ч. [Электронный ресурс] / Л. Д. Чеснокова. − Ростов н/Д : Ростов. гос. пед. ин-т, 1973. − Режим доступа : http://genling.ru/books/item/f00/s00/z0000015/st001.shtml
22.  Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Вид. центр «Академія», 2004. – 408 с.
23.  Bauer J. Příruční mluvnice ruštiny pro Čechy II. Skladba / J. Bauer, R. Mrázek, S. Žaža. – Praha : SPN, 1960.

References

1. Bevzenko S. P. Suchasna ukrainska mova. Syntaksys : [navch. posib.] / S. P. Bev­zenko, L. P. Lytvyn, H. V. Semerenko. – K. : Vyshcha shk., 2005. – 270 s.
2. Valgina N. S. Sovremennyi rysskii yazyk : [ucheb. dlia filol. spets. vuzov] / N. S. Valgina, D. E. Rozental, M. I. Fomina. – [5-e izd., pererab.]. – М. : Vyssh. shk., 1987. – 480 s.
3. Vyhovanets І. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : pidruch. [dlia stud. filol. fak. vuz.] / І. R. Vyhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.
4. Vyhovanets І. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy : [monohrafіia] / І. R. Vyhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1992. – 222 s.
5. Zhazha S. Sintaksis russkogo yazyka v sopostavlenii s cheshskim / S. Zhazha, Kh. Flidrova. – Olomouc : FF UP, 2005. – 164 s.
6. Zahnіtko A. P. Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [monohra­fіia] / A. P. Zahnіtko. – Donetsk : DonNU, 2001. – 662 s.
7. Zaoborna М. Proste rechennia. Skladni vepadky analizu : [navch. posib. dlia stud. vyshch. ped. navch. zakladiv] / М. Zaoborna. – Ternopil : Pidrychnyky i posibnyky, 2002. – 126 s.
8. Kadochnikona О. Syntaksychna pryroda parnoho prysudka / О. Kadochnikona // Aktualni problemy syntaksusy: suchasnyi stan і perspektyvy doslidzhennia : materialy Mizhnar. nauk. chytan, prysv. pamiati d-ra filol. nauk, prof., zav. kafedry suchasnoi ukrainskoi movy CHNU Niny Vasylivny Huivaniuk (Chernivtsi, 14 lystop. 2014 r.) : [prohrama, materialy i tezy dop.] / vidp. za vyp. : О. V. Kul­babska. – Chernivtsi : Cherniv. nats. un-t, 2014. – S. 234–235.
9. Karanska М. U. Syntaksys suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy : [navch. posib.] / М. U. Karanska. – K. : NMK VO, 1992. – 400 s.
10.  Kubik М. Lektsii pо syntaksysu rysskogo yazyka / М. Kubik. – Praga : Universita Karlova, 1971. – 198 s.
11.  Kulyk B. M. Kurs suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy. Syntaksys / B. М. Ku­lyk. – [2-е vyd., pererob. і dop.]. – K. : Rad. shk., 1965. – 282 s.
12.  Mezhov O. H. Typolohiia minimalnyh semantyko-syntaksychnyh odynyts : [mo­nohrafіia] / O. H. Mezhov. – Lutsk : Volyn. nats. un-t іm. Lesі Ukrainky, 2012. – 464 s.
13.  Melnychuk O. S. Rozvytok struktury slovianskoho rechennia : [monohrafіia] / О. S. Melnychuk. – K. : Nauk. dumka, 1966. – 324 s.
14.  Oleksenko V. Dupleksyv yak odyn z osnovnykh sposobiv realizatsii semantyko-syntksychnoho synkretyzmu u mezhakh prostoho rechennia [Elektronnyi resurs] / V. Oleksenko. − Rezhym dostupu : http://www.rusnauka.соm/34_VPEK_2012/ Philologia/8_121580.doc.htm
15.  Piskun А. О. Tipy sostavnogo i slozhnoho skazuiemogo v sovremennom ukrain­skom literaturnom yazyke : avtoref. diss. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.02 – «Yazyki narodov SSSR» / Piskun А. О. – Lvov, 1972. – 20 s.
16.  Pliushch М. Ya. Systemna orhanizatsiia hramatychnoi budovy ukrainskoi movy. Tablytsi. Skhemy : navch. posib. / М. Ya. Pliushch, О. Yu. Hrypas. – K. : Vyd. dim «Slovo», 2015. – 264 s.
17.  Slynko I. I. Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy. Problemni pytannia : [navch. posib.] / I. I. Slynko, N. V. Huivaniuk, M. F. Kobylianska. – K. : Vyshcha shk., 1994. – 670 s.
18.  Sovremennyi rysskii yazyk : [ucheb. dlia filol. spets. un-tov] / V. А. Beloshap­kova, Ye. А. Bryzgunova, Ye. А. Zemskaia i dr.; pod. red. V. А. Beloshapkovoy. – [2-ie izd., ispr. i dop.]. – М. : Vyssh. shk., 1989. – 800 s.
19.  Suchasna ukrainska literaturna mova. Syntaksys / [zа zаh. red. І. К. Bilodida]. – К. : Nauk. dumka, 1972. – 516 s.
20.  Ukrainska mova : Entsyklopediia / [redkol. : V. M. Rusanivskyi, O. O. Taranenko (spivholovy), M. P. Ziabliuk ta in.]. – K. : Ukr. entsykl., 2000. – 752 s.
21.  Chesnokona L. D. Semanticheskiie tipy chlenov predlozheniia s dvoinymi otno­sheniiami (Materialy dlia spetskyrsa). ІІ ch. [Elektronnyi resurs] / L. D. Ches­nokona. − Rostov n/D : Rostov. gos. ped. in-t, 1973. − Rezhym dostupa : http://genling.ru/books/item/f00/s00/z0000015/st001.shtml
22.  Shulzhuk K. F. Syntaksys ukrainskoi movy : [pidruchnyk] / K. F. Shulzhuk. – K. : VTs «Akademiia», 2004. – 408 s.
23.  Bauer J. Příruční mluvnice ruštiny pro Čechy II. Skladba / J. Bauer, R. Mrázek, S. Žaža. – Praha : SPN, 1960.

