УДК 811.161.2’367.333

Олександр Межов 

РЕЧЕННЯ НЕВЛАСНЕ СТАНОВОЇ СЕМАНТИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

У статті систематизовано й комплексно проаналізовано речення невласне станової семантики (релятивного стану) на матеріалі текстів сучасної української літературної мови. Виділено семантичні й валентні класи предикатів, сха­рак­теризовано відповідні їм субстанційні компоненти з погляду їхньої облігатор­ності / факультативності в семантико-синтаксичній структурі елементарного простого речення. Встановлено специфіку лексичного наповнення реченнєвих компонентів. Описано центральні й периферійні морфологічні засоби вира­ження семантичних компонентів, визначено їхні типові й нетипові формально-синтаксичні варіанти. Досліджено первинні й вторинні семантико-синтаксичні функції відмінків у простих реченнях. З’ясовано характер симетрії / асиметрії семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структури таких речень. Теоретичну проблематику розглянуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови.

Ключові слова: невласне стан, предикат, суб’єкт, об’єкт, локатив, валент­ність, відмінок, дієслово, іменник.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Різно­ма­нітність семантико-синтаксичних відношень і лексичного напов­нення реченнєвих структур із семантикою стану зумовлюють потребу їхнього чіт­кого поділу на два основні типи: речення власне станової і невласне станової семантики. Власне станову семантику виражають зазвичай конструкції з безособовими дієсловами та предикативними прислівни­ками фізичного, психоемоційного та інтелектуального станів, які фор­мують ядро предикатів стану з властивими їм ознаками статичності й пасивності валентно передбачуваного суб’єкта стану. Протікання чи підтримання власне стану здебільшого визначена зовнішнім впливом. Пасивність суб’єктів стану зумовлена наявністю сем «нецілеспрямова­ності», «некерованості» та «недоцільності», тому вони завжди зорієн­товані на предикат, визначаючи цим його функційну самодостатність. Для інших семантичних різновидів предикатів стану характерні невласне станові значення локативності, екзистенційності, посесив­ності, ставлення, результативності, входження (кваліфікації та класи­фікації) тощо, оскільки ознака статичності в них не завжди корелює з па­сивністю носія стану, який містить приховану активність. З огляду на це предикати невласне стану характеризуються релятивністю, тобто для розкриття своєї семантики валентно зумовлюють, крім суб’єкта стану, ще й правобічного об’єкта або локатива. Речення невласне ста­нової семантики, як надзвичайно активно вживаний у різних стилях сучасної української мови тип конструкцій, потребують системного багатоаспектного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Конструкції невласне станової семантики не були предметом спеціального комплексного вивчення в українській граматиці. Деякі наукові розвідки стосуються аналізу лише окремих типів предикатів: екзистенційних (Н. Д. Арутю­нова [1], Н. Ю. Шведова [11]), посесивних (І. Г. Данильчук [4]), став­лення (Г. П. Серпутько [12]), входження (І. Р. Вихованець [2], К. Г.  Го­роденська [3], К. О.  Косенко [7]), які не всі лінгвісти зараховують до кла­су предикатів стану.

Мета пропонованої статті – здійснити системний багатоаспектний аналіз двоскладних та односкладних реченнєвих конструкцій із преди­катами невласне станової семантики. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) визначити місце реченнє­вих конструкцій невласне станової семантики у граматичній системі мови, їхні ознаки, структуру, принципи класифікації; 2) схаракте­ризу­вати семантичні типи, валентні класи й морфологічні засоби вираження предикатів невласне станової семантики; 3) диференціювати суб’єктні та об’єктні компоненти відповідно до семантичних і валентних класів предикатів; 4) визначити співвідношення семантико-синтаксичної та фор­мально-синтаксичної структури речень невласне станової семан­тики; 5) установити специфіку лексичного наповнення реченнєвих компо­нентів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Ступінь «пасивності» носія стану може бути різним. Як і процес, стан може бути іманентною властивістю особи / предмета або результатом каузації зовнішніх сил, яким носій стану не може протистояти. Таке розмежування також пов’язане з градацією ознаки «пасивність». У першому випадку маємо деміпасивний (напів­пасивний) стан, у другому – власне пасивний. Недієслівні фізичні або психоемоційні стани істот, зумовлені зовнішніми впливами й експлі­ковані одновалентними прислівниками в безособових реченнях, перед­бачають власне пасивних носіїв: Демидові стало тепло (О. Дов­женко); Сьогодні весело мені! (М. Рильський); Гірко стало лісничому (Р. Іваничук). При дієслівних предикатах суб’єкти розумового, пси­хоемоційного станів, ставлення (почуття), володіння, кваліфікації, на­повнені назвами істот або персоніфікованих понять, характеризуються напівпасивністю, деміактивністю, тобто прихованою активністю. Самі ж предикати частково виявляють акціональні ознаки волюнтативності, цілеспрямованості, контрольованості, керованості, доцільності, нерід­ко відкриваючи об’єктну валентність, напр.: Хіба вони розуміють справжній повітряний бій? (Ю. Яновський); Син степів, він [Ми­хай­ло] тужив за рідними просторами (В. Гжицький); Він [батько] шану­вав мистецтво (О. Довженко); Я все ж тебе люблю… (М. Риль­ський); Земля, заводи, отакі ліси, як цей, всім володітиме народ (А. Шиян); – Я їх знаю, я вже п’ять літ учителюю в тому селі... (М. Ко­цю­бинський).

