УДК 811.272

Світлана Соколова 

ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ БІЛІНГВІЗМУ: ВПЛИВ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЧИННИКА

Статтю присвячено визначенню інформативності параметрів, за якими зазвичай оцінюють мовну ідентичність, мовні вподобання та мовні звички населення під час переписів населення та проведення різного роду опитувань. За даними Всеукраїнського перепису населення (2001 р.) проаналізовано спів­відношення осіб, мовна самоідентифікація яких збігається або не збігається з національною самоідентифікацією в трьох областях східного регіону, з одного боку, та 5-ти областях західного і м. Києві – з іншого. Зроблено висновок про втрату мовної ідентичності понад половиною етнічних українців Донецької і Луганської областей на користь російської мови і ще більшу русифікацію пред­ставників інших етносів. У західному регіоні майже повністю збережена мовна ідентичніть українців, росіян та інших народів, відсоток українізації не переви­щує 17 %. Дані анкетування, ініційованого Інститутом української мови НАН України, засвідчують, що оцінка власної мовної компетенції в українській і російській мовах є досить суб’єктивним чинником, який має регіональну специ­фіку. Комфортність спілкування певною мовою не завжди збігається з її реаль­ним використанням, а їх співвідношення також залежить від регіону, де живе інформант. Дані про територіальні особливості білінгвізму слід враховувати під час планування конкретних заходів для зміцнення позицій української мови як державной.

Ключові слова: білінгвізм, мовна самоідентифікація, мовна компетенція, рідна мова, мова повсякденного спілкування, мова комфортного спілкування.

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Удержав­лення української мови в Україні відбувається в умовах реального бі- та полілінгвізму як окремих громадян, так і суспільства загалом. Тип індивідуального білінгвізму залежить від певних соціальних пара­метрів особистості, від мовної ситуації в регіоні, де вона мешкає або мешкала, тощо. Загалом проблема двомовності населення України, сама по собі досить складна і неоднозначна, останнім часом набула ще й додаткового політичного значення, вагу якого штучно підви­щують певні сили як в самій Україні, так і за її межами. Почасти підставою для маніпулювання мовним питанням стала непродумана й не виважена мовна політика попередніх років, яка не була стратегічно однорідною, а в конкретних кроках нерідко тактичні рішення підмі­нялися кінцевою метою, що загострювало стосунки в суспільстві або через незручності для російськомовних, змушених швидко адаптува­тися до вимог знати державну мову, або через обурення українсько­мовних, які то обнадіювалися у зв’язку з набуттям українською мо­вою статусу державної, то втрачали надію на посилення позицій рідної мови внаслідок збільшення конкуренції з комунікативно потужнішою російською. Усе це привертало до мовного питання надмірну увагу суспільства, загострюючи проблему, і це попри те, що навіть пара­лельне використання української та російської мов в Україні не створює нездоланних комунікативних перешкод внаслідок близькості мовних систем, а відтак достатнього володіння другою мовою (при­наймні на перцептивному рівні) практично усіма членами суспіль­ства. У зв’язку з цим ретельне вивчення усіх чинників, які впливають на вибір мови спілкування на рівні суспільства, його окремих спіль­нот та конкретних індивідів, набуває особливої ваги для випрацю­вання тактики держави у річищі заявленої стратегії – практичного набуття українською мовою статусу єдиної державної мови в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальнодержавні переписи населення, які регулярно проводили в Російській імперії, Радянському Союзі й інших країнах, до яких належали частини тери­торії сучасної незалежної України, традиційно враховували такий показник, як «рідна мова», а більшості – показник «національність» або, замість нього чи поряд з ним, – показник «конфесійна належ­ність». В окремих переписах радянського періоду фіксували також «другу мову народів СРСР», якою вільно володіє інформант. У самому формулюванні питання закладено ідентичність понять «рідна мова» і «перша мова», який протиставлена друга, тобто передбачено, що рідною мовою людина володіє вільно. Інструкція для обліковців ре­комендувала вважати рідною «основну розмовну мову» [3]. Утім, як показали дослідження останніх двох десятиліть, самі носії мов неоднозначно сприймають поняття «рідна мова», оскільки серед етнічних українців України переважає (57 %) думка, що рідна мова – це мова національності, до якої вони належать, а серед етнічних росіян України переважає думка, що рідна мова – це мова, якою вони думають та можуть спілкуватися (52,8 %) [1, с. 19–20]. Разом із цим, показник «мова повсякденного спілкування», запроваджуваний у спеціальних соціологічних і соціолінгвістичних дослідженнях [2], не відбиває однозначно власних преференцій мовців, а свідчить радше про ситуацію, в якій вони перебувають.

