УДК 811.161.2’282. 2’367.622

Руслана Зінчук

 НАЗИВНИЙ ВІДМІНОК МНОЖИНИ ІМЕННИКІВ У ЗАХІДНОПОЛІСЬКИХ І СУМІЖНИХ ГОВІРКАХ

На матеріалі західнополіських і суміжних говірок проаналізовано формо­творення називного відмінка множини іменників як одного з репрезентантів варіювання закінчень в окремій відмінковій позиції. З’ясовано чинники впливу на існування діалектних відмінностей у досліджуваній флексійній системі. Встановлено, що високий ступінь варіантності відмінкових формантів іменни­ків визначають передусім наслідки типових для описуваного ареалу фонетич­них закономірностей: специфіка рефлексації давніх та позиційні варіанти сучасних голосних, а також особливості депалаталізації приголосних. Відзна­чено вплив аналогійних процесів на формотворення називного відмінка мно­жини субстантивів. Історично закономірних закінчень аналізованої відмінкової позиції в обстежених говірках фіксовано небагато. Простежено однак можли­вість зв’язку окремих діалектних форм із колишніми дуальними сполуками називного відмінка іменників. Наведено приклади варіантної реалізації конкретного закінчення в окремо взятій говірці, що може свідчити про відкри­тий до сьогодні процес становлення діалектних словозмінних норм.

Ключові слова: говірка, словозміна, іменник, словоформа, флексія, граматична аналогія, фонетична інновація.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Дослідження процесу становлення норм словозміни іменників як наслідку суттє­вого переформування системи формотворення у зв’язку зі зміною критеріїв розрізнення типів субстантивного відмінювання останнім часом вирізняє акцент на максимально повному складі словоформ, залучених до аналізу. Такий підхід дає змогу виявити не тільки типи відмінювання іменників, але й специфіку наповнення парадигми загалом та ступінь варіантності відмінкових формантів в окремій її ланці зокрема. Багатий для спостережень та узагальнень живомовний матеріал позначений однак складністю його фіксації. Відповіді навіть на найдокладніші програми для збирання діалект­ного фактажу часто не дають очікуваного результату. Оптимальний спосіб розв’язання проблеми – тривале спостереження над спонтанним діалектним мовлен­ням та формування корпусу текстових записів на основі фіксованих живомовних свідчень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Формування якісно нового системного підходу до вивчення іменникової словозміни репре­зентують наукові пошуки М. С. Павлюка та І. К. Робчука (українські говірки Румунської Добруджі) [19]. Ґрунтовні висновки про ва­ріантність відмінкових формантів, що при функціональній ідентич­ності (вираженні значення конкретного відмінка) можуть бути вжи­вані паралельно, дозволяє робити наддіалектна інваріантна мо­дель формотворення субстантивів досліджуваного ареалу, представ­лена на відповідному діалектному матеріалі М. І. Зубрицькою (бойківські говірки) [13], Л. В. Рябець (говірки центральнополісько-середньонад­дніпрянської суміжності) [20], К. Д. Глуховцевою (східнослобо­жанські говірки) [5]. Яскравими репрезентантами варіювання закін­чень в окремій відмінковій позиції, за спостереженням Р. C. Зінчук,  позначена субстантивна парадигма західнополіських говірок [9; 10; 11].

