УДК 81.372

Микола Мірченко

КАТЕГОРІЙНА (ФУНКЦІЙНА) ТИПОЛОГІЯ СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

Стаття продовжує цикл статей автора з проблем категорійної функційної граматики української мови. Обґрунтовано сутність категорійних значень, про- ведено їхню ієрархію та способи і форми вираження. У статті зроблена спроба показати складну взаємодію та взаємопроникнення категорійних функцій на тлі семантико-синтаксичної структури речення. Визначена роль синтаксичних кате- горій у формуванні семантико-синтаксичних відношень у реченнях і словосполу- ченнях. Встановлені різновиди синтаксичних одиниць, схарактеризовані засоби  їх вираження в українській мові. Досліджена специфіка семантико-синтаксичної   і формально-синтаксичної організації синтаксичних одиниць. Описана семантика різних структурних моделей елементарних і неелементарних речень. Визначені такі поняття, як категорійна функція, константи категорійності, вищий ступінь категоризації.

Ключові слова: неелементарне речення, функційна типологія, категорійна функція, константи категорійності, спеціальні концепти, актантність, предикат- ність, предикативність, пропозиційність, вищий рівень категоризації, модальність.

Постановка наукової проблеми і її значення. У сучасній лін- гвістиці набуло поширення вчення про три синтаксичні одиниці: сло- восполучення, речення та мінімальну синтаксичну одиницю. В ієрар- хії таких одиниць помітне місце належить реченню як центральній багатоаспектній синтаксичній одиниці. У реченні відповідно до трьох аспектів синтаксису – формального, семантичного і комунікативного – функціонують морфологічні категорії, забезпечуючи існування син- таксичної одиниці під назвою «речення». Морфологічні категорії речення мають виразне когнітивне спрямування і абстрактніший порівняно з іншими характер. У сукупності морфологічних категорій виявляємо когнітивні, комунікативні і формально орієнтовані катего- рійні значення [див, напр., 3, с. 180].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Отже, вирізнення категорій у сфері функційної граматики є незаперечним фактом. Актуальною також постає проблема з‟ясування складу семантичних категорій, грамемної спеціалізації та моделювання самої системи категорійних значень. А. Вежбицька, наголошує, наприклад, що в основі мови ле- жить зміст, семантика, яку неможливо відтворити, не користуючись деяким набором елементарних семантичних величин (семантичних примітивів). Найскладніші семантичні структури можна інтерпретувати як, «культуроспецифічні конфігурації універсальних змістових елемен- тів, тобто вроджених людських концептів» [4, с. 29−32], пор.: [1, с. 6]. На її думку, вродженими є не лише ті, що маємо в усіх мовах, як то особа (person) і pіч (tring), робити (do), відбуватися (happen), де (where) і коли (when) або хороший (good) і поганий (bad). Саме вони і складають семантичні примітиви. Ми виходимо з концептуального положення, що мовні категорії взагалі відображають дійсність, дійс- ність категоризується на основі ієрархічної багаторівневої граматич- ної спеціалізації системи семантичних величин. Мовна категорійність світу невід‟ємна від процесу концептуалізації дійсності. У лінгвістиці було уже чимало спроб з‟ясувати природу концептів, що лежать в основі категорійності (Н. Д. Арутюнова, Є. С. Кубрякова), аспектів концептуалізації світу у зв‟язку з проблемами опису мови (Т. В. Бу- лыгина, А. Д. Шмелев, Н. Д. Арутюнова, О. Г. Ревзина, І. Р. Вихова- нець, Н. Л. Іваницька, Л. О. Чернейко, А. П. Загнітко). У цьому плані важливими є дослідження культури феноменів, пов‟язаних з особли- востями українського лінгвалітету. Зрозуміло, що концепти культури визначають менталітет, але в основі категорійності, і у сфері функцій- ної граматики зокрема, лежать не лише культурні, а й універсально- логічні концепти, напр.: («Час», «Дія», «Предмет» тощо). Отже, одні концепти  визначають  загальну  категорійність  («Предмет»,   «Дія», «Кількість» тощо), інші (спеціальні) – поняттєву основу тієї або тієї науки,   напр.:   Предикат,   Предикатність,   Актант, Пропозиція, Пропозиційна функція, пор.: Математична функція тощо. Система категорій функційної граматики включає як загальні («Час», «Дія»), так і спеціальні концепти («Відмінок», «Предикативність», «Про- позитивність», що лежить в основі категорій семантико-граматич- ного спрямування. Очевидною є взаємодія загальної категорії дії і спеціальної категорії відмінка, але відмінок не має чіткого семантич- ного інваріанта (концепта), що ліг в основу відмінковості. Звести усі відмінкові грамеми до єдиної площини (інваріанта) не вдається. Проте існує загальна концепція про об‟єднання семантичних величин у більш складні утворення і відповідно існування складних семан- тичних комплексів.

