УДК 811.161.2’367.333

Олександр Межов

 Морфолого-синтаксичні варіанти темпоративів у граматичній системі сучасної української мови

У статті проведено системне дослідження морфологічних і морфолого-синтаксичних варіантів темпоративів – адвербальних темпоральних синтаксем сучасної української літературної мови на матеріалі художніх текстів, спів­від­но­шення їх з підрядними частинами часу. Описані прийменникові і безприй­менникові відмінки, прислівники, дієприслівника як засоби вираження категорії темпоральності в неелементарних простих реченнях. Теоретичну проблематику розглянуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови. Визначено синтаксичний адвербіальний потенціал відмін­кових і прийменниково-відмінкових форм, його поповнення за рахунок імен­ників і їхніх функціональних еквівалентів. Проаналізовано співвідношення синтетизму й аналітизму в граматичній системі мови, зовнішньої (адвер­біальної) спрямованості  вихідних іменникових слів.

Ключові слова: мінімальна семантико-синтаксична одиниця, вторинний предикат, адвербіальна синтаксема, темпоратив, темпоральна синтаксема,  приймен­ник, відмінок, сполучник.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. У сучасному мовознавстві помітна тенденція до ґрунтовного дослідження  син­таксису, що зумовлено прагненням глибше проникнути в механізм функціонування синтаксичного рівня загалом і кожної з його одиниць зокрема. Це відображено передусім в утвердженні функціонального багатоаспектного підходу до аналізу синтаксичних одиниць, за якого речення як основну синтаксичну одиницю розглядають у трьох аспек­тах – формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному і комуні­к­ативному. З погляду семантико-синтаксичного для структури  ре­чення характерні семантико-синтаксичні від­ношення й відповідні їм компоненти значеннєвої природи, що відбивають специфіку з’єднан­ня змісту й форми компонентів речення в конкретній мові. Одним з найпоширеніших видів адвербіальних відношень є часові, на основі яких виділяють мінімальні синтаксичні одиниці семантичного типу – темпоральні (часові) синтаксеми. Синтаксеми часу (темпоративи) належать до вторинних предикатів, які разом із базовим предикатом та залежними від нього субстанційними компонентами формують значну кількість семантично неелементарних речень української мови, тому без усебічного дослідження допустових мінімальних оди­ниць не можна глибоко пізнати природу речення як основної син­таксичної одиниці, а без цього неможлива побудова викінченої синтаксичної теорії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість простих речень, ускладнених компонентами з часовою семантикою, розгля­дають, «як складні судження з лінійною структурою, у яких відно­шення кон’юнкції ускладнено вказівкою на послідовність подій» [10, с. 52]. Як слушно зауважує К. Г. Городенська, «темпоральні міні­мальні семантико-синтаксичні одиниці, відображають семантико-синтаксичні відношення, сформовані з двох типів власне-семан­тичних відношень, а саме: наслідкових і протиставних» [5, с. 136]. На думку О. І. Бондаря, лінгвістичний час може складатися як з однієї часової осі, так із кількох, зв’язаних між собою відношеннями одно­часності / різночасності [1, с. 15]. Категорія темпоральності (син­таксема часу) була предметом вивчення у працях таких мовознавців, як І. Р. Вихованець [3], К. Г. Городенська [5], А. П. Загнітко [6], З. І. Іва­ненко [7] О. В. Кульбабська [8], М. В. Мірченко [9], О. І. Бондар [1] С. А. Романюк [11],  та ін., проте вони не дають вичерпної відповіді на важливі питання системності, визначення статусу, семантичних і структурних особливостей, установлення класифі­ка­цій­них ознак, ієрархії, варіативності, похідності  цих мінімальних синтаксичних одиниць.

