УДК 811.161.2’367.332.8

Ірина Мельник 

Зв’язкові компоненти – складники відіменникової дієслівної аналітичної синтаксичної транспозиції

У студії системно вивчено спеціалізовані та неспеціалізовані аналітичні засоби вираження відіменникової дієслівної аналітичної синтаксичної транспо­зиції. З’ясовано їхню роль у транспонуванні іменників у дієслівну формально-синтаксичну позицію присудка. Акцентовано увагу на особливостях їхнього поєднання з відіменниковими дієслівними синтаксичними транспозитами. До­ведено вплив семантики зв’язкових компонентів на вибір певної відмінкової та прийменниково-відмінкової іменникової форми. Проаналізовано аналітичні засоби відіменникової дієслівної синтаксичної транспозиції відповідно до мож­ливості/неможливості їхнього поєднання з іншими різновидами дієслівних син­таксичних транспозитів. Визначено вплив аналітичних синтаксичних морфем-зв’язок та морфем-напівзв’язок на засоби морфологічного маркування підмета у двоскладній реченнєвій побудові.

Ключові слова: іменник, дієслово, аналітична синтаксична морфема-зв’язка, морфема-напівзв’язка, транспозиція, відіменникова дієслівна аналітична синтаксична транспозиція, транспозит.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. У сучасному зарубіжному та вітчизняному мовознавстві на різних теоретичних засадах відповідно до структурних особливостей і тенденцій розвитку певної мови репрезентовано кілька підходів до визначення статусу та кількісно-якісного складу зв’язкових компонентів. Зокрема, В. В. Ви­ноградов кваліфікує зв’язки як особливу категорію часток – частки-зв’язки, які разом із власне-частками, прийменниками та сполучни­ками належать до не-частиномовних класів слів – часток мови. Ос­танні виокремлено на тлі семикомпонентної системи основних частин мови [1, с. 45–46, 553]. В українському традиційному синтаксисі ви­значальним став підхід, відповідно до якого зв’язки тлумачили як семантично зневиразнені та граматично навантажені дієслівні зв’яз­кові компоненти складеного присудка. Так, автори «Курсу сучасної української літературної мови» за редакцією Л. А. Булаховського акцентували увагу на тому, що іменникам та прикметникам у ролі присудка потрібен індикатор («вказівник») дієслівних категорій часу та способу, оскільки «самі по собі ці частини мови їх не виражають» [І4, с. 38]. Функцію такого індикатора, за спостереженнями дослід­ників, може виконувати дієслово, що «має бути максимально блідим щодо свого лексичного значення, бо ж лексичне значення припису­ваної ознаки вже досить виявлене іменником, прикметником абощо (так званим присудковим іменем)» [14, с. 38]. Граматичні функції діє­слівних зв’язок докладніше схарактеризував І. Р. Вихованець в акаде­мічному курсі «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис»: «Дієслово-зв’язка служить для граматичного оформлення складеного іменного присудка, позначаючи синтаксичні категорії часу і способу, яких не має предикативне ім’я, а також узгодження підмета і присудка в числі і особі (роді) [2, с. 161]. На переконання дослідника, дієслівні зв’язки у складеному присудкові «виконують таку саму роль, як і особові морфеми (особові закінчення і особові займенники) у простому дієслівному присудку», а тому основна специфіка зв’язок «полягає в максимальному обмеженні їх функціональної участі у вираженні лексичного змісту присудка» [2, с. 161]. Пізніше у фунда­ментальній праці «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» науковець на нових теоретичних засадах започаткував витлумачення зв’язкових елементів як аналітичних синтаксичних морфем, основне функційне призначення яких полягає в переведенні іменників, при­кметників і прислівників у дієслівну позицію – позицію присудка двоскладного речення або позицію співвідносного з присудком го­ловного члена односкладного речення [3, с. 23–30]. З’ясування особ­ливостей зв’язок як окремого типу аналітичних синтаксичних морфем, визначення їхніх граматичних і семантико-граматичних функцій, ви­явлення специфіки транспонування одиниць різних лексико-грама­тичних класів у формально-синтаксичну позицію дієслова, аналіз ди­намічних процесів у корпусі дієслівних зв’язок дасть змогу окреслити роль аналітичних засобів у дієслівній синтаксичній транспозиції, глибше пізнати динаміку граматичного ладу української мови та усвідомити низку інших питань, що особливо важливі для цілісного вивчення дієслівної транспозиційної граматики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику части­номовного статусу зв’язок, критерії їхнього виокремлення, кількісний та якісний склад, роль у структурі складеного іменного присудка на матеріалі слов’янських мов досліджували В. В. Виноградов [1], О. М. Пєшковський [17], О. О. Потебня [19], Л. В. Щерба [24] та ін. Зазначене коло важливих проблем перебуває в центрі зацікавлень укра­їнських лінгвістів: І. Р. Вихованця [2−6], М. О. Вінтоніва [7], К. Г. Го­роденської [6; 9], А. П. Загнітка [10], Н. Л. Іваницької (Н. Л. Ворони, Н. Л. Ковбаси) [8; 11], К. О. Косенко [12], Г.О. Пискун [18] та ін. Незважаючи на вагомі напрацювання мовознавців, і досі потребують докладнішого аналізу на конкретному фактичному матеріалі зв’язкові компоненти, що беруть безпосередню участь у функційно-транспо­зиційному переведенні іменника в первинну для дієслова формально-синтаксичну позицію і слугують аналітичним засобом відіменникової дієслівної синтаксичної транспозиції.