Мета і завдання статті – окреслити функційну типологію син- таксичних категорій.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. У мовних категоріях відкладено, формалі- зовано семантичні примітиви. Але які змістові семи категоризуються? У працях Н. Ю. Шведової останніх років наголошено, що вищим рів- нем категоризації змісту в мові є рівень займенникових слів. Система займенників спеціально призначена в мові для позначення таких глобальних понять ментального і фізичного світу, як жива істота (я, ти, ми, хтось), предмет (він, щось), ознака, час, місце, (де), мета (щоб), причина (через) тощо. Займенники (який, якийсь) є природ- ними мовними котегоризаторами змісту. Мовний зміст, відповідно, − це найзагальніше поняття, первісно означене займенниковим резуль- татом і матеріалізоване за допомогою таких різнорівневих одиниць, семантика яких включає в себе відповідні поняття й об‟єднує всі ці одиниці у деяку семантичну множину [див.: 11, с. 445−543].

У сфері функційної граматики, окресленні категорійних її вели- чин суттєву роль відіграють семантичні категорії двох визначальних частин мови – імені і дієслова. Як граматичний клас імена проекту- ють різні функційні категорійні семи, передаючи поряд з визначаль- ними для імен категоріями роду, відмінка функційно-семантичні значення квантитативості (кількісності), істот-неістот, розрізнення за статтю осіб і предметів у структурі речення. Важливим для функ- ційної граматики є розмежування імен-предметів (дерево, ворота, кошеня), імен-подій (вибори, схід, вибух), імен-речовин (розчин, мука), імен збірних (дітвора, табун), імен абстрактних (синь, мрія) тощо.  Актантність  предиката  як   категорійна   функція   зумовлює ускладнення семантичних параметрів речення за умови появи у позиційній структурі імен з невласне предметним значенням, напр.: Грім налякав дітей; Хатина стояла над річкою; Хатина над річкою світилася вікнами. Семантичні категорії постають не лише на рівні слова. Категорійність охоплює різні рівні членування дійсності (об‟єк- тивної і суб‟єктивної у  сфері  мовного  спілкування).  Невипадково О. М. Пєшковський вирізняв систему суб‟єктивно-об‟єктивних кате- горій. У функційній граматиці суттєву роль відіграють суб‟єктивні значення як категорійні і водночас прагматичні величини. Вони зо- рієнтовані на відображення і фіксацію компонентів комунікативного акту. Приміром, категорія модальності визначає, з одного боку, дис- курсивний зміст, з іншого − модусний. Вона виступає ємною кате- горійною величиною, що передбачає суб‟єктивно-об‟єктивний харак- тер семантичних величин у межах їхньої взаємодії і поза такою взаємодією. Спостерігаємо ієрархію категорійних значень, пов‟язану з верхніми (формальними) елементами, що організовують дискурсив- ний зміст, та нижніми, що існують на рівні лексеми, категорійними величинами. Співвіднесеність двох планів системної взаємодії − прагматичного і синтагматичного − підкреслено ієрархічними відно- шеннями і включає загальну системну взаємодію категорійних функ- цій. Згадаймо когнітивну ієрархічну спеціалізацію морфологічних і синтаксичних значень, зумовлювану відношеннями морфологічних і синтаксичних категорій. Ця ідея, як відомо, досить плідно впроваджена у шеститомній колективній монографії Ленінградської лінгвістичної школи О. В. Бондарка «Теорія функційної граматики» (1987−1996 рр.), де описано будову складних категорійних полів, зокрема, аспектуаль- ності, модальності, темпоральності, кожне з яких має внутрішнє чле- нування та часткові поля, зумовлені відношенням із предикативним ядром. Основними базовими поняттями згаданої теорії є поняття ФСП (функціонально семантичного поля) і КС (категорійної ситуації).

