811.161.2‟367:821.161.2-1.09

Інна Бойко

СПЕЦИФІКА АДВЕРБІАЛЬНИХ СИНТАКСЕМ У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ ЮРІЯ КЛЕНА

Стаття стосується функційного синтаксису. У ній йдеться про просте ускладнене речення. Показано, що синтаксеми як мінімальні семантико-син- таксичні одиниці виділяють на основі семантико-синтаксичних відношень. Аналізуються різні види адвербіальних синтаксем. Наведені імена вчених, які займаються проблемою вивчення вторинних предикатних синтаксем. Стаття представляє детальний аналіз вторинних предикатних синтаксем, використаних у поетичних творах Юрія Клена. Тут представлені такі види адвербіальних син- таксем, як темпоральні, причинові, цільові, умовні, допустові. Метою дослі- дження є ґрунтовний аналіз специфіки адвербіальних синтаксем у поетичних творах Юрія Клена. Досліджено поширеність адвербіальних синтаксем у тесті. Робимо висновок про те,  що  адвербіальні  синтаксеми  в  поетичних  творах  Ю. Клена найчастіше представлені прийменниково-відмінковими,   відмінковими та дієприслівниковими формами, рідше роль адвербіальних синтаксем віді- грає інфінітив, прислівник та дієприкметник.

Ключові слова: синтаксис, функційний синтаксис, просте ускладнене ре- чення, синтаксема, синтаксичні одиниці, вторинні предикатні синтаксеми, міні- мальні семантико-синтаксичні одиниці, семантико-синтаксичні відношення, адвербіальні синтаксеми, види адвербіальних синтаксем.

Постановка наукової проблеми та її значення. До актуальних питання функційного синтаксису належить поняття про просте усклад- нене речення. Одне з головних місць у цьому мовному явищі відво- дять синтаксемі. Синтаксеми як мінімальні семантико-синтаксичні одиниці виділяються на основі семантико-синтаксичних відношень і мають зовнішнє спрямування, відображаючи стосунки між предме- тами і явищами позамовного світу [2, с. 245].

У граматичній структурі української мови функціонують вторин- ні предикатні синтаксеми, які є показниками семантико-синтаксичних відношень між елементарними простими реченнями. Ці синтаксеми утворюються внаслідок об‟єднання двох або більше елементарних простих речень в одне просте ускладнене. Характерну рису вторинних предикатних синтаксем становить те, що в їхній семантиці домінує семантика відношень, супроводжувана первинною для предикатів семантикою дії, стану, якості і под. У типових випадках вторинна предикатна синтаксема складається з двох частин: трансформованого в морфологічний іменник вихідного предикатного слова із семанти- кою дії, процесу, стану, якості тощо й аналітичної синтаксичної мор- феми-прийменника, що вказує на відношення між двома елементар- ними простими реченнями [1, с. 137].

Аналіз досліджень цієї проблеми. У синтаксичній науці утвер- дилося поняття «синтаксема». Її ролі в семантико-синтаксичній струк- турі речення присвячено цілу низку праць учених: І. Р. Вихованця,   К. Г. Городенської, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітка, К. Ф. Шульжука. Вторинні предикатні синтаксеми дещо відрізняються специфікою вияву у творах різних авторів. Тому тема дослідження «Специфіка ад- вербіальних синтаксем у поетичних творах Юрія Клена» актуальна.

Мета і завдання статті. Мета роботи полягає в ґрунтовному аналізі специфіки адвербіальних синтаксем у поетичних творах Юрія Клена. Завдання статті: 1) визначити частиномовну специфіку вто- ринних предикатних синтаксем; 2) порівняти їх мовне поширення.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. Часові синтаксеми є виразниками часових відношень між вихідними елементарними простими реченнями, вка- зуючи при цьому на одночасність/різночасність явищ, подій. Вони співвідносяться з підрядними частинами часу складнопідрядних речень, є похідними від них, отже, вторинними [9, с. 201].