Мету нашої статті вбачаємо в поглибленому комплексному ви­вченні зв’язкових компонентів як аналітичних засобів вираження відіменникового різновиду дієслівної синтаксичної транспозиції. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання: 1) диференціювати аналітичні засоби відіменникової дієслівної транс­позиції на спеціалізовані та неспеціалізовані та визначити особливості їхнього поєднання з відіменниковими дієслівними синтаксичними транспозитами; 2) з’ясувати роль аналітичних синтаксичних морфем-зв’язок та морфем-напівзв’язок у транспонуванні іменників у фор­мально-синтаксичну позицію дієслів; 3) виявити вплив дієслівних зв’язок як складників відіменникових дієслівних аналітичних синтак­сичних транспозитів на засоби морфологічної експлікації підмета у двоскладному реченні; 4) схарактеризувати аналітичні засоби відімен­никової дієслівної синтаксичної транспозиції відповідно до можли­вості/неможливості їхнього поєднання з іншими лексико-граматич­ними класами слів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. З огляду на граматичну та семантичну спе­цифіку зв’язкових компонентів у дієслівній аналітичний синтаксич­ній транспозиції їх прийнято диференціювати на спеціалізовані та не­спеціалізовані [15, c. 187–188]. Перші повністю позбавлені свого лек­сичного значення і є носіями лише граматичних категорій дієслова. У других «граматична функція невіддільна від семантичної» [6, c. 367], оскільки вони одночасно є маркерами граматичних дієслівних зна­чень часу, способу, особи, роду тощо і модифікаторами семантики предикативно представлених іменних частин мови та прислівника.

Спеціалізованим аналітичним засобом вираження відіменникової дієслівної синтаксичної транспозиції звичайно слугує морфема-зв’язка бути, що граматичними категоріями часу та способу тощо перево­дить лексико-граматичний клас іменників у дієслівний клас. Найужи­ванішою з-поміж часових форм морфеми-зв’язки бути є імпліцитно репрезентована форма теперішнього часу, що звичайно зафіксована в поєднанні з називним відмінком іменників[1], наприклад: Вогонь – цар, а водиця – цариця (Усна народна творчість); У вимірах національних я українець. У масштабі держави я громадянин. З проекції космосу я землянин (Л. Костенко); …син у неї тінейджер… (Л. Костенко); Трутні – самці, потрібні для запліднення самок («Атлас тварин і рослин України»); ...я – полтавський мужик (В. Симоненко); Кож­ний день – нова сторінка велетенської книги життя… (У. Самчук). Згадана аналітична синтаксична морфема-зв’язка в теперішньому часі зрідка може набувати експліцитного вияву. За таких умов відімен­никові дієслівні синтаксичні транспозити морфологічно експліковані називним та орудним відмінками, наприклад: Мазепа для України був і є великий патріот (І. Дзюба); …ми ще є народом, а не безликою отарою (Є. Дудар); …мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини (С. Караман); Донеччина є своєрідним мовним краєм… (А. Загнітко).

