УДК 81‟367.625(161.2=111):81-115

Наталя Іваницька

КОНТРАСТИВНА СИНТАГМАТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ ДІЄСЛІВНИХ СИСТЕМ

У РЕЧЕННЄВОТВІРНОМУ АСПЕКТІ

У статті здійснено спробу довести валідність використання моделі речення простої дієслівної будови як основи зіставлення реченнєвотвірного потенціалу української та англійської дієслівних систем. Проаналізовано та систематизова- но різні підходи до поняття «модель речення» в лінгвославістиці та лінгвогер- маністиці, означено поняття «предикативний мінімум речення» та «номінатив- ний мінімум речення». Увагу зосереджено на пріоритетності використання в контрастивному аналізі номінативного мінімуму речення як розширеної схеми, що містить мінімальну структурну схему речення (головні компоненти) та обо- в‟язкові прислівні поширювачі, необхідні для реалізації реченням номінативної функції. Моделі речень дієслівної будови виділені з опорою на дієслівну синта- гматику й ранжовані за сполучувальними ознаками дієслів, поєднаними з узагальненою синтаксичною семантикою експлікаторів синсемантизму. Здійсне- на типологізація моделей простих речень дієслівної будови, використання якої в установленні синтагматичної кореляції української та англійської дієслівних систем видається надійним підґрунтям для отримання важливих для контрасти- вістики та компаративістики наукових результатів.

Ключові слова: зіставлення, модель речення простої дієслівної будови, синтагматика дієслова, українська та англійська дієслівні системи.

Постановка наукової проблеми та її значення. У сучасній лін- гвістиці важливе значення мають проблеми, пов‟язані з комплексним вивченням дієслова як універсального мовного феномену, своєрідно- го щодо лексичної і граматичної семантики, синтаксичної конструк- тивності, функційної специфіки, а також системних та міжрівневих зв‟язків і відношень з іншими мовними одиницями. Отримавши статус «центральної» в частиномовній ієрархії, як і в синтаксичних течіях, що ґрунтуються на вербоцентричній теорії, дієслово не перестає «хвилювати» дослідників, постійно перебуваючи в епіцентрі наукових пошуків та дискусій. Перспективним у цьому контексті постає не лише всебічне внутрішньомовне осмислення лінгвальної сутності дієслівних систем, але й їх дослідження в міжмовних пара- лелях, зокрема українсько-англійській. Одним із можливих аспектів установлення міжмовних співвідношень виступає синтагматичний, реалізація якого є найбільш показовою в межах реченнєвих структур. Відкритим для наукових пошуків, а отже й актуальним з огляду на потреби сьогоденного мовознавства, залишається зіставлення речен- нєвотвірного потенціалу дієслівних систем української та англійської мов, який видається можливим дослідити в контексті спроможності останніх утворювати моделі простих речень дієслівної будови.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Необхідною умовою науко- вого пізнання мови є створення класифікаційних схем чи моделей речень, які об‟єктивують наявні в реченнях зв‟язки, відношення, залежності й відповідають способу відображення в них дійсності. Теорія «моделювання» в синтаксисі вже має певні традиції. Маємо підстави констатувати, що синтаксис кожної із зіставлюваних мов завжди перебував в епіцентрі лінгвістичних пошуків і дістав належне наукове осмислення в межах тих чи тих дослідницьких парадигм, унаслідок чого загалом упорядкована типологія як складного, так і простого речень, виявлено внутрішні зв‟язки між основними типами речень та  їхніми  реалізаціями  в  мовленні  як  в  лінгвославістиці  (Н. Д. Арутюнова, Ф. І. Буслаєв, В. В. Виноградов, А. П. Грищенко,  А. П. Загнітко, Г. О. Золотова, Н. Л. Іваницька, О. І. Леута, Т. П. Ломтєв, О. С. Мельничук,  М. В. Мірченко,  О. М. Пєшковський,  М. Я. Плющ, О. О. Потебня,  О. О. Шахматов,  Н. Ю. Шведова,  В. Д. Шинкарук,  К. Ф. Шульжук, В. С. Юрченко та ін.),  так  і  в  лінгвогерманістиці  (Л. С. Бархударов,   Л. І. Бєлєхова,   В. В. Бурлакова,    І. П. Іванова,  Е. Я. Мороховська, Г. Г. Почепцов, Н. М. Раєвська, Н. А.   Слюсарева, J. Anderson,   C. Baker,   C. Berk,   E. K. Brown,   Ch. Fillmore, Ch. Fries, T. Givón, M. Halliday, R. Kreyer, J. Miller, P. Matthews та ін.). Водно- час зіставний аспект вивчення синтагматичних параметрів дієслів як реченнєвотвірної одиниці на сьогодні залишається відкритим для контрастивістики, особливо коли модель речення постає основою зіставлення (tertium comparationis, t. c.).

