УДК 81.373-161.2

Наталія Іовхімчук

 ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕБЕСНОГО ПРОСТОРУ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ПІСНІ

У статті проаналізовано мовні засоби вираження небесного простору в українській пісенній творчості, з’ясовано їхні лексичні та символічні зна­чення. В українській народній пісні небесний простір представлено лексемою рай, що має символічне значення «щасливе майбутнє», «мирне буття», «благо­датна й багата земля», «щастя», «добробут». Слово рай поширене в колядках і щедрівках. За біблійними переказами, місце, де існує рай, називається Едемом. Там багата, щедра, розкішна земля. Слово небо в народних піснях як ознака «верху» – один із важливих мовних засобів вираження простору. Небо позначає «той світ», частіше – рай, щоасоціюється з такими назвами птахів: соловейко, жайво­ронок, ластівка. У народнопісенних текстах типові вирази зиму замика­ти, літо відмикати, тобто мотив відмикання вирію. Птахи перелітають через «небесні ворота» та сповіщають про початок нового року, пророкують добро, щастя й надію. Номінація небо позначає повітряний простір, у якому знаходяться хмари, зорі, дощ. Це «високий» простір, де, за християнськими уявленнями, перебувають Бог, ангели, святі.

Ключові слова: номінація, небесний простір, рай, небо, вирій.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Специфіку нашого дослідження становить аналіз лексико-концептуальної уні­вер­салії простору пісенного фольклору на основі виокремлених но­мінацій простору в структурі народнопоетичних текстів. Це дає змогу розкрити художньо-мовну своєрідність української пісенної твор­чості, яку вивчають із погляду лінгвофольклористики, лінгвопоетики та лінгвостилістики. Дослідження мови української усної словесності, що містить глибинну інформацію про етнос, необхідне для сучасних етнолінгвістичних та лінгвофольклористичних досліджень із вико­ристанням нових методів й аспектів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Автори праць з україн­­ської лінгвостилістики, етнолінгвістики та лінгвофолькло­ристики – В. В. Жайворонок, В. І. Кононенко, Н. О. Данилюк та ін. писали про оди­ниці з просторовою семантикою, які формують кате­горію простору. Мовні ж засоби на позначення небесного просто­ру в українській пісенній творчості досліджували В. В. Жайворонок, В. Т. Скуратів­ський, В. І. Кононенко, М. О. Новикова, С. І. Килимник,  Н. О. Дани­люк.

Мета і завдання статті. Метою нашої статті передбачено схарак­теризувати найбільш уживані мовні одиниці на позначення небесного простору в українській пісенній творчості.

Завдання:

– проаналізувати мовні засоби вираження небесного простору в українській народній пісні;

– з’ясувати лексичні та символічні значення назв рай і небо.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. В українській народній пісні небесний простір представлено номінаціями рай і небо.

Загробний світ у різних міфологічних системах описано по-різному. Цей простір міг бути темним і важким або, навпаки, світлим і благодатним, міг розміщуватися десь у далеких краях на землі, а міг бути й під землею чи на небесах. Припускають, слов’яни наприкінці І тис. н. е. вірили, що загробний світ знаходиться на небі, оскільки саме тоді в них існувала така форма поховання, як кремація. Умерлих спалювали, щоб їхні душі швидше долетіли до обителі мертвих [1, с. 222].

Вірування в реальне існування раю з’явилося ще в глибоку давнину, коли людина усвідомила, що на цьому світі вона лише тимчасовий гість. Душа, розлучившись із тілом, після сорока днів відправлялася до раю або пекла. Щоб прискорити відхід на «той світ», небіжчиків спочатку спалювали на вогнищах чи ховали в чов­нах, завдяки чому душа могла швидше «переправитися через океан або повітряний простір до вічного раю» [15, с. 295]. В україн­ському пісенному фольклорі вживана назва рай у значенні «місце, де бла­женствують праведники після смерті» [17, с. 441]: О, дай мені, синку, золотії ключі, Треба рай і пекло та й поодмикати, Праведнії душі та й повипускати [4, с59].