Мета і завдання статті. Мета статті полягає в комплексному вивченні темпоральних мінімальних семантико-синтаксичних оди­ниць, їхньої семантичної диференціації, систематизації засобів вира­ження, встановленні особливостей реалізації у семантичній і фор­мально-граматичній структурі ускладнених простих речень  сучасної української літературної мови. Досягнення поставленої мети пе­редбачає розв’язання таких завдань: визначити місце темпоральних синтаксем у граматичній системі мови, їхні диференційні ознаки, структуру, принципи класифікації; виділити їхні семантичні варіанти; проаналізувати морфологічні засоби вираження; з’ясувати дерива­ційні особливості; виявити можливі додаткові семантичні відтінки; установити роль прийменників у семантичній варіантності категорії темпоральності. Дослідження побудовано на реченнєвих конструк­ціях, дібраних з різностильових текстів сучасної української літера­турної мови.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Синтаксична категорія часу на рівні просто­го речення знаходить свій вияв у темпоральних синтаксемах, які означають час формування ситуації, репрезентованої базовим преди­катом з його валентним оточенням. Темпо­ральні мінімальні одиниці співвідносні з підрядними частинами часу складнопідрядного речення. З формального боку вони найчастіше містять віддієслівний іменник, утворений на базі згорненого предиката підрядної частини, і приймен­ник, що, замінивши сполучне слово коли, став виразником певного різновиду темпоральних відношень [6, с. 41], пор.: Гострим полиском хвилі спалахують після бурі (Леся Українка) і Гострим полиском хвилі спалахують, коли закінчується  буря. Часові адвербіальні компоненти реалізовані  насамперед у семантичних і морфолого-синтаксичних або морфологічних варіантах, аналіз яких слід проводити у взаємозв’язку. Диференціація мінімальних одиниць темпорального ряду ґрунтуються на визначальному протиставленні: одночасність – різночасність (ча­сова попередність і часова наступність) явищ [3, с. 272; 5, с. 134; 7, с. 95; 8, с. 266; 1, с. 43–44], відповідно до якого категорія часу втілена у трьох мінімальних одиницях: одночасності, часової попе­редності й часової наступності. У межах цих типів можна про­тиставити значення неозначеної тривалості й означеної тривалості як розгалуження семантичної ознаки тривалості, притаманної часовим відношенням. Темпоральні мінімальні  одиниці переважно виражені прийменниково-відмінковими формами, які називатимемо морфолого-синтаксичними варіантами з огляду на комплексну природу цих форм, до яких входять відмінкові флексії як показники морфологічної категорії відмінка і прийменники як аналітичні синтаксичні морфеми. У прийменникових сполуках прийменники указують на характер се­мантико-синтаксичних відношень між елементарними простими ре­ченнями. Поєднуючись із повнозначними словами, вони конденсо­вано «доповнюють основний зміст речення новою інформацією та висту­пають носіями додаткової предикативності» [7, с. 27]. Нейтралі­зо­вані відмінкові закінчення не переда­ють притаманних відмінкам значень, хоч іноді їх використовують для семантичного розрізнення часових прийменниково-відмінкових форм. У сучасній українській літера­турній мові зафіксовано понад  30 морфолого-синтаксичних варіантів темпоральних мінімальних одиниць одночасності, часової поперед­ності та часової наступності [3, с. 144]. 

