УДК 811.161.2’282.2’373.611’373.2(477.8)

Григорій Аркушин

СЛОВОТВІР ЗООНІМІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

 

Серед власних назв зооніми становлять досить велику групу народної лексики, хоч поступаються перед антропонімікою та топонімікою як за кількістю номенів, так і за станом їх вивчення. Одна з найголовніших причин цього та, що клички тварин функціонують переважно в усному побутовому мовленні, тобто для студій над ними насамперед потрібні фіксації з народного мовлення, а сáме таких українських праць обмаль. Цю прогалину частково заповнює «Словник зоонімів північно-західної України», матеріали якого і було викори­стано для дослідження.

Переважаючим способом у творенні кличок тварин виявилася лексико-се­мантична деривація, за допомогою якої утворено 68 % усіх зоонімів, уміщених у словнику. Досить поширене і морфолого-синтаксичне творення, насамперед субстантивація. Високу продуктивність виявляє суфіксація: для творення десуб­стантивів використано 24 суфікси, деадʼєктивів ‒ 25, девербативів ‒ 14, навіть вигуки ставали твірною основою кличок. Для творення зоонімів використані і менш поширені способи: основоскладання, контамінація, редуплікація, редеривація.

За мотивами найменування та способами творення зооніми найближчі до антропонімів, насамперед до прізвиськ людей.

Ключові слова: апелятив, онім, зоонім, способи слотворення, субстанти­вація, суфіксація.



 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Як ствер­джує дослідник Р. Абрамов, «в українському мовознавстві зооніміка й досі залишається найменш досліджуваним підрозділом ономасти­ки» [1, с. 26], особливо в порівнянні з антропонімікою чи топонімі­кою. Головна причина цього, як нам видається, ‒ відсутність фікса­цій, на основі яких можна б зробити певні узагальнення та висновки, оскільки такі клички тварин вживані переважно в усному побутовому мовленні, крім цього, одні з них можуть «жити» десятиліттями (клич­ки коней, корів, собак), навіть передаючись від «батьків» «дітям», а інші побутують менше року (клички домашньої птиці, кролів, сви­ней). Та й варто розрізняти сільський зоонімікон від міського, оскіль­ки містяни держать переважно невеликих кімнатних тваринок ‒ песи­ків, кицьок, хомʼячків, папуг і т. д. Як відомо, серед народних зоонімів відсутній поділ на офіційні і неофіційні назви, хоча й існують певні прийняті правила-рекомендації для найменування, напр., корів чи ко­ней на племінних фермах та конезаводах, тобто вони вже офіційно визнані і затверджені, однак значно відрізняються від народних назв.

Зооніми становлять окрему групу онімної лексики, яка надзви­чайно мінлива і має свої словотвірні особливості. І хоч частина кли­чок тварин традиційна для української зоонімії (ваконім Рябá, гіпонім Ка́рий, кінонім Сірко́ і т.д.), однак переважають новоутворення, що постали внаслідок семантичної деривації. Позаяк народні зооніми, як уже було зазначено, досить мінливий клас онімів та без «затвердже­них зверху» стандартів, то і їхнє словотворення у певні часові про­міжки вільне й часто змінне: продуктивність деяких дериваційних способів чи словотворчих афіксів підвищується, інших знижується чи повністю занепадає.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найбільший внесок у дослідження українських кличок тварин зробив закарпатський уче­ний М. Сюсько, пор. його узагальнювальну працю «З народного дже­рела: карпатоукраїнський зоонімікон у контексті інших словʼянських (і несловʼянських) мов» [7]. Добре знані і дослідження польського науковця С. Вархола (див. [10; 11; 12]). На жаль, словотвір зоонімів ви­вче­ний недостатньо: М. Сюсько присвятив цьому питанню невелике видання [8], у якому простудійовані клички тварин другої половини ХХ століття карпатського регіону (пізніше цей матеріал став основою окремого розділу його монографії [7, с. 190‒213]). Цієї проблеми тор­калися також П. Чучка [9] та В. Німчук [5]. Зрідка трапляється і сло­вотвірний аналіз кличок окремих видів домашніх тварин, напр., О. Кирилюк у кандидатській дисертації докладно проаналізувала сло­вотворення кінонімів [4], Р. Абрамов досліджував феліоніми [1].

