УДК 811.161.2ʼ373.7:821.161.2–3

Тетяна Здіховська

 СЕМАНТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КРИЛАТИХ ВИРАЗІВ У ПРОЗОВИХ ТВОРАХ У. САМЧУКА ТА Б. ЛЕПКОГО

У статті зазначено, що крилаті вирази варто вважати об’єктом фразеології. Підкреслено важливу роль контексту в дослідженні функціональних і сти­лістичних властивостей фразеологізмів. Наголошено на провідній ролі фра­зеологічних одиниць у системі мовних засобів художньої виражальності. З’ясо­вано, що в прозі Уласа Самчука та Богдана Лепкого використані лексикалі­зо­вані крилаті вирази, запозичені з певного джерела, які варто об’єднати в дві групи: біблійні фразеологізми та латинські крилаті вислови. Проаналізовано семантику та стилістичні функції біблійних стійких сполук у пенталогії «Ма­зепа» Богдана Лепкого та романах «Волинь», «Гори говорять!», «Марія» Уласа Самчука. Простежено, що сполуки названого зразка у творах Уласа Самчу­ка переважають у мові автора, а в прозі Богдана Лепкого здебільшого мова персо­нажів насичена біблійними фразеологізмами. Досліджено, що вживання латин­ських крилатих висловів є особливістю ідіостилю Богдана Лепкого. Підкресле­но, що застосування стійких сполук з однаковою семантикою та структурою в мові творів досліджуваних письменників відрізняється емоційно-експресив­ним забарвленням та залежить від специфіки художнього мовомислення кожно­го з авторів.

Ключові слова: крилатий вираз, фразеологізм, біблійна стійка сполука, латинський вислів, художній твір, семантика, стилістичні особливості.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. У лінгвістичній науці немає єдиної думки щодо того, чи вважати крилаті вислови об’єктом фразеології, чи виводити їх за рамки цієї лінгвістичної дисципліни, залишаючи їхній розгляд фольклористиці та стилістиці. Слід зазначити, що Є. М. Верещагін, В. Г. Костомаров, Л. І. Ройзензон до фразеології у «широкому» розумінні зараховували ідіоми, фольклорні одиниці, крилаті вислови, прислів’я, приказки, стійкі спо­лучення слів і вважали їх найбільшим специфічним національно-культурним явищем мови.

К. Нічева, досліджуючи співвідношення між крилатим висловом і фразеологічною одиницею (надалі – ФО), стверджує, що «всі переосмис­лені крилаті вислови – ФО, ті ж вислови, які не переосмислені семан­тично, фразеологічними одиницями не є» [10, с. 50]. Таким чи­ном, ідеться про поділ крилатих висловів на фразеологічні та нефра­зеологічні, що не є зовсім правомірним. Крилаті одиниці варто вивча­ти в одній загальній фразеологічній системі. Зазначимо, що є ж і кри­латі слова, які слід зараховувати також до фразеології (за обсягом семантики).

Необхідна умова дослідження функціональних і стилістичних властивостей фразеологічних одиниць, крилатих виразів зокрема, у мові того чи того письменника – аналіз конкретних художніх текс­тів. Адже в тексті стійкі сполуки функціонують не самочинно, а як його структурні компоненти. В. М. Білоноженко твердить, що фра­зеоло­гізми поза текстом становлять абстрактну схему, наповнену в кожному конкретному випадку особливим, властивим лише певному контексту змістом [1, с. 72–73].

О. І. Єфимов, дослідник стилістики ФО, підкреслив провідну роль фразеологізмів у системі мовних засобів художньої виражальності, він твердить, що ФО визначають стиль [4, с. 280]. [3, с. 45–48] Естетична роль фразеологізмів у художній літературі, вважає І. Б. Голуб, зумов­лена їхньою природною образністю й емотивністю, а також умінням автора дібрати потрібний матеріал і ввести його в текст, під поряд­кувати авторському задумові [2, с. 203].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Посилення інтересу науковців до проблем лінгвістики тексту зумовлює необхідність роз­гляду питань, пов’язаних із функціями ФО у художніх творах. Функ­ціонування фразеологізмів у текстах досліджено в наукових працях Л. Г. Авксентьєва, М. Ф. Алефіренка, В. М. Білоноженко, В. М. Ваку­рова, С. А. Ганжі, І. С. Гнатюк, І. В. Дубинського, В. С. Ка­лашника, В. П. Ковальова, М. П. Коломійця, Ю. Ф. Прадіда, Л. Г. Скрип­ник, А. П. Супрун, В. Д. Ужченка, О. І. Федорова, Т. В. Цимбалюк, В. А. Чабаненка, М. М. Шанського, Л. Ф. Щербачук та ін. Усе ж у нашій науковій літературі ще мало праць, які спеціально висвітлю­вали б фразеологію мови окремих письменників.

