Рецензія на наукове видання: 

Краснобаєва-Чорна Ж. В. Лінгвофраземна аксіологія: парадигмально-категорійний вимір : [монографія] / Ж. В. Краснобаєва-Чорна. – Вінниця : «ТОВ Нілан-ЛТД», 2016. – 410 с.

 

Серед лінгвістичних праць кафедри загального та прикладного мовознавства і слов’янської філології Донецького національного уні­верситету, яку очолює член-кореспондент НАН України, доктор філо­логічних наук, професор Анатолій Загнітко, помітне місце посідає ре­цензована монографія Жанни Краснобаєвої-Чорної, присвячена функ­ціонуванню оцінки у фраземіці й особливостям мовної репрезентації цінностей на фраземному рівні ціннісної картини світу. Розвідка має безперечну наукову новизну, ґрунтована на концепціях лінгвістичної аксіології та обіперта на широкий фактологічний матеріал україн­ської, російської й англійської мов.

Монографія визначувана чітко вибудованою логікою подання ма­теріалу.

Перший розділ «Фразема в історичному вимірі: теоретико-при­кладний аспект» містить аналітичний огляд значної кількості напра­цювань українських і зарубіжних фразеологів ХХ ст. – поч. ХХІ ст. із простеженням еволюції поглядів на комплекс конститутивних ознак фраземи, з акцентуванням уваги на питаннях фраземологізації та фра­земного моделювання. Центральне місце розділу займає досить акту­альна на сьогодні проблема опрацювання фрагменту галузевої термі­носистеми «фраземіка» – мікросистеми «фраземокласифікація», яку формують терміни на позначення фраземних типів. Способом струк­турування, формалізації й організації зазначеної термінологічної мік­росистеми Жанна Володимирівна цілком доречно обрала лінгвіс­тичну базу даних – один з основних інструментів прикладної лінгвіс­тики, що має на меті вміщувати інформацію й надавати її за потре­бами користувача, характеризується компактністю репрезентації да­них, швидкістю їхнього оброблення, точністю інформації, зручністю використання, низькими працезатратами. Опрацьована авторкою на цьому етапі база даних містить 13 класифікаційних параметрів фра­зем і нараховує 75 термінів. Належність терміна до фраземної тер­мі­но­системи визначувана за допомогою внутрішніх зв’язків між спо­рід­неними термінами, тому зібрані слова-терміни та терміносполучення не залежать від контексту. Лінгвістична база даних «Фраземокла­си­фікація» є продуманою, грамотно структурованою: поля основної таблиці відбивають інформацію про належність терміна до певної фраземокласифікації, дефініцію з ілюстративним матеріалом, вказів­ку на джерело функціонування терміна в науковій літературі та пара­дигматичні відношення терміна.

Поступово авторка переходить до окреслення місця фразем у су­часних студіюваннях. Справедливо закцентовано увагу на тому, що наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. в мовознавстві актуалізовані до­слідження концептів, що сприяло становленню та розвитку науки про концепти – концептології (або концептивістики), основними завданнями якої постають дослідження й системний опис концептів певної мови, концептуальних картин світу з огляду на можливу лаку­нарність концепту чи його складників. Складність питання про метод концептології зумовлена тим, що концепт представлений розгалужу­ною системою одиниць (лексемами, фраземами, міфологемами й куль­туремами, пареміями, прецедентними текстами, біблійними ремі­нісценціями, науковими термінами, художніми дефініціями тощо), а також може містити невербалізовану частину. Надзвичайно цінним і показовим є запропонована авторська модель алгоритму концеп­туального аналізу для встановлення національно-культурної специ­фіки концепту, репрезентованого фраземами.

Різноаспектний аналіз проблем, порушених у розділі, дав змогу авторці стверджувати, що фраземні студіювання ХХ ст. – поч. ХХІ ст. актуалізують оцінний компонент у структурі фраземного значення, проте не розкривають класифікаційного потенціалу фраземного фон­ду мови в аксіологічному вимірі.