Мета і завдання статті. Мета статті полягає в доведенні мож- ливості використання моделі речення (зокрема простого речення дієслівної будови) як основи зіставлення синтагматичних вимірів української та англійської дієслівних систем. Означена мета спряму- вала на розв‟язання таких наукових завдань: 1) синтезувати підходи до поняття «модель речення» в контексті двобічного міжмовного аналізу дієслівних систем; 2) обґрунтувати валідність використання моделі речення як основи зіставлення в білатеральному міжмовному описі; типологізувати моделі простих речень дієслівної будови як формальні виразники реченнєвотвірного потенціалу дієслівних систем української та англійської мов.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. «Модель речення» кваліфікують як мовну одиницю, яка «дозволяє генерувати велику й абсолютно не контро- льовану ні нашим мозком, ні навіть найскладнішою технікою кіль- кість як конкретних комунікативних побудов, так і нормативних мов- леннєвих ланцюгів докомунікативного рівня», – зауважує І. С. Попо- ва [8, с. 304]. Цілеспрямовані пошуки вчених у сфері моделювання в межах різних наукових парадигм загалом завершувалися встановлен- ням більшою чи меншою мірою адекватних моделей на основі уза- гальнення сукупності диференційних ознак, які відтворювали при- роду досліджуваних явищ. Із-поміж наукових моделей прийнято ви- окремлювати загальні, часткові, одиничні, повні, неповні, всеохоплю- вальні, точні, неточні, приблизні і т. д. Така детермінація моделей засвідчує орієнтацію на вияв сутнісної природи моделі – стосовно ознак, за якими проводять «моделювання». Ці загальні зауваги стосу- ються й моделювання в лінгвістиці, теорія якої як науки про мову постає   сукупністю   взаємопов‟язаних   металінгвістичних  одиниць, утворених на основі моделювального узагальнення сукупності різно- рівневих мовних одиниць у їхній рівневій ієрархії.

Такі ж загальні зауваги стосуються й моделей, релевантних та методично зумовлених у тому чи тому аспектах міжмовного зі- ставлення. Але якщо в моделюванні одиниць конкретної мови аналі- зують мовленнєві репрезентації певних одиниць із метою виявлення в них спільних (відмінних ознак) і на цій основі встановлення моделей, здатних узагальнено «покривати» (відтворювати, охоплювати) оди- ниці, які залишилися поза аналізом, але мають такі ж властиві їм ознаки (чи відмінності), то в зіставних дослідженнях моделювання має суттєву відмінність.

Ця відмінність полягає насамперед у тому, що для адекватності  та об‟єктивності висновків про зіставлювані мовні одиниці виникає необхідність користуватися «моделями моделей» (авторське визна- чення). Металінгвістика такого словосполучення не вирізняється особливою складністю: обирають моделі, що можна інтерпретувати як t. c., який у вигляді наукової моделі (тобто своєрідного узагаль- нення) відтворює типові ознаки відповідних моделей конкретної мови, а отже, формується на основі диференційних ознак моделей зіставлюваних мовних систем.

Якщо взяти до уваги те, що теорія, а отже, і металінгвістичне моделювання мовних одиниць конкретних мов не позбавлені низки суперечностей через складність самої мови, у яких би одиницях і категоріях її не вивчали і в площину якої б наукової парадигми не проектували, то тим більше суперечностей, неоднозначностей і роз- біжностей трапляється в т. зв. «моделях моделей» як основи зістав- лення. Так, наприклад, утрадиційненою, «узаконеною» й широко застосовуваною універсальною моделлю, зокрема в лінгвославістиці, є підрядний зв‟язок. Використання категорійної ознаки,   номінованої «підрядний синтаксичний зв‟язок» в англійській мові, спричинило уточнення й деяке переосмислення «драматичності» цієї моделі через вияв певних особливостей зв‟язку між словами, ролі порядку слів, службових та дейктичних слів і навіть інтонації. Отже, модель, з од- ного боку, виявляє ознаки суб‟єктивізму, відносності, «відкритості», з іншого, – завжди слугує підґрунтям для поглибленого вивчення мовних реальностей і встановлення нових закономірностей у їхній структурі, семантиці, функціях.

