УДК 811.161.2’42

Юлія Васейко 

ЕКСТРАТЕКСТОВІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЕРТИКАЛЬНОГО КОНТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

 

У статті досліджено позатекстову природу вертикального контексту, кате­горії художнього твору, що насичує фактуальний, підтекстовий, концепту­аль­ний рівні прочитання екстратекстовою інформацією, співвідносною з націо­нальною й світовою культурами; з’ясовано внутрішню організацію, особливості вираження змістового потенціалу вертикальної площини, зумовлені її екстра­текстовою специфікою; визначено позатекстові детермінанти семантичного на­пов­нення вертикального контексту, проаналізовано його зв’язок з вітчизняною та світовою культурами; досліджено співвідношення української фонової ін­формації і вертикального контексту художнього твору; схарактеризовано за­со­би творення вертикальної площини (національно-маркована лексика, алюзивні номінації та цитати), визначено особливості їхньої структурної організації, опи­сано семантичні групи, вивчено функції, які вони реалізують у літературному творі; сформульовано умови адекватної перцепції екстратекстового змісту кате­горії; описано процес взаємодії вертикального контексту з фактуальним, під­текстовим, концептуальним рівнями прочитання художнього тексту й інди­віду­ально-авторською мовною картиною світу.

Ключові слова: вертикальний контекст, екстратекстова інформація, ім­плі­цитний зміст, культура (елітарна, побутова, традиційно-професійна), українська фонова інформація, національно-маркована лексика (реалія), алюзія, рівні про­читання художнього твору.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Вертикаль­ний контекст – семантико-функціональна категорія художнього тво­ру, що акумулює у своїй структурі екстратекстову інформацію – культурологічну (національно-марковану (українську) і загальнокуль­турну (співвідносну зі світовою культурою)), котрій притаманний ім­пліцитний спосіб вираження змісту [3, c. 73]. На відміну від горизон­тальної площини, яка формує поверхневий рівень сприйняття, верти­кальна бере участь у творенні глибинних сегментів, розширює смисло­ве наповнення художнього цілого за рахунок введення екстратексто­вих відомостей, джерелом котрих є історико-культурний національ­ний та світовий процеси.

У сучасному мовознавстві  аналіз категорій художнього тексту, незважаючи на тривалий період студіювання, залишається на часі.  Актуальним бачимо дослідження вертикалі літературного твору, що акумулює інформацію, подану в скомпресованій формі або ж імлі­цитно, яка доповнює фактуальний, підтекстовий, концептуальний рів­ні прочитання конотативними  позатекстовими відомостями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Категорії тексту ґрун­тов­но описані в наукових роботах І. Гальперіна [5], Т. Матвєєвої [8], А. Загнітка [6], А. Мамалиги [9] та ін. Вертикальний контекст, його зв’язок із культурою досліджували О. Ахманова [2], І. Гюббенет [2], Є. Ве­рещагін [4], В. Костомаров [4]. Стилістика декодування пред­ставлена в розвідках І. Арнольд [1], теорія контексту –  Г. Колшан­ського [7]. Проте, якщо фонова інформація, національно-маркована лексика, алюзивні одиниці були об’єктом окремих мовознавчих сту­дій, то їхнього цілісного аналізу як позатекстових детермінант і засо­бів творення вертикальної площини художнього твору в лінгвістиці бракує.  

Метою нашої праці є вивчення екстратекстової природи верти­кального контексту. Реалізація окресленої мети передбачає розв’я­зання таких завдань: визначити позатекстові детермінанти семан­тичного наповнення вертикальної площини, описати  структурну та смислову організацію, одиниці творення, функціональне наванта­ження вертикалі, зумовлені її екстратекстовою природою.

 Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Категорією, котра вносить у зміст  худож­нього твору інформацію, що безпосередньо не пов’язана з внутріш­ньотекстовою реальністю, акумулює у своїй семантичній структурі відомості про історію, матеріальну й духовну спадщину людства, на­сичує повідомлення екстратекстовими елементами елітарної, побу­то­вої, традиційно-професійної культур, є вертикальний контекст.

Українські  письменники  досить часто будують вертикаль своїх творів за  допомогою одиниць елітарної культури, подаючи в імлі­цитній формі інформацію про літературу, мистецтво, науку (Аполлон, Саваоф, Дон Кіхот, Нерон, «Наталка Полтавка», Нобель, Содом і Гоморра), уводячи матеріал прецедентних текстів (Głucho wszędzie, cicho wszędzie… Co to będzie, co to będzie? Адам Міцкевич (П. Куліш); ...Гарний письменник користується не тільки з власних думок, але й із думок своїх добрих знайомих. Ніцше (В. Підмогильний)). Такий вид вертикальної площини фіксуємо у Лесі Українки, В. Підмогильного, Л. Костенко та інших майстрів художнього слова.