Мета і завдання статті. Мета цього дослідження – максимально повне виявлення та аналіз діалектних відмінностей у формотворенні називного відмінка множини (далі – Н. в. мн.) субстантивів західно­поліських та суміжних говірок. Досягнення поставленої мети перед­бачає виконання таких завдань: проаналізувати флексійну систему Н. в. мн. іменників описуваного ареалу; прокоментувати чинники впливу на варіантність закінчень у досліджуваній відмінковій позиції.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре­зультатів дослідження. Проаналізований матеріал (дослідженням охоплено 154 населені пункти Волинської, Рівненської областей, а також Брестської області Республіки Білорусь) засвідчив, що специ­фіку формотворення Н. в. мн. іменників у західнополіських і суміж­них говірках визначають передусім флексії, що постали під впливом фонетичних закономірностей діалекту. Так, великий компактний ареал, що об’єднує більшість говірок у межах обстеженої території, крім східної та південної діалектних зон, утворюють словоформи з наголошеним закінченням -и^е після кінцевого твердого приголосного основи, яке розглядаємо як закономірний для західнополіської фонетичної системи наслідок часткового обниження та розширення артикуляції [и] в наголошеній позиції: вже синú^е жонáтийі булú^е, там всéĭк’і по^увставáлис′а тú^ейі машинú^е, на л′убú^ейі постú^е в´нас булú^е сух’éйі грибú^е, де тип’íро там´тú^ейі хатú^е / корóвник був / коровú^е, партувинú^е л′:анú^ейі булú^е, жидú^е по´сус′íц′к’і тримáли магазú^ена, постолú^е з´ли^ек поплéт′ани, потóм стáли лампú^е, логунú^е поробú^елис′а типéр / все в´т′іл′ів’íзори сид′éт′, булú^е млинú^е тийі´вó шо то в’íтром, х’ібá то хатú^е / хатинú^е йак’é´нибýд′ / нивилú^ечк’і, ото бабú^е старúши роскáзуйут′ / шо то булú^е чворунú^е / чи то йак, тú^ейі боц′унú^е вже мо-о п’ійіс′áт л′іт йе в´нас, образú^е в´минé зáвше в´рушникáх. Менш частотне в досліджуваному ареалі повне заступлення наголошеного [и] голосним [е]: жидé булé / лáвк’і мáли / булé ĭ б’íднийі жидé / вс′éко булó (Березичі Лбш.), кóни булé / волé булé / булó все (Цир Лбш.), грéчани / йачм’íн:и крупé (Карасин К-К.), тут коровé стойéли (Радове Зр.), бабé мо^уло^утéли ц′íпом, булé^и такé^и казанé^и / дас′ вз′алúс′а (Дорогиничі Лк.); пор. фіксації М. М. Корзонюка в західноволинських говірках: вжа бабé давно на буракáх [15, с. 67], захутíле панé [15, с. 76], буцюнé кружинєють над силóм [15, с. 144].

Живомовні свідчення вказують також на можливість варіантної реалізації аналізованого закінчення в окремо взятій говірці, пор.: йак дóбри хатú / то попалúли, по грибú хо^удúли / булú грибú, ше живýт′ братú^е (Озеро Квр.), сирпú^е булú^е так’í / жáли / і ц′іпú^е / то молотúли, так хатú^е гур′íли / стрáшно / а типéр хорóши хатú / мурóвани / а пýстк’і (Залісці Рж.), так’é пусто^улé булé з лузé, дуп’íру тéйе вйéжимо в´снупé / знáйіте шо то / ну сно^упé так’é, чигунú^е л′ім’ін′óви (Полиці К-К.), кумú^е в хáти / а вонó йак в гамéрику подалόс′, і винч’éлис′а жидé, корогв’é нислé / знáйіте шо то / корогв’é, баб’é і до ригáта на робóту ходéли (Ветли Лбш.).

Не закріплені літературною нормою форми Н. в. мн. іменників із кінцевим губним приголосним основи фіксовані в говірках східної діалектної зони обстеженої території, пор.: коров’í йíл′і тéйе, круп’í так’í самод′éлковийе, лáмп’і бул′í, нажнýт′ ж’íта / да сноп’í так’í / да кóп’і, мú^ічут′ баб’í, бóмб’і запал′нú, хл′ев’í бул′í, так’í бул′í риб’í / хто знá / по л′íс′і, йак стовп’í поставáли. Про поширення таких структур далі на схід свідчать паралелі в середньополіських говірках, як-от: ко^|ров’і [6, с. 35], ^|з’ім’і ж ^|разнийе [6, с. 87], пойа^о|в’и^іл’із’´гр’і^и|б’і [6, с. 48], сно^|п’і на^|жати^ійе [6, с. 97]. Форми на зразок жáбі, корóві, брóві, кóпі, крóкві, вéрбі, рáмі Г. Ф. Шило простежує в західних ра­йонах південної Волині і розглядає як наслідок «діяння іменників м’якої основи», зважаючи на те, що «подібний випадок мав місце при формах родового відмінка однини» [21, с. 118]. На думку І. Г. Ма­твіяса, більш очевидною є кваліфікація таких словоформ як резуль­тату «витиснення форм множини формами двоїни чи впливу форм двоїни» [17, с. 113], хоча дослідник не заперечує, що цей чинник міг діяти поряд з іншими аналогійними [17, с. 114].