Рай уявлявся слов’янам гарним зеленим садом, перебування в якому вічне й щасливе. Поняття про рай сформовано ще задовго до християнства, що засвідчують наші обрядові пісні, передусім ко­лядки. В. Т. Скуратівський описує його так: «Рай – це своєрідна оаза, де вічний спокій і благодать. Там росте казковий сад, що постійно квітує й плодоносить золотими фруктами; межи дерев і розкішних трав течуть молочні й медові річки, які ніколи не міліють. На кущах співають райські птахи надзвичайної краси. У високості дзеркалить блакиттю небо, оперезане райдугою (тобто райською дугою), постійно світить сонце, ніколи не буває ні хмар, ні вітрів, ні ночей...» [15, с. 296]. Слово рай поширене у колядках і щедрівках: Третій каже: «Даймо іменя Сам Ісус Христос». Матер Божа, Діва Марія, це імня злюбила І в рай упустила [20, с. 119].

Місця райського блаженства слов’яни називали ще словом вирій або ірій. «Це тепла, вічно зелена й сонячна країна, далеко на Сході за морем», – писав І. І. Огієнко [12, с. 242]. Слов’янський рай – загроб­ний світ узагалі. У язичницькі часи у слов’ян не було протиставлень рай – пекло. М. В. Дяченко й О. С. Частник характеризували вирій як «місце, де зустрічаються минуле та майбутнє […]. Обіг часу – циклічно-лінійний, адже на землі безперервно має місце ланцюг смертей та народжень. Відкритий для світу людей вирій можна сха­рактеризувати як приклад замкнено-розімкненої системи сконденсо­ваного часу та інформаційного простору» [3, с. 70].

За біблійними переказами, місце, де існує рай, називається Едемом. Там багата, щедра, розкішна земля. У колядках наявні по­рівняння з раєм дому селянина, що символізує «багатство, щастя, добробут»: У тебе в домі так, як у раю: У тебе верби й груші ро­дять, У тебе сини у царя служать, А царевичку все собі дружать  [7, с. 68]. Рай виступає також символом безтурботного, спокійного існування, миру та злагоди: Спи, Ісусе, спи, а Серце втвори, Най при Ньому спочиваю Тут на земли і там в раю: Люлі, серденько, люлі! [7, с. 198].

М. О. Новикова пише, що рай – «це початок буття, його світлий ранок. І кінець людських земних мандрів (у язичницьких легендах – відхід героя до чудовного світу, в християнстві – підсумок усієї людської Священної Історії). Але біблійний рай – водночас і Центр Всесвіту, зона найбільш чистого, священного, неушкодженого буття» [11, с. 109].

Номінація рай як вияв верхнього простору вживається також зі значенням «красива, благодатна місцевість» [17, с. 441]. Першими поселенцями Раю, за християнськими уявленнями, вважали Адама і Єву. Бог розмістив їх там, але застеріг не куштувати яблук із дерева добра і зла. Однак Адам, піддавшись на прохання Єви, таки вкусив плід. За непослух Всевишній вигнав обох із раю: Лишив їх Господь у раю жити, У раю жити – не согрішити. Виліз диявол на тую овоч, Овочу урвав та й Єві подав [4, с. 58].

Отже, рай в українських народних піснях – це символ щасливого майбутнього й мирного буття, благодатної та багатої землі, щастя, багатства, добробуту. Однак зміст цього слова чітко не визначений.

Небо в міфології – важлива частина космосу, абсолютне втілення верху. Його визначальні якості – віддаленість і недосяжність, незмінність, велич і перевага над усім земним.