У системі семантичних категорійних величин, що мають іменну формальну спеціалізацію, також будемо помічати аналогічні відно- шення, що зумовлені зв‟язком чи не зв‟язком з предикативним ядром речення. Серед категорій з функціональною домінантою у логіко- лінгвістичному аспекті виділимо категорію пропозиційності. У її основі концепт, «пропозиція» – логічна основа ситуації. У грамемну структуру категорії входять: 1) грамеми актантності (учасники ситуації)  2)  грамеми  предикатності  (семантичні  типи предикатів).

Розмежування типів пропозицій (процес, дія, відношення, стан тощо.) складають суть категорії пропозиційності. Вона виступає, очевидно, центральною семантичною категорією функціональної граматики, що має співвіднесеність з категоріями модусу і диктуму (у дусі Ш. Баллі). Пропозиійність фактично представляє диктумну сферу змісту і вклю- чає водночас семи модусу. Диктумна категорія пропозиційності і модусна пропозиційність є протиставлюваними корелятивними гра- мемами у структурі єдиної центральної категорії пропозиційності. Фактично диктумна основа категорії модальності постає як реальна мовна дійсність у взаємодії з модусною суб‟єктивною домінантою. Порівняймо буттєвість як пропозиційну функцію і взаємодію її з локативною семою, що не входить до пропозиційності, а лежить у площині актантності, напр.:    Уся церква в свічках, од низу до самого верху… (Нечуй-Левицький); А над зеленою землею синє-синє та гли- боке літнє небо; а між небом та землею золоте сонце та хвиля світова (Нечуй-Левицький). Отже, поряд з пропозиційністю як цен- тральною функціональною величиною висвітлюються часткові кате- горійні семи актантності і предикатності. Пропозиційність є ієрархіч- ною вершинною  категорією, що підпорядковує  актантність  і  предикатність, між якими спостерігаємо також ієрархію відношень.

Пропозиційність відображає логічну структуру ситуації на основі актантності і предикатності, що мають різну сферу номінації і по- різному моделюють пропозиційність, змінюючи її семантичний по- тенціал. Фактично актантність є категорійною площиною з іменною формальною спеціалізацією, що являє собою конгломерат категорій- них грамем суб’єктності, об’єктності, локативності, інструмен- тальності тощо і передає структуру відношень пропозиційності на основі   внутрішніх   концептів   кожної   категорії.   У   цьому аспекті предикативність (не сплутати з предикатністю!) пор.: [5] виступає абсолютно формальною категорією, що передає характер формальних відношень між I актантом і пропозиційною функцією у формі преди- катора. Водночас різнооформність предикативного ядра, варіантність морфологічних типів і форм вираження дозволяють констатувати: семантичний вміст предикатності постає як диктумна частина пропо- зиційного змісту речення плюс актантність, що виступає іншою час- тиною цього змісту. Модальність належить до категорії, що проникає в пропозиційність через спосіб дії-ознаки і категорію особи синтак- сичного  плану.  На  спосіб  дії  суттєво  впливає  часова  семантика  − таксис, темпоральність, − вони показують міжграмемну взаємодію з часовою домінантою.