Семантичним ядром речень емоційно-оцінного ставлення (по­чуття) є двовалентні предикати, репрезентовані: а) дієсловами кохати, любити, ненавидіти: Як я його люблю і як ... ненавиджу! (В. Симо­ненко); Ненавиджу я нині вас! Ненавиджу красу, і силу, і світло, й пісню, і життя, ненавиджу любов, чуття, – одно люблю лиш – забуття, спокій, безпам’ятну могилу (І. Франко); б) дієсловами бен­тежити, вабити, вражати, гнівити, гордитися, дивувати, жаліти, засуджувати, захоплюватися, милуватися, оцінювати, подобатися, полонити, хвилювати, цікавити, чарувати, шанувати і под.: Я див­люсь на портрети і милуюся... (М. Хвильовий); Осінь, найкраща пора, ...вражала своїм багатством (Ю. Яновський); Йшло літо, вабило літо... (У. Самчук); Отак, міркуючи, захоплювався я розповідями діда (О. Довженко); – Ви засуджуєте доземні уклони. Розумію Вас глибо­ко... (Гр. Тютюнник); Половецьким хижацьким ханом полонив тебе синій степ (Є. Маланюк); в) предикативними прикметниками та при­слівниками байдужий, дивний, інтересний, сумнівний, цікавий; байду­же, дивно, інтересно, сумнівно, цікаво тощо: – Ти ж мені не байду­жий (А. Дімаров); – Послухай, – сказав я, – тут у мене думки є цікаві  в голові (Є. Гуцало); Так ніби їм [дідам] це зовсім байдуже (І. Ба­гряний); ...і так мені це стало дивно (У. Самчук); А зате як їм інте­ресно все! (В. Винниченко); ...губернаторові стає якось сумнівно... (В. Винниченко). Обов’язковими компонентами таких речень є суб’єкт та об’єкт емоційно-оцінного ставлення (зокрема й імпліцитно вира­жені), які нерідко перебувають в нетипових для них відмінкових фор­мах і формально-синтаксичних позиціях: суб’єкт у давальному чи зна­хідному відмінках заступає позицію керованого компонента, а назив­ний об’єкта – позицію підмета.

