УДК 811.161.2’367

Світлана Шабат-Савка 

КОМУНІКАТИВНА ІНТЕНЦІЯ В КОНТЕКСТІ КАТЕГОРІЙНИХ ВЕЛИЧИН СИНТАКСИСУ

Витлумачення комунікативної інтенції як міжрівневої поняттєвої категорії, у якій виразно експлікується план змісту (інтенційні потреби мовця) та план форми (різнорангові мовні одиниці – репрезентанти певної інтенції), передба­чає її зіставлення з термінообширом деяких синтаксичних категорій, детерміно­ваних суб’єктивним чинником і пов’язаних із людиною – автором того чи того висловлення, носієм різноманітних психоментальних станів. У статті, зокрема, проаналізовано комунікативну інтенцію в контексті антропоцентричних катего­рій модальності та настанови, зазначено, що модальність має прямий стосунок до матеріального вираження інтенційних потреб мовної особистості, а наста­нова асоціюється зі структурою речення, з потенційною здатністю синтаксичної конструкції виражати певний мовленнєвий намір; обґрунтовано вершинний категорійний статус інтенції, її важливу роль в організації цілісного процесу комунікації; розглянуто категорію інтенції в ракурсі теорії актуального члену­вання і мети висловлення; простежено диференціацію понять «комунікативна інтенція» і «функція».

Ключові слова: комунікативна інтенція, мовець, синтаксична категорія, модальність, настанова, мета, функція.

Обґрунтування наукової проблеми та її значення. Сучасна синтаксична наука постає розмаїтою і багатовекторною за своїми напрямами і парадигмами, що увиразнює передусім її антропоцен­тричний характер, різноаспектне вивчення мовних одиниць та сис­темне підпорядкування категорійних величин. Визначення прагма­тичного і функційного потенціалу синтаксичних конструкцій, їхніх валентнісних можливостей вербалізувати ту чи ту категорію відбува­ється в безпосередній проекції на мовця – основного суб’єкта кому­нікації, автора того чи того мовленнєвого витвору, і зважаючи не тільки на статичні категорії, а й на ті, що мають прямий стосунок до інтенційності та когнітивно-ментальних виявів свідомості людини. У цьому контексті виразно окреслюється та домінує в працях вітчизня­них і зарубіжних лінгвістів (І. Вихованець, К. Городенська, Н. Гуйва­нюк, А. Загнітко, Г. Золотова, М. Мірченко, О. Почепцов, Н. Форма­новська та ін.) комунікативно-функціональний підхід, що відкриває нові горизонти для студіювання традиційних, усталених понять, дає змогу глибше з’ясувати синтаксичну природу мовних одиниць, сприяє чіткішому окресленню фундаментальних граматичних категорій, у яких, на переконання І. Вихованця, найповніше відбито світобачення нашого народу, спосіб об’єднання слів у синтаксичні конструкції для вираження думок та почуттів [7, с. 3].

У практиці синтаксичних студій мовознавці виокремлюють се­мантико-синтаксичні, формально-синтаксичні та комунікативні кате­горії, серед яких розглядають, наприклад, предикативність, модаль­ність, темпоральність, настанову висловлення, актуальне членування, що свідчить про відкритість та дискусійність питань, пов’язаних із кількістю, характером та змістом категорійних величин. Цілком пого­джуємося з І. Вихованцем у тому, що найбільші зусилля дослідників потрібно спрямувати на вивчення сукупності граматичних одиниць і категорій та їхніх системних взаємозв’язків [7, с. 3]. Безперечно, роз­в’язання такого комплексу завдань є актуальним для лінгвістики сьогодення й залишається, попри значні напрацювання в цій галузі категорійного синтаксису, важливим питанням синтаксичної теорії.