У поетичних творах Ю. Клена наявні часові синтаксеми, вираже- ні прийменниково-відмінковими формами. Формувати часову синтак- сему допомагають такі прийменники, як: в: І в літні ночі, темні й запашні, Ти чуєш в яві і вві сні Крізь тишу, що простір заколисала, Далекий поклик зваби і жаги («Японія»); І бачить він в ту мить далекі гори («Коло життьове»); до: Воно, немов у бганках златоглаву, Хай продрімає до весни («Крізь праосінь»); з: Золоті поля Шампані; Рідні камені й кущі, Ще з дитинства добре знані («Жанна д‟Арк»); за: Ми згадуєм, як за часів Рамзеса Цей місяць плив крізь нільський очерет («Стьмянілий місяць, сніг і парк самотній»); перед: І згадуй  ті давно забуті й любі Перед роками мовлені слова («Праосінь»); по: І буду слухати, як по дощах Росте у душі осіння павідь («Крізь праосінь»). Тут ужито також і відмінкові форми знахідного й орудного відмінка: Суворі бурі західних морів Їх десять день уже носили («Вікінги»); А короля всю ніч душив кошмар («Вікінги»); Роками мрію ти плекав («Кортес»); І сльози, що наплакали ми нишком Ще дітваками в синім вересі, Давно розлив блакитний вересень У мисочку спрагнілим сироїжкам («Крізь паросінь»); Ночами заграва тривож- них днів Лягала злотим відблиском на бані («Прокляті роки»); Це ж доля всіх: віддати божий дар. Що ранками кропили чисті роси, Вовчиці на поталу («Прокляті роки»); В кривавім відсвіті заграв віками ти перетривав, в боях-негодах загартований, лють і одверту, і приховану («Попіл імперій»).

У поетичних творах Ю. Клена дієприслівники з контекстуальним значенням часу найширше представлені з усіх виявів часових син- таксем: Хай він, гойдаючи, людям навіє Сонячну мрію («Мандрівка до сонця»); Біжучи, розгубила одежі («Божа Матір»); Вдивляючись весною в дальній обрій, Щороку бачить князь: скресає лід («Володи- мир»); А Ремболович, той з підлоги, кульгавого удаючи встає, воло- чить ледве ногу, за стіну держиться, йдучи («Попіл імперій»); Зга- давши, ти спинив коня в задумі («Коретес»); Хотів би й я слідами  йти  твоїми,  Узявши  плащ  і  посох  пілігрима!  («Прованс»); Крізь пампаси промчавши на коні, Він із Буенос-Айреса до Гавра Ставком пливе в маленькому човні («Коло життьове»); Нагий, він, на морську ступивши рінь, У хвилях сонячних купає тіло («Коло життьове»); Прочувши в ранковім тумані Журливі крики журавлів, Вдивлятися в зіниці тьмяні, У даль незораних ланів («Осінні рядки»); В хрестовий рушили похід Не ми в священнім фанатизмі, Коли, затьмаривши зеніт, Гули громами катаклізми («Ми»).

Прислівники як морфологічний варіант часової синтаксеми також знаходить широке застосування в аналізованих ліричних творах. Зо- крема тут вони вказують на: 1) одночасность: А вранці в гавані морській Шумні вітрила напинає за сходу вітер ходовий І манить, манить у безкрає («Конкістадори»); Топтати вдень татарське зілля («Осінні рядки»); І враз, мов чарівне намисто, Блисне гірляндами вогнів Тобі вночі далеке місто... («Осінні рядки»); На все лягла прозо- ра тінь, Поранку паморозь лисніє («Осінні рядки»); Та, як яблуня, що навесні Розкидає уквітчане віття, Ти на душі і юні серця Осипаєшся радісним   квітом   («Жанна   Д‟арк»);   2)   початкову   часову   межу: І змалку вчить їх рідна мати Човни із дерева тесати («Вікінги»);

3. повторюваність: Щороку радісно вітаю зиму («Крізь     праосінь»);
4. кінцеву часову межу: Повік гойдатися б на хвилях чорних Під голу- бим вітрилом снів («Антоній і Клеопатра»); Їм снились вежі гостро- верхі Тих міст, що завтра, може, їм падуть До рук, як легка здобич («Вікінги»).

