УДК 811.161.2’367.332.7’367.5

Тетяна Масицька

 ІНТЕНЦІЙНА СТРУКТУРА РЕЧЕННЯ

У статті досліджено проблематику інтенційної структури речення. Інтенцію визначено як здатність предиката  створювати певну кількість  функційно-залежних позицій для заповнення  їх  семантичними компонентами. Інтенційна структура речення створена на підґрунті  інтенційної структури предиката як центрального компонента речення. Інтенційну структуру предиката формують складові, що визначені його релятивною семантикою. Інтенційний аналіз струк­тури речення спрямований на розгляд реченнєвих конструкцій, які сформо­вані з семантично залежних компонентів. Вказано, що головну роль в утворенні інтенційної структури речення відіграють семантичний предикат і суб’єкт. Позиція предиката у побудові інтенційної структури речення є визна­чальною. Основу цієї структури становить залежність суб’єкта від предиката. У первин­них позиціях компоненти інтенційної структури речення  найчастіше тотожні           з членами речення формально-синтаксичної структури.

Ключові слова: інтенція, інтенційна структура речення, залежність,  пре­дикат, залежні компоненти речення.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Складна при­рода структури речення, система його компонентів, закономірності їхнього зв’язку та взаємодії продовжують перебувати в колі заці­кавлень мовознавців-теоретиків. У сучасних лінгвістичних студіях, що розкривають проблематику структури речення, можна виокре­мити чітко окреслені напрями досліджень формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної, власне-семантичної та комунікативної структур речення. З’ясування особливостей інтенційної структури речення належить до важливих проблем синтаксичної теорії речення, оскільки аналіз взаємодії семантичних компонентів дозволить гли­боко пізнати природу реченнєвих конструкцій різного типу, виокре­мити се­ман­тично залежні компоненти та встановити особливості їхньої  залеж­ності від предиката.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику типо­логії речень та їхніх структурних компонентів досліджували                      Й. Ф. Андерш [1; 3], І. Р. Вихованець [5; 6], А. П. Загнітко [9], К. Г. Го­роденська [8], Н. І. Іваницька [10], М. Я. Плющ [15], М. В. Мірченко [12], К. Ф. Шульжук [17], О. Г. Межов [11] та інші мовознавці. Однак, враховуючи концепцію граматики залежностей, важливо спрямувати увагу на інтенційну структуру речення, визначити закономірності її утворення та виявити залежні семантичні компоненти реченнєвої структури.

Мета і завдання статті. Мета нашого дослідження – з’ясувати особли­вості інтенційної структури речення, визначити її особливості та семантичний склад компонентів. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі питання: 1) схарактеризувати особливості інтенційної структури речення; 2) встановити основу інтенційної структури речення; 3) окреслити необхідні компоненти інтенційної структури речення.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Інтенцію визначаємо як здатність пре­диката створювати певну кількість залежних функційно-семантичних пози­цій для заповнення їх семантичними компонентами. Й. Ф. Андерш в інтенційній структурі розрізняє учасників дії чи стану: агенс (носій дії), пацієнс (пасивний учасник ситуації, наприклад, об’єкт дії, носій стану), локатив, інструмент, адресат. Дослідник виокремлює ліву і праву інтенції – першу пов’язує з активними учасниками дії (агенс), другу – з пасивними учасниками дії (пацієнс, адресат) [2, с. 207]. Інтенційна структура речення характеризує взаємодію семантичних компонентів. Вони організовані в ній на певній ієрархічній основі, яка визначена рангом семантичних компонентів (суб’єкт, об’єкт, адресат, інструменталь, локатив).