У теперішньому часі за відсутності аналітичної синтаксичної мор­феми-зв’язки відіменниковий дієслівний синтаксичний транспозит нерідко супроводжують вказівні частки це, то, ось, наприклад: Життя – це жорстокий ринг (Л. Костенко); Життя – це божевільне ралі (Л. Костенко); Письменницька душа – це море… (М. Наєнко); Кож­ний кущ – це небезпека (У. Самчук); Скромна праця моя – то не пишна окраса… (В. Симоненко); Гудок – то ж <∙∙∙> пісня заводська!.. (О. Гончар); Душа ж людська – то тільки Вертикаль, то шлях у вічне й тихе піднебесся (Н. Царук); – Чари поезії, чари музики – ось у чому <∙∙∙> унікальність… (О. Гончар).

Інші часові та способові форми зазначеного дієслова можуть ужи­ватися як із називним, так із орудним відмінками іменників, напри­клад: …такий він був п’яндига й гуляйда (Л. Костенко); Мій дід був храмостроїтель (Л. Костенко); І були ті цап та баран великі прия­телі (Усна народна творчість); Він був справжнім вояком (У. Сам­чук); …він був калікою (В. Слапчук); Була б дружиною консула, а не якогось невдахи (Л. Костенко); Мій дід був хліборобом (У. Самчук); − Будь господинею в моєму домі (Усна народна творчість); …Кате­рина буде московкою, забудеться горе… (Т. Шевченко); Мова була, є і буде історичною пам’яттю народу (С. Ґеник); Сільське господар­ство <∙∙∙> було і є основним постачальником продовольства та сировини для переробних галузей («Україна молода», 2013). Іменни­ковий називний в позиції дієслівного синтаксичного транспозита зви­чайно сигналізує про постійність ознаки предмета. На противагу йому імен­никовий орудний у цій самій формально-синтаксичній функції сто­сується непостійної, нехарактерної ознаки предмета [5, с. 224][2].

Відіменникові дієслівні синтаксичні утворення морфологічно експліковані лише називним тоді, коли виражають предикативну ознаку через порівняння і сполучаються з порівняльними елементами як, наче, неначе, ніби, мов, немов (за наявності або відсутності аналі­тичної синтаксичної морфеми-зв’язки): Раби – як риби, замерзає кров (Л. Костенко); І знову захід – наче багряниця (Л. Костенко); Порадь­те, діду, ви ж їй наче батько (Л. Костенко); Крик <∙∙∙> ніби птах… (В. Шевчук); Жданко <∙∙∙> мов перелякане пташеня (В. Малик); Той голос <∙∙∙> неначе зрадливий ніж… (Ю. Мушкетик).

У позиції дієслівних синтаксичних транспозитів також трапля­ються займенникові іменники. У формально-синтаксичну функцію дієслова їх переводить аналітична синтаксична морфема-зв’язка бути, що в теперішньому часі має звичайно імпліцитне вираження, наприклад: А ти у мене хто? (М. Вінграновський); Хіба моя врода – це я? (В. Симоненко); І ми не ми, і я не я… (Т. Шевченко); Ми з тобою просто – ти і я (В. Симоненко); Ікс плюс ігрек – це будеш ти (В. Симоненко); І хто вони? А ми хто? Хто ми? Хто ми?! (Л. Кос­тенко); А хто вона йому, кохана чи жона? (Л. Костенко); Це був не я (В. Слапчук); …воно – це я (В. Слапчук).