Дієсловам локативного стану бути, перебувати, опинятися, роз­ташовуватися, міститися і под. притаманні аналітичність, оформ­лена спеціальними аналітичними синтаксичними морфемами-постфік­сами, й обов’язкова сполучуваність із субстанційним статичним лока­тивом [2, с. 42; 9, с. 49–51; 10, с. 226–227]. Напр.: Ворожі дивізії були по той бік річки (О. Гончар); Президент перебував на Чернігівщині… («Голос України»); Василь Васильович опинився біля наступного ва­гона (А. Дімаров). Як слушно зауважує Н. М. Костусяк, «предикати на позначення власне-локативного стану поєднуються з іменниками із семантикою носія цього стану та прийменниково-іменниковою сполу­кою, що вказує на місце вияву цього стану» [8, с. 200]. Накладання ек­зистенційної семантики на такі предикати зумовлює вираження ними не тільки місцеперебування предмета, а й ствердження його існу­вання / неіснування, наявності / відсутності у навколишньому світі.  У зв’язку з цим семантично та інтонаційно навантажений не  локатив, а саме  носій стану й екзистенційний предикат, напр.: У юрбі з усіх уже кутків народ: є  з Новоселівки, є з-над яру (А. Головко); В області он є «Поплавок», на південнім березі поставили «Шхуну», хай і в нас з’я­виться щось у цьому дусі... (О. Гончар); Народ мій завжди буде! (В. Симоненко). Предикат бути (є, був, буде) вжито тут у значенні існувати. Семантику екзистенційності посилюють предикати  (не) жити, (не) існувати, наявний, відсутній, немає  тощо, напр.:  – Для чого ви існуєте чи то, пак, живете? (О. Гончар); Через брак відпо­відних матеріалів у словнику відсутня потрібна ілюстративна частина (М. Рильський); З’ясувалося, що в місячних морях немає води і що взагалі вода, як і повітря, практично на Місяці відсутні («Наука і суспільство»).  Локативна синтаксема  в екзистенційних конструкціях часто лексично не виражена.

Речення із семантикою володіння відбивають відношення між но­сієм ознаки й об’єктом. Об’єкт сприймають як елемент особистої сфе­ри особи, яка має право володіння чи користування об’єктом. Коло предикатів володіння  досить вузьке порівняно з іншими групами, та й з погляду значеннєвого всі вони становлять синонімічний ряд. Посе­сивний стан передають дієслова (не) належати, (не) володіти, (не) мати, (не) бути (у значенні належати) тощо. Конструкції з такими предикатами містять суб’єкт та об’єкт володіння як обов’язкові ком­по­ненти, напр.: Тепер Стратон Веремій володів тільки одним ставом (М. Стельмах); Ми навіть власної не маєм хати... (Леся Українка);  Крім нерухомого добра, в старого була ще купа грошей, векселі і якесь поняття про справедливість («Вітчизна»); Над ставом, що колись на­лежав економії, як проходив Давид, шуміли верби (А. Головко);  Зви­чайно, я маю тепер не тільки наречену, а й жінку (В. Підмо­гиль­ний).

З погляду семантичного навантаження конструкції з посесивами можна розділити на такі, що позначають відношення володіння та від­ношення належності. Предикати розгляданої групи  можуть позначати посесивні відношення різнопланово: з одного боку – відношення воло­діння, яке можна кваліфікувати як характеристику суб’єкта через наявні у нього об’єкт або об’єкти, напр.: мати, володіти, бути (у зна­ченні належати) тощо; з іншого боку – через відношення об’єкта до наявного у нього власника, напр. належати, пор.: Я маю автомобіль і Автомобіль належить мені. Якщо для багатьох предикатів сема «жи­вий / неживий» мала вторинне значення, то для посесивів саме цей значеннєвий елемент визначає вибір предикатної одиниці. Наприклад, невідчужувані родинні відношення притаманні лише істотам, тому ко­ло предикатів обмежене одиницями мати (бути): У жінки є дитина; Чоловік має дружину. Власником певного об’єкта може бути лише істота (найчастіше – особа) або певна персоніфікована реалія. У цьому випадку використовують посесиви з домінантою володіння (володіти, мати): Пан володів маєтком. Належати комусь може лише неживий предмет (живі предмети в цьому випадку представлені лише назвами тварин), тому предикат не має варіантів, а поняття посесивності лекси­калізоване лише за допомогою одного предиката належності (належа­ти): Будинок належить батькам. Суб’єкт володіння у називному від­мінку має більший ступінь прихованої активності, ніж суб’єкт воло­діння у непрямих відмінках.

Реченнєві структури з предикатами  входження поєднують у собі, по-перше, здатність до характеризації носія стану через його зв’язок з об’єктом, а, по-друге, дають можливість зрозуміти абсолютний зв’я­зок між предметами навколишнього світу. Значеннєвий обсяг преди­катів входження  /  невходження  (у класифікації І. Р. Вихованця  – предикатів включення / виключення [2, с. 41– 42]) окреслювали неодна­ково. Логічно об’єднати в цій групі одиниці, що ґрунтуються на спіль­ній семантичній основі – входженні окремого, конкретного до загаль­ного, певної сукупності зі спільними ознаками, властивостями.  У се­мантично елементарному реченні є два залежні від таких предикатів непредикатні іменники, що позначають живий організм або конкрет­ний предмет (компонентив), який входить (не входить) до відповід­ного класу, виду, типу, певної сукупності (композитив). За такого під­ходу до предикатів входження / невходження потрапляють  предикати кваліфікації та предикати класифікації.