Інтенційний аналіз структури речення спрямований на розгляд реченнєвих конструкцій, що сформовані  з семантичних компонентів. Головна роль в утворенні інтенційної структури речення належить семантичному предикату і суб'єкту. Основу цієї структури становить залежність суб'єкта від предиката, яка визначає співвіднесення змісту речення з дійсністю. Залежності між компонентами  спостерігаємо в кожній інтенційній структурі. Під впливом «відмінкової граматики» семантична структура речення пов’язана зі структурою ситуації. Семантичну структуру речення характеризують як сукупність відно­шень між предикатом і його аргументами [5, с. 125]. Як підкреслює  Й. Ф. Андерш, такий підхід до вивчення синтаксичної семантики є перспективним, але при цьому не слід забувати, що відображення в реченні як одиниці мови і мовлення позамовних фактів є склад­ним процесом і не завжди є однознач­ним. Це свідчить про те, що мовна семантична структура (у дано­му разі – інтенційна структура речення) і структура ситуації мо­жуть і не співпадати, наприклад, речення: Дощ розмив дорогу і Дощем розмило дорогу є тотожними, оскільки відображають той самий факт, але мають різні семантичні структури, пор. агенс – дія – пацієнс та інструмент/агенс – дія – пацієнс (реалі­зуючись іменником у формі орудного відмінка, агенс набуває озна­ки інструментальності). З цього прикладу видно, як мовні засоби (від­мінкові форми, морфолого-синтаксичне оформлення предиката) вно­сять корективи в структуру ситуації, відповідно трансформуючи її в се­мантичні структури речення [1, с. 12]. Розгляд інтенційної структу­ри речення необхідно здійснювати з обов’язковим урахуванням типу предиката, його семантики, від якої залежить кількість учасників дії та їхній рольовий статус. Зокрема, різна семантика предиката зумовлює відмінність між семантичними компонентами в інтенційній структурі, пор.: ... конструктор будує літак ... (О. Гончар) і Костя часто хворіє (В. Винниченко). У першому реченні інтенційна струк­тура охоплює агенса і дію, у другому – носія стану і стан.

Й. Ф. Андерш слушно вказує: «Майже всі дослідники, які займа­ються питаннями синтаксичного моделювання речення, погод­жуються з тим, що модель речення (структурний мінімум, структурна основа, структурна схема) повинна включати мінімальну кількість консти­тутивних компонентів. Однак питання про те, які компоненти слід включати в структурну модель речення, залишаються нерозв’яза­ними» [1, с. 17]. Дотримуючись поширеної в сучасній функційній гра­матиці п’ятикомпонентної системи частин мови [7], услід за І. Р. Ви­хованцем у побудові інтенційної структури виділяємо дві частини мови – дієсло­во та іменник. Ці частини мови слід вважати централь­ними, оскільки саме вони формують переважну більшість речень. На цю типову особливість вказує залежність: позицію предиката за­ймає дієслово (або інші слова зі значенням дії або стану), а позицію син­таксеми (синтаксем) – іменник. Тому дієслово та іменник є необхід­ними компонентами інтенційної структури речення. Із формально-синтаксичного погляду дієслово та іменник виступа­ють головними членами речення – присудком і підметом. За своїми можливостями дієслово займає визначальну позицію у побудові висло­влень і тому стає найцентральнішим членом речення. Воно вказує як на мо­дально-часові характеристики речення, так і на синтаксемний склад простих семантично елемента­рних реченнєвих конструкцій як основних інтен­ційних структурних схем речення. Залежність групує семантично елементарні речення у класи з їхніми відмін­ними інтенційними структурами. Встановлення і опис моделей речення певної мови в їх­ніх системних взаємозв’язках є проблемним питанням, оскільки, на дум­ку О. І. Москальської «... виявити кінцевий інвентар моделей ре­чення відповідної мови означає дати синтаксису таке ж ясне розу­міння його структурних одиниць, їхніх типів і сфери функціону­вання кожної з них, яке давно має в своєму розпорядженні морфологія, що твердо знає, якими структурними типами і підтипами слів і якими фор­моутворювальними засобами володіє відповідна мова» [13, с. 21–22].

Інтенційна структура речення створена на підґрунті  інтенційної структури предиката як центрального компонента речення. Інтен­ційну структуру предиката формують складові, що визначені його релятивною семантикою. Й. Ф. Андерш вважає: «При визначенні типів простого речення доцільно використати досягнення теорії валентно-інтенційного моделювання, яке передбачає встановлення репертуару структурних моделей і опис їх семантичних реалізацій, розрізнення вихідних і похідних структур, з’ясування диференційних ознак при порівнянні функціонування простих речень у слов’янських мовах. При з’ясуванні диференційних ознак при порівнянні функ­ціонування простих речень у слов’янських мовах слід брати в увагу, на нашу думку, те,  як в цих умовах виражається суб’єктність, деагентність, володіння»  [3, с. 21]. Проте, на нашу думку, не  варто об’єднувати валентність та інтенцію. Адже дві теорії, маючи на меті дослідження сполучуваності предикатів з іншими непредикатними одиницями, мають багато відмінного у визначенні особливостей  пре­дикатно-синтаксемного складу речення. Основою теорії валентності є поділ предикатів на групи за числом необхідних синтаксем. Однак теорія валентності не характеризує семантичну функцію цих син­таксем. Теорія інтенції спрямована на визначення залежних семан­тичних компонентів реченнєвої структури. Теорія інтенції має багато спільного з теорією валентності. Обидві теорії підкреслюють визна­чальну роль предиката у формуванні елементарної структури ре­чення. Однак теорія інтенції і теорія валентності  відмінні за напрям­ком характеристики граматичних явищ у реченнєвих конструкціях.