Мета й завдання статті. Клички домашніх тварин північно-за­хідної України початку ХХІ століття ще не були обʼєктом до­слідження, зокрема їхня деривація, адже кожен регіон має свої оригі­нальні риси словотворення. Аналіз зроблено за «Словником зоонімів північно-західної України» [6], основою якого стали студентські за­писи впродовж останнього чвертьстоліття, доповнені матеріалами аспі­рантів та викладачів Східноєвропейського національного універси­тету імені Лесі Українки (зберігаємо авторське написання кличок).

У статті, як і в словнику, вживаємо такі терміни: ваконім – кличка корови, вола, гіпонім – кличка коня, капронім – кличка кози, кінонім – кличка собаки, кунікулонім – кличка кролика, овіонім – кличка вівці, барана, орнітонім – кличка птаха, порконім – кличка свині, вепра, фе­ліонім – кличка кішки, кота (див.: [3]). Аналізуючи словотвірну будо­ву зоонімів північно-західної України, враховуємо їхню мотивацію, як її зафіксували студенти.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. У пропонованому аналізі враховуємо мотиви найменування тварин, оскільки лише так можна встановити їхню де­ривацію, напр., ваконім Бíлка має два пояснення: 1) названо за подіб­ністю кольору шерсті корови до лісової білки (семантичне творення) та 2) тому що корова білої масті (суфіксація), папуга Цíпик (кличка утворена від вигука ціп або від іменника ціпа), ваконім Вогня́нка (або < вогонь, або < вогняний), кінонім Гáвко (< гав або < гавкати) та ін. І таких прикладів чимало. У словотвірному аналізі перевагу надаємо зафіксованим мотиваціям.

Семантичне (лексико-семантичне) словотворення. У «Словнику зоонімів північно-західної України» з 3 375 словникових статей (самих зоонімів у декілька разів більше, оскільки в одній статті по­дані клички-омоніми, що належать різним видам тварин) 2295 номе­нів (68%) утворено семантичним способом, тобто перевага цієї дери­вації безсумнівна.

Виділяємо дві групи кличок лексико-семантичного творення:

1. Апелятиви, що стали власними назвами, пор.: гіпоніми Вíтьор, Граф, Кля́ча, Маршрýтка, Тайфýн, ваконіми Балярúна, Весéлка, Вúш­ня, Голýбка, Топóля, кіноніми Атамáн, Барóн, Ведмéдик, Жук, Пірáт, Тай­гá, феліоніми Бандíт, Молдовáн, Сметáна, Тримбíта, порконім Кен­гуру́, орнітоніми (гусак) Лéбідь, Шипýн, акваріумна рибка Русáлка та ін.

Для аналізу таких найменувань важливо враховувати мотиви вибору клички, пор.: ваконіми Соро́ка («на тулубі має плями, а сама з хитрою вдачею»), А́йстра («гарна, як квітка»), Ма́льва («на спині пляма подібна до квітів»), Воло́шка («має блакитні очі»), Верблю́д («горбата і висока»), Камбалá («має одне око»), Коза́ («маленька і мало дає молока»), бик Медальйо́н («має білу пляму на шиї»), кінонім Патла́тий («лахматий»), півні Солове́й («вранці найголосніше від ін­ших співає»), Отама́н («виводить і заводить курей у курник»), гіпо­ні­ми Ракéта («дуже швидкий»), Ра́влик («дуже повільно тягне плуга») та ін.

Зрідка фіксуємо чергування твердих приголосних твірної основи з мʼякими відповідниками у дериваті, пор.: ваконім Крáся (< краса), феліоніми О́ся < оса («чорний з рижими смужками, як в оси»), Мéдя («їсть мед»), капронім Кóзя.

2. Власні назви (антропонім, топонім та ін.), що перейшли в роз­ряд зоонімів: гіпоніми Бóрька, Вáся, Руслáн, ваконіми Валентúнка, Кáтька, Мáнька, Рáйка, бик Філíп («має великі карі очі, як у Філіпа Кіркорова»), кіноніми Кутýзов («тільки одне око»), Амýр, Байкáл, Вóлга, Дуна́й, феліоніми Са́ша («прибився до двору і став відклика­тися тільки на це ім’я»), Па́шка («лінивий, як сусід Пашка»), Мо́шко («рудої масті, як волосся у євреїв, які часто мали таке ім’я»), Сірóж­ка, Орúська, акваріумна рибка Не́мо, півень Кличко́ («малим дітям вискакував на голову і клював»), курка Сірафíма; пор. прізвища сучас­них політиків, «увіковічнені» в зоонімах: бик Пýтін, феліонім Чорно­мúрдін («чорної масті»), гіпонім Кýчма («народжений того дня, що і Л. Кучма»), порконіми Пороше́нко, Обáма («бо чорний»), бик Я́ник («народився у день інавгурації В. Януковича») та ін.