Комунікативно-прагматичний вектор у граматичній практиці до­слідники пов’язують із настановою та метою висловлення, актуаль­ним членуванням, функціональною перспективою, комунікативними типами й регістрами мовлення. На нашу думку, у низці названих термінопонять треба розглядати і комунікативну інтенцію – понят­тєву міжрівневу категорію, у якій виразно експлікується план змісту (інтенційні потреби мовця) та план форми, вербалізованої різноранго­вими мовними одиницями синтаксичного, морфологічного та лексич­ного рівнів. Ця лінгвістична субстанція має глибоке філософське підґрунтя й когнітивно-ментальний статус поняттєвої категорії, що випливає «з білатерального розуміння мовного знака і двобічної сутності мови як явища, що містить у собі план мовного змісту і план вираження» [8, с. 29]. Комунікативна інтенція співвідноситься з яви­щами реального світу на довербальному рівні й тісно пов’язана з використанням мовцем тих чи тих лексико-граматичних засобів (мо­дально-інтенційних висловлень, реченнєвих еквівалентів, дискурсив­них конструкцій) – мовних одиниць, що слугують репрезентантами мисленнєвого змісту та різноманітних інтенційних потреб мовця. Таке витлумачення комунікативної інтенції увиразнює системні зв’язки між різними мовними рівнями та категорійними величинами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, пов’язані з категорією інтенції, належать до переліку тих суперечливих проблем мовознавства, що не лише не втрачають своєї актуальності, а навпаки – набувають нових ракурсів студіювання. Термін «комунікативна ін­тенція» є базовим поняттям деяких лінгвістичних теорій (теорії мов­леннєвих актів, теорії мовленнєвої діяльності й теорії мовленнєвого впливу), у контексті яких його потрактовано як ілокутивну силу та мету висловлення (Г. Грайс, Дж. Остін, П. Стросон, Дж. Сьорль), розглянуто в аспекті стратегій і тактик комунікативного процесу (О. Іссерс, І. Борисова, Н. Формановська, В. Шляхов), поряд із понят­тями потреба, намір, мотив, думка (Т. Дрідзе, О. Каменська, В. Крас­них, О. Леонтьєв та ін.). Однак комунікативна інтенція має виразний категорійний статус і покриває термінообшири синтаксичних понять, пов’язаних із суб’єктивністю, модальністю, комунікативною настано­вою, метою висловлення, актуальним членуванням тощо. Такий аспект дослідження почасти розглянуто в працях В. Адмоні, Й. Ан­дерша, Ф. Бацевича, О. Бондарка, А. Загнітка, М. Мірченка, Н. Фор­мановської [1−4; 9; 12; 15]. На наше переконання, комплексний аналіз міжкатегорійної взаємодії комунікативної інтенції та інших катего­рійних величин синтаксису відкриває перспективи для встановлення системних зв’язків між різнорівневими категоріями та щонайпов­нішої інвентаризації засобів їхньої вербалізації в українськомовному дискурсі.

Мета і завдання статті – визначити місце комунікативної ін­тенції серед синтаксичних антропозорієнтованих категорій, зокрема обґрунтувати зв’язок інтенції з категорією модальності, з настановою і метою висловлення, установити стосунок інтенції до теорії акту­ального членування речення, визначити термінологічну диференціа­цію понять «комунікативна інтенція» і «функція».

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Термінообшир поняття «комунікативна інтенція» своїм змістом охоплює не тільки світ людського буття, а й світ мовної вербалізації. Як відомо, у теорії мовленнєвих актів інтен­цію ототожнюють із комунікативним наміром і витлумачують як суб’єктивне значення, що відображає стосунок мовця до світу, ви­словленого, почутого. Такий підхід розкриває можливості для вияв­лення міжкатегорійних відношень між двома визначальними антро­позорієнтованими категоріями – комунікативною інтенцією та мо­дальністю, між якими, на переконання В. Адмоні, існує безсумнівний зв’язок, відображений у комунікативному типі речення [1, с. 47].

У лінгвістичних студіях зміст модальної семантики обмежують планом реальності – ірреальності; протиставленням об’єктивної та суб’єктивної модальності; увиразненням стосунку висловленого до дійсності і ставленням мовця до повідомлюваного. Таке неоднознач­не витлумачення можна пояснити намаганням деяких учених звузити обсяг модальності лише до дієслівної категорії способу (реальності/ ірреальності), розглядаючи модальні значення в парадигмальному просторі предикативності, або ж розширити трактування модальності до комплексної, багатопланової реченнєвої категорії.

