Рецензія на монографію: 

Кононенко І. Українська та польська мови: контрастивне дослідження / І. Кононенко. – Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2012. – 808 с.

 

Порівняльно-типологічні дослідження здавна привертають увагу мовознавців. У радянський період основні зусилля науковці зосере­джували на вивченні українсько-російських міжмовних контактів, ча­сом із залученням білоруського мовного матеріалу. Інші праці в цьо­му напрямі, зокрема українсько-чеські, українсько-болгарські, україн­сько-сербохорватські студії з’являлися епізодично й були пов’язані із зацікавленнями таких дослідників, як Й. Андерш, І. Стоянов, В. Чу­мак  та  ін.  З іншого боку, така, здавалося б, актуальна проблематика, як українсько-польські міжмовні зв’язки, досліджена в той час і пізні­ше вкрай обмежено й на порівняно вузькому матеріалі. Тому поява на книжкових полицях фундаментальної монографії І. Кононенко «Українська та польська мови: контрастивне дослідження», виданої українською мовою Варшавським університетом, є новим словом у вивченні міжслов’янських мовних паралелей.

У книзі І. Кононенко контрастивному аналізу піддані всі рівні мовної системи, починаючи від фонетики й фонології й закінчуючи синтаксисом. Такий підхід, виконаний одним дослідником, забез­пе­чує комплексне бачення всіх сходжень і розходжень двох спорідне­них мов і, зрештою, дає змогу створити загальну картину наслідків їхніх багатовікових контактів. До позитивів монографії слід зараху­вати й прагнення автора здійснювати аналіз мовних фактів у зв’язку з історико-культурними, політичними та іншими процесами, що ха­рактеризують не завжди однозначні українсько-польські контакти. Основним напрямом дослідження став передусім  контрастивний ана­ліз, який відкриває перспективу визначити передусім національно відмінне, специфічне в кожній мові. Водночас на цьому тлі ще виразніше виявляють себе риси близькості, подібності, в основі яких лежать багатовікові традиції взаємоспілкування та взаємодії.

Важливим результатом виконаної авторкою багатовекторної праці є те, що з її сторінок постають образи двох мовних «світів» – українського і польського, водночас відмінних і в чомусь подібних.  Привертає увагу й та обставина, що в авторському викладі обидва ці світи реперезентовані з великою шаною щодо кожного з них з ура­ху­ванням високого рівня розвитку однієї та другої мовної системи, що досягли високих вершин свого розвитку.

Прикметний у цьому плані і той підхід, обраний І. Кононенко, який стосується проблем взаємозапозичень обох мов. Авторка пере­конливо доводить, що хоча вплив польської мови на українську і був більш потужним, ніж зворотній процес, однак поширені й запози­чення з української в польську мову, напр.: bohomaz, czereda, hołota. Засвідчені можливості вироблення спільних мовних елементів, особ­ливо в умовах українсько-польського пограниччя. Не менш важливо, що в праці І. Кононенко вплив польської мови на українську розглянуто й як чинник мови-посередниці, зокрема, у проникненні в українську мову лексичних германізмів, латинізмів, богемізмів. З іншого боку, українська мова стала для польської посередницею у запозиченні тюркізмів. Увагу дослідниці привернули й сучасні тен­денції взаємодії двох мов, зокрема, проникнення полонізмів у сучасні українські мас-медіа.

Монографію відкриває розділ, присвячений формуванню  україн­ської та польської мов, що доводить не тільки спільність, але й значну окре­мішність шляхів їхнього розвитку. Таке бачення дало змогу авторці ввести підрозділ, присвячений мовним картинам світу україн­ців і поляків. Тут наведені численні приклади, які засвідчують своє­рідність світовідчуття представників кожної національної спільноти. Зокрема, показана відмінність словесної символіки, ключових слів, етнічно забарвленої лексики тощо, пор. вживання слів сорока, сало, оселедець; thórz, piwo, honor та ін.

У великому розділі монографії розглянуто склад фонетичних, фонологічних і морфонологічних систем в українській і польській мо­вах. Увагу читача привертають авторські висновки щодо міжмовних співвідношень звуків, які засвідчують, з одного боку, їхню спільну праслов’янську єдність, з іншого, – особливості розвитку кожної національної мови, пор.: купити // kupić, рука // ręka, субота // sobota. На тлі закономірностей фонетико-фонологічних процесів у двох мовах авторка відстежила фоностилістичні засоби, демонструючи тонкий смак і вміння побачити стилістично вагому для кожної мови гру слів.

У розділі «Лексика» досліджено, між іншим, проблеми вживання питомої лексики, що особливо виразно демонструє своєрідність і неповторність кожної мовної системи. Наведені авторкою ряди слів, що виникли в часи національного розвитку кожної з мов, допов­ню­ють безеквівалентні лексеми. І. Кононенко знаходить можливості по­ка­зати метафорично-образне слововживання в його специфічних для кож­ної мови рисах. Окремому розгляду були піддані явища омо­німії та паронімії, зокрема й міжмовної, пор.: квас – kwas, кулик – kulik, спікер – spiker та ін. Слід зазначити, що випущений кілька років тому «Українсько-польський словник міжмовних омонімів і пароні­мів» І. Кононенко, О. Співака викликав широкий резонанс не лише серед дослідників міжмовної взаємодії, але й усіх, хто цікавиться українською та польською мовами. У цьому великому розділі, при­свяченому лексиці, у контрастивному аспекті проаналізовані як за­гальновживані слова, так і лексика обмеженого вживання – діалектна, спеціальна, жаргонна та ін.

