УДК 811.161.2’373.611

Інна Демешко 

ТИПОЛОГІЯ МОРФОНОЛОГІЧНИХ ПОЗИЦІЙ У ВІДДІЄСЛІВНОМУ СЛОВОТВОРЕННІ 

У статті визначено типи морфонологічних позицій, релевантних для де­вербативів, і схарактеризовано морфонологічні позиції девербативів різних структурних типів. Установлено, що члени однієї автономної зони харак­тери­зуються різним набором морфонологічних операцій у похідному. З’ясовано, що найбільш активно морфонологічно марковано перший ступінь словотворення, а для префіксальних дієслів – другий, на подальших ступенях морфонологічні процеси згасають; морфонологічна маркованість словотвірних гнізд залежить від його словотвірного потенціалу; елементи дієслівної основи, які зазнають змін під впливом ініціалі форманта, сигналізують про можливі морфонологічні зміни (усічення, консонантні, вокалічні альтернації, нарощення суфіксальної чи кореневої морфем, модифікації наголосу) у віддієслівному похідному. Вивчення особливостей морфонологічної адаптації девербативів у сучасній українській мові дає можливість дослідити механізм модифікації основи, морфонологічні властивості основного корпусу субстантивних формантів, які викликають мор­фонологічні модифікації мотиватора.

Ключові слова: словотвірна морфонологія, девербативи, морфонологічні позиції, морфонологічні класи приголосних, словотвірне гніздо.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Питання морфонологічної проблематики, валентності морфем були й залиша­ються важливим елементом опису мов. Розширення морфонологічної проблематики стає наслідком того, що повнота й адекватність морфо­нологічного опису знаходиться в залежності від результатів аналізу фонологічного і морфологічного ладу мови, а морфонологічний опис набуває аналітичного характеру, тому дослідження й опис формаль­них ознак мовних одиниць із погляду системно-структурної лінгвіс­ти­ки залишається актуальним. Труднощі морфонологічного опису по­яснюються й тим, що в наукових розвідках зі слов’янської морфо­но­логії спостерігаються різні морфонологічні концепції, наявність різ­них програм аналізу матеріалу, неоднорідність накопиченого матеріа­лу, а це ускладнює теоретичне узагальнення отриманих результатів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У коло важливих пи­тань сучасної описової морфонології дослідники висувають перегляд деяких наукових понять, систематизацію словотвірних одиниць на но­вих концептуальних засадах. Морфонологічна проблематика була об’єк­том дослідження багатьох мовознавців, зокрема Р. І. Аванесова, Н. Є. Ананієвої, О. Г. Антипова, С. Л. Асіїв, Т. В. Булигіної, К. Г. Го­роденської, В. О. Горпинича, В. В. Ґрещука, В. А. Дибо, О. А. Зем­ської, Н. Є. Ільїної, І. Б. Іткіна, Л. Е. Калнинь, В. Б. Касевича, Н. Ф. Кли­менко, І. І. Ковалика, К. Ковалик, І. В. Козленко, Л. І. Комарової, М. В. Кравченко, С. О. Крилова, В. В. Лопатіна, О. О. Лукашанця, Е. А. Макаєва, Ю. Г. Панкраца, М. В. Панова, О. Ф. Пінчука, Л. М. По­люги, Т. В. Попової, Г. М. Потапової, Г. В. Пристай, Л. О. Родніної, О. О. Реформатського, В. П. Русак, Н. П. Русаченко, З. С. Сікорської, С. М. Толстої, Д. С. Уорта, М. Ю. Федурко, В. Г. Чурганової та ін.

В україністиці досить плідними виявилися дослідження морфо­нологів у функціональному аспекті, зокрема теоретичні проблеми морфонологічного опису (П. П. Коструба, В. О. Горпинич); питання класифікації морфемної і словотвірної структури дериватів україн­ської мови, закономірності комбінаторики афіксів, валентних власти­востей морфем, їхніх позиційних характеристик, аглютинативності в словотворенні, моделювання словопороджувального механізму су­часної української мови в словниках інтегрального типу (Н. Ф. Кли­менко, Є. А. Карпіловська); принципи внутрішньої організації слова, зокрема питанням структурної організації відіменних дієслів і суфік­сальних іменників із демінутивним значенням, проблеми словотвір­ної мотивації в процесі формування дериватів, законо­мірності реалізації морфонологічних явищ в українському словотворенні (К. Г. Городенська, М. В. Кравченко); характеристика морфонологіч­них альтернацій у системі парадигм іменників (Л. І. Комарова); мор­фонологічні модифікації в системі словозміни іменників (Л. О. Кон­дакова), у процесі словозміни дієслова (І. В. Козленко); морфо­но­логічні процеси при словозміні і словотворенні прикметників сучас­ної української літературної мови (Л. В. Асіїв). На сучасному етапі дослідження словотвірної морфонології української мови просте­жу­ється тенденція опису формальних ознак мовних одиниць із погляду системно-структурної лінгвістики. У сучасній україністиці застосо­вано коренезорієнтований підхід до опису відіменникових словотвір­них гнізд (М. Ю. Федурко), відприкметникових словотвірних гнізд (Г. В. Пристай) в морфонологічному аспекті.

