УДК 811.161.2’367.5

Наталія Костусяк 

ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ РЕМИ В МОНОПРЕДИКАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЯХ

У статті комплексно й системно проаналізовано рему як складник моно­предикативних синтаксичних конструкцій; закцентовано на особливостях мар­кування зазначеної інформативно навантаженої одиниці та її співвідношенні з компонентами формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної організа­ції. З’ясовано, що виразники простої реми найчастіше корелюють із різними за структурою присудками та нечленованими реченнями. Периферію формаль­ного маркування розгляданої простої комунікативної одиниці становлять лексе­ми, співвідносні з підметами та детермінантами. Складну рему зазвичай екс­плікує присудок чи головний член односкладного речення та залежні від них компоненти, зокрема атрибутивні, детермінантні та прислівні поширювачі. До центру тяжіють самостійно вжиті другорядні члени речення в неповних, пере­важно еліптичних конструкціях. Ознакою периферійності позначені підмети, ускладнені означеннями, а також сполуки слів з опорними керованими членами речення, детермінантами місця й часу, означеннями. Своєрідне інформативне й акцентне навантаження притаманне вставленим конструкціям, що утворюють новий самостійний фрагмент висловлення – складну рему. Дослідження побу­доване на матеріалі повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер».

Ключові слова: рема, актуальне членування, предикат, присудок, субстан­ційні синтаксеми.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Прагнення мо­вознавців створити якнайповнішу типологію простих синтаксичних одиниць стало підґрунтям появи низки теоретичних концепцій, по­будованих на комплексі різноаспектних кваліфікаційних параметрів. Новаторство лінгвістичних студій указаного спрямування визначає зорієнтованість науковців на комунікативно-прагматичні наміри мов­ця та специфіку вияву компонентів монопредикативних конструкцій у конкретно-маркованих ситуаціях. Як слушно наголошує М. О. Він­тонів, «все більше привертає увагу не сукупність мовних засобів, що репрезентують позамовний зміст тексту, а індивідуально-особистісні властивості та якості як мовця, так і реципієнта: їхні переконання, мотиви, оцінки тощо» [2, с. 7]. У цьому руслі вирізняються праці, позначені виразним антропоцентричним спрямуванням. Цікаву думку з приводу порушеної проблеми висловила Г. О. Золотова: «Не можна пізнати саму собою мову, не вийшовши за її межі, не апелюючи до її творця – до людини, до конкретної мовної особистості» [3, с. 107]. Зорієнтованість на вказані пріоритети посприяло появі низки новітніх напрямів, представники яких, керуючись традиційними науковими постулатами, мають на меті розшири уявлення про просте речення, залучити до аналізу ширший спектр параметричних ознак й у такий спосіб подати його уточнену класифікаційну схему аналізу. На цьому тлі важливою виступає проблема опису актуального членування простих синтаксичних одиниць.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У сучасній лінгвістиці ство­рено чимало новітніх наукових парадигм, у яких предметом студію­вання обрано просте речення. Переважно його аналізують на фор­мально-синтаксичному та семантико-синтаксичного підрівнях син­таксичного рівня мови. Натомість комунікативні ознаки зазвичай розглядають фрагментарно. У мовознавстві значний внесок у розбу­дову теорії головної синтаксичної одиниці зробили такі науковці, як О. С. Мельничук, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Загнітко, Н. Л. Іваницька, М. В. Мірченко, О. Г. Межов, О. В. Бондарко, Г. О. Зо­лотова, Н. О. Слюсарева, Н. Ю. Шведова та ін. Виразним комуніка­тивним спрямування позначені праці М. О. Вінтоніва. Науковець до­кладно аналізує темо-ремне (за його термінологією, тема-рематичне) членування простих і складних речень з опорою на їхню формально-синтаксичну структуру [2]. Теоретична концепція дослідника відкри­ває перспективу для дослідження комунікативної спеціалізації прос­тих речень, дібраних із конкретних художніх творів, що дасть змогу закцентувати на особливостях творчої манери письменника, певних аспектах його ідіостилю.