Займенникові прислівники як часові синтаксеми представлені в ліричних творах у незначній кількості: Ще й досі буря трубить нам Про вас, дзвінкої слави бранці («Конкістадори»); Бо знов колись лоза горби покриє І знов поетові звінчає скронь («Лот»); І ось тебе – безмежного тепер – Помчали в море радісні вітрила («Прованс»); Та інколи вже погляд у задумі Сковзне по смаглості дівочих лиць Чи зловить потай відблиски зірниць («Коло життьове»).

На думку В. Г. Гака [3, с. 597−598], цільові синтаксеми належать до зовнішньо співвідносних характеристик дії, що виявляються в їх- ньому стосункові до інших процесів. Цільові синтаксеми є похідними від підрядних частин мети складнопідрядного речення. Їм властива бажана модальність, яку повною мірою передають прийменниково- відмінкові форми з такими прийменниками: в/ во /у: І падав присуд, скорий чи нескорий, Во славу ще не здійснених ідей («Прокляті ро- ки»); І в честь її ламалися щити («Антоній і Клеопатра»); І  сміється у відповідь нам Тільки північ лунка і туманна («Жанна Д‟арк»); для: Копичачи на купу спину, груди, змуровують палац для щастя люду («Прокляті роки»); за: За п‟ятирічний план, Згадавши дні татарські, За владу всіх рабів, За «щастя пролетарьске» Твій темний люд згорів («Україна»); на: Зависочієш пам‟ятником зради, Довічним факелом своїй ганьбі, На сміх нащадкові, на жах юрбі («Лот»); Все, що пожарам на поталу Ми віддавали і на загин, Спорудить знов помалу Його упертий чин («Синові»); по: Тоді по хліб до міста йшов селюк («Прокляті роки»); на: Совєтський командир на лови людські прийшов («Попіл імперій»).

Цільові відношення виявляються також у структурах із предика- том, представленим особовим дієсловом і залежним від нього дієпри- слівником, що характеризує намір суб‟єкта [4, с. 72]. Відношення мети, передавані дієприслівником, найчастіше виникають тоді, коли використовуються дієприслівникові форми, утворювані від дієслів із семантикою емоційної характеристики: Коли тобі являтимуться в снах, Віщуючи руїну, смерть і горе, Страшні архангели, що дви- жуть зорі І долю світу важать на мечах («Лот»); бажання: Він- чаючи цю осінь, Спливає Оріон («Синові»); апелювання: І тричі пролунав баволій ріг, усіх скликаючи до моря («Вікінги»); фізичної дії: О, скільки раз по місту «чорний ворон» Шугав, зі сну хапаючи людей («Прокляті роки»). У ролі морфологічного варіанта цільової синтаксеми виступає також інфінітив. Специфіка такої цільової син- таксеми полягає в тому, що вона, крім цільової семантики, має значення процесу: Ми йшли шоломами зачерпти Води з незнаних рік («Жанна Д‟арк»); І змія лютого іде збороти («Коло життьове»); Усі зійшлись твої лани, Твій скарб і скот, і степ ділити («Україна»); Ми не ходили за моря Земель незнаних добувати («Ми»).

Недоцільність певної мети передає словоформа навіщо? Це мор- фологічний різновид цільової синтаксеми, виражений прислівником: Навіщо нам кохати жінку, Коли споваби повен світ? («Осінні рядки»).