Водночас конструкції з такими предикатами мають і певні від­мінності. Речення, що передають кваліфікаційний стан особи, ґрунту­ються на ситуаціях, пов’язаних із конкретними діями. Наприклад, кон­струкція Батько – лікар  є дериватом речення Батько лікує людей, що являє собою узагальнення, яке стосується кваліфікації особи як лікаря. Дієслово лікує може бути вжите як для позначення конкретної дії, так і для узагальненого вираження діяльності, кваліфікації носія ознаки. У дру­гому випадку речення стає абстракцією, яка співвідноситься з кон­кретними діями, але не збігається з ними [2, с. 29]. Це відображено в різ­них співвідношеннях речень із віссю часу. У певний момент часу від­буваються тільки конкретні дії, а узагальнення не розташовані на пев­ному відрізкові часу. Конструкцію Батько лікує людей з узагаль­не­ною семантикою на відміну від речення з конкретним значенням дії можна трансформувати у структуру Батько – лікар, у якій іменник лікар разом із дієслівною зв’язкою, потрапивши в присудкову дієслівну позицію, набув ознак предиката кваліфікації. Іменники-назви профе­сій, посад, видів діяльності, соціального походження на зразок буді­вельник, вівчар, вчитель, директор, завідувач, коваль, кухар, лікар, столяр, токар, службовець, робітник, селянин тощо мають складну семантичну структуру, поєднуючи в собі ознаки предикатних і непре­дикатних слів, що відображено навіть за тлумачення таких лексем у словниках. Пор. значення слова будівельник: «Будівельник – той, хто будує, споруджує що-небудь, працює на будівництві» («Словник української мови», т. 1, 1970, с. 248).  Фактично предикатно-суб’єктна структура речення згортається в реальне слово, де дієслівна основа вказує на ознаку предмета, а суфікси узагальнено позначають предмет.  У присудковій позиції двоскладних речень при підметах-назвах осіб такі іменники втрачають предметне значення і стають предикатами кваліфі­кації, узагальнено виражаючи вид діяльності, кваліфікаційну ознаку носія стану тощо [6, с. 271].  Однак синтаксичним ступенем не завершений перехід у дієслово іменни­ків, які позначають людей за про­фесією, видом занять, уподобаннями, соціальним становищем: вони зазнають також морфологічної транспозиції за допомогою суфіксів ‑ува та -и, унаслідок чого в сучасній українській мові постала чимала група відіменникових дієслів зі значенням «бути кимось за професією, видом занять, соціальним становищем тощо», пор.: Батько – лікар і Батько лікарює; Дід був учителем і Дід учителював; Брат буде столяром і Брат столяруватиме й под. Про функціонування іменни­ків з узагальненою семантикою в ролі предиката стану писали Н. Д. Ару­тюнова [1, с. 50], У. Л. Чейф [13, с. 165 – 166] та ін. Пор.: А. П.  Заг­ніт­ко конструкції на зразок Брат – учитель; Сестра – лікар зараховує до ве­ликої групи речень ідентифікації, тотожності, бо їх породжують предикати сутності, тотожності [6, с. 121 – 122], а І. Р. Вихованець [2, с. 41, 55], К. Г.  Городенська [3, с. 95], К. О.  Косенко [7, с.  94 – 105] розглядають їх серед предикатів входження (включення) поряд зі структурами на зразок Вовк – ссавець; Ящірка – плазун; Ссавці – це хребетні,  де іменник у присудковій позиції виступає не предикатом, а  аргументом при дієслівній зв’язці бути, яка і є  виразником преди­катної семантики. 