Ще один критерій, який характеризує мовну особистість білінгва, – це комфортність спілкування певною мовою. Аналізуючи відповіді інформантів на питання анкет, поширених серед мешканців Києва і студентів вищих навчальних закладів України, ми помітили, що відповіді на питання про рідну мову, мову повсякденного спілку­вання та мову комфортного спілкування можуть різнитися в того самого інформанта, а співвідношення даних за цими трьома позиція­ми досить сильно різниться залежно від регіону, де здійснено опиту­вання [6], або в якому склалася мовна особистість нинішніх киян [5]. Тому постало питання про встановлення співвідношення цих трьох характеристик у різних територіальних групах інформантів: цен­тральний регіон – Вінницька, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська, західний – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, схід­ний – Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська, північний – Житомирська, Сумська, Чернігівська, південний – Запорізька, Мико­лаївська, Одеська, Херсонська області, окремо опрацьовано дані з м. Києва і АР Крим[1].

Мета і завдання статті. Незважаючи на певну подібність від­повідей на питання анкети представників того самого регіону, мате­ріал має певну специфіку в кожній з конкретних обстежених областей і, як показало порівняльне дослідження стосовно Дніпропетровської, Донецької і Луганської областей, корелює з мовною ситуацією в цих областях [7]. Тому здійснено диференційований аналіз за окремими областями західного регіону і порівняння даних зі східним регіоном за тією самою методикою.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Обговорюючи мовну ситуацію, зокрема функціонування української та російської мов в окремих регіонах, дослідники переважно орієнтуються на загальний показник «рідна мова» за даними переписів населення без урахування того, чи є ця рідна мова мовою етносу, до якого людина себе зараховує. Утім дані переписів дають змогу встановити, наскільки збережена саме мовна ідентичність українців і росіян у різних регіонах і яку мову обирають представники інших етносів.

Аналіз даних перепису 2001 р. [4] за трьома східними областями (табл. 1) показує, що велика кількість російськомовних мешканців Донецької і Луганської областей на той час – це українці зі втраченою мовною ідентичністю (58,75 % українців у Донецькій і 49,40 % укра­їнців у Луганській) і представники інших етносів (60,29 % усіх неросіян у Донецькій і більше половини усіх неросіян у Луганській), які вважають рідною російську мову, натомість відсоток українізації неукраїнців лише трохи більший 1 %. Майже в усіх етнічних росіян мовна ідентичність збережена (понад 98 %).

Таблиця 1

Мовна самоідентифікація мешканців областей східного регіону і м. Києва

Національні групи	Східні області						м. Київ
	Дніпропетровська		Донецька		Луганська
	рідна мова
	укр.	рос.	укр.	рос.	укр.	рос.	укр.	рос.
Представники своєї націон.	82,51	93,74	41,17	98,58	50,44	98,16	85,8	92,0
Інші націон.	7,40	18,68	1,61	60,29	1,85	50,05	9,26	15,22
серед них: українці	−	17,36	−	58,75	−	49,40	−	14,2
росіяни	6,04	−	1,34	−	1,67	−	7,9	−
Разом	67,00	31,91	24,10	74,92	30,01	68,84	72,1	25,3

У Дніпропетровській області русифікація на рівні самоідентифі­кації значно менш помітна – 17,36 % українців, 18,68 % усіх неросіян. Відсоток українізації – 7,40 % усіх неукраїнців, 6,04 % росіян. У Києві мовна самоідентифікація українців становить 85,8 %, росіян – 92 %, тобто є досить високою в обох національних групах, хоча по­мітний певний дисбаланс на користь російської мови.

У західних областях (табл. 2) мовна самоідентифікація українців наближається до 100 %, проте залишається досить високою й серед росіян (вище 80 %). Відсоток тих неукраїнців, хто визнав рідною українську мову, загалом вищий, ніж в росіян, в усіх областях, крім Чернівецької, де національні меншини (зокрема й російська – 91,48 %) переважно зберігають рідну мову. Українізація в західних областях торкнулася лише 8−16 % росіян, що можна порівняти лише з руси­фікацією українців Дніпропетровщини (17,36 %), яка дуже неодно­рідна серед міського та сільського населення.