На думку Н. Г. Ніколаєвої, «Специфіка дослідження властивостей сполучення у теорії інтенції полягає у визначенні орієнтованості дієслівної дії на вихідну субстанцію і субстанцію мети, а також в установленні найнеобхідніших обставинних характеристик. За наяв­ністю/відсутністю цих субстанцій у реченні і визначається так звана «інтенційна цінність» дієслів, причому орієнтованість на ви­хідну субстанцію визначається як «інтенція зліва» /←V/, а на субстанцію мети – «інтенція справа» /V →/» [14, с. 15].  Розглядаючи дієслівні предикати мовлення, дослідниця виділяє три підгрупи дієслів: 1) дієслова, що мають інтенцію зліва /←V/; 2) дієслова, що мають двобічну інтенцію / ←V→ /; 3) дієслова, що мають інтенцію зліва і подвійну інтенцію справа /←V→ →/ і вказує на найнеобхідніші для повної реалізації дієслівного значення обставинні характеристики: темпоральні, інтенсивності, способу дії, причини, просторової локалізації  [14, с. 15–16]. Таке трактування засвідчує, що інтенційна структура речення є його обов’язковою характеристикою.

Компоненти інтенційної структури речення – суб’єкт, який має семантичні варіації (агенс, носій дії чи процесу або стану) найчастіше знаходить реалізацію у формально-синтаксичній структурі речення в позиції підмета, пацієнс – додатка та ін. У первинних позиціях компоненти формально-синтаксичної та інтенційної структур речення найчастіше тотожні. Досліджуючи чотири яруси структури речення в їхньому співвідношенні «зміст-форма», подібні міркування висловив І. Р. Вихованець: «...у реченнях Хлопець прочитав книгу і Книга прочитана хлопцем маємо тотожну власне-семантичну структуру діяч + предикат дії + об’єкт і відмінну семантико-синтаксичну струк­туру: у першому реченні компонент семантеми і компоненти-син­таксеми якісно і кількісно збігаються, тоді як у другому реченні компоненти-семантеми і компоненти-синтаксеми мають різний ха­рактер: переміщення семантем із первинних формально-граматичних позицій зумовило появу синтаксем, що супроводжуються додатко­вими порівняно з семантемами семантико-синтаксичними відтінками, а тому синтаксеми в реченні Книга прочитана хлопцем кваліфі­куються так: об’єкт-носій ознаки  +  компонент дії-стану + діяч» [5, с. 126]. Цілком слушною вважаємо думку Й. Ф. Андерша:  «Логіко-семан­тичний аналіз структури реальної ситуації дозволяє встановити гло­бальну еквівалентність граматично по-різному оформлених фраз, але тільки семантичний аналіз синтаксичної структури речення здатний уточнити їх семантичні структури і відмінності між ними» [1, с. 14]. Компоненти інтенційної структури речення корелюють із членам речення як репрезентантами формально-граматичної будови речення, тому й можна стверджувати, що, наприклад, агенс найчастіше зреалізований в позиції підмета тощо. За переконливими висновками А. П. Загнітка, «... такий вияв можна з певністю назвати первинним для певної національної мови, оскільки він відображає усталену модель сприйняття об’єктивної дійсності та відповідну інтерпре­та­цію. Вторинний вияв певної семантичної ролі засвідчує некореля­тивність семантичної структури речення і його формально-синтак­сичної організації, пор.: Вітром віднесло від берега рибальські човни (другорядний член речення вітром з логіко-семантичного погляду характеризується як агенс, а з семантико-синтаксичного – як аген­тивний інструмент). Це уможливлює встановлення інваріантних та варіантних репрезентацій тієї чи іншої семантики» [9, с. 598]. Отже, можна стверджувати, що перетворення вихідних речень у похідні не порушує їхньої логіко-денотативної основи, а тільки призводить до суттє­вих відмінностей у інтенційних структурах. 