Розгляд модальності в плані реальності/ірреальності не повністю відбиває її сутність, звужує семантико-прагматичний потенціал. Ви­дається правильною позиція тих лінгвістів, які виокремлюють об’єк­тивну модальність як обов’язковий «семантико-прагматичний вимір будь-якої комунікативної одиниці (висловлення, мовленнєвого жанру, тексту, дискурсу)» [3, с. 192–193] та суб’єктивну модальність, що безпосередньо пов’язана з мовною особистістю, з мовцем та його інтенціями, зі специфікою лінгвокреативного підходу до використан­ня тих чи тих мовних одиниць для адекватної вербалізації інтенцій­ного простору людської комунікації.

Семантико-синтаксична концепція модальності ґрунтується на ідеї двобічного змісту речення (наявності в його семантиці об’єктив­них і суб’єктивних значень). Будь-яке речення, як зазначає І. Вихова­нець, охоплює дві сфери значень – диктумну, що стосується інформа­ції про світ та його пізнання, і модусну сферу, яка містить інтерпре­тації суб’єктом думки об’єктивного змісту речення, різноманітні оцінки мовця, його почуття й волевиявлення [5, с. 117]. Утім, сфера модальних значень виявляється і в здатності граматикалізованого поняття реальності/ірреальності формувати комунікативний процес та реалізувати подібно інтенцію мовця. Таке витлумачення модаль­ності дає змогу розглядати комунікативні типи речення як вислов­лення, що виражають основні модально-інтенційні значення: пові­домлення – розповідне висловлення, запиту – питальне висловлення, наказу, прохання – спонукальне висловлення, бажання – оптативне висловлення. На нашу думку, комунікативна інтенція – поняття, значно ширше, ніж модальність, оскільки формує і визначає те, яку інфор­мацію, які спонуки чи бажання суб’єкт комунікації вкладає у свій мовленнєвий витвір. Категорія інтенції детермінує цілісний комуніка­тивний процес – об’єктивно реальний/ірреальний, проте обов’язково суб’єктивний.

Зміст категорій модальності та інтенції виформовує мовець з його свідомістю і ставленням до світу: «пряме відношення висловленої в реченні думки до певного явища дійсності відбувається через психіку мовця і співрозмовника» [10, с. 119]. Іншими словами, модальність вербалізує психічний стан, ментальний світ та концептосферу мовної особистості, розкриває можливості потенційної взаємодії з адресатом, тобто має прямий стосунок до матеріального вираження інтенційних потреб мовця. Пор.: інтенцію інформування передають розповідні висловлення (Осінній день березами почавсь. Різьбить печаль свої дереворити. Я думаю про тебе весь мій час. Але про це не треба говорити (Л. Костенко); інтенцію застереження чи поради – спону­кальні висловлення (– Бійся людини лукавої (В. Шевчук); – Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори (І. Нечуй-Левицький); інтенцію оптативності – оптативні висловлен­ня (Тільки б відкрутилася неділя пустотливим листом у траву. Тільки б пережити це безділля, а роботу я переживу (Б. Мельничук). Як бачимо, адресант залежно від інтенційних потреб (прагнення щось розповісти чи запитати, наказати чи вмовити, подякувати чи похва­лити та ін.) у певній ситуації мовлення використовує конкретний модально-інтенційний тип висловлень.

У зовнішньо-синтаксичній структурі речення О. Мельничук та Л. Кадомцева виокремлюють конструкції розповідної, питальної, спо­нукальної, бажальної, умовної, гіпотетичної та переповідної модаль­ностей [11, с. 64–65; 10, с. 123], що якраз досить чітко увиразнює діапазон інтенцій мовця і яскраво відображає інтенційний простір категорії настанови, диференційованої за значеннями інтенційності [9, с. 130–131] й орієнтованої на вияв мети комунікативного акту, на­міру та завдань мовця [7, с. 4]. М. Мірченко вважає, що надкатегорія настанови орієнтує зміст речення на вираження в ньому комуніка­тивного наміру, завдання мовця передати або ж об’єктивний стан речей дійсних (гіпотетичних, ірреальних), або дізнатися про цей стан (подію, факт, явище, особу), або спонукати когось до дії чи розмови, або висловити бажання чогось, про щось [12, с. 125]. Власне, кате­горію настанови репрезентують грамеми розповідності, питальності, спонукальності та бажальності, вербалізовані відповідно розповід­ними (Ще в дитинстві я ходив у трави, в гомінливі, трепетні ліси, де дуби мовчали величаво у краплинах ранньої роси (В. Симоненко), питальними (Я хочу знати, любиш ти мене, чи це лиш сон, який уже не сниться? (Л. Костенко), спонукальними (Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі. В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться (О. Теліга) та опта­тивними висловленнями (Хоча б малесенький розмай для нерозваж­них дум (П. Грабовський). Розповідні, питальні, спонукальні, опта­тивні конструкції, зрозуміло, протиставлені за інтенцією мовця і тими завданнями, з якими основний суб’єкт комунікації вступає в інтер­акцію. Однак треба зауважити, що настанова пов’язана із реченнєвою структурою, з метою висловлення, інтенція – з мовцем, з його бажан­ням використати саме ту чи ту синтаксичну структуру для переда­вання певної мовленнєвої потреби.