Наведені вище міркування про особливості  іменникових преди­ка­тів кваліфіка­ції, на нашу думку,  дають підстави відмежувати їх від пре­дикатів класифікації, оскільки вони не тільки  позначають входження істоти до певного класу, сукупності, а й дають їм кваліфікаційну ха­рактеристику за професією, родом занять, соціальним статусом тощо, напр.: Справжній педагог не може бути ремісником, він – скульп­тор, який ліпить характер молодої людини... (О. Донченко); Якби згубив кітару [кіфару] Аполлон і стратив голос, мурував би тільки, то певне б звався муляром, не богом (Леся Українка); Були хлібороби батько й мати, що весь вік творили хліб і мед для людей (О. Дов­женко); Я був студентом, Бажав науки і знання І  кождим дорожив моментом, Щоб здобувати їх (І. Франко). Нерідко в таких кон­струкціях роль зв’язкового елемента виконують дієслова належати, входити, пор.: Максим Рильський належав до поетів-неокласиків («Дивослово») ® Максим Рильський – поет-неокласик. Відмінні аналізовані речення й за особливостями семантико-синтаксичної структури: у реченнях кваліфікації предикат виражений  іменником у поєднанні з дієслівною зв’язкою (зрідка – невласне-зв’язкою), а в конструкціях класифікації – лише дієслівними зв’язками або невласне-зв’язками (зв’язковими дієсловами); у суб’єктній позиції при предика­тах кваліфікації перебувають тільки назви людей, при предикатах кла­сифікації – найрізноманітніша іменникова лексика, пор.: Жаба озерна належить до земноводних («Біологія»);  Дельфіни – це ссавці («Біоло­гія»); Марс – четверта планета Сонячної системи («Астрономія»); Підберезовик – добрий їстівний гриб, поширений на Поліссі  («Геогра­фія рослин з основами ботаніки»); Горох і квасоля належить до ро­ди­ни бобових («Географія рослин з основами ботаніки»).  Саме такі пре­дикати, виражені дієслівними власне-зв’язками бути, становити, являти собою або зв’язковими дієсловами належати, зараховувати, охоплювати, об’єднувати, містити, налічувати, нараховувати та ін., стійкими сполуками на зразок входити до складу, вказують на немож­ливість повної індивідуалізації предмета через його обов’язкове вхо­дження в один, два або більше класів та часткове уподібнення до ін­ших його членів.

Залежно від того, у якому напрямку відображене опозиційне від­ношення частина / ціле у конструкції, можна виділити предикатні ви­слови регресивного та прогресивного спрямування. Першу групу ста­новлять конструкції на позначення відношень між цілим поняттям або предметом, що в реченні набуває функції носія стану, та його елемен­тами, які відповідно набувають об’єктної функції, напр.: Надина бри­гада складалася переважно з дівчат («Волинь»); Життя кожної лю­дини складається з моментів, часто суперечливих між собою (Леся Українка); Наше село нараховує п’ятдесят одну хату (Ю. Янов­ський); Об’єднує артіль 175 дворів, всього народу 484 чоловіка  (О. Вишня); Тут була хороша руда, яка містила в собі багато заліза («Наука і суспільство»); ...число реєстровців обійматиме шістдесят тисяч... (Н. Рибак); Мальовниче прекрасне Поділля ... охоплює дві області – Вінницьку і Хмельницьку (І. Цюпа); Достеменно відомо, що морське дно ховає величезні поклади корисних копалин («Наука і суспіль­ство»). Друга група предикатних висловів відображає зворот­ній напрямок відношення, яке спрямоване від окремих частин, елемен­тів до цілого предмета або загального поняття. Елемент будь-якого класу, групи, парадигми оцінений у таких конструкціях не просто як складник, який певним чином характеризує ціле, а як самостійний предмет, визначений через це ціле: напр.: Пов’язані за змістом вислов­лення складають текст; Професори входять до складу вченої ради; Бурий ведмідь – один із найбільших хижаків у світі; Лобода – бур’ян; Лелеки належать до мігруючих птахів, Сосни належать до хвойних дерев.

