Із часу заснування часопису «Українська мова» і до сьогодні І. Р. Вихованець є членом редакційної колегії, публікує серію статей з актуальних проблем українського правопису, частиномовної ієрархії, особливостей співвідношення/неспіввідношення частин мови і членів речення, закономірностей вияву семантично елементарних і семан­тично неелементарних, формально елементарних і формально нееле­ментарних простих і складних речень в українській мові [Навколо проблем предикативності, предикації і предикатності // Українська мова. – 2002. – № 1. – С. 25–31; Аналітизм у граматичній структурі сучасної української мови // Українська мова. – 2002. – № 2. – С. 3–9; Динамічні процеси в українському іменниковому відмінюванні // Українська мова. – 2003. – № 3–4. – С. 33–38; Лексико-граматичне опрацювання прийменників української мови // Українська мова. – 2002. – № 4. – С. 90–97; Ненаукові пристрасті навколо українського правопису // Українська мова. – 2004. – № 2. – С. 3–25; Концепція «Граматичного словника української мови (прийменник)» // Україн­ська мова. – 2004. – № 3. – С. 30–36; Студії про члени речення // Українська мова. – 2005. – № 2. – С. 22–28]. Іван Романович уперше запропонував новий жанр – мовна мозаїка, започаткувавши в часо­писі відповідну рубрику «Мовна мозаїка», у межах якої аналізовано й висвітлювано актуальні питання культури мови, закономірності кодифікації граматичних форм, окреслювано шляхи конкурентності форм, простежувано випадки неправильного наголошення слів і т. ін. Науковцеві належить також серія мовних етюдів з актуальних питань культури мови і в часописі «Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях і колегіумах». Підсумком тривалих мірку­вань над актуальними питаннями правопису, культури мови стала надзвичайно цікава книга «Розмовляймо українською» (2012), за якою на Всеукраїнському державному радіо вийшла рекордна кіль­кість радіопередач.

Тривалий час І. Р. Вихованець був членом Правописної комісії, плідно працював над питаннями української пунктуації та загальною структурою українського правопису як член Української національ­ної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України (1994−2002 рр.) (див.: [Український правопис (проєкт). – К. : Ін-т укр. мови НАН України, 1999]).

В активі лінгвіста – більше 700 друкованих наукових і науково-популярних праць, до цього треба додати збірки поезій, переклади та багато іншого. За ініціативи Івана Романовича та за підтримки його учнів у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки відкрито Граматичний центр, у якому наявний публічний доступ до його книгозбірні, переданої в користування професорсько-викладацькому й студентському загалу самим науковцем. Подібні Граматичні центри активно діють у Донецькому національному уні­верситеті (м. Вінниця) та інших вишах України.

Науковець брав активну участь у створенні енциклопедії «Українська мова» (К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.) та її наступних доопрацюваних виданнях (Українська мова : енцикло­педія. – Вид. 2‑ге, виправл. і доп. – К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. – 833 с.; Українська мова : енциклопедія. – Вид. 3‑тє, виправл. і доп. – К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2007. – 856 с.), а також у поданому до друку планованому четвертому виданні цієї унікальної та високоавторитетної фундаментальної праці як високого зразка не тільки української енциклопедичної думки, але й усього слов’ян­ського лінгвістичного світу. До першого видання енциклопедії лін­гвіст написав понад сто статей із проблем теорії мови, граматичних категорій, мовних одиниць, морфологічних і синтаксичних форм, які в другому, третьому й четвертому виданнях було суттєво розширено й поглиблено, водночас з’явилися й нові статті. Цікавими постають студії науковця з висвітлення внеску окремих лінгвістів у розбудову українського мовознавства, що оприлюднені в низці його праць на сторінках енциклопедій, довідкових видань, часописів, наукових збір­ників і т. ін.

І. Р. Вихованець був активним учасником майже всіх міжнарод­них конгресів Міжнародної асоціації україністів, керуючи на них програмними секціями з актуальних питань граматики української мови, її правопису. Науковець щедро ділиться своїми набутками з аспірантами й докторантами. Його учні сьогодні працюють у До­нецькому національному університеті (м. Вінниця), Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, Вінницькому дер­жавному педагогічному університеті, Бердянському державному пе­дагогічному університеті, Інституті української мови НАН України.