В обстежених говірках зрідка трапляються фонетично зумовлені діалектні вияви Н. в. мн. іменників із кінцевим губним приголосним основи, як-от: йáчни круп’é, коров’é булú^е там, типéр хóд′ат′ / шо пуп’é гóли (Заріччя Квл.), ц′íлу зú^ему баб’é прадýт′, сноп’é ж:ú^ета (Зоря В-В.).

Специфіку формотворення аналізованої відмінкової позиції суб­стантивів з основою на задньоязиковий та фарингальний приго­лосний в описуваному ареалі визначають наслідки вторинного пом’як­шення консонантів у групах *гы, *кы, *хы. Ненаголошене закінчення -’і Н. в. мн. іменників фіксоване в більшості досліджуваних говірок [8, с. 99], пор.: найíхали пол′áк’і с′удá пóвин двир, всéĭк’і будúнк’і го^ур′íли, і вýл′ік’і погор′éл′і, зе^имл′áнк’і так’í вúкопани / там і хавáлис′, лóж^шк’і булú^е диривйáнийі і так’é л′ім’íн′уви, глéчик’і глú^ен′ани / гóршчик’і, деревйáне ведрó і обрýчик’і так’í на йомý, ўпóс′л′а стáли кóворотк’і / то вже л′íпше пр′éсти / хуч’í, вс′і внýк’і мойí гучóни, л′акáли русáлками / шо русáлк’і злáпл′ат′ в´жú^ети, овéчк’і / то чередá вел′íка булá, в´минé ĭ зáра лиж’éт′ в´хáти тú^ейі хóд′н′ік’і, і музú^ек’і на висéл′:і / а´йáк´же, правдú^евк’і / лисú^ечк’і / сиро^уйíжк’і / вс′áк’і грибú^е тýтика в´нас йе, типéр вже ни рýк’і / ни нóг’і ни слýхайуц′а, ц′в’éх’і набú^етийі, посл′а´вуĭнú^е то стáли бл′éх’і, стрúх’і булú солóмн′ани, в´богáтих булú^е ĭ пудлóг’і в´хатáх / в´б’íдних тико блóх’і / і по^у зимн′í / і пу рú^еднах / скриз′, нападáйут′ вс′áк’ійе мýх’і, на нóг’і тóже булú^е панчóх’і так’éйі, булú^е тод′í посáг’і, стáли нóг’і бо^ул′íти м’íцко, тут в´нас чéх’і булú, вилú^ек’і хустк’é то вок’ідýх’і. Щоправда, аналізовані словоформи нерідко вживані поряд із відповідними виявами на -и в окремо взятій говірці [8, с. 99], пор. з мовлення жительки с. Брідки Ст.: нидóл′ік’і, рýк’і, музú^ек’і, подáрк’і, собáк’і, перчáтк’і, хрéст′ік’і, дил′áнк’і, пол′áк’і, нóг’і, лáх’і, однак машú^енки^і, хóд′н′іки^і, варéники^і, а також винóчки, русáлки, молотáрки, л′íтники. Форми Н. в. мн. іменників із наго­лоше­ною флексією -’і після задньоязикового чи фарингального консонанта поширені у східній та південно-східній діалектних зонах досліджува­ного ареалу, факультативно представлені в говірках північно-західної частини обстеженої території [8, с. 97]: мишк’í так’í булú по^ушúтийі, так’í хо^урóши хустк’í б’íли, жинк’í так’í / коровáĭниц′і звáлис′а, бул′бáни пампушк’í, глúн′ани горшк’í, гладишк’í булú черепйáни / м’іск’í черепйáни, гребйонк’í деревйáнийі, русавк’í ходúли, пирог’í дóбри / ш´чим? / а булú садк’í / а там йáблика / грушк’í, с´тóго волосин′ý шчитк’í / мáзати хáту, в:оĭнý згор′íл′і тúйа ветрак’í, черепúца полóпаласа / гет′ дерк’í, жóвти кветочк’í рослú, ткáли гýзин′к’е / то вже рушник’í / а ширóк’е / то сорочк’í, св’іт′ух’í називáлис′а / св’ітúли нúми, в´л′охáх зберигáли / мáли л′ох’í, бл′ах’í булú так’í за пóл′шчи, пастух’í наĭмáлис′а пáсти, с квасóл′ійу пирог’í, рад′уг’í так’í, і луг’í свойí бул′í / то позаб’ірáл′і в колхóз все, кóн′і / плуг’í / бóрони / все свойé.