Речення має в повному обсязі таку категорійну структуру, з ура- хуванням грамемної ієрархічної взаємодії категорійних величин. Так, до комунікативно орієнтованих передусім належать категорії часу, способу, особи, які спрямовані на актуалізацію ситуації мовлення, до формально орієнтованих – категорії роду, числа, і відмінка при- кметників, категорія роду для назв неістот. У реченні формуються категорії, суть яких ще не пояснена докладно в сучасній українській граматиці, незважаючи на те, що дуже часто вживають у сучасних лінгвістичних студіях відповідні поняття. До формального ж типу категорій речення, приміром, належать категорії підрядності,  сурядності, предикативності, які ґрунтуються на особливих типах зв‟язків елементів речення, категорії підмета, присудка,   недиференційованого головного члена речення, категорія другорядного    диференційованого члена речення, що виявляються на основі структурно- позиційних і формальних критеріїв. Це дуже вагомий категорійний пласт, який забезпечують формально-структурні параметри речення, що не залежать від комунікантів, а характеризують синтаксичний лад мови взагалі. На ґрунті цього варто було б розробити основи функ- ційної граматики (якоюсь мірою це здійснено традиційною лінгвіс- тикою), побудованої на принципі «від форм до функцій», у якій повинно бути відображено два взаємопов‟язані рівні опису мови – системний і функційний. Об‟єктом такого опису стає динамічно функційна система мови з проекцією на породження мовленнєвих утворень. Однак, у категорійній граматиці типологія функцій постає дуже широкою і передбачає вихід за межі принципу «від форм до функцій», оскільки функції мають рівневий вияв і взаємозумовлені+ різнорівневими параметрами системи мови. Серед функцій можна виділити такий типологічний ряд:

1. семантико-морфологічні функції, що передають значення граматичних категорій;
2. формально-синтаксичні, що встановлюють синтаксичні зв‟язки між словами та словоформами і ґрунтовані на них, напр., категорія роду в прикметниках, дієсловах;
3. семантико-синтаксичні, що з‟являються в реченні під час його формування і передають найрізноманітніші семантико-синтаксичні відношення (суб‟єктно-об‟єктні, означальні, адвербіальні,часової по- слідовності, одночасності тощо);

4. комунікативні, спрямовані на актуалізацію елементів струк- тури для реалізації мети комунікативного акту;
5. стилістичні функції, що з‟являються здебільшого під час пору- шення нормативних функцій словоформ у реченні, напр.: А я сиди та чекай…
6. текстові функції, що характерні практично для всієї гами гра- матичних форм і спрямовані на утворення складних речень та ціліс- них текстових утворень.

Усі функції можливі завдяки когнітивності морфологічних форм. Когнітивна функція мови породжує мисленнєві процеси. Когнітивність – це властивість граматичних феноменів подавати в абстрагованому і узагальненому стані пізнані людиною явища зовнішнього і внутріш- нього світу. Під час утворення речення взаємодіють найрізноманіт- ніші фактори: категорії думки, психологічні механізми і «життєва логіка» мовлення, позамовна дійсність, якої стосується висловлене, комунікативна ситуація і настанова мовлення, мовленнєвий узус, гра- матичні, лексичні та стилістичні можливості мови, форми комунікації тощо. Наприклад, значення часу найчіткіше реалізують відповідні дієслівні форми. Словозмінна парадигма часу виступає засобом реа- лізації узагальненого значення часу, що послідовно виражений в кож- ній мові системою граматичних форм, структура яких залежить від типу мови [13, с. 5]. Водночас граматична категорія існує як набір часткових значень, об‟єднуваних одним центральним категорійним значенням. Тому, зокрема, часові категорійні значення репрезентова- ні на лексичному рівні формами типу щодня, вчора, сьогодні, завтра, на другий день, до свята, на Великдень тощо. У такому аспекті часові значення модифіковані і співвіднесені між собою, забезпечуючи ко- гнітивний характер морфологічних категорій і передбачаючи мовно- парадигматичний спосіб реалізації, а також мовленнєво конкретний на основі часткових значень, напр.: Володько не раз аж скрикує від ясності і краси картини (У. Самчук); Йому завтра працювати (розм.). Категорія часу виступає як зовнішня міра дії, орієнтована на суб‟єкт мовлення, який повідомляє про час дії суб‟єкта речення. Система мови, її категорійна структура виявляє себе в конкретних мовленнє- вих реалізаціях як певна множинність форм і вживань та в абстра- гованому стані як узагальнене категорійне значення. Такий спосіб реалізації категорійних функцій полягає в змістовій визначеності суті категорійних  значень  і  ґрунтується  на  принципі  «від  значення  до форми». Якщо ж для визначення категорії застосувати інший прин- цип − «від форми до значення», то граматична категорія справді по- стане як система протиставлюваних один одному рядів морфологіч- них форм (у межах конкретної частини  мови)  з  однорідним  зміс- том [2, с. 110−115], пор.: [7, с. 5−6]. Цей принцип дещо доповнює загальну ідею категорійної граматики і фактично не суперечить пер- шому. А саме принцип «від значення до форми» висвітлює когнітив- ний характер морфологічних категорій, орієнтованих через синтаксис у сферу мисленнєво-мовленнєвих реалізацій. Практично у формаль- ному аспекті словозмінні й аналітико-синтетичні способи реалізації категорійних функцій становлять набір морфолого-синтаксичних еле- ментів для організації речення в мовному і мовленнєвому виявах. Семантико-синтаксичні параметри речення, його темо-рематичні ознаки служать підґрунтям існування категорійних значень.

