УДК 811.161.2:81’367.5

Наталя Кобченко 

СФЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИСЛІВНО-КОРЕЛЯЦІЙНОГО ЗВ’ЯЗКУ

Стаття присвячена з’ясуванню специфіки прислівно-кореляційного зв’язку як одного з різновидів подвійного синтаксичного зв’язку. Окреслено потребу заповнення лакун у теорії синтаксичних зв’язків, однією з яких є граматична природа подвійного зв’язку. Запропоновано визначення подвійного синтаксич­ного зв’язку як такого, що за одного застосування поєднує три компоненти, та показано, що прислівно-кореляційний зв’язок задовольняє всі його ознаки. Вияскравлено новий вияв прислівно-кореляційного зв’язку й відповідно його диференційовано на два типи – підрядний прислівно-кореляційний та преди­кативно-кореляційний; схарактеризовано сфери їхньої реалізації. Описано ме­ханізми встановлення підрядного прислівно-кореляційного зв’язку в складно­підрядних конструкціях займенниково-співвідносного типу, наголошено на деяких відмінностях його втілення в реченнях симетричної та несиметричної структури. Висвітлено природу та особливості функціонування предикативно-кореляційного синтаксичного зв’язку в реченнях зі звертаннями та займенни­ковими словами ти, ви в ролі формальних підметів.

Ключові слова: синтаксичний зв’язок, подвійний синтаксичний зв’язок, прислівно-кореляційний зв’язок, предикативний зв’язок, займенниково-співвід­носне складнопідрядне речення, звертання, вокатив, займенникове слово.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Синтаксичні зв’язки без перебільшення можна назвати вихідними поняттями син­таксису, адже вони є фундаментом, на якому тримається будівельний матеріал його центральної одиниці – речення. Саме тому осягнення їхньої сутності, дослідження особливостей реалізації та опис сфер поширення становить одне з найважливіших завдань теоретичної граматики.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Вивчення цього явища поча­лося давно й відбувалося активно, завдяки чому сьогодні маємо певне уявлення про типологію синтаксичних зв’язків та досить виважені критерії їхньої класифікації. Обґрунтовані такі структурування систе­ми синтаксичних зв’язків: 1) за напрямом синтаксичної залежності / відсутністю залежності синтаксичні зв’язки поділяють на преди­кативний, підрядний і сурядний [1; 5; 10]; 2) за участю у формуванні синтаксичних одиниць виокремлюють реченнєвотвірні (предикатив­ний, підрядний прислівний, підрядний детермінантний, сурядний), реченнєвомодифікаційні (підрядний детермінантний, підрядний опо­середкований, підрядний подвійний, напівпредикативний, сурядний) і словосполученнєвотвірні (підрядний прислівний у сукупності його форм – узгодження, кореляція, керування, прилягання) синтаксичні зв’язки [3, с. 16–28]; 3) за синтаксичною природою поєднуваних ком­понентів розрізняють однорівневий (поєднує між собою одиниці од­ного рівня – синтаксичне слово + синтаксичне слово, просте речення + просте речення, складні речення + складне речення) і різнорівневий (поєднує одиниці різних рівнів) [11, с. 370; 18, с. 17], прислівний і реченнєвий [11, с. 373; 16], прислівний (опорним компонентом є син­таксичне слово) і приреченнєвий, або детермінантний (опорним компонентом є предикативний центр речення) [1; 3, с. 16–28; 17], валентно зумовлений (залежний компонент посідає позицію, відкриту валентністю синтаксичної домінанти) і валентно не зумовлений (за­лежний компонент перебуває поза валентною рамкою синтаксичної домінанти) синтаксичний зв’язок [1; 3, с. 16–28; 5, с. 198–215; 14, с. 71–80]. Наведені концепції, безперечно, мають теоретичну цін­ність, однак застосування одного певного критерію не забезпечує послідовної класифікації. Зокрема, диференціюючи зв’язки за участю у формуванні синтаксичних одиниць та за синтаксичною природою поєднуваних компонентів, неможливо уникнути внутрішніх перети­нів, бо деякі різновиди синтаксичного зв’язку потрапляють відразу до двох груп, на чому наголошують і самі автори деяких класифікацій [3, с. 17]. У цьому аспекті виваженішою постає класифікація за на­прямом синтаксичної залежності, оскільки вона унеможливлює пере­тин різних типів і форм синтаксичного зв’язку. Однак і її важко на­звати універсальною, адже поза нею опиняються такі типи синтаксич­ного зв’язку, як напівпредикативний, подвійний і недиференційова­ний. Усе це свідчить про потребу випрацювання й застосування комплексу критеріїв класифікації синтаксичних зв’язків. Реалізація цієї потреби відкриє перспективи для створення викінченої типології синтаксичних зв’язків, удосконалення методології аналізу компо­нентного складу реченнєвих конструкцій, а також поглибить вчення про співвідношення їхньої семантико-синтаксичної та формально-граматичної структури.