Із девʼяностих років минулого століття зоонімікон поповнений іншомовними антропонімами, що перейняті із зарубіжних мультфіль­мів та серіалів, із телепередач, різних шоу і т. д., пор.: гіпоніми Блейк, Гáрфільд, Леóн, Лáйма, ваконіми Альбíна, Жоржéтта, Зíта, Карме­лíта, Лíнда, кіноніми Вíтас («любить вити, як співак Вітас»), Вáт­сон, Гéктор, Дартаня́н, Джек, Жаклíн, Зíльда, феліоніми Алéксіс, Ве­нéса, Дейл, Леопóльд, порконім Веніамíн, черепаха Мáкбет, папуга Бéтмен та багато інших.

Морфолого-синтаксичне словотворення (конверсія) в зоонімії представлене лише субстантивацією: із 3 375 словникових статей понад 220 номенів (6,6%) постали внаслідок конверсії, що свідчить про певну її продуктивність. Порівняйте такі утворення: гіпоніми Бúстрий, Булáний, Бýрий, Воронúй, Волохáтий, Гривáстий, Гнідúй, Сúвий, ваконіми Бахмáта, Бúстра, Бóйка, Бíла, Бóса, Малáя, Малéй­ка, Рабá, бики Бýйний, Лúсий, кіноніми А́лий, Бíлий, Бóсий, Крáсий, Загрáй («любить гратися з дітьми»), Заливáй («гавкотить безко­нечно»), Зацє́нтий, півні Городськúй («привезений з міста»), Голо­сúстий, Великий, Взýтий («на лапах густе пірʼя»), курка Золотá, Ла­пáта, феліоніми Весе́лий, Рúжий та ін.

Суфіксація як серед апелятивів, так і серед онімів, зокрема зооні­мів, теж виявляє певну продуктивність, хоч «далеко не всі суфікси, реалізовані в апелятивних моделях, знайшли застосування і в місце­вій зоонімії» [7, с. 204]. Безперечно, різні результати отримаємо при ана­лізі тих самих дериватів, аналізуючи їх то в діахронії, то синхро­нії, напр., традиційні клички Сіркó, Сивкó, Гнідкó на сучасному етапі пе­рейняті в готовому виді, а в діахронії це відадʼєктиви з суфіксом ‑к(о).

Суфіксальні десубстантиви утворені за допомогою 24 афіксів (подаємо суфікси в алфавітному порядку):

-а (суфікс-закінчення): ваконім Ціцерóна («найрозумніша у ста­ді»), кінонім Бíма (< Бім), феліоніми Бáкса, Пéпса («від пепсі-кола»), Пýха («пухнастий»), Тúгра («полосата»);

-ʹа, графічно -я (суфікс-закінчення): ваконім Апрéля («народила­ся у квітні»), кіноніми Кýдря, Тýзя, порконім Фýнтя, феліонім Мéдя («їсть мед»), кунікулонім Трýся («всього боїться», < трус ‘боягузʼ);

-ай: бик Кучмáй;

-ʹак, графічно -як: гіпонім Орля́к;

-ан || -ʹан: кіноніми Бобáн, Зубáн («кусався»), феліонім Маркізя́н;

-асʹ, графічно -ась: кінонім Кýдлась (< кудли ‘довга скуйовджена шерстьʼ);

-ʹаш(а), графічно -яш(а): кунікулонім Кроля́ша;

-ик: гіпонім Комунáрик («хазяїн був комуністом»), ваконім Ло­бáчик («немає ріг»), кіноніми Жýчик, Кýдлик, Пля́мик (плямистий), феліоніми Мʼя́сик («любить мʼясо»), Дéйлик (із мультфільму «Чіп і Дейл»), Лáпик, Пýшик, Є́врик («куплений за 1 євро»), Плє́шик (< прізви­ще господаря Плех), хомʼяк Снє́жик;

-ин(а): феліонім Пушúна;

-их(а): ваконіми Бамбýлиха («власницю корови прозивають Бам­булою»), Бéлиха («від прізвища хазяїна Беля»), Чубúха;

-ік: кіноніми Бáксік, І́рмік («народжений від кобили Ірми»), Тýзік («старого звали Туз, а малого назвали Тýзік»), феліонім Ду́нік («часто лежав під возом у сусідки Дуні»), Пýзік, індик Гáндзік;

-ісʹк(о): кінонім Дунаї́сько («великий мисливський»);