У реченні виявляється різноранговий характер категорійних функцій, відбувається взаємозумовлюваність і складна взаємодія багатьох категорій. Залучення морфологічних форм до сфери вияву синтаксичних категорій, надання їм особливих синтаксичних функцій можливе тільки на іншому рівні категорійності – синтаксичному. Категорія синтаксична – це параметр, який характерний для сукуп- ності синтаксичних одиниць-конструкцій. Словоформа виступає по- казником синтаксичної категорії за умови її «участі» в побудові речення, де вона, як синтаксичне слово, спроможна виражати сут- ність синтаксичних відношень. Так, особовий займенниковий імен- ник Я, перебуваючи в позиції підмета, може легко зазнавати впливу суб‟єктивного модального значення, напр.: Я хочу (хотів би) вам про це сказати; Я можу (міг би) вам про це сказати. Його особливе значення збігається із значенням мовця і діяча-суб‟єкта в узагаль- неному вияві. Зміна особовості Я → Він призводить до втрати значення мовця, але збереження значень суб‟єкта і відмінка.

Чи можливе тут накладання значення суб‟єктивної модальності? Порівняймо: Він( хоче ( хотів би) вам про це сказати; Він може ( міг би) вам про це сказати. Суб‟єктивна модальність у цьому випадку начебто не належить мовцеві, а модальні значення виявляються як об‟єктивний стан речей або можливий, пор.: Я думаю, перекона- ний..., знаю… + Він може вам про це сказати. І форма Я, і форма  Він залежно від властивостей предиката і позиції в реченні репрезен- тують підметову  синтаксичну функцію  і формально-граматичну   категорію, але Я передає значення мовця, Він − семантику особи, яка не виступає комунікантом. Водночас вони виражають семантико-синтак- сичну категорію суб‟єктності, залежно від семантичного типу преди- ката,   −   підкатегорію   суб‟єкта   дії.   Причому   предикат    регулює «зустріч» з цими формами пор.: Я пливу човном (у човні) – Він пливе човном (у човні) і неможливі: Я течу… пор.: Він тече (чайник); Я плавлюся…, пор.: Він плавиться (метал). Вихід за рівень власне осо- бовості зумовлений семантикою предиката, який завбачає лівобічну суб‟єктну позицію, але вона не завжди може бути заміщена всіма членами парадигми займенникового іменника.

Вирізнення категорій речення залежить від когнітивного наван- таження мовних елементів у його структурі й ситуативно-прагматич- ної мотивації відповідних граматичних форм. Взаємодія категорійних значень виявляє власне синтаксичні, семантико-синтаксичні і кому- нікативні категорії, що забезпечують функціонування речення. Це категорії нової якості, зумовлювані його структурними, семантич- ними і комунікативними параметрами. Сукупність відношень між категоріями речення виявляється у двох типах їхніх диференційних ознак. Перший тип моделюють категорії об‟єктивного семантико- синтаксичного спрямування. У їхній основі базові морфологічні зна- чення, що виникли внаслідок тривалого функціонування словоформ, їхньої семантико-синтаксичної співвіднесеності з мисленнєвими по- няттєвими універсаліями. Вони репрезентують у формально-аб- страктному вияві стосунки і взаємодію різних ярусів мови і водночас актуалізують найосновніші внутрішньочастиномовні і міжчастино- мовні значення.