Однією з передумов успішного розв’язання зазначеної теоретич­ної проблеми є осягнення сутності й особливостей функціонування усіх типів синтаксичного зв’язку. У сучасній граматиці одну з теоре­тичних лакун становить подвійний синтаксичний зв’язок, тому метою пропонованої розвідки постав опис сфер поширення одного з його різновидів – прислівно-кореляційного. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язок таких завдань: 1) обґрунтувати подвійну природу прислівно-кореляційного синтаксичного зв’язку; 2) визна­чити його характерні ознаки; 3) окреслити конструкції, у яких він функціонує.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Щодо подвійного синтаксичного зв’язку за­галом, то не всі випадки його реалізації висвітленні в лінгвістичній літературі. Загальновизнаною є позиція, згідно з якою подвійний син­таксичний зв’язок визначають як зв’язок підмета з подвійним присуд­ком, вираженим повнозначним дієсловом та прикметником чи його еквівалентом (формально-структурна модель S₁+V+Adj_1,5), та зв’язок залежного від дієслова знахідного відмінка з так званим предикатив­ним означенням (формально-структурна модель V + S₄ + Adj_4,5) [1, с. 28–29; 3, с. 23–24; 4, с. 137–140; 5, с. 231; 8, с. 40; 13 та ін.], напр.: Ваш Михайло лежить в «сусіднім» лісі застрілений (О. Ко­билянська); Я батька пам’ятаю не старим (Л. Костенко). Однак спостереження й аналіз мовного матеріалу свідчать про реалізацію подвійного синтаксичного зв’язку й в інших конструкціях. Описувати всі вияви подвійного синтаксичного зв’язку не дозволяє обсяг статті, тому обмежуємося лише розглядом його прислівно-кореляційного різновиду.

Подвійний зв’язок кваліфікуємо як особливий тип синтаксичного зв’язку, що поєднує три компоненти й передбачає одночасну взаємо­залежність одного компонента з двома іншими (предикативний тип), підпорядкованість одного компонента відразу двом синтаксичним до­мінантам (підрядний тип) або підпорядкованість певного компонента одній синтаксичній домінанті та паралельно його взаємозалежність з іншим компонентом (контамінований тип). Однією з його визначаль­них ознак є порушення принципу закритості, оскільки за однора­зового застосування зв’язку поєднуються не два, а три компоненти. Водночас цей факт не дає підстав потрактовувати подвійний зв’язок як відкритий, адже конструкцію, у якій він реалізований, неможливо доповнити необмеженою кількістю однофункційних компонентів.