Причинові синтаксеми являють собою віддзеркалення причиново- наслідкових відношень у структурі складного речення, яке є для ускладненого простого речення вихідною базовою одиницею [2, с. 147]. У ліричних творах Ю. Клена трапляється низка прийменниково-від- мінкових форм із такими прийменниками: без: Лану не зореш кіньми і волами, що згинули без паші ще торік («Попіл імперій»); в: І  натовп шаліє в розвагах безпечних («Вікінги»); Погибають літа у недугах («Жанна Д‟арк»); від: На степ, від інею збілілий, його указує рука («Попіл імперій»); Ніхто не плакав і не крикне, хоч хилить голову від дум («Попіл імперій»); з: Чи не з Божого веління Запалила я грозу? («Жанна Д‟арк»); Скляні, напівзакрижанілі очі Тих матерів. що влас- них немовлят Жеруть із голоду! («Терцини»); за: Кого ж, кого мені ще під кінець за звичаєм старинним величати? («Прокляті роки»);  на: І, на поклик вітрів розгортаючи крила, В слушну мить напинай прудкоході вітрила («Шляхами Одіссея»); Ти одяг катові лишав «на чай» («Прокляті роки»); під: Під свіжим дотиком зітхне чоло («Коло життьове»); Зерно у купах тліло під дощем («Прокляті роки»).

Причинові синтаксеми можуть виражатися і дієприкметниковими зворотами та навіть одиничними дієприкметниками, якщо разом із питанням який? відповідають і на питання чому?, напр.: І знищена, зів’яла і безсила, Цариця мовчки голову схилила («Цезар і Клео- патра»); І над моїми згаслими літами, Що в сніп лягли, підкошені снопом («Крізь праосінь»); І серце, вже красою вражене, П‟є порами осінній шум («Крізь праосінь»).

Дієприслівники у причиновій семантико-синтаксичній площині вказують на джерело виникнення предикатного зв‟язку. Вони можуть виражатися одиничними дієприслівниками і дієприслівниковими зво- ротами.: А за морем ще є недосліджений край, Де під сонцем рях- тить, дозріваючи, лотос («Коло життьове»); А чорний пень зробився вовком, повившись у дими («Осінь»); І він, сполоханий, не розуміє, Що значе й є цей вихор світла, й рух, І злото бань, що проти сонця мріє («Володимир»); Наш дух, знемігшися від спраги, Багряним жаром спаленів В руках досвідчених варяга («Ми»); А потім, зжалившись, позичать костур («Прокляті роки»).

Для семантики умови характерна така важлива ознака, як спрямування на перспективу (за реалізації певних умов дія повинна відбу- тися). Умовні синтаксеми характеризуються вживанням засобів, не спеціалізованих на вираженні умовних семантико-синтаксичних відношень. У поетичних творах Ю. Клена прийменниково-відмінкова форма, яка вказує на умову, трапляється в одиничному вияві з використанням прийменника без: Як вільно й легко жити без думок, коли нам визначено кожний крок («Попіл імперій»).

У ролі умовної синтаксеми в аналізованих творах часто вживаються і дієприслівники. Завдяки їм також можна вказати на умови виконання дії, тривання стану або відповідної ознаки: А то зорить сузірних знаків струмінь, Що в них, зачерпши мудрості в роках, Колись читатиме, як у книжках («Коло життьове»); Досягши в гоні першої мети, вже знати, що за нею кличе друга! («Коло життьове»); Вдивляючися жадібно в той простір, Внизу уздріти клапоть голу- бий («Коло життьове»); Та, минаючи острів сирен, морякам, Ти до щогли себе накажи прив‟язати, Щоб не міг тебе спів їх навік зчарувати («Шляхами Одіссея»).

