УДК 811.161.2‟367

 

Марія Фенко

Зоряна Мацюк

 

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА КАТЕГОРІЯ ПРИЧИНИ У ФУНКЦІЙНІЙ ПАРАДИГМІ ПРИСЛІВНИКА

Статтю присвячено розгляду проблеми периферійного статусу прислівника як самостійної частини мови та його функційного потенціалу в семантико- синтаксичній структурі речення. Студію зорієнтовано на дослідження семан- тичної категорії причини, що позначає дію чи явище, які стають мотивом інших подій або явищ. Прислівник, функціонуючи в семантико-синтаксичній структурі речення як причинова синтаксема, зумовлює існування власної каузальної пара- дигми. Відповідно зроблено спробу цілісного аналізу структурно-семантичних особливостей причинових прислівників, їх систематизації та опису. Прислів- ник, функціонуючи в семантико-синтаксичній структурі речення як каузальна синтаксема, зумовлює існування власної причинової парадигми. У дослідженні запропоновано класифікацію прислівникової парадигми категорії каузальності. Правомірно виокремлено два різновиди грамем: грамеми власне причини; ана- літичні грамеми з каузальною семантикою.

Ключові слова: категорія, парадигма, грамема, семантика, каузативність, прислівник, причина, семантико-синтаксична структура речення.

Постановка наукової проблеми та її значення. Мова – складна, динамічна, різнорівнева система. У сучасній українській літературній мові виділяють фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний  і  синтаксичний  рівні.  Історія  осмислення  кожного  з  яких  та   їхня сукупність були предметом дослідження багатьох лінгвістів, зокрема О. Потебні, С. Бевзенка, В. Русанівського, С. Шахматова, В. Грещука, І. Огієнка й інших. Як свідчать наукові розвідки, у мові немає випад- ковостей, усі процеси і явища є історично зумовленими та історично виправданими.

Відмінність досліджень сучасності полягає в обґрунтуванні функ- ційної специфіки одиниць різних рівнів, опису й систематизації кате- горійного апарату частин мови з урахуванням їх міжрівневої взаємо- дії та відхилень від системно заданих зразків, що дає змогу вирізнити  і первинну, і вторинну сфери функціонування аналізованих одиниць.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Особливо пріоритетні студії,  у яких розглянуто проблеми периферійного статусу таких частин мови як прислівник і числівник, їх функційного потенціалу в семан- тико-синтаксичній структурі речення.

У системі наявних традиційних дефініцій прислівника як синтак- сичної одиниці переважає розуміння її обставинним компонентом речення. Такий погляд традиційної граматики залишає без уваги се- мантико-синтаксичний і комунікативний аспекти. В україністиці спе- цифіку семантико-синтаксичної структури речення окреслено в пра- цях І. Вихованця, К. Городенської, А. Загнітка, М. Мірченка, О. Ме- жова й ін. Проте означені проблеми потребують ґрунтовного осмис- лення, оскільки до сьогодні ще не подано докладної характеристики категорійного апарату речення, немає чіткого обґрунтування категорії каузальності та її реченнєвої реалізації.

Актуальність нашої праці зумовлена сучасними новітніми підхо- дами до тлумачення мовних явищ, що забезпечує комплексний аналіз причинової одиниці в семантико-синтаксичній структурі речення.

Мета і завдання статті. Мета наукового пошуку полягає в комплексному вивченні каузальних одиниць, зокрема прислівникову їх реалізацію в семантико-синтаксичній структурі речення.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре- зультатів дослідження. Каузальність – це семантична категорія, що позначає дію чи явище, які стають мотивом інших подій або явищ. Розуміння причини як явища, що викликає інше та має його своїм наслідком, є досить загальним. Причину як філософську категорію класифікують за різними критеріями. Так, наприклад, відповідно до природи каузальних відношень причини прийнято поділяти на «іде- альні й матеріальні, інформаційні й енергетичні, динамічні й   статичні, прості й складні, однофакторні й багатофакторні, системні й не- системні, зовнішні й внутрішні, головні й неголовні, об‟єктивні й суб‟єктивні та ін.» [1, с. 601].

Зазначимо, що дефініції каузальності з філософського погляду, і з погляду мовознавчого є досить складними та неоднозначними в но- вітній науці. Щоб окреслити семантичний варіант категорії «причи- на» доцільно з‟ясувати передумову, що спонукала до появи того чи того типу каузальності. За такої умови можемо говорити про супро- воджуючий і породжуючий фактори.