Мета і завдання статті. Мета дослідження – схарактеризувати вживання крилатих виразів у мові прозових творів Уласа Самчука та Богдана Лепкого.

Завдання розвідки:

1) здійснити семантичний та функціонально-стилістичний аналізи біблійних фразеологізмів, виділених у творах названих письменників;

2) установити домінантні спільні та індивідуальні ознаки вжи­вання стійких сполук названого типу в прозових творах У. Самчук та Б. Лепкого;

3) розглянути латинські крилаті вислови в художніх творах Б. Лепкого як вияв ідіостилю письменника.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. У прозі досліджуваних письменників засто­совані лексикалізовані крилаті вирази, запозичені з певного джерела, які варто об’єднати в окремі групи.

1. Біблійні фразеологізми. Використання стійких сполук назва­ного типу – давня традиція української літератури. Ті самі ФО, але з ін­ши­ми емоційно-експресивними забарвленнями, уживають у своїх творах і Богдан Лепкий, і Улас Самчук. Наприклад, у романі «Гори говорять!» У. Самчука Бачинський під час революції у промові, використовуючи фразеологізм кесареве кесареві, а Богові Боже, закликає народ боротися за свою державу: «… Нинішній день для нас, русинів, усе одно, що день воскресення. Наш народ, що довгі віки жиє в оцих горах, працює, плекає свою маржину, ніколи не займався таки­ми справами, як справи державні. […] Згадався розп’ятий Христос, який казав віддати «кесареве кесареві, а Богові Боже». Пригадались упавші з неба янголи, яких прокляв Господь Бог за непослух…» [12, с. 125]. Виділена стійка сполука виконує дидактичну функцію. У пенталогії «Мазепа» Б. Лепкого відповідна ФО вжита в значенні ‘коритися’ і супроводжується функцією вираження почуття страху персонажів: Любов Федорівна глянула на ротмістра і його підручників, дога­далася, в чім діло, і відповіла рішучо:

– Не піду з церкви, нехай постражду між олтарем, як Захарія...

– Ходімте, мамо. Покорімося приказові влади, Христос, Бог наш, велів віддати кесареві, що кесареве, а Богові, що Боже.

– Зате й терплю, що кесареві кесареве віддати хочу [8, с. 113].

Безладдя, метушню, шум в одному із сіл Закарпаття У. Самчук передав за допомогою ФО Содом і Гоморра, яку вжив двічі у творі, щоб підсилити становище жителів цього села: … за двадцять хвилин був у Ясіню. Ох, село, рідне село… Темнота, повно вояків. На вулиці Содом й Гоморра. Пейсаті мешканці неймовірно галасують і, забравши своє майно на підводи, від’їжджають [12; с. 82]; … коли пройти кроків двісті на південь, видно цілу Ясіню. Вийшли на ґруник і поставали. Внизу Содом й Гоморра. Ніхто з нас не знає, що сталося. Вуйко порішив зійти в село й довідатися, що є [12, с. 170]. У «Ма­зепі» відповідний фразеологізм використано в роздумах Войнаров­ського. Персонаж твору протиставляє своє перебування у війську, виконання наказів і гуляння, під час якого творили Содом і Гоморру, складному становищу, в якому перебуває на певний момент (виправ­дати гетьмана перед Меншиковим і приховати його перехід до шведів). Тобто у творі Б. Лепкого стійка сполука Содом і Гоморра не має драматичного забарвлення, порівняно з її використанням у романі У. Самчука: Яке ж далеке те безтямне, гуляще життя від його клопітливого положення. Там прямо сліпе сповнювання приказів, а поза тим: їж, пий, гуляй, твори Содому й Гоморру! – тут почуття відповідальності за кождий крок і за кожде слово, від котрого залежить усе. Кождий нерв дрижав, напиналася кожда жила [6, с. 268].