На специфіку діалектного формотворення Н. в. мн. субстантивів із кінцевим задньоязиковим та фарингальним приголосним основи, пов’язану з розвитком звукосполук *гы, *кы, *хы в г’і, к’і, х’і, вказує народнорозмовна традиція українських підляських говірок, пор.: груш^|к’і [1, с. 44], би^|л′і та^|к’ійе пташ^|к’і [1, с. 152], ^|тийі кол′е^|жанк’і [1, с. 216], svyčk′í ... horát′ [22, с. 10], zel′óne hułuφk′í [22, с. 103], stáryji bápk′i [22, с. 262], жебра^|к’і [1, с. 50], а´ти^|пер вс′і ка^|тол′ік’і [1, с. 62], ко^|л′іс′ пасту^|х’і ^|бил′і [1, с. 102], то вс′е не^|бошчик’і [1, с. 114], та^|к’ійі лу^|г’і бу^|л′і [1, с. 284], budýnk′i týji [22, с. 88], doščyk′í pereχód′at′ [22, с. 102], p′eroh′í z´mákom [22, с. 130].

Інтегруючий вплив наслідків вторинного пом’якшення консо­нантів у групах *гы, *кы, *хы на діалектне формотворення Н. в. мн. аналізованих іменників засвідчують і словоформи, фіксовані Ю. В. Гро­миком у говірці с. Липне Квр., розташованій в ареалі середньо­по­лісько-західнополіського пограниччя, пор.: рýк’і, дóчк’і, гулк’í, сумк’і, книжк’í, пампушк’í, стижк’í, ричк’í, нитк’í, бучк’í, жинк’í, пл’ашк’í, грушк’í, пташк’í, нивистк’í, мýх’і, свах’í, свекрух’í, нóг’і [7, с. 105], гунýк’і, братик’і, жук’í, пул’áк’і, вувк’í, чулувик’í, садк’í, лисник’í, плужк’í, бурак’í, мишк’í, кýлик’і, гур’íх’і, дз’вáх’і, пастух’í, пируг’í, вуруг’í [7, с. 107]. Про поширення таких структур далі на схід свідчать паралелі в середньополіських говірках: ду^|рог’і грунто^|в’ійе [6, с. 26], ^|разнийе ^|н’ітк’і бу^|л’і [6, с. 29], со^|лодк’ійе бу^|л’і ^|йагодк’і [6, с. 45], ^|наши жон^|к’і [6, с. 50], бу^|л’і ^|вул’ік’і ц’і^|йе^а [6, с. 100], ру^|банк’і / ^|разни^ійе фу^|ґанк’і [6, с. 146], і ^|горшчик’і у^|с’аке [6, с. 250], ^|токо од^|нийе мужи^|к’і ро^|били горш^|к’і [6, с. 252], косник′í, паробк′í, пастух′í [4, с. 126].