Христианинова Раиса. Двойное сказуемое в современном украинском языке. Статья посвящена актуальной проблеме теории простых предложений. В ней исследуются двойные (сложные) сказуемые, возникающие в результате трансформации простых элементарных предложений в неэлементарные. Обо­сновано отличие этих сказуемых от составных именных и дуплексивов. Выде­лены два типа двойных сказуемых – глагольно-именные и глагольные. Проана­лизированы особенности их выражения. Установлено, что в глагольно-именных сказуемых в роли первого компонента употребляются глаголы со значением направленного и ненаправленного движения, процессуально-локативным, ин­теллектуальной и речевой деятельности, физических и физиологических про­цессов, конкретного действия, а в роли второго – прилагательные, существи­тельные в косвенных падежах, синтаксически неделимые сочетания слов и фразеологизмы; в глагольных – в роли первого компонента используются гла­голы со значением направленного и ненаправленного движения, а также про­цессуально-локативным, а в роли второго – обычно глаголы интеллектуальной и речевой деятельности, конкретного действия.

Ключевые слова: двойное сказуемое, двойное глагольно-именное сказуе­мое, двойное глагольное сказуемое, дуплексив, простое элементарное предло­жение, простое неэлементарное предложение.

Khrystianinova Raisa. Double Predicate in the Modern Ukrainian Language. The article is devoted to the actual problem of the theory of simple sentences. It was studied double predicates, formed due to the transformation of simple elementary sentences into non-elementary ones. It was grounded the difference between these predicates and the compound nominal predicates as well as duplexyves. It was deter­mined two types of double predicates – verbal and verbal-nominal. It was analyzed the features of its expression. It is established that as the first component in the verbal-nominal predicates it is used verbs with the meaning of directional and non-directio­nal movement, procedural-locative, intellectual and language activities, physical and physiological processes, specific actions and as the second component – adjectives, nouns in oblique cases, syntactically indecomposable combinations and phraseolo­gisms; as the first component of the verb in the verbal predicates it is used verbs with the meaning of directional and non-directional motions and procedural-locative, as the second – most verbs of the intellectual and language activities, specific actions.

Key words: double predicate, double verbal-nominal predicate, double verbal predicate, compound nominal predicate, duplexyv, simple elementary sentences, simple non-elementary sentences.