Крім того, аналітична синтаксична морфема-зв’язка бути може поєднуватися з предикативно вжитим іменником, морфологічно екс­плікованим знахідним відмінком із прийменником за. Згадана імен­никова форма, на переконання вчених, передовсім засвідчує непостій­ність, тимчасовість предикативної ознаки, якогось стану [5, с. 224], наприклад: А за отамана сам Войський серед їх (М. Рильський); …Павло Гречаний <∙∙∙> був за машталіра… (Г. Тютюнник); Був ко­лись за об’їждчика (Б. Грінченко); А Марко аж плакав, щоб була вона за матір (Т. Шевченко); Буде в них за дозорця (О. Досвітній). До спеціалізованих аналітичних засобів відіменникової дієслівної син­таксичної транспозиції також належать морфеми-зв’язки являти собою та становити[3]. Характерно, що зазначені аналітичні засоби дієслівної синтаксичної транспозиції репрезентовані не в усіх, а лише в певних часових та особових формах. Звичайно це третя особа одни­ни та множини теперішнього або майбутнього часу, що дає нам під­ставу аналізовані одноособові відіменникові дієслівні аналітичні син­таксичні деривати кваліфікувати як похідні дієслівні утворення не­повної парадигми. Такі дієслівні синтаксичні транспозити виражені найчастіше предикатними, і лише зрідка – непредикатними іменни­ками, що засвідчує вживання згаданих аналітичних синтаксичних морфем-зв’язок переважно у структурі двоскладних неелементарних побудов. Предикативно вжитим іменниковим компонентам не властиве морфологічне розмаїття, їхнім морфологічним репрезентантом слугує лише знахідний безприйменниковий відмінок, наприклад: Іменники, передаючи узагальнене категорійне значення предметності, <∙∙∙> являють собою стосовно інших частиномовних класів слів великою мірою однорідну єдність (І. Вихованець); …спонукально-окличні ре­чення <∙∙∙> становлять окремі підзаголовки (І. Завальнюк); Вони [українська писемність та мова. – І. М.] становлять підвалини укра­їнської Державності та української національної ідеї (А. Загнітко); Аналітичні компаративні прислівники становлять поєднання мор­фем більш або менш і вихідного прислівника (К. Городенська). Якщо морфема-зв’язка бути належить до поліфункціональних, таких, що, крім відіменникової, зафіксована ще в трьох різновидах дієслівної аналітичної синтаксичної транспозиції, то морфеми-зв’язки являти собою та становити необхідно кваліфікувати як вузькоспеціалізовані. Перша є аналітичним складником лише відіменникового різновиду дієслівної синтаксичної транспозиції і не представлена в інших її різновидах, наприклад: Запорозька Січ являє собою дивовижне явище витязів-мужиків – рицарів чорного народу (О. Іваненко); …собор сам являє собою ідеальну замкненість, згармонійовану окресленість простору… (П. Загребельний). Друга переводить у формально-син­таксичну позицію присудка, крім іменників, також числівники або числівниково-іменникові сполуки, пор.: Вивчення прагматики речень становить важливу сферу мовних знань (А. Загнітко); Приєднувальні конструкції <∙∙∙> становлять додаткові повідомлення до опорного речення (С. Караман); Підмет із залежними від нього компонентами становить групу підмета… (С. Караман); …зміна політичного й громадського устрою становить єдину мету і надію всіх чесних гро­мадян (О. Іваненко); Різниця становить п’ять; Араби становлять понад 90 % населення Лівану («Дзеркало тижня», 2009).

Статус неспеціалізованих аналітичних засобів відіменникової діє­слівної транспозиції отримали морфеми-напівзв’язки ставати/стати, робитися/зробитися, виявлятися/виявитися, залишатися/залишитися, лишатися/лишитися, зоставатися/зостатися, здаватися/здатися, зватися, називатися, вважатися та ін., що є не лише синтаксичними носіями граматичних дієслівних категорій часу, способу, особи, чис­ла, роду, виду, а й модифікаторами семантики відіменникових діє­слівних синтаксичних транспозитів, оскільки «доповнюють лексичне значення присудкового імені додатковими семантичними відтінками» [4, с. 69; 5, с. 224]. Вибір аналітичної синтаксичної морфеми-напівзв’язки за таких умов значною мірою залежить від семантичного наповнення відіменникового дієслівного синтаксичного транспозита і зумовлений необхідністю «налагодити» сумісність між залишковим лексичним значенням дієслівного зв’язкового компонента і семанти­кою зазначеного дієслівного транспозита, оскільки низка зв’язкових компонентів виявляє здатність до поєднання з предикативно вжитими іменниками, що належать до певних лексико-семантичних груп.