Сферу реалізації прислівно-кореляційного зв’язку формують складнопідрядні речення займенниково-співвідносного типу. Що­правда, не всі лінгвісти визнають саме підрядний характер цього зв’язку. Т. А. Колосова та М. І. Черемисіна інтерпретують його як взаємопідрядний, убачаючи в поєднанні предикативних частин за­йменниково-співвідносних побудов складніший, ніж звичайна підряд­ність, зв’язок [15, с. 162]. Інші дослідники, зокрема В. А. Бєлошап­кова, називають такий зв’язок кореляційним і вважають його особли­вим виявом підрядного – на рівні з прислівним і детермінантним [11, с. 523–524]. Граматична природа такого зв’язку й справді відпо­відає ознакам підрядності: він є односпрямованим, бо поєднує нерівноправні компоненти – підрядна предикативна частина залежить від займенникового слова головної; передбачуваним, обов’язковим і сильним, адже опорному прономінативові властива певна семантична неповнозначність, яку компенсує підрядна частина, окрім того вибір засобів вираження цього зв’язку (сполучників чи сполучних слів) цілком залежить від синтаксичної домінанти (прономінатива). Але не бачимо достатньо підстав потрактовувати цей різновид зв’язку особ­ливим виявом підрядності, оскільки формально-граматична природа поєднаних ним компонентів свідчить про його прислівний характер: опорний компонент виражений одним словом, семантична й грама­тична специфіка якого зумовлюють наявність залежного компонента та тип сполучного засобу. З огляду на це погоджуємося з позицією тих мовознавців, які кваліфікують цей зв’язок як специфічний вияв підрядного прислівного, що функціонує тільки на рівні складного речення, і визначають його як прислівно-кореляційний [2, с. 315; 14, с. 77–78; 18, с. 252]. Водночас прикметно, що в реалізації при­слівно-кореляційного зв’язку беруть участь три компоненти: підрядна предикативна частина формально залежить від прономінатива, а за його посередництва сполучається ще з одним компонентом головної предикативної частини – якому підпорядкований прономінатив або з яким він перебуває у взаємозумовленому зв’язкові, напр.: Нащо нагадувати зайвий раз про те, від чого людині болить? (О. Гончар); Він кинувся в найдальший куток горища, здичавіло рвав покрівлю, поки пробився назовні, не вагаючись, зістрибнув на землю і подався уділлям туди, де темно вивищувалася збавча пуща (П. Загребель­ний); Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка). З цього приводу слушною є заувага В. М. Ожогана про те, що в займенниково-співвідносних реченнях відбувається не безпосереднє поєднання двох компонентів – прономінативів, а вста­новлюється зв’язок підрядної частини з релятом за посередництва корелята [6, с. 162, 181]. Отже, є всі підстави витлумачувати при­слівно-кореляційний зв’язок як один з різновидів подвійного синтак­сичного зв’язку. Специфіка прислівно-кореляційного зв’язку полягає саме у функційному навантаженні займенникового слова головної пре­дикативної частини, яке, за влучним спостереженням І. Р. Вихованця, «об’єднує зміст підрядної і головної частини в одне ціле» та є маркером формальної й змістової незавершеності головної частини [2, с. 337]. До цього лише можемо додати, що прономінатив також виконує важливу роль у розгортанні подвійного синтаксичного зв’язку, адже він перебуваючи в предикативному чи підрядному зв’язкові з певним компонентом, втягує до цього зв’язку й підрядну преди­кативну частину.

Висвітлюючи питання про подвійний синтаксичний зв’язок у займенниково-співвідносних реченнях, варто наголосити й на деяких особливостях його реалізації в конструкціях симетричної структури порівняно з конструкціями несиметричної структури. Ця особливість полягає в тому, що в займенниково-співвідносних реченнях симе­тричної структури подвійність прислівно-кореляційного зв’язку вті­лена на двох рівнях – на рівні компонентного складу конструкції та на рівні засобів вираження зв’язку. На рівні компонентного складу підрядна предикативна частина залежить від займенникового слова головної частини та опосередковано вступає у зв’язок з компонентом, якому підпорядковане це займенникове слово або з яким перебуває у відношеннях взаємозалежності. На рівні сполучних засобів сполучне слово (корелят), з одного боку, підпорядковує свій вияв прономінати­вові головної частини (релятові), дублюючи його категорії числа й роду або виражаючись відповідним займенниковим прислівником, а з іншого – перебуває у валентній рамці предиката підрядної частини, набуваючи відповідної відмінкової форми, або сполучається детермі­нантним зв’язком із предикативним центром підрядної частини, напр.: Коли так, то чи знаємо ми напевне, що Асата і є той, кого Йоханана кличе Чужим Царем? (М. Соколян); Бо не мине тому без кари, хто, в серці стамувавши гнів, візьме нас на печалі мари віддать землі на перегній (І. Калинець); Але ж Матерія якраз і є та сила, без якої й самий Дух не може існувати (П. Тичина).

