УДК 81’367

Михайло Вінтонів 

СТАТУС РЕМИ В СТРУКТУРІ ВИСЛОВЛЕННЯ

У статті встановлено максимально повну парадигму засобів вираження комунікативної мети висловлення, схарактеризовано особливості еволюції поглядів на статус реми в структурі висловлення, проаналізовано формування теоретичних і концептуально-засадничих принципів визначення реми та про­стежено співвідношення актуального членування і формально-граматичного ви­раження речення. Висвітлено позиційні ознаки реми в реченні, встановлено систему ремоідентифікаторів та закономірності рематизації висловлення. У ви­значенні реми більшість лінгвістів використовує метод питань, згідно з яким рема – це те, що є короткою відповіддю на певне запитання, можливо, навіть гіпоте­тичне, а тема – те, що запозичено із запитання при повній відповіді. Поширені випадки виокремлення теми та реми висловлення шляхом використання кате­горії стверджувальної/заперечної модальності.

Ключові слова: актуальне членування, тема, рема, речення, тема-рематичні відношення, функційний аспект.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Вчення про комунікативний синтаксис має тривалу історію і бере свій початок від античних граматик, де зазначено, що будь-яке речення містить два компоненти, один з яких показує, про що думає мовець, а другий по­казує, що думає мовець про об’єкт своїх думок. У граматиці Пор-Рояля як основні компоненти речення виокремлені суб’єкт і предикат.

Ідеї Г. Габеленца й Г. Пауля щодо логічних і граматичних кате­горій продовжував розвивати Ф. Вегенер [25], який основними ком­понентами речення вважав експозицію і логічний предикат.

Проте ще В. Матезіус [12] наголосив, що вивчення актуальних знань і реальних зв’язків елементів речення є завданням лінгвістики. Він уперше підкреслив, що поділ членів речення на два компоненти (він їх назвав основою, чи вихідним пунктом висловлення, і ядром висловлення) являє собою членування саме речення, а не психологіч­ного судження, як уважали раніше. В. Матезіус назвав це членування актуальним, тому що таке членування залежить від того, як включа­ється речення в ту чи ту мовленнєву чи реальну ситуацію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасних синтак­сичних дослідженнях увагу лінгвістів привертають питання репрезен­тації комунікативного аспекту речення і тексту формально-граматич­ними засобами, що зумовлено прагненням поглибити типологію гра­матич­них категорій на нових засадничих та методологічних принципах, унормувати граматичну термінологію. Студії з комунікативного на­пряму уможливлені міцним теоретичним підґрунтям, закладеним у працях, присвячених формально-граматичному, структурно-семантич­ному та функційному опису речення й тексту. Це дослідження укра­їнських (Ф. Бацевич, І. Вихованець, А. Грищенко, К. Городенська, Н. Гуйванюк, А. Загнітко, Н. Іваницька, О. Мельничук, М. Мірченко, О. Селіванова, М. Скаб, М. Степаненко та ін.), російських (О. Бондарко, М. Всеволодова, Г. Золотова, О. Крилова, Т. Ніколаєва, О. Падучева, І. Распопов, Н. Слюсарева, Т. Янко та ін.), а також західноєвропей­ських і американських (П. Адамець, Н. Бозе, Г. Габеленц, Ф. Данеш, Ч. Лі, В. Матезіус, С. Томпсон, Й. Фірбас та ін.) мовознавців.

Мета роботи – здійснити комплексний аналіз внутрішньоречен­нєвих тема-рематичних відношень для встановлення закономірностей рематизації речення в сучасній українській літературній мові.