Найуживанішою з-поміж згаданих неспеціалізованих аналітич­них засобів відіменникової дієслівної транспозиції є морфема-напів­зв’язка ставати/стати, зокрема її грамема доконаного виду – стати. З цією морфемою-напівзв’язкою пов’язують звичайно набування/на­буття певного стану, перехід із одного стану до іншого, у межах якого увиразнено семантику «ставати/стати кимсь», «уподібнюватися/упо­дібнитися до когось або чогось». Тому логічним є її поєднання з предикативно вжитими іменниками – назвами істот, передовсім осіб, за різними ознаками: професією, видом діяльності, соціальним, ро­динним становищем тощо, наприклад: …Роман Аргір став імпера­тором ромеїв (П. Загребельний); І хоч мій старший син аж кандидатом наук став, а теж не забував ні батька-матері, ні степ, ні чабанів (М. Стельмах); Черевань йому став тепер за батька, а Череваниха за матір (П. Куліш); …таких збирав, такі ставали в нього командирами (О. Гончар); Хлопці ставали трактористами і шоферами... (В. Симоненко).

У ролі відіменникового дієслівного синтаксичного транспозита зафіксовані також іменники з іншою семантикою, серед яких і аб­страктні іменники, а це сигналізує про широкі транспозиційні мож­ливості цього лексико-граматичного класу слів та їхнє вживання у простих елементарних та неелементарних реченнєвих побудов, на­приклад: Вода ставом стала (Т. Шевченко); …для всієї Європи слова «поляк» і «революціонер» стали синонімами (О. Іваненко); ...краса їх душ стає красою світу, обличчям міст, материків, планет (В. Си­моненко); От старенька бабуся церківця, з недбало мальованими образами, стала такою пусткою… (У. Самчук); Хай тим стане оце за диво, хто під регіт і плач жоржин йде косить поетичну ниву... (В. Симоненко). Важливо наголосити, що аналізована морфема-напів­зв’язка наділена найширшими транспозиційно-функційними можли­востями. Крім іменників, вона транспонує одиниці ще трьох частино­мовних класів: прикметники, числівники та прислівники в первинну для дієслова формально-синтаксичну позицію присудка.

Із такою самою семантикою функціонують у відіменниковій діє­слівній синтаксичній транспозиції аналітичні морфеми-напівзв’язки робитися/зробитися, наприклад: …і я роблюся деревом гіллястим (В. Слапчук); Навіть чужинці робляться українцями під впливом неймовірної виховної сили нашої пісні («Літературна Україна», 2008); …зробився гречин той баладою (Л. Костенко); Його плекали, чистили старанно, І красенем зробився він аж-аж (П. Красюк); …дітворня стала вусатими дядьками, а вусаті дядьки зробилися дітворнею (М. Вінграновський). Проте їхнє вживання обмежено передовсім роз­мовним та художнім мовленням. У ролі дієслівного транспозитора аналізована морфема-напівзв’язка на відміну від попередньої має вужчу транспозиційно-функційну спроможність. Поряд з іменниками вона переводить у синтаксичну сферу дієслова тільки прикметники та прислівники.