За традиційним поділом речень на розповідні, питальні, спону­кальні та оптативні виходить, ніби всі конструкції в модальному та функціональному аспектах однакові, тобто виражають повідомлення чи волевиявлення, містять запитання. Проте в дискурсі – динаміч­ному мовленнєвому середовищі висловлення передають різноманітні змістові відтінки думок, які залежно від ситуації мовлення репре­зентують моноінтенційне значення структури (запит як інтенція власне-питальних висловлень: – А хто тобі цю книжку дав, хлопче? (Б. Грінченко); – Що збираєшся робити після університету? (В. Шевчук) або ж відображають поліінтенційність, потенційну здат­ність синтаксичної структури виражати семантику інших реченнєвих конструктів (питальна форма для реалізації інтенцій ствердження/ заперечення чи спонукання), напр.: [Меценат:] Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з’явився? (Леся Українка); – Який же коваль не ставить себе над іншими ковалями у світі? (Марко Вовчок); – Мамо, а чи не принесли б ви мені мисочку узвару? (О. Довженко); – Не продаси, пане лицарю, тієї шаблюки часом? (А. Свидницький). Отже, від комунікативних інтенцій мовця, а не від настанови висловлення, залежить вибір певної конструкції. Цей про­цес наскрізь креативний, оскільки забезпечує свободу вибору синтак­сичних засобів для оптимальної вербалізації намірів мовця.

Як зазначає І. Вихованець, механізм комунікативного аспекту зрозумілий тільки за умови, якщо ми розглядаємо речення в конкрет­ному мовленнєвому контексті, у якому воно функціонує як вислов­лення [5, с. 59]. Так, актуальне членування відображає підлаштування віртуальної схеми речення до динамічного її розгортання в процесі комунікації відповідно до завдання та інтенції адресанта. Мовець як основний суб’єкт процесу спілкування розставляє у висловленні певні акценти, фокусує інформацію на відому (тему) і нову (рему), співвідношення яких у межах питальних чи непитальних висловлень забезпечує реалізацію глобальної інтенції, наприклад: інформування та констатації (Кружляє ластівка над словом. Крильми об твердь словесну б’є (І. Вихованець); І скільки б років я не мав. Якщо я маю маму й тата, в душі моїй довічне свято (І. Вихованець); заперечення (Слова – у полум’ї не тліють, слова – в любові не міліють (І. Вихо­ванець); спонукання (Збагачуймось від роду і до роду нетлінно-вічним словом Кобзаря (І. Вихованець); дякування (Я вдячний Богові за те, що народився українцем (І. Вихованець) та ін.

Інтенційна домінанта, логічно акцентована та актуалізована мов­ними засобами в лінгвальному континуумі художнього тексту, уви­разнює рему – найважливіший інформативний центр повідомлення. Напр.: Єдиний близький і рідний нам шлях до істини добра – // це любов до свого гнізда (Д. Рихтицька). Фразовий наголос падає на склад постпозитивної реми, увиразнює те, що ще невідомо адре­сатові. Іноді тему і рему розривають дуплексивні зони – перехідні компоненти, що мають стосунок як до теми, так і реми, пор.: Я // білим птахом // вже давно до Вас літала (Д. Рихтицька).