У другому розділі «Аксіологічний потенціал фраземіки» доклад­но розглянуто оцінку, що постає важливим елементом мовної карти­ни світу, оскільки поняття позитивного та негативного властиві будь-якій культурі. Аксіологічні значення у фраземіці, за Ж. Краснобає­вою-Чорною, представлені загальнооцінними та конкретнооцінними фраземами: перші містять оцінку якості чи властивості об’єкта, події та дорівнюють слову із загальнооцінним значенням; другі ж переда­ють оцінку якості чи властивості об’єкта, події й дорівнюють слову з кон­кретнооцінним значенням. Цілком очевидно, що оцінні значення не обмежені поняттями «добре» та «погано», а функціонують у де­кількох семантичних діапазонах. Зокрема Жанна Володимирівна пе­реконливо доводить, що аксіологічний простір фразем визначають діапазони «добре – погано», «схвалювати – не схвалювати», «задо­вольняти – не задовольняти», «цінний – нецінний», «цікавити – не ці­кавити», «стверджувати – заперечувати», «відповідати нормі – не від­повідати нормі», що уможливлює опрацювання класифікації фразем за характером оцінки з послідовним виокремленням: позитивно­оцін­них фразем – фразем, що відповідають зоні «добре» оцінної шкали та позиціоновані як «добре», «схвалювати», «задовольняти», «цінний», «цікавити», «стверджувати», «відповідати нормі»; негативнооцінних фразем – фразем зони «погано» оцінної шкали, інтерпретованих як «погано», «не схвалювати», «не задовольняти», «нецінний», «не цікавити», «заперечувати», «не відповідати нормі»); нейтральнооцінних фразем – фразем нейтральної зони оцінної шкали, що дорівнює поняттю «ні добре, ні погано» і містить об’єкти, не співвідносні з ознаками «добре» чи «погано»; фразем із дифузною оцінкою – фразем, зна­чення яких має одночасно і позивну, і негативну оцінку; оцінне зна­чення таких фразем визначає контекст. Параметризація фразем за харак­тером оцінки постає чотирнадцятою підсистемою термінологічної мікросистеми «фраземокласифікація» та поповнює лінгвістичну базу даних шістьма новими термінами. Позитивнооцінні фраземи містять яскравовиражені елементи цінності, тобто постають репрезентантами ціннісної картини світу.

Третій розділ «Цінність і ціннісні орієнтації життя у фра­зе­міці» присвячено векторній інтерпретації терміна «цінність» у нау­ко-вому знанні, що дало змогу Ж. Краснобаєвій-Чорній побудувати об’єктивну картину цінностей із виділенням таких груп кваліфіка­ційних ознак: 1) «сприяння» узгодженому життю, властиве будь-якому благу; користь, погоджена з природою; ціна товару, визначу­ва­на досвідченим оцінником; інструментальність; суб’єктивність / об’єктивність; абсолютність / неабсолютність, незмінність, вічність (надчасовість), ідеальність; автономія від будь-якого вищого джерела, нерелігійність / безпосередня залежність від Бога; сконцентрованість у душі / тілі / поза душею і тілом / розумі / за межами дійсності та сві­домості людини; значущість; всезагальна норма, що надає реальності смисл; об’єкт бажань і прагнень людини; не створюються суб’єктом, а лише розкриваються ним; наявність емоційних функцій, тобто про­цес «емоційного інтуїтивізму»; полярність (філософський вектор); 2) соціальна настанова; об’єктивність через колективність; спону­кальна рухома сила суспільства; регулятори людської активності як норми, ідеали, критерії вибору й оцінки дій; об’єднувальна й роз’єд­нувальна функції; функція підтримки та збереження взірця (соціо­логічний вектор); 3) добровільний вибір і душевне прагнення; вну­трішній і несиловий характер; позитивна значущість; гуманність; об’єд­нувальна функція (культурологічний вектор); 4) «душевний життєвий зв’язок» (емоції, почуття); момент пережитого в почуттях; об’єктив­ність / суб’єктивність; універсальність; бажаність і задоволення; са­моактуалізація; спрямованість; функційна автономія (психологічний вектор); 5) суб’єктивація та модифікаційний характер (екзистен­цій­ний вектор); 6) об’єктивність через підтвердження теорій на основі формальних нормативних операцій; епістемологічна значущість; істо­рично змінна система норм й ідеалів пізнання; певна сталість; процві­тання суспільства (когнітивний вектор); 7) суб’єктивність / об’єктив­ність; оцінні судження; позитивне значення; репрезентації словами-цінностями; координувальна (між людиною та світом об’єктів), сти­мулювальна, дидактична та регулювальна функції (лінгвістичний век­тор). Вагомим внеском у лінгвокультурологічну проблематику є візії авторки на закономірності співвідношення концепту та цінності. Зокрема, на думку дослідниці, цінність і концепт мають низку спіль­них ознак: антропоцентричність, міждисциплінарність, суб’єктно-об’єкт­ний характер, системність, багаторівневість і багатовимірність, динамічність, надситуативність, момент переживання. І цінність, і концепт постають інформацією про те, що індивід знає, припускає, уявляє, думає про об’єкти світу. Конститутивною спільною ознакою постає також ознака значущості, а диференційними кваліфікаційними ознаками цінності є вибір, здебільшого зумовлений нормою, ідеал, здатність бути об’єктом бажання та прагнення людини. Концепт може мати і позитивний, і негативний вияви (пор., концепт «дурень», концепт «неправда»), а цінність – тільки позитивний, в іншому випад­ку формується аксіологічна опозиція «цінність – нецінність».

