УДК 811.161.2’367

Наталія Костусяк

 ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛОКАТИВНОЇ СЕМАНТИКИ В ПОЕЗІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

У статті проаналізовано найпоширеніші концепції, пов’язані з витлума­ченням лінгвістичного статусу мовних одиниць з узагальненим локативним значенням, указано на потрактування локатива як субстанційної синтаксеми, як підкатегорії та як семантичного відмінка. Вирізнено значеннєві варіанти компонентів із просторовою (статичною та динамічною) семантикою, схаракте­ризовано їхні первинні (місцевий відмінок) та вторинні (грамеми орудного, знахідного, родового й давального) засоби експлікації; з’ясовано особливості функціонування вільних синтаксем із локативним значенням, засвідчених у поезії Лесі Українки. Досліджено роль прийменників у визначенні значен­нєвого діапазону локативів. Наголошено на стосунку неспеціалізованих морфо­логічних репрезентантів до явища внутрішньої синтаксичної транспозиції грамем категорії відмінка.

Ключові слова: парадигма, відмінок, грамема, локатив.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Зорієнтованість сучасних лінгвістів не тільки на структурну організацію та фор­мально-граматичні видозміни морфологічних і синтаксичних оди­ниць, а й на їхні функційно-семантичні характеристики зумовила появу низки новітніх лінгвістичних теорій, спрямованих на систем­ний і багатоаспектний опис зазначених мовних явищ. Варто заува­жити, що об’єктивність дослідження різнорівневих компонентів крізь призму змістового наповнення забезпечує дослідження їх передовсім в аспекті комунікативно-прагматичної перспективи, інформативного обсягу й особливостей вияву в певній мовленнєвій ситуації. На цьому тлі виразною постає проблема комплексного студіювання мовних одиниць із локативною семантикою, засвідчених у творах Лесі Українки. Вибір джерельної бази не випадковий, оскільки творчий доробок найславнішої української письменниці досить масштабний і багатогранний. Він репрезентує не тільки індивідуально-авторську сутність її ідіолекту, а й відбиває мовотворчість цілої епохи. Крім того, сучасний розвиток науки про мову дає змогу наголосити на нових аспектах вивчення поетичної спадщини Лесі Українки. Доречним у цьому плані вважаємо спостереження Н. В. Гуйванюк: «У наш час актуальність дослідження поетичних текстів з лінгвіс­тичної точки зору постійно зростає. Учених цікавить текст не тільки як змістова, структурно-семантична чи інтонаційна цілість, але й як особлива комунікативно-мовленнєва площина, в якій відображено авторські інтенції, національну маркованість лексичних і фразеоло­гічних засобів, як також способів сполучення слова зі словом, речення з реченням у тексті, у результаті чого створюються особливі художні конотації та експресивність, неповторна «мовна картина світу» письменника» [5, с. 462–463].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній лінгвістиці компонентам із локативною семантикою надають різного статусу. З‑поміж найвідоміших варто назвати концепцію, пов’язану з виріз­нен­ням локатива як специфічної синтаксеми зі значенням місця, напряму та шляху руху, що має низку «диференційних ознак: суб­станційність, периферійність, пасивність, правобічна позиція сто­совно предиката в системі мови, валентний зв’язок з динаміч­ними/статичними дієслівними предикатами» [12, с. 226] та сукупність прийменникових і безприйменникових засобів вираження. Така інтер­претація домінує в працях І. Р. Вихованця [2, с. 130–136; 3, с. 139], А. П. Загнітка [6, с. 286], О. Г. Межова [12, с. 226–354] й інших українських науковців. Теоретичне осмислення системи та структури синтаксичних категорій уможливило витлумачення локативності як підкатегорії, що виступає складником семантико-синтаксичної «надкатегорії субстанціальності, вказує на статичні й динамічні просторові характеристики предметів, їхню контактну чи дистантну локалізацію, <···> охоплює дві категорії – категорію статичної локалізації і категорію динамічної локалізації з їхнім подальшим грамемним плануванням» [13, с. 171]. Останнім часом докладне вивчення категорійного апарату відкрило перспективу для іншого потрактування вказаної мовної величини. Розглядаючи локативні компонентів на тлі багаторівневої системи та акцентуючи на їхніх формально-семантичних та комунікативно-прагматичних особли­востях, дослідники висунули тезу про локатив як специфічний семан­тичний відмінок іменника, що на відміну від традиційно виділюваних морфологічних відмінкових грамем зорієнтований не на поверхневу структуру мови, а має своїм опертям глибинні змістові чинники. У світовій лінгвістиці подані аргументи превалюють у концепції Ч. Філлмора, який локативу надав статусу глибинного (семантичного) відмінка, що «характеризує  місцеперебування чи просторову орієнта­цію дії або стану, названого дієсловом» [15, с. 405]. A. Ерхарт, аналі­зуючи відмінки з узагальненою семантикою місця, розмежовує їх з огляду на властивості когерентності (безпосередній контакт об’єктів), адгерентності (близькість об’єктів без прямого контакту) та орієнтації (нейтральна відповідає позиції спокою, позитивна – наближенню і негативна – віддаленню об’єктів) [17, с. 102]. Полемізуючи з A. Ерхартом, М. Браксаторіс висловлює думку про неможливість відмінка позна­чати часово-просторові об’єкти. На переконання лінгвіста, «набли­ження, віддалення, безпосередній контакт, близькість тощо не нале­жать до відмінків, оскільки всі ці властивості, якщо говорити про їхнє вираження у висловленні, належать до семантики предиката» [1]. Близькі міркування висловлює й С. Д. Кацнельсон: «Про глибинні (семантико-синтаксичні) відмінки доцільно говорити тільки у зв’язку з функціями, які визначають специфіку відношень іменного аргу­мента до предиката певного типу» [8, с. 111]. Семантична інтерпре­тація відмінкової системи, зорієнтована на валентну перспективу предикатних синтаксем, викладена в працях українських лінгвістів. В описі І. Р. Вихованця семантичні  грамеми «збігаються з субстан­ціальними синтаксемами – суб’єктною, об’єктною, адресатною, інструментальною і локативною, які структуровані в реченні се­ман­тико-синтаксичною валентністю предикатів» [4, с. 60]. На нашу думку, виразний акцент на семантико-синтаксичній спеціалізації компонентів із просторовим значенням дає змогу вирізнити два семантичних відмінки – статичний локатив і динамічний локатив  [9; 10; 11]. Отже, компоненти з локативною семантикою хоч і були предметом дослідження представників різних шкіл вітчизняного й зарубіжного мовознавства, але ще не отримали одностайної інтерпретації. Глибоке пізнання сутності розгляданих мовних одиниць пов’язане з дослідженням їхньої конкретної значеннєвої спеціалізації та засобів маркування.