Мета праці полягає в цілісному, системному дослідженні засобів експлікації різної за структурними параметрами реми як складника монопредикативних синтаксичних одиниць, засвідчених у повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер». Досягнення мети передбачає необ­хідність розв’язання таких завдань: 1) визначити диференційні озна­ки простої та складної реми; 2) схарактеризувати особливості марку­вання простої реми в монопредикативних синтаксичних одиницях та її співвідношення з компонентами формально-синтаксичної те семан­тико-синтаксичної організації; 3) описати засоби експлікації складної реми.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. У сучасній лінгвістиці рему зазвичай розгля­дають як головний зміст повідомлення, комунікативний центр ви­словлення, нове, тобто те, що повідомляють про тему [1, с. 148]. Важливим і беззаперечним виступає акцентування на обов’язковості розгляданого компонента висловлення. М. В. Мірченко, аналізуючи рему, зазначає, що її характеризують: «а) ознака теми, повідомлення про неї; б) комунікативна перевага над темою, стосовно комунікатив­ного центру – основна величина; в) у типових моделях є носієм «нового»; г) у реалізації ситуативно-прагматичних комунікативних завдань може займати препозицію щодо теми; ґ) у реченнєвій струк­турі йде після теми за умови збігу її з формально-синтаксичним членуванням речення у діапазоні: підмет (І позиція) = тема : присудок (ІІ позиція) = рема» [5, с. 343–344].

Важливу роль у вирізненні реми відіграє зорієнтованість на су­купність її кваліфікаційних ознак. З‑поміж них часто вказують на ло­гічний (фазовий) наголос, паузи, порядок слів, лексико-граматичні засоби тощо [1, с. 152–154]. Комплексний критерій, безперечно, варто вважати найприйнятнішим, оскільки, як справедливо постулює М. О. Вінтонів, «більшість із наведених ознак мають взаємодоповню­вальний характер, їх можна розглядати як складники цілісної системи засобів виділення компонентів актуального членування речення» [2, с. 109]. Досліджувана джерельна база засвідчує, що в стилістично нейтральному мовленні позиція реми звична для присудка та залеж­них від нього мовних одиниць. На семантико-синтаксичному рівні вона корелює з предикатом і підпорядкованими йому правобічними субстанційними синтаксемами. За такої умови тема-підмет перебуває в препозиції щодо реми-присудка. Наприклад: Узбережжя (тема) / всипане дрібним білим піском (рема) [6, с. 7]; Діти (тема) / назбирали сухого хмизу… (рема) [6, с. 7]; …Горина (тема) / розклала багаттячко… (рема) [6, с. 7]; Стир (тема) / узявся закладати курінь… (рема) [6, с. 8]. У реченнєвих конструкціях рему часто увиразнюють різні інтонаційні засоби в усному мовленні (паузи, темп вимови), яким на письмі від­повідає тире, наприклад: …дівчата  наші (тема) / – гарні! (рема) [6, с. 6]; Оселя (тема) / – основа родинного життя (рема) [6, с. 8]; …горіхи (тема) / – головне багатство лісу (рема) [6, с. 22].

За комплексного дослідження реми важливим виступає аналіз її з огляду на будову та формальні засоби експлікації. У простому роз­повідному висловленні рему найчастіше репрезентує присудок чи група присудка. У першому випадку йдеться про просту рему, а в другому – про складну. Отже, розмежування простої та складної реми має своїм опертям структурні параметри цих одиниць, пор.: Бабуся (тема) / померла (рема) [6, с. 5]; Робота (тема) / кипіла (рема) [6, с. 8]; Батьки Волина (тема) / сміялися… (рема) [6, с. 5] і Стир  (тема) / не лаяв Волина… (рема) [6, с. 5]; Веселий сміх (тема) / залунав над Озе­ром (рема) [6, с. 3]; …райдужній промінь (тема) / проник у глибінь Озера… (рема) [6, с. 3]; Він (тема) / дуже побивався за бабусею (рема) [6, с. 5]; …Стир (тема) / потроху готував запаси харчів (рема) [6, с. 5]. У корпусі дослідницького матеріалу побудов із простою ремою значно менше, ніж зі складною. У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» проста рема на формально-синтаксичному підрівні співвіднос­на з таки­ми різновидами присудків:

1) простим дієслівним, маркованим переважно дієсловом мину­лого чи теперішнього часу, наприклад: …Волин (тема) / озирнувся… (рема) [6, с. 10]; …він [Волин. – Н. К.] (тема) / чужішає (рема) [6, с. 10]. Функційним еквівалентом простого дієслівного присудка, що моделює позицію постпозитивної реми, подекуди є фразеологічна сполука, наприклад: Горина (тема) / ридма ридала… (рема) [6, с. 12]. У низці випадків натрапляємо на конструкції з однорідними присуд­ками. У таких побудовах значне функційне навантаження припадає на сполучні засоби, наприклад: …ти (тема) / не здатен ні ходити (рема 1), // ні плавати… (рема 2) [6, с. 80]. Конструкції вказаного різ­новиду мають таку структурну схему: Т – Р1 – Р2. Варто наголосити, що актуальне членування речень з однорідними ознаковими словами відрізняються від структурування побудов з іншими різновидами однорідних членів речення. Задля того, аби визначити їхню відмін­ність, вважаємо за потрібне закцентувати увагу на найважливіших диференційних і формальних параметрах присудка. І. Р. Вихованець виділяє такі кваліфікаційні ознаки цього центрального компонента реченнєвої побудови: «а) входить у структурну схему речення як його головний член; б) дає модально-часу характеристику носія предика­тивної ознаки; в) у типових випадках співвідноситься з «новим» (ре­мою) при актуальному членуванні речення; г) співвідноситься з пре­дикатом у семантико-синтаксичній структурі речення; д) виражається спеціалізованою формою – часово-способовими дієслівними форма­ми; е) перебуває у двобічному (предикативному) зв’язку з підметом; є) поєднується з підметом способом (формою) предикативного зв’язку – координацією; ж) займає типову позицію після підмета» [1, с. 76]. За наявності однорідних присудків такий комплекс диференційних параметрів притаманний кожному з компонентів цього ряду, а отже, кожен із них виступає носієм найповніше представленої нової інфор­мації. З огляду на це маємо підстави всі присудкові форми, ужиті в реченні, вважати репрезентантами окремої реми. На відміну від проаналізованих одиниць інші однорідні компоненти структурують або складну тему (зазвичай однорідні означення, підпорядковані під­метові), або складну рему (переважно однорідні керовані члени ре­чення чи прислівні поширювачі, залежні від присудка або головного члена односкладного речення, співвідносного з присудком), пор.: …село (тема) / ожило (рема 1) // і дихало… (рема 2) [6, с. 10]; Він [Волин. – Н. К.] (тема) / мужніє (рема 1), // дорослішає (рема 2) [6, с. 10] і В них (тема) / не було ні упередженості, ні настороженості (рема) [6, с. 55]; …в тобі (тема) / нема ні поспіху, ні часу (рема) [6, с. 71]; Ми (тема) / прожили три роки напрочуд спокійно і легко (рема) [6, с. 9];

2) складеним дієслівним, що становить аналітичну сполуку, структуровану переважно фазовими (починати, братися, припиняти, перестати, продов­жувати, закінчувати), зрідка модальними (сміти, хотіти, бажати, могти, мусити) модифікаторами та власне-при­судковим словом-інфінітивом: Горина (тема) / почала непокоїтися… (рема) [6, с. 9]; Він (тема) /  хотів спати… (рема) [6, с. 21]. У творі Ю. Покальчука власне-дієслівну частину подекуди репрезентують фразеологізми, наприклад: …вона [Горина. – Н. К.] (тема) /  не могла дати ради (рема) [6, с. 9]; 

3) складеним іменним, синтагматична функція якого «спрямована на переведення недієслівних і придієслівних компо­нентів до сфери засобів вираження предикативних функцій за умови втрати дієсловом власне предикативної функції та перетворення його на невласне і власне зв’язку. Цей процес відбувається на лінійній осі речення, про що свідчать конструкції, в яких присудкові ознаки реалізують іменні форми» [5, с. 234]. Маркування іменної частини пов’язане переважно із прикметниками, менш поширені в синтаксичній сфері дієслова займенникові іменники та власне-іменники. Наприклад: …ніч (тема) / місячна… (рема) [6, с. 14]; …він [Волин. – Н. К.] (тема) / виглядає ще гарнішим (рема) [6, с. 9]; Царівна О (тема) / була щаслива… (рема) [6, с. 13]; Хлопець (тема) / був гарний (рема) [6, с. 14]; Він [Волин. – Н. К.] (тема) / був вільний (рема) [6, с. 80]; – Він [Волин. – Н. К.] (тема) / буде мій! (рема) [6, с. 13]; …сон (тема) / ставав реальністю… (рема) [6, с. 17]; …сон (тема) / був ніби й не сон… (рема) [6, с. 16]; Пам’ять (тема) / – це старість! (рема) [6, с. 70]. Інтонаційне виокремлення по­зиції реми-присудка в писемному мовленні увиразнюють пунктуацій­ні знаки, переважно тире. У такому разі розгляданий компонент пере­буває в абсолютному кінці речення. Крім того, аналізований різновид реми може відділяти крапка. У досліджуваному художньому творі таке призначення притаманне займенниковим прикметникам та влас­не-прикметникам. Наприклад: Всі озера, весь озерний край (тема) – твої (рема) [6, с. 79]; Цей край тепер (тема) / – твій (рема 1). // Во­линський! (рема 2) [6, с. 79]. В останній побудові рема – парцельова­ний компонент. Як слушно наголошує М. О. Вінтонів, «функційно-комунікативна роль таких парцелятів полягає в емоційно-експресив­ному виділенні певної інформації, актуалізації певних ознак» [2, с. 122]. Як бачимо з наведеним прикладів, парцельований компонент формує самостійну рему й у такий спосіб збільшує кількість інформаційно важливих частин тексту;

