УДК 811.161.2‟367.332.2

Надія Вітрук

СПЕЦИФІКА ГРАМАТИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

У статті проаналізовано засоби вираження граматичних та функційно-семан- тичних категорій, сукупність яких відбиває специфіку граматичного значення односкладних речень репрезентації; обґрунтовано погляди багатьох зарубіжних й українських мовознавців, які впродовж тривалого часу намагалися з‟ясувати особливості представлення в номінативних конструкціях основних граматич- них категорій – предикативності й модальності, експліцитно невиражених категорій − часу і суб‟єкта, визначити наявність/відсутність категорії особи і форми вираження (морфологічним й синтаксичним способами) функційно- семантичної категорії буттєвості, значення якої відіграє чи не найвагомішу роль у формуванні окремого типу односкладних іменних синтаксичних одиниць, а також інтерпретувати порядок розміщення слів, емфатичну нечленованість речення та важливість логічного наголосу.

Ключові слова: односкладні речення репрезентації, граматичне значення, граматичні категорії, функційно-семантичні категорії, експліцитний/імпліцит- ний засіб вираження.

Постановка наукової проблеми та її значення. Безпосередня роль при утворенні певного типу синтаксичних одиниць разом зі структурними та семантичними компонентами належить граматич- ному значенню. У мовознавстві цим терміном позначено «узагаль- нене, абстрактне значення, властиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стан- дартне вираження» [15, с. 235]. Для лексем «граматичне значення – додане до лексичного значення слова абстрактне значення, що вира- жає його відношення до групи або класів слів» [25, с. 41]; для морфем – «це значення предметності, процесуальності, ознаки тощо» [15, с. 235]; для речення – «це значення предикативності, суб‟єкта, об‟єкта, квалі- фікатора, обставинне, семантика темо-рематичних відношень у прос- тому реченні і відношень між предикативними одиницями в склад- ному реченні» [15, с. 235].

Односкладні речення репрезентації або номінативні речення (по- слуговуємось обома термінами – традиційно вживаним і запропоно- ваним синонімічним, хоч перший вважаємо більш влучним, оскільки його назва одразу вказує на статус синтаксичних одиниць у системі простого речення) як функційні мовленнєві одиниці мають своє спільне граматичне значення, яке об‟єднує їх в окремий синтаксичний тип і розмежовує від інших, формально чи семантично подібних конструк- цій. Це граматичне значення, як і будь-яке інше, має ряд засобів свого вираження, особливості виокремлення і представлення яких інтер- претовані зарубіжними і українськими синтаксистами досить неодно- значно. Причиною цього є, на нашу думку, різноманітність підходів та багатоаспектне вивчення односкладних іменних конструкцій упро- довж  тривалого  часу.  Розвиток  функційного  напряму дослідження, спрямованого на інтегрування морфологічних, лексичних та синтак- сичних засобів за спільністю виконуваних ними функцій для вияв- лення цільового призначення конкретних одиниць мови, вимагає об- ґрунтування сутності односкладних речень репрезентації та визна- чення їхнього комунікативного спрямування, що важко здійснити без установлення специфіки вираження граматичного значення.

Мета і завдання статті – виявити специфіку граматичного значення односкладних речень репрезентації, з‟ясувавши особливості вираження низки граматичних і функційно-семантичних категорій та відношень між ними.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. Вагомим показником вираження граматич- них категорій, наявність чи відсутність яких визначає загальне грама- тичне значення речень одного типу є, безумовно, граматична форма, що відбиває часовий та об‟єктивно-модальний план, а визначальною категорією будь-якої синтаксичної одиниці − категорія предикатив- ності. Одним із засобів її реалізації в номінативних реченнях є інто- нація, завдяки якій іменник з атрибутивно чи/та об‟єктивно-обста- винними залежними компонентами, лексико-граматичними засобами утворює окреме речення.

На інтонаційне оформлення номінативних речень звертали увагу багато дослідників, коментуючи її особливості. В. Адмоні стверджу- вав: «Саме інтонація надає називному відмінку статусу речення, виокремлюючи таким чином у сфері речень за аспектом логіко- граматичного типу буттєві конструкції» [1]; М. Стеблін-Каменський у статті «Про предикативність» наголошував, що номінативні синтак- сичні одиниці на зразок Пожежа!, Гроза! Осінь, вечір і под. речення оформлені тільки інтонацією [22].