-к(а): ваконіми Влáска («народжена в день Власа»), Змійка («швид­ка»), кінонім Бíмка (< Бім), Смóлка («чорна»), Субóтка, феліонім Ва­сúлька («спершу назвали Васею, а як виявилося, що це кішка, то й стала Василькою»), курка Чýбка;

-к(о): гіпонім Гривко́, кіноніми Бíмко, Шматкó («вуха пошма­то­вані зграєю собак»), Бідолáшко, Жýчко, Слушкó («має добрий слух»), феліоніми Димкó («сірої масті»), Сніжко́, Пушкó, Сонькó, порконім Кабáсько;

-лʹ(а), графічно -л(я): кінонім Бóбля;

-о || -ʹо (суфікс-закінчення): гіпонім Блéйко (< Блейк), кінонім Пýзьо, феліонім Шкóдьо («часто робить шкоду»);

-ок: гіпонім Вєтєрóк («швидкий»), кіноніми Вовчóк, Жучóк, фе­ліоніми Пушóк, Сніжóк;

-олʹ(а), графічно -ол(я): ваконіми Красóля, Квітóля («на боці пля­ма у вигляді квітки»);

-очк(а): ваконім Мáрточка («народилася в березні»);

-ʹук, графічно -юк: кінонім Псюк («злий»);

-улʹ(а), графічно -ул(я): ваконіми Веснуля («народжена навесні»), Лобýля, Рогýля, кінонім Барсýля («хазяї думали, що це самець, аж по­ки не народилися щенята»), овіонім Красýля;

-ун: феліонім Нюсю́н («спершу назвали Нюсею, а коли виявилося, що це самець, то переназвали на Нюсюн»);

-уш(а): феліонім Тігрýша;

-цʹ(о), графічно -ць(о): феліонім Бугáйцьо («такий великий»).

У творенні відсубстантивів більшу продуктивність за інші вияв­ляють суфікси -ик, -к(а), -к(о), -ул(я).

Деадʼєктиви утворені за допомогою 25 суфіксів:

-ʹа (суфікс-закінчення), графічно -я: гіпонім Рýдя;

-ав(а): ваконім Хорошáва;

-ак || -ʹак, графічно -як: гіпонім Сліпáк, кіноніми Біля́к, Куцáк;

-ан: кінонім Білáн («білої масті»);

-ʹан(а), графічно -ян(а): капронім Біля́на;

-ас || -асʹ: кіноніми Рýдас, Грýбась;

-ʹаш, графічно -яш: кінонім Білáш, феліонім Бє́ляш;

-ач: кінонім Ковтáч (< ковтатий);

-енʹ, графічно -ень: гіпонім Сліпень;

-ик: гіпонім Лúсик («з білою плямою на лобі»), кіноніми Бúстрик, Бíлик, Бóсик, Кýцик, Мáлик («невеликий»), Мýдрик, Рýдик, Сíрик, фе­ліонім Пушúстик, індик Нехúтрик («залітає на яблуню, димар, хлів»);

-ік: гіпонім Бóрзік, кінонім Мохнáтік;

-к(а): ваконіми Бє́лка || Бíлка («білої масті»), Лúска («біла пляма на голові»), Рúжка, Рýдка, Ря́бка, кобила Сúвка, гіпонім Сíрка («сіро­го забарвлення»), кіноніми Бóска («з білими лапами»), Рýдька;

-к(о): гіпоніми Білкó, Лискó («світла пляма на лобі»), Прудкó, Рижкó, бик Сивкó, феліонім Лінúвко, папуги Жовткó, Зеленькó, Синь­кó, кіноніми Бóско («з білими лапами»), Рудькó, Рябкó, Тишкó;

-ʹо (суфікс-закінчення): кінонім Бóсьо;

-ок || -ʹок: гіпонім Рижóк, кінонім Більóк, феліонім Сірóк;

-олʹ(а), графічно -ол(я): ваконім Рябóля;

-он: гіпонім Мирóн («має мирний характер»), феліонім Рижóн;

-ох(а): ваконіми Билóха || Билʹóха, Лисóха, Рябóха, гіпонім Сивóха;

-ʹуг(а), графічно -юг(а): ваконім Білю́га («з білою шерстю»);

-ʹук, графічно -юк: феліонім Чорню́к;

-улʹ(а), графічно -ул(я): ваконіми Краснýля, Лисýля, Чорнýля, Рижý­ля, Рабýля, Хорошýля, Худýля («дуже худа»), гіпоніми Гнідýля, Сивýля;

-ун || -ʹун, графічно -юн: півень Веселýн, феліонім Білю́н;

-унʹ(а), графічно -ун(я): ваконіми Лисýня, Рижýня, Рябýня;

-усʹ: ваконім Рябýсь;

-усʹ(а), графічно -ус(я): ваконім Чорнýся;

-ух(а): ваконіми Білýха, Чорнýха, Краснýха, Рижýха, Рабýха, гіпо­нім Лисýха («біла пляма на голові»), феліонім Сивýха;

-чик: кінонім Біля́вчик, феліонім Чорня́вчик (< чорнявий).