Досягнення мети передбачає необхідність розв’язання таких за­вдань:

1) описати наявні формальні теорії актуального членування ре­чення;

2) виявити критерії розмежування теми і реми в сучасній україн­ській літературній мові;

3) визначити тема-рематичну структуру речення;

4) простежити особливості співвідношення граматичної та кому­нікативної організації речення.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Попри активне вивчення закономірностей актуального членування, давню традицію, величезний доробок цілої когорти граматистів, питання адекватного опису категорій комуніка­тивного синтаксису в сучасному мовознавстві не втратило своєї гостроти й актуальності. Останні десятиліття позначено посиленням зацікавленості лінгвістів до використання мови у взаємодії комуні­кантів, усе більше привертає увагу не сукупність мовних засобів, що репрезентують позамовний зміст тексту, а індивідуально-особистісні властивості як мовця, так і реципієнта: їхні переконання, мотиви, оцінки тощо. Відомо, що у відборі мовних засобів автор завжди орі­єнтується на адресата, прагне донести до нього зміст із максималь­ною переконливістю, аби залучити на свій бік. У зв’язку з цим саме адресант мовлення стає центральною прагматичною категорією в сучасних дослідженнях. У полі зору перебувають засоби ефективного впливу на реципієнта, до яких належать й одиниці комунікативного синтаксису.

В. Матезіус [12] свого часу наголосив, що вивчення актуальних знань і реальних зв’язків елементів речення є завданням лінгвістики. Він уперше підкреслив, що поділ членів речення на два компоненти (він їх назвав основою, чи вихідним пунктом висловлення, і ядром висловлення) являє собою членування саме речення, а не психологіч­ного судження, як уважали раніше. В. Матезіус назвав це членування актуальним, тому що таке членування залежить від того, як включа­ється речення в ту чи ту мовленнєву чи реальну ситуацію. Проте за­пропоновані ним поняття не стали загальноприйнятими в лінгвістиці через їхню «недостатню протиставленість», як слушно зауважила О. О. Крилова, тому що поняття «основа» і «ядро» інколи виступають як синоніми [9, с. 44].

Розвиток теорії про актуальне членування спостерігаємо в працях Я. Фірбаса, Ф. Данеша, П. Адамця. У їхніх дослідженнях велика увага приділена питанню теми висловлення. Вони вважають, що тема сприяє більшому виділенню реми.

Теоретична спадщина Фр. Травничека і В. Матезіуса спричинила появу досить великої кількості робіт, присвячених питанням порядку розташування слів і актуальному членуванню речення (О. Лаптєва, О. Мельничук, Т. Ніколаєва, І. Распопов, Ф. Данеш та ін.).

В англомовній літературі поняття теми й реми ототожнюють з поняттями топіка і коментаря (Ч. Лі та ін.). Крім розмежування теми і реми, у комунікативній граматиці вводять протиставлення понять фокуса і пресупозиції (Т. Жагалкіна), фокуса/контрастивності (А. Веж­бицька), топіка/фокуса (С. Дік), фокус контрасту/контрастивності (У. Чейф).

Уведення логіко-комунікативних термінів тема й рема право­мірно з того погляду, що вони усувають двозначність, властиву термі­нам суб’єкт і предикат.

Рема – це основа висловлення, що формує мовленнєвий акт по­відомлення. Такий підхід характерний для більшості сучасних праць із комунікативного синтаксису [4; 9; 19]. Наприклад, для Т. Янко рема – це компонент комунікативної структури, який конституює мовленнєвий акт повідомлення [19, с. 23].

Проте деякі автори пов’язують рему з новою інформацією. На та­ке визначення спирається, наприклад, К. Крушельницька, О. Бриз­гу­нова, В. Шев’якова, М. Геллідей і, з певними застереженнями, Є. Селкірк.

Для одних авторів рема – те, що не входить у пресупозицію. Так, К. Ламбрехт [23] зазначає, рема – той елемент інформації, яким пре­супозиція відрізняється від асерції.