Порівняльно-типологічні студії щодо української та польської фразеології ґрунтуються на засадах, з одного боку, спільності по­ходження та єдності мотивації багатьох фразеологічних одиниць, з ін­шого, – на специфічному відокремленні національної фразеології, що відтворює народні традиції, звичаї та обряди. Невеликий підрозділ, присвячений суміжним із фразеологізмами явищам – прислів’ям, до­водить читачам, що велика кількість із них не стільки ідентичні за структурою та лексичним складом, скільки зближені на основі спільних образних асоціацій, як, напр.: Старого горобця на полові не обдуриш // Starego wróbla nie złapiesz na plewy.

У розділі «Словотвір» розглянуті історичні зміни у структурі сло­ва, особливості прояву словотвірних способів, внутрішня форма слів в обох мовах. Особливу увагу приділено афіксації як найбільш поши­реному способу словотвору у слов’янських мовах та специфіці утво­рення в українській і польській мовах складних слів, пор.: донечка // córeczka, голосище // głosisko; Великдень // Wielkanoc, пройдисвіт, psubrat.

Зіставний аналіз словотвору в монографії природно переходить у розгляд морфологічної системи обох мов. Авторці вдалося через до­слідження морфологічних класів і категорій різних частин мови ство­рити широку картину співвіднесень, які водночас демонструють суттє­ві відмінності двох мов. Позитивною ознакою цього розділу є праг­нення дослідниці розглядати морфологічні явища не лише у фор­мально-граматичному аспекті, але й через систему відмінностей на рів­ні семантичних показників. Можна було б виділити багато надзвичайно цінних спостережень над граматичними явищами. Запам’ятовуються, наприклад, глибокі спостереження І. Кононенко над вживанням зво­ротних дієслів. У монографії показані можливості використання особливої  польської форми się. Статус цієї форми у польському мов­о­знавстві  визначений неоднозначно. У книзі вона розглядана як пе­рехідне явище, пор.: budować się // будуватися, znależć się // знайти себе. Окремого аналізу від авторки вимагали категорії діє­прикмет­ника і дієприслівника. Дослідниця простежує різке зменшення ужи­вання активних дієприкметників в українській мові, на відміну від польської, де вони набули особливого поширення. Важливими є спостереження І. Кононенко над використанням польських дієприкмет­ників у складі предикативних одиниць (в українській мові перевага в та­ких випадках надана дієслову).

У розділі «Синтаксис» детально описані розходження у вира­женні таких синтаксичних категорій, як узгодження, керування, при­лягання, що дали можливість показати суттєві формальні відмінності двох мов. На великому фактичному матеріалі (разом із перекладами) відстежено співвідношення українських займенникових форм підмета і польських безпідметових двоскладних речень, напр.: Jest studentem // Він студент. Авторка звертає увагу на асиметрію типів односклад­них речень в українській і польській мовах. Заслуговують на окремий розгляд спостереження над недостатньо розробленою в польському мовознавстві проблемою порядку слів. Особливо помітні відмінності словорозміщення у двох мовах на прикладах препозитивних і пост­позитивних означень. У дослідженні знайшов своє місце й аналіз текстових структур.

Монографія І. Кононенко вирізняється дійсно масштабним фак.­тичним матеріалом, залученим із художніх і публіцистичних творів як українських, так і польських авторів. Охоплене цитування налічує близько 300 письменників – українських від Т. Шевченка та І. Котля­ревського й польських від А. Міцкевича і Ю. Словацького до наших днів. В окремих випадках авторка вдається до використання пере­кладів з однієї мови на іншу, виконаних провідними українськими та польськими майстрами слова. Водночас І. Кононенко використовує власні переклади польських авторів на українську мову. Широко залучений фольклорний, публіцистичний, уснорозмовний матеріал обох мов.

Щодо цієї надзвичайно великої за обсягом книги (808 с.) ви­словимо окремі побажання, які можна було б врахувати при на­ступ­ному її виданні. Зокрема, варто було б, вочевидь, ширше показати процеси формування тих чи тих явищ кожної мови. Можна пого­дитися, що контрастивні дослідження розраховані передусім на син­хронний аналіз і це передбачає звернення до сучасного стану й тен­денцій розвитку, однак історичні екскурси та коментарі могли б значно глибше висвітлити витоки суттєвих розходжень різних мов­них систем. Зрештою, праця, метою якої було показати в комплексі різнобічні особливості кожної мови на всіх рівнях системи, обо­в’язково має свої не до кінця заповнені лакуни.

Загалом монографія І. Кононенко «Українська та польська мови: контрастивне дослідження» є цінним науковим дослідженням україн­сько-польських міжмовних зв’язків на контрастивному рівні. Викона­ний однією особою аналіз такого рівня заслуговує на всіляке схва­лення. Можна сподіватися, що наступними працями зіставно-типоло­гічного плану, виконаними українськими мовознавцями, стануть дослідження, присвячені порівнянню української мови з іншими слов’янськими.

 

 

 

Микола Мірченко (м. Луцьк)

 

---