УДК 81.372

Микола Мірченко 

КОМПЛЕКСНА СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА СИНТАКСИЧНИХ РЕЧЕННЄВИХ КАТЕГОРІЙ

Стаття продовжує цикл праць автора з проблем категорійної граматики української мови. Розкрито особливості міжкатегорійної взаємодії між одини­цями мовної системи, показано сутність категорійних значень, роль синтаксич­них категорій у реалізації семантико-синтаксичних та власне комунікативних значень у структурі речення. Теоретично обґрунтовано сутність понять система та структура синтаксичних категорій, показано складну взаємодію та перетин категорійних функцій мови. Показано також комплексний вплив та ієрархію трирівневих категорійних функцій у реченні та міжкатегорійну взаємодію.

Ключові слова: система та структура категорій, моделювання категорій­них функцій, категорійне значення, формально-синтаксичне категорійне зна­чення, семантико-синтаксична функція, актантність, предикатність, зовнішньо­частиномовні функції грамем морфологічних категорій. взаємопроникнення грамем, прагматичні функції.

 

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. У синтак­сичному структуруванні мови головна роль належить реченню як основній синтаксичній одиниці, у якій групуються всі різновиди синтаксичних категорій. З’ясовуючи багатоаспектну природу речення і його відношень до багатьох мовних явищ, належить з’ясувати й увесь синтаксичний механізм мови, взаємодію та взаємоперетин сис­теми граматичних рівнів, у якій вершинна роль припадає на синтак­сис. А в синтаксисі таку регулятивну функцію пов’язуємо передусім із синтаксичними категоріями відповідно до трьох аспектів синтак­сичних одиниць в їхньому ранговому розмежуванні. Саме тому дослі­дження синтаксичних одиниць і категорій (насамперед речення і його категорій) є надзвичайно актуальним як із теоретичного, так і прак­тичного погляду. Саме на ґрунті категорій можна систематизувати мовні явища, відтворити граматичну організацію мови як цілісної системи, її функційні параметри з урахуванням спрямування всіх категорійних величин та реалізацію найважливіших функцій мови – комунікативної та когнітивної. Дослідження категорійної структури речення, категорійної взаємодії з категоріями інших рівнів стосується кардинальних проблем граматики, частково розв’язаних, і тих, що потребують свого розв’язання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У лінгвістиці кінця XX – початку XXI століть об’єктом досліджень стали одиниці мовної системи в їхньому семантико-категорійному вимірі, посилилася увага до обґрунтування сутності синтаксичних категорій, їхньої системи та структури. У науковому описі системи мовних категорій помітний слід залишили праці В. Гумбольдта, О. Потебні, І. Бодуена де Кур­тене, О. Шахматова, О. Пєшковського, В. Матезіуса.

В українській граматиці значний внесок у розбудову теорії ре­чення зробили Є. Тимченко, С. Смаль-Стоцький, І. Огієнко, О. Курило, Л. Булаховський, О. Мельничук, Ю. Шевельов, І. Слинько, А. Гри­щенко, К. Шульжук, П. Дудик, Н. Гуйванюк та ін. Активно працюють у реалізації концепцій категорійної граматики С. Дорошенко, М. Плющ, І. Вихованець, К. Городенська, Н. Іваницька, А. Загнітко, В. Шинка­рук, В. Олексенко, М. Мірченко, Н. Костусяк, О. Межов, Р. Хрістіані­нова, Л. Шитик та ін.

Різні концепції збагатили загальну теорію синтаксичних одиниць, виявили сутність категорійних значень у багаторівневій природі ре­чення, а з іншого боку, це надало дослідникам-теоретикам цінний ма­теріал для узагальненого розуміння системи та структури синтаксич­них категорій, що належить до кардинальних питань граматики мови.