Диференційними ознаками категорії допустовості є реальна мо- дальність і суперечність між відповідною умовою та повідомлюваним наслідком. Допустові синтаксеми, виражені прийменниково-відмін- ковими формами та дієприкметниками, мають лише одиничний вияв: Де ж сила, що вихором згуб Без бою суворість ясну переможе? («Вікінги»); Ще, упокорений, до ніг, не ліг нам звір, що горло душить («Ми»). Дуже широко представлені тут дієприслівникові форми. У таких конструкціях типовими ознаками допустового значення висту- пає характер явища, що суперечить повідомлюваному наслідкові, напр.: Отак біля квітчастих загород, Не вимагавши тайних нагород, Нормандії прекрасній герцогині завжди покірний, вірний труба- дур В Провансі сонячнім під небом синім Вславляв любов Бернар де Вентадур («Прованс»); Та, п’ючи з злотих келихів тишу і лагідь, Збережи у душі все минуле, як скарб («Шляхами Одіссея»); Яку, не бачивши її ніколи, Світ за очі подався я шукать! («Стьмянілий місяць, сніг і парк самотній»); Але, минаючи тропу розлук, зостався, щоб зазнати хресних мук («Прокляті роки»); Який чудовий перший день на волі, Коли, черкнувшись грані небуття, Ти знову чуєш спів женця у полі («Прокляті роки»); Нехай же древнє полум‟я не гасне, В якому я, згоряючи, горю («Прокляті роки»).

Допустові синтаксеми широко функціонують у реченнєвих кон- струкціях ліричних творів Ю. Клена. Кількісно переважають одиниці, виражені прийменниково-відмінковими формами, дієприслівниковими зворотами й одиничними дієприслівниками. Менш уживаними є дієприкметники. У допустовій функції майже не вживаються іменникові словосполучення.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Адвербіальні синтаксеми у поетичних творах Ю. Клена найчастіше представ- лені прийменниково-відмінковими, відмінковими та дієприслівниковими формами. Рідше роль адвербіальних синтаксем відіграє інфінітив, прислівник та дієприкметник. Поетичні твори Ю. Клена також варто досліджувати з погляду специфіки вияву в них атрибутивних і модальних синтаксем.

Джерела та література

1. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови  /    І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 222 с.
2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Ви- хованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
3. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка / В. Г. Гак. – М. : Добросвет, 2000. – 832 с.
4. Гандзюк О. М. Цільові синтаксеми / О. М. Гандзюк // Філологічні студії. – 2001. – № 4. – С. 68−74.
5. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць / К. Г. Городенська. – К. : Наук. думка, 1991. – 191 с.
6. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні відношення в системі синтаксичних одиниць / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.
7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: синтаксис : моногра- фія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.
8. Клен Ю. Вибране / Юрій Клен (Освальд Бургардт). – К. : Дніпро, 1991. – 467 с.
9. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови / К. Ф. Шульжук. – К. : Акаде- мія, 2004. – 406 с.

Бойко Инна. Специфика адвербиальных синтаксем в поэтических произведениях Юрия Клена.  Статья касается функционального синтаксиса.  В ней говорится о простом усложненном предложении. Показано, что син- таксемы как минимальные семантико-синтаксические единицы выделяются на основе семантико-синтаксических отношений. Анализируются различные виды адвербиальных синтаксем. Приведены имена ученых, которые занимаются проблемой изучения вторичных предикатных синтаксем. Статья представляет детальный анализ вторичных предикатных синтаксем, использованных в поэти- ческих произведениях Юрия Клена. Тут представлены такие виды адверби- альных синтаксем, как темпоральные, причины, целевые, условные и уступки. Целью работы есть полный анализ специфики адвербиальных синтаксем в поэтических произведениях Юрия Клена. Определено как адвербиальные синтаксемы функционируют в тексте. Сделан вывод о том, что адвербиальные синтаксемы в поэтических произведениях Юрия Клена чаще всего представлены предложно-падежными, падежными формами, формами деепричастий, реже роль адвербиальных синтаксем исполняет инфинитив, наречие и причастие.

Ключевые слова: синтаксис, функциональный синтаксис, простое усложненное предложение, синтаксема, синтаксические единицы. вторичные преди- кативные синтаксемы, минимальные семантико-синтаксические единицы семан- тико-синтаксические отношения, адвербиальные синтаксемы, виды адвербиальных синтаксем.