Обстеження мовного матеріалу дає підставити говорити про ще одну сферу функціонування прислівно-кореляційного зв’язку, а саме його предикативного різновиду, яку утворюють речення зі звертан­нями та особовими займенниковими іменниками 2-ої особи, напр.: Благословенна будь же ти, хвилино, коли почула я дитячий крик (Л. Костенко); Ти люби мене, чорний цигане, Поки ніч – як вино – густа (М. Матіос). Треба зазначити, що питання про зв’язок звер­тання з іншими компонентами речення було й залишається складним і дискусійним. Деякі науковці не визнавали існування такого зв’язку [7, с. 407–408; 12, с. 224 та ін.], проте сьогодні реалізація граматич­ного взаємостосунку між вокативом і предикатом теоретично обґрун­тована [1, с. 66; 9]. Вокатив посідає валентно зумовлену позицію суб’єктної синтаксеми, а дієслово-присудок координує з ним свої категорії особи й числа, у такий спосіб між ними встановлюється предикативний зв’язок, напр.: Стережіть її, янголи, беріть під крило легке (С. Жадан). Якщо ж у реченнєвій побудові формальним підметом є займенникове слово ти або ви, то дієслово вступає у взаємозв’язок із двома компонентами – прономінативом і вокативом. Коли роль присудка виконує дієслово у формі теперішнього часу або наказового способу, він координує свій вияв (число й особу) з прономінативом і за його посередництва з вокативом, напр.: Ти, єпископе, на шляху до Києва заїдеш в Кведлінбург і матимеш розмову з Оттоном (С. Скляренко); Дай мені ти крила, Україно, в нинішній і всі прийдешні дні (М. Сингаївський). Коли ж присудок виражений дієсловом минулого часу або є складеним іменним, він координує свій вияв із вокативом і безпосередньо (рід), і за посеред­ництва прономінатива (число й особа), напр.: Безжалісна музо! куди ти мене завела?.. (Леся Українка); Мій рідний краю, зроду ти не мав нейтральних барв, тих прісних пуританок (Л. Костенко); Ой палка ти була, моя пісне! (Леся Українка). Поряд із цим можна говорити про кореляцію звертання й займенникового іменника в числі й особі, адже вокатив втілює значення 2-ої особи. Той факт, що в реалізації синтаксичного зв’язку в таких конструкціях беруть участь три ком­поненти й координація присудка з вокативом відбувається або тільки за посередництва прономінатива, або одночасно за посередництва прономінатива й безпосередньо, уможливлює потрактовувати його як подвійний предикативно-кореляційний.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, прислівно-кореляційний зв’язок є одним з різновидів подвійного син­таксичного зв’язку й відповідно до напряму залежностей між поєдну­ваними компонентами поділяється на два типи – підрядний прислів­но-кореляційний та предикативно-кореляційний. Сферу поширення підрядного прислівно-кореляційного зв’язку становлять складнопід­рядні займенниково-співвідносні речення. А предикативно-кореля­ційний зв’язок реалізовується в конструкціях зі звертаннями, які дублюються займенниковими іменниками ти, ви. До перспектив подальшого дослідження належить вивчення інших виявів подвійного синтаксичного зв’язку та опис сфер їхнього функціонування.