Мета і завдання статті. Мета праці полягає в цілісному, си­стемному дослідженні різних за структурою, змістом і формальним виявом локативних компонентів, засвідчених у творах Лесі Українки. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:  1) виділити значеннєві різновиди мовних одиниць з узагальненим локативним значенням, закцентувавши на компонентах, прогнозо­ваних валентною перспективою предиката, і на прийменниках; 2) сха­рактеризувати семантичні варіанти локативів, маркованих місцевим відмінком як спеціалізованим засобом вираження розгляданих оди­ниць; 3) визначити вторинні вияви аналізованих компонентів; 4) з’ясу­вати особливості функціонування вільних синтаксем із локативною семантикою, засвідчених у досліджуваній джерельній базі.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Визначаючи кваліфікаційні параметри компонентів із локативним значенням, науковці акцентують увагу на двох позиціях цих одиниць: «1 – придієслівній, зумовленій право­бічною валентністю локативних предикатів, у семантично елементар­ному простому реченні; 2 – валентно непередбачуваній позиції (детермінантній з формально-синтаксичного погляду, що залежить від предикативного ядра) семантично неелементарного простого речення» [12, с. 226]. У простих елементарних конструкціях функціо­нують тільки одиниці першого різновиду, на яких і закцентуємо увагу. Аналізуючи вказані компоненти, І. Р. Вихованець зазначає, що вони засвідчені «при трьох розрядах локативних дієслів: дієсловах власне-локативних, локативних дієсловах процесу і локативних дієсловах дії» [2, с. 130]. Значеннєву основу розгляданих мовних одиниць становить вказівка на статичну локалізацію, з одного боку, та динамічну локалізацію, зокрема на позначення напряму та шляху переміщення в просторі – з іншого. У творах Лесі Українки функ­ціонують усі названі значеннєві різновиди локативів, наприклад: …он цар сидить високо на престолі…  [14, с. 311]; Дівчата йдуть, спі­ваючи, з ланів… [14, с. 292]; Пташкою хмарка летить до шпи­лечка… [14, с. 291]; Мріє, колись ти літала орлом надо мною…               [14, с. 323]; Ті вічні пісні, ті єдинії спадки Взяли собі другі поети-нащадки І батьківським шляхом пішли…  [14, с. 175].