У творенні відадʼєктивів високу продуктивність виявляють су­фікси -ик, -к(а), -к(о), -ул(я), -ух(а).

Девербативи утворені за допомогою 14 суфіксів:

-а || -ʹа (суфікс-закінчення): ваконіми Льóпа («неохайна»), Мáзя («підлещується»), порконім Рóха, феліонім Ля́па («малим заляпався в сметану»);

-авк(а): ваконім Мýкавка;

-ай: кіноніми Пошукáй («має хороший нюх»), Угадáй;

-ал(о) || -ʹал(о): кіноніми Гáвкало, Дзя́вкало, феліонім Ня́вкало, Тýпця­ло, півень Курíкало;

-ан: овіонім (баран) Бодáн («бодається»), порконім Хлáпан («хла­пає, коли їсть»);

-ик: кіноніми Гáрчик, Шнúрик («завжди щось шукає ‒ шнирить»), феліоніми Дáник («навчили давати лапу»), Мýрик («постійно мур­кає»), Тíшик («потішає»);

-к(а): ваконім Дóйка («дає багато молока»), феліонім Хáпка, хо­мʼяк Тíшка («тíшить дітей»);

-к(о): феліоніми Ловкó («добре ловить миші»), Мазькó, козел Щіпкó;

-лʹ(а), графічно -л(я): кінонім Пíскля («з тонким голосом»);

-о (суфікс-закінчення): кіноніми Буркó («бо буркає»), Плýто («плу­тається під ногами»);

-ок: кінонім Лупотóк («як біжить, то лупотить лапами»);

-ʹох(а): ваконім Мазьóха («ходить слідом за господинею»);

-ун: феліоніми Жирýн («багато їв»), Лизýн, Мазýн, гусак Шипýн, півень Співýн;

-ух(а) || -ʹух(а), графічно -юх(а): ваконіми Вертýха («не стоїть спо­кійно на одному місці»), Гоню́ха («дуже швидка»), Мазýха, кури Си­дýха і Посидýха, морська свинка Гризýха.

У творенні девербативів продуктивними виявилися суфікси -ик, ‑ун,-ух(а).

Деривати відвигукового походження утворені за допомогою 8 су­фіксів:

-а || -ʹа, графічно -я (суфікс-закінчення): овіонім Бáзя, ваконіми Мúня (від вигуків прикликання минь-минь), феліонім Мýра, курка Кут­кудáха, качка Тáся, курка Тю́тя, кунікулонім Трýся;

-ик: папуга Цíпик;

-ік: качур Тáсік (< тась-тась), кінонім Чáпік;

-інʹк(а), графічно -іньк(а): кунікулонім Трýсінька (< трусь-трýсь);

-к(а): кінонім Чáпка, феліоніми Е́йка, Мýрка, Мʼя́вка, порконіми Хрóка, Цéнька, качка Тáська, кунікулонім Трýська;

-к(о): феліонім Муркó;

-ʹох(а): порконім Пацьóха;

-унʹ: півень Ціпýнь.

Отож, для творення зоонімів використані ті суфікси, які виявля­ють більшу продуктивність і серед апелятивів.

Небагаточисельні складні утворення, серед яких виділяємо: слово­складання (ваконім Мáшка-ромáшка, феліонім Мур-ня́в), основоскла­дання (гіпонім Тяговíз, курка Голошúя), складносуфіксацію (суфік­сально-складне творення) (ваконім Чорнобрóвка, феліонім Тринóжка ‒ «народилася без однієї лапи», качка Криволáпка), контамінацію (хомʼяк Светалíнка ‒ на честь подружок Світлани та Алінки), реду­плікацію (порконім Бурбýр ‒ «видає звуки, подібні до буркання»).

Виявити редеривацію (зворотне словотворення) вдається тільки на основі зафіксованих мотивацій, пор.: феліоніми Марʼя́н («на честь хазяйки Марʼяни»), Кисíль («господар подібний до телеведучого Кисе­льова»), Матрóха (< Матрьошка), Балярíн («йде як балерина»), гіпо­нім Цúган («народила Цигáнка»), кінонім Овчáр («народжений від овчарки»).