Мета цієї праці полягає в системному викладі загальної струк­тури та системи синтаксичних реченнєвих категорій. Для досягнення зазначеної мети ставимо перед собою такі завдання: 1) окреслити по­няття системи та структури синтаксичних категорій; 2) виокремити синтаксичні реченнєві конструкції як носії базових категорій синтак­сичного спрямування; 3) показати грамемну взаємодію надкатегорій, підкатегорій, категорій у системному вияві.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. У вивченні граматичного ладу мови першо­рядну роль відіграє кваліфікація граматичних категорій, які вира­жають її найважливіші особливості. До таких категорій, безперечно, належать синтаксичні категорії. Урахування в понятті синтаксичного ладу мови, зокрема, правил функціонування синтаксичних одиниць і категорій зумовлене онтологічним характером синтаксичного ладу, оскільки реальне існування системи синтаксичних одиниць і катего­рій невіддільне від функціонування елементів цієї системи. Вивчення правил функціонування синтаксичних одиниць і категорій передбачає вихід чи вхід у сферу взаємодії різних рівнів мови, зумовлених се­мантичними, синтаксичними, морфологічними і словотвірними чин­никами. Відтворення моделей синтаксичних категорій з урахуванням їхнього розподілу на семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і власне комунікативні сприяє розв’язанню низки дискусійних питань синтаксису української мови.

Отож, синтаксична категорія – це сукупність речень як основних синтаксичних одиниць, що охоплює загальним синтаксичним змістом її реченнєві протиставлювані різновиди – семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативні категорії з їхнім подальшим членуванням на грамеми (складники відповідних синтаксичних кате­горій речення). Категорійні значення – 1) це синтаксичні, абстра­говані від лексичних, значення, що властиві реченню й відображають типологічні риси одиниць-речень у їхній сукупності; 2) це значення, що об’єднують парадигму речення і стосуються всіх членів цієї пара­дигми; 3) це значення або формальний зміст, які виникають відповід­но в семантико-синтаксичній, формально-синтаксичній і комуніка­тивній структурах речення і значення, що утворюють реченнєву модель. Синтаксичні категорії вирізняють і такі істотні ознаки: а) обов’язкова реалізація категорійного змісту як сутністю одиниць конструкцій певної моделі, так і конкретною реченнєвою моделлю; б) інваріантністю окреслення категорійних синтаксичних значень, що утворюють центральні (первинні, базові) та периферійні (вто­ринні, похідні) способи і форми вираження синтаксичної категорії; в) системністю, що передбачає функційну (категорійну) регуляр­ність і лежить в основі утворення реченнєвих моделей та їхніх варіантів, які можуть бути виявлені у відносно замкнутій системі; г) обмеженістю формальних засобів вираження категорійного зна­чення в межах однієї синтаксичної категорії; ґ) взаємодією з катего­ріями морфологічними і словотвірними, яка виявляє вищий ієрар­хічний рівень синтаксичних категорійних значень. На цьому вищому ієрархічному рівні спостерігаємо ще внутрішню ієрархію синтаксич­них категорій, через що доцільно виділити надкатегорії, підкате­горії, категорії і грамеми. Перші становлять глобальні, визначальні категорії, у які входять підкатегорії (як категорії!). Розподіл надка­тегорій і підкатегорій передбачає обов’язкове входження підкатегорій у структуру надкатегорії як її складника. Оскільки синтаксичні кате­горії є широкими абстрактними категоріями, то поняття надкатегорії виступає ще ширшим, але воно необхідне для з’ясування взаємосто­сунків у синтаксичному категорійному просторі. Саме тут окреслена внутрішня структура синтаксичних категорійних значень, відбуваєть­ся взаємодія в міжкатегорійній площині речення і формальна експлі­кація підкатегорій-категорій, яка включає й позиційні можливості категорійних форм у реченні, і перерозподіл таких позицій через трансформації. Вони показують, що у формальному аспекті катего­рійні синтаксичні функції онтологічно реалізовані первинними та вторинними формами, що засвідчує динамічний характер категорій­них значень і системи синтаксичних категорій, перерозподіл кате­горійних функцій у структурі речення.