У визначенні реми більшість лінгвістів використовує метод пи­тань, який запропонував Є. Хетчер [21]. Згідно з цим методом рема – це те, що є короткою відповіддю на певне питання, можливо, навіть гіпотетичне, а тема – те, що запозичено із питання при повній відпо­віді [21]. Подальшого розвитку ця методика набула в працях Ш. Баллі та празьких лінгвістів. Виокремлення теми та реми висловлення шля­хом використання категорії стверджувальної/заперечної модальності запропоновано О. Криловою, і цей метод знайшов підтримку в працях Т. Ломтєва, який, поєднуючи його з методом постановки латентних питань, пропонує таку характеристику теми і реми: «…темою є та частина його (речення. – М. В.) змісту, на яку не поширене приховане питання або заперечення, ремою є та частина його змісту, на яку спря­моване приховане питання чи приховане заперечення, і вона являє собою відповідь на приховане питання» [11, с. 210]. У деяких роботах цей критерій використовують як основний. Проте, як слушно наго­лошує Т. Янко [19, с. 30], і такий підхід не може бути універсальним. Крім того, саме поняття нової інформації неоднозначне. Додатковий мінус методу питань – його обмежена застосовність у природних контекстах.

Серед інших критеріїв виділення компонентів актуального члену­вання речення дослідники називають зв’язок речення з попереднім контекстом або ситуацією, семантику і граматичні особливості діє­слова-присудка тощо.

Оскільки більшість із наведених ознак мають взаємодоповнюваль­ний характер, їх можна розглядати як складники цілісної системи засобів виділення компонентів актуального членування речення.

Одні мовознавці через латентне питання подають дефініцію реми, інші звертаються до нього, щоб визначити межі конкретних вислов­лень. Згідно з цим методом, рема – та частина речення, яка служить відповіддю на поставлене до нього латентне питання. Так, у реченні Рим заснував Ромул можна поставити питання Хто заснував Рим? Відповідно Ромул – це рема висловлення.

Детальний огляд різних визначень комунікативних категорій ви­словлення подають І. Вихованець, Т. Дацко, А. Загнітко, Н. Слюсар, К. Ламбрехт, Т. Янко та ін., учені сходяться на тому, що в мовах, де є рухомий наголос, рема пов’язана з фразовим наголосом. Деякі з мово­знавців виділяють у кожному реченні один головний наголос (фразо­вий), а інші сильні наголоси, якщо вони є, розглядають як другорядні (синтагматичні). У цьому випадку рема завжди містить фразовий на­голос. У нашій роботі під «фразовим наголосом» будемо мати на увазі головний наголос у фразі (реченні, висловленні), незалежно від його якості та функції.

Інші вчені вважають, що це не дозволяє однозначно встановити межі реми, якщо вона більша за одне фонетичне слово. Теоретично привабливим видається погляд на рему як на власне-повідомлення, але сам по собі він не визначає чітких критеріїв для встановлення тема-рематичних відношень.

Формалізована концепція М. Рута [24] теж не дає чітких критеріїв для виокремлення реми в конкретних реченнях.

Опора на відмінність між пресупозицією та асерцією, як у К. Лам­брехта [23], – найлогічніший розвиток уявлення про рему як про пові­домлюване. Пояснюючи своє визначення, К. Ламбрехт пише: «Рема – та частина пропозиції, яка не є тим, що мається на увазі в момент мовлення. Саме рема перетворює висловлення в асерцію» [23, с. 207]. Такий підхід дуже близький до поглядів Т. Янко та ідей М. Геллідея, Н. Хомського й Р. Джекендоффа.

Така позиція робить зрозумілим суть діалогу (Хто в нас прези­дент, а хто – віце-президент?). Пресупозиція – існування Клінтона й Гора, тому така відповідь можлива, тільки якщо Б упевнений, що А знає цих політиків. Більше того, нам видається, що це, дійсно, доречно тільки в тому випадку, коли А не тільки знає Клінтона й Гора, але думає про них у момент мовлення, тобто розглядає їх як можливих кандидатів на ці пости. Визначення К. Ламбрехта нам видається вда­лим. Проте треба наголосити, що способи виділення тема-рематич­ного складу речення не є універсальними для різних мов.