Аналітичні синтаксичні морфеми-напівзв’язки залишатися/зали­шитися, лишатися/лишитися, зоставатися/зостатися і под. у типо­вих виявах поєднуються з предикативно вираженими іменниками – назвами істот (звичайно осіб), зрідка з іменниками іншої семантики і утворюють разом із ними функційно-граматичну єдність. Остання за­свідчує збереження попереднього стану, подальше перебування в стані «бути кимсь» або «уподібнюватися до когось, чогось» тощо. За таких умов зазначені зв’язкові компоненти експлікують опредмет­нену властивість, що продовжує бути характерною для її носія, а семантика відіменникових дієслівних синтаксичних транспозитів не зазнає змін, оскільки йдеться про перебування у відповідному стані тих самих осіб, предметів тощо, наприклад: Але чи залишились би ми тоді в повному розумінні слова людьми? (О. Гончар); …слово художнє <∙∙∙> в силу історичних обставин залишалось єдиною трибуною, з якої можна було звертатись до народу… (Григір Тютюнник); Франко залишається Франком…. (Р. Горак); …Запорозька Січ <∙∙∙> упро­довж ряду століть залишалася вогнищем і <∙∙∙> могутнім щитом проти нападів татарських і турецьких завойовників (В. Смолій); …тільки в душі лишився дитиною… (П. Загребельний); Улюблений град великого князя Володимира Святославовича <∙∙∙> лишався тим­часовою резиденцією київських князів… (В. Малик); Одразу зоста­лась дочка круглою сиротою (О. Гончар); Чисте, святе це почуття завжди зостанеться найвищою піснею і життя, й мистецтва... (О. Гончар).

З аналітичною синтаксичною морфемою-напівзв’язкою виявля­тися/виявитися звичайно пов’язують фіксацію вияву певного стану, що конкретизують найчастіше як уподібнення до когось або чогось, наприклад: Ти виявився людиною тільки одної ідеї, одної лінії в житті, одної справи… (П. Загребельний); – Але я виявився неввічли­вою свинею (П. Загребельний). Важливо наголосити, що згадана мор­фема-напівзв’язка має широкий функційно-транспозиційний діапазон, крім відіменникового, вона також зафіксована у відприкметниковому, відчислівниковому та відприслівниковому різновидах дієслівної ана­літичної синтаксичної транспозиції.

Морфеми-напівзв’язки здаватися/здатися, видаватися/видатися, уявлятися, модифікуючи семантику відіменникових дієслівних син­таксичних транспозитів, що у типових виявах є назвами осіб за різ­ними ознаками, фіксують семантику позірності, пов’язану з перебу­ванням у стані когось або чогось з виразним відтінком уподібнення, наприклад: Хлопець видався мрійником; Відпочивальник уявлявся гострим дотепником; Не знаю, пришельцем з якої планети я їм видався − голий витріщений без’язикий експерт, що не знає й слова по-хінді (О. Гончар); Єдиним рятунком для неї уявлялося тепер оте безвісне життя без прописки... (О. Гончар).

Аналітичні синтаксичні морфеми-напівзв’язки доводитися, при­ходитися (розм.) засвідчують перебування в стані за родинними зв’язками і поєднуються звичайно в предикативно вжитими іменни­ками – номінаціями спорідненості та свояцтва, наприклад: …один бандюга з Підгородньої <∙∙∙> доводився Шпачисі якимось ще й роди­чем далеким (О. Гончар); …ані кошовий, ані Лаврін не знають, ким насправді доводиться Лаврінові Сироватка (Ю. Мушкетик); …Лав­рін не знає, ким йому доводиться він, Мокій (Ю. Мушкетик); …він їй доводиться братом… (О. Іваненко); Микола приходився їй дядьком.

За спостереженнями дослідників, аналітичним синтаксичним мор­фемам-напівзв’язкам «характерна координація їхньої форми із фор­мою призв’язкового іменника» [12, с 79]. Суть її полягає в тому, що граматична форма морфем-напівзв’язок у типових виявах експлікує форму орудного відмінка відіменникових дієслівних синтаксич­них транспозитів.