Істотно, що з-поміж об’єктів дослідження в славістиці одне з про­відних місць відводять дієслову, наголошуючи на центральності цієї частини мови. Однак, попри значні здобутки у витлумаченні лінгвіс­тичної природи дієслова в аспектах його внутрішньомовного опису (І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Загнітко, В. М. Русанів­ський та ін.) коло проблемних питань, у центрі дослідження яких перебувають дієслівні системи, і досі залишаються не дослідженими. Зокрема, у науковому доробку мовознавців ще не знайшла систем­ного вивчення словотвірна морфонологія віддієслівних дериватів.

Метою пропонованої розвідки є дослідження синхронного опи­су морфонологічних трансформацій девербативів субстантивної зони. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) установити поняття морфонологічної позиції в сучасному мово­знавстві й з’ясувати її роль при вивченні морфонологічної структури віддієслівних дериватів; 2) визначити типи морфонологічних позицій, релевантних для девербативів; 3) проаналізувати морфонологічні за­соби морфемного варіювання віддієслівних дериватів у сучасній українській мові з питомими та іншомовними основами; 4) виявити різновиди морфонологічних моделей девербативів у сучасній україн­ській мові.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Поняття «позиції» широко використову­ється в дослідженнях із морфонології, хоча це поняття використову­ється до мовних одиниць різних мовних рівнів – фонемного, морфемного, лексико-семантичного і синтаксичного. Застосування цього поняття до кожного мовного рівня конкретизується, але його логічний аспект залишається незмінним. С. М. Толстая зазначає, що позиція – поняття синтагматичне, що визначає сполучуваність оди­ниць того ж рівня в складі одиниць вищого рівня й передбачає пара­дигматичну варіантність одиниць [2, с. 82].