Таблиця 2

Мовна самоідентифікація мешканців областей західного регіону

Націо-нальні групи	Рівнен-ська		Хмель-ницька		Волинська		Черні-вецька		Львівська
	рідна мова
	укр.	рос.	укр.	рос.	укр.	рос.	укр.	рос.	укр.	рос.
Представ-ники своєї націон.	99,59	83,19	99,12	84,02	99,69	85,56	98,48	91,48	99,55	87,78
Інші націон.	36,57	0,61	35,75	1,15	19,99	0,48	6,90	1,56	17,91	0,68
серед них: українці	−	0,41	−	0,86	−	0,3	−	1,35	−	0,43
росіяни	16,76	−	15,89	−	14,42	−	8,11	−	12,11	−
Разом	96,92	2,73	95,24	4,09	97,26	2,51	75,57	5,27	95,32	3,77

У нашому дослідженні інформанти були розподілені на три групи за оцінкою ними власної мовної компетенції в українській та росій­ські мовах: 1) такі, що вільно володіють українською та російською мовами, 2) переважно українськомовні, 3) переважно російськомовні (табл. 3). Це мало б дати підстави автоматично зарахувати їх до представників координативного (група 1) або субординативного бі­лінгвізму з домінантною українською (група 2) або російською (група 3) мовами. Усі опитані є студентами гуманітарного профілю вищих навчальних закладів, тому цілком закономірно, що більшість з них зарахували себе до гармонійних білінгвів (від 89−90 % на півдні і в Криму до 41,5–52,2 % на заході в центрі). Лише у західних областях переважно українськомовні переважають (у Луцьку становлять рівно половину), а переважно російськомовних немає зовсім.

Таблиця 3

Розподіл респондентів за групами мовців у регіонах на підставі самооцінки

Регіон	2 мови вільно	Переважно українськомовні	Переважно російськомовні
ЦЕНТР	52,2	45,6	2,2
КИЇВ	75,7	21,4	2,9
ЗАХІД	41,5	58,5	0
зокрема: Рівне	41,18	58,82	−
Кам.-Под.	36,67	63,33	−
Луцьк	50,0	50,0	−
Чернівці	46,67	53,33	−
Львів	33,22	66,67	−
СХІД	79,1	8,2	12,7
зокрема: Дніпропетровськ	71,74	17,39	10,87
Донецьк	88,0	4,0	8,0
Луганськ	76,0	6,0	18,0
ПІВНІЧ	82,0	18,0	0
ПІВДЕНЬ	89,0	9,0	2,0
КРИМ	90,0	4,0	6,0

Реальним показником гармонійної двомовності можна вважати однакову комфортність мовлення обома мовами. У різних регіонах серед представників 1-шої групи мовців він варіює від 21,95 % (на півночі) до майже половини (у Києві та на сході), при цьому україн­ська мова комфортніша для майже 70 % представників цієї групи із західного і північного регіонів, а російська – для майже половини на сході і півдні і 60 % в Криму (діаграма 1).

Діаграма 1. Комфортність вживання обох мов

Такі дані спонукали нас до детальнішого аналізу відповідей пред­ставників групи «2 мови вільно» на питання про мову повсякденного спілкування (П) і мову комфортного спілкування (К) щодо кожного міста окремо (табл. 4).

Таблиця 4

Мова повсякденного спілкування (П) і мова комфортного спілкування (К) двомовних мешканців міст західного регіону

Мова	Рівне		Кам.-Под.		Луцьк		Чернівці		Львів
	П	К	П	К	П	К	П	К	П	К
Українська	50,0	64,29	63,64	73,73	66,67	77,33	78,57	50,0	100,0	90,0
Російська	14,29	3,57	−	9,09	−	−	−	7,14	−	−
Обидві	32,14	32,14	18,18	18,18	20,0	26,67	21,43	42,86	−	10,0
Суржик	−		18,18		13,33				−