Другий тип моделюють категорії суб‟єктивного семантико-син- таксичного спрямування. Ці категорії передають стосунок мовця до змісту речення. Сам зміст речення слугує відображенням реального  чи ірреального «стану речей» і «проходить» через суб‟єкта мовлення та часову парадигму значень.

Між цими двома типами категорій простежуємо складну взаємо- дію. Сутність її полягає в тому, що репрезентаторами основних реченнєвих категорій виступають базові морфологічні категорії двох основних і центральних частин мови – дієслова та іменника. Дієслово в реченні виступає ядерною величиною, і його функція зумовлює набір учасників ситуації з їхніми рольовими і категорійними функ- ціями.  Потенційна  спроможність  дієслова  детермінувати  в  реченні аргументні позиції та функціональні ролі іменникових компонентів актуалізує вираження й інших категорійних значень. Такі значення можуть мати власне формальний характер, коли лівобічна інтенція дієслова вирізняє, наприклад, називний відмінок, що репрезентує водночас формально-граматичну категорію підмета і найчіткіше – семантико-синтаксичну категорію суб‟єктності. У комунікативному аспекті ця позиція і форма реалізують, зауважимо, тему повідом- лення, що й може витлумачуватися як абсолютно нейтральна позиція. У правобічній же валентній зоні предиката-дієслова перебуває знахідний відмінок, який разом із називним та предикатом складають суб‟єктно-об‟єктний центр речення.

На реченнєвому рівні серед найважливіших категорій семантико- синтаксичного  аспекту виділяються дві основні надкатегорії  –   предикатності і субстанційності. Вони мають полярні значення ознако- вості та предметності і виявляються на основі семантико-синтаксич- них функцій морфологічних форм, що передають відповідну катего- рійну семантику. Предикатність реалізується інваріантно парадигмою дієслова, субстанційність – парадигмою імені. У дієслова закладені всі значеннєві різновиди ознакового слова – дія і стан у динамічному вияві. Така динамічна дія-ознака найтиповіше визначає предикатну функцію в реченні, особливу предикатну якість. Проте не присудок  як формалізована сутність предиката породжує структуру речення, а, навпаки, структура віртуального речення зумовлює семантичну і гра- матичну природу присудка. Сам же предикат як змістова величина категорії прогнозує своє оточення, створюючи ілюзію повної струк- тури речення тільки за умови заповнення маргінальних позицій, зу- мовлених його валентними властивостями. Наявність же в семантико- синтаксичній структурі речення припредикатної адвербіальної ознаки не мотивується, як правило, валентністю предиката, пор.: Він слухав уважно і Він слухав уважно товариша. Це підтверджує тезу про те, що структура речення, крім валентно зумовлених актантів (елемен- тарне речення), може складатися з невалентно зумовлених адвербі- альних ознакових слів (неелементарне речення), які мають потенцій- ну можливість ставити іменними предикатами, пор.: Він уважний. Теорія речення, запропонована авторами «Гр-70» і «Гр-80» російської мови, спирається на засади, за якими до структури речення не вхо- дять елементи, зумовлені валентністю (релятивною функцією) преди- ката, і припредикативні ознакові слова. Детермінанти виявилися тільки вільними поширюючими членами цілісної структури речення, яку складають лише головні члени речення. Таке обмеження прибічника- ми цієї теорії явної валентної потенції дієслова-предиката ґрунтується на тому, що присудкові приписується тільки одна категорійна функ- ція – модально-часова. Проте за такої умови не враховується сутність суб‟єктно-об‟єктних значень у реченні: суб‟єкт змістово і формально перебуває в реченнєвому ядрі, входить до структурної схеми речення, а об‟єкт міститься поза нею. Виникає суттєвий розрив у сфері суб‟єктно-об‟єктних відношень. У семантико-синтаксичній структурі речення категорія об‟єктності виявляється у протиставленні категорії суб‟єктності. Суб‟єктно-об‟єктні функції зумовлюються змістовою валентністю предиката [8, с. 193−198]. Але й самі автори згаданої теорії зазначають, що на змістовому рівні ці поширюючі члени «не можуть бути вичленувані з найпростішої семантичної формули ре- чення» [10, с. 75]. Проте принцип асиметрії, що начебто існує між формальним і змістовим аспектами в реченні, не дозволяє авторам згаданої концепції віднести детермінанти до розряду конститутивних елементів речення.