Морфонологічна трансформація – виразник морфонологічної по­зиції, що забезпечує процес поєднання твірної основи з формантом. Необхідно зазначити, що морфонологічні позиції визначають дію морфонологічних правил. Усі девербативи зазнають усічення твірної основи. Позицію неперехідної палаталізації створюють суфікси -'аг- (бродяга), -ін′н′- (лагодіння, возіння, варіння, творіння; -ій (водій, носій, палій), -іж (платіж, падіж), -інь (скрýтінь, крутíнь), -Ø (зáв’язь, сповідь), -б(а) (дільба, голосьба), -аг(а) (бродяга, блудяга); ‑к- (коть-к(о)); позицію йотації – суфікс -ен′н′-: дроблення, зацікав­лення, повідомлення, розграфлення, -ель (дúшень) (для похідних суб­стантивної зони); -'ач- (для похідних ад’єктивної зони) (бродячий), ‑ува-, -а-, (для похідних вербативної зони) (бáвити ¹ (зававляти, роз­важати) – прибавл-á-ти-ся; вбáлити ² – вбавл-á-ти; привалúти – привáл'-ува-ти), -ки, -цем, -ці; -ачи (для похідних адвербіативної зо­ни) (перевалúти – перевáль-ки, перевáль-цем, перевáль-ці; варúти – вáр'-ачи), (валúти ¹ – вал'-íж (сукновальня), вал'-íй (сукновал); зава­лúти – завáл'л'-(*j)(а), навáльн(ий) – навальн'-ість, перевалúти – перевал'-н'(а)), позицію депалаталізації – суфікси -ець (охоронець, стрі­лець, нирець); -ок (стрілок, нирок), -ун (шелестун), -ень (сúдень, вéр­тень (жук)), -ач (глядач), -Ø (довіра, обстріл); позицію перехідного пом’якшення – суфікс -ник (запобіжник, сподвижник), -к(а) (за­пряжка, передишка), -ець (переможець). Морфонологічні позиції та­кож детермінують дію морфонологічних правил консонантних (на морфемному шві) і вокалічних (у кореневій морфемі) альтернацій (будúти ¹ – бýдження, вáбити – вáбл-ен(ий), вáбл-ен'н'(а), вáбл'‑ач(ий); вбáлити ² – вбавл-ен(ий); домісúти – домíшувати, покрáпати – покрáпл-ен(ий), вúтесати – витéшувати; висíти – вíшати; бú-ти – бóй-н'(а), котúти – коч-úл(о) (коло), крáсти-ся – крáд-учи-сь). У дав­ніх коренях відбуваються комплексні вокалічні альтернації {е//о//і} (брести – бродити – брід, везти – возити – віз, гонити – гінка); {Ø//і//о//и} (прозріти – зір – зоровий – прозирати); {Ø//и//і//о} (брати – розбирати – розбір – збори). Морфонологічні позиції визначають нарощення суфіксальної морфеми (бú-ти – би-тéль/ниц(а), валúти ¹ (примушувати падати) – вал-éж/ник (бурелом), вал-ýш/н'(а) (майстер­ня), вал-ýш/ник (робітник), розвалúти – розвáль-к/уват(ий), котúти – кóт-в/ин(а), кóт-в/иц'(а), кóт-в/ищ(е), бігти – біж-енець), наро­щення кореневої морфеми (бú-ти – бúт-к(а) (знаряддя), буj-á-ти – буяв-í-ти, буян-í-ти, мú-ти – мúт'-іль) і зміну акцентних позицій. Граматичною умовою застосування певної морфонологічної позиції є словотворчий засіб – суфікс. Аналізуючи формальні модифікації мор­фем, необхідно розрізняти альтернації, що мають як парадиг­матич­ний (варіанти морфем), так і синтагматичний (сполучуваність мор­фем) аспект, а усічення належить до морфонології слова, що виступає засобом організації морфемної послідовності (синтагматичний аспект) у межах основи мотивованого слова. Для всіх девербативів загальна морфонологічна операція – усічення дієслівної фіналі, яка нерідко поєднується з іншими морфонологічними операціями.

З’ясовуючи закономірності формального варіювання морфем, необ­хідно зважати на тип чергувань у віддієслівному словотворенні. Опис словотвірної морфонології віддієслівних дериватів доцільно починати зі встановлення альтернантів мінімальних морфонологічних сегмен­тів. Визначення функціональних класів приголосних дає можливість встановити загальні морфонологічні умови, спрогнозувати та описати поведінку приголосних при поєднанні з будь-яким формантом, оскіль­ки не кожна фонема чергується з будь-якою фонемою мови: в альтер­на­ціях перебувають певні фонеми, утворюючи закриті ряди. Необхідно зауважити, що кожен член альтернації є аналогом змінного сегмента морфа й певної морфонологічної позиції (палаталізації, депалаталі­зації, амбівалентної).

Заслуговує на увагу розгляд поняття позиції в мовознавстві. Ха­рактерно, що це поняття в лінгвістиці використовується стосовно різ­них одиниць мовних рівнів (фонології, лексикології, словотвору, мор­фології, синтаксису), конкретизуючи значення мовної одиниці. Пози­ція як синтагматичне поняття характеризується сполучуваністю оди­ниць одного рівня (фонем у складі морфем, морфем у складі слів), а як пара­диг­матичне – виявляється в реалізації алоодиниць (алофони, аломорфи).

Морфонологічна позиція відрізняється від фонологічної більшою кількістю релевантних ознак, які належать до фонологічного складу і граматичних функцій фонем. Поняття позиції використовувалося в працях М. В. Панова, О. О. Реформатського, О. А. Земської, В. Г. Чур­ганової, Т. В. Булигіної, В. В. Лопатіна, С. М. Толстої. У лінгвістич­ній літературі поняття морфонологічної позиції розглядається через поняття фонологічної позиції. С. М. Толстая, досліджуючи морфоно­логічні позиції словозмінних дериватів, пропонує виділяти чотири типи позицій: 1) амбівалентні (нульові) позиції; 2) позиції, що потре­бують палатального ступеня приголосного; 3) позиції, що потребують йотованого ступеня наступного приголосного; 4) позиції, що потребу­ють твердого ступеня приголосного [2, с. 89]. Результати внутрішньо­системних аналізів дають підстави визначити типи морфонологічних позицій, характерні для віддієслівних дериватів: 1) амбівалентні (ну­льові) позиції; 2) позиції палаталізації; 3) позиції йотації; 4) позиції депалаталізації.