Література

1. Вихованець І. Р. Нариси з функційного синтаксису української мови / І. Р. Ви­хованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
3. Загнітко А. П. Основи українського теоретичного синтаксису. – Ч. 1 / А. П. Загнітко. – Горлівка : ГДПІІМ, 2004. – 228 с.
4. Кононенко В. І. Подвійні синтаксичні зв’язки / В. І. Кононенко // Кононенко В. I. Мова. Культура. Стиль : [зб. ст.] / В. І. Кононенко. – Київ ; Івано-Франківськ : Плай, 2002. – С. 133–150.
5. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія]. – [2-ге вид., переробл.] / М. В. Мірченко. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.
6. Ожоган В. М. Займенникові слова у граматичній структурі сучасної україн­ської мови : [монографія] / В. М. Ожоган. – К. : Вид-во Ін-ту укр. мови, 1997. – 231 с.
7. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – [8-е изд., доп.] / А. М. Пешковский. – М. : Яз. славян. культуры, 2001. – 544 с.
8. Распопов И. П. Строение простого предложения в современном русском языке / И. П. Распопов. – М. : Просвещение, 1970. – 190 с.
9. Скаб М. С. Підмет апеляції у синтаксичних конструкціях української мови / М. С. Скаб // Лінгвістичні студії : [зб. наук. пр.] / укл. : А. Загнітко (наук. ред.) та ін.]. – Вип. 10. – Донецьк : ДонНУ, 2002. – С. 64–71.
10.  Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання : [навч. посіб.] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – 670 с.
11.  Современный русский язык : [учебник] / В. А. Белошапкова, Е. А. Земская, И. Г. Милославский, М. В. Панов ; [под ред. В. А. Белошапковой]. – М. : Высш. шк., 1981. – 560 с.
12.  Сучасна українська літературна мова: синтаксис / [за заг. ред. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1972. – 515 с.
13.  Томусяк Л. М. Семантико-синтаксична організація речень з дуплексивами : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Л. М. Томусяк. – Чернівці, 1999. – 199 с.
14.  Христіанінова Р. О. Складнопідрядні речення в сучасній українській літе­ратурній мові : [монографія] / Р. О. Христіанінова. – К. : Ін-т укр. мови ; Вид. дім Дмитра Бураго, 2012. – 368 с.
15.  Черемисина М. И. Очерки по теории сложного предложения. − Изд. 2-е, испр. и доп. / М. И. Черемисина, Т. А. Колосова ; [отв. ред. З. Д. Попова]. – М. : Книж. дом «ЛИБРОКОМ», 2010. – 226 с.
16.  Чикина Л.К. Присловные и предложенчиские связи в русском синтаксисе : [учеб. пособ.] / Л. К. Чикина, В. В. Шигуров. – М. : Флинта ; Наука, 2009. – 192 с.
17.  Шведова Н. Ю. Детерминирующий объект и детерминирующее обстоятель­ство как самостоятельные распространители предложения / Н. Ю. Шведова // Вопр. языкознания. – 1964. – № 6. – С. 77–93.
18.  Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Вид. центр «Академія», 2004. – 408 с.

References

1. Vykhovanets I. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy / I. R. Vykhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1992. – 224 s.
2. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [pidruchnyk] / I. R. Vykhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.
3. Zahnitko A. P. Osnovy ukrainskoho teoretychnoho syntaksysu Ch. 1 / A. P. Zah­nitko. – Horlivka : HDPIIM, 2004. – 228 s.
4. Kononenko V. I. Podviyni syntaksychni zviazky / V. I. Kononenko // Kononen­ko V. I. Mova. Kultura. Styl. : [zb. st.] / V. I. Kononenko. – Kyiv ; Ivano-Fran­kivsk : Plai, 2002. – S. 133–150.
5. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii : [monohrafiia]. – [2-he vyd., pererobl.] / M. V. Mirchenko.. – Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un-tu im. Lesi Ukrainky, 2004. – 393 s.
6. Ozhohan V. Zaimennykovi slova u hramatychnii strukturi suchasnoi ukrainskoi movy : [monohrafiia] / V. Ozhohan. – K. : Vyd-vo in-tu ukr. movy, 1997. – 231 s.
7. Peshkovskii A. M. Russkii sintaksis v nauchnom osveshchenii. – [8-e izd., dop.] / A. M. Peshkovskii. – M. : Yazyki slavianskoi kultury, 2001. – 544 s.
8. Raspopov I. P. Stroenie prostoho predlozheniia v sovremennom russkom yazyke / I. P. Raspopov. – M. : Prosveshcheniie, 1970. – 190 s.
9. Skab M. S. Pidmet apeliatsii u syntaksychnykh konstruktsiiah ukrainskoi movy / M. S. Skab // Linhvistychni studii : [zb. nauk. pr.] / ukl. : A. Zahnitko (nauk. red.) ta in.]. – Vyp. 10. – Donetsk : DonNU, 2002. – S. 64-71.
10.  Slynko I. I. Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy. Problemni pytannia : [navch. posib.] / I. I. Slynko, N. V. Huivaniuk, M. F. Kobylianska. – K. : Vyshcha shk., 1994. – 670 s.
11.  Sovremennyi russkii yazyk : [uchebnik] / V. A. Beloshapkova, E. A. Zemskaia, I. H. Miloslavkii, M. V. Panov ; [pod red. V. A. Beloshapkovoi]. – M. : Vysshaia shk., 1981. – 560 s.
12.  Suchasna ukrainska literaturna mova: syntaksys / [za zah. red. I. K. Bilodida]. – K. : Nauk. dumka, 1972. – 515 s.
13.  Tomusiak L. M. Semantyko-syntaksychna orhanizatsiia rechen z dupleksyvamy : dys. … kand. filol. nauk : 10.02.01 / L. M. Tomusiak. – Chernivtsi, 1999. – 199 s.
14.  Khrystianinova R. O. Skladnopidriadni rechennya v suchasnii ukrainskii litera­turnii movi : [monohrafiia] / R. O. Khrystianinova. – K. : In-t ukr. movy ; Vyd. dim Dmytra Buraho, 2012. – 226 s.
15.  Cheremisina M. I. Ocherki po teorii slozhnoho predlozheniia. − Izd. 2-e, ispr. i dop. / M. I. Cheremisina, T. A. Kolosova ; [otv. red. Z. D. Popova]. – M. : Knizh. dom «LIBROKOM», 2010. – 226 s.
16.  Chikina L. K. Prislovnye i predlozhencheskie sviazi v russkom sintaksise : [ucheb. posobiye] / L. K. Chikina, V. V. Shygurov. – M. : Flinta ; Nauka, 2009. – 192 s.
17.  Shvedova N. Yu. Determiniruiushchii obekt i determiniruiushchee obstoiatelstvo kak samostoiatelnye rasprostraniteli predlozheniia / N. Yu. Shvedova // Voprosy yazykoznaniia. – 1964. – № 6. – S. 77−93.
18.  Shulzhuk K. F. Syntaksys ukrainskoi movy : [pidruchnyk] / K. F. Shulzhuk. – K. : Vyd. tsentr «Akademiia», 2004. – 408 s.