Особливого національного колориту додають основним пред­мет­но-логічним змістовим ланцюгам елементи побутової культури україн­ців. Вертикальний контекст, що базується на вітчизняних народознав­чих реаліях (лісна мара,  нявка, Чумацький Шлях), є традиційним для  літератури ХІХ ст. Детермінованість українським лінгвокраїнознав­чим матеріалом характеризує вертикальну площину творів І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, А. Свидницького, П. Куліша та ін.

Зважаючи на те, що культура країни є визначником змістового наповнення вертикального контексту, можна говорити про на­ціо­наль­ну маркованість названої категорії, у структурі якої виділяємо наро­дознавчий сегмент, побудований за допомогою українських реалій.  Проте, оскільки культура – система,  відкрита для взаємовпливів і контактів, очевидним є факт існування у вертикальній площині ком­понентів, співвідносних із культурним простором інших етнічних спільнот. Найчастіше в українській художній літературі фіксуємо елементи культур сусідніх держав – Польщі, Росії (жовніри, коронний гетьман, креси, Претвіч, Шопен, Ягайло; Катерина, маніловщина, Пушкін, Чайковський), що об’єктивно зумовлено міжнаціональними контактами на різних рівнях: політичному, економічному, культурному.

 Потужним інформаційним джерелом є так звана «світова культу­ра». Відомості про елементи культури, котрі вплинули на еволюцію не тільки українського народу, а й людства загалом, активні компо­ненти тезауруса реципієнтів. Звісно, вони можуть бути представлені в більшому чи меншому обсязі, проте такі знання не є факуль­татив­ними, адже впливають на формування естетичного смаку у сприйма­ча, стимулюють його інтелектуальний розвиток. Отже, у структурі вертикального контексту на семіотичному рівні  виділяємо опозицію  інтер- та екстракультурних компонентів згаданої  площини тексту. Першу групу становлять реалії української матеріальної чи духовної культури; другу – елементи культурного процесу інших етносів, шир­ше –  світової культури. 

Детермінованість змістового наповнення вертикального контекст­ту культурою зумовлює особливе функціональне навантаження цієї категорії в структурі художнього твору. Завдання, які виконують  реа­лії, алюзивні номінації та цитати, мають виразне культурологічне за­барвлення. Типові для цієї змістової площини функції: пізнавальна або акумулятивна, креативна, інтерпретаційна, експресивна, імпре­сивна, емоційна реалізуються на матеріалі про історико-культурні особливості розвитку українського народу. Така інформація впливає на внутрішньотекстову реальність, а також на особу реципієнта, стає джерелом нових знань, актуалізує попередньо засвоєні, викликає певні емоції, почуття.

  Вертикальний контекст виконує названі функції у повному обся­зі за умови, що читач володіє необхідними вітчизняними фоновими відомостями, які становлять соціально-культурний фон сприйняття, є спільними знаннями адресанта й адресата. Письменник будує верти­кальну площину художнього твору на основі фонової інформації,  котра є активним компонентом його тезауруса. Він розраховує, що читач володіє відомостями про реалії побуту, політичного, економіч­ного життя країни, знає специфіку менталітету народу, сприймає націо­нальні символи. Як і категорія фонової інформації, вертикальний кон­текст реагує на зміни, що відбуваються в процесі розвитку україн­ської спільноти, є у певному розумінні індикатором актуальності тієї чи тієї реалії.  Не всі фонові елементи беруть участь у формуванні вер­тикальної площини. Автори будують останню на основі фактів, явищ, які мали непересічне значення, відіграли особливу роль в житті нації. 

Засобами творення вертикального контексту художнього твору є національно-марковані лексеми (реалії) та алюзивні номінації й цита­ти. Ці одиниці експліцитно представлені на денотативному рівні, проте тлумачення їхнього змісту відсутнє. Автор не подає детальної інформації, бо розраховує, що читач нею володіє. 