Ще одним із важливих критеріїв виокремлення компонентів акту­ального членування речення є контекст, який може бути надійною підставою для АЧР. Так, рему можна визначити через виділення в складі речення тематичних елементів, спроектованих змістом попе­реднього речення або ситуацією, напр.: (Питання хочу вам поста­вити. Як він вам?) – Старий // він уже [1, с. 23].

Критерій латентних питань і контекстуальний критерій не викли­кають особливих дискусій серед мовознавців. Щодо просодичного критерію є два погляди. Одні вчені вважають, що інтонація містить багато суб’єктивного й відповідно її не можна вважати критерієм у тема-рематичному членуванні висловлення [16, с. 62]. Інші дослід­ники (К. Крушельницька, І. Распопов, Т. Янко) інтонацію розгляда­ють як один з основних засобів у встановленні межі між темою та ремою. Безперечно, що в усному мовленні інтонація буде провідним принципом у визначенні межі між темою та ремою, проте в писем­ному мовленні однієї інтонації не вистачає для чіткого тема-рематич­ного членування висловлення, тут слід враховувати й такі супровідні величини, як контекст, латентні питання, порядок слів, лексико-графічні засоби тощо.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, до тема-рематичного членування писемного тексту слід підходити комп­лексно, ураховувати фонетичні, синтаксичні, лексико-семантичні та графічні засоби вираження комунікативних категорій висловлення. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в аналізі закономір­ностей рематизації тексту.

Література

1. Адамец П. Порядок слов в современном русском языке / П. Адамец. – Прага : Академия, 1966. – 96 с.
2. Арно А. Всеобщая рациональная грамматика. (Грамматика Пор-Рояля) / А. Арно, К. Лансло. – Л. : ЛГУ, 1991. – 123 с.
3. Баранов А. Н. Коммуникативно-смысловая оппозиция «данное-новое» (мета­язык и некоторые положения) : дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык» / А. Н. Баранов. – М., 1984. – 304 с.
4. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
5. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: синтаксис : моно­графія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.
6. Крушельницкая К. Г. К вопросу о смысловом членении предложения / К. Г. Крушельницкая // Вопросы языкознания. – 1956. – № 5. – С. 55−67.
7. Крушельницкая К. Г. Очерки по сопоставительной грамматике немецкого и русского языков / К. Г. Крушельницкая. – М. : Изд-во лит. на иностр. яз., 1961. – 265 с.
8. Крылова О. А. О некоторых основах построения описательного синтаксиса современного русского литературного языка / О. А. Крылова // Филологи­ческие науки. – 1968. – № 3. – С. 78−82.
9. Крылова О. А. Коммуникативный синтаксис русского языка / О. А. Крылова. − Изд. 2-е, испр. и доп.– М. : Книж. дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 176 с.
10.  Лаптева О. А. Русский разговорный синтаксис / О. А. Лаптева. – М. : Наука, 1976. – 399 с
11.  Ломтев Т. П. Грамматическое и логическое в предложении / Т. П. Ломтев // Исследование по славянской филологии : сб., посвящ. памяти В. В. Виногра­дова / отв. ред. В. А. Белошапкова и Н. И. Толстой. – М. : МГУ, 1974. – С. 198−219.
12.  Матезиус В. О так называемом актуальном членении предложения / В. Ма­тезиус // Пражский лингвистический кружок : сб. ст. / под ред. Н. А. Кон­драшова. – М. : Прогресс, 1967. – С. 239−245.
13.  Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення / О. С. Мель­ничук. – К. : Наук. думка, 1966. – 324 с.
14.  Николаева Т. М. Актуальное членение – категория грамматики текста / Т. М. Николаева // Вопросы языкознания. – 1972. – № 2. – С. 48−54.
15.  Николаева Т. М. Семантика акцентного выделения / Т. М. Николаева. – 2‑е изд., стер. – М. : Едиториал УРСС, 2004. – 104 с.
16.  Панова И. И. Критерии актуального членения (лингвистика) / И. И. Панова // Филологические науки. – 1977. – № 4. – С. 57−63.
17.  Распопов И. П Актуальное членение предложения (на материале простого повествования преимущественно в монологической речи) / И. П. Распопов. – Уфа : Изд-во Башкир. гос. ун-та, 1961. – 163 с.
18.  Слюсарева Н. А. Проблемы функционального синтаксиса современного ан­глийского языка / Н. А. Слюсарева. – М. : Наука, 1981. – 196 с.
19.  Янко Т. Е. Коммуникативные стратегии русской речи / Т. Е. Янко. – М. : Яз. славян. культуры, 2001. – 384 с.
20.  Daneš Fr. A tree-level approach to syntax / Fr. Daneš // Travaux linguistiques de Prague. – 1964. – № 1. – P. 225−240.
21.  Hatcher A. G. Syntax and the sentence / A. G. Hatcher // Word. – 1956. – Vol. 12. – P. 235−250.
22.  Hockett C. F. A Course in Modern Linguistics. / C. F. Hockett. – N. Y. : Macmillan, 1958. – XI. – 621 p.
23.  Lambrecht K. Information Structure and sentence form / K. Lambrecht. – Cambridge : Cambridge University Press, 1994. – 404 p.
24.  Rooth M. E. A theory of focus interpretation / M. E. Rooth // Natural Language Semantics. – 1992. – Vol. 1. – P. 75−116.
25.  Wegener Ph. Untersuchungen iiber die Grundfragen des Sprachlebens / Ph. We­gener. – Halle ; Saale : Niemeyer, 1885. – 208 s.