Відповідно до характерних особливостей західнополіських го­ві­рок центральної та західної діалектних зон, пов’язаних з обни­женням і розширенням артикуляції [и] в наголошеній позиції, спе­цифіку формотворення Н. в. мн. іменників із кінцевим задньоязи­ко­вим приголосним основи в окресленому ареалі визначають фонетичні модифікати із флексією -е після пом’якшеного консонанта [8, с. 97]: лисник’é ни давáли ĭ гол′áк’і врубáти, подушк’é то с´п’íрйа булú^е, тийі´вó сорочк’é полотн′éни, с:оснú^е так’éйі скалк’é булú^е, соснóви п’ін′к’é вéл′ми смúлни, там´вó йе ставк’é / і там так’éйі ро^услú^е бамбалк’é, мужик’é лú^ека дéрли, чолов’ік’é кóс′ат′ і спивáйут′ / жунк’é жнут′ і спивáйут′ / ни те шо зáра, тú^ейі овичк’é зб’іжú^ец′:а багáто багáто до кýчи / йак тú^ейі мурашк’é, посл′а трóĭци тоĭ тú^еждин′ русалк’é / кáжут′ / хóд′ат′, ластовк’é в´минé в´хлив’í, і спудниц′í / і сорочк’é / і хвартух’é / все ткáне, блáват ростé / то кв’ітк’é так’é пол′овú^ейі, репйах’é тú^ейі кругом / на хво^ус′т′і / грú^ев’і, кáжут′ / шо полишук’é ми^е / оде пол′íс′:е. Значно менший говірковий масив, що охоплює передусім деякі камінь-каширські, лю­бешівські, старовижівські, окремі ковельські та шацькі говірки, утво­рюють форми з відповідними змінами флексії після фарин­гального, пор.: і плуг’é з´дéрива, де ни гл′ен′ / однú^е облог’é, так’é стог’é с′íна, а дóбри пирог’é з´буракóм, так’é сирмаг’é, в когó то´ĭ пудлог’é булú^е, так’éйі кочирг’é зáвше кала пéчи, так’é рад′уг’é / то спáли на йіх / накривáлис′а йíми.

Спорадично в обстежених говірках фіксовані словоформи Н. в. мн. іменників із кінцевим задньоязиковим та фарингальним приго­лосним основи, як-от: пирогé, сирн′агé (Мала Глуша Лбш.), ниткé, мужикé, кошикé  (Велимче Рт.), машинкé, гладишкé, ганучкé, сно^упкé, пирогé (Дорогиничі Лк.). Щоправда, за живомовними свідченнями, обниження й розширення артикуляції [и] в наголошеній позиції часті­ше неповне, відповідно в аналізованій відмінковій позиції більш по­ширене закінчення -и^е [8, с. 97], пор. з говірки с. Губин Лк.: приĭмакé, крамаркé, карто^учкé, однак го^уро^удникú^е, квито^учкú^е, по^удушкú^е, ж’інкú^е, ки^ілишкú^е, го^уршкú^е.

Кілька флексійних варіантів визначають специфіку формотво­рення Н. в. мн. іменників з основою на м’який кінцевий приголосний. Закріплене літературною нормою закінчення -′і як фонетичний відпо­відник давнього z, первісно характерного для Н. в. мн. Суб­стантивів колишніх *-jā-основ, а також З. в. мн. іменників чоловічого роду з основою на *-jǒ- [14, с. 27, 31], під наголосом поширене в більшості досліджуваних говірок, у ненаголошеній позиції вирізняє передусім говірки східної та південної діалектних зон обстеженої території.

Невелику групу в межах східної діалектної зони формують го­вірки, флексійна система Н. в. мн. іменників яких позначена ло­кальними наслідками рефлексації наголошеного z в субстантивних (давніх чи нових, зумовлених граматичною аналогією) закінченнях, пор.: скри^|н′x та^|к’x велúк’і, та^|к’K млин^|ц′K пух^|к’K йак вáта (Тишиця Брз.), телиц′é по два мéтри, гребен′é булú (Адамівка Брз.), млинц′é на ол′íйах (Кам’янка Брз.), так’í йак кострул′é / д′ежк’í, на ту пашн′ý булú скрин′é (Постійне Кс.), у нас бул′í скрин′é / а то бод′н′é бул′í, терниц′é там стойáт′ (Чаква Вл.).