За­соби вираження одночасності – прийменниково-відмінкові форми, які вказують на перебіг явища в межах часового орієнтира і розрізнювані передусім діапазоном охоплення іменникової лексики та семантичними ознаками. Одночасність увиразнює перебіг дії в ме­жах часового орієнтира, що дає підстави говорити про «прямий час» [4, с. 19; 7, с. 90]. Найбільше форм представлено у групі засобів на по­значення неозначеної тривалості, тобто проміжку часу, частково заповненого повідомлюваним явищем. Серед них форма в(у) + знахідний відмінок як домінанта одно­часності, що лексично на­повне­на переважно назвами днів тижня, частин доби, пір року, загальних часових понять, явищ, дій, процесів, напр.:  Віктор прийшов у суботу (В. Симоненко). З назвами свят закріплений прийменник на: Ковбаса на Різдво те саме, що на Великдень паска (У. Самчук). Часто вживана форма під час + родовий відмінок, яка охоплює процесуальні і непроцесуальні назви коротких часових відрізків: А ти Дніпра не бачив під час грози? (Василь Шевчук), а також поширена лише на на­зви епох, історичних періодів, суспільних формацій, тривалих часових відрізків форма за + родовий відмінок: ...і почався б такий танець, якого за часів руїни танцювали (Б. Лепкий). Місцевий відмінок іменників – назв місяців, року, століття, певного вікового періоду, процесів – поєднується з прийменником в(у): А в червні налетіла в Кафські степи сарана (Р. Іваничук), а з прийменником на – здебільшого при іменниках стадія, етап: Недоліки земельної ре­форми виявляться на стадії виконання («День»); На етапі вста­новлення драйверів систему викидає в синій екран смерті («Наука і суспільство»). Для вираження неозначеної тривалості про­цесуальні й метонімічно вжиті назви конкретних пред­метів в оруд­ному відмінку сполучаються з прийменником за:  Тільки за обідом  чи то вже вночі підходила [мати] до якогось із них і ласкала його своїми тихими сірими очима (М. Хвильовий). З цими формами межують синонімічні морфолого-синтаксичні варіанти, які вносять у загальне значення одночасності додаткові семантичні відтінки.

Прийменниково-відмінкові форми із значенням означеної трива­лості протягом + родовий відмінок, впродовж + родовий відмінок, за + знахідний відмінок і на + знахідний відмінок позначають відрізок часу, повністю охоплений одночасним з ним явищем, напр.: Ця стара і така відома істина, яку повторювали, вбивали, втокмачували протягом усього нашого життя нам у голови і батьки, і вчителі, і дитячі письменники (В. Нестайко);  М.Семенко різко виступає проти позиції ваплітян впродовж дискусії 1925 – 1928 рр. («Історія української літератури»); [Конопліцький]: Я, поки принесуть суп, хліб з'їдаю за три секунди (О. Коломієць).

Основними засобами вираження часової попередності неозна­ченого різновиду є прийменники до, перед, задовго до і незадовго до,  напр.: Самієв ще задовго до війни знав Чернишевого батька по спіль­ній роботі (О. Гончар); Я розпочав сю роботу перед війною... (О. Довженко). Прийменник раніше (раніш) з родовим відмінком використовують у значенні загальної (недиференційованої) поперед­ності: Може, Куліш раніше всіх відчув ці приховані незаймані по­чут­тя (О. Іваненко). Деякі прийменники диференціюють відтінки ближ­чого часового передування, позначаючи один з моментів за день до про­міжку часу, вираженого часовим орієнтиром (напередодні + родо­вий відмінок), відносно близьку щодо часового орієнтира попередність (над + знахідний відмінок, під + знахідний відмінок), найближчу часову попередність (проти + родовий відмінок): Напередодні свя­тих апостолів Петра і Павла 1590 року замітний був із самого ранку на Перемиськім шляху в Новому Самборі, довкруги церкви святого апостола Пилипа, незвичайний рух (А. Чайковський); Над ранок я заснув (Ю. Яновський); Шибки поблискують – невже під ве­чір випогодилось та місяць уповні зійшов? (Є. Гуцало); Самотою проти ночі страшно, – думала Леся (М. Олійник).  Значення озна­ченої тривалості часу, тобто повне охоплення явищем проміжку часо­вої попередності виражають форми до + родовий відмінок і по + зна­хідний відмінок, у яких домінує значення кінцевої часової межі: до цьо­го часу і по цей час: От так він до цього часу у хуторі валяється та вівці помагає пасти (А. Чайковський); Той крам ще за Оленою дістався йому, й по цей час не справив їй нового взуття (Є. Гуцало). 