4) ускладненою моделлю іменного присудка, наприклад: …дощ (тема) / мав бути теплий (рема) [6, с. 71]; …ти (тема) / можеш бути інший (рема) [6, с. 71].

Як засвідчують усі подані вище приклади, звичною для простої реми, репрезентованої присудком, є постпозитивна щодо теми-під­мета позиція.

У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер», крім присудка, просту рему може моделювати підмет-суб’єкт, що перебуває перед присуд­ком. У такому разі його ремну позицію часто увиразнюють певні морфологічні засоби, переважно частки, наприклад: …саме вона (рема) / буде Озерною Царівною (тема) [6, с. 16]; …саме Гей (рема) / одружиться скоро з Леою (рема) [6, с. 79]; Тільки він (рема) / міг почути її голос (тема) [6, с. 17]; …сам Переплут (рема) / незадово­лений ним (тема) [6, с. 65]. У наведених реченнях логічне виокрем­лення простої реми зреалізоване передовсім завдяки компонентам саме, сам, тільки. У синтаксичних одиницях Щось (рема) / коїлося з її хлопчиком (тема) [6, с. 9]; …щось (рема) / відбувалося в лісі довкола їхньої родини (тема)  [6, с. 9]; Щось (рема) / повинна була йому додати синя квітка! (тема) [6, с. 77] вирізнення реми уможливлює, з одного боку, семантика предикатів коїлося, відбувалося, повинна була додати, що своєю валентної перспективою потребують залежної синтаксеми щось; а з іншого – вони є відповіддю на питання: Що коїлося з її хлопчиком? Що відбувалося в лісі довкола їхньої родини? Що повинна була йому додати синя квітка? Кілька засобів вираження реми, співвідносної із суб’єктом, представлено в конструкції …тільки я (рема) / … можу і мушу керувати своїм буттям! (тема) [6, с. 35]. По‑перше, тут варто наголосити на можливості формулювання пи­тання: Хто може і мусить керувати своїм буттям? По‑друге, логічне виокремлення віддзеркалює частка тільки, що водночас виступає репрезентантом експресивно-видільної функції реми.

Комунікативно чітким вважаємо виокремлення реми-підмета в питальних структурах, наприклад: Що (рема) / тобі снилося взимку? (тема) [6, с. 26]; Хто (рема) / цей хлопець у тебе за столом, Радане? (тема) [6, с. 75].

За деяких контекстуальних умов рема-підмет перебуває в кінці речення, у такому разі її увиразнення пов’язане з повторюваними розділовими сполучниками чи часткам, наприклад: …не хотіли про­кидатися (тема) / ні вона (рема 1), // ні він (рема 2) [6, с. 17]. Подібно до однорідних присудків однорідні підмети також вважаємо складни­ками не однієї реми, а двома інформаційно навантаженими частинами.

Постпозитивну просту рему може експлікувати числівниково-іменникова сполука, що на формально-синтаксичному рівні корелює зі складеним підметом. Таку одиницю містить побудова …а за нею (тема) / ще чотири русалки (рема) [6, с. 20].