До важливих аспектів дослідження локативних компонентів нале­жить зосередження уваги на формальних засобах їхньої експлікації. У такому разі передусім звертають увагу на прийменники, щодо функційної спеціалізації яких у лінгвістиці утвердилося два полярних погляди. Згідно з першим тлумаченням прийменник, поєднуючись із субстантивом, модифікує відмінкові значення [16, c. 209]. Відпо­відно до іншого потрактування прийменники вважають мовними одиницями, що впливають на значеннєві параметри предиката. За спостереженнями М. Браксаторіса, «прийменники <···> належать не аргументові, а предикатові, оскільки позначають позицію (чи напрям і т. д.), які входять у семантику предиката [1]. В українському мовознавстві такі принципи сповідує І. Р. Вихованець. Аналізуючи засоби експлікації локативних предикатів, він наголошує, що харак­терну рису цих синтаксем «становить наявність у їх структурі лока­тивного постфікса, який диференціює лексичні значення дієслів і викликає семантичну і морфологічну варіантність локативних суб­станціальних синтаксем» [2, с. 130].

У сучасній українській мові для компонентів із локативним значенням характерні своєрідні засоби експлікації. Роль спеціалі­зованого маркера виконує місцевий відмінок, сферу периферії струк­турують грамеми орудного, знахідного, родового й давального. На переконання І. Р. Вихованця, «місцевий і орудний закріпилися здебільшого для вираження просторових орієнтирів-предметів ста­тичної локалізації, а знахідний і давальний – для вираження просто­рових орієнтирів-предметів динамічної локалізації» [2, с. 134].

У творах Лесі Українки місцевий відмінок моделює такі різно­види локативів:

1) компоненти із семантикою статичної локалізації в межах або поза межами предмета-орієнтира, передбачені валентною перспек­тивою аналітичного комплексу «дієслівна одиниця бути, перебувати, опинитися тощо + аналітичні морфеми в (у), на, по, при з просто­ровим значенням»: Перед світом у святу неділю Вельми дивний сон мені приснився, Що немов я опинився в Римі…  [14, с. 233];

2) локативи, зумовлені валентністю процесуально-локативних предикатів на зразок висіти, лежати, сидіти, стояти тощо в поєд­нанні з аналітичними морфемами в (у), на, по, при: …Висить свічадо на голій стіні… [14, с. 108]; …Сніг лежить на полі… [14, с. 110]; Он степовеє село розляглося В балці веселій та милій… [14, с. 93]; В темний вечір сиджу я в хатині… [14, с. 104]; На подушці окса­митній долі Спочивала золота пантофля [14, с. 233]. За деяких контекстуальних умов дієслівна форма зазнає нівеляції: …В ній хороші, красні села… [14, с. 92]; …При вежах тих сýмнії темні темниці [14, с. 96]; …ти в шпиталі… [14, с. 133];