Щоденно спілкуються обома мовами близько третини представ­ників Рівного, а якщо суржик, у застосуванні якого «зізналися» деякі мешканці Кам’янця-Подільського та Луцька, вважати своєрідним за­стосуванням двох мов, то й цих міст, у Чернівцях цей показник сягає близько 20 %, опитані львів’яни спілкуються винятково українською (лише 10 % з них комфортно можуть спілкуватися обома мовами), в інших містах заходу у щоденному спілкуванні використовують пов­ністю або переважно українську мову від 50,0 % (у Рівному) до майже 80 % (у Чернівцях) інформантів, що вільно володіють українською і російською мовами. Використання української мови у повсякденному спілкуванні підтримується його комфортністю, що перевищує показ­ники реального спілкування, у Рівному, Кам’янці-Подільському та Луцьку, у Чернівцях майже третина інформантів, що постійно спілку­ються українською, можуть комфортно це робити обома мовами (21,43 %) або віддають перевагу російській (7,14 %). Російська є мо­вою повсякденного спілкування лише в 14,29 % інформантів з Рів­ного, хоча не для всіх таке спілкування комфортне, натомість для невеликої частини (7−9 %) представників Кам’янця-Подільського і Чернівців зручніше спілкуватися російською, але це не вписується в навколишнє середовище.

Порівнюючи дані про мову повсякденного спілкування і мову комфорту (табл. 5) представників східного регіону, бачимо, що ці показники практично збігаються лише стосовно української мови; тільки в Дніпропетровську до числа тих, хто спілкується тільки або переважно українською мовою, потрапляє й частина (близько 6 %) справжніх гармонійних білінгвів, яким комфортно спілкуватися обома мовами, щоправда інша частина (більше 24 %) спілкується переважно російською, до чого спонукає зовнішнє середовище. У Донецьку й Луганську спілкування лише або переважно українською мовою завжди вимагало власної мовної стійкості, а інколи й відстоювання своєї громадянської позиції, тому майже 23 % гармонійних білінгвів у Донецьку і 10,5 % у Луганську на час опитування спілкувалися переважно російською мовою або суржиком (лише у Донецьку).

Таблиця 5

Мова повсякденного спілкування і мова комфортного спілкування двомовних мешканців східного регіону та м. Києва

Мова спілкування	Міста східного регіону						Київ
	Дніпропетровськ		Донецьк		Луганськ
	П	К	П	К	П	К	П	К
Українська	18,18	12,12	2,27	2,27	2,63	2,63	33,96	33,96
Російська	60,61	36,36	75,0	54,55	52,63	42,11	22,64	18,98
Обидві	21,21	51,52	18,18	40,91	44,74	55,26	43,40	49,06
Суржик	−		4,55		−

У Києві близько половини тих, хто вказав на вільне володіння українською і російською мовами, насправді спілкуються ними ком­фортно, більше третини (33,96 % ) тяжіють до українськомовного спілкування і майже 19 % – до російськомовного. Показник росій­ськомовного спілкування (22,64 %) дещо вищий від його комфорт­ності. Це означає, що вплив мовного середовища міста сильніший від того, що може забезпечити фахове навчання за спеціальністю «журналістика» українською мовою.

Порівняння показників комфортного спілкування (табл. 6) для інформантів, які оцінили себе як таких, що вільно володіють україн­ською та російською мовами, засвідчило, що насправді це дуже різнорідна група залежно від регіону, де мешкає інформант.

Таблиця 6

Мова комфортного спілкування у групі «2 мови вільно»

Мова	Західний регіон						Східний регіон				Київ
	Обстежені міста
	Рівне	Кам.-Под.	Луцьк	Черн.	Львів	разом	Дніпр.	Дон.	Луг.	разом
Укр.	64,29	73,73	77,33	50,0	90,0	67,95	12,12	2,27	2,63	6,85	33,96
Рос.	3,57	9,09	−	7,14	−	3,85	36,36	54,55	42,11	47,26	18,98
Оби- дві	32,14	18,18	26,67	42,86	10,0	28,21	51,52	40,91	55,26	45,21	49,06

Комфортно спілкуються обома мовами близько половини студен­тів-білінгвів Луганська, Дніпропетровська, Києва, дещо менші показ­ники Донецька, Чернівців і Рівного, ще менші – у Луцьку, Кам’янці-Подільському і найменші – у Львові. У східних областях у цій групі велика кількість фактично переважно російськомовних (комфортність від 36,36 % до 54,55 %) і мало (12,12 % – Дніпропетровськ) або дуже мало переважно українськомовних. Натомість у західних областях кількість переважно українськомовних у цій групі – від 50 % до 90 %. У Києві серед номінально гармонійно двомовних близько третини віддають перевагу українській мові і близько 20 % – російській. В усіх містах, крім Донецька, комфортність двомовного спілкування знижується за рахунок збільшення комфортності українськомовного. Продовження...

© Соколова С., 2015