Отже, під системою синтаксичних категорій речення розу­міємо сукупність взаємопов’язаних, взаємозумовлених синтаксичних катего­рій, що утворюють складнішу єдність, розглядану з боку його склад­ників (тобто синтаксичних категорій), а під структурою – склад і вну­трішню категорійну організацію речення, розглядану з боку її цілості.

Так, грамема являє собою компонент граматичної категорії як ви­дове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття. У такому грамемному способі виявляємо особливості формальної організації синтаксичних категорій, їхню структуру та способи взаємодії катего­рійних функцій. Грамема – це двобічна величина, змістово-формальна, що виступає елементарною одиницею вищого в ієрархії граматичного значення. Взаємодіючи між собою, грамеми категорій утворюють особливу структуру синтаксичної категорії, частково поляризуючись у внутрішньому протиставленні щодо родового поняття. Грамемна структура синтаксичних категорій окреслює три виміри: грамеми категорій, грамеми підкатегорій і грамеми надкатегорій. Грамеми підкатегорій підпорядковані загальному категорійному значенню над­категорій і входять у грамемну її структуру. Зокрема підкатегорію суб’єктності формують грамема суб’єкта дії як центральна та граме­ми суб’єкта стану, суб’єкта процесу тощо як периферійні. Суб’єкт­ність як підкатегорія входить в основу семантико-синтаксичної над­категорії субстанційності речення, що параметральними ознаками протиставлена в реченні грамемам надкатегорії предикатності.

Предикатна система спроможна програмувати весь комплекс ка­тегорійних значень, реалізованих в елементарному простому реченні. У центрі семантично елементарного речення перебуває предикат, валентні позиції якого заповнюють або можуть заповнювати іменни­кові синтаксеми зі значенням суб’єкта дії (стану, процесу тощо), об’єкта дії (стану, процесу тощо), адресата дії, засобу дії, вихідного пункту руху, шляху руху, кінцевого пункту руху. Такі речення із семивалентним предикатом становлять непоширене явище в україн­ській мові і на мовленнєвому рівні, у конкретній комунікації, мають не всі віртуальні позиції вербально заміщеними, пор.: Везе Марко Катерині сукна дорогого (Т. Шевченко) і Білий кінь швиденько віз санки по грудовому шляху (Марко Вовчок); І хтось до когось їде тим шляхом золотим (Ліна Костенко).

Надкатегорія предикатності як категорія віртуального рівня речення є результатом системних мовних відношень, спрямованих на репрезентацію відношень об’єктивної дійсності[1]. Просте речення в елементарному своєму вияві будується навколо одного предиката як логіко-семантичного явища й одночасно семантико-синтаксичного. На логіко-семантичному рівні предикат, типовою реалізацією якого в українській мові є дієслово, розглядаємо як пропозиційну функцію, що відтворює той чи той «стан речей» в об’єктивній дійсності[2].