3) компоненти в місцевому відмінку із семантикою динамічної локативності, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю акціо­нально-локативних предикатів: По мурах одважний співець по­ходжає [14, с. 128]; Ми, може, хутко будем походжати По горах київських та по гаях волинських… [14, с. 235]; …По хвилях бла­китних пливе човен прудко [14, с. 96]; По світі широкому буде та пісня літати… [14, с. 45]; Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати… [14, с. 119]; Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні [14, с. 49]; Ходять злі духи по них та збігають Гýчні веснянії води [14, с. 105]; Хто тільки йтиме по сходах, – задушать, Кинувши скелею в нього тяжкою… [14, с. 105]; Вівчарика погляд блукає в просторі [14, с. 97]. Із-поміж указаних значень перших два мають стосунок до статичної локалі­зації, що найбільшою мірою ґрунтується на вираженні семантико-синтаксичної спеціалізації місцевого. Саме тому І. Р. Вихованець вбачає доцільним надати функції статичної локалізації статусу пер­винності, а прийменниково-відмінкові форми із семантикою дина­мічної локалізації він кваліфікує як вторинні  [4, с. 80].

Значеннєва диференціація мовних одиниць, маркованих граме­мою місцевого, крім ознаки статичність/динамічність, відбувається на осі контактність – дистантність, тобто з огляду на наявність та відсутність контакту з предметом, вираженим іменником. Відповідно до поданих кваліфікаційних параметрів, у творах Лесі Українки за­свід­чені локативи з прийменниками в, на, які експлікують контакт­ність, і локативи з прийменником при, що переважно моделюють дистантну семантику максимальної близькості, пор.: Ох, спить у колисці дитина… [14, с. 318]; Ой вже сонечко ясніє та стало на мéжі… [14, с. 96] і Як сяду при тобі я в час вечірній, Багато спогадів тоді встає! [14, с. 68]. Лише зрідка при може функціонувати на позначення безпосереднього контакту з предметом: Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту, Потім її почеплю при стіні Іншим на втіху, на смуток мені [14, с. 143].

Групу вторинних маркерів семантики місця очолює безприймен­никовий та прийменниковий орудний відмінок, засвідчений у зоні статичної та динамічної локалізації, репрезентуючи відповідно місцеперебування чи шлях руху, пор.: Над хвилями моря, на скелі, Хороша дівчина сидить… [14, с. 67]; Бескиди сиві, червонії скелі, Дикі, непевні, нависли над нами [14, с. 105] і Мрія новая літа надо мною орлом [14, с. 125]; Пролітав буйний вітер над морем            [14, с. 145]. У поезії Лесі Українки значеннєву зону локативності уви­разнюють прийменники над, понад (указують на локалізацію над просторовим орієнтиром), між (позначає місцеперебування між просторовими орієнтирами), перед (репрезентує локалізацію перед просторовим орієнтиром), за (маркує місцеперебування пред­мета поза просторовим орієнтиром чи рух услід за кимось, чимось), під (моделює локалізацію нижче просторового орієнтира), поруч з (експлікує місцеперебування чи рух надто близько до просто­рового орієнтира), наприклад: …Над сонним містом легкокрилим роєм Ви­тають красні мрії, давні сни  [14, с. 107]; То була тиха ніч-чарівниця, Покривалом спокійним, широким Простелилась вона над селом…  [14, с. 120]; Там, за містом, понад шляхом битим, По гарячім ка­ме­нистім полі Йде дівча татарськеє вродливе… [14, с. 106]; …між дво­ма кипарисами статуя Аретеміди… [14, с. 165]; А між цвітом білесеньким ягідки криваві [14, с. 272]; …ми стояли <···> Перед твоїм олтарем [14, с. 167]; Снігом повита закована льодом, лежить вона ген за горами [14, с. 171]; ти, горда цариця, мене повела за собою… [14, с. 147]; …і бачиш ти, що він вже під горою… [14, с. 282]; Під землею ж там – палати… [14, с. 331]; Поруч з іншими покірно сів малий… [14, с. 297]. Значна частина вказаних прийменниково-відмінкових форм пов’язана з репрезентацією ста­тичної та динамічної локативності, натомість безприйменникові компоненти експлікують одиниці лише на позначення шляху руху, що входять у валентну рамку акціонально-локативних предикатів: Я йду шляхом, пісні свої співаю… [14, с. 59]; Битим шляхóм та крутим Їхали ми на узгір’я Ай‑Петрі…  [14, с. 45]; Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом поплисти! [14, с. 99]; Ми йдемо пісками навмання…  [14, с. 173]; Він без дороги йде вже цілиною… [14, с. 282]. У досліджуваній дже­рельній базі з‑поміж безприйменникових форм центральну сферу становить лексема шляхом.