Серед загалу засобів вираження компонентів актуального члену­вання речення на окрему увагу заслуговують нечленовані речення. У сучасній українській мові вони виступають поширеним і зручним засобом вираження думки в діалогічному мовленні. Маркування не­членованими реченнями конкретного змісту безпосередньо пов’язане із ситуацією, чітко визначеним контекстом, обставинами спілкування. Спільність усіх розгляданих структур відбиває їхня здатність репре­зентувати рему. У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» побудови, позбавлені ознак членування, марковані частками, модальними слова­ми, вигуками та звуконаслідувальними словами, наприклад: [– Адже ми колись будемо жити разом, чи не так?] – Так! [6, с. 69]; [Чи ти боїшся, Волине?] – Ні… [6, с. 57]; [– Яка у вас захоплена бесіда! Чи не можу і я приєднатися до вас? – Царівна О враз стала перед ними, струшуючи мокре розкішне волосся …] – Звичайно! [6, с. 31]; – Геть! [6, с. 63]. Вони функціонують із такими значеннями: 1) стверджу­вальним, наприклад: [– А я зможу знайти її? – Зможеш, якщо не боятимешся Ночі і Лісу! А головне – Морока і Зелена! – Я?] – Так (рема) [6, с. 51]; – Так! (рема) [– щасливо видихнув Волин.] – Обов’яз­ково! (рема) [6, с. 74]; – Гаразд! (рема) [6, с. 33]; 2) заперечним, на­приклад: – Ні! (рема) [– закричала Леа] [6, с. 75]; – Ні! (рема) [− мовив Волин] [6, с. 66]; – Неправда! (рема) [6, с. 63]; 3) питальним, напри­клад: [Мати покликала його неслухняним голосом, і Волин озирнувся, як завжди, мить ще мовчав, а потім спитав лагідним теплим голосом:] – Що? (рема) [Мамо, ви мене кликали?] [6, с. 10]; 4) на­казово-спонукальним, наприклад: [– Якщо тікатимеш, то, може, я й полінуюсь зараз, поночі, за тобою летіли Лісом. Але тікай швидко!] Ну! (рема) [Тікай!] [6, с. 66]; 5) імовірності, наприклад: [– Звідки ти так багато знаєш? – Часом розповідають ті, що все знають. – А я колись знатиму?] – Очевидно (рема) [6, с. 26]; 6) емоційної оцінки, наприклад: – Ого‑о! (рема) [– пронеслося поміж присутніх. – Оце так стрибнув!] [6, с. 58]; [– Обікрали? Украли твою одежу, поки ти купався? Тому і ти сховався на дереві?] Ну й ну! (рема) [6, с. 36]; – Оце так-так! (рема) [– сплеснула руками Лса] [6, с. 47]; 7) мовного ети­кету, наприклад: – На добраніч! (рема) До завтра! (рема) [6, с. 70]; 8) апелятивним, наприклад: – Гей! (рема) [Ти хто?] [6, с. 36]; 9) зву­кового розмаїття навколишнього світу: – Пш-ш-ш-ш! (рема) [– заши­пів ображено Перелесник, ніби на тліюче вугілля потрапила вода…] [6, с. 32].

Роль засобів експлікації простої реми в монопредикативних побу­довах можуть виконувати також другорядні члени речення. Слушні міркування щодо особливостей актуального членування речень ви­словила Н. А. Слюсарева, «для вияву одиниць актуального синтакси­су важлива не їхня відповідність суб’єктові та предикатові судження чи підметові й присудкові, а своєрідний розподіл мовних елементів темо-ремного відношення, підпорядкований їхній інформативній зна­чущості» [8, с. 9]. У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» інформа­тивно навантаженими репрезентантами реми виступати такі друго­рядні компоненти:

1) керовані члени речення, на семантико-синтаксичному рівні співвідносні з валенто зумовленими субстанційними синтаксемами. На переконання М. О. Вінтоніва, «для того, щоб «переважити» прису­док і бути виразником реми самостійно, додатку зазвичай необхідні маркери, тобто додаткові засоби рематичного виокремлення» [2, с. 120]. Як засвідчує корпус дослідницького матеріалу, інтонаційне відмежу­вання керованих одиниць від присудка зреалізоване насамперед за допомогою часток. Саме вони виступають головним засобом ви­окремлення нової інформації. У досліджуваному художньому творі рема – керований член речення не має чітко закріпленої позиції. Цей компонент може перебувати на початку речення чи в його кінці. На­приклад: Таке-от (рема) / Стирові оповів односелець (тема) [6, с. 7]; Волин ледве пам’ятав (тема) / лише бабусю (рема) [6, с. 19]; …він спромагався відбивати (тема) / тільки стріли… (рема) [6, с. 76].