Актантність як можливість увиразнити предикатні відношення стосується формалізованої сутності пропозиційності, здатної вирів­нювати актантні відношення, спрямовані на реалізацію диктумної сфери речень. Саме вона «спрямовує» актантних партнерів на реалі­зацію мислиннєво-мовного змісту, окресленого модальними пара­метрами висловленого. Модальність, представником і сателітом якої виступає модус як категорійна величина, передвіщає наявність ак­тантних значень, скерованих загальною системою відношень міжка­тегорійними величинами в різноранговому, але співвіднесеному про­тиставленні. Категорії семантико-синтаксичні відображають глибинні семантичні функції в реченні. Серед них – надкатегорії предикатності та субстанційності з їхньою внутрішньою грамемною диференціацією та взаємодією. Вони репрезентують семантико-синтаксичний рівень речення, що корелює певною мірою з денотативною ситуацією, яку відображає його структура. Однак ситуацію відображають категорії семантико-синтаксичні, їхня взаємодія та корелятивна мотивація. За умови застосування логічної системи предикатів до пояснення семантичної структури речення доцільно провести їхню семантичну диференціацію з урахуванням класичної системи базових універсаль­них предикатів, що стають основою для визначення пропозиційних функцій. Тут перетинається розрізнення денотативно-сигніфікативних змістових величин синтаксичних категорій. Детонативний зміст син­таксичної категорії відображають прагматичні (дейктичні) функції, які репрезентують конкретні лексеми з можливими зв’язками кожної з них із конкретними партнерами через конденсацію, модифікацію або редукцію, співвіднесеність із конкретною ситуацією віртуального чи реального світу, комунікативну мотивацію розподілу інформатив­ного змісту в плані актуалізації ситуативно-прагматичних параметрів, спрямованих на сегментативний, парцельований чи фрагментний спектри такої мотивації на рівні висловлення. Сигніфікативний зміст випливає як узагальнено-типізоване уявлення про фрагмент-ситуа­цію, її узагальнені складники та взаємозв’язки між ними. Саме тут здійснюється контактна співвіднесеність із логічною системою пре­дикатів та іншими логічними величинами. Змістову структуру речен­ня реалізує система категорій семантико-синтаксичного виміру, в основі яких лежить переплетення модальних і диктальних суб’єктно-предикатних відношень та відповідних категорійних значень. Першо­основою семантичної структури виступає прагматична семантика структурної схеми, що вже має рівневу структуру, оскільки вміщує абстрактне значення своїх компонентів, яке визначає їхня морфо­логічна природа та закономірні відношення між ними. Заповнення структурної схеми-моделі увиразнює синтаксичну семантику, що виникає у взаємодії граматичної семантики форми та лексичної семантики її носія. Основними грамемами семантико-синтаксичного рівня виступають грамеми предикатності (предикативної ознаки), суб’єктності, що взаємодіє з предикатністю, та об’єктності. Вже в структурній схемі простого речення морфологічна властивість голов­ного компонента (предиката) суттєво впливає на загальну семантику такого типу речення. І саме предикатна якість регулює кількісний вимір семантико-синтаксичних величин, що супроводжують предикат і заповнюють його валентну площину в реченні.

Питання про обов’язкові категорійні величини в реченні залежать від виділення актуалізаційних і неактуалізаційних категорійних ситу­ацій і пов’язане з проблемою категорій шифтерів і не-шифтерів у трактуванні Р. Якобсона [див.: 9, с. 95–113]. Категорії першого рангу вміщують вказівку на відношення категорійного змісту до ситуації мовлення та її учасників – мовця, слухача. До таких категорій нале­жать насамперед категорії настанови, суб’єктності, модальності, син­таксична категорія часу, категорія особи. У площині обов’язкових категорій перебувають пов’язані з ними грамеми предикатності, озна­ченості-неозначеності, у які як у надкатегорії входять категорії пер­шого рангу. Ієрархія категорійних величин утворює своєрідну шкалу категорійності речення. У ній синтагматичні зв’язки між категоріями виявляємо у взаємодії субстанційності – суб’єктності/об’єктності; субстанційності – категорії особи; предикатності – модальності, часу, особи. Ієрархія категорій залежить від загальної рангової взаємодії категорійних функцій грамем у надкатегорії як найзагальнішій категорії, де суть узагальнення, наприклад категорії субстанційності, виявляємо не в ототожнюванні її із загальним лексичним значенням, а у способі відображення дійсності через субстанційність, пор.: бігти-біг, біганина; синій-синь, і в спроможності синтагматичного корелювання з іншими категоріями синтаксичного рангу.