Говорячи про модель простого речення, яку ми використовуємо як еталонний зразок для зіставлення синтаксису українських та англійських дієслівних систем, уважаємо за необхідне, окрім усього іншого, зупинитися також на основоположному питанні, яке стосу- ється сутнісних вимірів моделі простого речення взагалі, речення дієслівної будови – зокрема.

«Формальна організація конкретних речень у сучасній теорії синтаксису співвідноситься з тим або іншим формальним реченнєвим зразком, реченнєвою моделлю – формально-синтаксичною структу- рою, структурною схемою», – пише І. Р. Вихованець [2, с. 78]. Відпо- відно, синтаксис речення досліджує організацію структурної схеми речення та закони поширення цієї схеми (правила функціонування транспонованого в речення словосполучення, зв‟язки між словами всередині речення, детермінацію схеми загалом).

У сучасному мовознавстві, особливо в східнослов‟янському, вза- ємодіють два погляди на модель (структурну схему) речення: модель як предикативний і як номінативний мінімум. Принципова відмін- ність між поняттями «предикативного» та «номінативного» мінімуму речення полягає в орієнтації на формальну будову предикативної основи речення (предикативний мінімум) чи на формально-синтак- сичну структуру ширшого комплексу компонентів, необхідних для виконання такою структурою функції повідомлення (номінативний мінімум).

Предикативний мінімум речення І. Р. Вихованець ототожнює з формально-синтаксичною структурою елементарного простого ре- чення, підкреслюючи, що вона «формується лише конститутивними з формально-синтаксичного погляду членами речення» і не включає навіть прислівних поширювачів, що реалізують синтаксичні потенції слів [2, с. 35]. Номінативний мінімум речення утрадиційнено роз- глядають як розширену схему, що включає мінімальну структурну схему речення (головні компоненти) та обов‟язкові прислівні поши- рювачі, необхідні для реалізації реченням номінативної функції, що дало підстави кваліфікувати її як розширену формально-синтаксичну структуру, опосередковану семантико-синтаксичною структурою ре- чення. Зрозуміло, що в зіставленні можна використовувати  як перший, так і другий підходи з дотриманням суттєвої вимоги: одно- значної інтерпретації складників, як і всього складу предикативної чи номінативної моделей. Нам імпонує другий підхід до визначення моделей простого речення і виокремлення типових моделей у зістав- люваних  мовах  та  використання  їх  як  синтаксичних  зразків для зіставного аналізу української та англійської дієслівних систем у синтагматичному аспекті.

Варто зауважити, що останнім часом розвиток інтердисциплі- нарних наукових галузей, інтенсифікація прикладних досліджень, по- в‟язаних із структурно-математичними напрямами, що продиктовано вимогами точності й несуперечливості результатів наукової інтер- претації теорії в застосуванні її до потреб практики, зумовлює появу думок про перегляд теорії синтаксичного членування речення, зо- крема на члени речення. Пропонують розв‟язувати складні проблеми синтаксичної інтерпретації структури речення, виходячи з розуміння дворівневого (формального і семантичного) підходів до аналізу син- таксичної структури мовленнєвих ланцюгів. І. С. Попова, приміром, схильна зводити теоретичну інтерпретацію структури речення (його моделей) до «контамінованих образів», які відтворюють структурну організацію речення у вигляді своєрідних структурних моделей [8]. В лінгвоукраїністиці набули поширення теорії т. зв. «формально-син- таксичної» інтерпретації структури речення, характер і складники якої визначає синтагматика повнозначного слова щодо виявлення в ньому ознак автосемантизму / синсемантизму і виділення на цій основі членів речення (компонентів формально-синтаксичної структури при- слівної залежності) (І. Р. Вихованець, А. П. Городенська, Н. В. Гуйва- нюк, А. П. Загнітко, Н. Л. Іваницька, М. В. Мірченко, М. С. Скаб та ін.). При цьому відносно усталену традицію щодо подвійної інтерпре- тації формально-синтаксичного компонента – формальної й семан- тичної не заперечують і не ігнорують. Таку ж тенденцію простежуємо і в синтаксичній теорії речення в англістиці, особливо у вітчизняній та колишній радянській (М. Я. Блох, І. Р. Буніятова, Г. Г. Почепцов, О. І. Сильницький та ін.). У цьому зв‟язку йдеться насамперед про виокремлення  семантичних  ознак  формально-синтаксичних  компонентів (їхньої узагальненої семантики).