У поезії Лесі Українки роль морфологічного засобу маркування динамічної локалізації, зокрема шляху руху (зазвичай наскрізного рух у межах просторового орієнтира) чи кінцевого пункту руху виконує знахідний відмінок, який може мати безприйменниковий і приймен­никовий вияв: Їх не страшні були дикі простори, Скелі і хвилі морські, Перелітала найвищії гори… [14, с. 112]; На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала… [14, с. 59]; Полине за синєє море, полине за гори… [14, с. 45]; Он в церкву ідуть молодята до шлюбу… [14, с. 127]; Хотіла б я вийти у чистеє поле… [14, с. 117]. У сфері аналітичних засобів експлікації засвідчені пере­важно прийменники на, за, в (у), під, менш уживані через, крізь, понад, між (межи), попід, наприклад: …Подались ми на море ху­тенько… [14, с. 94]; Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать… [14, с. 56]; Чи гадав той козаченько, йдучи на чужину, Що вернеться з його серця квітка на Вкраїну?.. [14, с. 97]; З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста… [14, с. 99]; Та не страшно Моїм думкам осінньої негоди На Чорнім морі. Швидше тої чайки Вони перелетять за темні води. Вони перелетять у ту країну, Де небо ще синіє… [14, с. 99]; Вже сонечко в море сідá… [14, с. 97]; Краще йди в темний гай, у зелений розмай, Або в поле, де вітер гуляє… [14, с. 66]; Повернися у свою країну… [14, с. 234]; В сих темницях колись наші та приймали горе, Слали думки крилатії через синє море… [14, с. 96]; Одно віконце вýзьке, мов стрільниця, – Крізь нього сиплеться бліде проміння І падає на стіну… [14, с. 75]; Чи, може, злинути орлицею високо, Геть понад кручі… [14, с. 150]; Чи полине межи сестри, межи милі, вільні хвилі… [14, с. 357]; …Річка плине, берег рвучи, Далі, далі попід кручі… [14, с. 93].

Як засвідчує корпус дослідницького матеріалу, локативну сферу може доповнювати грамема родового. Перебуваючи у валентній рамці процесуально-локативних предикатів, вона позначає:

1) вихідну точку локалізації. Роль засобів увиразнення такої семантики виконують прийменники від, з (із), наприклад: Світло там простяглося від сходу… [14, с. 95]; Огні незлічéнні, Мов стрічки огненні, До моря спускаються з міста… [14, с. 98]; Ой, де ж бо ти, воле. Ти, зоре таємна? Чому ти не зійдеш на землю із неба? [14, с. 73]; І здається, що з весельця Щире золото спадає [14, с. 99]; …Тільки вітряк виринає де-не-де з туману… [14, с. 93]; …А з туману на них набігають Грізні, люті вали білогриві [14, с. 104]; Он все поле сніг завіяв, Хоч не йди із хати! [14, с. 110]; Так твоя думка швиденько полине, Тільки їй волю даси, І принесе з чарівної країни Краплю живої роси [14, с. 113];  