Чітким вважаємо виокремлення простої реми – керованого члена речення в питальних конструкціях, наприклад: Що (рема) / Перелес­ник хоче і може такого переповісти?.. (тема) [6, с. 35]; Що ж (рема) / думає твій брат? (тема) [6, с. 69]. Маркування керованих компонентів, ужитих у функції реми, пов’язане із знахідним, родо­вим, давальним та орудним відмінками, наприклад: Що ж (рема) / ти чиниш, друже? (рема) [6, с. 70]; Чого (рема) / ви від мене хочете? (тема) [6, с. 63]; …кому (рема) / він заподіяв зло? (тема) [6, с. 76]; Тільки ж чим (рема) / міг відбиватися Волин? (тема) [6, с. 62];

2) детермінанти. Самостійно детермінант у функції реми може виступати в супроводі лексико-синтаксичних чи графічних маркерів, а також у питальних конструкціях. У повісті Ю. Покальчука «Озер­ний вітер» засвідчені такі семантичні різновиди розгляданих компо­нентів: а) часу, наприклад: саме тепер (рема) / вона повинна забрати Волина назавжди… [6, с. 16]; …саме зараз (рема) / повинен будеш стерегтися... (тема) [6, с. 61]; …іншого такого дня дочекаємось… (тема) / лиш через рік (рема) [6, с. 21]. Як засвідчує наведений ілюс­тративний матеріал, детермінант часу – проста рема може перебувати в препозиції та постпозиції щодо інших компонентів реченнєвої побудови; б) місця, наприклад: …все сталося вперше (тема) / саме тут (рема) [6, с. 59]. М. О. Вінтонів зазначає: «Кінцева позиція обставини місця надає повноти змісту речення й указує на місце дії, перебування або стан особи» [2, с. 122]; в) причини, наприклад: …саме тому (рема) / я подався спершу на берег… (тема) [6, с. 30]; …тільки від невдачі (рема) / розлютився [дракон. – Н. К.]…  [6, с. 62]; …ось чому (рема) / з’явився Волин в Озерному краї (тема) [6, с. 5]; Чому (рема) / до наших дівчат підлазить? (рема) [6, с. 76]; Чому (рема) / я тебе знаю і не знаю? (тема) [6, с. 17]; Чому (рема) / ти ховаєшся? (тема) [6, с. 17]; Чому (рема) / ти так переймаєшся? (тема) [6, с. 33]; г) способу дії, наприклад: [Він мав зробити вибір, не знаючи,] і зробив його (рема 1) // – хибно! (рема 2) [6, с. 76]. Дослі­джувана джерельна база дає змогу вирізнити прислівники як цен­тральні репрезентанти реми-детермінанта. Вони виокремлені в само­стійну синтагму передовсім завдяки наявності часток чи розділових знаків (тире), за відсутності яких розглядані компоненти структуру­вали б складну рему разом із закріпленим за цієї позицією присудком. Крім того, варто зазначити, що структури із простою ремою, співвід­носною з другорядними членами речення, в аналізованому художньо­му творі належать до маловживаних, а отже, становлять периферію.

У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» кількісно домінують речення зі складною ремою, маркованою, крім предиката, підпоряд­кованими йому компонентами, які також можуть бути поширеними мовними одиницями, наприклад: Вона (тема) / давно чекала цього знаку сонця (рема) [6, с. 3]; Волин (тема) / зростав у лісі напрочуд добре (рема) [6, с. 5]; Волин (тема) / потрапив до Озера (рема) [6, с. 24]; Волин (тема) / прокинувся знову підлітком чотирнад­цяти з по­ловиною років (рема) [6, с. 24]; Сонячне світло (тема) / залило срібну гладінь Озера (рема) [6, с. 3]; Повновидий місяць (тема) / слав своє золотаве світло навсібіч… (рема) [6, с. 20].