Спираючись на традиції, ми виділяємо три типи узагальненої синтаксичної семантики: атрибутивну, об‟єктну й обставинну, що її можуть мати різні формально-синтаксичні компоненти прислівної залежності. Синтаксичну семантику отримує залежне слово в підряд- ному словосполученні; такою вона зберігається стосовно прислівного компонента при транспонуванні словосполучення в речення (І. Р. Ви- хованець, Н. Л. Іваницька).

Отже, модель речення у форматі формального синтаксису квалі- фікуємо як синтаксичну конструкцію, що виступає предикативним мінімумом чи предикативним мінімумом разом з обов‟язково залеж- ними від головних компонентів прислівними поширювачами (обо- в‟язковими прислівними компонентами) первинної залежності. Від- повідно модель речення дієслівної будови кваліфікуємо як синтак- сичну конструкцію, яка виступає предикативним мінімумом із діє- словом (дієсловами) у ролі головних компонентів разом із обов‟яз- ково залежними придієслівними компонентами первинної (придіє- слівної) залежності.

Оскільки в центрі нашої уваги перебуває дієслово, то з-поміж  усіх реченнєвих структур було обрано лише речення дієслівної  будови (двоскладні речення з дієслівними присудками та односкладні речення з головним членом, вираженим дієсловом). Орієнтуючись на номінативну модель, маємо підстави обмежити моделі лише їхнім предикативним мінімумом із дієсловами в присудковій позиції та в позиції головного члена односкладного речення разом з обов‟яз- ковими приприсудковими (придієслівними) компонентами первинної залежності. Таке, до певної міри, штучне абстрагування від надзви- чайно ускладненої й різноманітної системи ланцюгових рядів обо- в‟язкових поширювачів, уживаних у мовленні, дало змогу сконцен- трувати увагу на дієсловах з їхньою безпосередньою участю і здат- ністю «формувати» реченнєву структуру обох зіставлюваних мов.

Моделі простих речень було виділено з реченнєвих структур із застосуванням методу елімінування. Для зіставлення було взято здебільшого різностильові суцільні тексти монологічного мовлення (по 50 000 словоформ із кожного стилю). Принагідно зазначимо, що вербальне відтворення моделей простих речень є приблизно однако- вим в обох мовах, якщо не брати до уваги їхню кількісну диферен- ціацію в межах субкатегорій та їхніх значеннєвих варіантів – мікрока- тегорій універсальної дієслівної категорії «процесуальність». Щодо елімінування частин речень, то суттєвим постає набагато місткіший (приблизно в 3,5 раза) текстовий масив англійської мови порівняно з українською мовою для виокремлення однакової кількості моделей простих речень. Це зумовлено такими внутрішньомовними чинника- ми: аналітизмом вираження формально-синтаксичних компонентів англійського речення; великою кількістю дієприкметникових зворо- тів, часток та інших слів, що значно розширюють словесне напов- нення англійського речення загалом. У нашому дослідженні до складу дієслівних моделей простих речень уведено не лише традиційні головні компоненти речення, але  й обов‟язкові придієслівні компоненти, наявність яких зумовлена синсемантичними властивостями дієслівних словоформ у присудко- вій позиції двоскладного речення та в позиції головного компонента речення односкладної будови.

Подаємо приклади речень, із яких шляхом елімінування було вилучено частини й отримано моделі простих речень дієслівної будови.

У визначення й опис моделей речень як схем (еталонів, зразків) контрастивного дослідження дієслівних систем української та англій- ської мов було включено, крім структурних (власне синтагматичних особливостей дієслівної лексики), також семантичні характеристики обов‟язкових придієслівних компонентів, які теоретично осмислено в синтаксичній семантиці.

У цьому плані не можна не згадати теоретичні напрацювання сучасних граматистів. Синтагматичний аналіз дієслівної лексики української та англійської мов передбачає розгляд не всієї суми оточень дієслова конкретної мови, а вияви дистрибутивних власти- востей дієслова (чи групи дієслів) як елементів підрядного слово- сполучення чи семантичної єдності в «перебігу» їх від слова – через словосполучення – до речення (В. Г. Адмоні, В. В. Бабайцева, І. Р. Бу- ніятова, І. Р. Вихованець, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітко, Н. Л. Іва- ницька, Г. Г. Почепцов, М. І. Степаненко, О. О. Холодович та ін.).