References

1. Adamets P. Poriadok slov v sovremennom russkom yazyke / P. Adamets. – Praga : Akademiia, 1966. – 96 s.
2. Arno A. Vseobshchaia ratsionalnaia grammatika. (Grammatika Por-Roiala) / A. Arno, K. Lanslo. – L. : LGU, 1991. – 123 s.
3. Baranov A. N. Kommunikativno-smyslovaia oppozitsiia «dannoe-novoe» (meta­iazyk i nekotoryie polozheniia) : dis. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Russkii yazyk» / A. N. Baranov. – M., 1984. – 304 s.
4. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys. / I. R. Vykhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.
5. Zahnitko A. P. Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy: syntaksys : monohrafiia / A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2001. – 662 s.
6. Krushelnitskaia K. H. K voprosu o smyslovom chlenenii predlozheniia / K. H. Kru­shelnitskaia // Voprosy yazykoznaniia. – 1956. – № 5. – S. 55−67.
7. Krushelnitskaia K. H. Ocherki po sopostavitelnoi grammatike nemetskogo i rus­skogo yazykov / K. H. Krushelnitskaia. – M. : Izd-vo lit. na inostr. yaz., 1961. – 265 s.
8. Krylova O. A. O nekotorykh osnovakh postroieniia opisatelnogo sintaksisa sovre­mennogo russkogo literaturnogo yazyka / O. A. Krylova // Filologicheskiie nauki. – 1968. – № 3. – S. 78−82.
9. Krylova O. A. Kommunikativnyi sintaksis russkogo yazyka / O. A. Krylova. − Izd. 2-e, ispr. i dop. – M. : Knyzh. dom «LIBROKOM», 2009. – 176 s.
10.  Lapteva O. A. Russkii razgovornyi sintaksis / O. A. Lapteva. – M. : Nauka, 1976. – 399 s.
11.  Lomtev T. P. Grammaticheskoie i logicheskoie v predlozhenii / T. P. Lomtev // Issledovaniie po slavianskoi filologii : sb., posviashch. pamiati V. V. Vynogrado­va / otv. red. V. A. Beloshapkova i N. I. Tolstoi. – M. : MGU, 1974. – S. 198−219.
12.  Matezius V. O tak nazyvaiemom aktualnom chlenenii predlozheniia / V. Mate­zius // Prazhskii lingvisticheskii kruzhok : sb. st. / pod red. N. A. Kondrashova. – M. : Progress, 1967. – S. 239−245.
13.  Melnychuk O. S. Rozvytok struktury slovianskoho rechennia / O. S. Melnychuk. – K. : Nauk. dumka, 1966. – 324 s.
14.  Nіkolaieva T. M. Aktualnoie chleneniie – kategoriia grammatiki teksta / T. M. Nі­kolaieva // Voprosy yazykoznaniia. – 1972. – № 2. – S. 48−54.
15.  Nikolaieva T. M. Semantyka aktsentnogo vydeleniia / T. M. Nikolaieva. – 2‑e izd., ster. – M. : Editorial URSS, 2004. – 104 s.
16.  Panova I. I. Kryterii aktualnogo chleneniia (Lingvistika) / I. I. Panova // Filologi­cheskiie nauki. – 1977. – № 4. – S. 57−63.
17.  Raspopov I. P Aktualnoie chleneniie predlozheniia (na materiale prostogo poves­tvovaniia preimushchestvenno v monologicheskoi rechi) / I. P. Raspopov. – Ufa : Izd-vo Bashkirskogo gos. un-ta, 1961. – 163 s.
18.  Sliusareva N. A. Problemy funktsionalnogo sintaksisa sovremennogo angliiskogo yazyka / N. A. Sliusareva. – M. : Nauka, 1981. – 196 s.
19.  Yanko T. Ye. Kommunikativnyie strategii russkoi rechi / T. Ye. Yanko. – M. : Yaz. slavian. kultury, 2001. – 384 s.
20.  Daneš Fr. A tree-level approach to syntax / Fr. Daneš // Travaux linguistiques de Prague. – 1964. – № 1. – P. 225−240.
21.  Hatcher A. G. Syntax and the sentence / A. G. Hatcher // Word. – 1956. – Vol. 12. – P. 235−250.
22.  Hockett C. F. A Course in Modern Linguistics / C. F. Hockett. – N. Y. : Macmillan, 1958. – XI. – 621 p
23.  Lambrecht K. Information Structure and sentence form / K. Lambrecht. – Cam­bridge : Cambridge University Press, 1994. – 404 p.
24.  Rooth M. E. A theory of focus interpretation / M. E. Rooth // Natural Language Semantics. – 1992. – Vol. 1. – P. 75−116.
25.  Wegener Ph. Untersuchungen iiber die Grundfragen des Sprachlebens / Ph. Wegener. – Halle ; Saale : Niemeyer, 1885. – 208 s.