В. Проничев схарактеризував роль інтонації в іменних односклад- них реченнях так: «Інтонація побічно свідчить про непропозиційність синтаксичної структури і нерозчленованість зображувальної ситуації. Крім того, інтонація вказує на спосіб відображення дійсності, вибра- ний мовцем залежно від мети висловлення, і допомагає визначити характер повідомлення, розмежувати констатацію, волевиявлення та вимогу і водночас оцінити зміст повідомлення в реальному чи ір- реальному плані» [20, с. 17–18].

Інтонаційні відмінності самостійних номінативних реченнях і  тих, що утворюють складну конструкцію, помітив О. Попов:  перший тип конструкцій мають замкнуту інтонацію, другий втратив цю особ- ливість, проте у безсполучниковому реченні можливий її частковий вияв [18, с. 124].

Зазначено також, що інтонації «належить не лише предикувальна функція, що надає реченню форми окремої відносно завершеної думки, а водночас і модалізує, репрезентує відношення мислення до буття» [24, с. 8], напр.: – Яка воля, яка витримка, – з тихою зачаро- ваністю промовив панич (О. Гончар); Надто малодраматична леген- да, схожа на незугарну вигадку. Ризикований крок! (О. Мусієнко); Усе живе, усе тривке і стигле, Усе напруге й соковите. Сік І ярий цвіт.  Буяння  і  світання,  Важучу   брость,   осоння   і   жнива   (А. Малишко).

Другою обов‟язковою категорією, що входить до предикатного комплексу вираження граматичного значення номінативних конструк- цій, є категорія модальності, основне призначення якої виражати відношення змісту висловлення до об‟єктивної дійсності. У реченнях репрезентації ця категорія виражена, по-перше, інтонацією, яка в реченнях розповідного характеру спрямована на констатацію явищ чи предметів, осіб (тобто це є модальність реального факту), у конструк- ціях, що фіксують волевиявлення, попередження, команду, заклик та под. у процесі пізнання об‟єктивної дійсності, – спонукальна модаль- ність [19, с. 60–62], а у конструкціях, зміст яких представлено як не- можливий відповідно – ірреальна модальність; по-друге, модальність реалізується частками, напр.: А вам що за діло?.. Молодиця та й  годі! – суворо відказує дід (Панас Мирний); Простий хлоп, та й  годі! (Ю. Федькович); Цибуля, сіль, півхліба, три тарані, Півпляшки, запасні гачки, чайник… Усе либонь (М. Рильський).

І. Андреєва, досліджуючи номінативні конструкції в мовленнєвій ситуації, де присутні два співбесідники – мовець і адресат, переко- нана, що на модальну характеристику висловлення вливає вира- женість/невираженість або ж актуалізованість/неактуалізованість мов- ця [2, с. 53]. Дослідниця виявила, що в буттєвих номінативних ре- ченнях, у яких мовець неактуалізований, висловлення характе- ризується основною нейтральною модальністю, в усіх інших функ- ційно-семантичних різновидах цих конструкцій наявна ускладненість основної модальності висловлення ознакою вираженості емоцій мовця [2, с. 52–53].

Отже, модальність в односкладних іменних реченнях репрезен- тації за способом вираження є інтонаційно нейтральною,     стверджувальною, спонукальною, емоційною, а за відношенням до дійсності  ‒ реальною чи ірреальною.