Зауважимо, що в лінгвоукраїністиці широке коло проблем, по- в‟язаних із  функціонуванням дієслова  в ролі предиката, розглянув  О. І. Леута, дослідивши механізми й встановивши закономірності формування речень із дієслівними предикатами. У його працях представлена загальна типологія дієслівних речень української мови як «системно організоване поле» [7]. У контексті нашого дослідження заслуговує на увагу підхід ученого до кваліфікації дієслівних речень, у якому в узгоджених межах поєднано структуру й семантику основ- них типів (моделей) таких речень, в інтерпретації й розмежуванні яких автор приділяє належну увагу формальним ознакам дієслова щодо спрямованості / неспрямованості вираженої ним процесуальної ознаки. Примітно також, що в класифікаційній системі дослідника основні акценти поставлено на розмежуванні типів дієслівних речень на основі узагальнених семантичних характеристик.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, ураховуючи викладені попереду міркування, власну теорію зіставно- го вивчення дієслівних систем української та англійської мови крізь призму основних моделей речення дієслівного типу як міні-t.c. (од- ного з можливих складників узагальненої дієслівної категорії «про- цесуальність» як основи зіставлення дієслівних систем загалом) [4; 5], що будуємо на дієслівній синтагматиці (включаючи в модель відсутні чи наявні обов‟язкові придієслівні компоненти приприсудкової за- лежності) та на міжкомпонентних семантико-синтаксичних відно- шеннях, які реалізують утворену в реченнях синтаксичну семантику обов‟язкових придієслівних компонентів.  Орієнтуючись на   системи українських та англійських дієслів, для аналізу їх як реченнєвотвір- них одиниць у зіставлюваних мовах виокремлюємо такі моделі прос- тих речень дієслівної будови: 1) предикативну модель; 2) предикативно- однооб‟єктну модель; 3) предикативно-обставинну модель; 4) преди- кативно-двохоб‟єктну модель; 5) предикативно-об‟єктно-обставинну модель. На перспективу залишається детальне зіставне вивчення синтагматичних вимірів дієслівних систем української та англійської мов у межах кожної з виділених моделей простих речень дієслівної будови.

Джерела та література

1. Бархударов Л. С. Структура простого предложения современного англий- ского языка / Л. С. Бархударов. – М. : Высш. шк., 1966. – 199 с.
2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підруч. для студ. філол. ф-тів вузів] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
3. Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : Вид-во ДонДУ, 2006. –378 с.
4. Іваницька Н. Б. Tertium comparationis у міжмовному зіставленні дієслівних систем / Н. Б. Іваницька // Мовознавство. – 2009. – № 1. – С. 46–59.
5. Іваницька Н. Б. Дієслівні системи української та англійської мов: парадигма- тика і синтагматика : [монографія] / Н. Б. Іваницька. – Вінниця : СПД Гла- вацька, 2011. – 636 с.
6. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові / Н. Л. Іваницька. – К. : Вища шк., 1986. – 167 с.
7. Леута О. І. Структура і семантика дієслівних речень в українській літера- турній мові : [монографія] / О. І. Леута. – К. : Такі справи, 2008. – 208 с.
8. Попова І. С. Фундаментальні категорії метамови українського синтаксису (одиниця, зв‟язок, модель) : [монографія] / І. С. Попова. – Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2009. – 432 с.
9. Почепцов Г. Г. Конструктивный анализ структуры предложения / Г. Г. По- чепцов. – К. : Вища шк., 1971. – 191 с.
10. Fillmore C. J. Construction grammar course book / Charles Fillmore, Paul Kay. – Berkeley : University of California, 1992. – 113 p.
11. Fries Ch. The Structure of English / Charles Carpenter Fries. – Editeur Long- mans, Green and Co, 1963. – 304 p.

Иваницкая Наталья. Контрастивная синтагматика украинской и английской глагольных систем в аспекте построения предложений. В ста- тье предпринята попытка доказать валидность использования модели простого предложения глагольного типа как основы сопоставления потенциала украин- ской и английской глагольных систем к построению предложений. Проанали- зированы и систематизированы различные подходы к понятию «модель предло- жения» в лингвославистике и лингвогерманистике, разграничены понятия «пре- дикативный минимум предложения» и «номинативный минимум предложе- ния». Внимание сосредоточено на приоритетности использования в контрастивном анализе номинативного минимума предложения как расширенной схемы, содержащей минимальную структурную схему предложения (главные компо- ненты) и обязательные присловные распространители, необходимые для реали- зации предложением номинативной функции. Модели глагольных предложе- ний выделены с ориентацией на глагольную синтагматику и ранжированы по сочетаемостным признакам глаголов, соединенных с обобщенной синтаксичес- кой семантикой экспликаторов синсемантизма. Осуществлена типологизация моделей простых глагольных предложений, использование которой при уста- новлении синтагматической корреляции украинской и английской глагольных систем представляется надежной основой для получения важных для контра- стивистики и компаративистики научных результатов.