2) разом із прийменниками серед, посеред, рідше – біля, край, коло простір, місцеперебування, рух когось чи чогось у центрі чи поряд з центром або іншим предметом: І серед пустки, наче на сторожі, Стоїть гробниця [14, с. 108]; …ми підемо тихо посеред цілого ліса мрій… [14, с. 258]; Онде, бачиш, пташина сивенька Скаче швидко отам біля хати… [14, с. 111]; Я стояла біля тебе… [14, с. 262]; Пролітав буйний вітер край вежі… [14, с. 145]; А наймолодший  внук сидить  близенько Край  діда  і  слідкує  його  рухи Палким,  уважним  поглядом  блискучим [14, с. 57]; …Коло сел стоять тополі, Розмовляють з вітром в полі [14, с. 92];

3) у поєднанні з прийменником до кінцевий пункт руху: Он ярочки зелененькі, Стежечки по них маленькі, Перевиті, мов стрічечки, Збігаються до річечки… [14, с. 92]; На колінах лізли до престолу Цілувати золоту пантофлю… [14, с. 233]; А хто хоче просто йти до раю І в вінці, як мученик, сіяти, Той повинен прочитати пильно Цілий рíчник «Руського Сіона» [14, с. 234].

Найпериферійнішу зону формального вияву мовних одиниць із просторовою семантикою становить прийменниковий давальний відмінок зі значенням:

1) динамічної локалізації предмета, рух якого протилежний щодо просторового орієнтира: Мандруємо вогким туманом на­зустріч слі­пій сніговиці… [14, с. 267];

2) кінцевого пункту руху: Із серця глибини тоді полинуть к ши­роким, вільним небесам нестримані, одважні, вільні співи [14, с. 317].

Крім компонентів із просторовою семантикою, зумовлених ва­лентною перспективою дієслівних предикатів, заслуговують на увагу самостійно вжиті мовні одиниці, яким у лінгвістичній літературі часто надають статусу вільних синтаксем [5, с. 259–271]. До них на­лежать заголовкові структури, «що їх використовують українські письменники для називання своїх художніх творів та літературно-критичних праць» [5, с. 262]. Г. О. Золотова розглядані компоненти називає транзитивами [7, с. 139]. У творах Лесі Українки вільні синтаксеми номінують місце дії чи розташування когось чи чогось у межах просторового орієнтира. Засобами експлікації вказаної семантики виступає місцевий відмінок разом із прийменниками у (в), на: У пустині [14, с. 173]; В магазині квіток [14, с. 70]; На Земмерінгу [14, с. 291].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, функційно-категорійний вияв компонентів із локативною семантикою пов’язаний з ознакою пасивності, значенням реальної предметності, зокрема вказівкою на статичну та динамічну локалізацію. На семан­тико-синтаксичному рівні зазначені мовні одиниці маркують право­бічні локативні синтаксеми, у морфологічному плані вони представ­лені місцевим відмінком як основним для цієї функції та відмінко­вими грамемами орудного, знахідного, родового й давального –  її вторинними варіантами. Функціонування неспеціалізованих морфо­ло­гічних репрезентантів у локатива має стосунок до явища внутріш­ньої синтаксичної транспозиції грамем категорії відмінка. Перспек­тиву дослідження становить ґрунтовний опис компонентів із локатив­ною семантикою, непередбачених валентністю предиката.

Джерела та література

1. Браксаторис М. Падеж как семантическая категория / Мартин Браксаторис // Режим доступу : http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2008/Philologia/36374.doc.htm

2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 222 с.

3. Вихованець, І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І. Р. Вихованець. – К. :  Либідь, 1993. – 368 с.

4. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови : Академ. граматика української мови / І. Вихованець, К. Городенська ; [за ред. чл.-кор. НАН України Івана Вихованця]. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 398, [2] с.

5. Гуйванюк Н. В. Слово – Речення – Текст : Вибр. праці / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун‑т, 2009. – 664 с.

6. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко.  – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.

7. Золотова Г. А. Синтаксический словарь : Репертуар элементарн. единиц рус. синтаксиса / Г. А. Золотова. – М. : Наука, 1988. – 440 с.

8. Кацнельсон С. Д. Заметки о падежной теории Ч. Филлмора / С. Д. Кац­нельсон // Вопросы языкознания. – 1988. – № 1. – С. 110–117.