Улас Самчук за допомогою біблійного фразеологізму показує, що мешканців села Ясіня чекали на час страшної кари: До самого ранку клекотіло в Ясіню. До самого ранку радилися радники, лютував Йонаш, лементували жиди, а цілий ясінський гарнізон повністю виставили над річкою Лазещиною. Все чекали судного дня. Але він не настав [12, c. 168]. Підкреслена ФО виконує експресивну функцію наголошеності думки.

Знаходимо біблійні фразеологізми й у «Марії»: Гнатові вида­валося, що наближається дивна і страшна пора. Все буде зруйно­ване, не зостанеться каменя на камені [13, с. 49]. Виділену стійку сполуку У. Самчук ужив у значенні ‘повністю буде знищене все, зруйноване дощенту, дотла’. Походження ж її пов’язане з народними переказами про Христа, що, оглядаючи Єрусалим, сказав: «Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите ви, не зостанеться і каменя на камені». У тексті, зафіксованому Євангелієм, ідеться про справжні будинки, різні гарні споруди та саме місто Єрусалим. Усе це згідно з прові­щанням має бути зруйнованим. Отже, наведений вираз у єван­гельському тексті вжито в прямому значенні. Протягом століть струк­тура не лишити каменя на камені набувала узагальненого, абстракт­ного значення, поки остаточно не перетворилася в типовий фразео­логізм, утративши будь-які ознаки свого первісного походження. Тепер цей образний вислів належить до фразеологічного фонду ба­гатьох мов світу, є їхнім необхідним компонентом [9, с. 146].

ФО допомагають увиразнити описи поведінки, роздумів персо­нажа. Зокрема, Матвій Довбенко з роману «Волинь» змальований мудрим порадником, він міркував, що в житті необхідно працювати: «Треба і якийсь будинок прибудувати, і худобину прокормити та й жебраком вічно не може людина бути. А тому не дай собі спокою, не оплутай неробством, хай ти як день, так ніч трудишся, міркуєш, дбаєш, шукаєш, і тоді Бог тебе благословить, бо ж недурно сказано: хто шукає – знаходить, хто стукає, тому відчиняють» [11, с. 178].

Біблійною стійкою сполукою У. Самчук увиразнив важку працю селянина: Раділося лишень з того, що це, чоловіче, твоє і ти, чо­ловіче, можеш свобідно виконати Боже приказання: «В поті лиця твого будеш ти їсти хліб твій!..» [13, с. 110].

У творах У. Самчука біблійні ФО переважають у мові автора, а в Б. Лепкого – у мові персонажів. Наприклад, відомим фразеологіч­ним сполученням Хома невірний гетьман називає людей, які засум­нівалися в ньому: Орлик вхопив гетьманового коня за уздечку. «Пус­ти! Зі смолоскипами тут! Світіть, хай бачать темняки, не­вірні Фо­ми, хай бачать бентежники, що я ще не втік ані не заков’яз зі стра­ху перед ними» [8, с. 171].

Посилює експресивність вираз ієрихонські труби, ужитий у творі Богдана Лепкого: «Не бійтеся! Її вже ієрихонські труби не збудять» [6, с. 412]. Наведена ФО походить від назви міста Ієрихон, що поста­ло в ІV тисячолітті до нашої ери. Це стародавнє місто Палестини протягом усієї своєї історії зазнавало неодноразових руйнувань. Іудеї після виходу з єгипетського полону, завойовуючи Палестину, ото­чили Ієрихон, але велетенські та надзвичайно міцні стіни, неприступ­ні мури надійно захищали місто. Проте від звуків семи священних сурм і сильного гучного голосу іудейських воїнів неприступні мури міста раптово повалилися, перетворившись на руїни [9, с. 121].