З-поміж індикаторів тема-ремного членування виокремлюємо фонетичні маркери: фразовий наголос, темп, хезитаційні паузи, якими мовець виділяє інтенційну домінанту висловлення, напр.: Життя – театр. І вічна драма. Й трагікомедія – життя (В. Вознюк); Я маю… Я повинен… Я мушу… Щодня мовою вмивати душу... (І. Вихованець). Пунктуаційні маркери незавершеності відтворюють складний світ людських емоцій та почуттів, передають уривчастий характер мов­лення, створюють особливий візуальний простір у художньому тексті.

Категорія мети детермінує весь спілкувальний процес і перебуває у взаємодії з інтенцією мовця, оскільки формування цільової наста­нови йде в напрямі від визначення мети, утворення наміру до певної діяльності, мовленнєвих вчинків особистості та використання мовних засобів для реалізації поставленого завдання. Ситуативно вмотиво­вана інтерактивна діяльність адресанта спрямована на досягнення певних цілей: «своїм мовленнєвим ходом мовець переслідує певну мету» [13, с. 74]. М. Степаненко зауважує, інтенція взаємодіє «з власне метою, тому що вказує на бажану подію, виникнення якої пов’язується з активною, свідомою діяльністю суб’єкта» [14, с. 95]. Мета як компонент превербального етапу мовленнєвої діяльності співвідноситься з інтенцією мовця, проте інтенцію в цьому разі треба розуміти як низку мовних одиниць, що їх використовує мовець для реалізації мети.

Телеологічний чинник та інтенція визначають структурно-семантичну організацію висловлення, що виконує певну функцію в процесі спілкування. За функціонального підходу важливо з’ясувати питання не про те, як побудований предмет, а як його можна вико­ристати, яке його призначення в процесі спілкування. Функція влас­тива синтаксичній конструкції, вона корелює з системою цільових настанов висловлення, з можливостями мовних одиниць втілювати мовленнєві наміри, експлікувати динамічність інтерактивного процесу. Інтенція, авторський задум формує висловлення, детермінує викорис­тання мовцем певної синтаксичної структури, а «функція використа­них одиниць виступає як досягнута мета» [3, с. 15].

У практиці сучасних наукових досліджень спостерігаємо тенден­цію до розгляду функціонального, що враховує зміст синтаксичної структури, її комунікативно-прагматичні характеристики. І. Вихова­нець визначає три підходи до вивчення функцій речення: функцію речення становить вказівка на описувану ситуацію; функцією речен­ня є його роль у тексті; функціональним аспектом речення є його актуальне членування [6, с. 6–7]. Такий погляд особливо актуальний для розуміння функціоналізму як діяльнісного, цілеспрямованого на­пряму сучасної лінгвістики.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Комуні­кативна інтенція співвідноситься із термінологічним обширом син­таксичних категорій та понять, зокрема модальності, настанови, мети висловлення і функції, актуального членування. Міжкатегорійна взає­модія передбачає системність синтаксичних категорій. Модальність і настанова висловлення – власне-реченнєві параметри, комунікативна інтенція – функційно ємніша і більшою мірою, ніж інші категорії, пов’язана з мовцем – носієм різноманітних когнітивно-ментальних станів та висловленням як оптимальним синтаксичним засобом вер­балізації інтенційних горизонтів комунікації. Антрозорієнтовані кате­горії інтенції та модальності перебувають у єдиному комунікатив­ному просторі суб’єкта мовлення, проте інтенція – ієрархічно вер­шинна категорія, глобальна мовна субстанція, що детермінує весь процес спілкування.

Настанова пов’язана зі структурою речення, з його потенційною здатністю вербалізувати певну інтенцію мовця, з бажанням суб’єкта комунікації використати саме ту чи ту мовну структуру для переда­вання певної потреби. Мовець як анропоцентр процесу спілкування розставляє у висловленні певні акценти, фокусує інформацію на відому (тему) і нову (рему), що впливає на породження та вербалі­зацію глобальної інтенції мовця (інформування, запиту, спонукання, бажання), детермінованої телеологічним чинником.

Категорія мети перебуває у тісній взаємодії з інтенцією мовця, оскільки формування цільової настанови відбувається в напрямі від визначення мети, утворення наміру до мовленнєвих вчинків особис­тості та використання мовних засобів. Якщо інтенцію, мету розгля­дати як ментальні категорійні величини, пов’язані з довербальним осмисленням майбутньої діяльності, то функція експлікується в ре­ченні-висловленні і пов’язана з можливостями синтаксичних одиниць втілювати наміри адресанта.