За твердженням лінгвістів, визначення природи каузальності мож- ливе з урахуванням наступних критеріїв: обґрунтування, доведення, свідчення, привід, стимул тощо. Наведені відношення «передбачають такий зв‟язок ситуацій, при якому одна з них асоційована мовцем як достатня підстава для реалізації іншої» [4, с. 110–111].

Систематизації причинових відношень присвячено чимало мово- знавчих розвідок, проте немає одностайності у їх виокремленні та класифікації. Серед основних семантичних відтінків представлено: підставу, підтвердження, доказ, передумову, пряме або переносне свідчення, привід, зачіпку, стимул. Означені типи каузальності об‟єд- нуються в структури, що виражають відношення власне-причини та невласне-причини [7, с. 577]. Думка про те, що в семантичній струк- турі каузальних поширювачів вирізняють інваріантний і варіантний зміст, послідовно простежено в працях Н. Штикало та В. Мединської. На думку науковців правомірно виокремити такі форми вираження категорії причини: неускладнена (чиста) причина, заперечна причина, позитивна причина, уявна причина, додаткова причина, причина як реалізація якої-небудь дії, причина-мотивація умовиводів, ослаблена причина [6, с. 8–9].

Формальним засобом реалізації категорії каузальності часто вва- жають підрядну частину зі сполучниками оскільки, тому що й под., а також вставні компоненти, які функціонують у головній частині та вказують на ступінь вірогідності повідомлюваного (безумовно, безпе- речно, здається, мабуть, може, можливо, певно, справді, очевидно та ін.) [6, с. 8–9].

Каузальність як категорія семантико-синтаксичного плану відзна- чена глибинним змістом, оскільки зорієнтована на репрезентацію об‟єктивного світу в низці його проявів, вільних від людської свідо- мості. Каузальні  відношення виокремлено значно  пізніше ніж   локативні та темпоральні. Їх поява «зумовлена тим, що різні дії стали мислитися як результат певної причини, яка викликала їх», тобто ці відношення – «результат усвідомлених людиною більш складних відношень навколишньої дійсності» [2, с. 326].

У чистому вигляді причина практично не існує, вона обумовлена семантичними відтінками, тому формами реалізації каузального зна- чення виступають абстрактні іменники – назви позитивних або нега- тивних почуттів, найменування журби, морально-етичних відношень, потреби, вдячності, нагороди й под. та прийменникові конструкції. Серед прийменників значеннєвою місткістю наділені лексичні одини- ці з іменованою постійною каузальною семантикою – завдяки, внаслі- док, у зв‟язку з, з причини, у результаті, в силу. Формуючи значення причини, менш репродуктивними є прийменники без, від, з, за, через, які утворюють групу лексичних одиниць каузально-некаузальної орієнтації.

На думку І. Вихованця, причинові синтаксеми становлять від- дзеркалення причиново-наслідкових відношень у структурі складного речення, яке є для ускладненого простого речення з названими син- таксемами вихідною (базовою) одиницею [3, с. 147]. М. Мірченко ж стверджує [5, с. 155], що категорія причини – це одне з нижче- рангових категорійних утворень, що в комплексі формують категорію зумовленості як цілісну величину.

Ми вважаємо, що прислівник, функціонуючи в семантико-син- таксичній структурі речення як причинова синтаксема, зумовлює існування власної каузальної парадигми. Прислівники причини базу- ються на причинових семантико-синтаксичних відношеннях складно- підрядного  речення,  наприклад:  Дівчина  зозла  гримнула  дверима (В. Підмогильний) – Дівчина гримнула дверима, тому що розізлилась. Прислівникову парадигму категорії каузальності утворюють два різновиди грамем: 1) грамеми власне причини; 2) аналітичні грамеми з каузальною семантикою.