Винтонив Михаил. Статус ремы в структуре предложения. В статье проанализированы основные положения учения об актуальном членении, в том числе существующие подходы к выделению базовых компонентов исследуемо­го лингвистического явления и способы осуществления актуального членения с помощью разноуровневых средств языковой системы. Охарактеризовано влия­ние семантических ролей компонентов высказывания на степень их коммуни­кативной значимости, проанализированы синтаксические приемы перераспре­деления прагматической информации в высказывании. Сформирована макси­мально полная парадигма средств выражения коммуникативной цели выска­зывания. Прослежена эволюция взглядов на актуальное членение предложения, выявлены ее особенности. Критически осмыслены сложившиеся в науке кон­цептуально ведущие принципы актуального членения, рассмотрено соотноше­ние формально-грамматического и коммуникативного аспектов предложения

Ключевые слова: актуальное членение, тема, рема, предложение, тема-рематические отношения, функциональный аспект.

Vintoniv Mykhaylo. Rheme Status in the Sentence Structure. The thesis attempts at establishing a complete paradigm of manifestation methods of statement communicative purpose tracing the peculiarities of evolution of views at the actual division of the sentence, working out its theoretical and conceptual-fundamental principles and studying the correlation between the actual division of the sentence, and the formal-grammar structure. The work presents the typology of rheme in the modern Ukrainian language and identifies theme and rheme indicators in the structural and functional aspects as well as regularities in the actualization of theme-rheme relations within the sentence.

Keywords: actual division, communicative aspect, theme, rheme, theme-rheme relations, sentence, functional aspect.