Українські реалії формують ділянки вертикального контексту, котрі характеризує народознавче забарвлення. У структурі націо­нально-маркованої лексики, крім власне лінгвальної, є виразна куль­турологічна семантика, завдяки якій ця група слів стає джерелом предметного-логічної інформації про особливості української мате­ріальної та духовної культури і конотативно-асоціативної, що буду­ється на традиційних уявленнях, порівняннях, асоціаціях. Верти­кальна площина враховує обидва види інформації. Якщо перша доповнює матеріал фактуального рівня, то друга формує імпліцитний зміст твору, бере активну участь у створенні підтексту.

Класифікація українських реалій є досить об’ємною. Вона охоп­лює номени зі сфери політичного (Гетьманщина, тризуб, Централь­на рада), економічного (магістрацькі ґрунти, поденне, розверстка), релігійного (Києво-Печерська лавра, Петро Могила, Перун), культурно-мистецького життя («Кобзар», Т. Шевченко), реалії природи  країни (мальва, рута-м’ята, чорнобиль), топонімічні назви і етноніми (Дні­про, гуцули, Поділля, поліщуки, Україна). Не всі компоненти націо­нальної мовної картини світу мають однакову значущість. Виріз­няємо ключові реалії, детермінанти української історії,  народ­ної мен­тальності (бандура, Берестечко, Б. Хмельницький, Ярослав Мудрий, калина, Київська Русь, кобза, козак та ін.). Автори, увівши у верти­кальний контекст такі одиниці, надають окремим сегментам гори­зонтальної площини символічного звучання, створюють відповідний емоційний фон сприйняття. 

Реалії – компонент вертикального контексту, імпліцитний зміст якого досить легко розкодовується реципієнтом. Пояснюємо це тим, що семантичне поле цих одиниць побудоване на позатекстовій інфор­мації, котра співвідносна з вітчизняною історією, культурою. Біль­шість відомостей  хрестоматійні. Такі фонові знання є активними в тезаурусі читача, оскільки до них він звертається в різних життєвих ситуаціях.

Сектор вертикального контексту, який твориться за допомогою алюзивних номінації чи цитат, важчий для сприйняття, акумулює екстратекстову інформацію, співвідносну також з іншими культуро­логічними системами, найчастіше світовою класикою ( ...позбавляємо вас сану і життя, як Іуду Скаріота (О. Довженко); ...як у того Нуми тая німфа Єгерія (Т. Шевченко); Скажи мені, яку ідею скриня та ховала, що звалася за життя Луї Капет? (Леся Українка)). Для тлу­мачення алюзій необхідними є спеціальні знання.

 Алюзивні номінації та цитати беруть активну участь у форму­ванні соціально-історичного та філологічного вертикального контексту, дають змогу подати повніший опис факту, явища, об’єкта через спів­віднесення із загальновідомими біблійними, міфологічними, історич­ними, мистецькими реаліями. Завдяки інформації, котру акумулює позатекстовий знак, до якого відсилає читача автор художнього тво­ру, відбувається розширення історико-культурного контексту, процес прирощування змісту екстратекстової площини до інтертекстової.

Детермінованість алюзії поза- та внутрішньотекстовою реальністю зумовлює специфіку її структурно-семантичної організації. У складі алюзії виділяємо два компоненти. Перший акумулює інформацію прототексту (оригіналу). Це первинне значення алюзивного знака, воно формує його глибинний рівень. Другий компонент побудований на основі фактуального матеріалу, асоціацій тексту, у якому функціо­нує алюзія. Синтезована семантика двох компонентів утворює семан­тичне поле алюзивної номінації чи цитати.

Незважаючи на високий рівень компресії тих відомостей, які аку­мулюють алюзії, вони є важливими асоціативними, емоційними, експре­сивними компонентами змістової структури всього художнього твору, що більшою чи меншою мірою можуть впливати навіть на особливості розвитку сюжетно-композиційних ліній. Тому введення алюзивних но­мінацій чи цитат, створення в такий спосіб тематичного поля верти­кального контексту приводить до відповідних трансформацій семан­тики тексту на всіх рівнях прочитання літературного твору, почи­наю­чи від увиразнення темпорального простору фактуального рівня й закін­чуючи збагаченням підтекстового та символізацією концептуального.

 Крім цього, через алюзію встановлюється діалог між текстом₁ (протекстом) і текстом₂ (художнім твором), тобто відбувається про­цес взаємодії елементів культури минулого та сучасного, що своєю чергою надає літературному твору поліфонічного звучання, розширює його хронотоп, створює можливість різнопланової інтерпретації.