Кобченко Наталья. Сферы реализации присловно-корреляционной связи. Статья посвящена освещению специфики присловно-корреляционной связи как одной из разновидностей двойной синтаксической связи. Намечена необходимость заполнения лакун в теории синтаксических связей, одной из ко­торых является грамматическая природа двойной связи. Предложено опреде­ление двойной синтаксической связи как такой, которая при одном применении соединяет три компонента, и показано, что присловно-корреляционная связь удовлетворяет все эти признаки. Описано новое проявление присловно-корре­ляционной связи и соответственно ее дифференцировано на два типа – подчи­нительная присловно-корреляционная связь и предикативно-корреляционная связь; охарактеризированы сферы их реализации. Показаны механизмы уста­новления подчинительной присловно-корреляционной связи в сложноподчи­ненных конструкциях местоименно-соотносительного типа, подчеркнуты неко­торые различия ее проявления в предложениях симметричной и несимметрич­ной структуры. Освещена природа и особенности функционирования преди­кативно-корреляционной синтаксической связи в предложениях с обращениями и местоименными словами ти, ви в роле формальных подлежащих.

Ключевые слова: синтаксическая связь, двойная синтаксическая связь, присловно-корреляционная связь, предикативно-корреляционная связь, место­именно-соотносительное сложноподчиненное предложение, обращение, во­катив, местоименное слово.

Kobchenko Natalia. Spheres of Realization of the To-Word-Correlative Connection. The paper deals with clearing up the particularities of the to-word-correlative connection as one of the types of double-connection. The grammar essence of the double-connection is one of the lacunas in the theory of syntactic connections. The necessity of filling this gap is outlined. The double-connection is determined as a connection, which connects three components at once. The property of to-word-correlative connection to answer to demands of double-connection is shown. The new type of to-word-correlative connection is revealed. According to it subordinated to-word-correlative and predicated-correlative connections are conside­red. The spheres of their realization are characterized. The peculiarities of subordi­nated to-word-correlative connection in the pronominal-relative compound sentences are described. The difference in its realization in the sentences of symmetrical and unsymmetrical structure is emphasized. The essence of predicated-correlative con­nection is explained. Its function in the sentences with allocutions and pronouns ти, ви as formal subjects is revealed.

Key words: syntactic connection, double-connection, to-word-correlative con­nection, predicated-correlative connection, pronominal-relative compound sentence, allocution, vocative, pronominal word.