Інтенційний потенціал характеризує  предикат у системі мови, у мов­ленні йому властива повна або часткова реалізація. Не реалізовані у мов­ленні позиції мають факультативне вираження. Зважаючи на ін­тенційні властивості предиката, легко визначити мінімальні реченнєві структури. Включення до мінімальних реченнєвих конструкцій залежних субстанційних компонентів утворює інтенційні структурні схеми, за якими можна сформувати мінімальні, але цілком семан­тично достатні в інформативному плані речення. Чітке розуміння інтенційної структури речення не  допускає утворення неосмислених структур типу:  Студент вивчив. Я пишу. Сестра дає. Такі реченнєві конструкції властиві прихильникам концепції, яка включає в струк­турну схему речення лише головні його члени, пор.: «Поширюючі члени не входять до складу структурної схеми речення» [16, с. 90]. Для інформативної довершеності ці речення потребують компо­нен­тів, які визначає залежність, напр.: Студент вивчив аксіому. Я пишу листа ручкою. Сестра дає книжку братові. Подібні міркування висловлюють Ф. Данеш, який зауважує: «Важко обґрунтувати, чому основою осмислених речень слід уважати  фрагменти типу Karel tušil або Hra připadá, а не  Karel tušil neznáze. Hra připadá naivni. Прийнятнішою є думка, що ядро синтаксичного репертуару мови конституює набір моделей для таких речень, з яких потім можна легко вивести інші» [14, с. 62] та Й. Ф. Андерш, який є прихильником валентно-інтенційної моделі речення [1]. Таке розуміння моделі ре­чення, на думку вченого «... має свої теоретичні і практичні переваги. ... воно дозволяє адекватніше й повніше описати типологію речень певної мови <∙∙∙>  знання кінцевого набору моделей речення і їх мо­дифікацій становить необхідну передумову спілкування між мовцем і слухачем і, з цього погляду, є таким же важливим, як і знання, наприклад, моделей словозміни» [1, с. 18]. На нашу думку, інтенційна модель речення має бути побудована з урахуванням потенційних властивостей предиката, зумовлених його семантикою, яка може бути самодостатньою або самонедостатньою, тобто може потребувати або не потребувати для реалізації значення залежних компонентів. Здат­ність предиката мати функційні позиції для заповнення їх залежними компонентами має для семантичного моделювання речення важливе значення, оскільки від ознакового компонента залежить якою буде інтенційна структура речення, які залежні компоненти будуть функ­ціонувати у цій структурі, і як вони будуть представлені у семан­тичному плані. Інтенційна структура речення виражає сукупність залежностей між компонентами речення, відображених у реченнєвих структурах. Такі відношення варто диференціювати: 1) агенс – дія;              2) носій процесу – процес; 2) носій стану – стан;  3) дія – інструмент, 4) агенс – дія – пацієнс; 5) агенс – дія – пацієнс – інструменталь  та ін.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, інтенційну структуру речення формують предикат і залежні від нього компоненти. Інтенційна структура речення вказує на взаємодію се­мантичних компонентів реченнєвої конструкції.  На тип інтенційної структури речення впливає семантичний потенціал предиката, від якого залежить кількість компонентів речення. Інтенційна структура речення є основою для утворення реченнєвих моделей і  формування похідних реченнєвих конструкцій. Подальші наукові розвідки пе­редбачають детальний аналіз залежних компонентів інтенційної структури речення.

Джерела та література

1. Андерш Й. Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в  зістав­ленні з українською : [монографія]  / Й. Ф. Андерш. – К. : Наук. думка, 1987. – 191с.

2. Андерш Й. Ф. Інтенція / Й. Ф. Андерш // Українська мова: Енциклопедія : [1797 статей] / [редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. – К. :  «Українська енциклопедія», 2000. – С. 207.