Слово небо в народних піснях як ознака «верху» – один із важли­вих мовних засобів вираження простору. Воно має традиційне зна­чення «видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола» [16, с. 249], напр.: Та літав орел, Та літав сизий Попід небесами, Та гуляв Петро Конаш Сагайдачний Степами, лісами [20, с. 92]

Номінація небо в усній словесності – це межа простору вгорі, де знаходяться хмари, зорі, звідки падає дощ. За спостереженнями С. О. Токарєва, «небо – активна творча сила, джерело блага і життя: повітря, хмара, туман, що наповнюють небо, уявляються субстанцією людської душі-дихання і при паралелізмі мікро- і макро-косму виявляється душею універсуму, втіленням абсолютної «духовності» [9, с. 207]: Ой ясна, красна на небі зоря, А ще найкраща у дядька жона [4, с. 33]; Зійди, хмаронько, з неба, Бо нам дощику треба [4, с. 124]; А зберем женців, а все молодців, А вязальнички – все паняночки. Накладемо кіп, як на небі звізд [10, с31].

З іменником небо вживають такі просторові прийменники: на небі, в небі, з неба, по небу, попід небесами, на небесі, із небес, серед неба: Бог предвічний народився, Прийшов днесь із небес [7, с. 146]; Сумно, сумно серед неба Сяє білолиций. Понад Дніпром козак іде, Мабуть, з вечорниці [14, с59]; Колись, дівчино мила, А був це чудний час, Як ще любов носила Десь попід небо нас…[18, с31].

Серед традиційних космогонічних образів символічне небо зазна­вало, очевидно, найбільшого впливу християнського вчення, адже на небі знаходиться рай, куди попадають непорочні душі; пор. висло­ви на зразок попасти на небо «одержати щось дуже бажане». Звідси небо – символ безмежності, неокраєності, свободи, потягу до вищого, ідеального [8, с. 87]. Небо в народній пісні має постійний епітет висо­ке, що виявляє значення «безмежний простір»: Бодай сирота на світ не родилась – Почув теє бог з високого неба: – Не плач, сирото, чого ж тобі треба? [13, с. 260]; – Дівчинонько моя, приданих не треба, наградить нас бог з високого неба. А в мене придане – ти сама, Як на небі ясная зоря [19, с. 177].

Розуміння неба в людей склалося здавна, оскільки вони бачили, що з нього йде їм світло та дощ, тому й обожнювали його. Так само й слов’яни шанували небо й молилися до нього [12, с. 96]. Назва небо в народнопісенних текстах християнського часу означає простір, де перебуває Бог, ангели, святі. У «Словникові української мови» по­да­но таке тлумачення: «За релігійними уявленнями, – місце перебу­вання богів, ангелів, святих; потойбічний світ, рай» [16, с. 249], напр.: Ой ви боги, ой ви боги з високого неба, Вкоротіте життя мені, більш мені не треба [19, с. 183]; Ангел з неба пастирям ся являє І веселу сю новину звіщає! [7, с. 154].

Особливе зацікавлення викликає символічна дія відмикання неба, раю і землі, яку знаходимо в найдавніших колядках, а потім, у моди­фікованому вигляді, – у християнізованих текстах: – Сідай, сідай, ма­ти, з нами вечеряти! – Ой спасибі, синку, за цю вечеринку! Ой, дай мені, синку, золотії ключі, Треба рай та пекло та й поодмикати, Праведнії душі та й повипускати [4, с. 59]; Та Юрій матір кличе:      – Та подай, Мати, ключі відімкнути небо, відімкнути небо – ви­пустити росу, випустити росу – дівочу красу [2, с. 59]. Значення відмикання в давніх слов’ян пов’язано з небом і землею, весною, лі­том та зимою, переходом в інший часопросторовий вимір. Небо по­значає «той світ», частіше – рай, який асоціюється з такими назва­ми птахів: соловейко, жайворонок, ластівка. У народнопісенних текстах типові вирази зиму замикати, літо відмикати, тобто мотив відмикання вирію. Птахи перелітають через «небесні ворота» та спо­віщають про початок нового року, пророкують добро, щастя й надію.