Діалектичні процеси міжкатегорійної взаємодії засвідчують важ­ливість розгляду комунікативної інтенції серед засадничих і концеп­туальних термінопонять синтаксису, сприяють розвитку категорійної граматики української мови, розширюють систему синтаксичних ка­тегорій, які, з огляду на новітні дослідження в лінгвістиці, ще потребують систематизації та комплексного аналізу, що, зрештою, формує перспективу наших наукових студій.

Література

1. Адмони В. Г. О модальности предложения / В. Г. Адмони // Учёные зап. Ленингр. гос. пед. ин-та. Т. 21. Факультет иностранных языков. – Л. : ЛГПИ им. А. И. Герцена, 1956. – Вып. 1. – С. 47–70.
2. Андерш Й. Ф. Інтенція / Й. Ф. Андерш // Українська мова : енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2000. – С. 207.
3. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики : [монографія] / Ф. С. Баце­вич. – Львів : ПАІС, 2010. – 336 с.
4. Бондарко А. В. К проблеме интенциональности в грамматике / А. В. Бондар­ко // Вопросы языкознания. – 1994. – № 2. – С. 29–42.
5. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
6. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
7. Вихованець І. Р. Теоретичні засади категорійної граматики української мови / І. Р. Вихованець // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського : зб. наук. пр. Сер. : Філологія  – Вінниця : ВДПУ, 2000. – Вип. 2. – С. 3–6.
8. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академічна грама­тика української мови / Іван Вихованець, Катерина Городенська ; [за ред. І. Вихованця]. – К. : Пульсари, 2004. – 400 с.
9. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [моно­графія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.
10.  Кадомцева Л. О. Синтаксична модальність речення / Л. О. Кадомцева // Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / [за заг. ред. акад. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1972. – С. 119–137.
11.  Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення / О. С. Мель­ничук. – К. : Наук. думка, 1966. – 324 с.
12.  Мірченко М. В. Надкатегорія настанови / М. В. Мірченко // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. пр. – Х. : [б. в.], 2007. – Вип. 22. – С. 125–132.
13.  Почепцов О. Г. Основы прагматического описания предложения / О. Г. По­чепцов. – К. : Вища шк., 1986. – 116 с.
14.  Степаненко М. Семантико-синтаксичний аналіз периферійних прийменни­ково-іменникових інтенціальних поширювачів структури двоскладного діє­слівного речення / Микола Степаненко / Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. / уклад. : Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – Вип. 8. – С. 93–104.
15.  Формановская Н. И. Речевое общение: коммуникативно-прагматический подход / Н. И. Формановская. – М. : Рус. яз., 2002. – 216 с.