Засоби вираження часової наступності у їхньому різновиді неозначеної тривалості часу переважно розрізнювані значенням або відтінками значення: а) загальним стосунком наступності щодо часо­вого орієнтира (після + родовий відмінок, опісля + родовий відмінок, по + місцевий  відмінок, пізніше (пізніш) + родовий відмінок), напр.: Після цієї розмови Романів страх десь подівся... (Б. Грінченко); Оляночка після школи гостює в Литві у Агне (Д. Білоус); ...вітер починався щодня по заході сонця (П. Загребельний); Денис, тяжкий на бігу, приплентався пізніше  всіх (Гр. Тютюнник);  б) градацією в на­прямку посилення безпосередньої (близької) часової наступності (за + орудний  відмінок, вслід за + орудний  відмінок, слідом за + орудний  відмінок): За весною весна минає Під запашне зітхання лип (Є. Маланюк); Услід за наказом почали налітати малими з’єднаннями большовицькі літаки (І. Багряний); ...ця неприємність прийшла слідом за невдачею в лабораторії (Ю. Мушкетик);  в) точним відрізком часу, що відмежовує наступне в часовому перебігу явище (через + знахідний відмінок, за + знахідний відмінок): Через мить уже по хви­лях На той берег він пливе (О. Олесь); Ще за годину, і ще за хвилину Будуть далеко, далеко вони! (Леся Українка). Прийменники від, з, починаючи з  вказують на тривання наступного явища поза ме­жами часового орієнтира (значення означеної тривалості часу), але водночас позначають початок перебігу явища всередині часо­вого орієнтира і підкреслюють домінантне в них значення початкової ча­сової межі: Наш обов’язок з дитинства прищеплювати любов  до природи, до рос­лин, до тварин (О. Вишня); У Житомирі, починаючи з 14 березня, триває активна робота не лише з прибирання міста від сміття, а й з кронування дерев  («Експрес»). Проміжну ланку між двома виразно окресленими підгрупами на позначення часової попе­редності і часової наступності складають форми близько + родовий відмінок, коло + родовий відмінок, що виражають часову приблиз­ність, напр.: Вранці прокидаємося близько десятої години (Леся Українка); Коло полудня кращого полювання на карасів не може бути («Порадниця»).

Морфологічними варіантами темпоральних мінімальних одиниць виступають морфологізовані прислівники, родовий, орудний і зна­хідний безприйменникові відмінки, дієприслівники.

Із прийменниково-відмінковими формами функційно споріднені морфологізовані прислівники. Посилення адвербіальності предикатної прийменниково-відмінкової форми веде до утворення з неї морфоло­гічного слова, тобто до зрощення прийменника й адвербіалізованого іменника в незмінну форму. Аналітичні прислівники (прийменниково-відмінкові форми) і морфологізовані прислівники, як слушно зауважує І. Р. Вихованець, «є якоюсь мірою різноспрямованими одиницями: якщо морфологізованим прислівникам притаманний вищий ступінь граматичної адвербіалізації, то прийменниково-відмінковим формам – більший вияв семантичної диференціації» [3, с. 144]. Морфологізовані прислівники передають такі ж значення одночасності та різночасності (часової попередності і наступності), як і прийменниково-відмінкові форми, однак доповнюють зазвичай відповідний різновид темпо­ральних функцій узагальнено-вказівним значенням. Морфологізовані прислівники найчастіше виражають семантику: а) одночасності (вранці, вдень, ввечері, смерком, вночі, опівночі, взимку, влітку, навесні), напр.: Ввечері далекий захід не палав…(О.Олесь); Я мушу опівночі вмерти, Щоб рано воскреснути знов! (Д. Павличко);  б) часової попередності (вчора, позавчора, давно, колись, напередодні), напр.: А вчора накрапало (Л. Костенко); Напередодні звечора відбулася розмова між штурмовиками (М. Трублаїні); в) часової наступності (завтра, після­завтра, пізніше, потім, незабаром), напр.: Потім бабуся ще тісніше пригортає до себе малят і продовжує розповідь (П. Воронько); Незабаром прийшли музики – дві скрипки й бубон (Б. Грінченко);                 г) початкової часової межі (віднині, споконвіку, зранку, звечора, змо­лоду, зроду), напр.: Ви ж віднині в нас раби – що не скажем, те й роби (В. Сосюра); Вона [мама] змолоду зазнала жах переслідувань, ризикованих втеч, обшуків... (О. Іваненко); ґ) кінцевої часової межі (довіку, донині, дотепер, дозавтра, досі), напр.: Мама завжди збирала м’яту і від того хустка її проймалася чародійним духом, незабутнім довіку (В. Барка); [Вернигора]: не думав я досі, що ти такий боягуз (А. Шиян). Семантико-синтаксичні часові відношення в подібних прислівниках закріплені як їхні лексичні значення.