Як і для творення варіантів власних особових імен, так і для зоонімів зрідка використовують усічення, напр., афереза: гіпонім Цю́пка («коли купили, то була худа, як коцюбка»), кіноніми Ню́ся (< манюся) і Мéдик (< ведмéдик), синкопа: Клє́ра (< Клеопатра), апоко­па: кіноніми Цéза («думали, що самець, тому назвали Цéзарем, а коли виявилося, що самка, то й стала Цéзою»), Нік («на честь актора Ю. Нікуліна»), Пілóт («принесли в пілотці»), бик Смоль («чорної масті»), Прибáлт (господар литовець), а також виявлено усічення із суфіксацією: ваконім Субóня («народилася в суботу»), кінонім Джýлька (< Джульєтта), Жýлько («малий жулік украв шматок мʼяса»), Пýдик і Пýдлік («шерсть як у пуделя»), феліоніми Пéрся (< персидської по­роди) і Сіа́ма (< сіамської породи).

Синтаксичне творення зоонімів у досліджуваному регіоні мало­поширене: ваконім Прíська Рогáта («в Пріськи корова з великими ро­гами»), гіпоніми Чо́рне О́ко (з чорними очима), Цигáнка А́за (чорної масті), феліоніми Бáбина Горá («знайдений в урочищі Бáбина Горá»), Мúле Лúчко, Чóрний Бýмер, Пан Кóцький, кіноніми Бíле Вýхо, Чóрний Бім і Бíле Вýхо, Піт Вітáльович («породи пітбуль»), орнітонім Жóв­та Шúйка та ін. М. Сюсько слушно зауважує, «що такі описові найме­нування використовуються, як правило, не при звертанні до самої тварини, а лише в розмовах про неї в колі сімʼї для розрізнення двох однойменних тварин» [7, с. 213].

Часто зміна наголосу теж стає одним із засобів творення клички: гіпоніми Гнíдий, Кáштан, Мýндір, Кáзбек, ваконіми Крáса, Кóза («мало дає молока»), Рáба, Гнíда і Мáла, бик Мáлий (у цих говірках апелятиви наголошують гнʹідúǐ || гнʹідá, малúǐ || малá і т.д.), кіноніми Рáбко, Вýлкан, Лúмон, Нóра («риє нори»), хомʼячок Хóма та ін.

Частину кличок для домашніх тварин запропонували діти та під­літки, напр.: кінонім Дóбік, бо «так дитина вимовляла кличку Бóбік», ваконіми Вáвочка, бо «внук не міг вимовити Вáрочка», Зóська («кликали Цвóська, а хлопчик переробив на Зоську»), феліонім Ляпóтік («так внучка вимовляла Леопольд, тому й переназвали ко­та»), пор. використання жаргонізмів як твірних основ кличок: кіт Шмóня («завжди щось переносить», < шмон), хомʼяк Дрúхля («по­стійно спить», тобто дрúхне).

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Усі проана­лізовані способи творення кличок тварин використовують і для тво­рення дериватів-апелятивів, при цьому вони виявляють різну продук­тивність. Однак серед них існує і значна відмінність: усічення та усі­чення із суфіксацією розглядаємо як окреме словотворення зоонімів, що властиве ще варіантам власних особових імен, усічення ж апеля­тивів (мо || ме ‘можеʼ, тра || тре ‘требаʼ, хо ‘хочуʼ, сʹóдʹнʹі ‘сьогодніʼ, зáра ‘заразʼ та ін.) більшість дослідників кваліфікує як фонетичне явище.

Для творення апелятивів-десубстантивів у західнополіських го­вірках використовують 557 суфіксів [2, с. 237] ‒ для зоонімів 24, для апе­лятивів-адʼєктивів 177 суфіксів [2, с. 323] ‒ у зоонімії 25, для апеля­тивів-девербативів 348 [2, с. 429] ‒ у зоонімії 14, серед ономатопів-апелятивів виявлено 40 словотворчих суфіксів [2, с. 480] ‒ серед зооні­мів 8, що свідчить про безперечну вищу продуктивність та різно­ма­ніття деривації загальних назв. Нами не виявлено жодного суфікса, який би «спеціалізувався» лише на творенні зоонімів.

Такі студії над народними зоонімами з кожного регіону України дали б багато нового цікавого матеріалу.