Першу групу формують прислівникові грамеми зозла, зопалу, згарячу, зосліпу, знічев‟я, знестямки, спрожогу, ненароком, тому, хоч-не-хоч, спересердя та ін., які безпосередньо визначають причину виконання/невиконання дії, наприклад: Бувайте здорові! Сподіваюсь, ви не спересердя не пишете до мене? (Леся Українка); Зопалу кинув  їй образливі слова… (М. Бажан); Знову миша спрожогу кидається убік,  –  знову  ганяє  по  мишоловці…   (Панас Мирний);     Італьський спересердя  кинув  на  стіл  ніж  і  вилку,  які  досі  держав  в  руках  (І. Франко); Спересердя став кричати на хлопця (М. Стельмах); Тут серце спересердя перепалило тобі, мов на жужелицю! (М. Кропив- ницький); Двері відчинилися, і Петро спрожогу вибіг (Панас Мир- ний); Генрись навмисно не хотів наперед говорити таткові нічого  (І. Франко); Зелені свята, під час вистави, Марків партнер палахнув ізгарячу в його з обрізу (С. Васильченко); Василина вхопила торбу і, як птиця, вилетіла знестямки на фургон туди, де було найгустіше дівчат (І. Нечуй-Левицький). У власне причинових прислівникових грамемах спостерігаємо реалізацію значення цілої підрядної частини складнопідрядного речення в одній грамемі з семантикою зумовле- ності дії через певну причину. Тому такі грамеми можемо вважати семантично складними.

Щодо аналітичних грамем із каузальною семантикою, то вони охоплюють адвербіалізовані прийменникові форми родового, даваль- ного, знахідного й орудного відмінків іменних частин мови. Крім каузальною значення ці форми містять певні відтінкові семантичні нашарування, що дозволяє нам виділити такі аналітичні грамеми:

а) грамеми, що виражають найзагальніші відношення причини й формуються за допомогою прийменника через, наприклад: Гірко жи- лося Тарасові в рідній сім‟ї через злидні та недостачі (Панас Мир- ний); Струмінь води, повернутий на корму, проте, одразу припинився через несправність помпи (Ю. Яновський); Досі не писала через брак часу (Леся Українка); Зрештою копач погиб через необережність(І. Франко);

б) грамеми, утворені за допомогою прийменників від, за, з, що допомагають у реалізації додаткового значеннєвого відтінку – вка- зують на походження, джерело дії, стану чи процесу, наприклад: І тільки при людях, мабуть, дерева тремтять від страху(Л. Кос- тенко); Як він ішов! І ніхто не бачив, і ніхто  від краси не зомлів       (В. Симоненко); У нас від нещасть вони не в‟януть, а плачуть (В. Си- моненко); Минало в хлопців оп‟яніння від краси(В. Симоненко); Стара верба од  старості  зомліла,  забула,  що  казав  їй  водяник  (Л. Костенко); Наснилося, з розлуки наверзлося, з морозу склякло, з туги – аж лящить (В. Стус); З тої досади Гнат став ще мовчаз- нішим (М. Коцюбинський); А ти здригаєшся од моїх зойків, наче од сейсмічних поштовхів? (В. Стус); Вмирав нарцис з журби, з кохання. Вмирав… І чув самотній він чиїсь слова, чиїсь зітхання і поцілунків срібний дзвін… (О. Олесь); З кохання плакав я, ридав (П. Тичина);

в) грамеми, що реалізують семантику підстави з відтінком відпла- ти (передає прийменник за), наприклад: Колись за іскристі, немов з сонця виплетені коси, він називав свою дружину вербичкою (М. Стель- мах); Подякував за хліб, за сіль і за науку добрим людям (Т. Шев- ченко); Прости мені за грішне слово, брате (Леся Українка). Ця мор- фема також спрямована у багатьох випадках на реалізацію значеннє- вого відтінку перешкоди, наприклад: За вічним тим «ніколи» все не могла зібратись Вутанька провідати сестру (О. Гончар); Тепер мені спокійніше, а то я  за турботами не міг часом спочивати як слід   (М. Коцюбинський);

г) грамеми з каузально-наслідковим семантичним відтінком фор- мує прийменник завдяки, вказуючи на таку причину, яка найбільшою мірою сприяє позитивному наслідкові, наприклад: І клумба ця, і латка асфальту виникли завдяки настійливості  Лукії  Назарівни  (О. Гончар);

ґ) грамеми зі значенням результативної каузальності отримуємо завдяки прийменникам внаслідок, у результаті, під, наприклад: Чи  то під впливом прощання й Соломіїних сліз, чи внаслідок реакції по пережитих турботах, його огорнув жаль (М. Коцюбинський);

д) грамеми, що виражають обов‟язкову мотивацію дії чи стану утворюємо за допомогою прийменників у силу, з приводу, з нагоди, зважаючи на, з огляду на, наприклад: З нагоди заручин вперше спі- вають весільну пісню… (І. Франко); Він переїхав до провінціальної якоїсь школи і там сказав директорові, що мусив кинути рідний город з огляду на кліматичні умови (М. Рильський).