Знахідний відмінок, супроводжуючись переважно кількісними і вказівними словами, передає три семантичні типи часових відношень:                          а) означену тривалість часу як різновид значення одночасності, що формують слова хвилина, година, день, ніч, доба, зима, літо, осінь, весна, століття, вічність, мить у сполученні з означальними еле­мента­ми весь, цілий, тривалий, довгий, короткий, кількісними числівниками, неозначеними займенниковими прикметниками деякий, якийсь, напр.: Годинник цокає годину (А. Малишко); Тиша тривала довго, цілу вічність, мабуть (Р. Федорів); б) дистрибутивне значення одночас­ності, утворюване темпоральними словами у сполученні із займен­никовим прикметником кожний: ...кожну ніч ставили чергою варто­вих при обох воротах (А. Чайковський); в) неозначену тривалість часу як різновид значення одночасності, що сформована сполукою темпо­ральних назв із вказівними займенниковими прикметниками  цей, той: Володимир обернувся й цю ж мить бачив у сяйві свічок голову Рогніди (С. Скляренко). Третій тип є непродуктивним (або й архаїч­ним) елементом синтаксису сучасної ук­раїнської літературної мови, замість нього вживають прийменниково-відмінкові сполуки і родовий відмінок, пор.: І, може, саме  в цю мить моя допомога найпотріб­ніша (В. Нестайко) і Тієї ж миті був охопив його душу відчай (Ю. Мушкетик).      

Орудний відмінок виражає три різновиди темпоральної се­ман­тики: а) дистрибутивний неозначений час як найбільш продук­тивний тип, про що свідчить можливість використання орудного без супро­відного означального елемента: Ростуть [яблуні] собі, цвітуть, плодять, гупають ночами яблуками під собою (М. Вінграновський); б) дистрибутивний означений час: І все – курчата, все – грядки, тижнями в клопоті, на небо не гляну (В. Барка); в) час, в один з моментів якого здійснено явище: ...раннім присмерком помчали до вок­залу (М. Олійник). Родовий темпоральний, як і знахідний та оруд­ний у цій функції, позбавлений власне-відмінкових диференційних семантико-синтаксичних ознак і наділений семантичними ознаками прислівника, виражаючи адвербіальні семантико-синтаксичні відно­шення, напр.: Що він надумав отієї ночі, сторонячись людей, на са­моті... (М. Бажан); Зоряного ранку припади вухом до землі – ...ідуть (П. Тичина). Родовий часу охоплює вузькі шари абстрактної лексики (назви частин доби, днів тижня, року, пір року і под.) і вживаний тільки в супроводі прикметника (або його займенникового різновиду). Його слід кваліфікувати, на думку І. Р. Вихованця, «як елемент, що перебуває на синтаксичній стадії адвербіалізації, а отже, є синтак­сичним прислівником, який не набув сво­го морфологічного завер­шення» [3, с. 147].