Література

1. Абрамов Р. До проблеми фелінонімії як окремого підкласу ономастики / Роман Абрамов // Діалог мов – діалог культур. Україна і світ : ІІІ Міжна­род­на наукова Інтернет-конференція з україністики. München, –4. November 2012. – München – Berlin – Washington, D. C. : Verlag Otto Sagner, 2013. – S. 26–30.

2. Аркушин Г. Іменний словотвір західнополіського говору : монографія / Гри­горій Аркушин. ‒ Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун‑ту імені Лесі Українки, 2004. ‒ 764 с.
3. Бучко Д. Г. Словник української ономастичної термінології / Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова. ‒ Харків : Ранок – НТ, 2012. ‒ 256 с.
4. Кирилюк О. Л. Кінонімія в cучасній українській мові: принципи номінації та способи творення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» [Електронний ресурс] / О. Л. Кирилюк. ‒ Кіровоград, 2008. ‒ 20 с. – Режим доступу: http://www.disslib.org/kinonimia-v-suchasniy-ukrayinskiy-movi-pryntsypy-nominatsiyi-ta-sposoby-tvorennja.html].
5. Німчук В. В. Спостереження над словотвором іменника в говірці села Довге Іршавського району (Суфіксація) / В. В. Німчук // Наукові записки Ужгород­ського університету. ‒ Львів : Вид-во Львівського ун-ту ім. І. Я. Франка, 195 ‒ Т. ХVІ. ‒ С. 169‒192.
6. Словник зоонімів північно-західної України / упоряд. Г. Л. Аркушин. ‒ Луцьк : ПП Іванюк В. П., 201 ‒ 288 с.
7. Сюсько М. І. З народного джерела: карпатоукраїнський зоонімікон у контексті інших словʼянських (і несловʼянських) мов / М. І. Сюсько. ‒ Ужгород : Ґражда, 2011. ‒ 270 с.
8. Сюсько М. И. Способы и типы деривации в зоонимии : [учеб. пособие для спец. «Рус. яз. и лит.»] / М. И. Сюсько. ‒ К. : УМК ВО, 1989. ‒ 48 с.
9. Чучка П. П. Словʼянське і несловʼянське в зоонімії Закарпаття / П. П. Чучка // Тези доповідей VІ Української славістичної конференції (13‒18 жовтня 1964 р.). ‒ Чернівці, 1964. ‒ С. 36‒38.
10. Warchoł S. Kwestionariusz do badania zoonimii ludowej w Polsce / S. Warchoł // Rozprawy Slawistyczne. 8. ‒ Lublin, 1993. ‒ 247 s.
11. Warchoł S. Systemy zoonimiczne w językach słowiańskich / S. Warchoł // Rozprawy Slawistyczne. ‒ Lublin, 1996. ‒ 355 s.
12. Warchoł S. Słownik etymologiczno-motywacyjny słowiańskiej zoonimii ludowej. T. I‒V / S. Warchoł. ‒ Lublin, 2007‒2015.