Інформацію про певні  реалії, алюзивні номінації чи цитати  реци­пієнт може сприйняти по-різному: повністю декодує імпліцитний сектор, частково розкриє його значення, семантика елемента зали­шиться зашифрованою, оскільки читач не розуміє зміст вертикаль­ного знака. Успіх в інтерпретації вертикального контексту залежить від рівня відомості інформації про той чи той його компонент. Окремі елементи історико-культурного процесу є загальновідомими. Знання про них представлені в тезаурусі пересічного читача, такого, який має середній рівень інтелектуального розвитку. Ця інформація є доступ­ною, її легко можна знайти в додаткових джерелах. Проте інколи ав­тори вдаються до використання компонентів вертикального кон­тексту, які є вузькоспеціалізованими, мали спорадичний характер функціонування. Здебільшого їх характеризує низький рівень деко­ду­вання. Тому вирізняємо протиставлення розкодований/нерозкодований  елемент вертикального контексту, що базується на опозиції доступ­нос­ті/недоступності інформації про окремий компонент вертикальної площини.

Щоб екстратекстовий зміст реалій та алюзій був інтерпретований, реципієнтові необхідно скористатися кодовою системою автора, по­будованою на основі відомостей, отриманих у результаті індиві­дуального й колективного практичного досвіду, детермінована поза­лінгвальними чинниками. Якщо адресант і адресат володіють при­близно однаковим обсягом знань, тобто перебувають у відносній рів­ності щодо оперування інформацією з галузі історії та культури, то процес сприйняття вертикальної площини не викликатиме труднощів, читач розкриє імпліцитний зміст реалій, алюзивних номінації і цитат.

Перцепція вертикальної площини дуже важлива для реалізації змістового потенціалу всіх рівнів прочитання художнього твору, адже названа категорія взаємозв’язана з фактуальним, підтекстовим та кон­цептуальним матеріалом.

На денотативному рівні експліцитно представлені одиниці верти­кального контексту. Їхній імпліцитний компонент розширює факту­альну інформацію, додає певні темпоральні, локативі, соціальні ха­рак­теристики, які переважно формують периферійні ділянки семан­тичного поля. Проте найповніше використовується прихований зміст реалій та алюзій саме за створення підтекстового й концептуального рівнів. Вертикальний контекст не лише генерує появу конотативних  інформаційних ланцюгів, а й бере активну участь у формуванні концептів, які становлять глобальний зміст художнього твору.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, вертикальний контекст –  категорія тексту, котра організує семантич­ний простір твору, підвищує його інформативність за рахунок уве­дення екстратекстових відомостей із національного та світового історико-культурних процесів, що взаємодіючи з інтертекстовими, розширюють змістове наповнення тексту, сприяє його цілісності, є засобом зв’язку між усіма рівнями прочитання художнього твору. Перспективою дослідження є більш ґрунтовне вивчення ролі преце­дентних текстів у формуванні вертикальної площини.

Література

1. Арнольд И. В. Стилистика декодирования / И. В. Арнольд. – Л. : ЛГПИ, 1974. –  156 с.
2. Ахманова О. С. «Вертикальный контекст» как филологическая проблема / О. С. Ахманова, И. В. Гюббенет // Вопросы языкознания. – 1977. – № 3. – С. 47 – 54.
3. Васейко Ю. С. Природа взаємодії інформації вертикального контексту і під­тексту художнього твору / Ю. С. Васейко // Семантика мови і тексту: Мате­ріали ХІ Міжнародної наукової конференції. – Івано-Франківськ, 2012. – С. 73 – 75.
4. Верещагин Е. М. Лингвострановедческая теория слова / Е. М. Верещагин, В. Г.  Костомаров. – М. : Рус. яз., 1980. – 320 с.
5. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Галь­перин. – М. : Наука, 1981. – 139 с.
6. Загнітко А. П. Актуальні проблеми текстової лінгвістики: закономірності внутрішньотекстової організації /  А. П. Загнітко // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. – Донецьк : ДонДУ, 1999. – Вип. 5. – С. 94–111.
7. Колшанский Г. В. Контекстная семантика / Г. В. Колшанский. – М. : Наука,  1980. – 149 с.
8. Матвеева Т. В. Функциональные стили в аспекте текстовых категорій / Т. В. Матвеева. – Свердловск : Изд-во Уральского ун-та, 1990. – 170 с.
9. Різун В. В. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації / В. В. Різун, А. І. Ма­малига, М. Д.Феллер.  – К.:  Київ. ун-т, 1998. –  336 с.