Розширення корпусу неспеціалізованих засобів дієслівної аналі­тичної синтаксичної транспозиції відбулося за рахунок властивих лише відіменниковому її різновидові аналітичних синтаксичних мор­фем-напівзв’язок на зразок називатися, зватися, величатися і под. Значення зв’язкових компонентів зумовлює обмеження в поєднанні з предикативно вжитими іменниками специфічної семантики, напри­клад: Катрусею вдовівна звалась (Т. Шевченко); А он село, що зветься Лемеші (Л. Костенко); Той вершник зветься Іскрою Іваном (Л. Костенко); …усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна (Л. Костенко); …село називалося Вовчий Камінь… (Ю. Муш­кетик); Вино звалося «Троянда Закарпаття» (В. Шевчук); Це – Нес­тор другий. Зветься він – Некнижний (Л. Костенко); [Роман. – І. М.] <∙∙∙> іменувався царем усіх болгар… (П. Загребельний); …той заку­ток імперії <∙∙∙> в старих австрійських книгах іменувався королів­ством Галіції… (Р. Горак). Як бачимо, в ролі відіменникових дієслів­них синтаксичних транспозитів переважають особові імена людей, їхні прізвища або інші індивідуальні власні назви та ін., що реалі­зують семантичну функцію ідентифікатива. За таких умов об’єкт називання та ідентифікатив поєднанні тільки екстралінгвістично, їхня спільність не закріплена в системі мови, пор.: Донька звалася Дари­ною (Іриною, Мариною, Христиною і под.). Характерно, що аналітичні синтаксичні морфеми-напівзв’язки зазначеної семантики виявляють здатність до поєднання як із формою орудного, так із формою назив­ного відмінків предикативно вжитих іменників.

Периферію неспеціалізованих засобів відіменникової дієслівної аналітичної синтаксичної транспозиції доповнюють контекстні зв’яз­ки – дієслова, що лише в певному семантичному оточенні частково втрачають своє значення й перетворюються на своєрідні транспози­тори, що переводять іменники в присудкову формально-синтаксичну позицію. У новітніх лінгвістичних дослідженнях контекстні зв’язки кваліфікують як початкову ланку в транспонуванні повнозначних слів у невласне-зв’язки і відводять їм проміжне місце між повнозначними дієсловами і невласне-зв’язками [12, с. 85]. Проте до сьогодні в україністиці не встановлено точного кількісного та якісного складу дієслівних контекстних зв’язок, що беруть участь у переведенні імен­ників у лексико-граматичний клас дієслів. До таких зв’язок звичайно зарахують дієслова, що у відповідних контекстних умовах частково втрачають своє семантичне навантаження і формально та функційно наближаються до певних дієслівних зв’язок. Наприклад, К. О. Ко­сенко виокремлює 26 дієслів (виступати, слугувати, поставати/по­стати, правити, вживатися, функціонувати, утворювати, форму­вати, репрезентувати, жити, народитися, іти, піти, працювати, повернутися, опинитися, перетворитися, обернутися, вмерти, по­мерти, вийти, стояти, лежати, сидіти, виглядати, почуватися), що здатні модифікувати передовсім призв’язкову іменникову, зрідка при­кметникову частину складеного присудка. Проте дослідниця свідома того, що в українській мові їх більше [12, с. 86]. Контекстні зв’язки як складники дієслівної аналітичної синтаксичної транспозиції звичайно зазнають уподібнення до аналітичних синтаксичних морфем-зв’язок бути та становити, а також до аналітичної синтаксичної морфеми-напівзв’язки ставати/стати. Так, із морфемою-зв’язкою бути, пере­важно з її формою теперішнього часу є, співвідносні дієслівні кон­текстні зв’язки у третій особі однини та множини теперішнього часу на зразок виступає/виступають, постає/постають, слугує/слугують, править/правлять, вживається/вживаються, функціонує/функціону­ють, що, модифікуючи семантику предикативно вжитого іменника, сигналізують про перебування «у ролі чого-небудь», «зі значенням», «у функції» тощо, наприклад: Відносні займенникові іменники висту­пають стосовно загальної структури складного речення <∙∙∙> спо­лучними словами… (І. Вихованець); Завжди <∙∙∙> якісь імена чи поняття <∙∙∙> виступають своєрідними комунікативними паролями у соціумних іграх (Ю. Іздрик); [Інфінітив. – І. М.] <∙∙∙> слугує ускладнювальним компонентом (К. Городенська); Судник, а на ньому три полив’яні миски, жердка, скриня, що <∙∙∙> править за стіл… (Ю. Мушкетик). Варто зауважити, що зазначені контекстні зв’язки та­кож можуть набувати форм минулого та майбутнього часу, напри­клад: …вони [турецькі галери. – І. М.] правили [правитимуть. – І. М.] за тюрму (Ю. Мушкетик); [Луб’яна покривка. – І. М.] <∙∙∙> слугувала [слугуватиме. – І. М.] й за одіж на зиму (П. Загребельний); …ніякими воротами він [острів. – І. М.] не слугував [не слугува­тиме. – І. М.]… (П. Загребельний); А в хаті – ткацький верстат, скриня, яка правила [правитиме. – І. М.] їм за стіл… (Ю. Мушке­тик). За таких умов вони корелюють із формами минулого та май­бутнього часу морфеми-зв’язки бути.