Серед морфологічних варіантів темпоральних мінімальних оди­ниць специфічне місце посідають дієприслівники, яким прита­манне контекстуальне набуття обставинного значення часу, що позначає семантико-синтаксичні відношення між елементарними простими ре­ченнями. Дієприслівники вказують тільки на часову співвіднесеність, а не на пряме значення часу. Наявність категорії часу в дієприслівника спростоване і на основі його здатності набувати відносного часу, вимірюваного в інших величинах, характерних для прислівникового класу слів. Це обставинні значення одночасності, часової попередності та часової наступності, які дієприслівники виявляють щодо дії, процесу, стану основного предиката, вираженого дієсловом, а не щодо моменту мовлення. Такі значення є наслідком семантико-семантичних відношень побічного предиката, вираженого дієприслівником, і основ­ного предиката, реалізованого часовою формою дієслова. Крім се­мантичного, між ними наявний формально-граматичний зв’язок, але це не прислівний, а детермінантний зв’язок. Дієприслівники сто­суються не тільки дієслова, а й підметово-присудкової основи речення загалом. Це сприяє набуттю ними часового значення опорного дієсло­ва. Та сама форма дієприслівника під впливом різних значень опорно­го дієслова може виражати значення теперішнього, минулого та майбутнього часу. Згадані обставинні значення дієприслівників зале­жать від співвідношень видових форм основного дієслова і дієприслів­ника. Так, дієприслівники, утво­рені від дієслівних форм теперішнього часу, передають передусім значення одночасності, якщо вони семан­тично пов’язані з дієсловами недоконаного виду. Дієприслівники,  утворені від форм чоловічого роду однини минулого часу доконаного виду, можуть виражати релятивні значення попередності, одно­часності та наступності, проте найпоширенішим є значення дієприслівни­кової попередності; значення наступності для них найпериферійніше. Як бачимо, ці часові характеристики дієприслівників зосереджені не в їх­ній внутрішній морфологічній структурі, а перебувають поза їх межами, у зовнішньому дієслівному оточенні. Унаслідок взаємовідно­шень дієслів і дієприслівників виникло обставинне (прислівникове) релятивне значення часу, яке ґрунтується на семантиці відношень. Воно уможливлює виміри одночасності й різночасності (часової попередності і часової наступності) [2, с. 208 – 209; 1, с. 52].

Отож залежно від якості предиката (наприклад, його видо-часових функцій) основного (незгорнутого) речення дієприслівник у функції темпоральної мінімальної одиниці може набувати значення: 1) одно­часності: І, бризкаючи іскрами, коваль вигострює мечів двосічних сталь (М. Бажан); Перебігаючи під деревами, мов під дощем, під тим вогнем рясним упав боєць (Л. Первомайський); Полохаючи темну зграю, живіть для людського добра! (М. Рильський); 2) часової по­передності: Міст останній зірвавши, фашисти сховалися в Буду (Л. Первомайський); Переступивши поріг, Омелько Хрін Зняв шапку-вушанку і привітавсь до всіх (А. Головко); Минулого розбивши тьму, стоїть Кобзар перед очима (М. Рильський); Осінь гне ліщину, густих зірок вивішує разки, а завітавши в сад на даровщину, зливає мед в по­лив’яні миски (А. Малишко); 3) часової наступності: А тепер по­міркуйте самі, панове, – закінчив Сагайдачний, опустивши булаву (3. Тулуб); Підіймає заслінку вікна і замикає туди курку, зачинивши знов віконце (І. Кочерга). Такі дієприслівники та дієприслівникові звороти співвідносяться з підрядними частинами часу, пор.: Посні­давши, генеральний писар виїхав в табір до хана (Н. Рибак) і Коли генеральний писар поснідав, виїхав в табір до хана;  Увійшовши в дім, мати спинилась на порозі вели­кої кімнати (М. Стельмах) і Коли мати увійшла в дім, спинилась на порозі вели­кої кімнати; Приче­пурившись, почистивши зброю, більшість бійців лягає спати (О. Гончар) і Коли більшість бійців причепурились, почистили зброю, то лягали спати.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, темпоральні синтаксеми в сучасній українській мові реалізуються у морфолого-синтаксичних і морфологічних варіантах. У морфолого-синтаксичних варіантах, утворених внаслідок згортання предиката підрядної часової частини, нейтралізується семантичне навантаження відмінкового закінчення у зв’язку з функціонуванням їх у семан­тичній зоні прислівників. Подальші наукові розвідки в цьому плані передбачають ґрунтовний опис позиційних (формально-синтаксичних і комунікативних) варіантів темпоральної синтаксеми, що дасть змогу здійснити системний функціональний аналіз цієї мінімальної син­таксичної одиниці.