Ідея узагальнених категорійних значень, як відомо, має давню історичну традицію й різне тлумачення. В одному випадку ця ідея підтверджена мовною функційною регулярністю, коли інваріантне категорійне значення виводимо на основі часткових корелятивних граматичних значень. У такому аспекті можна розглядати грамеми морфологічних категорій роду, числа, особи, але фактично неможливо – категорію відмінка. Що ж до синтаксичних категорій, то тут ще зри­міше постає ця проблема, оскільки синтаксичні категорії не завжди пов’язуються прямо з морфологічними формами, а відображають інші категорійні параметри речення. Тут доречно нагадати, що вже в кла­сичній лінгвістиці, наприклад, внутрішньо граматичні значення спо­собу розрізняли: дійсний та умовний способи розглядали як категорії, що виражають різні види оцінки реальності дії чи стану, а наказовий спосіб – як таке значення, що виражає особливе комунікативне зав­дання. На цій основі дійсний, умовний способи кваліфікували як логіко-граматичні, а наказовий – як комунікативно-граматичні кате­горії [1, с. 11], пор.: розмежування об’єктивних та суб’єктивно-об’єк­тивних категорій в О. Пєшковського [9, с. 89].

Система категорійної семантики становить, в одному випадку, об’єднання різного роду синтаксичних значень в одній синтаксичній єдності як комплексній структурі, в іншому – систему однорівневих синтаксичних значень грамем внутрішньоаспектного рівня в одній синтаксичній єдності як комплексній структурі. Першу утворює набір категорійних величин, узятих абстраговано, безвідносно щодо їхнього комунікативного спектру та реалізації в мовленні. Сюди належать уза­гальнені синтаксичні значення, якими наділені відповідні словофор­ми, що є елементами речення і на які накладаються додаткові синтак­сичні категорійні величини. Їх можна кваліфікувати як постійні, що властиві словоформам і чітко виявляють свою морфологічну при­роду. До таких постійних величин належать категорії підмета, при­судка як категорії формально-граматичного спектру. Категорії особи і числа, спроектовані від підмета на зв’язок із дієсловом, значення модальності і часу, формальними носіями яких виступає дієслівна форма, також належать до постійних категорій речення.

Зовнішньочастиномовні функції грамем морфологічних категорій спрямовані на утворення реченнєвих моделей і реалізацію формально-граматичних категорій речення (підрядності, сурядності). На цій основі постають інші функційно-категорійні значення. Ієрархія від­мінкових форм іменника, напр., виникає завдяки їхній участі в реалі­зації категорії субстанційності, де називний і знахідний відмінок найпослідовніше її представляють, поляризуючи інші відмінки на реалізацію інших категорійних значень. На реченнєвому рівні най­регулярніше спостерігаємо міжкатегорійну і міжчастиномовну вза­ємодію морфологічних категорій іменника – роду, числа, відмінка, що моделюють характер підрядності. Відмінок іменника може зумов­лювати й бути зумовленим валентним потенціалом дієслова і висту­пати показником формально-граматичних і семантико-синтаксичних категорій у реченні. Взаємопроникнення грамеми категорії особи діє­слова та відмінка іменника створює взаємодію формально-граматич­них і семантико-синтаксичних категорій. Грамема називного є ієрар­хічно вищою в реалізації формально-граматичної категорії підмета і пов’язана з валентною особовою спроможністю дієслова реалізувати суб’єктне категорійне значення семантико-синтаксичного виміру. У цьому ракурсі грамема називного відмінка є визначальною серед грамем інших відмінків, але в загальному вимірі однофункційною з ними.

Непостійною може виступати категорія роду (Вона – хірург), що з’єднує предикативне ім’я з підметом. До змінюваних у реченнєвій структурі належать внутрішньоаспектні категорії (теми/реми, значення головного і підрядного речення), що передають функції комунікативно-мотивовані чи структурно-семантичні, які включаються в речення на певному рівні його структурованості чи розгортання.