У ненаголошеній позиції Н. в. мн. іменників, організованих за мо­деллю давніх *-jā-основ, у більшості обстежених говірок, крім пів­денних та східних, представлений словоформами із флексією -и: клýни булú^е так’éйі, скрú^ени чи йак’éйі бóд′н′і на тýйу збиж, нид′íли дв’і проĭдé / пóк’і вúк’існе тоĭ вже л′он, отó дивýли повирóстали / кáже; пор. ще форми зі стверділим свистячим: тéрници так’é / тéрли, а ше снúвници / то снувáти, диривл′éни доĭнú^еци зрóбл′анийі, вдовú^еци? богáто в´нас / мужик’é хучú вмирáйут′, ол′íĭници булú^е / ол′íйі бú^ели с´тóго с′íмн′а; пор. також форми з депалаталізованим у кінці основи шиплячим, ареал яких ще ширший: х’ібá ти мéжи булú, так’éйі д′íжи на заквáску, лисú^ечк’і / масл′ук’é / вс′áк’і грибú^е рослú^е / сиройíжи, нал′:é водú^е / однú^е ричк’é кругóм / то кал′ýжи / чи йак по´вáшому?, трé´було вонýчи на нóги / то мáти дéрла спуднú^ец′у / шоб в´нас вонýчи булú^е, грúшни типéр дýши / все мáло / вже ни тú^ес′ачи / а нив’íд′´ск’íко мáйут′ / а все мáло; пор. форми з говірки середньополісько-західнополіського пограниччя: мулудúци, миднúци, букувúци, близнúци, чужанúци, пухáтници, хришчéници, гунýчи, сирйíжи, грýши, мéжи, тéшчи [7, с. 105].

На думку Г. Ф. Шила, форми на зразок свúни, конóпли, фіксовані ним у волинських говірках, «появилися, мабуть, під впливом іменни­ків жіночого роду твердої групи» [21, с. 119]. І. Г. Матвіяс допускає вплив на зазначені словоформи давніх дуальних сполук, хоча стри­мувальним чинником такого твердження вважає акцентуацію, що нерідко характерна передусім для форм множини [17, с. 117]. Т. В. На­зарова в подібних структурах убачає рефлекси z у ненаголошеній позиції [18, с. 59]. Флексію -и в Н. в. мн. іменників з основою на кін­цевий шиплячий фіксує В. М. Брахнов у говірках Переяслав-Хмельницького району на Київщині: кáши, тúс’ачи, мéжи, тéшчи, онýчи. На думку дослідника, «поширення и замість і пояснюється, можливо, впливом основ на *-ā-, хоч є певна ймовірність впливу іменників *-ǐ-основ» [3, с. 63].

Західнополіська народнорозмовна традиція нерідко зберігає «рефлекси старих форм із флексією -и Н. в. мн. субстантивів давніх *‑ǐ-основ» [2, с. 80], пор.: колú^ес′ йак т′íни тú^ейі л′ýдú^е / худú^е / аж св’íт′ац′а, дуп’íру однú^е рóскоши / оĭ роскошýйут′ вже, так’і´гó булú нóчи вúдни / так’í м’íс′ачни / хорóши нóчи, колú^ес′ пéчи в´кáжди хáти / типéр вик’ідáйут′ нáшос′, колúс′ казáли нуждá такáйа / то вóши нападáли, половú^ену буракá с′óго рóку мú^еши стирибú^ели (іменники вóша, мúша в більшості досліджуваних говірок мають нульову флексію: вош, миш).

За деякими живомовними свідченнями можемо простежити паралельне функціонування в окремо взятій говірці історично законо­мірного закінчення Н. в. мн. описуваних іменників та флексії, уніфі­кованої за моделлю *-jā-основ: так’é м’íс′ачни нóчи / хоч голк’é збирáǐ, колú^ес′ все пéч’і / а то навчú^елис′а / плú^етк’і / духóвк’і (Дубечне Ст.).

Закінчення -и визначає специфіку діалектного формотворення аналізованої відмінкової позиції субстантива давнього консонантного типу на *-r мати, що «уже в найдавніші часи зазнав впливу іменників *-ǐ-основ та змінив стару флексію Н. в. мн. -е на -и» [2, с. 80]: х’ібá колú^ес′ мате^ирú так’é виготóвл′ували, типéр ше сáми д′íти / а вже матирú, плáчут мат′урú / а шо ж / вуĭнá.