Джерела та література

1. Бондар О. І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові. Система засобів вираження : [монографія]  / О. І. Бондар. – Одеса : Астро-принт, 1996. – 192 с.
2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті : [мо­нографія] / І. Р. Вихованець. – К. :  Наук. думка, 1988. – 256 с.
3. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 222 с.
4. Всеволодова М. В.  Способы выражения временных отношений в современ­ном русском языке / М. В. Всеволодова. – М. : Изд-во Москов. ун-та, 1975. – 283 с.
5. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць / К. Г. Городенська. – К. : Наук. думка, 1991. – 192 с.
6. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: [мо­нографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : Дон НУ, 2001. – 662 с.
7. Іваненко  3. І. Система прийменникових конструкцій адвербіального зна­чення : [монографія] / З. І. Іваненко. – К.; Одеса : Вища шк., 1981. – 143 с.
8. Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2011. – 672 с.
9. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мір­ченко. – [2-ге вид., переробл.]. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту            ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.
10. Москальская О. И. Вопросы синтаксической семантики / О. И. Москальская // Вопросы языкознания. – 1977. – № 2. – С. 45–56.
11. Романюк С. А. Грамемна структура категорії темпоральності в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» /  С. А. Романюк. – К., 2007. – 20 с.

Межов Александр. Морфолого-синтаксические варианты темпора­тивов в грамматической системе современного украинского языка. В статье проведено системное исследование морфологических и морфолого-синтак­си­ческих вариантов адвербиальных темпоральных синтаксем современного укра­ин­ского литературного языка на материале художественных текстов, соотно­шение их с подчинительными частями времени. Описаны предложные  и беспредложные падежи, наречия, деепричастия как средства выражения кате­гории темпоральности в неэлементарных простых предложениях. Теорети­ческую проблематику рассмотрено на фоне морфологической и синтаксической структуры современного украинского литературного языка. Определен синтак­сический адвербиальный потенциал падежных и предложно-падежных форм, его пополнение за счет существительных и их функциональных эквивалентов. Проанализировано соотношение синтетизма и аналитизма в грамматической системе языка, внешней (адвербиальной) направленности исходных именных слов.

Ключевые слова: минимальная семантико-синтаксическая единица, вто­ричный предикат, адвербіальная синтаксема, темпоратив, темпоральная син­таксема,  предлог, падеж, союз.

Mezhov Alexander. Morphologic-syntactical variants temporatyve in the grammatical system of the modern Ukrainian language. In the article of morphological and morphologic-syntactical variants of adverbial temporal syntaxemes on material of texts modern literary Ukrainian, correlation with subordinate temporal clause is analysed. Prepositional cases non-prepositional cases, adverb, adverbial participte how morphological facilities of expression of category of  temporality  are in the simple sentences are described. Theoretical problems have been examined against the background of the modern Ukrainian morphological and syntactic structure. The problem of transposition syntactic adverbiale potential of case and preposition-case forms, principles of classification, varieties of transposition have been ascertained. Correlation of syntrtism and analylism in the modern Ukrainian grammatical system, external (adverbiale) orientation of initial noun word classes has been analyzed.

Key words: minimal semantic-syntactical units, the secondary predicate, adverbiale syntaxema, temporatyve, temporale syntaxema,  pretext, case, conjunction.