References

1.     Arnold I. V. Stilistika dekodirovaniia / I. V. Arnold. – L. : LHPY, 1974. –  156 s.

2.     Akhmanova O. S. «Vertikalnyi kontiekst» kak filologichieskaia probliema / O. S. Akhmanova, I. V. Giubbieniet // Voprosy yazykoznaniia. – 1977. – № 3. – S. 47–54.

3.     Vaseiko Yu. S. Pryroda vzaiemodii informatsii vertykalnoho kontekstu i pidtekstu khudozhnoho tvoru / Yu. S. Vaseiko // Semantyka movy i tekstu: Materialy XI Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii. – Ivano-Frankivsk, 2012. – S. 73–75.

4.     Vierieshchagin Ye. M. Lyngvostranoviedchieskaia teoriia slova / Ye. M. Vie­rieshchagin, V. H.  Kostomarov. – M. : Rus. yaz., 1980. – 320 s.

5.     Halpieryn I. R. Tiekst kak obiekt lingvistichieskogo issledovaniia / I. R. Halpierin. – M. : Nauka, 1981. – 139 s.

6.     Zahnitko A. P. Aktualni problemy tekstovoi linhvistyky: zakonomirnosti vnutrishnotekstovoi orhanizatsii / A. P. Zahnitko // Linhvistychni studii : zb. nauk. prats. – Donetsk : DonDU, 1999. – Vyp. 5. – S. 94–111.

7.     Kolshanskii G. V. Kontiekstnaia siemantika / G. V. Kolshanskii.– M. : Nauka,  1980. – 149 s.

8.     Matvieieva T. V. Funktsionalnyie stili v aspiektie tiekstovykh kategorii / T. V. Matvieieva. – Svierdlovsk : Izd-vo Uralskogo un-ta, 1990. – 170 s.

9.     Rizun V. V. Narysy pro tekst. Teoretychni pytannia komunikatsii / V. V. Rizun, A. I. Mamalyha, M. D. Feller.  – K. :  Kyiv. un-t, 1998. –  336 s.

Васейко Юлия. Экстратекстовые детерминанты смысловой орга­ни­зации вертикального контекста художественного произведения. В статье исследована внетекстовая природа вертикального контекста, категории худо­жественного произведения, которая насыщает фактуальный, подтекстовый, концептуальный уровни прочтения экстратекстовой информацией, соотноси­тельной с национальной и мировой культурами; охарактеризовано внутреннее строение, особенности выражения смыслового потенциала вертикальной плос­кости, обусловленные ее внетекстовой природой; определенны экстратекстовые детерминанты семантического наполнения вертикального контекста, проана­ли­зирована его связь с отечественной и мировой культурой; исследовано соот­ношение украинской фоновой информации и вертикального контекста худо­жественного произведения; охарактеризованы средства создания вертикальной плоскости (национально-маркированная лексика, алюзивные номинации и цитаты), определены особенности их структурной организации, описаны семан­тические группы, изучены функции, какие они реализуют в литературном произведении; сформулированы условия адекватной перцепции содержания ка­тегории; описан процесс взаимодействия вертикального контекста из фактуаль­ным, подтекстовым, концептуальным уровнями прочтения художественного текста и индивидуально авторской языковой картиной мира.

Ключевые слова: вертикальный контекст, экстратекстовая информация, имплицитный смысл, культура (элитная, бытовая, традиционно-профессио­нальная), украинская фоновая информация, национально-маркированная лек­сика (рони), аллюзия, рони прочтения художественного произведения.

Vaseiko Yuliia. Extratext determinants of vertical context semantic in the artwork. Extratext nature of vertical context, category of artwork, which adds  factual, implicated, conceptual levels of reading by extratext information, that is correlative with national and world cultures, is investigated in this article; internal structure, features of expression of semantic potential of vertical context, that are stipulated by its extratext nature, are analyzed; main extratext determinants of the semantic of vertical context, its connection with a domestic and world culture are determined; correlation of Ukrainian background information and vertical context of artistic work is studied; units of creation of vertical context (the words of national meanings, allusion - nominations and quotations), the features of their structural organization are certained, semantic groups are described, their main functions in artwork are studied; conditions for adequate perception of vertical context are analyzed; the process of co-operation of vertical context with factual, implicated, conceptual levels of reading of artwork and an individually author’s linguistic picture of the world are determined.

Key words: vertical context, extratext information, implication meaning, culture (elite, domestic, traditionally-professional), Ukrainian background information, the words of national meanings, allusion, informational levels of the artwork.