2. Латинські крилаті вислови. Уживання сполук названого типу –особливість ідіостилю Богдана Лепкого (їх зафіксовано в пенталогії 68). Латинські вислови у творах письменника містять під текстом пере­клад (який ми подаємо в круглих дужках відразу після вислову), що перевірили за словником-довідником латинської фразеології [5]. Значно частіше такі вислови знаходимо в мові персонажів – пере­важно як характерологічний засіб, який дозволяє закцентувати увагу читача на особливостях поведінки персонажа в певній ситуації, виді­лити його з-поміж інших дійових осіб твору. Треба сказати, що Б. Лепкий дуже вправно використовує цей спосіб індивідуалізації персонажів. Так, протягом усієї пенталогії «Мазепа» простежуємо потяг до вживання крилатих висловів головним героєм твору – Іва­ном Мазепою, що є ознакою високого інтелекту та освіченості геть­ма­на, наприклад: « Коли б я тепер віддав Правобережну Україну, після того, як вона довго борикалася за свою незалежність і як в дея­кі її частини вже таки дещо до ладу довів і загосподарював, так це був би новий козир у руках моїх ворогів проти мене. Сказали би, Ма­зепа половину України запродав. Clara pacta claros faciunt amicos (добрі угоди роблять добрих друзів). Тут Україна, а там Польща, тільки тоді можуть вони бути для себе добрими сусідами й союзни­ками» [8, с. 28]. Удруге Іван Мазепа наголошує, що добрі угоди роблять добрих друзів, таким чином пояснює, що заради неза­лежності України потрібно шукати іншого союзника: «Та не гадайте, що я не хочу послухати вас. Якщо ви хочете, щоб зірвати з Петром і шукати собі нового, може, й кращого союзника, так я поперек вашої дороги не стану, щоб ви опісля нарікали на мене. Прошу подайте ме­ні на письмі своє бажання, ось папір, а тут чорнило. Будь ласка!». Гетьман рукою показав на стіл. «Clara pacta claros faciunt amicos». Пишіть!» [8, с. 158]. Автор укотре наголошує на обізнаності, гостроті розуму гетьмана, який за допомогою латинських крилатих висловів акцентує увагу на своїх ідеях, переконаннях: «А воєнне щастя, отче ректоре? Невже ж Олександер Македонський, Ганнібал і Валлєн­штайн це не герої? А що сталося з ними? Eventus belli semper dubius est (результат війни завжди є під сумнівом)» [8, с. 30]; «… Non armis sed clementia et benignitate (не зброєю, а ласкавістю і добротою) рад би я правити своїми людьми, кажу тобі» [7, с. 26]; Гетьман сів і показав Апостолові рукою на крісло. «Пам’ятай тільки одно: «Salus patriae suprema lex! (Добро вітчизни – найвищий закон» [7, с. 316].

Загальномовну ФО зі значенням ‘становище стає критичним, без­вихідним’ автор підсилює латинським висловом, що надає мові геть­мана драматичного звучання: «Отче ректоре! На довгі торги в мене часу нема. Земля під ногами горить. «Hannibal ante portas! (Ганні­бал перед воротами)» [8, с. 30].

Латинські вислови засвідчені й у мові інших персонажів: «З геть­маном за Десну не пішла». Меншиков, хитро всміхаючись, глянув на Скоріна. «Advocatus diaboli (адвокат диявола. Вживається у зна­ченні завзятий, запеклий обвинувач). І не дивуюся. Петро Павлович чоловік молодий, а Мотря Василівна жінка великої вроди. Розуміємо. А все ж таки спитаємо і її, може, нам дещо скаже» [6, с. 424]; «Запорожці – сміливий народ, та, на жаль, Полтава зрідка на нас стріляє. Значиться… – і король глянув на своїх людей. – Значиться, нам треба, не дожидаючи татарів і поляків, дати баталію цареві. Панове мовчать? Qui tacet consentire videtur (мовчання – ознака згоди; хто мовчить, той згоджується). Так тоді позвольте поба­жати вам доброї ночі» [7, с. 468]; Вже, мабуть, руки, що цей килим ткали, давно в домовині зітліли, а пташки все ще співають, квіти пахнуть і спіють ягоди в китицях.