Взаємодія постійних і змінних категорійних значень у реченні й у поєднанні речень реалізує комплекс граматичних (синтаксичних) величин, що відтворюють рівневий характер семантико-синтаксичної структури речення. Виникає своєрідна партитура категорій, що пред­ставляють грамеми формальної, змістової структури речення та його комунікативної модифікації.

На комунікативному рівні найповніше взаємозумовлюваними ви­являємо номінативні та прагматичні (аналогові) семантичні катего­рійні функції, які відображають особливості мовної картини світу через наївно-примітивну, міфологічно-образну та науково-інтерпре­тативну модель. Категоріями комунікативного спрямування постають категорії розповідності, питальності, спонукальності, бажальності, умовності як базові категорійні значення надкатегорії настанови. Пе­риферійні зони цієї суперкатегорії заповнюють значення переповід­ності, необхідності, ймовірності, можливості, заперечення, ствер­дження. У цьому ракурсі суттєвих прагматичних критеріїв-ознак на­буває модальність як категорія міжрівневого характеру, у якій пере­хрещені та взаємодіють семантико-синтаксичні величини (ствердження-запереченя, можливості, необхідності) і комунікативно-орієнтовані – розповідності, питальності, спонукальності, бажальності, умовності з модифікацією емоційності/нейтральності, достовірності/недостовірності в корелятивних взаєминах на осі «реальності-гіпотетичності – ірре­альності». Пор.: [6, с. 300–311].

Це дає підстави стверджувати, що предикативність, у якій цен­тральне місце належить модальності, обов’язково має комунікативну підоснову та співвідноситься у тринарному вимірі: формально-грама­тичної структури, семантико-синтаксичної предикатності й комуніка­тивно-прагматичних значень. Комунікативно орієнтовані величини акумульовані в грамемах категорій особи, часу, локативності, модаль­ності, які відображають і визначають мовця-співрозмовника в загаль­ній структурі комунікативного простору й водночас належать до семантико-синтаксичних категорій речення. Вже традиційна грама­тика, виділивши комунікативно-граматичні категорії як специфічний різновид граматичних категорій, намагалася лише підкреслювати цю специфіку й не допускала виходу за межі граматичної системи в так звану теорію мовленнєвої діяльності. Проте зрозумілим є і те, що такий вихід можливий і необхідний, адже відірвати комунікативні спектри від речення – значить не побачити прагматичної (дейктичної) мотивації багатьох синтаксичних категорій не стільки формально-граматичних, скільки семантико-синтаксичного рівня.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Синтак­сичний лад сучасної української мови має комплексну систему гра­мем, що утворюють цілісну систему категорій. Міжграмемна взаємо­дія та кореляції показують складну грамемну будову синтаксичних категорій речення, процеси конденсації, міжграмемної модифікації засвідчують динамічний характер категорій і динамічний характер мовної системи в цілому. Перспективним вважаємо докладне дослі­дження категорійних величин, що формують складний граматичний простір сучасної української мови.

Література

1. Адмони В. Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка / В. Г. Адмони. – М. : Изд-во лит. на иностр. яз., 1955. – 391 с.
2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 222 с.
3. Вихованець І. Р. Комунікативна реченнєва категорія актуалізації в її підка­тегорійних, категорійних і грамемних виявах / І. Р. Вихованець // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2002. – № 5. – С. 20–23.
4. Гадамер Х. Истина и метод. Основы философской герменевтики / Х. Гада­мер. – М. : Наука, 1988. – 542 с.
5. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / В. Гумбольдт. – М. : Про­гресс, 1984. – 397 с.
6. Ковалик І. І. Про лінгвальні категорії, їх властивості і види / І. І. Ковалик // Мовознавство. – 1980. – № 5. – С. 10–13.
7. Костусяк Н. М. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови : [монографія] / Н. М. Костусяк. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 452 с.
8. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В. Н. Ярцева]. – М. : Сов. энцикл., 1990. – 685 с.
9. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении / А. М. Пешков­ский. – 7-е изд. – М. : Учпедгиз, 1956. – 511 с.
10.  Якобсон Р. О. Шифтеры, глагольные категории и русский глагол / Р. О. Якоб­сон // Принципы типологического анализа языков различного строя. – М. : Наука, 1972. – С. 95–113.