References

1. Abramov R. Do problemy felinonimii yak okremoho pidklasu onomastyky / Roman Abramov // Dialoh mov – dialoh kultur. Ukraina i svit : III Mizhnarodna naukova Internet-konferentsiia z ukrainistyky. München, –4. November 2012. – München – Berlin – Washington, D. C. : Verlag Otto Sagner, 2013. – S. 26–30.
2. Arkushyn H. Imennyi slovotvir zakhidnopoliskoho hovoru: monohrafiia / Hryhorii Arkushyn. ‒ Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un‑tu imeni Lesi Ukainky, 2004. ‒ 764 s.
3. Buchko D. H. Slovnyk ukrayinskoyi onomastychnoyi terminolohiyi / D. H. Buchko, N. V. Tkachova. ‒ Kharkiv : Ranok – NT, 2012. ‒ 256 s.
4. Kyryliuk O. L. Kinonimiia v cuchasnii ukrainskii movi: pryntsypy nominatsii ta sposoby tvorennia avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukainska mova» [Elektronnyi resurs] / О. L. Kyryliuk. ‒ Kirovohrad, 2008. ‒ 20 s. – Rezhym dostupu: http://www.disslib.org/kinonimia-v-suchasniy-ukrayinskiy-movi-pryntsypy-nominatsiyi-ta-sposoby-tvorennja.html].
5. Nimchuk V. V. Sposterezhennia nad slovotvorom imennyka v hovirtsi sela Dovhe Irshavskoho raionu (Sufiksatsiia) / V. V. Nimchuk // Naukovi zapysky Uzhhorod­skoho universytetu. ‒ Lviv : Vyd-vo Lvivskoho un-tu im. I. Franka, 195 ‒ T. ХVI. ‒ S. 169‒192.
6. Slovnyk zoonimiv pivnichno-zakhidnoi Ukrainy / uporiad. H. L. Arkushyn. ‒ Lutsk : PP Ivaniuk V. P., 201 ‒ 288 s.
7. Siusko M. I. Z narodnoho dzherela: karpatoukrainskyi zoonimikon u konteksti inshykh slovianskykh (i neslovyanskykh) mov / M. I. Syusko. ‒ Uzhhorod : Grazhda, 2011. ‒ 270 s.
8. Syusko M. I. Sposoby i tipy derivatsii v zoonimii : [ucheb. posobiie dlia spets. «Rys. yaz. i lit.»]/ М. I. Syusko. ‒ K. : UMK VO, 1989. ‒ 48 s.
9. Chuchka P. P. Slovianske i neslovianske v zoonimii Zakarpattia / P. P. Chuchka // Tezy dopovidey VI Ukrainskoi slavistychnoi konferentsii (13‒18 zhovtnia 1964 r.). ‒ Chernivtsi, 1964. ‒ S. 36‒38.
10. Warchoł S. Kwestionariusz do badania zoonimii ludowej w Polsce / S. Warchoł // Rozprawy Slawistyczne. 8. ‒ Lublin, 1993. ‒ 247 s.
11. Warchoł S. Systemy zoonimiczne w językach słowiańskich / S. Warchoł // Rozprawy Slawistyczne. ‒ Lublin, 1996. ‒ 355 s.
12. Warchoł S. Słownik etymologiczno-motywacyjny słowiańskiej zoonimii ludowej. T. I‒V / S. Warchoł. ‒ Lublin, 2007‒2015.

Аркушин Григорий. Словообразование зоонимов северо-западной Украины. Среди имен собственных зоонимы составляют достаточно большую группу народной лексики, хотя уступают перед антропонимикой и топони­микой как в количестве номенов, так и по состоянию их изучения. Самая глав­ная причина этого то, что клички животных функционируют преимущественно в устном бытовом общении, поэтому для их изучения в первую очередь нужны фиксации с простонародной речи, а как раз их совсем немного. Этот пробел частично заполняет «Словарь зоонимов северо-западной Украины» («Словник зоонімів північно-західної України»), материалы которого и было использовано для исследования. Преобладающим способом в образовании кличек животных оказалась лексико-семантическая деривация, при помощи которой образовано 68% всех зоонимов словаря. Достаточно распространено и морфолого-синтак­сическое образование, в первую очередь субстантивация. Высокую производи­тельность обнаруживает суффиксация: для образования десубстантивов исполь­зованы 24 суффикса, деадъективов ‒ 25, девербативов ‒ 14, даже междометия становились образующей основой.

Для создания зоонимов использованы и менее распространенные способы: сложные номены, контаминация, редупликация, редеривация. По мотивам наиме­нования и по способам образования зоонимы ближе всего к антропонимам, прежде всего к прозвищам людей.

Ключевые слова: апелятив, оним, зоонимы, способы словообразования, субстантивация, суффиксация.

Arkushyn Hryhorii. Word Formation of Zoonyms of Northwestern Ukraine

Among proper names zoonyms constitute a fairly large group of dialectal vocabulary, receiving significantly less scholarly attention in comparison with anthroponymy and toponymy. One of the main reasons for that is the fact that pet names are mainly used in oral everyday speech, and for studying pet names, scholars need to work primarily with records of dialectal vocabulary usages. There are very few Ukrainian research papers on the topic. This gap is partially bridged by «Dictionary of Zoonyms of Northwestern Ukraine», the material of which was used for our research.

Lexico-semantic derivation has been found to be the prevailing way of pet names formation; by means of lexico-semantic derivation, 68% of all zoonyms included in the dictionary were formed. Morphological and syntactic derivation, particularly nominalization, is also quite common. Suffixation is also highly productive: 24 suffixes were used for the formation of desubstantivals, 24 suffixes – for the formation of deadjectivals, and 14 suffixes – for the formation of deverbatives. Even interjections served as derivational stems for pet names. Less common ways of word formation were also used for the formation of zoonyms, such as stem composition, contamination, reduplication, back formation.

In terms of their motivation and ways of word formation, zoonyms are most close to anthroponyms, particularly to nicknames that people have.

Key words: common name, proper name, zoonym, ways of word formation, nominalization, suffixation.