Поняття морфонологічної позиції складніше від фонологічної, оскільки враховуються релевантні ознаки фонологічного складу та гра­ма­тичні функції морфем. Так, наприклад, фонологічна позиція пе­ред фонемою /і/ допускає м’які приголосні фонеми (передньоязикові) в основному варіанті, а губні і шиплячі фонеми перед фонемою /і/ реалізуються в комбінаторному варіанті (теребити – теребíння, ловити – ловíння, волочити – волочíння, учити – учíння). Морфо­нологічна позиція перед морфонемою {і} допускає тільки м’які кон­сонанти (С//С′): везти – везіння, гасити – гасіння, молотити – моло­тіння. Формант -ін′н′- не поєднується з губною /ф/, задньоязиковими і глотковою фонемами. У творенні девербативів із суфіксом -ен′н′- характерні консонантні альтернації (Р//Рl, С//С): закріпити – закріп­лення, допустити – допущення, випустити – випущення. При поєд­нанні форманта -ен′н′- із дієслівними основами існують структурні обмеження: після приголосних /л/, /н/, /р/, /с/, /ж/, /ч/, /ш/ перед суфіксом -ен′н′- не відбуваються консонантні альтернації: занурити – занурення, донести – донесення, пророчити – пророчення.

Істотною ознакою українського віддієслівного словотворення є взає­модія морфонологічних механізмів, наприклад, усічення, консонантні альтернації й модифікація наголосу (переміщення наголосу з форма­тива на дериваційний суфікс): (С//С′): садúти – садíння, смалúти – смалíння, говорúти – говорíння, носúти – носíння, мастúти – мастíння. Термін «форматив» вживаємо на позначення післякоре­не­вої морфеми, що використовується для творення граматичних форм слова, як синонім термінів «граматична морфема», «тематичний, формо- або основотвірний суфікс» [1, с. 16].

Тип морфонологічної позиції – це абстраговане поняття від фоно­логічних і морфологічних властивостей конкретної позиції взаємо­діючого мотиватора й мотивата, що визначається механізмами впливу на зовнішній вигляд дериватів. Позиція диктує свої умови цілим кла­сам приголосних. Регулярні консонантні альтернації в українській мові в певних морфонологічних умовах доцільно розглядати не прос­то як корелятивні пари за твердістю – м’якістю, а як морфонологічні позиції палаталізації. Кожен приголосний в українській мові має різ­ний ступінь палатальності й тому, виходячи з цього, можна виділити такі типи консонантних альтернацій, які зазнають змін при словотво­ренні: І – приголосні, які зазнають палаталізації перед /і/: д, т, з, с, л, р: падати – падіж, шептати – шептій, возити – возій, носити – но­сій, колоти – колій, бурлити – бурління, в’язати – в’язіль (конюшина), кусáти – кýсінь, місити – місіння, кур/ú/ти ¹ (палити, димити) – курій ³; ІІ – приголосні, які зазнають перехідної палаталізації, пере­важно перед /е/: б – бл, п – пл, в – вл, м – мл, ф – фл: давити – давлюка (давка їжа), виломити – виломлення, кропити – кроплення, графити – графлення; ІV – приголосні, які зазнають перехідної палаталізації, пе­реважно перед /е/: д – дж, т – ч, з – ж, с – ш, ст – шч: розсадити – розсадження, розкотити – розкочення, гасúти – гáшення, сповіс­тити – сповіщення; V – приголосні, які зазнають перехідної палата­лізації г – ж, к – ч, х – ш: берегти – бережіння, звикати – звичка, задихатись – задишка; VІ – приголосні, які зазнають чергувань, пере­важно перед /і/: с–д', с–т': красти – крадій, брести – бродіння, мести – метіль (хуртовина); VІІ – д–ж: ходити – хожай.

Наявність чергування в кожному конкретному дієслові залежить від типу його основи, від фіналі твірної основи, ініціалі форманта. Таким чином, тип чергування залежить від трьох умов: типу твірної основи, морфонологічної позиції, ініціалі форманта. Близькість мор­фонологічної будови фіналі твірних основ семантично й етимоло­гічно неоднорідних дієслів не може забезпечити однотипність й одно­рідність морфонологічної поведінки в структурі віддієслівних дери­ва­тів. Кожна конкретна морфонологічна зміна на морфемному шві від­бувається лише за наявності відповідних умов, які формують морфо­нологічну позицію.