Із формально-синтаксичного боку опорним центром реми висту­пають різні за будовою присудки, зокрема: 1) простий дієслівний, наприклад: Ми (тема) / знаємо Ліс і його володарів та демонів (рема) [6, с. 9]; Вона (тема) / знайшла свого нареченого (рема) [6, с. 15]; Струнка блакитноока красуня з довгим зеленим волоссям (тема) / вийшла з ним із води на острів (рема) [6, с. 71]; 2) складений діє­слівний, наприклад: Стир (тема) / спромігся врятувати свою родину (рема) [6, с. 6]; Вона (тема) / вже не могла мстити їм… (рема) [6, с. 15]; 3) складений іменний, наприклад: Ти тема) / – Вітер свого Волинського краю (рема) [6, с. 80]; Царівна О (тема) / в цьому озері завжди була царівною (рема) [6, с. 14]; Вона (тема) / є законом озерних вод (рема) [6, с. 16]; Я (тема) / – твоя мрія (рема) [6, с. 17]; …ця оселя (тема) / стала йому такою близькою (рема) [6, с. 59]; 4) ускладнена модель дієслівного присудка, експлікована модальним модифікатором, зв’язковим компонентом бути та інфінітивом, напри­клад: Волин (тема) / повинен буде лишитися зі мною (рема) [6, с. 12]; 5) складний (подвійний) присудок, наприклад: Дівчина (тема) / лежа­ла непритомна на руках у матері (рема) [6, с. 76]. Як засвідчують подані приклади, структурні параметри реми не впливають на будову теми, оскільки поряд зі складною ремою може функціонувати і проста, і складна тема. Трапляються також випадки, коли тема має нульове вираження. У такому разі предикат перебуває в препозиції щодо су­б’єкта чи суб’єкт формально не представлений, наприклад: …зійшов на небо повний місяць (рема) [6, с. 9]; Минуло кілька днів (рема) [6, с. 53]; Страшно стає за хлопця (рема) [6, с. 6]. У першому та другому реченнях наявна тільки рема, що функціонує як відповідь на питання Що відбулося в реальності?

В аналізованому художньому творі представлені різні за кіль­кістю компонентів, частиномовною належністю та синтаксичною спе­ціалізацією інтонаційні центри висловлення. Найпростішими за струк­турою виступають реми, модельовані предикатом та однією залеж­ною від нього субстанційною синтаксемою, що з формально-синтак­сичного боку корелює з керованим членом речення, наприклад: Царівна О (тема) / вела Волина… (рема) [6, с. 21]; Люди (тема) / схожі на нас (рема) [6, с. 34]. Такі речення кваліфікують як семантично елементарні, оскільки «складаються тільки з одного предиката й зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю іменникових синтаксем» [1, с. 125]. У поданих побудовах ознакові слова (дієслово вела та синтаксично вербалізований прикметник схожі) передбача­ють наявність об’єктних компонентів Волина й на нас. Але, крім об’єкта, у ролі підпорядкованих мовних одиниць трапляються й інші субстантиви. Наприклад, у конструкції Волин (тема) / стояв біля Царівни О (рема) [6, с. 23] функціонує локатив біля Царівни О. У ре­ченні …квітка папороті (тема) / додасть тобі міці… (рема) [6, с. 22] рему структурує предикат та валентно зумовлені адресат тобі й об’єкт міці.

Залежні від предиката синтаксеми можуть бути поширені іншими мовними одиницями, перетворюючи в такий спосіб семантично еле­ментарну структуру в семантично ускладнену. Роль ускладнювальних компонентів можуть виконувати:

1) атрибутивні синтаксеми: а) узгоджені: Волин (тема) / – мій друг… (рема) [6, с. 33]; Волин (тема) / почув ніжну, глибоку, тремт­ливу й манливу музику (рема) [6, с. 21]; Дерева й трава (тема) / шепотіли про гарну ніч (рема) [6, с. 21]; Ліщина (тема) / шепотіла про спілі коричневі горіхи… (рема) [6, с. 22]; Волин (тема) / зустрів своїх лісових друзів (рема) [6, с. 34]; б) неузгоджені: …вибух (тема) / стру­сонув кущем папороті (рема) [6, с. 22]; …квітка (тема) / мовби роз­чинилась у руці Волина (рема) [6, с. 23];

2) детермінанти та прислівні поширювачі, марковані відмінкови­ми, прийменниково-відмінковими формами іменників чи прислівни­ками, наприклад: Вони (тема) / йшли серед ночі лісом [6, с. 21]; Царівна О (тема) / стояла між них мовчки (рема) [6, с. 23]; Він (тема) / не дуже мінявся зовні (рема) [6, с. 24]; …музика (тема) / звучала все мінливіше… (рема) [6, с. 21];

3) атрибутивні та детермінантні синтаксеми, наприклад: …він (тема) / тепер належить до цього царства (рема) [6, с. 23].