Серед субстантивів чоловічого роду, оформлених за зразком ко­лишніх *-jǒ-основ, у Н. в. мн., позначеному в сучасній літературній мові та в більшості говорів наслідками впливу z-закінчення З. в. мн. відповідних іменників [2, с. 77; 14, с. 102], діалектну специфіку формотворення виявляє субстантив кінь, фіксований в аналізованій відмінковій позиції із флексіями -і та -и [8, с. 101]. Закріплене літе­ратурною нормою закінчення -′і простежене в говіркових групах східної діалектної зони обстеженої території, особливо активно вжи­ване в південній частині ареалу. У решті досліджуваних говірок по­ширені форми із флексією -и, пор.: кóни булú^е свойí, кóни вéл′ми хорóши в нас булú, такá дурóга / шо кóни тóпл′ац′а, був брат / то кóни забú^ели, типéр кóни / а то^уд′í во^улáми ро^убú^ели, пор. також із підляських живомовних свідчень: ^|кони ^|добри [1, с. 46], dóbru kóny bułý davn′íj [22, с. 57].

В окремих західнополіських говірках зауважено обидві слово­форми, пор.: кóни вночú пáслис′а, тú^ейі кóн′і вже аж тримт′áт′ йíхати (Брідки Ст.), вже булú^е кóни в д′áд′^т′ка, ни раз ти кóн′і голóднийі стойáли (Олеськ Лбм.).

Флексію -и в ненаголошеній позиції засвідчують іменники з осно­вою на депалаталізований [ц′]: і хлóпци на вичурнú^еци прихóдили / а йáк´же, попропрáдайуца пáлци / шо кров течé, нáше силó н′íмци ни спалúли, тáнци так’éйі но скáчут′, йак’éйі там гостú^енци / і ти^ем рáди. Такі форми активно вживані в більшості обстежених говірок (закінчення -і поширене передусім на півдні описуваного ареалу), фіксовані дослідниками в підляських говірках: ^|н′імци на ^|пол′ску на^|пал′і [1, с. 52], то все ^|сами ук^|райінци бу^|л′і [1, с. 62], моло^|дийі х^|лопци [1, с. 106], pálcu [22, с. 47]. Форми хлóпци, пáлци, н’íмци, густúнци, укрáйінци, зáйци характерні, за спостереженням Ю. В. Гро­мика, для говірки, розміщеної в ареалі середньополісько-західно­поліського пограниччя [7, с. 107]. Паралелі виявлено в се­редньопо­ліських говірках: ес^|тонци ^|ц’ійе пос’а^е|л’ил’ис’ у нас там [6, с. 33], д’еў^|чата і х^|лопци [6, с. 116], при^|йіхали ^|н’імци ўже [6, с. 225], м’і не насто^|йашчийе ук^|райінци [6, с. 284].

Відмінності у формотворенні Н. в. мн. виявляють іменники чоло­вічого роду з основою на кінцевий сонорний вібрант. Одним із чин­ників впливу на варіантність закінчень у досліджуваній відмінко­вій позиції аналізованих субстантивів можемо вважати граматичну аналогію, пор. форми іменників твердої групи: тúйі хутор′í погор′íли (Жидча Пн.), с′óла гор′íли / хутор′í гор′íли (Мохро Івн.), стали вже ĭ трахтор′í (Радове Зр.), то все маǐстр′í стрóйіли (Ружин Тр.), тико прапор′í мигот′íли (Тихотин Рж.), шофер′í знакóми (Буяни Лц.), вс′і номер′í мáли, ни знáйіш / чи там хто йе / чи тико шчур′í (Кунин Зд.). Активно вживані в обстеженому ареалі форми Н. в. мн. субстантивів із депалаталізованим [р′] в кінці основи, як-от: гончарú йíздили / горшкú возúли, ко^усарú кóс′ат′ / а ми^е пубдирáйім / кладéм в´сно^упú, отó все царú тúйі / шо наступáт′ бýдут′ на ісýса / пог’éнут′, булú^е´ж богатирú / с′íйали пóл′а богáто, в´нас тогд′í знахурú булú^е / і зáра вонú^е йе, рвáли тоĭ л′он / аж пух’ірú порóбл′ац′а на рукáх, ко^умарú гет позайідáйут′, вже стáли тú^ейі димарú на хатáх.