9. Костусяк Н. М. Морфологічні та семантичні відмінки сучасної української літературної мови / Н. М. Костусяк // Українська мова. – 2013. – № 4 (48). – С. 45–57.

10. Костусяк Н. М. Статичний локатив у граматичній системі сучасної україн­ської літературної мови / Н. М. Костусяк // Наукові записки. Серія «Філо­логічна». – Острог : Вид-во Нац. ун‑ту «Острозька академія», 2013. – Вип. 39. – С. 49–52.

11. Костусяк Н. М. Динамічний локатив як семантичний відмінок сучасної ук­раїнської літературної мови / Н. М. Костусяк // Ученые записки Тавричес­кого национального университета им. В. И. Вернадского. Научный журнал. Серия «Филология. Социальные коммуника­ции». – Симферополь : Таврич. нац. ун-т им. В. И. Вернадского, 2013. – Т. Т. 26 (65), № 4, ч. 1. – С. 79–87.

12. Межов О. Г. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць : [монографія] / О. Г. Межов. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 464 с.

13. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мір­ченко. – [2-е вид., переробл.]. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун‑ту ім. Лесі Українки, 2004. – 392, [1] с.

14. Українка Леся. Зібрання творів у 12 томах / Леся Українка. – К. : Наукова думка, 1975. – Т. 1. – 449 с.

15. Филлмор Ч. Дело о падеже / Ч. Филлмор // Новое в зарубежной линг­вистике. – М. : Прогресс, 1981. – Выпуск 10. – С. 369–495.

16. Dolník J. Koncepcia novej morfológie spisovnej slovenčiny / Juraj Dolník // Slovenská reč : časopis pre výskum slovenského jazyka. Orgán Jazykovedného ústavu Ľ udovíta Štúra Slovenskej akadémie vied. – Bratislava, 2005, roč. 70. – № 4. – S. 193 – 210.

17. Erhart A. Úvod do obecné a srovnávací jazykovědy / Adolf Erhart. – Brno : Státní pedagogické nakladatelství, 1973. – 227 s.

Костусяк Наталия. Средства реализации локативной семантики в поэзии Леси Украинки. В статье проанализированы самые распространенные концепции, связанные с истолкованием лингвистического статуса языковых единиц с обобщенным локативным значением, в частности указано на трак­товку локатива как субстанциальной синтаксемы, как подкатегории и как семантического падежа. Выделены смысловые варианты компонентов с прост­ранственной (статической и динамической) семантикой, охарактеризованы их первичные (предложный падеж) и вторичные (граммемы творительного, вини­тельного, родительного и дательного) средства экспликации; выяснены особен­ности функционирования свободных синтаксем с локативным значением, употребляющиеся в поэзии Леси Украинки. Исследована роль предлогов в определении смыслового диапазона локативов. Отмечено отношения неспе­циализи­рованных морфологических репрезентантов к явлению внутренней синтаксической транспозиции граммем категории падежа.

Ключевые слова: парадигма, відмінок, грамема, локатив.

Kostusyak Nataliya. Means of Locative Semantics Realization in Lesya Ukrainka’s Poems. There has been analyzed the most widespread concepts devoted to explanation of linguistic status of language units with generalized locative meaning being predicates in the article. Locative has been interpreted as a basic syntactic unit, as a subcategory and as a semantic case. There has been distinguished meaningful variants of components with dimensional (static and dynamic) semantics, there has been characterized their primary (prepositional case) and non-prepositional and prepositional case secondary (grammar units of instrumental, accusative, genitive, dative) means of explication, there has been defined the peculiarities of functioning of free syntactic units with locative meaning found in Lesya Ukrainka’s poems. There has been studied the role of prepositions taking into account the meaning of locatives. There has been emphasized on the reference of unspecialized morphological representatives to the phenomenon of inner syntactical transposition of grammar units of the category of case.

Key words: paradigm, case, grammar units, locative, syntactic units.