Центральність предиката-дієслова зумовлює інші категорійні функції в реченні. Предикатність як надкатегорія – властивість вірту- ального речення, предикативність – характерна риса реального речен- ня, семантико-синтаксична його ознака – категорія, що відтворює суб‟єктивну позицію мовця щодо повідомлюваного в реченні і водно- час регулює модальні і часові об‟єктивно-суб‟єктивні категорійні значення. Саме предикативність реального речення вирізняє його се- ред інших нереченнєвих одиниць (компонента речення, словосполу- чення). Також предикативність – дуже ємна категорійна ознака ре- чення. Як формально-граматична категорія вона ґрунтується на особливому предикативному зв‟язку, що формує структурну основу речення. Предикативність як семантико-синтаксична категорія постає категорією комплексного модально-часового, суб‟єктивно-об‟єктив- ного виміру, що виявляється у вираженні стосунку мовця до моменту мовлення, до змісту всього речення, а також об‟єктивного стосунку повідомлюваного (реального чи ірреального) до дійсності. Предика- тивності належать, як бачимо, комунікативні дейктичні функціо- нальні значення [9, с. 27−37].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Функціо- нальна перспектива дієслова, не одноплановий характер вияву його граматичних категорій, змістове і синтаксичне навантаження в різно- рівневій реченнєвій структурі слугують визначальними для реалізації синтаксичної категорійної семантики. У цьому аспекті дієслово ха- рактеризується широкою сферою референційних значень як ознакове слово в предикатному значенні; за прагматичними ознаками такі слова постають категорійно значущими. Категорійні дієслова зумов- люють передусім предикатно-модальний статус речення, вони про- грамують структуру мовленнєвої ситуації, вступаючи у синтагма- тичні та ієрархічні стосунки з іншими недієслівними категоріями формального і змістового типу. Синтагматичні взаємозв‟язки в між- категорійному аспекті виявляють підпорядковуючі та підпорядковані граматичні значення реченнєвого рівня.

Джерела та література

1. Бондарко А. В. О стратификации семантики / А. В. Бондарко // Общее языкознание и теория грамматики. – СПб. : Наука, 1998. – С. 6.
2. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий / А. В. Бондарко. − Л. : Наука, 1976. – 225 с.
3. Вихованець І. Р. Принципи категорійної граматики української мови// Мово- знавство : III Міжнар. конгрес україністів / І. Р. Вихованець. – Х. : [б. в.], 1996. – С. 177−181.
4. Вержбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / А. Верж- бицкая ; [пер. с англ. А. Д. Шмелев ; ред. Т. В. Булыгина]. – М. : Шк. «Яз. рус. культуры», 1999. – 780 с.
5. Городенська К. Г. Кореляції синтаксичних категорій предикатності і преди- кативності в українській мові / К. Г. Городенська // Проблеми сучасної функ- ційно-категорійної граматики : зб. наук. пр. на пошану члена-кореспондента НАН України Івана Романовича Вихованця / укл. : А. П. Загнітко (наук. ред.) та ін. / А. П. Загнітко. − Донецьк : Вид-во «Ноулідж» (донецьке відділення), 2010. − С. 89−105.
6. Демянков В.  З.  Прагматические  основы  интерпретации  высказывания  /  В. З. Демянков // Изв. АН СССР, СЛЯ. – 1981. − Т. 40, № 4. – С. 368−377.
7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія / А. П. За- гнітко. – Донецьк : ДонДУ, 1996. − 435 с.
8. Мірченко М. В. Об‟єктність як синтаксична категорія / М. В. Мірченко // Матеріали Міжнар. словістичної конф. пам‟яті проф. Костянтина Трофимо- вича. – Львів : Літопис, 1997. – С. 193−198.
9. Мірченко М. В. Категорії предикативності і предикатності у системі катего- рій речення / М. В. Мірченко // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. − Вип. 3. – Донецьк : ДОНДУ, 1997. – С. 27−37.