Кореляція за палатальністю на рівні морфонології має морфо­но­логічне значення, а не історичне. С. М. Толстая зазначає, що збере­ження термінів «палатальність», «палаталізація» виправдано не стіль­ки асоціацією з історичними процесами, що лежать в основі цих чер­гувань, скільки тим, що кожне з таких чергувань може входити в один альтернаційний ряд (ряд співвідносних чергувань) із такими приго­лосними, для яких опозиція за палатальністю актуальна й на сучас­ному фонологічному рівні [2, с. 24].

Досліджуючи морфонологічні особливості віддієслівних похід­них, можна виділити морфонологічно релевантні ознаки кореневих (оснóвних) та афіксальних морфем. Цілком очевидним є те, що для ко­реневих (оснóвних) морфем характерні такі морфонологічно реле­вантні ознаки: 1) належність до певної частини мови; 2) фіналь коре­невої (оснóвної) морфеми; 3) фонологічна маніфестація контактної зони. До ознак суфіксальних морфем, що впливають на морфоно­ло­гічну структуру похідних, належать: 1) закріпленість за частиною мо­ви; 2) структура форманта, переважно ініціаль; 3) зміна акцентних по­зицій.

Для девербативів субстантивної, ад’єктивної й вербальної зон ха­рактерні лінійні перетворення (усічення дієслівної фіналі, наро­щення), консонантні й вокалічні альтернації, акцентні модифікації. Іс­тот­ною ознакою українського віддієслівного словотворення є взає­мо­дія морфонологічних операцій (усічення й консонантні альтернації; усічення, консонантні альтернації й модифікація наголосу (перемі­щення з тематичного голосного на дериваційний суфікс).

Фактичний матеріал засвідчує наявність механізмів впливу сло­вотворчих морфем на зовнішній вигляд похідного: 1) усічення діє­слівної фіналі; 2) консонантні і вокалічні альтернації; 3) нарощення суфіксальної морфеми; 4) модифікація наголосу. Це дає можливість розрізняти морфонологічні операції консонантних і вокалічних аль­тернацій, усічення дієслівної фіналі, нарощення суфіксальної чи коре­невої морфем (пор. -ен′н′- (оздóбити – оздóблення), -ець (мéшкати – мéшканець, жúти – жилéць), -ильник (пря¢сти – прядúльник), ак­центні модифікації.

Дія форманта на твірну основу певною мірою залежить від його фонологічної структури. Так, якщо ініціаль суфікса складається з го­лосної переднього ряду /і/, то відбуваються консонантні альтернації С//С¢ (палаталізація приголосного мотиватора), а якщо /е/ – консо­нантні альтернації Р//Рl, Т//Č (пор. ходити – ходіння, возити – возіння, платити – платіж, свердлити – свердлій; розграфити – розграф­лення; коптити – копчення).

Із 1890 словотвірних гнізд (СГ) із вершинним дієсловом 346 – СГ із вершинними дієсловами іншомовного походження. Морфоноло­гічні позиції в СГ із вершинними питомими дієсловами (членованими і нечленованими) та дієсловами іншомовного походження детермі­ну­ють дії таких морфонологічних правил: усічення дієслівної основи при творенні похідних, консонантні альтернації в кореневій морфемі на другому і третьому ступенях деривації: прециз/увá/ти – прециз'-іj(а) (з//з'), прецизíй-н(ий), прецизíйн'-ість (н//н'); претенд/увá/ти – пре­тенд‑éнт, претéнз'-іj(а) (д//з'); емітувати¹ – емíс-іj(а)¹ (т//с'). У тво­ренні девербативів субстантивної зони форманти -аціj-, -атор, ‑енціj-, ‑он, -ант, -ент, -ат, -ер, -аж у похідних займають сильну позицию (під наголосом): меліор/увá/ти – меліор-áціj(а), меліор-áтор; транс­пір/увá/ти – транспір-áціj(а), інтерфер/увá/ти – інтерфер-éнціj(а), інтерфер-óн; інтерпел/ювá/ти – інтерпел'-áціj(а), інтерпел'-áнт; інтервен/увá/ти – інтервен-áціj(а), інтервен-éнт; корел/ювá/ти – ко­рел'-áціj(а), корел'-áт, корел'-áтор; вольтиж/увá/ти – вольтижи­вувá‑н'н'(а), вольтижирóв-к(а), вольтиж-éр; купíр/ува/ти – куп-áж.