До непоширених явищ моделювання складної реми належать однорідні присудки, які, функціонуючи разом із підпорядкованими їм одиницями, формують окремі логічно виокремлені комплекси, напри­клад: Життя вітру (тема) / – це вже не свій затишний світ (рема 1), // це вічний мандрівник (рема 2), /// це бездомний блукалець (рема 3), //// це нещасний самітник без нікого... (рема 4) [6, с. 71].

Зрідка складна рема може бути представлена сполукою підмета та присудка, а також підпорядкованими їм одиницями. Наприклад, у реченні У Волина (тема) / почалося нове життя (рема) [6, с. 23] рему моделюють підмет життя, залежне від нього означення нове та присудок почалося, а тему – керований член речення у Волина. Такий поділ більшою мірою спроектований не формально-синтаксичною, а семантико-синтаксичною структурою. Керований компонент корелює із суб’єктною синтаксемою, що, як відомо, спеціалізована саме на ви­раженні теми. Схоже явище спостерігаємо й у структурі Нареченого ж її (тема) / залоскотали русалки (рема) [6, с. 14]. За спостережен­нями І. Р. Вихованця, «показником теми в непитальних реченнях ви­ступає постпозитивна частка же (ж)» [1, с. 153]. Отже, саме частка ж слугує засобом увиразнення даного, відомого, а вся інша інфор­мація експлікує нове. 

Складну рему може реалізувати головний член односкладного речення разом із залежними компонентами. У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» роль ознакових слів, що структурують такі інформа­тивно навантажені синтаксичні одиниці, виконують: 1) безособові дієслова, наприклад: …нема на нього стриму (рема) [6, с. 27]; …не спалося йому перед весіллям (рема) [6, с. 14]. Нерозчленованість другої конструкції зумовлює порядок розташування слів: вона побудована за моделлю, де предикат передує суб’єктній синтаксемі. За такої умови мовець репрезентує подію як цілісну. Указана послідовність надає ядру висловлення особливої значущості. Перемі­щення суб’єкта в препозицію слугуватиме передумовою перетво­рення аналізованого висловлення на розчленоване, пор.: …не спалося йому перед весіллям (рема) [6, с. 14] і Йому (тема) / не спалося перед весіллям (рема); 2) іменники, наприклад: Рідне його Озеро… (рема) [6, с. 49]; Ось наша хата (рема) [6, с. 55].

До односкладних іменникових синтаксичних одиниць певною мірою наближені двоскладні речення з підметом та залежними від нього другорядними компонентами, що структурують складну рему, підсилену частками лиш (лише), саме, наприклад: …лиш його з Леою сліди (рема) / виказували присутність живих істот (тема) [6, с. 60]; Сьогодні був (тема) / саме той день (рема) [6, с. 3]. Місцеперебування такої реми не є фіксованим: вона може розпочинати речення чи завер­шувати його.

Формальне маркування складної реми пов’язане також із суто другорядними членами речення. У такому разі структури часто мають еліптичний вияв, наприклад: Родина цієї дівчини (тема) / – під моєю охороною (рема) [6, с. 39]; Я (тема) / – в теплі краї… (рема) [6, с. 40]; А тоді тобі (тема) / – лиш у Озеро (рема) [6, с. 63].

Засобом матеріального вираження складної реми виступає керо­ваний член речення із залежними від нього одиницями, що функціо­нують у двоскладних повних реченнях. З‑поміж конструкцій зазначе­ного різновиду вирізняються ті, у яких розгляданий другорядний компонент корелює не із звичним для цієї функції об’єктом, а із суб’єктною синтаксемою.  Наприклад, у синтаксичній одиниці …у повітрі (тема) / ні подиху вітру [6, с. 32] суб’єктна синтаксема пред­ставлена родовим відмінком іменника, а предикат має нульовий вияв. Його формальним репрезентантом мала б бути одиниця нема (немає). Своєрідне міркування щодо таких структур висловив О. Г. Межов. Лінгвіст переконаний, що трансформами речень із зазначеними озна­ковими словами виступають побудови із предикатом ні. Дослідник пише: &la