Для контекстних зв’язок жити, народитися, іти, піти і под. типовими є форми теперішнього та минулого часу, що еквівалентні таким самим часовим формам аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки бути, наприклад: У пам’яті народу гетьман Мазепа живе <∙∙∙> не як зрадник і ворог <∙∙∙>, а як визначний політичний діяч, державотворець, дипломат. І просто як великий син України («Літературна Україна», 2007); Хлопець народився бунтарем; Марія виросла на господиню і на матір (У. Самчук).

На тлі контекстних зв’язок лише дієслово працювати в ролі дієслівного транспозитора із характерною семантико-граматичною функцією прогнозує поєднання із предикативно вжитим іменником – номінацією особи за професією, видом занять тощо і корелює з морфемою-зв’язки бути в усіх її часових та способових формах, пор.: Мати працювала <∙∙∙> свинаркою (О. Гончар); Мати працює сви­наркою; Мати працюватиме свинаркою; Мати працювала б свинаркою та ін. Широкий набір часово-способових форм пояснюємо семантичною сумісністю дієслівного транспозитора й іменникового компонента, транспонованого до сфери дієслова.

Низка контекстних зв’язок на зразок утворювати, формувати, репрезентувати та ін., що трапляються найчастіше у формі третьої особи однини або множини співвідносні з аналітичною синтаксичною морфемою-зв’язкою становити в таких самих формах, наприклад: …зорове і звукове поетичне сприйняття слова формують оригі­нальні метафори Лесі Українки (С. Єрмоленко); …провідні українські мово­знавці <∙∙∙> формують свої граматичні центри чи школи (О. Куль­бабська); …власне-градаційні сполучники <∙∙∙> утворюють основну семантичну підгрупу градаційних сполучників… (К. Городенська).

Статусу дієслівних аналітичних синтаксичних транспозитів нада­ють предикативно вжитим іменникам також контекстні зв’язки пере­творитися, обернутися, перекинутися (розм.), повернутися, вмерти, померти і под., що корелюють відповідно з аналітичною синтаксич­ною морфемою-напівзв’язкою стати. Характерно, що такому функ­ційно-транспозиційному переведенню властиве різноманіття часово-способових форм, серед яких передовсім форми минулого та май­бутнього часу, а також умовного способу, пор.: …порослі бур’янами, городи теж позаростали, перетворилися на пустища (В. Малик); Махнула рученьками, перекинулась зозулею й у відчинене вікно полинула (Усна народна творчість); Вози обернулися для турків у пекло (Ю. Мушкетик); …і професор Отава на якийсь час перестав бути тільки професором, перетворився на звичайного чоловіка… (П. Загребельний); Факіром Іван повернеться, йогом (О. Гончар).

Схарактеризовані вище контекстні зв’язки, що функційно тотожні морфемі-напівзв’язці стати трапляються також у зіставному аспекті. Можливі звичайно протиставлення з тими зв’язковими компонен­тами, що функційно співвідносні з морфемою-зв’язкою бути у формі минулого часу. З-поміж зіставлюваних контекстних зв’язок найбільш уживаними є опозиційні пари на зразок іти, піти і повернутися, опинитися; їхати, поїхати і приїхати, повернутися; жити, народи­тися і померти, вмерти і под., наприклад: Іван поїхав на війну юна­ком, приїхав додому змужнілим чоловіком; Ішов на фронт рядовим солдатом, а демобілізувався – гвардії капітаном (В. Минко); [Ярослав. – І. М.] виїздив із Києва (як) князь – повертався вже й не князь… (П. Загребельний). Продовження...