Оскільки питомі дієслова багатозначні, тому вони й активніше втягуються в процес словотворення. Так, дієслово бігти має 5 зна­чень, словотвірне гніздо, вершиною якого є дієслово бігти (ХІV клас), складається з 196 похідних, які нерівномірно розташовані на ступе­нях деривації: І ступінь – 48, ІІ ступінь – 84, ІІІ ступінь – 49, ІV сту­пінь – 14, V ступінь – 1 (приклад словотвірного ланцюга): бíгти – з‑бíгти – збіг-á-ти – збігáти-ся – на-збігáтися – по-назбігáтися). СГ з вер­шинним дієсловом бігти об’єднує 196 похідних, з-поміж яких 16 пре­фіксальних дієслів (від-бíгти, до-бíгти, над-бíгти, з-бíгти та ін.), 68 суфіксальних іменників (біж-áк, бíж-енець, біг-отн(á) та ін.), 3 прикметники (біг-к(úй), біг-ýч(ий) (прудкий), біж-ýч(ий) (про­точ­ний), бíг-л(ий) та ін.), 4 прислівники (біг-óм, бíг-ма, біг-цéм), 1 діє­прислівник (біж-ачú). Складні слова збільшують третю парадигму СГ (електр-о-запобíжник, запобíжн-о-виконáвчий). Отже, сло­вотвір­на спроможність твірних основ залежить від їхньої семан­тичної струк­тури (питомі непохідні слова є словотвірно спроможніші, ніж по­хідні), частиномовної належності твірного, ступеня словотворення.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, у тво­ренні девербативів загальною морфонологічною операцією є усічення дієслівної фіналі, що супроводжує зміну акцентної позиції, у комп­лексі з іншим морфонологічним засобом (консонантні чергування на морфемному шві, вокалічні – у кореневій морфемі, інтерференція, а інтерфіксація виявлена у творенні складних слів, між кореневими морфемами). Кожна конкретна морфонологічна трансформація у фо­немному вияві оснóвних (кореневих) та афіксальних морфем при їх­ній взаємодії відбувається за наявності певних умов. У творенні де­вербативів субстантивної та ад’єктивної зон переважають комплексні морфонологічні операції (охоплюють два і більше видів морфоно­ло­гічних операцій). Словотвірні гнізда з вершинним дієсловом мають певну структуру, із набором необхідних дериваційних засобів, досить широко представлені на другому дериваційному ступені, а на на­ступ­них – їхня словотвірна активність згасає. Для девербативів на -ін′н′-, ‑ій, -іль, -іж, -інь, -б(а), -аг(а) характерна морфонологічна позиція палаталізації, для віддієслівних дериватів на -ен′н′-, -ель – морфо­но­логічна позиція йотації, для віддієслівних похідних на -ець, -ок, -ун, ‑ень, -Ø – морфонологічна позиція депалаталізації.

У морфонологічних трансформаціях убачаємо не лише засіб фор­мальної сумісності морфем, що супроводжують процес слово­тво­рення, а й передання певної інформації, виконанні певних функціо­нальних ролей. Адже морфонологічні засоби інформують про фор­мальні властивості поєднуваних у дериваційному акті морфем, зокре­ма про особливості контактної зони (фонемну конфігурацію фіналі твірної основи та ініціалі суфікса), про поскладову організацію твір­ної основи, про тип акцентної позиції слова, акцентні потенції слово­творчих засобів, диференціювати утворення від питомих і від запо­зи­чених слів певного граматичного класу.

Перспективу подальшого дослідження словотвірної морфонології девербативів убачаємо у встановленні морфонологічних класів члено­ва­них девербативів сучасної української літературної мови, оскільки во­ни мають свою специфіку і не досліджені в українському мовознавстві.

Література

1.     Карпіловська Є. А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови : будова і реалізація / Є. А. Карпіловська. – К. : Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, 1999. – 297 с.

2.     Толстая С. М. Морфонология в структуре славянских языков / С. М. Тол­стая. – М. : Индрик, 1998. – 318 с.

3.     Федурко М. Ю. Морфонологія відіменникового словотворення / М. Ю. Фе­дурко. – Київ–Дрогобич : Вимір, 2003. – 271 с.

References

1.     Karpilovska Ye. A. Sufiksalna pidsystema suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy : budova i realizatsiya / Ye. A. Karpilovcka. – K. : Іn-t mоvоznаvstvа іm. О. О. Pоtеbnі NАN Ukrainy, 1999. – 297 s.

Продовження