Стан як результат дії виражають конструкції на зразок Мої романи вже написані, лежать по бібліотеках (Ю. Яновський); Як очунялася [баба], то побачила, що скриня розкрита (Гр. Тютюнник); Для учас­ників семінару було прочитано лекції… («Наука і суспільство»); На тому місці зараз збудовано школу і розбито молодий пришкільний сад (В. Козаченко); Килигея в одному з останніх боїв було поранено (О. Гончар). Типові репрезентанти предикатів результативного стану – пасивні дієприкметники та форми на -но, -то. Субстанційна синтак­се­ма в називному або знахідному відмінках таких структур виражає син­кретичну функцію суб’єкта результативного стану – об’єкта дії, а факультативний орудний інструментального суб’єкта переважно має імпліцитне вираження.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, ре­чення невласне станової семантики – досить неоднорідний із семан­тичного і формального погляду різновид конструкцій переважно дво­складної будови із суб’єктом у називному відмінку, дієслівним преди­катом та об’єктом або локативом у непрямому відмінку. Нерідко в та­ких конструкціях простежуємо асиметрію семантико-синтаксичної та формально-граматичної структур, що зумовлено переміщення суб’єкта в позицію керованого другорядного члена речення, а об’єкта – у по­зицію підмета. У реченнях кваліфікації предикат може бути вира­жений сполукою іменника та дієслівної зв’язки, виступаючи в позиції складеного іменного присудка. Перспективним у цьому напрямі є дослідження комунікативної організації речень невласне станової семантики.

Література

1.     Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл : логико-семантические проб­лемы : [монография]  / Н. Д. Арутюнова. – М. : Наука, 1976. –  383 с.

2.     Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення : [монографія] / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1983. – 219 с.

3.     Городенська К. Г. Кореляція синтаксичних категорій предикатності і преди­кативності в українській мові / К. Г. Городенська // Проблеми сучасної функційно-категорійної граматики: [зб. наук. праць]. – Донецьк : Вид-во «Ноулідж» (донецьке відділення), 2010. – 391 с.

4.     Данильчук І. Г. Функціонально-семантичне поле посесивності в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / І. Г. Данильчук. – Одеса, 1996. – 17 с.

5.     Есперсен О. Философия грамматики / О. Есперсен ; [пер. с англ. :                        В. В. Пассек, С. П. Сафронова; ред. и предисл. Б. А. Ильиш]. – 3-е изд., стереотип. – М. : URSS, 2006. – 404 с.

6.     Загнітко А. П.  Теоретична  граматика  української мови.  Синтаксис : [мо­нографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : Дон НУ, 2001. – 662 с.

7.     Косенко К. О.   Предикатна   основа   та   семантико-граматична диферен­ціація дієслівних зв’язок в українській мові : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Косенко Катерина Олександрівна. – К., 2009. – 192 с.

8.     Костусяк Н. М. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови : [монографія] / Н. М. Костусяк. – Луцьк : Волин. нац.. ун-т  ім. Лесі Українки, 2012. – 452 с.

9.     Костусяк Н. М.  Статичний локатив у граматичній системі сучасної української літературної мови / Н. М. Костусяк // Наукові записки Націо­нального університету «Острозька академія». Серія «Філологічна». – Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія»,  2013. – Вип. 39. – С. 49–52.

10.  Межов О. Г. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць : [мо­нографія] / О. Г. Межов. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 464 с.
11.  Семантические типы предикатов / [Т. В. Булыгина, О. Н. Селиверстова, Н. А. Ишевская и др. ; отв. ред. О. Н. Селиверстова]. – М. : Наука, 1982. – 365 с.
12.  Серпутько Г. П. Семантичні і функціональні параметри дієслів ставлення до об’єкта та суб’єкта : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Серпутько Ганна Петрівна. – К., 2006. –  236 с.
13.  Чейф У. Л. Значение и структура языка : [монография] / У. Л. Чейф. – М. : Прогресс, 1975. – 482 с.