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, категорія каузальності відзначена глибинністю змісту та широтою ви- раження. Вона диференційована на два основні семантичні сегменти   – «власне-причина», «невласне-причина». Прислівник, функціонуючи у семантико-синтаксичній структурі речення, потрапляє у поле кате- горії каузальності і стає виразником причинової семантики реалізо- ваної у грамемах синтетичної й аналітичної форм із низкою семан- тичних відтінків. Проблема функціональною специфіки частин мови  є дискусійною й потребує подальшого докладного обґрунтування та висвітлення в науковій літературі.

Джерела та література

  1. Большая советская энциклопедия :  в 30-ти т. / гл. ред. А. М. Прохоров. –   [3-е изд.]. – М. : Сов. энцикл., 1970–1978. – Т. 20. – 608 с.
  1. Боярцева Г. С. Глагольные словосочетания с предлогом «ЗA» и винитель- ным падежом зависимого имени / Г. С. Боярцева // Уч. зап. Калинингр. гос. пед. ин-та. – 1959. – Вып. VI. – С. 312–335.
  2. Вихованець І. Р. Нариси  з функціонального  синтаксису української  мови /  І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
  3. Ляпон М. В. Прагматика каузальности / М. В. Ляпон // Русистика сегодня. Язык: система и еѐ функционирование. – М. : Наука, 1988. – С. 110–121.
  4. Мірченко М. В. Структура  синтаксичних  категорій  /  Мірченко М. В.  – [2-ге вид.]. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі  Українки, 2004. − 393 с.
  5. Медынская В. Л. Синтаксическая категория причины и еѐ взаимодействие с другими синтаксическими значениями (по данным русского языка І поло- вины ХІХ в.) / В. Л. Медынская. – Днепропетровск : [б, и.], 1973. – 16 с.
  6. Русская грамматика : в 2-х т. – М. : Наука, 1980. – Т. 2. : Синтаксис. – 709 с.
  7. Степаненко М. І. Валентність каузального поширювача і її зв‟язок із семан- тичною та формально-граматичною структурою речення / М. І. Степаненко // Вісн. Запоріз. держ. ун-ту. – 2001. – № 3.
  8. Степаненко М. І. Каузальні прислівники у функції семантичних поширю- вачів реченнєвої структури / М. І. Степаненко // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки : Мовознавство. – 1999. – № 5 (15). – С. 15–26.

Фенко Мария, Мацюк Зоряна. Семантико-синтаксическая категория причины в функциональной парадигме наречия. Статья посвящена рассмо- трению проблемы периферийного статуса наречия и его функционального по- тенциалу в семантико-синтаксической структуре предложения. Работа направ- лена на исследование семантической категории причины, которая отмечает действие или явление, которые становятся мотивом других событий или явле- ний. Наречие, функционируя в семантико-синтаксической структуре предло- жения как каузальная синтаксема, предопределяет существование собственной каузальной парадигмы. Сделана попытка целостного анализа структурно-се- мантических особенностей каузативных наречий, их систематизации и описа- ния. Наречие, функционируя в семантико-синтаксической структуре предложе- ния как каузальная синтаксема, предопределяет существование собственной каузальной парадигмы. Правомерно выделены две разновидности граммем: грам- мемы собственно причины; аналитические граммемы с каузальной семантикой. Ключевые слова: категория, парадигма, граммема, семантика,    каузативность, наречие, причина, семантико-синтаксическая структура предложения.

Fenko Mariya, Matsiuk Zoryana. Semantic-Syntactic Category of Causes Functional Paradigm Adverb. The article is devoted consideration of problem of peripheral status of adverb as independent parts and him to funkciynogo potential in to semantiko-syntactic to the structure of a sentence. A studio is orientated on research of semantic category of reason which marks an action or phenomenon, which become reason of other events or phenomena. An adverb, functioning in to semantiko-syntactic to the structure of a sentence as prichinova sintaksema, predetermines existence of own causal paradigm. The attempt of integral analysis is done structurally  semantic features of kauzativnikh dialects, their systematization and description. An adverb, functioning in to semantiko-syntactic to the structure of a sentence as reason sintaksema, predetermines existence of own causal paradigm. It is offered in research classification of adverbial paradigm of category of kauzal‟nosti. Two varieties of gramem are legitimately selected: gramemi actually reasons; analytical gramemi with causal semantics.

Key words: category, paradigm, gramema, semantics, kauzativnist‟, adverb, reason, semantic-syntactic structure of the sentence.