Експліцитно не виражена в номінативних реченнях категорія часу. Зумовлено це тим, що відображені фрагменти дійсності, явища, предмети, особи, сприймаються співбесідником безпосередньо в мо- мент спілкування, у момент розповіді, опису, тому зміст конструкції, як правило, співвідносять  із теперішнім часом (П. Дудик [8, с. 163],  Г. Золотова [10, с. 89], І. Сушинська [24, с. 8], В. Каразіна [13, с. 222–223] та ін.), напр.: Тишина, і спокій, і утома… (В. Сосюра); Заслання, самота, солдатчина. Нічого. Нічого – Оренбург (Л. Костенко). В. Про- нічев назвав такий час антропоцентричним (неспіввідносним) тепе- рішнім, оскільки він «завжди збігається з моментом мовлення, є константним значенням, яке не зазнає парадигматичного протистав- лення теперішнє-минуле-майбутнє» [19, с. 18–19]. Також дослідник прокоментував особливість теперішнього часу іменних односкладних речень: «Від справжнього присудкового, яким позначена одночасність здійснення приписаної ознаки з моментом мовлення, антропоцен- тричний теперішній відрізняється тим, що для позначення вияву озна- ки в часі не має ніякого відношення, він локалізує в часі нерозчле- новану предметну ситуацію, вказуючи, що ця предметна ситуація реально і безпосередньо відбивається у свідомості» [19, с. 19].

Однак не всі мовознавці погоджуються з таким визначенням категорії часу. О. Попов, зокрема, зазначає, що номінативні речення не мають чіткої часової характеристики, яка «ніби випливає з поняття буттєвості, тісно пов‟язаного з поняттям предмета чи явища» [18, с. 137]. Подібну думку висловлює С. Єрмоленко, стверджуючи: «Зміст цих (номінативних. ‒ Н. В.) речень передає певною мірою позачасову характеристику, виражає обставинні, обставинно-означальні відношення незалежно від їх конкретної часової віднесеності» [9, с. 163].

Таке визначення, можливо, спонукає окремих дослідників виокрем- лювати часові значення. «Тільки в спогадах про минуле, – відзначив П. Дудик, – зміст номінативних речень може усвідомлюватись в минулому часі» [8, с. 163], напр.: Аж вуха росли – так слухав він  свого опального приятеля. Чорні бурі… Села, що дають капітанів на весь світ… Мітинги!.. Майовки!.. (О. Гончар); План! Наказ!  Облога хліба! Штурм! Атака! Боротьба! Недарма стогнала скиба, Кучерявилась сівба! (М. Рильський). Н. Федотова теж переконана, що в  контексті  номінативні  речення  можуть  набувати  інших   часових значень [26, с. 12–13], тобто значень минулого чи майбутнього часу, напр.: Але тут по всьому більше перспектив для розвитку і набуття досвіду. Сучасне обладнання, колеги-професіонали. І Зоряна… (Люко Дашвар); Ось свято настане. Гуляння, катання… (Панас Мирний).

Оскільки «сему «особа» іменник одержує на основі лексичного значення» [17, с. 85], характерною для речень сфери репрезентації є також категорія особи. Правда, номінативом позначені пізнані особи, які не беруть і беруть безпосередню участь у мовленні [7, с. 191].  Крім того, головний член речення прямо не вказує на особу, тільки за значенням номінатив співвідноситься з третьою особою, напр.: – Вона, вона! – скрикнула Христя (Панас Мирний); Двійник! Жива його, Дмитрова, тінь з‟явилась сюди по його душу! (О. Гончар). Однак натрапляємо на речення, у яких «головний член характеризує першу особу, тобто дається характеристика самому собі» [6, с. 63], напр.:

«І що я без землі? – вертілося у його похнюпленій голові. – Людський попихач… наймит…» (Панас Мирний); – Дурні ми! Тому й скоря- ємось, – щиро вигукнув один із чабанів. – Ішаки довговухі (З. Тулуб).

О. Попов, зокрема, стверджував, що категорія особи в номінатив- них реченнях повністю відсутня [18, с. 129].

Притаманна іменнику як самостійній частині мови категорія чис- ла, яка вказує на одиничність чи множинність предметів, осіб, відпо- відно знаходить своє вираження в граматичних формах номінативних речень, напр.: Тиша, самота! (І. Франко); Сонні мари!.. (Ю. Федько- вич). Інколи при описах, характеристиках, при переносних вживаннях слів формою однини позначено кількість когось/чогось і навпаки, напр.: Сніги… Мороз… Зима… (П. Мовчан); Темна ніч. Шляхи. Діброва (А. Малишко); Ішов по вулиці, а здавалось, що всі вже довідались про ту  причину,  яка  сталася  з  ним,  насміхаються,  гризуть.  Село!   (Є. Гуцало); Любиш? А, прокляте насіння! Бач, як співа!.. (І. Кар- пенко-Карий).