С. І. Килимник звернув увагу: «Люди первісної культури вірили, що птахи прилітають з вирію, країни сонця і вічного тепла й на своїх крилах приносять весну – літо... – Тому й весну зустрічали з при­летом перших птахів. Вірили наші пращури, що ластівка приносила весну до дому господаря, жайворонок приносив весну на ниви – по­ля..., зозуля і соловейко – приносили весну садам і гаям, воді весну приносили: гоголь-качка, чорногуз-лелека, – він же приносив і народ­жених дітей; до лісу весну приносили на своїх крилах і добрі вісники весни – соловейки, горлички – лісові дикі голуби; але й злі птахи – шуліки, сови, сичі й подібні їм, – приносили до лісу лихе» [6, с. 249]. Дослідник підкреслював: «Пращури вірили, що є з Неба на Землю щаслива дорога, що замикається «Небесними ворітьми». Ці ворота відкриваються на магічні дії, і з Неба приходять новонароджені душі; цими ворітьми приходять і богиня весни Лада; цими ворітьми при­ходить і урожай, щастя й добро; цими ворітьми приходять-повер­та­ються і душі «дідів», опікунів роду-родини, для догляду за урожа­єм…Але цим мостом, через ці ворота, і відходять душі померлих на Небо – у Вирій» [5, с. 161]. У голосіннях птахи висту­пають симво­лами зв’язку з потойбічним світом: Та будуть, моя дружинонько, са­ди розцвітать, та будуть зозуленьки кувать, і соловейки щебетать. Будуть мені, нещасниці, жалю завдавать, а я вийду за ворітечка та й буду питать: – Ви, зозуленьки сизесенькі, а соловейки малесенькі, та ви високо літаєте, ви далеко буваєте, чи не чули, чи не бачили дружиноньки вірненької? Як бачили, то хва­літься, як побачите, поклоніться моїй дружині вірненькій. Хай же він прийде та нехай мене одвіда, як же я тут живу, та як горюю  [4, с. 141].

Уявлення про небо в народному світогляді найрізноманітніші. Проте всі вони так чи інакше сходяться в одному: тут живуть віщі сили та праведні душі. Отже, воно слугує своєрідною оселею для чис­тих духів. Коли йдеться про потойбічне життя, то часто можна почу­ти: «Царство йому небесне», – так бажають небіжчикові, аби душа його спокійно відійшла до раю.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Небесний простір в українських народних піснях передусім представлено лексе­мою рай, що має символічне значення «щасливе майбутнє», «мирне буття», «благодатна й багата земля», «щастя», «добробут». Номінація небо позначає повітряний простір, у якому знаходяться хмари, зорі, дощ. Це «високий» простір, де, за християнськими уявленнями, перебувають Бог, ангели, святі.