Типологійне різноманіття цінностей засвідчує багатство форм їхнього існування й умовність опрацьованих у науці класифікаційних параметрів цінностей. Система цінностей постає багатовимірною, і в ній можливе виокремлення різних груп за численними критеріями: за структурою буття, за структурою особистості, за суб’єктом-носієм, за соціальним змістом, за способом існування, за тривалістю існу­вання тощо. Для дослідження фраземного рівня ціннісної картини сві­ту Жанна Володимирівна досить продуктивно використала класифі­кацію Є. Маслова, що передбачає наявність соціальних, вітальних, етичних, естетичних, матеріальних тощо цінностей.

Центральною віссю, навколо якої обертаються різні культури в різні часи, постає поняття «життя». Наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст. життя та його цінність потрапляють до кола наукових зацікавлень лін­гвістики, лінгвокультурології, когнітивістики. Аксіологічний фе­номен життя, яскраво презентований у фраземіці, зумовлений, за спо­сте­реженнями авторки, наявністю таких філософських і психологічних тлумачень: 1) життя як вища цінність, цінність першого порядку; 2) життя як цінність другого порядку; 3) життя як носій цінностей.

Четвертий розділ «Фраземний рівень ціннісної картини світу: теорія цінностей і нецінностей» ґрунтовано на ідеї, що особливе значення цінностей у житті людини виникає тільки в порівнянні з про­тилежністю. Цінність актуалізована в межах семантично споріднених категорій бінарної опозиції «добре – погано». Специфіка таких ка­тегорій полягає в тому, що одна категорія імплікує наявність іншої, при цьому навколо кожної з них може формуватися семантичний простір, репрезентований певним набором мовних засобів. З огляду на сказане специфіку цінностей Жанна Володимирівна описує за до­помогою методу параметричного аналізу семантичної структури фраземи, опрацьованого В. Зиміним, з акцентуалізацією оцінного макро­­компонента та методу тематичних полів, тобто через фраземо­семантичні поля, фраземосемантичні групи й фраземосемантичні підгрупи. Для успішної реконструкції фрагментів ціннісної картини світу авторка вводить поняття  фраземної аксіологічної опозиції, яку вважає єдністю двох блоків, репрезентованих фраземами: перший структурують фраземи, семантика яких корелює з цінностями, а дру­гий – фраземи, семантично співвідносні з нецінностями. Зазначені методи дали змогу Ж. Краснобаєвій-Чорній встановити сутність, структуру та прагматику соціальних (свобода, любов, успіх, мир, дружба), вітальних (здоров’я), правових (закон), етичних (чесність і справедливість), естетичних (краса), матеріальних (гроші) цінностей у фраземіці. Кожна з названих цінностей має надійне теоретичне обґрунтування, проілюстрована показовим мовним матеріалом та інформативними таблицями.

У монографії приваблює насамперед уміння прокоментувати значний за обсягом лінгвістичний матеріал, розкрити аксіологічну специфіку фраземи у межах певного семантичного діапазону (другий розділ), докладно репрезентувати цінність / нецінність (третій і чет­вертий розділи).

Висновки мотивовані та структурно викінчені, вони повністю узагальнюють виконаний аналіз та окреслюють перспективу дослі­дження проблеми.

Студіювання Ж. Краснобаєвої-Чорної постає цілком завершеною самостійною науковою працею. Водночас слід звернути увагу на те, що деякі заявлені міркування потребують додаткового коментування й мотивації, наприклад питання про співвідношення / неспіввідно­шення цінностей любов і кохання на фраземному рівні ціннісної картини світу. Наведене міркування є дискусійними і не зменшує наукової ваги студіювання.

Монографія «Лінгвофраземна аксіологія: парадигмально-категорійний вимір» Жанни Володимирівни Краснобаєвої-Чорної, безсумнівно, актуальна для сучасного мовознавства, а результати дослідження можуть зацікавити широке коло читачів.

 

 

Наталія Костусяк (м. Луцьк)