Щодо вираження категорій об‟єкта та суб‟єкта у номінативних конструкціях, визначено: об‟єктами номінативних речень виступають назви предметів, явищ, істот, які перебувають у центрі уваги, а суб‟єктність зумовлена комунікативно-стилістичною спрямованістю речень [11, с. 89]. Крім того, невираженість суб‟єкта вважають од- нією  з  ознак  вияву  специфіки  граматичного  значення,  яку сучасні граматисти пояснюють через значення перцептивності. У  лінгвістиці «поняття перцептивності, – пише О. Іванова, – пов‟язане зі смисло- вим складником деяких слів і конструкцій, які передбачають присут- ність у семантичній організації висловлення суб‟єкта сприйняття – Експерієнта (Експерієнцера), а саме, фігуру Спостерігача» [12, с. 107]. Дослідниця зауважила, що «значення спостережливості максимально виражено в номінативних речення […], ефект присутності суб‟єкта мовлення на місці зображувальної події й у момент події формується невираженістю (опущенням чи переносом у контекст)» [12, с. 107].

Специфіка граматичного значення номінативних речень пов‟яза- на також із наголосом, з емфазою вимови (з грец. emphasis – вираз- ність; інтонаційне виокремлення якогось вислову, компонента худож- ньої мови, покликане  підкреслити  його  значущість,  глибинний зміст [16, с. 126]), спрямованою виокремити їх в окремий тип синтак- сичних конструкцій. Про це ще зазначали О. Шахматов, розмежовую- чи односкладні речення від двоскладних. М. Стеблін-Каменський стверджував, що саме в емфатичній нечленованості сутність номі- нативних речень, їх граматична особливість; це той тип конструкцій, яким не властиве логічне розмежування на суб‟єкт і предикат [22]. Також Я. Рословець: «Речення, що виражають позитивну оцінку і позитивні емоції, вимовляють у більш високому регістрі й з підвищенням тону (висхідна інтонація), а речення, що виражають негативну оцінку і негативні емоції, – у більш низькому регістрі й з пониженим тоном (спадна інтонація)» [21, с. 79].

Вагому роль при утворенні номінативних конструкцій відіграє функційно-семантична категорія буттєвості, значення якої  тлумачать «у широкому розумінні як сприйняття, місцезнаходження, виявлення, наявність/відсутність, володіння предметом» [24, с. 8]. Значення буттєвості, існування загалом сприяло відокремленню односкладних речень репрезентації від інших, визначенню їх синтаксичної форми та формуванню граматичного характеру. Саме це значення, як заува- жила В. Бабайцева, об‟єднує функційні різновиди номінативних кон- струкцій, представлених єдиною формою головного члена, проте різних «за семантичними відтінками, своєрідністю інтонації, специ- фічними конструктивними елементами (частками), синтаксичною функцією головного члена і т. д.» [5, с. 319]. З іншого боку, відзна- чила Н. Арутюнова, буттєвість сприяє семантичному варіюванню номінативних  речень  у надзвичайно  широкому діапазоні: від  зображення світу, всесвіту в просторових та часових рамках до мікросвіту людини, його окремих частин у реальному/ірреальному вимірах із конкретними/абстрактними поняттями [4, с. 233]. Дослідниками ви- значено форми вираження буттєвості в номінативних реченнях – це морфологічний та синтаксичний способи. Морфологічний спосіб ви- раження, полягає, як зазначила В. Каразіна, «у субстантиві, який вер- балізує не лише власне предмети, але й явища як об‟єкти сприйняття, як субстанції» [13, с. 222]. Синтаксичний же спосіб вираження полягає в незалежній синтаксичній позиції номінативної форми імен- них частин мови [13, с. 222].