3. Андерш Й. Типологія простого слов’янського речення і український мовний матеріал / Йосип Андерш // Ucrainica І. Současná ukrajinistika problémy jazyka, literatury a kultury. K 65. narozeninám рrof. Josefa Anderše. Sborník článků.2. Olomoucké sympozium ukrajinistů 26.-28. srpna 2004. – Olomouc : Univerzita Palackého v Olomouci, 2004. – S. 21–25.

4. Danes F. Větné vzorce v  ceštine / F. Danes,  Zd. Hlavsa a kol. – Praha : Academia, 1981. – 270 s.

5. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення : [монографія]    /    Вихованець І. Р.,  Городенська К. Г., Русанівський В. М. – К. : Наук. думка, 1983. – 219 с.

6. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті : [мо­нографія]  / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1988. – 256 с.

7. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови : [академ. грама­тика української мови] / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська; [за ред. чл.-кор. НАН України Івана Вихованця]. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 398, [2] с. 

8. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць : [монографія] / К. Г. Го­роденська. – К. : Наук. думка, 1991. – 192 с.

9. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Син­таксис :  [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. – 992 с.

10. Іваницька Н. Л.  Нариси із синтаксису української мови : [посібник для сту­дентів-філологів] / Н. Л. Іваницька. – Вінниця : ВДПУ, 2011. – 183 с.

11. Межов О. Г.  Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць: [монографія] / О. Г. Межов / [відп. ред. І. Р. Вихованець]. –  Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 464 с.

12. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] /  М. В. Мірченко / [відп. ред. І. Р. Вихованець]. – [Вид. 2-ге, переробл.] – Луцьк: РВВ «Вежа» ВДУ ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.

13. Москальская О. И. Проблемы системного описания синтаксиса : На мате­риале немецкого языка : [монография]  / О. И. Москальская. – М. : Высш. шк., 1974. – 156 с.

14. Ніколаєва Н. Г. Семантико-синтаксична організація речень з дієслівними предикатами мовлення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Н. Г. Ніколаєва ; Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2003. – 27 с.

15. Плющ М. Я. Словоформа у семантично елементарному та ускладненому реченні : [вибрані праці] / М. Я. Плющ. – К.: Вид-во Національного педагогічного ун-ту імені М. П. Драгоманова, 2011. –  362 с.

16. Русская грамматика : в 2 т. / [под  ред. Н. Ю. Шведовой]. – М. : Наука, 1980. – Т. 2 : Синтаксис. – 709 с.

17. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – 408 с.

Масицкая Татьяна. Интенциональная структура предложения. В статье исследовано проблематику интенциональной структуры предложения. Интенцию определено как способность предиката создавать определенное количество функционально-зависимых позиций для заполнения их семан­тическими компонентами. Интенциональная структура предложения создана на основе интенциональной структуры предиката как центрального компонента предло­жения. Интенциональную структуру предиката формируют составля­ющие, определены его релятивной семантикой. Интенциональный анализ струк­туры предложения направлен на рассмотрение конструкций, которые сформи­рованы семантически зависимыми компонентами. Определено, что главную роль в об­разовании интенциональной структуры предложения играют семан­тический предикат и субъект. Позиция предиката в построении интен­циональ­ной струк­туры предложения является определяющей. Основу этой структуры составляет зависимость субъекта от предиката. В первичных позициях компоненты интен­циональной структуры предложения чаще тождественны с членами предло­жения формально-синтаксической структуры.

Ключевые слова: интенция, интенционный структура предложения, за­виси­мость, предикат, зависимые компоненты предложения.

Masytska Tetiana. Intentional structure of the sentence. The problems of intentional structure of the sentence were explored in this article. Intention was defined as the ability to create a number of predicate dependent functional-semantic position to fill their semantic components. Intentional structure of the sentence was created  on the base of intentional structure of predicate as a central component of the sentence. Intentional structure was forming by predicate specified by its relational semantics. Intentional analysis of the sentence structure was directed to the structures, which were formed with semantic dependent components. Was indicated that the semantic predicate and subject played the main role in the formation of intentional structure of the sentence. Position of the predicate  in building intentional sentence  of the structure is crucial. The basis of this structure was dependent on the subject of the predicate. Components of the intentional structure of the sentence in primary positions often were identical with members of offers formal syntactic structure.

Key words: intention, intentional structure of the sentence, dependency, predicate, dependent components of the sentence.