– Ars longa, vita brevis (мистецтво довговічне, а життя ко­ротке), – сказав Войнаровський, і обережно, щоб не потолочити квіток і не придушити пташок, підступив до канапи [7, с. 365];

– І що ж нам з того? Що з того Швеції і цілій Європі? Найкраща смерть не варта поганого життя!

– De gustibus non est disputandum (про смаки не сперечаються) [7, с. 9]. Виділені в ілюстраціях сталі вислови здебільшого мають дидактичний характер, виконують емоційно-оцінну функцію й уви­разнюють контекст.

Недовіру щодо вчинків царя, які здаються доброзичливими, лако­нічно та влучно висловив Кенігзен: Двічі прочитав їм царське пись­мо. «Хитрощі! – крикнув Кенігзен. – Timeo Danaos et dona ferentes (боюсь данайців, навіть якщо вони приносять дарунки). Рі­шучо противлюся, щоб впускати московський полк. Хочу додержати вірності моному реґіментареві, на те я офіцер. Офіцерське слово – річ свята» [8, с. 336]. Це латинський вислів із поеми Вергілія «Енеїда»: слова жерця Лаокоона, який запідозрив підступність да­найців (греків), що залишили біля мурів Трої велетенського де­рев’яного коня.

Зрідка вжито сполуки названого типу в мові автора, вони мають повчальний характер: З віддалі бачив усіх іншими, ніж зблизька. І Мотря іншою ставала. Це вже не дівчина, котру він полюбив останнім жаром душі, а його донька, котру рад був притулити до грудей за тисячі тих доньок України, що тепер страдали… Non est ad astra mollis a terris via! (Не легко до зірок земною дорогою; переносне значення: нелегко здійматися вгору). Дай, Боже, сили, вихилити цю чашу до дна!.. Tu ne cede malis, sed contra audentius ito! (Іди без страху вперед) [7, с. 56].

Серед латинських крилатих висловів наявні загальновідомі, зро­зумілі й без перекладу, що надають творам урочистості, підне­сеності, наприклад: «Прочитайте ще раз ab ovo (від самого по­чатку)», – домагався Апостол [8, с. 160]; Стоїть при вікні і дивиться на зруй­нований город, не так, як дивився колись Єремія, о ні! Йому нага­дуються імператори римські, Сціпіо на звалищах Картаґіни, Цезаре­ве veni, vidi, vici (прийшов, побачив, переміг) – він пригадує собі всіля­кі замітні вислови завойовників світа. Хотілося б і йому, Меншикову, щось такого незвичайного сказати, та нічого на гадку не приходить [6, с. 425]. Вислів veni, vidi, vici прийнято вживати для характе­ристики швидкого, рішучого й успішного виконання якоїсь справи. За Плутархом, це слова Юлія Цезаря, якими він сповістив свого друга в Римі Амінтія про перемогу над понтійським царем Корнаком у бит­ві при Зеле.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Вико­ристання біблійних стійких сполук з однаковою семантикою та структурою в мові творів У. Самчука та Б. Лепкого відрізняється емоційно-експресивним забарвленням та залежить від специфіки ху­дожнього мовомислення кожного з авторів. У творах У. Самчука біб­лійні фразеологізми переважають у мові автора, а в Б. Лепкого – у мо­ві персонажів.

Латинські крилаті вислови в прозі Богдана Лепкого повчають, надають текстам урочистості, переконливості, виступають ознакою освіченості персонажів та інтелектуалізують їхню мову.

Фразеологічний матеріал дослідження можна використати для укла­дання словників мови письменників.

Джерела та література

1. Білоноженко В. М. Функціонування та лексикографічна розробка україн­ських фразеологізмів / В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк. – К. : Наукова думка, 1989. – 154 с.

2. Голуб И. Б. Стилистика современного русского языка / И. Б. Голуб. – М. : Высшая школа, 1986. – 203 с.

3. Демська-Кульчицька О. М. Фразеологія / О. М. Демська-Кульчицька. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 74 с.

4. Ефимов А. И. Стилистика художественной речи / А. И. Ефимов. – [2-е изд., доп. и перераб.]. – М. : Издательство Московского университета, 1961. – 519, [3] с.

5. Латинська фразеологія : словник-довідник / [авт.-уклад. П. І. Осипов]. – К. : Академвидав, 2009. – 344, [1] с.