References

1. Admoni V. G. Vvedeniie v sintaksis sovremennogo nemetskogo yazyka / V. G. Ad­moni. – M. : Izd-vo lit. na inostr. yaz., 1955. – 391 s.
2. Vykhovanets I. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy / I. R. Vykhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1992. – 222 s.
3. Vykhovanets I. R. Komunikatyvna rechennieva katehoriia aktualiztsii v yii pidka­tehoriinykh, katehoriinykh і hramemnykh vyiavakh / I. R. Vykhovanets // Nauk. visn. Volyn. derzh. un-tu im. Lesi Ukrainky. – 2002. – № 5. – S. 20–23.
4. Gadamer Kh. Istina i metod. Osnovy filosofskoi germenevtiki / Kh. Gadamer. – M. : Naukа, 1988. – 542 s.
5. Humboldt V. Izbrannyie trudy po yazykoznaniiu / V. Humboldt. – М. : Progress, 1984. – 397 s.
6. Kovalyk I. I. Pro linhvalni katehorii, yikh vlastyvosti i vydy / І. І. Kovalyk // Movoznavstvo. – 1980. – № 5. – S. 10–13.
7. Kostusiak N. M. Struktura mizhrivnevykh katehorii suchasnoi ukrainskoi movy : [monohrafiia] / N. М. Kostusiak. – Lutsk : Volyn. nats. un-t im. Lesi Ukrainky, 2012. – 452 s.
8. Lingvisticheskii entsiklopedicheskii slovar / [gl. red. B. N. Yartseva]. – M. : Sov. entsikl., 1990. – 685 s.
9. Peshkovskii A. M. Russkii sintaksis v nauchnom osveshchenii / А. М. Pesh­kovskii. – 7-e izd. – М. : Uchpedgiz, 1956. – 511 s.
10.  Yakobson R. О. Shiftery, glagolnyie kategorii i russkii glagol / R. О. Yakobson // Printsipy tipologicheskogo analiza yazykov razlichnogo stroia. – М. : Nauka, 1972. – S. 95–113.

Мирченко Николай. Комплексная система и структура синтаксичес­ких категорий предложения. Статья продолжает цикл работ автора, связан­ных с проблемами категориальной грамматики украинского языка. Раскрыто особенности междукатегориального взаимодействия единиц языковой системы, показано сущность категориальных значений, роль синтаксических категорий в реализации семантико-синтаксических и коммуникативных значений в структу­ре предложений. Теоретически обосновано сущность понятий система и структура синтаксических категорий, показано сложную взаимосвязь катего­риальных функций языка. Показано также комплексное влияние и иерархию трехуровневых категориальных функций в предложении и междукатегориаль­ное взаимодействие.

Mirchenko Mykola. The Komplex System and Structure of Syntactic Sen­tence Categories. The article continues the series of publications of the author on the problems of categorical grammar of the Ukrainian language. Peculiarities of inter-category interaction between the units of language system are disclosed, the essence of categorical meanings is shown as well role of syntactic categories in the realization of semantico-syntactic, normative syntactic and particularly communicative meanings in the sentence structure. The notions of the system and structure of syntactic categories are theoretically grounded, complex interactionand overlapping on categorical functions of language are outlined. Complex character and hierarch of the three-level categorical functions in sentence are also shown.

Key words: systems and structure of categories, modeling of categorical func­tions, categorical meaning, formal-syntactic categorical meaning, semantico-syntactic function, actant feature, predicativenes, external part of the speech functions of grammemes, interpenetration of grammemes, pragmatic functions.