Значення буття, характерне для номінативних речень не залежить від лексичного значення, воно абстраговане [14, с. 56]. Досить часто основне значення конструкції переплетене з іншими значеннями – вказівки, оцінки, емоції [14, с. 57–59], якості [21, с. 79] тощо. О. Попов вважав, що «значення буття дуже абстрактне, воно виражене взаємодією інтонації і структури (номінатива або словосполучен-  ня)» [18, с. 126].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, граматичне значення односкладних речень репрезентації виражене як граматичними категоріями предикативності, об‟єктності, суб‟єктнос- ті, особи, числа, так і семантичними категоріями буттєвості, оцінності, емоційності, вказівки тощо. Важливе значення відіграють також логічний наголос, який падає, як правило, на номінатив і лише  винятково ‒ на слова з абстрактним значенням, та розміщення слів: пряме ‒ головний член стоїть на другому місці після другорядного, зворотнє ‒ головний член – на першому місці [3, с. 77‒79].

Виявлені способи й причини експліцитного / імпліцитного вира- ження тих чи тих граматичних категорії пояснюють структурно-син- таксичні й функційно-семантичні особливості номінативних речень, відкриваючи перспективу більш глибокого пізнання й осмислення їх сутності та комунікативного призначення, а також визначення синтаксичного статусу в системі простого речення.

Джерела та література

1. Адмони В. Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка [Электронный ресурс] / В. Г. Адмони // Структура предложения и сло- восочетания в индоевропейских языках. ‒ Л. : [б. и.], 1979. ‒ С. 6‒36. ‒ Режим доступа : http://www.classes.ru/philology/admoni-79.htm
2. Андреева И. С. О модальной характеристике высказываний, включающих номинативные  конструкции  /  И. С. Андреева  //  Функциональный    анализ грамматических аспектов высказывания : межвуз. сб. науч. тр. / [отв. ред.    А. В. Боднарко]. ‒ Л. : [б. и.], 1985. ‒ С. 51‒55.

3. Антонова Т. И. О номинативных предложениях / Т. И. Антонова // Уч. зап. Магнитогор. гос. пед. ин-та : сб. ст. / [ред. доц. В. А. Сенкевич.]. – Магнитогорск : [б. и.], 1958. – Вып. VІІ. – С. 69–81.
4. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл (логико-семантические пробле- мы) / Н. Д. Арутюнова. – Изд. 3-е, стереотип. – М. : Едиториал УРСС, 2003. – 383 с. ‒ (Лингвистическое наследие ХХ века).
5. Бабайцева В. В. Система односоставных предложений в современном рус- ском языке : монография / В. В. Бабайцева. – М. : Дрофа, 2004. – 512 с.
6. Буженик Ф. К. Именные оценочно-предикативные предложения в современ- ном русском языке / Ф. К. Буженик // Уч. зап. Ленинград. гос. пед. ин-та    им. А. И. Герцена : сб. ст. / [отв. ред. проф. А. Г. Руднев.]. – Л. : [б. и.], 1962. – Т. 225. – С. 55–69.
7. Вихованець І. Р. Нариси  з функціонального  синтаксису української  мови /  І. Р. Вихованець / АН України ; Ін-т української мови ; відп. ред. К. Г. Горо- денська. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
8. Дудик С. П. Із синтаксису простого речення : навч. посіб. / П. С. Дудик. – Вінниця, 1999. – 298 с.
9. Єрмоленко С. Я. Бездієслівні речення в системі простих речень / С. Я. Єр- моленко // Синтаксис словосполучення і простого речення (Синтаксичні категорії і зв‟язки) / [відп. ред. М. А. Жовтобрюх.]. – К. : Наук. думка, 1975. – С. 131–170.
10. Золотова Г. А.  О  структуре  простого  предложения  в  русском  языке  /    Г. А. Золотова // Вопросы языкознания. – 1967. – № 6. – С. 90–101.
11. Золотова Г. А. О взаимодействии лексики и грамматики в подклассах имен существительных / Г. А. Золотова // Памяти Виктора Владимировича Вино- градова : сб. ст. / [отв. ред. В. Г. Костомаров]. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1971. – С. 84–90.
12. Иванова Е. Ю. О перцептивности номинативных предложений / Е. Ю. Ива- нова // Вопр. языкознания. – 2004. – № 1. – С. 107–117.
13. Каразина В. И. Современный русский синтаксис: структурная организация простого предложения : уч. пособие / В. И. Каразина. – Елец : ЕГУ им. И. А. Бу- нина, 2007. – 329 с.
14. Коцюба З. Г. Семантична будова номінативних речень англійської та україн- ської мов / З. Г. Коцюба // Мовознавство. – 2002. – № 2–3. – С. 56–62.
15. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник / М. П. Кочерган. – К. : Вид. центр «Академія», 2003. – 464 с. − (Сер. «Альма-матер»).
16. Мала  філологічна  енциклопедія  / уклад.  : О. І. Скопненко,  Т. В. Цимбалюк. ‒ К. : Довіра, 2007. ‒ 478 с. : іл.
17. Плющ М. Я. Категорія суб‟єкта і об‟єкта в структурі простого речення : навч. посіб. для спец. № 1202 «Укр. мова і література» / М. Я. Плющ. – К. : Вища шк., 1986. – 175 с.