Ще кілька штрихів слід додати до творчого портрету Івана Вихованця. Науковець активно підтримував відкриття й формування граматичних центрів у низці провідних університетів України, завдяки чому у 2012 р. було розпочато створення Всеукраїнського об’єднання «Всеукраїнська асоціація граматистів». Сьогодні вона активно діє, ініціюючи проведення низки граматичних конференцій, проведення міжнародних семінарів і круглих столів. Етапним для функціону­вання асоціації була підготовка довідкового видання «Українська граматика в іменах» (уклад. : А. Загнітко, М. Балко (Донецьк, 2012)), на часі – укладання універсального бібліографічного граматичного покажчика тощо, з’ява періодичного видання «Граматичні студії» та багато іншого.

Відомий учений плідно працює в складі багатьох спеціальних комісій. Він є членом Граматичної комісії при Міжнародному комі­теті славістів, його уведено до редакційних рад і редколегій низки високоавторитетних спеціальних періодичних мовознавчих видань, наукових вісників провідних університетів України. Іван Романович намагається зробити все можливе для розвитку лінгвістичної думки, для підготовки фахівців вищої та найвищої кваліфікації для Націо­нальної академії наук України і вищих навчальних закладів, для під­няття престижу вітчизняної науки. Йому належить дев’ять одно­осібних монографій, дев’ятнадцять написано ним у співавторстві, два словники, а загальний список друкованих праць нараховує близько 700 позицій, це без врахування тих позицій, що пов’язані з рецен­зуванням наукових праць, активною участю науковця у складі редко­легій часописів, наукових вісників і наукових записок, щорічників та різноманітних разових фахових видань. Він і сьогодні плідно працює над поглибленням власної граматичної, лексикографічної і правопис­ної концепцій. У післямові до «Таїни слова» (К., 1990) І. Р. Вихо­ванець пише: «Кожне слово рідної мови має неповторну біографію. Воно може наповнюватися як ніжністю серця народу-мовотворця, так і громозвукою ненавистю, гнівом до ворогів. Любов до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба доро­жити, як честю матері, як совістю, як найвищими проявами народної моралі», і це повністю стосується самого дослідника, який усе своє життя, працюючи на ниві рідного слова, теоретичного й науково-прикладного, дотримується цього, тому що «Тільки той, хто виплекав у душі красу рідного слова, зможе проникнутись уявленнями народу про навколишній світ, його думами і почуттями, любов’ю і ніжністю, ненавистю і презирством». Іван Романович дбає про культуру рідного слова, прагне вмотивувати необхідність дотримання єдиних норм і простежує їхню динаміку у своїх численних публікаціях, це тому, що «із мелодією рідного слова» влилася «в серце напруга мислі й почут­тя, яку заніс народ у слово, вигранюючи його протягом сторіч» [Таїна слова. – К. : Рад. шк., 1990. – С. 277]. Ця залюбленість у рідне слово стала ґрунтом створення авторитетної цілісної граматики та осягнення найвищих цінностей слова в його викінченому звучанні.

Сьогодні, як ніколи, потрібне слово Івана Вихованця у сукупному його звучанні, послідовному осмисленні, прочитанні від найперших початків до фундаментально довершених академічних спостережень. Не секрет, що багато його наукових ідей знайшли власне творче життя в дисертаціях його учнів – аспірантів і докторантів, а також у численних наукових дослідженнях тих, хто належить до його автори­тетної наукової школи. Окремі ж тонкі спостереження лінгвіста чека­ють на тих, хто розвиватиме їх. Таких ідей і проблем у його до­слідженнях чимало. Безперечно, укладання цілісного видання всіх праць визначного науковця свідчитиме про вагомість його наукового доробку, вияскравить одну з найцінніших особливостей розвитку української мовознавчої думки другої половини ХХ – початку ХХІ ст. – розбудову теоретичної лінгвістики з постанням новітніх підходів і напрямів у розгляді граматичного і стилістичного ладу української мови, формування довершених концептуально засадничих принципів створення категорійної граматики української мови, встановлення пріоритетних шляхів розгляду нових і новітніх явищ у морфологіч­ному, синтаксичному, словотвірному, лексичному та інших корпусах національної мови. Основи всього цього сформував і творчо сповідує неперевершений дослідник української мови, визначний науковець, основоположник наукової лінгвістичної школи Іван Вихованець, який і сьогодні у постійному пошуку.