References

1. Arutiunova  N.  D. Predlozheniie i yego smysl : logiko-semanticheskiie problemy : [mo­nografiia]  / N.  D.  Arutiunova. – M. : Nauka, 1976. –  383 s.
2. Vykhovanets I. R. Semantyko-syntaksychna struktura rechennia : [monohrafiia] /                            I. R. Vykhovanets, K. H. Horodenska, V. M. Rusanivskyi. – K. : Nauk. dumka, 1983. – 219 s.
3. Horodenska K. H. Koreliatsiia syntaksychnykh katehorii predykatnosti i  pre­dy­katyvnosti v ukrainskii movi / K. H.  Gorodensca // Problemy suchasnoi funk­tsiino-katehorіinoi hramatyky: [zb. nauk. prats]. – Donetsk : Vyd-vo «Noulidzh» (Donetske viddilennia), 2010. – 391 s.
4. Danylchuk I. H. Funktsionalno-semantychne pole posesyvnosti v suchasnii ukrainskii movi  : avtoref. dys. … kand. filol. nauk : spets. 10.02.02 «Ukrainska mova» / I. H. Danylchuk. – Odesa, 1996. – 17 s.
5. Yespiersien O. Filosofiia gramatiki / O. Yespiersien ; [pier. z angl. :  V.  V.  Passeik, S. P. Safronova ; reid. i priedisl. B. A. Ilish]. – 3-ie izd., stiereotyp. – M. : URSS, 2006. – 404 s.
6. Zahnitko A. P. Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [mono­hrafiia] / A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2001. – 662 s.
7. Kosenko K. O. Predykatna osnova ta semantyko-hramatychna dyferentsiatsiia diieslivnykh zviazok v ukrainskii movi : dys. … kand. filol. nauk : spets. 10.02.02 «Ukrainska mova» / Kosenko Kateryna Oleksandrivna. – K., 2009. – 192 s.
8. Kostusiak N. M. Struktura mizhrivnevyh  katehorіi suchasnoi ukrainskoi movy: [monohrafіia] / N. M. Kostusiak. – Lutsk : Volyn. nats. un-t іm. Lesі Ukrainky, 2012. –  452 s.
9. Kostusiak N. M. Statychnyi lokatyv v hramatychnii systemi suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy / N. M. Kostusiak // Naukovi zapysky Nazionalnoho Universytetu «Ostrozka Akademiia». Seriia «Philolohichna». – Ostroh : Vyd. Nats. univ. «Ostrozka Akademiia», 2013. – Vyp. 39. – S. 49–52.
10.  Mezhov  O. H. Typolohiia minimalnyh semantyko-syntaksychnyh odynyts : [monohrafіia] /  O. H. Mezhov. – Lutsk : Volyn. nats. un-t іm. Lesі Ukrainky, 2012. – 464 s.
11.  Semantichieskiie tipy priedikatov / [Т. V. Dulygina, О. N. Sielivestrova, N. А. Ishievskaia i dr. ; otv. red. О. N. Sieliviestrova]. – M. : Nauka, 1982. – 365 s.
12.  Serputko H. P. Semantychni i funktsionalni parametry  diiesliv stavlennia do obiekta i subiekta : dys. … kand. filol. nauk : spets. 10.02.02 «Ukrainska mova» / Serputko H. P. – K., 2006. –  236 s.
13.  Chieif U. L. Znachieniie i struktura yazyka : [monografiia] / U. L. Chieif. – M. : Prohriess, 1975. – 482 s.

Межов Александр. Предложения несобственно статической семантики в современном украинском литературном языке. В статье систематизированы и комплексно проанализированы предложения несобственно статической семантики (релятивного состояния) на материале текстов современного украинского литературного языка. Выделены семантические и валентные классы предикатов, охарактеризованы соответствующие им субстанционные компо­ненты с точки зрения их облигаторности / факультативности в семантико-синтаксической структуре элементарного простого предложения. Установлена ​​специфика лексического наполнения компонентов предложения. Описаны цент­ральные и периферийные морфологические средства выражения семантических компонентов, определены их типичные и нетипичные формально-синтак­сические варианты. Исследованы первичные и вторичные семантико-синтак­сические функции падежей в простых предложениях. Выяснен характер симметрии / асимметрии семантико-синтаксической и формально-синтакси­ческой структуры таких предложений. Теоретическая проблематика рассмотрена на фоне морфологической и синтаксической структуры современного украин­ского литературного языка.

Ключевые слова: несобственно состояние, предикат, субъект, объект, лока­тив, валентность, падеж, глагол, существительное.

Mezhov Alexander.  Sentence of Semantics Relative State in the Modern Ukrainian Language.  In article systematization and complex analysis sentence of semantics relative state on material of texts modern literary Ukrainian language is carried out. The semantic and valence classes of predicates are selected; the proper to them substation components from point of their obligation / optional in the semantic-syntactic structure of an elementary simple sentence are characterized. The specific lexical content components sentences establishe. Central and peripheral morphological facilities of expression of semantic components  are determined, their typical and untypical formal-syntactic variants are described. Primary and secondary semantically-syntactic functions of cases in the sentence. Character of symmetry / asymmetry of semantic-syntactic and formal-syntactic structures of a sentence is elucidated. Theoretical problems have been examined against the background of the modern Ukrainian morphological and syntactic structure.

Key words: relative state, predicate, subject, object, locativ, valency, case, verb, noun.