18. Попов А. С. Грамматические признаки номинативных предложений / А. С. По- пов // Уч. зап.  (гуманитарный цикл) Курск.  пед. ин-та  : сб.  ст.  / [гл.  ред.  А. Н. Веселов]. – Курск : Курск. книж. изд-во, 1957. – Вып. VІ. – С. 122–144.
19. Проничев В. П. Синтаксис обращения (на материале русского и сербохор- ватского языков) / В. П. Проничев. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1971. – 88 с.
20. Проничев В. П. Функционирование именных односоставных конструкций в тексте (предметно-ситуативные номинации) : учеб. пособие к спецкурсу /   В. П. Проничев. – Л. : [б. и.], 1991. – 98 с.
21. Рословец Я. И. Номинативные эмоционально-оценочные предложения в рус- ском языке / Я. И. Рословец // Рус. яз. в шк. – 1973. – № 1. – С. 72–79.
22. Стеблин-Каменский М. И.  О  предикативности  [Электронный  ресурс]   / М. И. Стеблин-Каменский // Стеблин-Каменский М. И. Спорное в языкозна- нии. – Л. : [б. и.], 1974. – С. 34–47. – Режим доступа : http://www.philology.ru/ linguistics1/steblin-74c.htm
23. Стеблин-Каменский М. И. Об основных признаках грамматического значе- ния [Электронный ресурс] / М. И. Стеблин-Каменский // Стеблин-Камен- ский М. И. Спорное в языкознании. – Л. : [б. и.], 1974. – С. 3–19. – Режим доступа : http://philology.ru/linguistics/steblin-74a.htm
24. Сушинська І. М. Структурно-функціональні різновиди номінативних речень у сучасній українській літературній мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Сушинська Ірина Михайлівна ; Дніпропетров. держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 2000. –    20 с.
25. Українська мова : короткий тлумачний  словник  лінгвістичних  термінів /  С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор / за ред. С. Я. Єрмоленко. ‒ К. : Либідь, 2001. ‒ 224 с.
26. Федотова Н. А. Номинативные предложения в современном русском языке : пособие для студ.-заочников гос. ун-тов / Н. А. Федотова. – Харьков : Изд-во Харьк. гос. ун-та, 1962. – 52 с.

Витрук Надежда. Специфика грамматического значения односоставных именных предложений репрезентации. В статье проанализированы средства выражения грамматических и функционально-семантических катего- рий, совокупность которых отражает специфику грамматического значения односоставных предложений репрезентации; обоснованно взгляды многих за- рубежных и украинских языковедов, которые на протяжении длительного времени пытались выяснить особенности представления в номинативных кон- струкциях основных грамматических категорий − предикативности и модаль- ности, эксплицитно невыраженных категорий − времени и субъекта, опреде- лить наличие/отсутствие категории лица и формы выражения (морфологи- ческим и синтаксическим способами) функционально-семантической категории бытийности, значение которой играет едва ли не наиболее весомую роль в формировании  определенного  типа  односоставных  именных  синтаксических единиц, а также интерпретировать порядок размещения слов, эмфатическую нерасчлененность предложения и важность логического ударения.