References

1. Admoni V. G. O modalnosti predlozheniia / V. G. Admoni // Uchenyie zap. Leningr. gos. ped. in-ta. T. 21. Fakultet inostrannykh yazykov. – L. : LGPI im. A. I. Gertsena, 1956. – Vyp. 1. – S. 47–70.
2. Andersh Y. F. Intentsiia / Y. F. Andersh // Ukrainska mova : entsyklopediia / redkol. : V. M. Rusanivskyi, O. O. Taranenko (spivholovy), M. P. Ziabliuk ta in. – K. : Ukr. entsykl. im. M. P. Bazhana, 2000. – S. 207.
3. Batsevych F. S. Narysy z linhvistychnoi prahmatyky : [monohrafiia] / F. S. Batse­vych. – Lviv : PAIS, 2010. – 336 s.
4. Bondarko A. V. K probleme intentsionalnosti v grammatike / A. V. Bondarko // Voprosy yazykoznaniia. – 1994. – № 2. – S. 29–42.
5. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [pidruchnyk] / I. R. Vykhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.
6. Vykhovanets I. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy / I. R. Vykhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1992. – 224 s.
7. Vykhovanets I. R. Teoretychni zasady katehoriinoi hramatyky ukrainskoi movy / I. R. Vykhovanets // Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho : zb. nauk. pr. Ser. : Filolohiia. – Vinnytsia : VDPU, 2000. – Vyp. 2. – S. 3–6.
8. Vykhovanets I. Teoretychna morfolohiia ukrainskoi movy : Akademichna hra­matyka ukrainskoi movy / Ivan Vykhovanets, Kateryna Horodenska / [za red. I. Vykhovantsia]. – K. : Pulsary, 2004. – 400 s.
9. Zahnitko A. P. Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [mono­hrafiia] / A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2001. – 662 s.
10.  Kadomtseva L. O. Syntaksychna modalnist rechennia / L. O. Kadomtseva // Suchasna ukrainska literaturna mova. Syntaksys / [za zah. red. akad. I. K. Bilo­dida]. – K. : Nauk. dumka, 1972. – S. 119–137.
11.  Melnychuk O. S. Rozvytok struktury slovianskoho rechennia / O. S. Melnychuk. – K. : Nauk. dumka, 1966. – 324 s.
12.  Mirchenko M. V. Nadkatehoriia nastanovy / M. V. Mirchenko // Linhvistychni doslidzhennia : zb. nauk. pr. – Kh. : [b. v.], 2007. – Vyp. 22. – S. 125–132.
13.  Pocheptsov O. G. Osnovy pragmaticheskogo opisaniya predlozheniya / O. G. Po­cheptsov. – K. : Vyshcha shk., 1986. – 116 s.
14.  Stepanenko M. Semantyko-syntaksychnyi analiz peryferiinykh pryimennykovo-imennykovykh intentsialnykh poshyriuvachiv struktury dvoskladnoho diieslivnoho rechennia / Mykola Stepanenko / Linhvistychni studii : zb. nauk. pr. / ukl. : Ana­tolii Zahnitko (nauk. red.) ta in. – Donetsk : DonNU, 2001. – Vyp. 8. – S. 93–104.
15.  Formanovskaya N. I. Rechevoe obshchenie: kommunikativno-pragmaticheskii podkhod / N. I. Formanovskaya. – M. : Rus. yaz., 2002. – 216 s.

Шабат-Савка Светлана. Коммуникативная интенция в контексте ка­тегориальных понятий синтаксиса. Истолкование коммуникативной интен­ции как межуровневой понятийной категории, в которой эксплицируется план содержания (интенциональные потребности говорящего) и план формы (разноранговые языковые единицы – репрезентанты определенной интенции), предусматривает её сопоставление с терминообъёмом некоторых синтаксичес­ких категорий, детерминированных субъективным фактором и связанных с го­ворящим как носителем разнообразных психоментальных состояний. В статье анализируется коммуникативная интенция в контексте антропоцентрических категорий модальности и установки, отмечается, что модальность имеет прямое отношение к материальному выражению интенциональных потребностей язы­ковой личности, а установка ассоциируется со структурой предложения, с потенциальной способностью синтаксической конструкции выражать то или другое речевое намерение; обосновывается доминирующий категориальный статус интенции, её важная роль в организации целостного процесса комму­никации; рассматривается интенция говорящего в ракурсе теории актуального членения и цели высказывания; прослежывается дифференциация понятий «коммуникативная интенция» и «функция».

Ключевые слова: коммуникативная интенция, говорящий, синтаксичес­кая категория, модальность, установка, цель, функция.

Shabat-Savka Svitlana. Communicative Intention in the Context of Catego­rical Scope of Syntax. Interpretation of communicative intention as an interlayer conceptual category in which plane of content (the speaker’s intentional needs) and plane of form (different-rank linguistic units representative of specific intentions) are clearly explicated assumes its comparison with the term scope of some syntactic categories determined by the subjective factor and associated with the speaker as a carrier of various psycho-mental different states. The article, in particular, analyzes communicative intention in the context of anthropologically oriented categories of modality and attitude. It is indicated that modality is directly related to the material expression of the speaker’s intentional needs while attitude is associated with sentence structure and with the potential of a syntactic construction to express a specific speech intention. The higher categorical status of intention and its important role in the overall process of communication are established; the speaker’s intention is viewed from the perspective of the theory of actual division and purpose of utterance, the concepts of «communicative intention» and «function» are surveyed.

Key words: communicative intention, speaker, syntactic theory, modality, attitude, purpose, function.