6. Лепкий Б. Мазепа : у 3 кн. Кн. 1 : Не вбивай. Батурин : [іст. повісті] / Богдан Лепкий. – Дрогобич : Відродження, 2004. – 568, [3] с.

7. Лепкий Б. Мазепа : у 3 кн. Кн. 2 : Полтава : [іст. повісті] / Богдан Лепкий. – Дрогобич : Відродження, 2005. – 524, [3] с.

8. Лепкий Б. Не вбивай. Батурин : [іст. повісті] / Богдан Лепкий. – К. : Дніпро, 1992. – 535, [2] с.

9. Медведєв Ф. П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо / Ф. П. Мед­ведєв. – Х. : Вища школа, 1977. – 231 с.

10. Ничева К. Българска фразеология : [монографията] / Кети Ничева. – София : Наука и изкуство, 1987. – 245, [3] с.

11. Самчук У. Волинь : [роман] : у 2 т. Т. 1. / Улас Самчук. – К. : Дніпро, 1993. – 574, [2] с.

12. Самчук У. Гори говорять : [роман] / Улас Самчук. – Ужгород : Карпати, 1996. – 271, [1] с.

13. Самчук У. Марія. Куди тече та річка / Улас Самчук. – К. : Наук. думка, 2001. – 416 с.

Здиховская Татьяна. Семантические и функционально-стилистические особенности крылатых выражений в прозаических произведениях У. Самчука и Б. Лепкого. В статье указано, что крылатые изречения следует считать объектом фразеологии. Подчеркнуто важную роль контекста в иссле­довании функциональных и стилистических свойств фразеологизмов. Отмечено о ведущей роли фразеологических единиц в системе языковых средств ху­до­жественной выразительности. Выяснено, что в прозе Уласа Самчука и Богдана Лепкого использованы лексикализированые крылатые изречения, заимствован­ные из определенного источника, которые стоит объединить в две группы: библейские фразеологизмы и латинские крылатые изречения. Проанализи­ро­вано семантику и стилистические функции библейских устойчивых соединений в пенталогии «Мазепа» Богдана Лепкого и романах «Волынь», «Горы го­ворят!», «Мария» Уласа Самчука. Прослежено, что соединения названного типа в произведениях Уласа Самчука преобладают в языке автора, а в прозе Богдана Лепкого в основном речь персонажей насыщена библейскими фразеоло­гизмами. Исследовано, что употребление латинских крылатых изречений является особенностью идиостиля Богдана Лепкого. Подчеркнуто, что применение устой­чивых соединений с одинаковой семантикой и структурой в языке произве­де­ний исследуемых писателей отличается эмоционально-экспрессивной окраской и зависит от специфики индивидуального стиля каждого из авторов.

Ключевые слова: крылатое выражение, фразеологизм, библейское стойкое соединение, латинское изречение, художественное произведение, семантика, стилистические особенности.

Zdihovska Tetyana. Semantic, functional and stylistic features of eloquent expressions in the prose works of U. Samchuk and B. Lepkyy. The article states that eloquent expressions should be considered as object of phraseology. In this article is emphasized the important role of context in the study of functional and stylistic properties of phraseologisms. It is emphasized the leading role of phraseological units in the system of artistic means of language. It is found that in prose of Ulas Samchuka and Bogdan Lepky are used eloquent expressions borrowed from a source that should be combined into two groups: Biblical phraseologisms and Latin eloquent expressions. The author analyzes the semantics and stylistic features of Biblical established collocation in Bogdan Lepky’s pentalogy "Mazepa" and Ulas Samchuk’s novels "Volyn", "Gory govoryat!", "Maria". The author argues that the collocation of this type in the works of Ulas Samchuka prevail in the language of the author, and in the prose of Bogdan Lepky mostly language of characters rich by Biblical phraseologisms. It is investigated, that the use of Latin eloquent expressions are feature of B. Lepky idiostyle. The author stresses that the use of established collocation with the same semantics and structure in the language of works of studied writers differents by emotionally expressive coloring and depends on the specific of individual style of each author.

Key words: eloquent expressions, phraseologism, biblical established collocation, latin expressions, a work of art, semantics, stylistic features.