Джерела та література

  1. Волошина П. А. Языческая мифология славян / П. А. Волошина, С. Н. Астапов. – Ростов-н/Д : Феникс, 1996. – 348 с.
  2. Воропай О. Звичаї нашого народу / О. Воропай. – К. : Оберіг, 1991. – Т. 1. – 451 с.
  3. Дяченко М. В. Простір і час фольклорних світів : пам’ять генерацій / М. В. Дяченко, О. С. Частник // Філософська думка, 1999. – № 1–2. – С. 64–79.
  4. Закувала зозуленька – Закувала зозуленька: [антологія української поетичної творчості] / [вступ. стаття, упоряд. та прим. Н. С. Шумади] – К. : Веселка, 1998. – 510 с.
  5. Килимник С. І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : у 2 кн. / С. І. Килимник. – К. : Обереги, 1994. – Кн. 1. – 400 с.
  6. Килимник С. І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : у 2 кн. / С. І. Килимник. – К. : Обереги, 1994. – Кн. 2. – 528 с.
  7. Колядки і щедрівки / [упорядкув., вст. ст., прим. М. С. Глушка]. – К. : Муз. Україна, 1991. – 239 с.
  8. Кононенко В. І. Символи української мови / В. І. Кононенко. – Івано-Франківськ : Плай. – 1996. – 272 с.
  9. Мифы народов мира: Энциклопедия: в 2 т. / [гл. ред. С. А. Токарев]. – М. : Советская энциклопедия, 1988. – Т. 2. – 719 с.
  10.  Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вст. ст. і прим. М. Й. Шалати]. – К. : Муз. Україна, 1983. – 160 с.
  11.  Новикова М. О. Фольклорна символіка: священний Центр / М. О. Новикова // Ойкумена. – 1993. – № 1. – С. 109.
  12.  Огієнко І. І. Дохристиянські вірування українського народу / І. І. Огієнко. – К. : Обереги, 1994. – 423 с.
  13.  Пісні родинного життя / [упоряд., автор вст. ст. та прим. Г. В. Довженок]. – К. : Дніпро,1988. – 359 с.
  14.  Плавай, плавай, лебедонько / Т. Шевченко. – К. : Муз. Україна. – 1993. – 160 с.
  15.  Скуратівський В. Т. Русалії / В. Т. Скуратівський. – К. : Довіра, 1996. – 734 с. 
  16.  Словник української мови: в 11т. / [ред. кол. І. К. Білодід та ін.]. – К. : Наукова думка, 1974. – Т. 5. – 840 с.
  17.  Словник української мови: в 11 т. / [ред. кол. І. К. Білодід та ін.]. – К. : Наукова думка, 1977. – Т. 8. – 927 с.
  18.  Українські ліричні пісні. – Вип. 2. – К. : Муз. Україна, 1993. – 236 с.
  19.  Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. – К. : Наукова думка, 1978. – 326 с.
  20.  Українські народні пісні, наспівані Д. Яворницьким. Пісні та думи з архіву вченого / [упоряд., вст. ст., прим. та коментарі М. М. Олійник-Шубравської]. – К. : Муз. Україна, 1990. – 453 с.

Иовхимчук Наталия. Лексика на обозначение небесного пространства в украинской народной песне. В статье проанализированы языковые средства выражения небесного пространства в украинском песенном творчестве, выяснено их лексические и символические значения. Небесное пространство в украинских народных песнях представлено лексемой рай, что имеет символическое значе­ние «счастливое будущее», «мирное бытие», «благодатная и богатая земля», «счастье», «благосостояние». Слово рай распространено в колядках. Согласно Библии, место, где существует рай, называется Эдемом. Там богатая, щедрая, роскошная земля. Слово небо в народных песнях как обозначение «верха» – один из важных языковых средств выражения пространства. Небо обозначает «тот свет», чаще – рай, который ассоциируется с такими названиями птиц: соло­вей, жаворонок, ласточка. В текстах народных песен типичные выражения зиму запирать, лето открывать, то есть мотив отпирания юга. Птицы пере­летают через «небесные ворота» и возвещают о начале нового года, предска­зывают добро, счастье и надежду. Номинация небо обозначает воздушное про­странст­во, в котором находятся облака, звезды, дождь. Это «высокое» про­странство, где, по христианским представлениям, находятся Бог, ангелы, святые.

Ключевые слова: номинация, небесное пространство, рай, небо.

Iovkhimchuk Nataliya. Vocabulary to describe the heavenly space in Ukrainian folk song. The article analyzes the linguistic means of expressing heavenly space Ukrainian song history, found their lexical and symbolic significance. Heavenly Space in Ukrainian folk songs presented first token paradise that has symbolic meaning «happy future», «peaceful life», «fertile and rich land», «happiness», «well-being». The word paradise in common carols and songs. According to biblical tradition, the place where there is a paradise called Eden. There is rich, generous, gorgeous land. The word heaven in folk songs as a sign of «top» – one of the most important linguistic means of expression space. Sky means «the light», often – a paradise that is associated with the names of birds: nightingale, skylark, swallow. In the folk-song texts are typical expressions winter lock, unlock summer, that motive unlocking Vyriy. Birds fly through the «gate of heaven» and announcing the start of a new year, predicting good, happiness and hope. Nomination sky indicates airspace, which are clouds, stars, rain. This «high» area where, according to Christian beliefs, are God, the angels, the saints.

Key words: nomination, heavenly space, heaven, sky, the clamor.

 


© Іовхімчук Н., 2014