Субстантиви чоловічого роду всіх трьох груп на діалектному ґрунті можуть оформлювати Н. в. мн. за допомогою закінчення -а як імовірного вияву давніх двоїнних форм *-ǒ-основ, пор.: тогдú^е ше булú^е хуторá, пойавúлис′а трахторá / то ǐшли л′ýди дивúтис′а, дохторá прийíхали, с ти^ех с′ім клáс′ів бугалтирá булú, так’é голосá булú^е хорóши в нáших д′івчáт, типéр же éти кормá / а то ж бáло зернó, до теǐ мáтер′і учитил′á хóд′ат′, тут булú сáми бойá, там стойáли сторожá. Відповідні форми фіксує Г. Л. Аркушин у під­ляських говірках, пор.: ^|тил′ко л′і^|са бу^|ли [1, с. 76], и´докто^|ра ста^|рийі прийіж^|Uал′і [1, с. 102], ти^|п’іричка трах^кто^|ра йе [1, с. 142], жде аж моро^|за пе^|реĭдут [1, с. 242], вже с′у^|ди ^|л′іпши ґрун^|та [1, с. 262] (інші паралелі див. [12, с. 160]). Дослідники акцентують на зв’язку аналізованих форм із колишніми дуальними сполуками називного відмінка *-ǒ-основ, не заперечуючи можливість аналогійного вирівнювання за зразком «близьких за змістом збірних іменників середнього роду» [14, с. 102; 16, с. 126; 3, с. 65]. На думку В. М. Брахнова, «сприятливим ґрунтом для поширення -а могло бути і відштовхування від омонімічності деяких форм, що нагадують на­казовий спосіб: поводú, голосú, трудú, годú, холодú» [3, с. 65].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Наведений та проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що специфіку формотворення називного відмінка множини іменників у західно­по­ліських і суміжних говірках визначає розгалужена флексійна система, позначена передусім наслідками типових для описуваного ареалу фонетичних закономірностей, а також аналогійних процесів. Істо­рично закономірних закінчень аналізованої відмінкової позиції в об­стежених говірках фіксовано небагато. Вказано однак на можли­вість зв’язку окремих діалектних форм із колишніми дуальними сполуками називного відмінка іменників. Перспективу дослідження може стано­вити ґрунтовний аналіз формотворення інших відмінкових позицій субстантивів у західнополіських та суміжних говірках.

Умовні скорочення назв районів

Волинська область: В-В. – Володимир-Волинський, К-К. – Камінь-Ка­ширський, Квл. – Ковельський, Квр. – Ківерцівський, Лк. – Локачинський, Лц. – Луцький, Лбм. – Любомльський, Лбш. – Любешівський, Рт. – Ратнівський, Рж. – Рожищенський, Ст. – Старовижівський, Тр. – Турійський.

Рівненська область: Брз. – Березнівський, Вл. – Володимирецький, Зд. – Здолбунівський, Зр. – Зарічненський, Кс. – Костопільський.

Брестська область (Білорусь): Івн. – Іванівський, Пн. – Пінський.

Джерела та література

1. Аркушин Г. Л. Голоси з Підляшшя (Тексти) / Г. Л. Аркушин. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 536 с.
2. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови (Нариси із сло­возміни та словотвору) / С. П. Бевзенко. – Ужгород : Закарпатське обл. вид-во, 1960. – 416 с.
3. Брахнов В. М. Деякі морфологічні особливості говірок Переяслав-Хмель­ниць­кого району на Київщині / В. М. Брахнов // Діалектологічний бюле­тень. – К., 1960. – Вип. VII. – С. 61–75.
4. Гладкий П. Д. Говірка села Блиставиці Гостомського району на Київщині / П. Д. Гладкий // Український діялектологічний збірник. – К., 1928. – Кн. 1. – С. 93–141.
5. Глуховцева К. Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок / К. Д. Глуховцева. – Луганськ : Альма-матер, 2005. – 592 с.
6. Говірки Чорнобильської зони : [тексти / упоряд. П. Ю. Гриценко]. – К. : Довіра, 1996. – 358 с.
7. Громик Ю. В. Словозміна іменників у поліській говірці села Липне / Ю. В. Громик  // Літопис Волині : всеукраїнський науковий часопис / [гол. ред. І. Я. Коцан, С. Радчук]. – Луцьк : Волин. нац. у-т ім. Лесі Українки, 2011. – Ч. 10. – С. 104–110.